ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
Принцип 1 Існування та розвиток справжньої демократії неможливі без існуван ня та зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної та відповідальної журналістики. Отже, журналісти повинні діяти так: — інформувати про діяльність громадських, владних структур, а та кож приватного сектора, надаючи можливість людям формувати їхню думку; — дозволяти як окремим людям, так і групам людей висловлювати їхні думки, щоб про ці думки знали громадські, владні структури та суспільство в цілому; — постійно і критично аналізувати діяльність різних владних струк тур. Принцип 2 Журналістика спирається у своїй діяльності в різних електронних та друкованих засобах інформації на фундаментальне право про свободу слова, гарантоване ст.10 Європейської конвенції про права людини. Принцип З Для того, щоб журналістика реально сприяла демократичному розвит кові суспільства, їй потрібно мати: — необмежений доступ до отримання професії журналіста; — повну незалежність редакцій від політичної влади і тиску з боку груп, що мають особисті інтереси, або з боку громадських органів; — доступ до отримання чесної та неупередженої інформації від громадських, владних структур для забезпечення відкритої інформаційної політики; — захист права журналістів на утаємничення джерела інформації. Принцип 4 Маючи на увазі фундаментальну роль журналістської свободи слова у суспільстві справжньої демократії, будь-яке втручання у журналістику громадських, владних структур повинно: — бути обумовленим та відповідати суттєвим соціальним потребам де мократичного суспільства; — бути затверджене законом і мати ясне та чітке формулювання; — мати вузьку інтерпретацію (тлумачення); — бути пропорційним до тієї мети, яка ставиться. 96 Розділ З Принцип 5 Перевага (підтримка) з боку владних структур і відповідно тих, хто зайнятий у сфері журналістики, має бути надана: — високоякісним системам професійної підготовки журналістів; — діалогу між журналістами, редакторами, видавцями, власниками електронних та друкованих засобів інформації, з одного боку, а з ін шого — владними структурами, що відповідають за політику ЗМІ на урядовому чи міжурядовому рівнях; — створенню таких умов, які б захищали журналістів (вітчизняних та зарубіжних) у небезпечних ситуаціях під час виконання небезпеч них завдань, використовуючи для цього такий спосіб, як двосторонні та багатосторонні угоди; — прозорості щодо діяльності; — структурам власності різних підприємств у сфері ЗМІ; — відносинам із третіми сторонами, що мають вплив на незалежність редакцій ЗМІ. Принцип 6 Фундаментальна функція журналістики у демократичній країні перед бачає, що всі, хто займається журналістикою, роблять це відповідально і дотримуються етичних норм, а головне — не втрачають своєї незалежності та критичності. Журналістика має служити свободі слова, що включає право отримувати та передавати інформацію, поважаючи інші фундаментальні права, свободи, інтереси, що їх захищає Європейська конвенція про права людини. Принцип 7 Практика журналістики у демократичному суспільстві виробила цілу низку норм, які ввійшли до багатьох професійних кодексів поведінки. Це такі "неписані закони", як: — повага до права громадськості бути точно інформованою про факти та події; — збір інформації чесними (законними) методами; — чесність в інформуванні, коментуванні, критиці, утримання від не виправданого втручання у приватне життя, наклепів (дифамації), необґрунтованих звинувачень; — виправлення будь-якої друкованої або переданої в ефірі інформації що виявилася неточною (помилковою); — збереження професійної таємниці щодо джерела інформації; — утримання від пропаганди насильства, ненависті, нетерпимості на расовій, мовній, релігійній, політичній або іншій основі, що мають національне, регіональне або соціальне походження. Принцип 8 Розуміючи, що різні ЗМІ працюють у різних умовах, і ці умови не є стабільними, владні структури мають обережно посилатися на правила, про які йдеться у принципі 7, і мають визнати, ще всі, хто працює у сфері журналістики, мають право виробити свої стандарти поведінки, наприклад, у формі кодексів поведінки, де буде визначено, як права і свободи журналістів узгоджуються з іншими правами, свободами та інтересами, з якими може виникнути конфлікт, а також обов'язки журналістів. Дотримання принципів є важливим критерієм оцінки діяльності жур налістів будь-яких радіоорганізацій. Дуже важливо враховувати особливості історії України, яку впродовж століть зросійщували, полонізували, мадяризували, румунізували; формували в українців почуття бездержавності, малоросійства, меншовартості, ущербності, рабської покори. І нині, як не прикро, на всій українській території відверто і приховано зросійщують українську душу. Отже, реалізацію принципів функціонування радіоорганізацій потрібно спрямовувати на здійснення національної гуманістичної ідеї, фундаментального, природного права українських громадян побудувати свою державу і бути у ній щасливими господарями.
Тут треба прочитати сам закон http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 А тут розгорнуті коментарі до закону від Телекритки http://www.telekritika.ua/doc/images/news/70044/Modified%20Final%20Analysis%20and%20Comments%20on%20Ukr.Br-g%20Law_01.03.2012.pdf
в Україні сферу телебачення і радіомовлення прямо або опосередковано регулює достатньо велика кількість законодавчих актів: закони України "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про рекламу", "Про авторські і суміжні права", "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", ратифікована Україною Європейська конвенція про транскордонне телебачення, укази Президента, нормативні акти Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та інші законодавчі акти. Ось тут хороша наукова стаття з цього приводу http://www.academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10msltru.pdf
Даємо за Івановим визначення МК: ід масової комунікацією ми розуміємо процес розповсюдження соціальної інформації (тобто інформації внегенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях аудиторію. Взагалі, термін "комунікація" виник від латинського communіcare, що означає "радитися". Поняття "масова комунікація" виникло на початку ХХ ст. у США. Його автор — психолог Ч.Кулі. Як особливий вид соціального спілкування масова комунікація здійснюється в масштабах всього суспільства, виступає найважливішою умовою суспільного розвитку і організації. Особливістю масової комунікації є перш за все її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її у системі соціальних стосунків і як визначений вид даних відношень. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом ідеологічного, політичного, економічного впливу на свідомість і діяльність людей. Змістом повідомлень масової комунікації охоплюється весь спектр психологічного впливу в діапазоні від інформування і навчання до переконання і навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволення соціальних потреб і попиту, розповсюджує інформацію в масштабах і ритмі, які визначені характером функціонування і розвитку тієї чи іншої соціальної системи. Комплекси технічних пристроїв, призначених для виробництва, зберігання, передачі і прийому газетної, радіо, телевізійної інформації, з'являються тільки на визначених етапах історії. Колективна діяльність людей в умовах високого ступеня інтеграції праці та концентрація матеріального і духовного виробництва породжують "споживачів масової комунікації” — багатомільйонні читацькі, радіослухацькі, телеглядацькі аудиторії. З соціологічної точки зору індивіди, які створюють аудиторію, розглядаються як особистості, що "включені" в мережу реальних суспільних стосунків. Масова комунікація дозволяє їм встановити і підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. А далі про особливості МК за допомогою радіо: 1. Особливості радіокомунікації. Радіо як засіб масової інформації успішно існує вже майже сто років. Навіть із винайденням телебачення та Інтернет, радіо не втратило свою аудиторію. Його популярність пояснюється наступними особливостями: 1) Оперативність. І в наш час радіо залишається оперативним засобом масової інформації. До того ж, перед мікрофоном можуть виступити коментатори й учасники важливих суспільних подій, політики, громадські діячі. 2) Зручність у сприйнятті. Слухати радіо можна, не відриваючись від справ на виробництві, удома, в транспорті, автомобілі. 3) Емоційність сприйняття. Дослідники звертають увагу на специфіку сприйняття радіоінформації на слух: «ще до появи радіо було доведено, що людина в міру своїх можливостей намагається перевести звукові враження в зорові. Процес цей неминучий, він не залежить від бажання людини, бо виражає об’єктивну закономірність природи сприйняття навколишнього світу» [9]. Отже, збуджуючи уяву, радіо змушує працювати фантазію і мислення, викликає емоції. Учені, які досліджують специфіку впливу телевізійної інформації, стверджують, що людина, отримуючи поєднання зображення і звуку, відчуває перенасиченість, уяві нема чого домальовувати, тож вона притлумлюється [9]. Соціопсихологи вважають, що людина, сприймаючи інформацію лише на слух, так чи інакше випрацьовує механізми психологічного захисту, коли чує повідомлення про трагічні події. Коли ж людині не вистачає емоцій і переживань, вона може компенсувати це прослуховуванням радіо. Отже, радіо має такі основні властивості, які дозволяють йому успішно існувати серед інших ЗМІ: зручність, емоційність, сприйняття на слух. Основна задача радіо – інформувати. Специфічні виражальні засоби радіо складаються з двох груп: Перша – це природні, натуральні виражальні засоби: а) усне слово; б) шуми (акустична характеристика подій); в) музика. До другої групи виражальних засобів належить використання технічних можливостей. Це, насамперед, монтаж у різних його значеннях. Однією з важливих ланок сприймання радіоматеріалів є його розуміння слухачем. Розуміння – це складний процес аналізуючої і синтезуючої роботи мислення, кінцевою метою якого є поповнення новою інформацією вже наявного запасу понять, уявлень, думок. Д. Любосвєтов окреслив процес розуміння у такій послідовності: 1) розпізнаються звуки, думки, факти; 2) осмислюється почуте; 3) відбувається розмежування нового від уже відомого; 4) нове зіставляється з минулим досвідом; 5) відбувається інтерпретація почутого у свідомості; 6) відсутній матеріал додумується на основі почутого. Інформаційні прогалини заповнюються на основі контексту. Розуміння, сприймання радіоповідомлення тісно пов’язане з увагою слухача. Розрізняють такі типи слухання радіо: 1. Пошукове. Слухач крутить ручку налаштування приймача, щоб знайти яку-небудь конкретну передачу, це своєрідний етап підготовки до слухання. Наступне залежить від того, чи запропонує йому радіо таке, що відповідало б у цей момент його інформаційній потребі та емоційному стану. Вибрана передача може подобатися, бути нейтральною, але не повинна дратувати. Залежно від інтересу на наступному етапі виникають інші типи слухання. 2. Зосереджене. Людина слухає всі повідомлення або групу повідомлень. Музику, до речі, також можна розцінювати як повідомлення. Навіть за умови спеціальної зацікавленості зосереджене слухання вимагає від радіослухача певних зусиль і становить незначну частину від усього часу активного спілкування з радіо впродовж доби. 3. Вибіркове, або селективне. Під час такого слухання сприймається лише частина радіопередачі або окреме повідомлення. 4. Фонове. Радіопередача є елементом умов, що оточують слухача, і частково зачіпає або навіть зовсім не зачіпає сферу його свідомості. Сильні мовленнєві, музичні стимули, зміна теми або форми матеріалу здатні активізувати увагу слухача і перевести неусвідомлене або частково усвідомлене сприймання у повністю усвідомлене. Інформаційний суверенітет держави - здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави. (ЗУ «Про Національну програму інформатизації») Тут є проект закону «Про інформаційний суверенітет» http://uacm.kharkov.ua/ukr/index.shtml?ulaws/usuvetr.htm Тут лекція https://www.youtube.com/watch?v=7nNYWCJKIJs А про його значення в контексті національного простору я думаю, що кожен зможе розказати. Для прикладу подаю нижче пост у ФБ ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ: А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК? 20 квітня 2014 р. о 3:01 ...Заговорили про те, що "втрату інформаційного суверенітету було сплановано" (http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/utratu-informacijnogo-suverenitetu-bulo-splanovano/). Авжеж! Мені здається, що чесно було б поставити питання руба: а чи взагалі незалежна Україна мала хоча б якийсь інформаційний суверенітет? За роки незалежності в Україні палець об палець не вдарили для створення власного інформаційного простору. Зробіть поверховий аналіз ЗМІ незалежної Украіни. Що маємо? Половину чи й більше ЗМІ становили й становлять філії московських ЗМІ ("КП в Украине", "Коммерсант-Украина" та ін., не кажучи вже про засилля телеканалів). Левова частина українських ЗМІ були й залишаються проросійськими (наводьте приклади самі). Мова ЗМІ (на 80 - 90% - російська) - це навіть не обговорюється. Україномовні ЗМІ ледве животіють, і їх ніхто й ніколи не мав наміру підтримуватм бодай формально. Якість ЗМІ - нижче плінтуса. Українські журналісти, які вважаються провідними (про деяких я писав тут у своїх нотатках) вирізняються з-поміж загальної сірої провінційної маси лише браком скромності у поводженні з людьми, з якими розмовляють, безалаберним зовнішнім виглядом та епатажністю. Серйозна державо- й націєтворча тематика залишається поза їхньою увагою. Культура мови/мовлення та стилістика (отже, й культура мислення) залишають бажати кращого. Навіть провідні ЗМІ фактично не редагуються, а переклади виконуються за допомогою автоматичних інтернетних перекладачів без будь-якої участі живої людини. Вирвавшись із лабет компартійно-радянської пропаганди, ідеологічний сектор незалежної України взагалі виявився зневаженим. За чверть століття так і не було налагоджено пропаганду українського світу, іміджу України, українського способу життя та ін. Пропаганда переваг українського устрою над російським взагалі відсутня, хоча Україна має багато переваг над Росією саме в цьому відношенні, і ми це побачили на прикладі ситуації навколо Криму. Про контрпропаганду в Україні ніхто навіть не думав, хоча засилля російських і проросійських ЗМІ волало про необхідність підготовки кадрів для цієї сфери та створення відповідних засобів. Тепер, коли агресія Росії дійшла межі, доводиться покладатися лише на народну ініціативу. Професійна журналістика продовжує мовчати, бо вона не готова та й не здатна до цього. Чи треба доводити, що у сказаному вище і криються причини безкінечних провалів у зовнішній і внутрішній політиці, в економіці й народному господарстві, в культурі й міжетнічних відносинах, у занепаді регіональної політики, у боротьбі з корупцією й організованою злочинністю? Почитати "Урядовий кур'єр", так усе, що залишається, - посипати голову попелом. Але ніколи не пізно почати усе спочатку й належним чином узятися за налагодження обговорюваної галузі. Для цього потрібні: державницька воля, відповідні засоби й кадри. Усе це можна знайти й змобілізувати. При бажанні, звичайно. Володимир Іваненко.
Ера аналогового радіомовлення, як свідчить розвиток світового, в тому числі й українського радіоефіру, поступається перед ерою цифрового радіо [1]. Радіостанції переходять з аналогових передавачів на цифрові, кількість цифрових радіоприймачів, що ними користуються індивідуальні абоненти, окремі слухачі, поступово зростає. Аналогова система радіомовлення в Україні загалом вичерпала свої можливості, а це позначається, передусім, на можливості постійно отримувати якісний сигнал, наприклад, під час руху автомобіля, а також на зонах упевненого прийому аналогових АМ та УКХ-передавачів, які густо “перенаселені” сигналами радіостанцій і не мають достатніх потужностей для збільшення кількості ефірних частот. Однак аналогове мовлення забезпечувало головне достатньо високу, зокрема в FM-діапазоні, якість передачі сигналу, що не залежала від атмосферних, географічних та індустріальних перешкод. Тим-то перехід від однієї системи до іншої відбувається тоді, коли, попри якість, ідеться також про інші медіапослуги, нові й функціональні одночасно, що вельми актуальні сьогодні для вітчизняного медіаринку. Цифрове радіомовлення – це метод передачі радіосигналу, який базується на цифрових технологіях, і на відміну від аналогового методу, передбачає принципово нові можливості передачі звукових програм, створених на поєднанні мультимедійної інформації – текстової, візуальної, графічної, і власне – звукової [2 ]. Тому йдеться не лише про забезпечення споживача інформацією, а про сервісне її сприйняття, тобто певні сервісні послуги, що супроводжують інформацію. Наприклад, коли музичні програми супроводжують повідомлення про виконавців та авторів, що вже стало традицією для цифрового радіомовлення, то появу на дисплеї цифрового приймача текстового контенту програми, фото та відеозображень виконавців тощо, цілком можна вважати сервісною (мультимедійною) подачею інформації. Тобто, на екрані цифрового приймача може відображатися не лише інформація про радіостанцію (частота, мова, жанр), додаткові повідомлення про передачу (назва пісні, її текст, автори та виконавці), а й цілком самостійна інформація – новини, курси валют, прогноз погоди тощо. Вся ця інформація може бути записана в приймачі, і користувач, слухаючи радіо у фоновому режимі, може повернутися до неї тоді, коли є потреба. Цифрові передавачі для оптимального досягнення аудиторії потребують, порівняно з аналоговими, менше потужності й значно ширше дозволяють використовувати спектр радіочастот. Цифрові передавачі можуть бути інтегровані з комп’ютерами, що сприяє якнайшвидшій обробці звукового сигналу споживачем. Загалом історики визначають чотири етапи розвитку світового радіомовлення [3]. Перший етап розпочинається зі становленням у 1920 році першої комерційної радіостанції й подальшим формуванням у світі комерційного радіомовлення, коли радіо використовували переважно як можливість передачі інформації за допомогою електромагнітних хвиль. В ефірі переважно звучала класична музика, читалися історичні драми, що взагалі не приносило сподіваних фінансових дивідендів і не могло бути достатньо прибутковим. Золота ера радіо була відкрита в 1928 році, коли воно почало розважати слухачів, тобто актори озвучували пригодницькі оповідання, готували скетчі та аудіокомікси, що дозволило говорити про радіомовлення як про певний вид бізнесу, – цим і позначило якісно другий етап розвитку світового радіомовлення. Третій етап розпочався наприкінці 40-х років із появою телебачення, коли комерційну модель радіо було доповнено великою кількістю програм, його доступністю та більш спеціалізованою наближеністю до споживача, бо, як зазначали тогочасні оглядачі, «радіо з віталень перейшло до спальні чи ванної кімнати, з'явилося в автомобілі чи на пляжі». Початок четвертого періоду якраз і пов'язують із появою цифрового радіомовлення, коли на радіобізнес впливають нові технології, що перебувають на стадії пошуку оптимальних форматів і стандартів мовлення. Отже, сучасне радіомовлення, так само, як й інші електронні ЗМК, визначаючись на межі століть із подальшим розвитком, проводить технологічну та змістову реорганізацію – стає цифровим. Хоча, за статистикою, 60% інформації, що її отримує людство за допомогою електронних мас-медіа, належить радіомовленню, однак радіо загалом помітно відстає, наприклад, від телебачення щодо залучення сучасних цифрових технологій. Такий стан справ викликаний передусім невизначеністю з основними цифровими форматами, а, отже, й з новими шляхами розвитку радіо, які частково або поступово задіюються в різних країнах, у тому числі й в Україні, хоч, загалом принципово змінюють загальні можливості радіомовлення як носія інформації. Першою діючою цифровою технологією для радіомовлення вважається RDS (radio data system), що активно використовується здебільшого в сучасних автомобільних приймачах. Ця технологія здатна подавати додаткову інформацію на піднесучій частоті, наприклад, під час звучання музичної композиції інформує про її назву, виконавця, а одночасно про назву та частоту радіостанції, яка, власне, її передає. ІР-радіомовлення – це отримання звукового сигналу радіостанцій через інтернет, що ґрунтується на ІР-технологіях і передається по ІР-діапазонах, те дозволяє контролювати якість і збільшує вибір контенту. В Україні ухвалено план розвитку телерадіопростору, де передбачено перехід країни на цифрове мовлення до 17 червня 2015 року [7], це ж стосується й радіо зі стандартом T-DAB та експериментально - з DRM. За цим планом, наприклад, починаючи з 2007 року розпочався перехід на цифрове мовлення з поетапним вимкненням аналогового в Закарпатській, Одеській та Сумській областях [8], а з 2008 року, при наявності частотного ресурсу, переоформлятимуться ліцензії радіокомпаніям тільки на цифрове мовлення. Упровадження в Україні цифрового радіомовлення підпорядковуватиметься визначеним у Європі основним чинникам впливу на темпи та національні механізми формування цифрового телерадіопростору. Такими чинниками є обсяг ринку наземного мовлення; ступінь зацікавленості споживачів переходом від аналогового до цифрового мовлення; ступінь охоплення домогосподарств цифровим мовленням, а також політичні рішення, що приймаються міжнародними організаціями й визначають зміст національної політики щодо темпів та механізмів припинення аналогового мовлення [9]. Згідно з європейськими стандартами, українське радіомовлення може застосовувати три основні механізми припинення мовлення в аналоговому форматі. Першим із них є одночасне припинення аналогового мовлення та початок мовлення в цифровому форматі в межах усієї держави; до другого належить поетапне впровадження цифрового мовлення із одночасним поетапним припиненням аналогового мовлення в окремих регіонах країни (зі збереженням короткострокового паралельного мовлення в обох форматах); третім є поетапне припинення аналогового мовлення з метою звільнення частот для розгортання цифрового мовлення (без збереження короткострокового паралельного мовлення в обох форматах). У рішенні Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення за основу був узятий другий напрям, що дозволяє переходити до цифрових стандартів без різких економічних коливань на радіомовному ринку. Бо загалом процес переходу від “аналога” до “цифри”, хоча й відкриває для суспільства, держави чи радіокомпаній ряд нових можливостей та переваг в отриманні інформації та її вибору, все ж таки може призвести до зменшення надходжень від реклами, абонентської плати, зменшуватиме конкуренцію на ринку програмних послуг та технологій. Перехід на цифрове радіомовлення в Україні, як зазначається у відповідних документах [10], має стати основною метою національної політики у сфері радіомовлення, до якої належить: забезпечення ефективності використання радіочастотного ресурсу, розширення спектру програмних та інтерактивних послуг у радіоефірі та підвищення їхньої якості, захист конкуренції на радіомовному ринку. Така мета повинна слугувати підґрунтям основою системи ліцензування суб'єктів ринку та визначення механізмів його регулювання. Однією з особливостей впровадження цифрового радіо в нашій Україні є роль суспільного мовлення, яке, хоча й законодавчо затверджено, однак поки що в Україні не працює. А саме однією з особливостей розвитку цифрового радіомовлення в Європі є доступ до програм суспільного мовлення, при цьому – за суспільне мовлення відіграє домінуючу роль у процесі переходу на цифру. І цей перехід сплановано таким чином, що суспільне мовлення не втрачає своєї аудиторії, враховує фінансові можливості комерційних мовців та забезпечує місцеві мовні й національні особливості слухачів. Безперечно, в Європі не існує єдиної процедури ліцензування суспільних мовців, однак це не впливає на забезпечення плюралізму в процесі впровадження цифрового мовлення, і що вважається надзвичайно важливим аспектом становлення цифрового радіомовлення в Україні. Відкритість і публічність – такі основні чинники, які варто враховувати щодо визначення кола суб’єктів, що отримують основну частину фінансування для переходу на цифрове мовлення. В деяких європейських країнах такими суб’єктами є організації суспільного мовлення, в інших - комерційні мовці чи оператори мереж. Однак незалежно від системи впровадження цифрового радіомовлення, її політичної, економічної чи соціальної доцільності, в Україні, як і в Європі, мають існувати механізми державної підтримки цього процесу, що ґрунтуються передусім на прямому бюджетному фінансуванні та готовності суспільства отримати нові інформаційні переваги й можливості вибору.
Ефірна радіостанція Радіостанції цього типу доставляють свою продукцію до аудиторії за допомогою радіохвиль і приймально-передавальних пристроїв. Ефірне мовлення розподіляється за такими діапазонами: |