ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Методи збору радіоінформації: спостереження. інтерв’ю, соціологічний метод. Інтерв’ю як поширений діалогічний жанр радіомовлення Інтерв’ю в «запису» та в «прямому ефірі». Призначення і жанрові особливості радіоінтерв'ю. Інтерв'ю в пере кладі з англійської (interview) означає "зустріч", "бесіда". Треба розрізняти інтерв'ю як метод одержання різноманітної інформації для написання журналістських творів [20; 48] та інтерв'ю як жанр. Специфіка інтерв'ю як жанру полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне значення розкривається через повідомлення, оцінку компетентного співбесідника, який володіє важливою, цікавою інформацією. Надання її "з перших рук", через пряму мову створює відчуття більшої достовірності. Специфіка радіоінтерв'ю полягає в тому, що журналіст записує матеріал на звуконосій або передає його одразу в ефір. Це — жива розмова, живий діалог. Якщо для газети журналіст заздалегідь пише текст, літературно опрацьовує матеріал, може стискати фрази співбесідника, виражати його думки чіткіше, може переписати, змінити форму своїх запитань, то радіоінтерв'ю народжується під час розмови. Технічний запис у такому випадку перетворюється у творчий процес з кінцевим результатом. Якщо радіоінтерв'ю йде в ефір не зразу, то журналіст зможе його змонтувати: дещо скоротити довгі шматки, викинути другорядне, зробити динамічним, але змінити сам процес розмови, її характер він не може. Радіоінтерв'ю, що передає живі голоси учасників розмови, на відміну від газетного інтерв'ю, документальніше та емоційніше. Радіожурналіст у ньому — посередник між носієм інформації та аудиторією, при цьому посередник — активний, творчий. Робота над радіоінтерв'ю вимагає від журналіста великої підготовки і професійної майстерності, особливо коли передача йде наживо в прямому ефірі. Адже сучасному радіослухачеві замало отримувати готові судження. Він хоче зрозуміти, відчути реальні обставини, сам думати над ними. Саме радіоінтерв'ю, в якому важлива і корисна для слухачів інформація викладається у формі запитань і відповідей, створює ефект співучасті. У цьому якраз особлива принада радіоінтерв'ю, оскільки воно сприймається на слух легше, з більшим інтересом, ніж суцільний текст. Таким чином досягається інформаційна, пізнавальна, виховна мета. Отже, характерною жанровою ознакою радіоінтерв'ю є його діалогічність. Активна участь журналіста у розмові дає йому в руки диригентську паличку. Він конструктор розмови. Від нього залежить, чи з'явиться у співбесідника бажання відповідати, чи вийде цікава розмова перед мікрофоном. Радіожурналіст в інтерв'ю виступає у кількох ролях: він автор за питань, виконавець, організатор і значною мірою режисер передачі. На думку М. Мінкова, радіоінтерв'юєр повинен відповідати таким вимогам: "а) бути гідним, рівним партнером у розмові; б) добре знати інтерв'юйованого. Чим більше журналіст знає про сво го співбесідника, тим точнішими, змістовнішими будуть задані йому запитання; в) не забувати про мету інтерв'ю і про завдання редакції (інтерв'ю не тільки задовольняє допитливість, а й виконує роботу пропагандиста); г) мати добре поставлений голос" [24, с. 29]. Інформаційні радіожанри На відміну від закордонного досвіду, наприклад, французьких жур налістів, які не вважають радіоінтерв'ю ні дебатами, ні дискусією, а місію журналіста вбачають тільки в тому, щоб ставити запитання, в українській радіожурналістиці не тільки допускаються, а й бажані в радіоінтерв'ю елементи дискусійності. Адже в такому випадку схрещуються різні думки — журналіста і співрозмовника. Від цього інтерв'ю стає експресивнішим та динамічнішим. "Думки, висловлені інтерв'юйованим і оприлюднені, вважаються його інтелектуальною власністю. Нерідко вони виходять окремим виданням за його авторством. Але перпіопоштовхом до висловлюван ня цих думок був журналіст і його запитання, — зазначає В. О. Карпенко. — Тому було б справедливіше авторами інтерв'ю вважати обох співрозмовників. Тим більше, коли інтерв'ю підготовлене за усною бесідою і коли журналіст займає активну позицію, схиляючи співрозмовника до дискусії" Тривалість радіоінтерв'ю залежить від багатьох обставин, але переважно воно триває від 2 до 10 хв. Радіоінтерв'ю може бути самостійною передачею, складовою частиною радіогазети, радіожурналу, інформаційного випуску, елементом інших жанрів (радіорепортажу, радіонарису, радіокомпозиції, радіофільму). Структура інтерв'ю містить два основних елементи: запитання, які задає журналіст конкретній особі, та її відповіді. Ролі цих двох учасників передачі зовсім різні: один (інтерв'юер) володіє інструментом для отримання інформації, яка цікавить радіослухачів, другий (інтерв'юйований) є носієм, джерелом тієї інформації. радіоінтерв'ю — бесіда журналіста з компетентною, авто ритетною людиною на суспільно значущу тему, призначену для передачі по радіо. Мистецтво інтерв'ю — це мистецтво діалогу. Радіожурналіст не тільки задає запитання, а й, коли потрібно, висловлює свою думку, може прокоментувати відповіді співбесідника, інколи посперечатися з ним, підтримати бесіду вдалою реплікою, зробити публіцистичний відступ. Різновиди радіоінтерв'ю. У літературі існують різні класифікації інтер в'ю. В. Миронченко поділяє інтерв'ю на такі різновиди: а) класичне інтерв'ю (одержати авторитетні роз'яснення з питань вну трішнього і міжнародного життя від компетентних осіб — політич них, громадських, наукових, культурних діячів, відповідальних господарських працівників, зарубіжних гостей тощо); б) інтерв'ю-анкета (опитування) — з'ясовування думок громадськості про певну проблему, подію чи окрему особу, якщо вони становлять предмет загального інтересу; в) інтерв'ю-портрет (розкрити особу опитуваного. Досягається двома шляхами — опитуванням самого героя інтерв'ю та опитуванням людей, що близько знають героя і можуть дати йому характеристи ку)
Перша група специфічних виражальних засобів радіо: Усне слово на радіо: 1. Радіослово не ідентичне друкованому слову, оскільки підпорядковується законам усного мовлення, є інтонаційно забарвленим. 2. Слово, що звучить по радіо, має величезну емоційну силу, викликає ефект співпереживання. Радіослово повинно донести до слухача найрізноманітнішу інформацію, емоційно вплинути, зробити невидиме видимим. 3. Радіомова своєрідна, неповторна і за своєю природою діалогічна, тобто завжди передбачає співбесідника, тобто радіослухача. За результатами аудиторського дослідження, яке здійснили Т. Бровченко, В. Волошин і Н. Труханова, прийнято таке позначення сприймання ознак мовлення радіомовців: 1 – приємне; 2 – природне; 3 – виразне; 4 – активне; 5 – підготовлене; б – плавне; вільне; 7 – невимушене; 8 – емоційне; 9 – щире; 10 – довірливе; 11 – зрозуміле, дохідливе; 12 – цікаве; 13 – легке для сприйняття; 14 – інформативно насичене; 15 – логічне; 16 – правдоподібне; 17 – переконливе; 18 – авторитетне; 19 – викликає відповідне переживання; 20 – виникає зорове уявлення; 21 – викликає бажання діяти; 22 – природна інтонація; 23 – природний темп; 24 – природна гучність; 25 – чіткий ритм; 26 – темп стабільний; 27 – чітко виділений семантичний центр; 28 – чітке членування на мовленнєві відрізки; 29 – широкий діапазон голосу; 30 – чітке членування початку абзацу. 4. Слово в радіоповідомленні ефективне тоді, коли воно зрозуміле, не вимагає розшифрування, звернення до довідників тощо. Щоби зробити правильний висновок про придатність тих чи інших слів для повідомлення по радіо, потрібні знання не тільки про лексику усної літературної чи розмовної мови, але й про частоту її використання. Наприклад, французький лінгвіст П. Жюро дійшов висновку, що 100 найбільш повторюваних слів становлять 60% кожного тексту, 1000 слів – 85, а 4000 слів – 97,5% тексту. Деякі зарубіжні дослідники психології мови вважають, що збільшення словникового складу повідомлення веде до скорочення аудиторії. 5. Стандартність радіомовлення. Практика радіомовлення диктує свої критерії використання лексичного багатства мови: надто багатий словниковий склад не є гарантією доброї дохідливості матеріалу. Чим рідше використовується слово, чим незвичніше висловлювання, тим важче його засвоїти і запам'ятати. Та все ж використання частовживаних слів, словесних кліше не означає, що радіожурналісту не треба шукати нових форм для викладу матеріалу. Для радіомовлення це особливо потрібно, бо величезний обсяг інформації примушує щоденно шукати нові способи її подачі, у тому числі й засобами мови. Та в основі текстів передач, насамперед, інформаційних, які розраховані на масову аудиторію, повинна бути загальновживана лексика. 6. "Невербальні мовні засоби" радіомовлення – темп мови, сила звуку, висота тону, тембр голосу, ритм, інтонація голосу, наголоси, паузи. Велика кількість варіантів сполучень усіх цих засобів дає змогу знайти найяскравіший ритміко-мелодійний рисунок мови. Звучання мови безпосередньо пов'язане з психікою мовця, що привідкриває внутрішній світ людини. 7. Радіо переломлює, інколи підсилює, висвічує всі якості усного мовлення. 8. Темп радіомовлення. Швидкість засвоєння інформації читачем у середньому у 2–3 рази вища, ніж у радіослухача. Експерименти вчених показали, що оптимальне сприйняття і запам'ятовування текстів відбувається при темпі читання близько 122 слів на хвилину (для порівняння, в англомовних країнах темп читання матеріалів по радіо досить високий – від 125 до 180 слів на хвилину). Отже, темп мови на радіо повинен бути вмотивованим, відповідати змісту повідомлення. Якщо він буде надто швидке, то збуджуватиме увагу й емоції слухачів, але сприйняття інформації тоді неповне. Слухач за таких умов не встигатиме осмислити повідомлення і зафіксувати його в пам'яті. Повільний темп ускладнює сприйняття, оскільки ослаблюється увага слухача. На сприймання радіоінформації впливають сила звуку, висота тону, тембр голосу, інтонація. У звуковому мовленні, в його дохідливості та впливовості основну роль відіграє інтонація, на другий план відходять порядок слів, тип речень, відношення, в яких перебувають між собою окремі граматичні чинники. Про значення інтонації й індивідуальних характеристик мовця на радіо і телебаченні говорять багато дослідників. Вони підкреслюють, що голос, його висота, тембр, музикальність, плавність або уривчастість вимови, ритмічність, характер розміщення наголосів – це ті важливі компоненти звукового мовлення, що значно впливають на враження, яке мовець справляє на оточення. Сила звуку повинна бути оптимальною. Дуже голосна розповідь дратує слухачів, а надто тиха – змушує прислуховуватися. Небажано говорити високим, менторським тоном. Спокійний, врівноважений тон викликає довіру. Високий тон можна виправдати доречною схвильованістю. Оптимально для радіоведучого мати милозвучний тембр голосу, який не ріже слух високими нотами і не глушить басом. Інтонація повинна відповідати змісту повідомлення і не суперечити йому. Логічні наголоси та паузи мають увиразнювати зміст повідомлення. Звукові засоби розподіляються на три групи: 1) тонові – зміна висоти голосового тону, що проявляється у мелодії мови. 2) динамічні – розстановка і взаємна відповідність наголосів у висловлюванні та загальний динамічний цільний хід виступу. 3) кількісні – це темп мови і пауза Оскільки радіоведучий спонукає слухача прийняти висловлену ним думку, намагається донести повідомлення до його свідомості, впливаючи на логіку мислення і почуття, то мова його повинна бути, перш за все, переконливою, з природною і живою інтонацією. Мовлення приймається як переконливе, коли у ньому наявні такі особливості: 1. Темп мовлення – має бути чітким, середнім за швидкістю, із семантично умотивованими змінами, завдяки яким важлива думка виділяється більш повільним або більш швидким темпом. 2. У мовленні потрібно використовувати різноманітні тональні контури з широким, але природним для цього жанру частотним діапазоном. 3. Інтенсивність мовлення повинна бути досить значною, соковитою, насиченою. Відсутність належної інтенсивності робить його млявим, невиразним, нецікавим. 4. Кількість пауз і їх тривалість повинна визначатись рівнем мовної одиниці та значущістю окремих слів висловлення. Так, паузи нижнього рівня – між окремими словами або між синтагмами – мають бути меншими, ніж між мікротемами чи фоноабзацами. Ключові семантично важливі слова повинні виділятись (поряд із енергетичними і частотними характеристиками) також паузацією, причому тривалість пауз залежить від ступеня важливості цих слів. 5. При членуванні мовлення на синтагми та фрази слід враховувати часовий об'єм людської пам'яті – від 4 до 10 секунд - не перевищувати цей час. 6. Велике значення для виразності звукового підготовленого тексту має наявність яскравих за контрастом параметрів частоти основного тону та інтенсивності, а також чергування різних форм тонального контуру, яскраве виділення семантичного центру висловлення. Характерними засобами радіо також є шуми, звукоефекти і музика. Шуми та звукоефекти На відміну від радіослова шуми не є універсальним виражальним засобом. Сфера їх застосування обмежена. Проте нерідко радіо слово супроводжують шумові фони, різні звукоефекти або музика (наприклад, у репортажах і радіонарисах, радіокомпозиціях і радіофільмах завдяки звуковому фону створюється ефект присутності на місці події). Звук надає достовірності слову, почутому в радіоефірі. Завдяки акустиці розповідь журналіста набуває виду документа, що самостійно розкриває характер і зміст факту (наприклад, гнів демонстрантів, викрики схвалення чи осуду в залі). Акустика несе чітке смислове навантаження, справляючи певний вплив на слухача (наприклад, голос людини у підземеллі звучить глухо, понуро, що створює відповідний емоційний настрій; у великому концертному залі з доброю акустикою голос звучить світло, весело, і результат досягається зовсім інший). Вдало використані шуми роблять передачу об'ємнішою, яскравішою, відчутнішою. Вони допомагають якнайточніше передати атмосферу події або явища, про які розповідається. Інколи використання у передачі шумів звільняє журналіста від довгих описів, економить багато дорогоцінних секунд або навіть хвилин. Шуми на радіо виконують певні функції: суто інформаційні, емоційні, відіграють роль історичного документа (наприклад, проголошення важливого законодавчого акту), служать звуковим фоном, є елементом монтажу. Музика Музика існує на радіо як самостійний вид мовлення (музичні передачі) і як виражальний засіб радіожурналістики (використовується у специфічному зв'язку зі словом і шумами). Як виражальний засіб музика доповнює розповідь або несе в контексті додаткове змістовне навантаження. Правильно підібрана музика відповідно до змісту передачі підсилює його емоційний вплив, надає більшої виразності. Друга група виражальних засобів радіо: монтаж "Монтаж" означає складання, з'єднання у певній послідовності та за певною системою частин в єдине ціле. На радіо монтаж має такі значення: 1. Найпростіше значення слова "монтаж" полягає у нескладній обробці магнітної стрічки, на якій зроблено запис, в усуненні із запису непотрібних або невдалих місць і з'єднання окремих частин запису в єдине ціле. Останнім часом особливого значення набуває монтаж з використанням комп'ютерної техніки. Цей новий спосіб має ряд незаперечних переваг над "архаїчним" монтажем. Наприклад, під час монтажу магнітної стрічки найменша помилка призводить до безповоротної втрати записаного матеріалу, дефектів звуку на склейках, а також можливий розрив стрічки при відтворенні, склеюючи ми засобами забруднюється робоча поверхня головки тощо. До комп’ютерного монтажу обов'язково входить занесення всієї інформації в пам'ять. Надалі можливе використання всяких фрагментів запису у будь-якій послідовності та першій-ліпшій комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону, якщо у цьому є потреба. Здійснюють також роздільну поканальну обробку звуку (кореляція амплітудно-частотної характеристики, динамічного діапазону, компресування, шумопонижения, панорамування тощо), а потім переписують вивірений, готовий матеріал на довільний носій. Дуже важливо, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися. 2. Ширше значення слова "монтаж" – з'єднання в певному порядку частин радіопередачі, а також усієї денної програми, що допомагає підсилити ефект впливу на слухача. Можливе, наприклад, хронологічно послідовне з'єднання матеріалу для того, щоб домогтися його емоційного звучання. Але цей варіант не єдиний. Можливе під час монтажу і порушення хронологічної послідовності за творчим задумом автора, протиставлення суперечливих одна одній частин; можливий їх паралельний монтаж. 3. Словом "монтаж" називається також з'єднання різних виражальних засобів радіо: слова і шумів, слова і музики, шумів і музики або всіх виражальних засобів одночасно. Монтаж дає змогу вдосконалити звуковий матеріал, забираючи розтягненості та залишаючи найяскравіші характерні фрагменти життєвої реальності; переміщувати звукові епізоди з одного місця на інше відповідно до композиційного задуму автора; ущільнювати, конденсувати час за допомогою монтажних переходів, створювати у радіопередачах щось подібно умовному "екранному" часу в кіно; змішувати, "накладати" одну на одну у будь-якому сполученні мовні, шумові та музичні частини передачі, сягаючи максимального художнього, інформаційно-пропагандистського вираження; з'єднувати фрагменти запису за асоціативним, послідовним або паралельним принципами, зіштовхувати контрастуючі частини, підсилюючи цим ефект впливу на слухачів. Отже, монтаж на радіо – це процес відображення навколишньої дійсності, який породжує у свідомості слухача ланцюг думок і уявлень. Він підпорядковується задуму журналіста, концепції програми. За допомогою монтажу автор надає події, проблемі свою інтерпретацію. Вибір передач, їх тематики, тривалості, чергування тексту і музики – це монтаж програми, який виконує величезне відповідальне завдання: формує високі морально-естетичні якості, національно-духовні цінності, громадську думку. Монтаж – це метод художнього мислення, що випливає з психології сприйняття радіопередач. Творчий процес створення багатьох радіопередач складається з двох принципово важливих етапів: 1) фіксації звукової реальності; 2) монтажу записаного матеріалу. Технічні властивості радіо, використання його виражальних засобів зумовлюють підготовку матеріалів, які повинні активізувати думку і пробуджувати почуття, тобто впливати на слухача у двох сферах: логічній та емоційній. Раціональний, логічний вплив здійснюється радіопередачами, зміст яких насамперед треба зрозуміти, збагнути. Осмислюючи, зіставляючи почуті факти з життєвою практикою, реальною дійсністю, проявляючи свою тямущість, радіослухач має змогу зробити логічно обґрунтований висновок, який сприятиме формуванню, утвердженню певної думки, допоможе зайняти відповідну соціальну позицію, спонукатиме до певних дій. Вплив радіо на почуття здійснюється за допомогою кваліфікованого використання звукових властивостей слова та інших виражальних засобів. Саме вони у сукупності сприяють створенню у слухача того чи іншого емоційного стану, який розкриває ставлення до фактів, подій, явищ, оцінює їх, характеризує його дії. Тому радіослухач не завжди чітко усвідомлює мотиви свого стану або поведінки, його побуджує до вчинків, керує ним неусвідомлений до кінця внутрішній емоційний імпульс. Природні можливості радіо сприяють створенню саме емоційного стану. Безперервний потік інформації, потік висловлювань, оцінок, думок (його слухач не в змозі зупинити або сповільнити, щоби все обдумати, зважити), з одного боку, надзвичайно ускладнює логічне мислення і, з іншого боку, сприяє створенню відповідного емоційного настрою. Найбільшого ефекту впливу радіо досягає тоді, коли разом оптимально використовують емоційні та раціональні засоби, коли вони доповнюють одне одного, органічно поєднані.
Емоційний вплив реклами залежить від форми подачі, переконливості обраних аргументів і виражальних засобів, новизни та визначеності рекламної інформації, змісту, матеріальних і духовних потреб людей тощо. Радіореклама впливає на емоційну і раціональну сфери сприймання інформації. Радіореклама втілюється в різноманітних жанрах: оголошення, репортажі (інформаційні експрес-випуски), споти, скетчі, піоти, радіофільми тощо. Найпоширенішим є оголошення. Короткий і конкретний текст із адресами, телефонами, переліком переваг та послуг у певній частоті повторень досить ефективний. Часто використовуються і такі жанри, як репортаж, інтерв'ю (бесіди, консультації...). Здебільшого вони діють як непряма реклама, можуть бути разовими або ж передаються з певною періодичністю. Яскравий словесно-звуковий малюнок з місця події та "живі" враження, емоції, а також інформація з уст компетентної людини переконують, як відомо, найсильніше. Застосовуються також складніші у композиційному і режисерському вирішенні жанри, де вжито всю гаму звукових технічних досягнень. Наприклад, скетч. Це – невеличка п'єса жартівливого змісту. Розкриває ідею реклами побічно, у формі логічно-емоційних висновків самого слухача. Будується на грі акторів, шумових, музичних ефектах. З розвитком приватних радіоорганізацій зросла роль реклами як джерела доходів, що й породило негативний зворотний бік цієї форми журналістського маркетингу. Дбаючи лише про комерційні інтереси, у багатьох радіоорганізаціях рекламу висувають на чільне місце, однак нерідко порушують визначені законом вимоги до реклами і принципів рекламної діяльності. Рекламування – це також специфічний аспект політико-ідеологічного впливу на слухачів. Примітивна, низькопробна реклама негативно впливає на смаки радіослухачів, особливо якщо не враховує національно-психологічні особливості народу. Під час підготовки національної реклами треба ретельно вивчити і врахувати у своїй практичній роботі такі аспекти: 1. Значення реклами в цій чи іншій країні, місцеві особливості рекламування. 2. Засоби масової інформації та правила рекламування в них. 3. Місцеві особливості та навколишнє середовище. 4. Особливості споживачів цієї країни. 5. Ставлення до вашого продукту в цій країні, стадію його життєвого циклу. 6. Правила рекламування вашого типу товару в цій країні. 7. Національно-символічне значення кольорів у цій країні. 8. Які національні герої та образи найбільш прийнятні для цієї країни? 9. До стандартного оголошення додайте "національний колорит". 10. Добре вивчіть місцеву мову та врахуйте можливі лінгвістичні неузгодження. 11. Чи варто використовувати в рекламних оголошеннях іноземні слова? 12. Які рекламні матеріали можна використовувати у цій країні (тільки місцеві чи й іноземні також)? По-третє, треба намагатися створити національну рекламу такою, щоб вона була зрозумілою, прийнятною, приємною тому народові, на який вона, власне, і розрахована, тому вона повинна спиратися на глибинні культурні цінності народу [12, с. 54]. Підготовка реклами – це досить важливий і складний творчо-інтелектуальний процес. Для того, щоби реклама була ефективною і не викликала у слухачів негативних емоцій, роздратування, потрібно формувати чітку рекламну стратегію, використовувати засоби і форми рекламування з обов'язковим урахуванням соціально-економічної, морально-психологічної і навіть політико-ідеологічної ситуації у суспільстві. Отже, повноцінний рекламний радіотвір залежно від змісту, спрямованості та мети повинен бути змістовно і композиційно завершеним сполученням слова, музики і документальних звуків. Приховна реклама – інформація про особу у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких публікацій [2]. У статті 9 Закону України “Про рекламу” зазначено: Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Матеріал, у якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару є рекламою і має вміщений під рубрикою “Реклама” чи “На правах реклами”. Прихована реклама забороняється [6]. Попри законодавчі заборони, прихована реклама існує, та не лише інтенсивно розвивається, а й стає обов’язковою складовою просування продукту чи послуги на ринку. Чи не найбільше прихована реклама експлуатується в політиці, адже законодавством передбачено чіткі часові межі передвиборчої агітації. А це, як правило, не влаштовує політичних діячів, адже реклама дієва тільки за регулярного повторення без перерв. Прихована реклама є одним із ключових засобів паблісіті (один із аспектів паблік рілейшнз). Форми прихованої аудіореклами: авторська передача, коротке інформаційне повідомлення в новинах, пісня (хіт), “гаряча лінія” . Авторська передача – аналітична та інформаційна передача на замовлення. Сво-го часу на радіо “Львівська хвиля” виходила інформаційно-аналітична програма “Комп’терний всесвіт”, спонсором якої був однойменний магазин комп’ютерної техніки. У цій п’ятихвилинній програмі йшлося про новинки комп’ютерних технологій та основні принципи їх роботи, а також, звичайно, ведучий зазначав, що таку високопрофесійну техніку можна придбати в магазині “Комп’ютерний всесвіт”, що знаходиться за адресою … Та вочевидь, вказаний магазин відмовився від подальшої співпраці з радіо, і програма “Комп’ютерний всесвіт” перестала виходити в ефірі “Львівської хвилі”. Майже кожнї півгодини в ефірі “Львівської хвилі” виходить програма для автолюбителів “Авто-хвиля”. У цій програмі автор – Славко Нудик – розповідає про новини в автомобільному світі, про найбільших автовиробників та їх негаразди. Також на радіо “Хіт-FM” регулярно виходить програма К. Матросова “Міцні хіти”, спонсором якої є горілка “Козацька рада”. Безпосередньо перед початком програми іде інформація про цю горілку без зазначення “Реклама” чи “На правах реклами”. Виробники даної марки позиціонують її як “міцну”, звідки й назва програми – “Міцні хіти”. Закінчується програма також інформаційним рядом про горілку – “Козацька рада” – міцна горілка. Інформаційні повідомлення – заснована на події рекламна інформація про товар, послугу чи особу. Обов’язкове згадування назви товару, адреси, телефону. Пісня (хіт). В музичних творах часто зустрічаються згадки певних торгових марок, політичних партій та ін. Згадаймо відому колись пісню групи “Сплін” з приспівом “А ты жуешь свой “ОРБИТ” без сахара”. Чи пісню групи “Скрябін” – “Озимі люди”, спеціально написану для однойменної партії. “Гаряча лінія” – спеціально підготовлені люди телефонують в прямий ефір передачі і ставлять “потрібні” запитання чи відкрито хвалять рекламований товар, або запрошену особу. Реклама на радіо має порівняно невисоку ціну порівняно з кампаніями у пресі чи телеефірі, та й ще, як правило, на конкурентному ринку станції пропонують скидки; простежується намагання чіткого позиціонування станцій на основі форматизації ефіру. Рекламодавці почали чіткіше уявляти свою аудиторію, а отже, орієнтуватися на формати тих станцій, які ця аудиторія слухає
Тут треба розказати про: сайти радіо і соціальні мережі, інтернет-радіо, подкастинг, додатки для смартфонів та присутність радіо у всіх мобільних пристроях.
|