ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
ДХ – діапазон довгих хвиль (LW, long wave) з частотами 148-408 КГц; СХ – діапазон середніх хвиль (MW, middle wave) з частотами 526,5-1606,5 КГц, так звана амплітудна модуляція (Amplitude modulation, AM); КХ – діапазон коротких хвиль (SW, short wave) з десятьма піддіапазонами й частотами від 3,95 МГц до 26,1 МГц; УКХ-1 – нижній піддіапазон ультракоротких хвиль з частотами 64,0-87,5 МГц; УКХ-2 – верхній піддіапазон ультракоротких хвиль з частотами 87,5-108.0 МГц, так звана частотна модуляція (FM, Frequency modulation). Отже, за діапазоном мовлення радіостанції поділяються на такі, що працюють у діапазонах довгих, середніх, коротких і ультракоротких хвиль. Якщо державні станції мовлять переважно в діапазоні довгих хвиль, то недержавні використовують середні та ультракороткі хвилі й поділяються на середньохвильові (AM) та ультракороткохвильові (FM) станції.
Найбільшу очевидну перевагу радіо має в передачі інформації та музики. Для класифікації радіостанції за типом і форматом мовлення, слід звернути увагу на відсоткове співвідношенням у радіоефірі інформаційного (розмовного) і музичного контекстів. Розмовні радіостанції Цей тип мовлення формують усі відомі розмовні формати, основними з яких вважаються формати "All News" ("тільки новини") і "Talk" ("розмовне радіо"). Розмовні радіостанції поєднують типові випуски новин, в яких постійно оновлюється інформація, з програмами, де обговорюються найрізноманітніші проблеми, проводяться інтерактивні опитування, наводяться телефонні розмови з радіослухачами тощо. Для цього типу теж характерним є формат "Financial" ("радіо фінансової, економічної та біржової інформації"). Розмовні формати складаються з інформаційного, інформаційно-аналітичного, інформаційно-публіцистичного, культурно-просвітницького, пізнавально-розважального, дитячого, спортивного та ігрового типів програм. Тому розмовні радіостанції, відповідно, спеціалізуються також і щодо типологічної характеристики радіопрограм. Музичний контекст у роботі розмовних радіостанцій практично відсутній. Хоча, як правило, музичних заставок, джинглів, фонової музики завжди достатньо для того, щоб говорити про помітну роль музичного матеріалу в цьому типі мовлення станцій. Розмовно-музичні радіостанції Радіостанції такого типу характеризуються переважаючим співвідношенням розмовних форматів над музичними. Співвідношення інформації та музики на розмовно-музичних станціях приблизно 70% на 30%. Цей тил мовлення характерний для державних і громадських радіостанцій, його, окрім "All News" і "Talk", складають переважно такі розмовні формати, як "Public" ("громадське радіо"), "Children's Radio" ("дитяче радіо") та "Ethnic Radio" "радіо для національних спільнот"), "All Sport" ("спортивне радіо"). Музично-розмовні радіостанції У цьому типі мовлення співвідношення інформації та музики діаметрально протилежне, приблизно 30% на 70%. Деякі державні радіоканали й громадські радіостанції використовують саме цей тип мовлення. Окремі комерційні станції теж прагнуть працювати у такому співвідношенні інформації та музики, що дозволяє їм урізноманітнити ефір і залучити різнопланову за соціально-демографічною характеристикою аудиторію. Для музично-розмовних радіостанцій характерні, крім форматів "All News" і "Talk", такі розмовні формати, як "College" ("студентське радіо"), "Public", а також більшість музичних форматів. Музичні радіостанції Незважаючи на те, що цей тип мовлення складають усі відомі музичні формати, не варто позбавляти уваги й інформаційний контекст. Як правило, 10-20% інформаційних програм (короткі тематичні рубрики, 3-5-хвилинні випуски новин, реклама) протягом доби звучить в ефірі передусім комерційних радіостанцій. Саме комерційні станції, які використовують винятково музичні формати, становлять основу цього типу мовлення. 6. Типи радіостанцій за способом трансляції програмного продукту. Спосіб трансляції програмного продукту визначається способами виробництва програм, до яких належать: Програми іноземного виробництва – це трансляція передач іноземних мовних компаній без купюр, а також ретрансляція передач іноземного виробництва, умови якої визначаються міждержавною чи двосторонньою угодою. Програми власного виробництва – це програми, підготовлені творчими силами й технічними потужностями радіостанції; програми, базовані на матеріалах вітчизняного або іноземного виробництва (з купюрами); програми, підготовлені на замовлення (оплачені з власного кошторису) та отримані для безстрокового користування. Програми вітчизняного виробництва – це продукція інших вітчизняних компаній, що транслюється без купюр або ретранслюється станцією з отриманням прав на демонстрацію. До програм вітчизняного виробництва можуть належати програми власного виробництва в тому випадку, коли йдеться про мережне мовлення радіостанції на території однієї країни. Отже, за способом трансляції програмного продукту станції поділяються на ретранслянтів і транслянтів. Радіостанція-ретранслянт До цього типу належать станції, які ретранслюють програми центральної мережної станції (програми іноземного й вітчизняного виробництва) у прямому ефірі на основі ліцензійних угод. Радіостанція-транслянт Цей тип складають станції, що транслюють у запису програми переважно власного виробництва, інколи з невеликою часткою програм іноземних радіокомпаній або вітчизняних виробників. http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=articleHYPERLINK "http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1029"&HYPERLINK "http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1029"article=1029
Проблеми поділу на жанри в радіожурналістиці. У радіомовленні вже сформувалася більш-менш стійка система жанрів. Жанр у журналістиці – це "усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури" [9, с. 76]. Кожний жанр відзначається конкретною роллю в системі ЗМІ і характеризується певною композиційною організацією матеріалу. У журналістиці поділ на жанри до певної міри умовний, часто чіткі межі між видами жанрів розмиті. Для читача, радіослухача чи телевізійного глядача не так важливо, якого жанру матеріал. Багато людей навіть не замислюються над цим. Головне для них – щоб матеріал був цікавим. Особливо в наш час, коли інформації дуже багато, і у реципієнта є вибір. Щоб зацікавити читача/слухача, журналіст повинен дуже добре знати особливості та можливості як ЗМІ, так і журналістських жанрів (їх специфіки, можливостей реалізації творчого задуму). Структура радіожанрів, їх риси і властивості складалися історично. Деякі із жанростворюючих елементів існували до виникнення радіомовлення у газетних і журнальних жанрах, інші створювалися і розвивалися на радіо впродовж становлення самого радіомовлення. Жанр володіє рядом постійних, стійких ознак. Конкретне призначення жанру визначає його місце в усій системі радіомовлення, виступає його визначальною ознакою і в той же час формує його характерні риси. Система радіо жанрів у своєму розвитку продовжила шлях, по якому розвивались пресові жанри, одночасно з цим радіомовлення створювало свої специфічні жанри й жанрові ознаки. Будівельним матеріалом жанрів є елементи, що окреслюють риси жанру і відмежовують його від інших жанрів. Особливості жанру визначаються не тим, що інколи в ньому є, а тим без чого він немислимий і що становить його сутність, закон, за яким він створюється. Болгарський вчений Ст. Станчев назвав сім основних елементів, які характеризують журналістські твори і визначають жанр: тема; характер опису фактів; кількість, якість і масштаб суджень; літературна форма і якість матеріалу; характер спостережень і спосіб вивчення матеріалу; теоретичне охоплення; обсяг матеріалу [цит. за 9]. Професор В. Здоровега називає такі критерії поділу журналістських творів на жанри: 1. Об'єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору. 2. Призначення виступу (матеріалу). 3. Масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення. 4. Особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму. На специфіку радіожанрів спливає специфіка радіокомунікації. За своєю суттю радіопередача – це акустичне відображення дійсності. В основі його лежать мовлене слово, музика, шуми тощо. Ці компоненти в сукупності характеризують радіожанри взагалі як родове поняття, яке виражає специфіку творчої діяльності на радіо. Отже, особливості радіожанру визначаються слуховим сприйманням, специфікою радіокомунікації. Основні її моменти – звукове зображення дійсності, усна творчість, можливість безпосереднього впливу на слухача, передача інформації про подію у процесі її розвитку або після того, як звукова картина події і супроводжуюча її розповідь журналіста були записані на магнітну стрічку. Інші дослідники виділяють такі особливості жанрів радіожурналістики: 1. Документальне усне мовлення, яке використовується різними жанрами радіодокументалістики. 2. Акустичне відображенням події і місця дії, роль, яку відіграє у журналістському описі події звукова характеристика. 3. Ілюзія участі, яка створюється з допомогою радіотехнічних засобів, журналістських прийомів і справляє на слухача сильний психологічний вплив. 4. Психологічна напруга і емоційнае звучання, що досягається за допомогою монтажу, багатим інтонаційним забарвленням усної мови та музичним оформленням. Різні дослідники намагалися виділити радіожанри. Та всі спроби так чи інакше зводяться до наступної думки: в основі радіожанрів три основних способи відображення дійсності: 1) повідомлення фактів (новин); 2) інтерпретація фактів і подій; 3) художньо-публіцистичне розкриття фактів, подій, явищ. Ці способи відображення дійсності створюють відповідно три відносно стійкі групи жанрів радіожурналістики: 1. Інформаційні: радіоповідомлення, радіозвіт, радіоінтерв'ю, радіорепортаж, радіовиступ, радіоогляд преси. 2. Аналітичні: радіокореспонденція, радіокоментар, радіобесіда, радіоогляд. 3. Художньо-публіцистичні: радіонарис, радіофейлетон, радіокомпозиція, радіофільм, оригінальна радіодрама. Та слід пам’ятати, що цей поділ є умовним. Жанри постійно розвиваються і вдосконалюються. На практиці досить часто відбувається змішування і взаємодія основних елементів різних жанрів. 2. Радіоповідомлення. Інформаційне радіоповідомлення повідомляє радіослухачів про суттєву, соціально значущу подію. Якщо провести аналогію з друкованими жанрами, то радіоповідомлення схоже на замітку в періодичній пресі. В основі радіоповідомлення – важлива для громадськості новина. В інформаційному радіоповідомленні йдеться: - про нові, актуальні події; - про події, які сталися давно, але з певних причин досі не відомі громадськості; - про події, які ще мають відбутися; - про оцінку події, думки про неї відомих людей, спеціалістів. Репортер має подати факт так, щоб він зацікавив найбільшу кількість радіослухачів. Ракурс подачі матеріалу залежить від вибору журналіста. Однак радіожурналіст повинен поінформувати про новину неупереджено, об'єктивно, правдиво. В ідеалі журналісти мають подавати соціально значущу інформацію, а не псевдо сенсаційні новини. На жаль, інформаційні радіоповідомлення бувають поверховими, уривчастими. Комерціалізація радіо, як і всіх ЗМІ, веде до спрощення подачі новин, на догоду публіці. Окремі інформаційні служби потрапляють у володіння транснаціональних корпорацій і працюють за правилами великого бізнесу, ігноруючи інтереси національного простору. Виходячи з того, що первинним, найголовнішим завданням радіоорганізацій є повідомляти, інформувати про суспільно значущі факти, події та явища, радіожурналіст повинен постійно себе запитувати: "Що корисного дає радіослухачам те чи інше інформаційне радіоповідомлення? Які новини є першорядними?" Для плідної роботи репортера йому слід: - вміти збирати інформацію; - мати навички чітко, зрозуміло й цікаво розповідати своїй аудиторії про те, що нового відбулося; - бути інтелектуалом, постійно працювати над собою; - добре знати жанрову природу інформаційного радіоповідомлення, його жанрові особливості, ознаки. Найхарактерніші жанрові особливості інформаційного радіоповідомлення: - оперативність; - подієвість; - актуальність; - достовірність; - конкретність. Ці ознаки вимагають від журналіста професійної орієнтації в усіх сферах життєдіяльності району, області, краю, держави, а також великої мобільності. Предмет зображення інформаційного радіоповідомлення – факти дійсності. Йдеться в основному про те, що вже трапилося (на відміну від радіорепортажу, в якому йдеться про те, що відбувається зараз, у цей момент, а журналіст є очевидцем чи учасником події). Щоб підготувати інформаційне радіоповідомлення, не обов'язково бути на місці події. Інформація для радіоповідомлення має бути достовірною, базуватися на точних, конкретних, перевірених фактах, з посиланням на джерело й об’єктивною характеристикою події. Готуючи інформаційне радіоповідомлення, репортер повинен уміти визначити актуальність події, її новизну в суспільно-політичному житті, а також зорієнтуватися у можливій зацікавленості (незацікавленості) аудиторії новиною. Готуючи радіоповідомлення, радіожурналіст нічого не повинен брати на віру. Слід застосовувати перехресний спосіб перевірки фактів, бо й авторитетна людина, яка повідомила про подію, не застрахована від помилки. Щоб у радіослухача склалося достовірне, правдиве уявлення про подію, то інформаційне радіоповідомлення повинно бути об'єктивним. Об'єктивність базується на точному, правдивому викладі радіоповідомлення про подію, а не на тому, як бачить або хоче її подати упереджена чи зацікавлена особа. До відображення дійсності (факту, ситуації, проблеми) радіожурналіст повинен підходити чесно, безсторонньо, неупереджено, як літописець і документаліст сучасності. А це зобов'язує його повідомляти про подію за принципом "так було" або "так є". Правда, досягнути об'єктивності досить важко. Емоції, оціночні судження репортера легко можуть проникнути у тканину інформаційного радіоповідомлення. Об'єктивність інформаційного радіоповідомлення виключає інтерпретацію події. Важливо, щоб радіорепортер завжди знаходив суспільно значущі новини, до яких радіослухачі виявляють інтерес. Треба мати чітке уявлення, які питання є найголовнішими для району, області, краю, держави. Для того, щоб інформаційне радіоповідомлення зацікавило слухача, репортерові потрібно добре знати "спектр його очікувань". Коли журналіст знає механізм сприйняття соціально значущого радіоповідомлення, то з великого потоку фактів він вибере найвагоміші. Репортер повинен також вміти писати інформаційне радіоповідомлення доступною мовою, якщо можливо, то уникати незрозумілих термінів, іноземних слів, а в разі крайньої необхідності використання – пояснювати їх. Для інформаційних радіо жанрів потрібно поєднання лаконічності й точності викладу матеріалу. Не можна допускати двозначність трактування повідомлення. Сприймання радіоновин пов'язано зі слухом. Тому кожна фраза повинна бути до кінця продумана, виважена, відточена, щоб її інформаційна насиченість була максимальною. У радіоповідомленні словам має бути тісно, а думкам – просторо. Різновиди інформаційних радіоповідомлень. Залежно від характеру новин, соціального, політичного, культурологічного значення факту, події, явища, ступеня їх повчальності, обсягу інформації, способу викладу матеріалу, мовностилістичних засобів розрізняють такі різновиди інформацій¬них радіоповідомлень: хронікальне, розгорнуте, коментоване, полемічне. Хронікальне радіоповідомлення (хроніка) є найкоротшим, воно звучить 10 – 15 секунд, характеризується лаконізмом, інформаційною насиченістю, оперативністю. Зміст повідомлення відповідає на запитання "Що відбулося? Де?" Інколи вказується також "Коли". Це своєрідний "лід". У хроніці немає подробиць, подія не деталізується. Хронікальне радіоповідомлення дає можливість охопити велику кількість різноманітних суспільно значущих фактів. Темою хроніки може бути будь-яка за масштабами подія. Хронікальне радіоповідомлення – це "зріз з будь-яких найважливіших подій без яких-небудь оцінок і коментарів". Його цінність випливає із суспільної значущості факту, його актуальності, соціальної рельєфності, Привертаючи увагу радіослухачів до події, хронікальне радіоповідомлення втягує їх в оціночний процес. У цьому, насамперед, полягає важливість цього радіожанру. Розгорнуте радіоповідомлення не тільки інформує про факт, подію, явище, а й розкриває його зміст, суспільно-політичне значення. Зміст кожного розгорнутого інформаційного радіоповідомлення, зазвичай, відповідає на запитання "Що? Де? Коли? Як? Чому? Хто?". Ці запитання природно виникають у радіослухача, як і у будь-якої людини під час безпосереднього щоденного спілкування. Відповідь на запитання "Що відбулося?" становить головний зміст розгорнутого радіоповідомлення. За змістом розгорнуті інформаційні радіоповідомлення бувають: - позитивними відгуками про важливі суспільно-політичні події (радіоповідомлення-відгук); - пропозиціями щодо поліпшення національного життєвого середовища (радіоповідомлення-пропозиція); - подяками за доброчинство (радіоповідомлення-подяка); Розгорнуте інформаційне радіомовлення може бути озвучене документальним записом з місця події (озвучене радіоповідомлення). Композиція озвученого радіоповідомлення залежить від часової послідовності події, що розгортається, або від тематично виділених суттєвих її елементів. Документальні записи в озвученому радіоповідомленні, зазвичай, виступають як моменти події, послідовність яких не залежить від волі автора, і звучання їх подібне звучанню в дійсності. Вони також можуть бути організовані радіожурналістом. Включення документальних записів, участь у передачі журналіста (правда, не завжди обов'язкова) нерідко дає повід змішувати озвучене радіоповідомлення з радіорепортажем. Але, незважаючи на спільні, на перший погляд, риси, обидва жанри відрізняються один від одного як своїм конкретним призначенням, так і рівнем драматургічності, художності в зображенні події. Озвучене розгорнуте радіоповідомлення призначене головню чином для інформування про загально значущі факти. Тут журналіст переважно інформатор. Він звертає увагу радіослухачів на яскраві, найважливіші моменти події головним чином заради інформаційно-пізнаваного ефекту. Коментоване радіоповідомлення – це невеликий за обсягом інформаційний матеріал (1 – 2 хв.), у якому не лише сповіщається факт, що характеризує суть події, але й міститься роз'яснення, тлумачення, елемент оцінки цієї події. Коментоване радіоповідомлення містить у собі два елементи: - інформацію про факт; - чиюсь думку про цей факт: автора, коментатора, оглядача, спеціаліста, політичного діяча тощо. Коментування дає можливість радіослухачеві довідатися, що ховається за фактом (подією) і що з цього приводу думають інші люди. Оціночні судження потрібно виносити за рамки самого радіоповідомлення. У коментованому радіоповідомленні документальні факти є основою, опорою матеріалу, а аргументація доповнює їх. Але це не фундаментальний аналіз, не глибока оцінка, а роз'яснення, популяризація події. Такі тлумачення можуть бути не лише текстовими, а й усними. Автор коментованого радіомовлення прагне відповісти на запитання: що означає ця новина, її суть, яке її значення для людини, родини, суспільства, України? З цією метою також використовується "метод чесного репортера", тобто автор ділиться своїми думками, міркуваннями з приводу події. Таку радіожурналістику називають "особистісною", "персоніфікованою". Коментовані радіоповідомлення є дуже потрібними, бо дають можливість одразу ж за інформацією про факт пояснити його значення, Це допомагає радіослухачеві зрозуміти суть факту, з'ясувати для себе його місце у ланцюжку інших фактів, подій, явищ. В. Миронченко називає чотири основних способи коментованої подачі радіоповідомлень: 1. Залучення до тлумачення та оцінки новин офіційної та компетентної особи. 2. Короткий огляд передісторії події, історична, біографічна довідка. Для кращого висвітлення і роз'яснення новини ці дані вміщуються відразу ж після початку радіоповідомлення, в якому її описано. Так створюється тло, на якому виникла, відбувалася й набула завершення ця новина. 3. Уміле узагальнення, за допомогою якого можна одиничне піднести до рівня особливого, загального чи типового. 4. Яскраве порівняння. Діапазон порівнянь у коментованому радіоповідомленні може бути доволі широким – від простого до розгорнутого та контрастного. Застосування їх дозволяє глибше розкрити, яскравіше змалювати зображувану новину [цит. за 9]. Полемічне радіоповідомлення. У полемічному радіоповідомленні наявні не лише оцінка факту, події, а й заперечення чиєїсь позиції, зіткнення поглядів, ідей, концепцій тощо. Полеміка, дискусія, еклектика і софістика, – це чотири різновиди суперечки. Суперечка – це зіткнення думок, позицій, під час якої кожна із сторін аргументовано відстоює своє розуміння проблеми, що обговорюється, і намагається відкинути доводи іншої сторони. Дискусія – це суперечка, що спрямована на досягнення істини, під час якої використовують тільки коректні прийоми суперечки. Полеміка – суперечка, що спрямована на перемогу над опонентом, під час якої використовують тільки коректні прийоми. Еклектика – суперечка, мета якої досягнення істини, але для цього використовують і некоректні прийоми. Софістика – суперечка, метою якої є досягнення перемоги над опонентом. Для цього використовують як коректні, так і некоректні прийоми. Інформаційний жанр – полемічне радіоповідомлення – набуло поширення на радіо в роки незалежної України. Складність його підготовки полягає в тому, що за 1,5 – 3 хв. потрібно аргументовано заперечити опонентові, утвердити у свідомості слухачів свою думку, свою позицію. Хоч полеміка спрямована на пошук істини, наближення до неї та утвердження своєї позиції, потрібно пам'ятати, що перемога помилкової думки, яку здобуто завдяки різним маніпуляціям, – недовговічна і не здатна принести моральне задоволення. Засоби полемічного радіоповідомлення повинні бути коректними, що, на жаль, не завжди відбувається в ЗМІ. Правила ведення полеміки: - немає сенсу починати полеміку, коли автор не може сказати нічого нового і не готовий вислухати іншого; - У доказах мають бути наявні логічні елементи: по-перше, теза, яка відстоюється; по-друге, аргумент, тобто істинне судження, яке не потребує додати доказів; по-третє, будь-яке полемічне радіоповідомлення – це ланцюг суджень, послідовно розвинута думка, система аргументів. Методика підготовки інформаційного повідомлення. З лавини подій та явищ треба безпомилково вибрати лише ті, що дійсно нові, вагомі та цікаві. Вміння шукати інформацію, опрацьовувати її – важлива частина журналістського професіоналізму. Існує три головні джерела інформації: - предметно-оречевлене середовище; - документ; - людина. Звідси випливають методи збирання інформації: - метод спостереження (включене та невключене, відкрите та приховане, систематичне та несистематичне (випадкове), польове та лабораторне; - метод вивчення документів (історичний, літературний, психологічний, юридичний, лінгвістичний, логічний, текстологічний тощо); - метод інтерв'ю (складається з трьох етапів підготовки: загального, конкретного, психологічного); - соціологічний метод (контент-аналіз, експеримент тощо). Основні джерела радіоповідомлень: 1) власні кореспонденти, які акредитовані в областях України і за рубежем; редактори та кореспонденти, які працюють у штаті інформаційних радіоредакцій; позаштатні кореспонденти; 2) інформаційні агентства (державні, громадські тощо); 3) прес-центри, прес-служби; 4) газети (всеукраїнські, обласні, міські, районні); 5)Інтернет. Підготовка радіоповідомлення включає старанну перевірку фактичного матеріалу. Щоб правдиво, точно інформувати населення, радіожурналіст повинен бути чесною, акуратною людиною. Необхідно чітко записувати прізвища, імена, по батькові людей, назви політичних партій, громадських організацій, машин, приладів, матеріалів, цифри, географічні назви тощо; не соромитись перепитати, детально з'ясувати, коли щось не зрозуміло. Уточнюють факт в офіційних органах, у кількох осіб (перехресний метод перевірки фактів). Від точності, достовірності фактів, об'єктивної їх оцінки залежить не лише авторитет радіоредакції, сила пізнавально-виховного впливу радіоповідомлень, а й моральний стан людини, колективу, про яких повідомляло радіо. Інформаційне радіоповідомлення спирається на відповіді на запитання: "Що? Хто? Де? Коли? Чому? Як?". "Що?" – це подія; "Хто?" – люди, як опинилися в центрі події; "Де?" – місце, де відбулася подія, на якій території відчуваються або будуть відчуватися наслідки цієї події; "Коли?" – час і тривалість події, а також очікуваний ефект у часі; "Чому?" – пояснення причин події; "Як?" – відповідь на це запитання може бути подано в описі фактів, які стали причиною або настали за подією (науковим відкриттям, урядовою заявою, ухвалою нового закону). Масова, публічна інформація повинна бути розрахована на певний рівень уявлень громадськості про ту іншу тему, але не бути нижче цього рівня. Для того, щоб переданий по радіо матеріал краще сприймався слухачами, потрібно і саме радіоповідомлення будувати таким способом, який дає можливість легше засвоїти закладену в ньому інформацію. Теорія і практика журналістики виробили ряд таких способів, які застосовуються також на радіо. Один із них: побудова повідомлення відрізками або шарами, кожний з яких містить наполовину менше інформації, ніж закладено, у попередньому. Вираженням цієї концепції є класичне правило "перевернутої піраміди", яке застосовується при підготовці новин і схематично може бути зображено так: Найважливіше (головний елемент повідомлення). Розвиток теми (важливе, менш важливе). Подробиці (обставини, деталі) Правило "перевернутої піраміди" Головна ідея або висновки йде на початку радіоповідомлення. Ставка всього матеріалу робиться на перше речення – «лід». Якщо "лід" містить відповіді на кілька запитань, то його називають узагальнюючим. Перше речення повинно бути простим, не дуже довгим. Отже, радіослухачі з першої фрази чи двох-трьох можуть довідатися про суть радіоповідомлення. Наступні речення розташовані за знижувальним ступенем важливості. В кінці матеріалу подаються другорядні подробиці. Це найпоширеніший спосіб подання інформаційних повідомлень. Наступний спосіб побудови інформаційного радіоповідомлення – за схемою «звичайної піраміди. Схема «звичайної піраміди» захоплюючі подробиці розвиток теми найважливіше (основний елемент повідомлення) Таким чином на початку повідомлення журналіст зацікавлює. заінтриговує слухача – радіоповідомлення при цьому будується за принципом поступового нарощування вражень. 3. Радіозвіт. Призначення і жанрові особливості радіозвіту. Радіозвіт також один з найпоширеніших інформаційних жанрів. Об'єкт зображення радіозвітів – різного роду засідання (наради, конференції, з'їзди, сесії, зустрічі, симпозіуми). Радіозвіт – це не протокол, не звичайне переповідання виступів, а вдумливий журналістський виклад обміну думок з метою найповнішого відображення суспільно значущої події, яка виражена словом. Автор радіозвіту не тільки інформує, про що йшлося під час певної зустрічі, але й має можливість проаналізувати, узагальнити висловлені думки, пропозиції, критичні зауваження, передати атмосферу події, охарактеризувати поведінку її учасників. У радіозвіті, зазвичай, подають "спресоване", найголовніше, про що говорилося на засіданні, радіослухачі довідуються про квінтесенцію події. Цей жанр за радянських часів був одним з найнудніших, особливо у газетах. Однак, з настанням Перебудови звіт стає чи не найцікавішим, найпопулярнішим за змістом жанром журналістики. Особливою популярністю користувалися прямі трансляції по радіо та телебаченню засідань Верховної Ради, численних багатолюдних мітингів, які в Україні називають вічами. Вимоги до радіозвіту: Призначення радіозвіту – максимально точно, інформаційно насичено, цікаво, повчально повідомляти про перебіг суспільно значущої події. У радіозвіті наявне поєднання публіцистичних елементів (публіцистичні відступи радіожурналіста під час розповіді про конференцію) і короткості викладу. Основні недоліки, які зустрічаються під час роботи з цим жанром – радіозвіт нерідко наближається до радіоповідомлення за формою і методикою відтворення фактів, тож є ризик одноманітності й монотонності, що ускладнює сприймання слухачами радіоматеріалу. Радіослухач очікує від радіозвіту об'єктивної, "живої", або "активної", інформації про сутність того, що відбулося. Тому, обираючи подію для радіозвіту, радіожурналіст оцінює її, виявляє ставлення до неї, виконує важливу регулятивну функцію. При цьому дотримується вимоги – оперативно, правдиво, точно відтворювати подію, не допускати навіть найменших помилок. Не менш шкідливим є згладжування у радіозвітах гострих кутів, замовчування критики, яка звучала на конференції, зборах тощо. Безперечно, важко підготувати радіозвіт про подію, яка триває не одну годину, а час в ефірі обмежений. Радіожурналіст має уважно, продумано відокремити головне, оминаючи другорядні деталі, загальні фрази, які мало про що говорять. Різновиди радіозвітів Радіозвіти за формою подачі, змістовим наповненням неоднорідні. Видова характеристика радіозвітів зумовлена творчим задумом автора й особливостями відображення дійсності. Залежно від мети, яку висуває перед собою радіоорганізація, звіт може мати лише інформаційний або аналітичний характер. Короткий хронікальний радіозвіт – найоперативніше, найлаконічніше повідомляє про подію (збори, нараду, конференцію, мітинг тощо), яка відбулася сьогодні або вчора. Він дуже схожий на розгорнуте (розширене) радіоповідомлення. Короткий хронікальний радіозвіт оперативно розкриває суть, політичну спрямованість події, але не дає повного, детального уявлення про неї. Перші речення – це повідомлення про саму подію: у живому мовленні виділяються голосом репортера (ведучого передачі). Нерідко хронікальний радіозвіт передує розгорнутому звіту, викликаючи таким чином інтерес у радіослухачів до майбутньої всебічної розповіді про подію. Інформаційний (загальний розгорнутий) радіозвіт – подає точне й найповніше відтворення події з усіма її подробицями у відповідній часовій послідовності. У таких радіозвітах розповідається, зазвичай, про події політичного та суспільного життя, що мають офіційний характер. Автор такого радіозвіту точно, докладно повідомляє про те, що відбулося. Хоч немає авторського коментаря, його позиція виявляється через більшу чи меншу деталізацію повідомлення, добір фактів, деталей, подробиць. Прямі інформаційні (загальні розгорнуті) радіозвіти характеризуються послідовним, досить таки повним викладом, документальним відображенням події. Для якісної підготовки раідозвіту автор повинен дуже добре орієнтуватися в ситуації і відібрати з великої кількості фактів найбільш значущі, принципово важливі. У прямому інформаційному (загальному розгорнутому) радіозвіті може повністю прозвучати головна доповідь або її уривки, цілі виступи чи їх уривки або стислий переказ доповіді, виступів. Прямі радіотрансляції (наживо) на відміну від прямого інформаційного (загального розгорнутого) радіозвіту повністю відтворюють подію. Аналітичні звіти. У таких звітах радіожурналісти намагаються згрупувати, зіставити, оцінити, проаналізувати те, про що говорилося на засіданні, висловити своє ставлення до проблеми. Аналітичні радіозвіти поділяють на тематичні та проблемні. Тематичний радіозвіт: автор виділяє із великої розмови головну тему, до уваги може братися один або декілька виступів, що дає можливість вводити у матеріал власний аналіз, додаткові факти, найповніше висловити особисті враження. Практикується розгляд кількох питань, пов'язаних між собою. Висвітлення перебігу події у тематичному радіозвіті може бути неповним і не відповідати дійсному її розвиткові у часі. Такий радіозвіт здебільшого суб'єктивний. Проблемний радіозвіт – важлива форма постановки актуальних питань з різних сфер життєдіяльності України. Повідомлення про подію, виступи на зборах є лише приводом для підготовки радіозвіту. Радіожурналіст бере до уваги тільки окремі думки, пропозиції, критичні зауваження промовців, звертає увагу на деякі поведінкові елементи – настрій, тон доповіді та виступів, використовує для підготовки радіозвіту також деякі додаткові, нові факти. Хоч аналіз у проблемному радіозвіті виходить за межі основної події, проте він пов'язаний з нею, розкриває ті чи інші її риси, характер, спрямованість. Зосереджуючи увагу на питаннях важливого суспільного звучання, автор дає оцінку події, що послужила приводом для підготовки проблемного радіозвіту. Робота над таким радіозвітом вимагає від журналіста ширшої ерудиції, здатності до аналітичного мислення й відповідного авторитету. Існує три типи радіозвіту. У першому – суть доповіді, промов, документів передають без будь-яких цитат. Повідомляють про конференцію, коротко розповідають про зміст доповіді, виступів, документи, які ухвалила конференція. У другому типі радіозвіту зміст доповіді, виступів, документів не лише викладають, а й цитують. У третьому типі –найважливіші промови відтворюють повністю. У відтворенні цитат (авторське "виконання") виявляється специфічність радіозвіту –слухач чує не тільки те, про що говорить виступаючий, але й як він говорить. Його голос передає його ставлення до того, що обговорюють на форумі. Якщо передається повністю доповідь, виступи, то разом з ними чути реакцію залу. Це вже такий елемент, який зближує відображення дійсності з природним перебігом події, елемент, який можна назвати репортажним, але це не повинно вести до змішування цих двох жанрів. На практиці нерідко радіозвіт оголошують як радіорепортаж на тій підставі, що він записується на місці події. Подієвість в основному перейшла на інформаційні жанри – радіоповідомлення, радіорепортаж та радіозвіт.
три групи радіожанрів: 1) інформаційні (замітка, огляд преси, радіозвіт, радіоінтерв'ю, радіо репортаж); 2) аналітичні (радіоогляд, радіо-бесіда, радіокореспонденція, радіоко ментар, радіопромова); 3) документально-художні (радіонарис, радіокомпозиція, радіофейле- тон) Рухливість, гнучкість жанрів пояснюється складністю і динамічністю тих подій, явищ, які відображає радіожурналістика, локальністю завдань кожного конкретного журналістського твору, місцем у передачі, характе ром і обсягом матеріалу, методом роботи кореспондента, метою редакції і самого автора, його особистим досвідом, рівнем майстерності. Взаємодія і взаємозв'язки жанрів у системі виявляються двояко: по- перше, будь-який жанр як такий "відтінюється", виділяється іншими жан рами, буття одного жанру опосередковано впливає на функціонування сусідніх жанрів; по-друге, жанри зазнають безпосереднього взаємовпливу але до взаємопроникнення. Будучи елементом системи, тобто компонен том, який залежить від функціонування всієї системи, будь-який жанр у той же час володіє відносною самостійністю. У зв'язку з цим варто пам'я тати глибоке зауваження М. Бахтіна: "Ніколи новий жанр, народжуючись на світ, не скасовує і не замінює ніяких жанрів, які раніше уже існували. Усякий новий жанр тільки доповнює старі, тільки розширює коло уже існуючих жанрів. Адже кожний жанр має свою переважаючу сферу буття, стосовно якої він незамінний. Але в той же час кожний суттєвий і значний новий жанр, який одного разу появився, здійснює вплив на все коло ста рих жанрів: новий жанр робить старі жанри, так би мовити, свідомішими, він заставляє їх ліпше усвідомлювати свої можливості і свої межі" [2, с 360]. Розвиток радіожурналістики — це двоєдиний процес виділення, виок ремлення жанрів, набуття ними нових ознак і інтеграції жанрів, їх взає мопроникнення, взаємозбагачення. Цей процес також впливає на рухли вість жанрових меж. В основі жанрів радіожурналістики міститься інформаційне повідом лення. Інформаційні передачі повідомляють найважливіші факти, вияв ляють найзагальніші зв'язки і відносини. Усе багатство відтінків подій за ховано за фактами. Слухачеві пропонується тільки результат певних дій, подій, явищ. Індивідуальність автора також залишається за межами хро нікального повідомлення, виявляється частково й опосередковано лише у виборі факту. Факт або групу фактів із хронікального повідомлення можна розгор нути в радіокореспонденцію, радіокоментар, радіорепортаж, радіонарис, радіобесіду. У такому випадку в процесі освоєння дійсності засобами різних жанрів розкриваються складніші зв'язки і ставлення до них автора, його національно-громадянська позиція. При цьому в інформаційно-аналітич них жанрах домінує інтерпретація фактів. Факт ніби виводиться на іншу орбіту, набуває інших зв'язків. Оцінка фактів, подій цікавить журналіста в контексті аналізу соціального явища, публіцистичних роздумів. У ху дожньо-публіцистичних жанрах факти осмислюються як засіб художньо- публіцистичного показу людини або проблеми. До жанроутворюючих елементів належать виражальні та мовностилі стичні засоби радіожурналістики. Наприклад, інформаційне повідомлен ня не потребує інших засобів, крім слова, що звучить; у той же час репор таж неможливий без шумів, які характеризують подію, без звукової картини події. Живе, не завчене слово, спонтанні відповіді на питання радіожурна- ліста є суттєвими ознаками радіоінтерв'ю. Коментар і бесіда будуються переважно без залучення інших виражальних засобів, крім слова. У радіо- нарисі можуть бути використані всі три основні виражальні засоби, тобто слово, шуми та музика
Радіокоментар – це думка компетентної людини (журналіста або спеціаліста) про явище, подію, факт. Коментатор (від лат. commentator) – винахідник, вигадник-особа, що пояснює соціально-політичні та інші події й явища, закони, тексти з деякими оцінками їх; укладач, автор коментаря. Радіокоментар – це роздум, тлумачення, аргументоване осмислення факту, події, явища з метою впливу на свідомість слухачів, створення громадської думки. Завдання радіокоментатора – за допомогою вмілого, об'єктивного добору і зіставлення фактів створити у слухачів певну думку про стан справ, правильно зорієнтувати їх в оцінці подій. Особливості жанру: • завжди має подієвий привід (не обов’язково прив'язаний до останніх подій); • радіокоментатору не обов'язково бути на місці події – бути її учасником або очевидцем, але він повинен знати все детально про цю чи аналогічну подію; • характеризується оперативністю, злободенністю, аргументованістю. Вимоги до радіокоментаря: - кожне твердження коментатора повинно бути обґрунтованим, тактовно, без нав'язливості висловленим; - радіокоментатор повинен володіти даром слова, журналістським і літературним чуттям, приємним тембром голосу, говорити повільно і розбірливо, розповідати образно, захоплено, переконливо. Різновиди радіокоментаря: 1. За тематичним спрямуванням: - зовнішньополітичні (якщо відбулася важлива політична подія, зміст якої не може бути зрозумілим із інформаційного радіоповідомлення); - внутрішньополітичні (коментування важливих фактів,подій,суспільно-політичних документів,які є актуальними і викликають громадський інтерес). 2. За способом використання радіокоментарів у програмі мовлення: - розширений радіокоментар як самостійна передача або закінчена структурна частина програми; - короткий радіокоментар, що є складовою частиною (елементом) тієї чи іншої складної передачі (випуск новин, спортивний щоденник, радіоогляд, у якому підсумовують найважливіші події дня, тижня, місяця). 3. За метою, характером матеріалу: - оперативні - конкретно-подієві (у таких радіокоментарях відбувається розтлумачення, оцінка найактуальніших подій дня); - проблемні (призначений,щоб розглянути важливу соціально-політичну проблему, яка зачіпає інтереси великої кількості людей, дослідити, розтлумачити широку панораму суспільних подій, діяльності партій, уряду, визначних осіб. В основі-події не нинішні, а типові факти,події, явища, що відображають певні тенденції тощо. Час звучання від 5 до 10 хв. Модифікації радіокоментаря: 1. коментар-довідка (притаманний оцінно-констатуючий характер); 2. коментар-репліка (завжди присвячена найважливішим, найгострішим життєвим питанням, досить експресивна, насичена гумором, іронією, сарказмом, нерідко в'їдлива. звучить в ефірі 1,5 – хв.).
У радіорепортажі можна реалізувати всі можливості радіо, повністю використати його специфіку. Радіорепортаж поєднує сильні сторони інформаційного радіоповідомлення (оперативність, актуальність, насиченість тексту) та елементи радіопубліцистики (емоційне, образне відображення події з певною її оцінкою). Основними жанровими ознаками радіорепортажу є документальність, достовірність, об'єктивність, оперативність, які базуються на актуальності інформації. Якщо у радіозвіті мовиться про те, що відбувалося на зборах, конференції, партійному з'їзді тощо (радіожурналіст ознайомлює з доповідями, виступами, ухвалами, рекомендаціями), то радіорепортаж розповідає про подію, виражену в часі та просторі (будівництво і пуск домни, відкриття школи, політ у космос, жнива, спортивне змагання тощо). Радіорепортажу притаманні специфічні властивості — наявність звукової документальної картини події, яка дає можливість слухачеві вгамувати допитливість і повірити тому, що відбувається. Документальні шуми, які передають атмосферу, обставини події, розповідь кореспондента, яка малює пейзаж, портрети людей і, на кінець, живі голоси учасників репортажу — все це створює "ефект присутності", допомагає слухачеві здійснити мандрівку на місце події. Ритм, динаміка, "калейдоскопічність" — це характеризує репортаж. Прямий ефірний радіорепортаж (наживо) звучить одночасно з подією, яка відбувається. Він має величезну силу емоційного впливу, оскільки завжди наповнений диханням самої події. Радіослухач ніби переміщується на місце події за допомогою всіх п'яти органів чуття журналіста: зору, слуху, смаку, дотику, запаху. Змонтований радіорепортаж будується на основі зроблених на місці події документальних звукозаписів. Необхідність записувати радіорепортаж на магнітну стрічку з подальшою передачею пояснюється як технічними причинами, так і тим, що подія відбувається у години, коли більша частина аудиторії не може слухати радіо, бо зайнята роботою тощо. Тому доводиться переміщати у часі і скорочувати на носієві звукового матеріалу час дійсної події, що нині має неабияке значення — подій, що варті уваги, дуже багато. Репортер зі зроблених звукозаписів відбирає монтажу найважливіше, найсуттєвіше, найдинамічніше, найемоційніше. Це дає наочну картину того, що відбувалося у відведений для радіорепортажу час. Потрібно підкреслити, що радіорепортаж є синтетичним жанром, який об'єднує у собі елементи радіонарису, радіоінтерв'ю, радіозвіту, радіоогляду, збагачує їх емоційно і дає картинне уявлення про розвиток події. По суті, радіорепортаж є мозаїкою, яка складається з елементів багатьох жанрів. Це змушує декого з теоретиків радіожурналістики і радіожурналістів-практиків дрібнити радіорепортаж: на багато різновидів, залишаючи поза увагою головні, визначальні його ознаки. Залежно від змістового наповнення події, її суспіль но-політичної значущості, програмної концепції радіостанції змонтований радіорепортаж може бути суто інформаційним і проблемним. Інформаційний радіорепортаж (змонтований) містить у собі пізнаваль ну інформацію. Радіорепортаж повідомляє про подію, описує ситуацію і лише стисло може висловити своє ставлення до почутого, побаченого. Головна мета такого радіорепортажу — ознайомити слухачів з тим новим, цікавим, важливим, що відбувається у різних сферах життєдіяльності суспільства, владних структурах. Проблемний радіорепортаж, зазвичай, починається з місця події. Автор, змальовуючи якусь подію, на основі документальних звукозаписів ретельно аналізує ситуацію: зіставляє факти, досліджує їх взаємозв'язок у нинішньому та історичному аспектах, вивчає причини і наслідки проблеми, критично оцінює. Отже, проблема у такому радіорепортажі ставиться і розглядається на конкретних фактах, спонукає до роздумів. |