ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
18. Жанри сучасної публіцистики. Третя жанрова група - публіцистичний журналістський рід. До нього належать такі жанри, як замальовка, нарис, есей, фейлетон, памфлет. У журналістикознавстві прийнято досі вживати для назви цієї групи творів термін "художньо-публіцистичні жанри". Це не зовсім справедливо, оскільки художня публіцистика є лише одним з її різновидів. Не меншу роль у журналістиці відіграють політична та наукова публіцистика. "Вечірні розмови" Максима Рильського є класичним зразком саме художньої публіцистики, але "Ментальність орди" Євгена Гуцала - то приклад публіцистики політичної, а твір Івана Франка "Що таке поступ?" - то приклад публіцистики наукової. Родовими ознаками публіцистичних жанрів є 1) вихід на перший план вражень автора від розглянутих фактів, його оцінки їх; 2) домінантне значення суб'єктивних міркувань, авторської думки; 3) організаційна роль образного ряду, у якому пріоритетне значення набуває образ автора-публіциста, поданий з ліричною прямолінійністю як "я"; 4) проведення певної філософської (ідеологічної, моральної) концепції, яка має самодостатнє значення і використовує різні типи аргументів, включно з фактичними. Замальовка - найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення. Нарис - центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на суспільно важливу подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї й людей певного регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". Внутрішньожан-рова типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші його зразки. Предметом нарису може бути будь-який факт чи явище реальної дійсності, узятий як проблема, у площині своєї суспільної, моральної, загальнолюдської значимості. Арматурою нарису є авторська думка, доведення певної концепції взятої до вивчення проблеми, пропонування шляхів її розв'язання. Особливість нарису - широке використання в ньому елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів та екстер'єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдається до психологічного аналізу. Усе, що може наблизити героїв до читача, запліднити його авторським баченням подій і проблем, активно використовує нарисовець. Нарис споріднений з оповіданням і найближчий його родич. Часто нарисом називають оповідання, в основі якого лежить документальний сюжет, Жанр нарису, крім самостійного значення, відіграє величезну роль у справі літературного навчання, надзвичайно корисний для молодого письменника, який тільки-но пробує сили й вигострює перо. Есей - жанр, у якому вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб'єктивність сягає апогею. Див. докладніше про цей жанр у "Словнику молодого журналіста". Фейлетон - сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних фактів і явищ дійсності. Головним засобом фейлетоніста є художній образ. Автор обов'язково повинен створити образ негативного явища, події, героя, в осмисленні яких виявити дві найважливіші особливості: показати їх соціальну шкідливість, з одного боку, і розкрити їх комічну сутність, з другого боку. Цілком самобутній вид цього жанру створив Остап Вишня, назвавши його "усмішка". Памфлет - сатиричний жанр публіцистики різко викривального характеру, у якому сатира переростає в сарказм, цілковите заперечення предмета відображення. Для памфлету характерні такі риси, як злободенність, документалізм, обрання для викриття значного суспільного явища (важливої соціальної події, видатного державного або громадського діяча). Надзвичайна ефективність памфлету засвідчена історією: Даніель Дефо (1660-1731) за памфлет "Найкоротший шлях розправи з дисентерами" (1702) був поставлений до ганебного стовпа, Дені Дідро (1713-1784) за трактат "Лист про сліпих для повчання зрячим" (1749) був кинутий до в'язниці, а П. Чаадаєв (1794-1856) за "Філософічні листи" (власне, не за весь цикл з восьми листів, а лише за перший лист, надрукований у 1836 році в № 15 журналу "Телескоп") був оголошений божевільним. Див. про памфлет також статтю у "Словнику молодого журналіста". Через публіцистичні жанри журналістика вростає в літературу. Це її, так би мовити, найвищий поверх. У публіцистиці охоче працюють письменники й науковці. У ХХ столітті спостерігається зрощення публіцистики й філософії. Але завжди слід пам'ятати, що фундаментом журналістики є її інформаційний рід, а аналітичні жанри складають міцні стіни її будинку. На відміну від літератури, де літературні роди рівнозначні, журналістські роди мають ієрархічну підпорядкованість. У вигляді жартівливої схеми ієрархію журналістських родів можна зобразити так:  Описані нами жанри належать до числа найважливіших, але це не означає, що засадничо неможлива поява нових жанрів, створення проміжних міжжанрових утворень чи навіть авторських модифікацій існуючих варіантів. Так, кілька об'єднаних новинарних заміток, що відстежують події в часі, можуть складати хроніку. У межах портретного нарису деякі журналісти виконують твори під назвою "силует", що є дальшим поглибленням внутрішньожанрової типології і передбачає не просто створення портрета героя, а портрета контурного, однобічного, спрямованого не на всебічне розкриття характеру, а на поглиблене висвітлення його окремих сторін. Відповідь опонентові називається "реплікою". Цей список можна продовжувати. Існують і авторські жанри. Неможливо заперечувати, що Максим Рильський створив свій жанр "вечірніх розмов", а Остап Вишня "усмішок". Категорія жанру є найбільш консервативною в журналістиці, найбільш стійко утримує сталі, вироблені в процесі історичного розвитку ознаки. Про це свідчить те, що жанрова система з паперової спокійно перекочувала в електронну журналістику. І все ж під тиском мінливої, еволюціонуючої соціальної дійсності відбувається поступове оновлення і жанрової системи в цілому, і внутрішньої конституції кожного жанру зокрема. У практичній роботі журналіста важливе значення має його орієнтація як у загальних жанрологічних проблемах, так і знання вимог і особливостей того чи іншого жанру. Це дозволить йому досягти максимальної реалізації свого творчого потенціалу. Ставлячись з повагою до надбань багатьох поколінь своїх попередників, журналіст повинен прагнути не тільки якомога ефективніше використати наявний арсенал жанрових засобів, але й продовжити безперервний пошук нових підходів до вирішення творчих завдань. 19. На які запитання відповідають аналітичні жанри? Информация призвана отвечать на вопросы: что? когда? где? А публицистика, вскрывающая причинно-следственные связи между явлениями, дающая им социально-политическую оценку, отвечает на вопросы: как? почему? с какой целью? Значит, в первом случае факт, событие – не только объект, но и цель, во втором – факты становятся еще и средством обоснования позиции журналиста, аргументами в цепи выстраиваемых им доказательств. Принцип «отделения фактов от мнений» исходит из того, что информация (факты), – это объективная картина жизни, и каждый волен сам судить о том, что происходит. 20. Сатирико-гумористичні жанри Тривалий час у тлумаченні терміна “сатира” дотримувалися думки, що це група викривальних художніх та художньо-публіцистичних творів різних жанрів. Але в такому випадку до сатиричних важко віднести твори несатиричних жанрів, в яких використовуються прийоми іронії та сарказму. Адже сатира – це не тільки твори викривального характеру, а й спосіб відображення дійсності. Специфіка сатири полягає в тому, що, на відміну від інших жанрів, вона утверджує позитивні ідеали через викриття недоліків. Українська сатира збагатила літературу творами Остапа Вишні, В. Червенського, Л. Чернова, М. Білкуна, П. Глазового, В. Еллана-Блакитного, О. Ковіньки, Ю. Вухналя. Критиці нема чого виясняти своє ставлення до предмету сатири – вона покінчила з ним різні порахунки. Критика вже виступає не як самоціль, а тільки як засіб. Її основний пафос – викривання. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів: сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання, жанр), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комедія (кінокомедія), сатирична повість, сатиричний роман. Сатирична замітка – жанр настільки популярний в нашій пресі, наскільки і невивчений. Здебільшого, досліджуючи жанри сатири і гумору, про сатиричну замітку не згадують взагалі. У посібнику ж “Теорія і практика періодичної преси” (автор відповідного розділу М. С. Черепахов) взагалі отожнено сатиричну замітку з пародійною хронікою, яка друкується в “Літературній газеті” під рубрикою “Роги і копита”. З таким же успіхом пародію на репортаж можна вважати сатиричним репортажем. Сатирична замітка – це твір газетно-журнальної сатири, в якому стисло, в яскравій, дотепній формі повідомляється про негативний факт з метою його усунення. Призначення замітки взагалі – повідомлення факту чи фактів дійсності. Але сатирична замітка є засобом виявлення недоліків, однією з форм критики, викриття. Цій же меті служить факт і в інших сатиричних жанрах, наприклад у фейлетоні. Проте у фейлетоні, зокрема в белетризованому, факти виступають в узагальненому вигляді, як засіб типізації дійсності. Фейлетоніст, повідомляючи факти, створює навколо них певну громадську думку, яка схвалює позитивні дії персонажів, осуджує негативні. Починаючи роботу над сатиричною заміткою, автор повинен пам'ятати, що існує ряд способів опрацювання фактичного матеріалу, тобто власне написання творів цього жанру. Найбільш поширений з них – пародіювання твору іншого жанру, різновиду. Тут автор намагається якомога далі відійти від прямої констатації факту. Пародійна форма дає можливість широко використовувати іронію. На перший план висуваються незначні подробиці, найчастіше – вигадані. Другим за частотою вживання є продовження лінії міркувань негативного персонажу (зведення їх до абсурду). Використовуючи його, автор удавано переходить на позицію “героя”. Тут слід подбати про збереження почуття міри, не нагромаджувати непотрібні деталі, зайві домислені ситуаціії. Сам же прийом надзвичайно ефективний, ба він передбачає наявність, крім негативного факту – цифри, факту-випадку тощо, документально зафіксованих слів кожного негативного персонажу. Помітну роль у вдалому застосуванні згаданих прийомів відіграє домисел. Але є сатиричні замітки, побудовані цілком на домислі або на поєднанні домислу з прямою констатацією фактів. Близький до розглянутого зараз і прийом, який полягає в широкому проведенні аналогій. Інколи автор не вдається ні до вигаданих ситуацій, ні до аналогій, ні до будь-яких інших способів надання фактові іронічного забарвлення. На допомогу йому приходить звичайне літературне оформлення фактів. Вживаючи слова емоційної оцінки, виділяючи суттєве за допомогою інших лінгвостилістичних засобів, найчастіше таких, що ґрунтуються на анатомії, трансформації фразеологізмів тощо – гуморист досягає потрібного результату. Фейлетон (фр. feilleton – аркуш) зародився наприкінці XVIII ст. у французькій революційній пресі. Спочатку це були невеликі публікації, друковані у вигляді додатка до видання на окремому аркуші. Згодом такого характеру твори перейшли на газетну сторінку. Ще на початку ХХ століття жанрові особливості таких публікацій не враховувались: фейлетоном вважали все, надруковане в газеті “підвалом”. Таким чином, фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. За найбільш поширеною класифікацією, фейлетони поділяють на документальн і проблемні. Будь-який фейлетон у тій чи іншій мірі базується на фактах дійсності, тим паче, кожен фейлетон повинен бути проблемним. Методика роботи над фейлетоном у зв'язку із складністю його як жанру “подвійного підпорядкування” багато в чому відрізняється від методики роботи над творами інших жанрів преси. Найчастіше джерелом тем фейлетонів є редакційна пошта, власні спостереження сатирика. Звичайно, найбільш плідні такі пошуки фейлетоністів, в яких тематика виступів підказана самим життям, визначається задовго до самого виступу, а потім фейлетоність лише добирає факти. Застосовуючи той чи інший композиційний прийом, втілюючи той чи інший задум, порушуючи ту чи іншу проблему, журналість повинен пам'ятати про величезну відповідальність, яку він накладає на себе, взявшись за написання фейлетону, – жанру, що вимагає пильної уваги до кожного слова, до кожного факту. Памфлет (від гр. рот і phlego – все палю) – сатиричний, гостровикривальний твір, у якому розвінчуються суспільно небезпечні явища, розрахований на ідейне знищення об'єкту критики. Памфлет –ефективна зброя боротьби проти реакції, шкідливих антинаукових суспільних концепцій, ідеології і практики небажаних елементів. Неоціненний внесок у розвиток жанру зробили Іван Франко, Остап Вишня, Кость Котко, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Федір Маківчук, Тарас Мигаль. У роботі над памфлетом дуже фажливо методологічно правильно висвітлювати події. Сатирично переконливі висновки – необхідний компонент твору. Але часто памфлетист сам висновків не формує, а лише підводить до них читача. Байка – сатиричний чи гумористичний твір повчального характеру з алегоричним вмістом. Персонажами байок, як правило, є фантастичні антропоморфні істоти, в діях і вчинках яких вгадується світ людей з їхніми стосунками, конфліктами тощо. Дослідники виділяють три різновиди байок: сюжетні байки, байки-мініатюри, байки у прозі. Перший різновид – це класична байка, характерна для творчості Г. Сковороди, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Л. Глібова. У сучасній пресі частіше використовуються два інші різновиди байки, оскільки традиційний різновид значною мірою себе вичерпав. Таким чином, сучасна преса, використовуючи жанр байки, здебільшого прозові його різновиди, за допомогою давньої алегоричної форми виступає проти різних негативних явищ у нашому житті. Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, у якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людини. За своїми виражальними засобами вона близька до жанру гумористичного чи сатиричного оповідання. Проте має і свої особливості. Твори цього жанру легкі, мобільні. Не мають жодної зайвої деталі, всі вчинки героїв не лише психологічно, але й сюжетно вмотивовані, сюжет – динамічний, смішний, оригінальний. Жанр гуморески зародився саме в українській журналістиці 20-30-х років у надрах традиційного для вітчизняної літератури жанру гумористичного оповідання. У той час в цьому оповіданні виступали такі відомі гумористи, як М. Зощенко, В. Чечвенський, Ю. Вухналь, К. Котко, С. Чмельов та інші. Видатний вклад у розвиток жанру вніс Остап Вишня. На відміну від гумористичного оповідання, основне завдання гуморески – не детальне змалювання образу персонажу, а відтворення (висміювання) якоїсь одної негативної риси його характеру. Тому характерною особливістю творів цього жанру є не різностороння характеристика персонажу, а висока сюжетно-ситуаційна напруга розповіді. Саме яскравий, динамічний сюжет і відсутність детальної характеристики персонажу – дві основні ознаки гуморески. Гумореску зараховують до суто художніх жанрів, у газеті вона набуває публіцистичності, яскраво вираженого громадянського пафосу. Це відбувається внаслідок швидкого реагування на різноманітні явища і події суспільного життя. Словом, це жанр бойовий, ефективний, який потребує від автора пильного, іронічного, погляду на життя, вміння знайти дотепні деталі, побудувати цікавий комічний сюжет, сконструювати сучасні негативні характеристики. Епіграма (від гр. epigramma – напис) – короткий, найчастіше у вигляді монострофи, сатиричний вірш, спрямований проте негативного суспільного явища чи конкретного носія недоліку. Для епіграми характерна гранична концентрація думки, стрімкий розвиток теми, несподівана кінцівка. Як бачимо, нашим сатирикам є чим озброїтися, щоби сміхом боротися проти всього віджилого, проти недоліків, які гальмують поступальний рух сучасного суспільства. БЛОК ― ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ФАХ: ФОТОЖУРНАЛІСТИКА ТА АГЕНЦІЙНА ЖУРНАЛІСТИКА
Жанри фотожурналістики ведуть своє походження від: а) від жанрів образотворчого мистецтва; Живопис, у свою чергу, підрозділяється на монументальну і станкову, а остання - на станкову картину, пейзаж, портрет, натюрморт. Графічне мистецтво має свої жанри - малюнок, плакат, карикатуру, книжкову ілюстрацію, промислову і оформлювальну графіку. Фотомистецтво при своєму зародженні використовувало не тільки принципи відображення дійсності, століттями що складалися в образотворчому мистецтві, але і його жанри. Є у фотожурналістиці і свої "монументальні полотна" - розвороти в газетах і журналах, присвячені як соціальній тематиці, так і рекламно-розважальної. Є пейзажі, портрети, натюрморти. б) від жанрів літератури; У літературі як виді художньої творчості, виді діяльності, найближчому до журналістики, історично визначилися і існують такі жанри: - розповідь, повість, роман (відносяться до епічного роду); - драма, комедія, трагедія (відносяться до драматичного роду); - поема, балада, елегія, ода, ліричний вірш (відносяться до ліричного роду). в) від жанрів риторики і журналістики. Але, якщо говорити про видову і родову суть фотожурналістики (не фотомистецтва!), вона, звичайно, ближча журналістиці. А в журналістиці є ще і такі жанри, як інформація, інформаційна замітка, репортаж, нарис, коментар, есе, фейлетон, памфлет. І зі всіма цими жанрами в прямому і безпосередньому зв'язку знаходиться фототворчість, фотожурналістика.
Фоторепортаж - це оперативний, подієвий жанр зображальної фотожурналістики, що складається з серії 5-8 знімків на яких висвітлюється конкретна подія, яка відбувається у певному місці. Головна мета журналіста при створенні фоторепортажу - передати детальний опис ситуації за допомогою добірки фотознімків. Важливою характеристикою жанру є сюжетність. Фоторепортаж повинен розповідати історію зображальними засобами. Правильно створений матеріал викликає у глядача «ефект присутності». Фоторепортаж вважається найефективнішим жанром фотожурналістики. На думку П.Бичкова під фоторепортажем можна розуміти всю фотожурналістику. Добірка фотознімків з однієї тематики не є фоторепортажем. Особливостями є документальність, наочність, емоційність та контекстуальність. Має бути чітка передача місця та часу зйомки, цілісність сприйняття ситуації. Щоб не втратити своєї актуальності фоторепортаж має бути оперативним. Для класичного фоторепортажу характерною є постановча зйомка. Завдання, які ставить перед собою журналіст при створенні письмового репортажу тотожні завданням при фоторепортажі, різняться тільки засоби. Виділяють два види фоторепортажів:
Подієвий репортаж – висвітлює яку-небудь подію (офіційну зустріч, спортивні змагання, урочисту подію). Зйомка нон-стоп – фоторепортаж у якому відображаються події повсякденного життя.
Жанри фотографії найбільш точно розкривають внутрішній світ фотохудожника. І в залежності від того, чим повна душа професіонала або любителя, в кінцевому підсумку глядач бачить відображення внутрішнього світу майстра. Серед усього різноманіття сюжетів прийнято виділяти чотири основні групи предметів, відображених об’єктивом камери: людина, природа (жива і нежива), а також події. І, відповідно, існують такі жанри в фотографії: портрет, натюрморт, репортаж і пейзаж.
Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, "обкреслюючий" основні етапи його долі, круг проблем, що встають перед ним. Нарис може створюватися про той або інший колектив, спільність людей, про проблеми перед ними що встають і ними що дозволяються, про подорожі, ними скоюваних. Звідси і різновиди фотонарису як жанру: портретний, проблемний і шляховий. Це знак часу - постійна публікація подібних нарисів в різного роду виданнях. У радянські роки до чистильників взуття преса не сходила. Але історики журналістики відзначають, що так звана соціальна фотографія, соціальний нарис і фотонарис від бурхливої патетики радянських років останніми роками спікірував до постійного освітлення певних шарів суспільства, самого його "дна", кримінальних, асоціальних груп і осіб. Мотив скандалу, епатажу, насильства, "клубнички" в кращих (тобто гірших) традиціях буржуазної преси, які ще 10 років тому нещадно критикувалися, постійно присутній в найреспектабельніших, а тим більше - в "жовтих" виданнях. Це драма сьогоднішнього дня, сьогоднішнього фотонарису. Альтернативою йому є тема життя вищих шарів пострадянського соціуму, політичної, фінансової, комерційно-художньої еліти. Останнє визначення відноситься не до народних артистів (багато хто з них виявився мало не на соціальному дні), а до нової генерації діячів піп - і шоу-бізнесу, різноманітних проявів масової культури. Основна частка портретних, нарисових, жанрових знімків, публікованих в сучасній російській пресі падає саме на ці шари суспільства. Відкриті і відкриваються "глянсові" журнали, основна функція яких - розповідь про відомих осіб і персон, так званих VIP (журнали "Профіль", "Караван історії" і ін.). Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений на життєстверджуючій або драматичній ноті, ніж цей жанр зближується з творами літератури і мистецтва. Співвідношення факту і образу у віддзеркаленні реальності, використовування при цьому відповідних образотворчих засобів, особливо застосовне і до жанру репортажу, і до жанру нарису. Для жанрів фоторепортажу і фотонарису характерна одна і та ж типологічна спільність - багатокадровий образотворчий ряд. 7. Група інформаційних жанрів в теорії фотожурналістики. До інформаційних жанрів журналістики відносяться фотоінформації, фоторепортаж, фотоілюстрації: Так, в основі фотоінформації лежить одиничний факт, повідомлення про який покликане лише показати глядачу і читачеві, де, коли, і з якими першими наслідками він трапився. Фотоінформація - найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних сторін дійсності. Це та форма її фіксації, яка раніше інших виділилася в особливий жанр фотожурналістики. Фоторепортаж - більш розгорнуте комунікативна дія, спрямоване комунікатором (фоторепортером, журналістами, органом ЗМІ) на глядача і читача, з метою висвітлення багатоскладового події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що малюють подію у фазах його змін, його поступального або динамічного розвитку, а може бути, і з показом прогресуючих або регресує щодо людини наслідків. Фотоілюстрація - вторинний по відношенню до тексту візуальний жанр відображення дійсності, що дає її зримий образ на момент здійснення вербального комунікативної дії. 8. Група аналітичних жанрів в теорії фотожурналістики. Для аналітичних жанрів фотожурналістики характерне глибше і багатостороннє дослідження фактів. Фотографія не лише дає уявлення про явище, але розкриває його суть, коріння. У сферу уваги фотожурналіста потрапляє не лише конкретне явище в його миттєвому стані, а конфлікти, проблеми, що знаходяться в розвитку цього явища, його зв'язку з іншими фактами дійсності. Індивідуальність, конкретність факту продовжує грати дуже істотну роль але вона сполучається з подібними явищами. Фотожурналіст повинен виявити ключові, кульмінаційні моменти в розвитку явища, оскільки саме вони містять в собі єдність видимого і сутнісного [7, с. 94-96]. Першорядну вагу для фотожурналіста має уміння виявити насправді показні факти, що є носіями правди життя, виявити їх істинний сенс і значення. У інформаційній групі жанрів досліджуються і відбиваються індивідуальні, конкретні факти в їх миттєвому виді. Суб'єктивне начало відносно пригнічується [8, с. 118-123]. У аналітичних жанрах фотографії дають глядачеві уявлення про суть явища, розкривають проблеми його розвитку, відбивають конкретний факт як елемент загального. Суб'єктивність сприйняття автором знаходить в цих жанрах повніше вираження. У публіцистичних жанрах явище досліджується в різних аспектах. Аналіз факту безпосереднім чином пов'язаний з етичною, емоційною його оцінкою. 9. Група художньо-публіцистичних жанрів в теорії фотожурналістики. До художньо-публіцистичних жанрів в теорії та практиці фотожурналістики найчастіше відносять фотозамальовки, фотонарис, фотопортрет, фотоплакат, фотосеріал, фотомонтаж, фотоколаж. Фотозамальовки - предтеча фоторепортажу. Як зазначає С. Морозов, витоки жанру виявляються в історії вітчизняної фотографії і пов'язані з соціальною фотографією. Таке поняття і вид зйомки виник після виходу фотографів з павільйону і початку зйомок "під життя", з її соціальними контрастами і суперечностями. Перші Фотозамальовки "з натури" - це серія фотографій ніжегородца М. Дмітрієва: побут бурлаків, босяків, мандрівників, селян. Вже в його творах проявилася основна типологічна риса жанру: не строге документування деталей "дна життя", а створення життєстверджуючого настрою, спроби викликати романтичне сприйняття дійсності шляхом створення імпресіоністських ефектів, запозичених з живопису. Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, "окреслює" основні етапи його долі, коло постають перед ним проблем. Нарис може створюватися про той чи іншому колективі, спільності людей, про проблеми перед ними постають і ними дозволяються, про подорожі, ними скоюваних. Звідси і різновиди фотонарис як жанру: портретний, проблемний і шляховий. Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж - це такі жанри фотожурналістики, які об'єднує з'єднання в одному кадрі (у одній картинній площині) декількох сюжетів з метою досягнення певного художнього і пропагандистського ефекту. У фотомонтаж ці сюжети виконані фотоспособом, в фотоколажі і фотоплакате - синтетичним образотворчим способом, за допомогою малюнка, комп'ютерної графіки. Всі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальне зображення, так і ємкий, експресивний вербальний текст. 10. Критерії підбору фотографій для газет, журналів, Інтернеті-видань, реклами. 11. Причини виникнення перших світових інформаційних агентств Виникнення перших інформаційних агентств світу зумовлювалося необхідністю швидкого поширення відомостей економічно-фінансового характеру, а також потребою друкованих періодичних видань в отриманні якнайбільшої кількості інформаційного матеріалу з усіх куточків світу. Суспільно-економічні чинник спричинили появу першого інформаційного агентства Гаваса (“Agence Havas”). Його основоположником був Карл-Луї Гавас, який у тридцятих роках минулого століття заснував у Франції Інформаційне Бюро, спочатку торговельного типу. Щоб отримувати інформацію швидше, К. Гавас організував спеціальну кур’єрську пошту й використовував поштових голубів там, де не було залізниць і телеграфу. В період зародження капіталізму, таке підприємство було дуже рентабельним. Згодом “Agence Havas” переросло в інформаційне агентство, яке постачало інформацію для преси не лише у Франції, а й у південній Європі та Південній Америці. Згадане інформаційне агентство стало попередником відомого нині постачальника новин для світових мас-медіа – агентства Франс Пресс. Інформаційні агентства, що виникали після агентства Гавас, також мали спочатку комерційну спрямованість й служили для поширення економічної та фінансової інформації. І лише згодом почали розширювати спектр послуг, стаючи головними постачальниками новин друкованим засобам масової інформації. Підвищення рівня якості матеріалів інформаційних агентств, розширення їх тематики та адресності відбувалося під впливом зростаючої конкуренції на ринку інформаційних послуг та підвищенням вимог до розповсюджуваної інформації з боку друкованих ЗМІ – головних споживачів продукції інформаційних агентств у той час. Отже, історію зародження й існування прес-агентств можна поділити на дві фази. Перша з них охоплює період, відомий під назвою першої промислової революції. Друга фаза припадає на період між двома світовими війнами, коли серед найбільш яскраво виражених національних та ідеологічних характеристик структури суспільства визначається й така, як зміцнення технічних і редакційних структур та розвиток і кількісне зростання засобів передачі інформації у всесвітньому масштабі. Як зазначає Серджо Лепрі у книзі “Інформаційні машини”, у п’ятдесяті роки ми вступили у третю фазу існування прес-агентств15. Цей етап супроводжується поняттям “інформаційного вибуху” – у країнах світу, який прийнято називати “західним”, множаться центри виробництва новин, що є результатом розвитку демократії і плюралізму, дедалі активнішої участі громадян у житті суспільства. 12. Розвиток українських інформаційних агентств Зародження і розвиток вітчизняної агенційної журналістики та шляхи її становлення дещо відрізняються від світових зразків. Попередники українських інформаційних агентств з моменту виникнення переслідували мету національного відродження держави і мали ідеологічну спрямованість. Зародження і розвиток української агенційної журналістики та шляхи її становлення дещо відрізняються від світового зразка. Якщо перші світові інформаційні агентства виникали передовсім у зв’язку з потребою комерційних та фінансових кіл в інформації бізнесового характеру, то попередники сучасних інформаційних агентств України мали пропагандистську спрямованість. Вони, насамперед, переслідували мету національного відродження держави, ознайомлення світової спільноти із прагненнями українців й несли ідеологічне навантаження. Українське пресове бюро було засноване у 1907 році В. Кушніром у Відні. Метою його діяльності було ознайомлення Західної Європи з Україною. Під час Першої Світової Війни Союз Визволення України у Відні відігравав роль інформаційної служби. Він видавав бюлетені та готував публікації одинадцятьма іноземними мовами. У грудні 1918 року, знову ж таки у Відні, було організовано Українську Пресову Службу (УПС). УПС мала свої кореспондентські пункти у Лондоні, Софії, Римі, Копенгагені, Берліні, Будапешті, Гельсінкі, Празі, Берні. В контексті виникнення вітчизняних інформаційних агентств заслуговує на увагу інформаційно-пропагандистська діяльність Союзу визволення України (СВУ) організації, створеної 4 серпня 19914 року політичними емігрантами з Наддніпрянщини у Львові. Ця патріотична організація однією з перших розгорнула за кордоном широкомасштабну пропагандистську діяльність на користь створення самостійної української держави. Інформаційна діяльність СВУ здійснювалася через закордонні пресові бюро Союзу, зокрема в Берліні, Лозанні, Женеві та Берні. Оскільки прес-бюро були центрами пресової, літературної діяльності Союзу, вони займалися підготовкою й розповсюдженням інформаційних матеріалів для закордонної преси. Саме тому їх можна вважати прообразами вітчизняних інформаційних агентств. У 1918 році в Україні при Міністерстві Внутрішніх справ були засновані Державне Бюро Преси та Українське Телеграфічне Агентство (УТА). Невдовзі ці організації були скасовані радянською владою, а замість них у Харкові було створене Радіо-телеграфне Агентство України – РАТАУ, що й стало попередником існуючого нині Укрінформу. Історія становлення цього інформаційного агентства є найбільш відомою і вивченою, хоча й у ній іще є маловідомі сторінки, що чекають своїх дослідників. Отже, аналіз історії виникнення інформаційних агентств в Україні засвідчує, що під впливом суспільно-політичних чинників цей процес вимушено відбувався за межами українських земель. Новоутворені українські агентства, на відміну від світових, ставили за мету не комерційні потреби, а громадсько-політичні та ідеологічні інтереси: поширення інформації про Україну за кордоном, створення позитивного іміджу української держави тощо. 13. Класифікація . За формою функціонування: 1 Інтернет-представництва традиційних інформаційних агентств 2 Власне інформаційні інтернет-агентства II. За типом засновника: 1 Державні 2 Частина (недержавні) III. За цільовим призначенням: 1 Інформаційні 2 Інформаційно-аналітичні 3 Культурно-просвітницькі 4 Рекреативні IV. За характером аудиторії з урахуванням приналежності до соціальної групи: 1 Для територіальних спільнот 2 Для етнічних спільнот 3 Для конфесійних груп 4 Для професійних груп 5 Для вікових груп 6 Для масових груп 7 Для малих груп V. За масштабом діяльності: 1 Міжнародні 2 Національні 3 Регіональні 4 Місцеві VI. За змістовно-тематичної спрямованості: 1 Загальні (універсальні) 2 Спеціалізовані VII. За наявністю мережі філій: 1 Мережеві 2 Локальні VIII. За характером основної інформації: 1 Текстові 2 Фотографічні 3 Мультимедійні IX. За формою доступу до інформації: 1 Відкриті 2 Закриті (платні) 3 Змішані Ділення інформагентств можна продовжувати, використовуючи як вторинні і формальні типологічні ознаки жанрове розмаїття, авторський склад, обсяг переданої інформації, гак і інші - мову, додаткові сервіси, спеціалізовані послуги і т.д. інформаційних агентств 14. Поняття «інформаційного продукту» агентства. Системи інформаційних продуктів. Інформаційна продукція, згідно зі ст. 40 Закону України "Про інформацію", - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, який призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій. Російські фахівці відрізняють терміни "інформаційна продукція" та "інформаційний продукт", тому розглянемо обидва визначення. Інформаційна продукція (англ. - Information products), за їх тлумаченням, - це документи, інформаційні масиви, бази даних та інформаційні послуги, які, по-перше, є результатом функціонування інформаційних систем, а по-друге - призначені для розповсюдження та реалізації [20]. Підготовкою і наданням користувачам (споживачам) інформаційної продукції на практиці займаються спеціалізовані інформаційні фірми або фахівці відповідних структурних підрозділів конкретних суб'єктів господарювання. Інформаційним продуктом (англ. - Information production; Information product) російські фахівці вважають документовану інформацію, яка підготовлена відповідно до потреб користувачів і подана у формі товару [20]. Інформаційними продуктами тут вважаються програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація. Хоча три попередні визначення дещо відрізняються одне від одного, всі вони сходяться на тому, що основним призначенням як інформаційного продукту, так і продукції є задоволення інформаційних потреб. 15. Ключові гравці на сучасному інформаційному ринку світу серед інформаційних агентств. Сучасна система найбільших інформаційних агентств світу, представлена агентствами Рейтер, Ассошіейтед прес та Франс прес, є видозміненою системою світових інформаційних агентств, що панували на інформаційному ринку до кінця минулого століття. В силу об’єктивних причин та змін у суспільно-політичному розвитку країн, інформаційні агентства ТАРС та Юнайтед Прес пережили кризові трансформації та поступилися у боротьбі із більш сильними й успішними конкурентами. Натомість інформаційні агентства Китаю Сіньхуа, Японії Кіодо Цусін та Південної Кореї Ренхап на сьогоднішній день за показниками своєї діяльності претендують на входження до переліку світових інформаційних агентств. Жодне з інформаційних агентств, що діють на українському інформаційному ринку, не може ще претендувати на звання світового, обмежуючись титулом національного чи регіонального. Хоча поняття національного досить відносне, оскільки, наприклад, Інтерфакс Україна є представником міжнародної інформаційної групи. Діяльність вітчизняних інформаційних агентств (в контексті світової агенційної журналістики) зараз також визначається економічними чинниками, конкурентним середовищем та інтересами споживачів. 16. Правове поле діяльності вітчизняних інформаційних агентств: http://www.niss.gov.ua/articles/1085/ 17. Архітектоніка повідомлень інформаційних агентств: вітчизняні і світові надбання +18. Структура повідомлень інформаційних агентств: Архітектоніка повідомлень інформаційних агентств розглядає структуру повідомлень інформаційних агентсв, яка є спільною для всіх представників цієї групи засобів масової інформації. Першою, але не головною, складовою новини є так званий слаг-лайн (англ..slugline). Відповідно до „Гіда по стилю Рейтер”, слаг – це комбінація слів чи цифр, що є першим рядком будь-якого повідомлення, яке розміщене на стрічці. Слаг є індивідуальним ідентифікатором новини і протягом 24 - годинного періоду не повинні з’являтися два повідомлення з однаковими слаг-лайнами. Наступний обов’язковий елемент – дейтлайн (dateline). В ньому коротко повідомляється, звідки й коли надійшло повідомлення, а також додається назва агентства. Дейтлайни не тільки дозволяють ідентифікувати, коли й де відбулася подія, а і у випадку, коли газета чи канал передплачують продукти кількох інформаційних агентств і отримують їх на одному екрані, дізнатися, яке агентство повідомило новину. Перед дейтлайном знаходиться одна з найважливіших частин новини – заголовок чи хедлайн (headline), як його називають у багатьох інформаційних агентствах. Рейтер дуже просто визначає, що таке заголовок: „це рядок зверху над новиною, який говорить про що йдеться”. Інформаційні агентства дуже жорстко обмежують довжину заголовка: він повинен бути не більше ніж 50-70 знаків, оскільки майже всі новини сьогодні доставляються електронним способом і заголовок має поміщатися на одному екранному рядку. Найголовніша частина новини займає, як правило, не більше за 5-7 рядків. Ця частина починається з дейтлайна і містить найголовніше повідомлення в новині. Цей перший абзац називається лідом (від англ.. lead). Основний структурний елемент інформаційного повідомлення – лід подається в чіткій, точній формі, з тим, щоб бути використаним і широко розповсюдженим без запізнень та ускладнень. Тож складається за дуже жорсткими, майже математичними, нормами. Об’єм ліду – два-три рядки (не більше 35 слів), які передають ключову інформацію. Лід має певну завершеність і може використовуватися самостійно, коли газети, радіо чи телебачення цитують лише його, анонсуючи подію. Численні дослідження доводять, що саме перші три рядки ліду визначають, буде чи не буде журналіст використовувати повідомлення агентства. Слідом за лідом журналіст повинен повідомити подробиці того, про що йшлося у першому абзаці. Подробиці розташовуються в міру їх значимості, навіть якщо в реальному житті вони розташовувалися в іншому порядку. Новина вважається неповною, якщо вона не завершується довідковою інформацією про подію, так званим бекграундом (англ. back ground). Бекграунд призначений для повідомлення історичної чи статистичної інформації, яка дозволить читачеві оцінити те, що відбувається, порівнявши його з іншими подіями. Бекграунди бувають двох видів – статистичні та історичні. Слід підкреслити, що в стандартній структурі новини немає місця для авторського коментарю, оскільки традиційні інформаційні жанри виключають можливість висловлення особистої думки автора. Отже, якому б інформаційному агентству не належало інформаційне повідомлення, його характерними ознаками буде витримана стандартна структура. В сукупності із загальноприйнятим принципом викладу інформації, який зазвичай називають „перевернутою пірамідою”, це дає можливість споживачам інформаційних продуктів агентств чіткіше орієнтуватися у великих обсягах інформації, вибираючи головне. У випадку, коли споживачами є засоби масової інформації, вони без втрат для змісту можуть скоротити матеріал агентства з урахуванням своїх потреб. 19. Джерела інформації як обов’язкові компоненти інформаційних повідомлень агентств новин: http://www.media.parlament.org.ua/uploads/docs/R4.pdf 20. Інформаційні продукти агенційної журналістики та їх жанри Традиційно агентствами використовуються інформаційні жанри, дещо видозмінені з урахуванням специфіки діяльності інформаційних агентств. Так, наприклад, жанр замітки завдяки інформагентствам поповнився такими видами як бекграунд, анонс та повідомлення-блискавка. Оновлення способів розповсюдження інформації, зокрема, вихід інформаційних агентств у всесвітню мережу Інтернет, дав їм можливість розширити жанрову палітру й дещо пом’якшити принцип заборони на аналітичні матеріали й коментарі. Диверсифікація інформаційних продуктів агентств, навпаки, вимагає від них глибокого і вдумливого аналізу. Інформаційні агентства за час свого розвитку вплинули й на видове наповнення аналітичних жанрів. Так, наприклад, жанр портрета, що досить часто використовується ними, зарахований до аналітичних жанрів (не зважаючи на традиційно короткий розмір). І не безпідставно. Як правило, портрети якогось політика чи громадського діяча, що готуються інформаційними агентствами, вміщуються в 30 рядків і складаються за загальним зразком. Спочатку коротко розповідається про те, що являє собою певний політик, його політична орієнтація та найрезонансніші вчинки. Потім викладається його біографія, в якій загострюються найбільш суттєві, з точки зору журналіста, моменти діяльності політика. Останнім часом портрет перетворився на традиційний жанр для інформаційних агентств і практично на всіх впливових світових політиків агентства мають вже готові портрети. Окрім цих основних жанрів близько третини змісту стрічки новин складають жанри іншого типу – звіти про події, що відбуваються регулярно. Перш за все – це статистична інформація – щомісячні дані комітетів, зведення державних органів тощо. Закони цього жанру прості: повідомлення складаються з тих же частин, що й основні новини, однак починаються вони однаково – з найважливішої цифри. Тобто щомісяця дані про інфляцію розташовуються в тому ж порядку. Іноді новини, для більшої зручності їх сприйняття, подаються у вигляді таблиць, але вони також мають свій заголовок та лід. Економічні інформаційні агентства збагатили арсенал жанрів агенційної журналістики жанрами статистичної інформації. Серед таких жанрів Ю.Погорєлов виділяє „новини компанії”, пояснюючи, що це такий вид заміток, які стосуються новин підприємств, зокрема, їх акцій, що котуються на біржах. Іще один жанр економічних інформаційних агентств – це огляд ситуації на біржах. Є на стрічках агентств жанр новин, що нагадує газетний – це „фічер” (feature). В перекладі з американської англійської це – „головна стаття номера в газеті”. Новини цього жанру можуть містити в собі й аналіз, і такий жанр, як нарис, й елементи репортажу. Вони, як правило, публікуються газетами в оригінальному вигляді. Лід у фічер може бути схожим на початок газетної статті. Інтерв’ю. Цей жанр дещо надує газетний, однак у практиці інформаційних агентства має й свої особливості. Найважливіша з них - інтерв’ю ніколи не з’являється на стрічці окремо. Зазвичай воно входить до складу новини й найчастіше подається у вигляді непрямої мови. І тільки особливо яскраві вислови чи визначення, що мають особистісний характер, оформлюються у вигляді цитати. Регулярно вранці інформаційні агентства пропонують своїм клієнтам огляди преси. Вони можуть бути оформлені як звичайні новини чи формуватися окремим блоком. Відразу після важливої події, яка, на думку редакторів агентства, стане темою дня, на стрічці з’являється так звана диспозиція. В слаг-лайні типової диспозиції пишуться ключові слова всіх новин за цією темою й додається, „Диспозиція”. В текстовій частині повідомляється, що „агентство планує наступні матеріали:” й повідомляється характер новини, її жанр, приблизний обсяг та час виходу на стрічці. Залежно від потреб потенційних клієнтів інформаційні агентства можуть пропонувати їм різноманітні інформаційні продукти. До інформаційних продуктів можуть належати торгові та інформаційні системи. Торгові системи призначені для здійснення операцій по обміну товарів. Майже завжди в оболонку торгових систем вбудовується й інформаційна система, яка дозволяє учасникам ринку орієнтуватися у тому, що відбувається. Інформаційні системи складаються із потоків цінової інформації та новин. Їх головною метою є оперативне інформування зацікавлених сторін про останні зміни на ринку, що їх цікавить. Поєднання торгових та інформаційних систем дає можливість інформаційним агентствам не лише заробляти кошти за рахунок продажу прав доступу до торгових систем (а значить і до ринків), а й розраховувати на стійкий попит на власну інформацію. Інформаційні системи, призначені для ЗМІ, вирізняються потужними засобами навігації по новинах, зокрема, пошуковими системами та правами доступу до баз даних для створення власних матеріалів. Ці системи включають в себе також підготовані для публікації різноманітні зведені таблиці, фотографії, статті. Зважене використання жанрового потенціалу агенційної журналістики, вміле наповнення інформаційних продуктів, а також здатність оперативно їх змінювати, реагуючи на потреби споживачів, є передумовами успішності інформаційного агентства, запорукою його конкурентоспроможності. |