ГОСЫ. Масова комунікація
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
12. Відмінність між журналістикою та пропагандою. Пропага́нда— форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки. У широкому розумінні - поширення соціально-політичних, природничо-наукових та інших знань з метою їх втілення у суспільну свідомість; у вузькому розумінні – ідеологічно спрямована діяльність будь-якої партії для формування у конкретних верств населення певних поглядів і уявлень (світогляду). Значення партійної пропаганди особливо зростає у період виборчої кампанії. На відміну від об'єктивної подачі інформації, пропаганда подає інформацію насамперед для впливу на аудиторію. Пропаганда часто подає інформацію вибірково, щоб спонукати до певних узагальнень, або використовує емоційно заряджені повідомлення, щоб спровокувати радше емоційну, ніж раціональну реакцію на подану інформацію. Бажаним результатом є зміна ставлення до суб'єкта в цільовій аудиторії, щоб просувати таємні політичні плани. Пропаганда може використовуватись як форма політичного протистояння. Одним з найбільш ранніх зразків пропаганди можна вважати преамбулу до Зведення законів Хаммурапі, в якій сказано, що ці закони створені для встановлення справедливості в країні і для захисту слабких від сильних. Зміст же самих законів переважно спрямовано саме на захист інтересів заможних верств за рахунок незаможного населення. В англійській мові «пропаганда» від самого початку була нейтральним терміном для опису розповсюдження інформації з певної причини. Протягом XX сторіччя термін набув яскраво негативного емоційного забарвлення в західних країнах, яким позначається умисне розповсюдження часто хибних, але конкретних «потужних» закликів на підтримку чи виправдання політичних дій чи ідеологій. Пропаганда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. Пропаганду можна порівнювати з рекламою. Реклама ближче до самопрезентації або до інформаційного жанру. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів — ділових, політичних, релігійних — складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшої ефективності. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію . На відміну від реклами, пропаганда не обмежується жорсткими часовими рамками і її складно виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаганда впливає як на емоції, так і на розум людей. До того ж журналістська громада має не завжди чіткі уявлення про інформаційні функції мас-медіа. У свідомості як політиків, так і частини журналістів ЗМІ асоціюються із пропаґандою. Сьогодні вона реалізується переважно через ЗМІ і багато матеріалів, що поширюються за допомогою масового зв’язку, мають відверто чи прихований пропаґандистський характер. Але на першому плані у мас-медіа є інформування, неупереджене, всебічне, незаанґажоване, об’єктивне. 13. Поява та розвиток інтернет-журналістики. На сучасному етапі розвитку суспільства мережу інтернет без перебільшення можна розглядати як один єдиний глобальний засіб масової інформації. Він дає змогу великій кількості мешканців планети отримувати миттєвий доступ до усіх джерел інформації. Поява електронної версії газети «Chicago Tribune»у 1992 році. У кінці 1997 року мережа Інтернет об’єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість інтернет-серверів досягла 19,5 мільйонів. Історія розвитку інтернету в Україні бере відлік з осені 1990 р., коли було зареєстровано національний домен СРСР .su. Найближче за формою до сучасних Інтернет-видань був авторський проект росіянина Олександра Гагіна «Паравозов-News» (1996), з якого почався етап авторських проектів. Він тривав до входження в інтернет професійних ЗМІ, які спочатку обмежувалися розміщенням в інтернеті клонів друкованих видань. Початок інтернет-журналістики можна умовно віднести до травня 1998 року, коли почав діяти сайт інформаційного агенства Інтерфакс-Україна, але тільки у 2000 році з’явилися перші самостійні мережеві видання: «Корреспондент.net», «UA Today» . 16 квітня 2000 року було запущено сайт першого в Україні незалежного інтернет-видання, проекту Георгія Гонгадзе, – «Українська правда». Після її успіху, пік якого прийшовся на Помаранчеву революцію, почалася хвиля інвестицій в інформаійні інтернет-проекти. Після 2007 року в Україні стали говорити про соціальні мережі та блоґи як новий різновид ЗМІ. Отже, інтернет-журналістика пройшла декілька стадій становлення: 1) етап авторських проектів; 2) етап мережевих ЗМІ; 3) етап комерціалізації інтернет-журналістики; 4) етап соціальних мереж. Таким чином, інтернет значно швидше пройшов усі етапи становлення та виробив власні тенденції розвитку, ніж інші ЗМІ свого часу. Це сталося не в останню чергу і завдяки якраз появі самого інтернету як такого, оскільки він дав змогу в рази пришвидшити темп життя світу, а відтак і темпи розвитку будь-якої сфери діяльності і, зокрема, й інформаційної, яка повинна завжди бути на крок попереду. 14. Журналістика і тероризм. Для професійного журналіста завжди існує складна дилема: встигнути зафіксувати жахливі, повні трагізму моменти, щоб донести їх до аудиторії «без купюр», чи кинутися самому на допомогу? Серйозна моральна відповідальність за зріст насильства лежить на засобах масової інформації, що формують світогляд громадян. Як відзначають співробітники правоохоронних органів і спецслужб, представники ЗМІ все найчастіше серйозно ускладнюють їхню діяльність, спрямовану на попередження і припинення акцій тероризму. Оскільки будь-яка терористична акція є сенсацією, то в погоні за нею представники ЗМІ йдуть на все. Жорстко конкуруючи один з одним, вони ставлять під загрозу власні і чужі життя, а при реалізації зібраної інформації нерідко забувають про два важливих для суспільства принципа: „Кому вигідно?” і „Не нашкодь!”. На жаль, в умовах всеосяжної комерціалізації часто беруть верх не цивільна позиція і професіоналізм, а бажання будь-яким шляхом підвищити тираж свого видання чи розширити телевізійну аудиторію. Нерідко журналісти, описуючи ту чи іншу терористичну акцію, вважають своїм боргом привести якнайбільше подробиць події і її технічних деталей. Небезпека подібної інформації стає очевидної, якщо глянути на ланцюжок зворотного зв'язку, що може замкнутися і перетворитися на порочне коло: акція - публікація - засвоєння й аналіз інформації терористами - нова акція - нова публікація, і так до нескінченності. Професіоналізм у журналістиці припускає й уміння подавати інформацію так, щоб представити якомога більш повну картину світу, події взагалі. Неможна обмежуватися одним негативом, нагнітати пристрасті, доводячи суспільство до істерії; журналіст сам по собі не є стовідсотковим авторитетом для читача, глядача чи слухача. Він - лише посередник між фактом і аудиторією, людина, що професійно акумулює й узагальнює думки фахівців, експертів, безпосередніх учасників подій; журналіст не повинний робити за аудиторію остаточний висновок про причини і наслідки того чи іншого соціально значимого явища; його прерогатива - донести до аудиторії таку сукупність об'єктивних і достовірних фактів, щоб усвідомлений висновок кожна людина змогла зробити самостійно. Фахівці з антитероризму вважають, що самим складним моментом у протидії тероризму є місце і роль ЗМІ під час захоплення заручників. Тероризм - форма пропаганди, що потребує реклами, щоб бути ефективною. Терористи бачать роль засобів масової інформації в поширенні їхніх заяв по усьому світу, як одну з головних форм для досягнення своїх цілей. практичні дії ЗМІ, що можуть викликати проблеми в кризові моменти: інтенсивне висвітлення подій, що може обмежити чи позбавити уряд переваг у виборі дій по припиненню терористичного акту; перетворення журналістів в учасників інциденту і переговорів, політичний діалог з терористами чи заручниками, узурпація правової відповідальності уряду; повідомлення про плани спеціальних підрозділів, що беруть участь в операції по знешкодженню терористів. 15. Поява в Європі та США перших кодексів журналістів. Первые профессиональные кодексы прессы появились в США и европейских странах в конце XIX – начале XX в. – то есть через триста лет после появления первых периодических изданий и зарождения журналистики как общественного института. Исследования зарубежных историков журналистики, как правило, не содержат характеристику причин, повлиявших на разработку и принятие первых профессиональных журналистских кодексов. Вместе с тем они фиксируют нарастание критики в отношении прессы начиная с середины XIX в., то есть с периода, когда в США и странах Европы широко распространяются коммерческие подходы к журналистике. Среди тех, кто осудил нараставшие негативные тенденции, были как американцы, встревоженные обескураживающими последствиями влияния массовой прессы на общество (Марк Твен, Эптон Синклер, Уилл Ирвинг и др.), так и представители других стран, на собственном опыте изучившие ее практику и нравы. Одним из первых критиков коммерциализированной прессы стал Л. Вилмер – автор вышедшей в 1860 г. книги «Наша газетная шайка», в которой были разносторонне охарактеризованы пороки тогдашней североамериканской журналистики. Развитие массовой прессы, в частности, «желтой» журналистики, создание первых крупных издательских компаний вызвали новую волну общественной критики. На страницах журнала «Collier's» в 1911 г. публицист Уилл Ирвинг опубликовал серию из 15 разоблачительных статей под общим названием «Власть прессы». Таким образом, первые профессиональные кодексы журналистов возникли в обстановке общественной критики в отношении коммерциализированной прессы и характерного для ее журналистов духа и методов профессиональной деятельности. Они представляли собой не только явление, связанное с формализацией этического самоопределения журналистского сообщества, но и своего рода ответ этого сообщества на критику со стороны общественности. Наиболее активно процесс этического самоопределения и формального закрепления норм профессионального поведения работников прессы происходил в США и Западной Европе в десятые-двадцатые годы, когда были приняты регулирующие документы, определившие на многие годы базовые принципы журналистской этики. Так, Национальное объединение журналистских профсоюзов Франции разработало в 1918 г. «Кодекс профессиональных обязанностей французских журналистов», который провозглашал клевету, необоснованные обвинения, подделку документов, искажение фактов и ложь самыми серьезными профессиональными преступлениями В 1923 г. Американское общество редакторов газет (ASNE), объединившее руководящих работников крупнейших газет, приняло «Каноны журналистики» – один из первых профессиональных кодексов, на десятилетия определивший рамки «правил игры» журналистов и периодических изданий США. В нем был впервые провозглашен принцип ответственности прессы и журналистов за благо общества, принципы правдивости, точности, беспристрастности, благопристойности и уважения к частной жизни людей. Постепенно процесс выработки кодексов профессионального поведения распространился на уровень отдельных средств массовой информации, редакции которые обзавелись собственными внутренними кодексами. Введение журналистского образования, принятие первых этических кодексов прессы свидетельствовали об окончательном оформлении журналистики как особой сферы профессиональной деятельности. Об этом же говорило и появление первых профессиональных объединений журналистов. Кодекс - документ, що містить національні систематизовані моральні цінності, норми журналістської етики та правила поведінки. Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс етики журналістів (1900), що не отримав тоді широкого розповсюдження. Першим визнаним етичним національним документом журналістів дослідники переважно вважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів 1918 року . Перший український кодекс професійної етки журналіста був прийнятий Спілкою журналістів України 25 вересня 1992 року. Але через його недолугість у квітні 1997 року на IX з'їзді СЖУ було прийнято другий варіант кодексу, який хоча і далекий від ідеального, але все-таки кращий за попередній. Декларація обов'язків і прав журналістів, прийнята 1971 р. у Мюнхені представникам и національних асоціацій журналістів країн ЄC, Швейцарії й Австрії, а також різних міжнародних організацій журналістів. 16. Міжнародні об'єднання журналістів. Организационное сплочение журналистов произошло позже первых попыток издателей и редакторов объединиться в рамках ассоциаций, отстаивающих их интересы. Так, Американская ассоциация издателей газет (ANPA) была создана в 1887 г. в целях организованного преодоления экономических, технологических и юридических проблем, возникавших перед издателями США и Канады. В ряде случаев созданные журналистами объединения представляли собой организации взаимопомощи работников прессы. Так, в 1893 г. во Львове было образовано Товарищество взаимопомощи польских журналистов, в 1899 г. аналогичная организация появилась в Варшаве[4]. Так само, як журналістська освіта, творчі спілки та об'єднання журналістів виникли в ХХ столітті. Первісно вони відгравали роль профспілок, тобто призначалися для захисту професійних інтересів працівників мас-медіа, узгодженню їх взаємин із засновниками газет. У 1926 р. в Парижі була заснована Міжнародна Федерація Журналістів (МФЖ) як об'єднання національних журналістських профспілок і організацій. У 1952 р. ця організація перезаснована, що пов'язано з перервою в її діяльності під час Другої світової війни, і здобула нову, що діє й дотепер, структуру. МФЖ - найбільша організація такого профілю, об'єднує журналістів більш ніж 90 країн світу. МФЖ бореться за соціальні права журналістів, що працюють у різних типах масової інформації. Федерація визнана ООН та Міжнародним профспілковим рухом як представницький орган журналістів усього світу. МФЖ має штаб-квартиру в Брюсселі (Бельгія) та регіональні офіційні представництва в Азії, Європі, Латинській Америці. В этот же период получают распространение журналистские профсоюзы (синдикаты), которые создавались главным образом для отстаивания профессиональных прав и интересов работников прессы – как в отношениях с работодателями, так и с властями. В 1891 г. в Питтсбурге (США) появилась первая смешанная профсоюзная организация журналистов и полиграфистов в составе интернационального трейд-юниона «Международный типографский союз». Дальнейшие попытки формирования профсоюзных структур на базе МТС не дали стабильных результатов: в период с 1891 по 1919 гг., после многочисленных попыток создания локальных объединений североамериканских работников прессы, из общего числа созданных группировок только шесть функционировали более пяти лет. В 1933 г. было образовано общенациональное профсоюзное объединение журналистов США – Газетная Гильдия, которая выступала за заключение коллективных контрактов с владельцами газет, проводила забастовки газетчиков и пр. В Україні перше творче об'єднання, до якого входили й журналісти, виникло в 1925 році у Львові. Називалося воно "Товариство письменників і журналістів ім. Івана Франка", або скорочено - ТОПІЖ. Воно об'єднувало близько 60 членів і кандидатів. Від 1933 р. влаштовувало конкурси і присуджувало нагороди за найкращі літературні твори року. У різний час Товариство очолювали А. Чайковський, В. Стефаник, В. Щурат, Б. Лепкий, Р. Купчинський, що був головою Товариства з 1934 р. Ця професійна організація існувала до 1939 р. й була розпущена радянською владою. У 1959 р. заснована Спілка журналістів України (тоді в складі Спілки жур СРСР, тепер - самостійна організація). IFEХ - International Freedom of Expression Exchange - Международная ассоциация по защите свободы слова (ifex.org) IFJ - The International Federation of Journalists - Международная федерация журналистов IFJ (1926 ) является крупнейшей в мире организацией профессиональных работников СМИ. Ее штаб-квартира находится в Брюсселе. (ifj.org) IOJ - International Organization of Journalists - МОЖ - Международная организация журналистов - основана в 1946. Объединяет св. 290 тыс. членов (индивидуальных и коллективных) более чем из 120 стран. IPI - International Press Institute - МИП - Международный институт прессы (freemedia.at) 17. Сучасні тенденції розвитку світової журналістики. За проф..Блюмом для суч.ЗМІ характерні 4 тенденції: комерціалізація, інтернаціоналізація, уніфікація, монополізація. Монополізація. ринок зобов’язаний фінансувати ЗМІ. А реклама «приходить», зазвичай, тільки у великі ЗМІ. Тобто зникає конкуренція, приходить монополія. Інтернаціоналізація. ЗМІ змушені постійно порушувати кордони. Звідси потрапляння книжок, радіопередач в інші країни. Багато в чому це відбувається через супутникове телебачення. Уніфікація. На різних каналах виникають передачі із схожим змістом і політичною позицією. Натомість вони більше відрізняються версткою і дизайном. Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг., але завжди були ті, що передовсім займалися викриттям, поширенням сенсацій, пліток, обливанням брудом, що більше розважає, ніж інформує. Однією з основних тенденцій розвитку засобів масової інформації в індустріально розвинених країн світу є їх зростаюче зосередження у власності небагатьох гігантських концернів. Після другої світової війни в країнах Заходу спостерігалася тенденція об'єднання медійних корпорацій з великими компаніями, що діють поза інформаційної індустрії (в області виробництва електротоварів, комунікаційної, комп'ютерної та військової техніки, в кіновиробництві і в інших галузях індустрії розваг і т.д.), що призвело до переплетення власності та утворення гігантських медіаконцерном, тісно пов'язаних з іншими галузями економіки. Ряд періодичних видань, що належать великим медіакорпорація, поширюються великими тиражами за кордоном у багатьох країнах світу. До їх числа відносяться американські газети «International Herald Tribune», «USA Today», «Wall Street Journal», англійська «Financial Times», французька «Le Monde» ( «Мир»), німецька «Frankfurter Allgemeine Zeitung» ( «Франкфуртська загальна газета »), журнали« Time »,« Newsweek »,« Reader's Digest »(США) і ін Частина з них має закордонні версії, нерідко - на місцевих мовах, адаптовані до особливостей аудиторії. Глобалізація інформаційної діяльності, що відкрила величезні можливості для взаємовпливу та взаємного збагачення культур народів світу при збереженні їх культурного різноманіття, для становлення товариств відкритого типу, що забезпечила миттєву доставку інформації в будь-яку частину світу, разом з тим може сприяти уніфікації масової свідомості, духовному нівеляції країн і народів . Громадськість в різних країнах світу вимагає забезпечити більш ретельне і збалансоване висвітлення міжнародних подій у транснаціональних ЗМІ, що враховує реальне різноманіття сучасного миру. Посилюється критика цих інформаційних організацій з боку громадських об'єднань - правозахисних, екологічних, релігійних та ін |