ГОСЫ. Масова комунікація

• Название: Масова комунікація
• Анкор: ГОСЫ.doc
• Дата: 13.12.2017
• Размер: 2.11 Mb.
• Имя файла: ГОСЫ.doc
• Тип: Повідомлення; #11238
• страница: 18 из 31

8. Жанроутворювальні чинники в журналістиці.

Предметвідображення як жанроутворювальний чинник має особливе значення лише для деяких жанрових типів текстів. Тому говорити про жанрову різноманітність журналістики, маючи на увазі лише предмет відображення, можна тільки в певних межах: на-приклад, нарис та інформаційна замітка містять один і той же предмет відображення. Цього не відбувається при порівнянні нарису з рецензією. Але це не применшує ролі предмета відображення як важливого жанроутворюваль-ного чинника.

Різні завдання, що їх журналісти ставлять перед собою, створюючи конкретні публікації, зумовлюють велику різноманітність якостей цих публікацій, що дає підстави віднести їх до різних жанрових груп. Коли основні характеристики тексту виникають як неминучий результат застосування якогось методу пізнання предмета, його жанрова приналежність багато в чому корегується ступенем розгорнутості та послідовності використання такого методу, глибиною проникнення з його допомогою в предмет відображення.

Важливу жанроутворювальну роль відіграють також персоніфікаційна та діалогічна форми. Застосування першої форми — обов'язкова умова появи монологічних жанрів: замітки, статті, рецензії тощо. Застосування другої — породжує матеріали діалогічних жанрів: інтерв';ю, прес-конференцію, брифінг тощо. Початкові форми можуть поєднуватися, ускладнюватися, синтезуватися. Тому виникають гібридні форми типу інтерв';ю-анкета, інтерв';ю-звіт та ін.
9. Історично сформовані групи жанрів журналістики.

Враховуючи перелічені вище властивості журналістської жанрової системи (динамічність, ієрархаїчність, наступність, спадковість, гнучкість, рухомість компонентів тощо), дослідники класифікують, систематизують жанри на групи. На думку Г. Мельник, більшість теоретиків журналістики розробляють класифікацію жанрів, зважаючи на їх стійкі (константні) ознаки, які виводяться з трьох типів відображення дійсності: факто-графічного (емпіричного), дослідницького (теоретичного) та художньо-дослідницького. Це дозволяє говорити про три типи текстів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні. Іншими словами, при виділенні трьох груп жанрів – інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних – можна назвати у кожному випадку одну стійку (домінантну) ознаку: інформаційність, аналітичність, художність журналістського тексту [6, 37–40]. Цієї ж думки щодо інформаційності, аналітичності та художньості як домінуючих ознак жанрів, що лежать в основі відносно умовного поділу на інформаційно-публіцистичні, аналітико-публіцистичні і художньо-публіцистичні жанри, дотримуються дослідники В. Шкляр [7, 244], М. Василенко [8, 13], В. Тулупов [9, 55] та ін.

Підхід до поділу жанрів на три групи (інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні) вважається традиційним у журналістикознавстві. Наукова дискусія 60–80-х рр. ХХ ст. з цього приводу проаналізована Т. Трачук у монографії "Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства" [10], що вийшла у співавторстві з В. Різуном. Дослідники стверджують, що "система жанрів радянської журналістики як чітка структура була сформована за єдиним принципом, критерієм (спосіб освоєння жанром життєвого матеріалу) у три групи" [10, 144]. Проте існували певні доповнення, точки зору, що не повністю збігалися з основним твердженням. Зокрема, В. Рубан вважав помилковим вживання терміна "інформаційний жанр". Він пропонував звернутись до видів, як у літературі, і виокремлював два постійні види журналістської творчості – інформацію та публіцистику. На думку Д. Григораша, усі газетні жанри відносяться до публіцистики, а І. Валько при класифікації жанрів запропонував виходити з основ теорії соціального відображення, яке може бути простим, узагальненим та узагальнено-естетичним. Саме через це І. Валько, як і В. Здоровега та Д. Прилюк, вважав поділ на жанри інформаційні та аналітичні умовним [10, 144–146]. Науковець Т. Трачук підсумовує, що загальна дискусія з приводу класифікації жанрової системи була узагальнена в навчальному підручнику "Теорія і практика радянської журналістики (Основи майстерності. Проблеми жанрів)", де зафіксовано поділ на три групи жанрів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні [10, 146].

В. Пельт у праці "Диференціація жанрів газетної публіцистики" [11] виділяє ті ж самі родові групи основних газетних публікацій, і, порівнюючи з поділом Є. Прохорова (подієва, аналітична, художня) та Д. Прилюка (повідомлення новин, коментування фактів, публіцистичне розкриття), стверджує про аналогічність їх поглядів. Основна думка В. Пельта полягає у тому, що в загальних рисах у всіх класифікаціях присутня триєдина формула [11, 19–20].

Певні суперечності в загальному поділі свідчать про специфічність предмета систематизації – живої творчості, втіленої у жанрах, про постійний розвиток жанротворення, дифузійні та взаємокореляційні процеси між жанрами. Проте, незважаючи на певні індивідуальні зауваги та особливості, система журналістських жанрів все ж таки функціонувала за єдиними принципами, а групування відбувалось у межах основної традиційної класифікації.

Складність упорядкування журналістських матеріалів у єдину типологічну структуру полягає у наявності численних різновидів та модифікацій жанрів. Вони з'являються як наслідок детальної тематичної розгалуженості (наприклад, біографічне портретне інтерв'ю, подорожній нарис, кінорецензія), функціо-нального призначення (хронікальний звіт, звіт-свідчення, інтерв'ю "потік свідомості", пропагандистська стаття), специфіки певного методу збирання та обробки інформації (журналістське опитування, інтерв'ю-анкета, фокусоване інтерв'ю, журналістське розслідування, соціологічний нарис), обсягу тексту (розширена інформація, міні-огляд, звіт короткий та звіт розгорнутий, маленький фейлетон), міжжанрової дифузії та взаємокореляції (звіт-замітка, звіт-нарис, репортаж-зарисовка, репортаж-роздум, репортаж-інтерв'ю, рецензія-діалог, рецензія-лист, рецензія-есе).
10. Взаємопроникнення та взаємозбагачення журналістських жанрів.
Основною тенденцією сучасних журналістських жанрів є їх взаємопроникнення, взаємозбагачення. Так, часто інформаційні за своєю природою матеріали набувають аналітичного, постановочного звучання. Окремі аналітичні жанри за своїми мовностилістичними та лексико-зображальними засобами наближуються до художньо-публіцистичних жанрів.

Важливо пам'ятати, що в "чистому" вигляді багато жанрів не так вже й часто зустрічаються на газетних шпальтах, у телевізійних і радіопрограмах. Раз у раз ми бачимо, як жанри видозмінюються, взаємопроникають один в одного - це явище називається дифузією. На "стику" жанрів часом точніше відображаються складні життєві відносини, драматичні колізії нашого часу.
Але наскільки б складною не була "конструкція" журналістського твору, в його основі завжди можна виявити більш прості елементи - основні жанрові форми.

11. Метод і жанр: взаємопроникнення.

Cлово "метод" походить від такого ж давньогрецького терміну і в перекладі означає "шлях дослідження, спосіб пізнання". У широкому значенні цього слова під методом розуміють спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Метод невіддільний від предмета пізнання, є його аналогом. Це означає, що ми мусимо мати первісні уявлення і знання про предмет, перш ніж запропонувати певні прийоми його опису й дослідження, які й будуть складати метод. Таким чином, можна сміливо твердити, що головні методологічні прийоми формуються під впливом тих чи інших особливостей предмета, відбивають його провідні ознаки, служать для моделювання предмета в цілому або окремих його сторін.

Але нагромадження нових знань про предмет триває в науці безкінечно, що призводить до усвідомлення недостатності, застарілості попередньої методологічної системи. Виявляється, що для опису того ж самого предмета потрібна нова методологія, яка відповідає новим знанням і уявленням про предмет. І вона з'являється як наслідок праці нового покоління науковців.

Отже, ми встановили, що метод журналістики мусить визначатися її предметом. А предмет журналістики, як відомо, - це саме соціальне життя без будь-яких винятків чи обмежень, узяте в усій своїй невичерпності й розмаїтті. Цей максимально широкий предмет визначає в кінцевому підсумку й особливості методу журналістики.

Очевидно, важливо підкреслити, що ми ведемо мову саме про метод, а не методику, під якою розуміють узагальнення досвіду, способів і прийомів доцільного здійснення будь-якого завдання.
12. Правила подачі інформаційних журналістських матеріалів.

В. Різун зауважує, що "журналістика належить до тих професій, які мають багато соціально, психологічно й політично визначених моделей реалізації" [1, 15]. Проте це не означає, що нова, несподівана ситуація потребуватиме інших правил діяльності журналіста, зокрема подачі ним суспільно значущої інформації.
Будь-яка інформація, що пропонується ЗМІ, повинна відповідати таким стандартам, як оперативність, точність, достовірність, повнота у викладі інформації, зрозумілість зображення, простота мови, відокремлення фактів від коментарів та оцінок [2, 21]. Розглянемо детальніше сутність основних правил подачі журналістом інформації. Оперативність журналістської діяльності полягає у своєчасному повідомленні певної інформації, вона є досить важливим принципом новинної журналістики. Запізніла інформація вже не актуальна, не цікава. Наявність таких матеріалів на сторінках газет, журналів лише знижує рейтинг видання, бо кожен читач прагне отримувати своєчасну,а отже, оперативну інформацію.
Оперативність як елемент діяльності масмедійної системи тісно пов'язана з достовірністю, правдивістю пропонованої для аудиторії інформації. Часто в гонитві за першість у поданні сенсаційного матеріалу новин кореспонденти не перевіряють отриманої інформації(особливоцестосуєтьсявидань,джерелом інформації для яких слугує інтернет). Таке ставлення до професійної діяльності не може бути схвальним, бо призначення журналістики насамперед – інформувати суспільство. Порушуючи стандарт достовірності інформації, журналіст перестає бути справжнім журналістом, тому що цим самим він заперечує сутність свого призначення.
Забезпечення правдивості інформації полягає у наявності посилання кореспондента на авторитетне джерело інформації, на яке служби ЗМІ повинні посилатися чітко і недвозначно. Посилання на джерело інформації є для користувача конкретного видання єдиним доказом того, що йому розповідають про речі, які відбуваються насправді, а не про фантазії журналістів. Інформацію завжди слід отримувати з першоджерела (лише якщо це об'єктивно неможливо – з того джерела, яке стоїть найближче до оригіналу) [2,24]. Українське законодавство дозволяє журналістові нерозкривати джерела інформації, проте використання редакцією анонімних джерел досить обмежене. Новину з посиланням на таке джерело можна подавати лише за обставин, коли інформація є суспільнозначущою, редакційна колегія переконана в авторитетності цього джерела і бере на себе відповідальність за правдивість поданої нею інформації.
Точність інформації визначається відповідністю поданих журналістом фактів реальним подіям чи даним. Цей стандарт заперечує спотворення первинного змісту інформації. За точність наведених у відео чи друкованому матеріалі відомостей щодо певних подій відповідальність несе кореспондент. Тому дуже важливо перевіряти кожну новину (якщо йдеться про новинну журналістику) щонайменше у двох джерелах інформації. "Якщо у редакції є сумніви щодо точності інформації, а перевірити її з певних причин неможливо, від неї слід відмовитися, якою б цікавою вона не була.Що більш сенсаційною чи скандальною виглядає інформація,– то ретельнішою має бути її перевірка"[2,24]. Журналіст повинен пам'ятати,що неточна інформація – це вже дезінформація.
Реалізація стандарту повноти подання інформації полягає у представленні її в найбільш повному обсязі, наскільки це можливо за конкретних обставин.Інформація вважатиметься такою, якщо міститиме у собі відповіді на такі основні запитання: що сталося? (або що сказав?); хто скоїв?(хто сказав?); де сталося? (де сказав?); коли сталося? (коли сказав?); як сталося?(за яких обставин було сказано?). Журналіст повинен враховувати і деталі, і контекст, у якому розглядається певне питання, суспільне явище, подія.
Інформація, подана кореспондентом, повинна бути об'єктивною, відокремленою від коментарів чи оцінок самого автора публікації. Працівник масмедіа(особливо новинного видання) не має права коментувати факти, висвітлені у матеріалі, подавати чужу думку як свою власну, висловлювати свій особистий висновок, власні враження, емоції."У матеріалах інформаційних редакцій ЗМІ не повинно бути лексики, яка має оцінювальний відтінок. Оцінювати подію, персону, вчинок має право користувач, якого ЗМІ повинні забезпечити всією необхідною для цього інформацією [2,38].Дещо по-іншому діє цей стандарт в умовах аналітичної журналістики: кореспондент аналізує певні явища, події, подає коментарі компетентних у конкретному питанні осіб, висвітлює протилежні погляди, але право зробити висновок залишає за читацькою аудиторією (якщо це друковане видання). "Недопустимим є ігнорування думок або фактів, які "не працюють" на підтвердження авторської версії або авторського висновку" [2, 39]. Журналіст лише спрямовує думку читача, спонукає до роздумів, а в дея ких випадках і до активних дій.
Не менш важливим для якісної журналістської діяльності є дотримання принципу зрозумілості зображення та простоти мови. Будьяке фото чи відео, що супроводжує інформацію, має бути зрозумілим глядачеві. Мова повідомлення – простою. "Використання професіоналізмів і термінів повинне бути виправданим стилістично. Крім того, воно повинне бути помірним, доцільним, зрозумілим. Завжди слід пам'ятати, що деякі з професіоналізмів і термінів можуть бути невідомі читачевінепрофесіоналу. Тому, якщо не можна обійтися без якогось спеціального слова, його потрібно вміло подати у контексті" [3, 74]. Не варто зловживати іншомовною лексикою, абревіатурами, бо їх надмір ускладнює сприймання, розуміння викладеного в газеті матеріалу. Наприклад: "Власне, справжній революційний демос та його свідомість, якщо хочете – громадянське суспільство, треба ще винайти у непростій боротьбі за емансипативну політику. Як співав Джон Леннон, "workingclassheroissomethingtobe "! Епоха реакції підсовує сурогати зпоміж медіазірок або музейні експонати національного пантеону. Живу демократію треба перевинайти серед живих же "маленьких українців" (Дзеркало тижня. – 2007. ? 48. С. 20).
У висвітленні будьякого питання ЗМІ повинні дотримуватися Конституції України, чинного законодавства, норм міжнародного права, які визнано нашою державою.
Журналістська діяльність не може бути прогнозованою, спланованою, проте вона повинна відбуватися згідно з етичними та правовими нормами, керуватися професійними стандартами.
Журналіст повинен дотримуватися основних стандартів інформаційної діяльності. "Засадничим принципом діяльності ЗМІ є баланс між правами журналістів на свободу слова й інформації та їх відповідальністю, яка забезпечує вчасну передачу правдивої суспільно-значущої інформації від її джерел до кожного члена суспільства з тим, аби кожен громадянин мав змогу визначити своє місце і роль серед подій і проблем та прийняти адекватней усвідомлене рішення [2,17]. Усі ці фактори відіграють вагому роль у формуванні етикету журналіста, виборі ним соціальної позиції та в його професійному становленні, сприяють якнайповнішому вираженню індивідуального журналістського стилю.

Як памятаємо з курсу теорії журналістської творчості, будь-який публіцистичний твір повинен відповідати принципу СТОКАЦ, де С - своєчасність, Т - точність, О - обєктивність, К - коректність, А - аргументованість, Ц - цілісність. Своєчасність стоїть на першому місці, і який би ви не написали геніальний матеріал, його місце буде не на першій сторінці, а у кошику для сміття, якщо він запізниться на 30 хвилин від графіка. Дотримання своєчасності передусім пильнує відповідальний секретар. Відповідальному секретареві підзвітні керівники відділів.

13. Професійні якості репортера

Є кілька основних характеристик. Передусім та, на яку звертають увагу майже всі: треба мати інтерес до світу, цікавиться людьми. Ганна Краль (письменниця та журналістка - ред.) завжди казала, що треба мати слух, нюх на момент, в який з'являється справжня тема для репортажу.І це не можна обійти - це фундаментальна якість:зацікавлення світом.

Друга справа. Репортер повинен вміти хвилюватися, співпереживати. Болеслав Прус (письменник - ред.) сказав, що "людина, яка нічого не відчуває, яка є холодною всередині, може бути хорошим барменом, офіціанто - але не журналістом". І це співпереживання, незважаючи на те, що збільшується кількість складних історій, які ми спостерігаємо у своєму житті, дійсно ніколи не робить нас черствими.

Чергова справа - це інтуїція. Це здатність відрізняти важливі справи від менш важливих: сюди варто прийти - а туди не варто. Або все ж залишають місця подій, а нам щось підказує, що потрібно залишитися. І тоді є шанс відшукати знамените "і раптом". Як говорить Анджей Вайда (режисер - ред.), у репортажі раз на півтора сторінки має бути "і раптом". Адже якщо його немає, то це просто поганий репортаж. Адже в житті майже кожної хвилини є "і раптом", а репортаж є есенцією, частиною життя.

Наступна справа - це невпинне бажаннявчитися. Люди звикли, що вони вже отримали якісь знання і потім можуть весь час  користуватися цим акумулятором. Репортер повинен постійно плекати цей акумулятор, постійно наповнювати його енергією, весь час вчитися. Нові теми - це нові виклики.

Понеділок повинен відрізнятися від вівторка, а вівторок - від канікул. Тим часом у репортерів цей цикл порушено: понеділок ми маємо в середу, середу - у четвер, всі переплутані. І треба мати схильність до такого життя.

Наступна якість: репортер - це людина теперішнього часу. Це людина, яка вміє використовувати час, який він має тут і зараз. Це почуття того, що найцікавіше зараз саме тут, тоді, коли ми робимо цю програму - і ніде більше.

Щоб написати репортаж, треба вийти на вулицю. І тут ми повертаємося до цієї важливої якості: перевірки себе у момент, коли все відбувається - перевірка того, чи ми є людьми теперішнього часу. У Брукліні або Гарлемі можна побачити, як чорношкірі американці не живуть ні тим, що було вчора, ні тим, що буде через 2 дні. Головне для них - це сьогоднішній вечір, і ми бачимо, як хлопці стоять під воротами, слухають музику - все це відбувається в теперішньому часі. І репортер - це людина теперішнього часу.