Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів для студентів усіх спеціальностей
 Скачать 429.5 Kb.
|
|
Тема 3. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ У результаті вивчення теми студент повинен знати:
У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:
План
Методичні рекомендації У першому питанні потрібно виокремити чинники, які визначили зміст та характер політичної думки Київської Русі; насамперед варто розглянути вплив процесів державотворення та розвитку феодальних відносин на зміни в політичних уявленнях та способах осмислення владних відносин у давньоруському суспільстві періоду Княжої доби. Слід охарактеризувати види писемних пам’яток Київської Русі як основних джерел вивчення політичної думки того часу, а також політичні ідеї, які містилися у них [1; 2, c. 6-24; 5, c. 8-11, 38-60, 109-122; 6; 7, c. 66-68; 10; 11, c. 93-98]. Розгляд другого питання треба розпочати з опису уявлень польсько-українського мислителя С. Оріховського-Роксолана щодо організації держави, взаємодії світської та церковної влади, ідеального суспільного устрою. Варто зупинитися на політичному вимірі церковної унії у поглядах мислителя та його баченні вирішення етнополітичних проблем Речі Посполитої. Друге питання передбачає вивчення політичних аспектів православно-католицької полеміки кінця XVI – XVII ст., представленої працями П.Скарги, Х.Філалета, І.Вишенського, М.Смотрицького, І.Борецького та ін. [1; 2, c. 25-54; 4; 6; 7, c. 69-73; 8; 10; 11, c. 99-104]. У третьому питанні необхідно розглянути роль української шляхти та церковних братств (політичні ідеї чільних представників Острозької академії, Києво-Могилянської колегії, Лаврської школи) у формуванні української політичної свідомості та політичної думки, охарактеризувати їхній вплив на політичні орієнтації українського козацтва. Слід висвітлити політичні ідеї та проекти державного устрою Б.Хмельницького, Ю.Немирича, П.Дорошенка, І.Мазепи. Окремого розгляду потребує проблема суверенітету України та організації владних відносин в Україні згідно Конституції Пилипа Орлика [2, c. 55-100; 4; 5, c. 91-103; 6; 7, c. 74-76; 8; 9, c. 115-123; 10; 11, c. 104-108]. Для розкриття четвертого питання потрібно звернутися до вивчення ідейних основ політизації національного руху в Україні середини ХІХ ст., сформульованих провідними діячами Кирило-Мефодіївського товариства та Головної руської ради Східної Галичини; слід охарактеризувати політичні погляди ідеологів громадівського руху, насамперед внесок М.Драгоманова у розвиток української політичної думки. Особливу увагу належить приділити умовам формування, специфіці та головним положенням напрямів політичної ідеології, які сформувалися в Україні наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст. [2, c. 121-347; 3; 6; 7, c. 79-86; 9, c. 56-107; 10; 11, c. 111-148]. Питання і завдання для самоконтролю
Тести
а) «Ізборник Святослава»; б) «Повість минулих літ»; в) «Повчання дітям» Володимира Мономаха; г) «Слово о полку Ігоревім»; ґ) «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона.
а) Юрій Немирич; б) Іван Вишенський; в) С.Оріховський-Роксолан; г) Петро Скарга; ґ) митрополит Іларіон.
а) Львівське Успенське братство; б) «Руська трійця»; в) Організація українських націоналістів; г) «Братство тарасівців»; ґ) Кирило-Мефодіївське товариство.
а) митрополит Іларіон; б) Пилип Орлик; в) Михайло Драгоманов; г) Дмитро Донцов; ґ) Іван Франко.
а) Д.Донцов; б) В.Липинський; в) М.Міхновський; г) В.Винниченко; ґ) М.Грушевський. Список рекомендованої літератури
Тема 4. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА ТА ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА У результаті вивчення теми студент повинен знати:
У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:
План
Методичні рекомендації Під час самостійної підготовки студент повинен опрацювати основний теоретичний матеріал до запропонованої теми, що з’ясовує зміст таких понять: «політична влада», «ресурси», «джерела влади» та її типи; «легітимність» політичної влади та її типологія, «політична система суспільства», її структура, функції та типи. У першому питанні слід з’ясувати сутність політичної влади як категорії політичної науки, що тісно пов’язана з поняттям «політика». Аналізуючи, необхідно виходити з того, що політична влада – це відносини панування та підкорення, що яскраво демонструє схематичне зображення «піраміди влади». Аналіз «піраміди влади» сприятиме з’ясуванню структури влади, визначенню її суб’єкта, об’єкта, основних засобів, джерел та ресурсів (економічних, демографічних, соціальних, силових, культурно-нормативних тощо) [1, с. 65-68; 3, с. 158-162, 164-167; 5, с. 33-38; 6, с. 51-63; 10, с. 172-177, 183-187]. У другому питанні увагу слід зосередити на проблемі типологізації влади в залежності від різноманітних критеріїв. Передусім необхідно співвіднести політичну та державну влади з визначенням їх спільних та відмінних ознак. Доцільно також розглянути типологію політичного правління, запропоновану Б. Гаврилишиним, яка відповідає трьом формам сучасної влади. Особливу увагу слід також звернути на еволюцію уявлень щодо проблеми децентралізації та розподілу влад, принцип стримувань і противаг, які є надійним засобом проти зловживань владою [1, с. 70-72; 2; 6, с. 58-62; 8, с. 51-61; 9; 10, с. 178-182]. Третє питання присвячене визначенню змісту легітимності політичної влади. Слід розглянути типи легітимного панування, зокрема запропоновані М. Вебером три «ідеальні» типи легітимного панування: традиційний, легальний, харизматичний та, виокремлені Д. Істоном, – ідеологічний, структурний та персоналістський способи легітимації. Доцільно визначити, за яких умов можлива криза легітимності та як можна її подолати [1, с. 69-70; 3, с. 162-164; 6, с. 55-58; 7, с. 146-155; 10, с. 187-195]. У процесі самостійної підготовки до четвертого питання, слід з’ясувати сутність, основні структурні елементи політичної системи суспільства, її функції та проаналізувати характерні риси основних її типів. Особливу увагу необхідно звернути на аналіз основних моделей політичної системи, наголосивши на теоретичних розробках Д. Істона. Вивчення четвертого питання слід завершити аналізом особливостей різних різновидів політичних систем [1, с. 53-59; 3, с. 96-104; 4, с. 268-269; 5, с. 63-75; 6, с. 63-75]. У п’ятому питанні необхідно виявити основні проблеми становлення та розвитку політичної системи України. Йдеться про глибокий і всебічний аналіз шляхів реформування всіх структурних елементів політичної системи українського суспільства [1, с. 59-62, 72-80; 2; 6, с. 70-73; 9; 10, с. 220-243]. Питання і завдання для самоконтролю
Тести 1. Політична влада – це: а) здатність суспільних груп та індивідів, які їх представляють, впроваджувати у суспільне життя рішення, що виражають їхню волю; б) специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, що має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення; в) функціональна характеристика політичної системи. 2. Стан, коли правочинність даної влади визнають суспільство та міжнародне співтовариство – це: а) нелегальність влади; б) вплив влади; в) верховенство влади; г) легітимність влади. ґ) значення влади. 3. Назвіть типи легітимності політичної влади (за М. Вебером): а) національно-патріотична легітимність; б) легальна легітимність; в) ідеологічна легітимність; г) традиційна легітимність; ґ) харизматична легітимність; е) структурна легітимність. 4. Ідею розподілу влад в історії політичної думки висловив: а) Е. Кант; б) Платон; в) Ш.-Л. Монтеск'є; г) М. Вебер. 5. Елементами структури політичної системи є: а) політична влада; б) політико-правові норми; в) політичні інститути; г) політичні відносини; ґ) політичні культура та ідеологія; д) держава. Список рекомендованої літератури
Тема 5. ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС ТА ОСОБИСТІСТЬ У ПОЛІТИЦІ У результаті вивчення теми студент повинен знати:
У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:
План
3. Політична участь та її форми. 3.1. Політична участь як наслідок політичної соціалізації. 3.2. Форми політичної участі. 3.3. Мотиви та структурні елементи політичної бездіяльності. 4. Інститут політичного лідерства. 4.1. Суть та мотиви політичного лідерства. 4.2.Типологія політичних лідерів та їх функції. 4.3. Системи відбору політичних лідерів. Методичні рекомендації Під час вивчення першого питання теми, особливу увагу варто зосередити на різноманітних тлумаченнях поняття «політичний процес», аналіз якого є одним з найважливіших проблем сучасної політології. Виходячи з того, що політичний процес як функціональна характеристика політичної системи може мати різні просторові межі, доцільно розглянути світові (глобальні), регіональні та національні (внутрішньодержавні) різновиди політичного процесу [3, с. 53–55; 4, с. 79–81; 5, с. 34-35]. Оскільки зміст політичного процесу розкривається через політичну діяльність, засвоєння другого підпункту першого питання вимагає детального розгляду елітарного та масового рівня політичної діяльності. До першого рівня належить діяльність владних структур, до другого – участь рядових громадян у політиці. Окремої уваги потребує питання класифікації політичної діяльності за такими критеріями: 1) кількість та взаємозалежність суб’єктів політики (індивідуальна, колективна, групова, тотальна); 2) тип об’єктів (діяльність, спрямована на здобуття влади; діяльність, спрямована на створення, удосконалення і заміну політичних інституцій; діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення та модифікацію політичних курсів); 3) спрямування у майбутнє чи минуле (інноваційна, стабілізуюча, консервуюча, реставраційна) [1; 3, с. 55–59; 4, с. 81–89; 5, с. 35–42, 44-48]. Розглядаючи друге питання теми необхідно: проаналізувати основні теорії політичної соціалізації (бігейвіористську, ролеву, психоаналітичну); розкрити роль агентів політичної соціалізації на різних її етапах. Особливої уваги потребує визначення залежності моделі та типу політичної соціалізації від політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм) [3, с. 83-91; 4, с. 131–139; 5, с. 52–54; 7, с. 7, 178]. Розкриваючи питання політичної участі, варто наголосити, що вона є наслідком політичної соціалізації, під час якої формується мотивація залучення людини до політики. Аналізуючи політичну участь, варто зосередити увагу на різновидах політичної участі та більш детально охарактеризувати пряму та опосередковану форми політичної участі. Оскільки політична соціалізація не завжди призводить до бажаного результату, в даному контексті доцільно розглянути мотиви та структурні елементи політичної бездіяльності (неучасті) [3, с. 91–96; 4, с. 139–14; 6]. Найбільш авторитетною та дієвою особою у політиці є політичний лідер. Аналіз інституту політичного лідерства передбачає дослідження природи лідерства та мотиваційних основ боротьби за владу, які визначають психологічний тип лідера. Особливої уваги вимагає вивчення критеріїв класифікації та відповідних їм типів політичних лідерів; аналіз концепцій та механізмів політичного лідерства, виявлення відмінностей між антрепренерською та організаційно-консервативною (гільдій) системами відбору політичних лідерів [2; 3, с. 131–138; 4, с. 146–161; 7]. Питання і завдання для самоконтролю
Тести
а) так; б) ні.
а) групової діяльності; б) колективної діяльності; в) індивідуальної діяльності; г) загальносуспільної діяльності.
а) референдум; б) плебісцит; в) абсентеїзм; г) нейтралітет.
а) харизматичний; б) формальний; в) функціональний; г) неформальний; ґ) раціонально-легальний; д) традиційний.
а) антрепренерська система; б) організаційно-консервативна (система гільдій). Список рекомендованої літератури 1. Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності / Головатий М. Ф. – К.: МАУП, 2002. – 176 с. 2. Кухта Б. Політичні еліти, політичне лідерство / Б. Кухта, Н. Теплоухова. – Львів: Кальварія, 1996. – 221 с. 3. Політологія: Навч. посіб. / О. О. Волинець, М. П. Гетьманчук, В. В. Гулай [та ін.] – Львів: НУ «Львівська політехніка», 2005. – 360с. – (Серія «Дистанційне навчання»). – №28. 4. Політологія: Підруч. [для ВНЗ] / А. Ф. Колодій, Л. Д.Климанська, Я. М. Космина, В. І. Харченко. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с. 5. Політологія у схемах таблицях та визначеннях: Навч. посіб. [для курсантів та студентів вищих військових навч. закл.]. / О. О. Волинець, М. П. Гетьманчук, В. В. Гулай [та ін.]. – Львів: Військовий інститут, 2003. – 272 с. 6. Ротар Н. Політична участь громадян України в умовах демократизації / Н. Ротар // Політичний менеджмент. – 2006. – №2. – С. 78–92. 7. Словник–довідник політологічних термінів / Ред.-упоряд. М. Гетьманчук, П. Ткачук. – Львів, 2006. – 228 с. Тема 6. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ У результаті вивчення теми студент повинен знати:
У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:
План
Методичні рекомендації Щоб відповісти на перше питання, насамперед, необхідно розкрити зміст таких базових понять, а саме “еліта”, “національна еліта”, “політична еліта”. Найкраще це зробити, скориставшись спеціальними словниками, матеріалом відповідної теми, рекомендованими підручниками та науковою літературою. Ширшу інформацію про вказані категорії науки викладено в основних концепціях політичних еліт, авторами яких є В. Парето, Д. Донцов, В. Липинський, Г. Моска, Р. Міхельс. Зазначені концепції необхідно коротко викласти, окремо наголосивши на практичних способах формування, рекрутування, заміни тощо корпусу політичних лідерів нації. Це дозволить виявити й проілюструвати легітимні обставини делегування, перебування при владі, а також заміни представників еліти. [3; 4, с. 25-36; 6, с. 125-142; 8, с. 95, 128]. Під час підготовки другого питання, насамперед, зверніть увагу на висвітлення різниці між “вузьким” та “широким” тлумаченням еліти. Це дозволить осмислити та охопити значну кількість складових структури еліти, яку організаційно формують “еліти вливу”, “комунікативна еліта”, “опозиція”, “контреліта” тощо. Далі слід розглянути окремі типи політичних еліт, які теоретична наука тлумачить залежно від: а) стадії історичного розвитку суспільства; б) географічного виміру політичного простору країни; в) сфер діяльності еліт; г) ідеології; ґ) політичного режиму. Також важливо аргументувати окремі напрямки діяльності, що визначають функціональну скерованість кожного різновиду політичної еліти. Уточнення змісту діяльності еліти вимагає відзначення таких базових принципів формування останньої, як: а) ієрархічність; б) розмежування компетенцій; в) соціальна престижність або, власне, елітарність. Серед основних функцій виокремлюють такі: а) здійснення політичної влади; б) всебічний аналіз політичної ситуації; в) політичне прогнозування; г) вироблення тактики та стратегії політичної діяльності на близьку та більш віддалену перспективу; ґ) політичне представництво; д) підготовка та висунення кадрів тощо. Специфіку функцій політичної еліти варто розглянути, аналізуючи концепції сучасних дослідників [4, с. 75-108; 5, с. 347-353, 355-357; 6, с. 130-131]. В третьому питанні необхідно зосередитися на проблемі співвідношення політичної еліти й демократії. Оскільки еліта становить панівну меншість, якій підпорядковується більшість суспільства, то набувають актуальності проблеми відносин між елітою та рештою суспільства, тобто, панівною “меншістю” і підпорядкованою їй “більшістю”, які завжди характеризують процес здійснення влади. Відповіді на ці питання містить теоретична концепція елітарного плюралізму, яка набула популярності у 70-80-ті рр. ХХ ст., і такі базові поняття як “закрита”, “відкрита” еліти, які знайшли специфічне вирішення в умовах демократичних та недемократичних політичних режимів [4, с. 173-198; 5, с. 355-364; 8, с. 168, 177]. Підготовку четвертого питання рекомендуємо обмежити аналізом різноманітних аспектів сучасного українського політичного процесу. Також варто розкрити деякі історичні особливості, які актуалізують надзвичайно складну проблему формування нової політичної еліти у суверенній Україні. Тому необхідно коротко розглянути обставини становлення української національної еліти, починаючи з ХІХ ст., далі продовжити радянським періодом і зосередитися на більш детальному огляді фаз переходу до демократії [1; 2; 5, с. 357-365]. Питання і завдання для самоконтролю
Тести
а) Еліта – це обрані особистості, які володіють харизмою (Л. Фройнд). б) Еліта – це люди, які мають інтелектуальну і моральну перевагу над масою, а також найвище почуття відповідальності (Х. Ортега-і-Гассет). в) Еліта – творча меншість суспільства на противагу нетворчій більшості (А. Дж. Тойнбі). г) Еліта – найбільш активні в політичному відношенні люди, орієнтовані на владу; це організована меншість населення (Г. Моска).
а) так; б) ні.
а) Правління некваліфікованої “більшості”. б) Правління “меншості”, утвореної з числа кваліфікованих спеціалістів.
а) так; б) ні.
а) Тоталітарного. б) Авторитарного. в) Демократичного. Список рекомендованої літератури:
Тема 7. НАЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ ПОЛІТИКИ У результаті вивчення теми студент повинен знати:
У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:
План 1. Етнос, нація, народ: визначення та розмежування понять.
1.2. Етнічна консолідація та етнічна асиміляція.
Методичні рекомендації Розкриваючи зміст першого питання, необхідно звернути увагу на особливості розвитку етнонаціональних спільнот, якими є етнос, народність, національна група, корінний народ. Особливу увагу слід звернути на процес формування етносу, етапи його розвитку, етнічну консолідацію та етнічну асиміляцію [4; 5, с. 291-295; 8; 16, с. 311-320; 18, с. 185-200]. Висвітлюючи друге питання, необхідно розглянути основи формування нації, етапи її становлення та розвитку, теорії та основні підходи до нації (окремо слід розглянути теорії нації Е. Ренена, М. Вебера, Е. Сміта). Процеси націогенезу зумовлюють формування етнічних та політичних націй. Не менш важливим є питання взаємовпливу держави та нації, титульного етносу та національних меншин, типології націй. У цьому питанні також варто розглянути процес становлення та розвитку української нації [1, с. 204-212; 4, с. 117-120; 5, с. 295-301; 11; 16, с. 314-321; 18, с. 190-205]. У третьому питанні необхідно розглянути процес національного відродження, рух нації до політичної незалежності, до створення державності. Зміст національного відродження полягає або у перетворенні етносу в націю, або у піднесенні духовного і політичного життя нації, яка сформувалась раніше, але зазнавала утисків. Особливу вагу слід приділити аналізу політичного самовизначення нації, суті національного суверенітету та розвитку національної держави [11; 16, с. 322-337; 18, с. 205-211]. Питання для самоконтролю
Тести 1. Національний суверенітет передбачає: а) повновладдя нації; б) здобуття нацією можливості розпоряджатися своєю долею; в) захист національних інтересів; г) наявність різних національних груп; ґ) національне відродження. 2. Титульний етнос має такі ознаки: а) найчисельніший і найстаріший етнос; б) дає своє ім’я державі та атрибутам влади; в) не має громадянства держави проживання; г) тимчасово перебуває на території держави; ґ) не має етнічної батьківщини; д) державотворчий етнос. 3. Нація – це етнополітична спільнота, якій притаманні: а) спільність історичного походження; б) високий рівень консолідації; в) спільність релігійних вірувань; г) високий рівень самоусвідомлення; ґ) включеність у політичне життя; д) творення або прагнення до творення власної держави. 4. Для політичної нації характерні: а) наявність державності; б) наявність класових спільнот; в) міжкультурна співпраця; г) високий рівень консолідації; ґ) включеність у політичне життя; д) вираження волі усіх суспільно активних громадян в політетнічному суспільстві. 5. Стадії духовного пробудження й політизації етносів: а) початкова; б) академічна; в) політична; г) заключна; ґ) ідеологічна; д) культурна. 6. Сепаратизм передбачає: а) боротьбу за територіальне відокремлення окремої частини держави; б) створення незалежної держави чи автономії; в) об’єднання з іншими етносами; г) створення міжнародних організацій; ґ) активну міжнародну інтеграцію. Список рекомендованої літератури
Тема 8. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ПАРТІЙНІ ТА ВИБОРЧІ СИСТЕМИ У результаті вивчення теми студент повинен знати:
У результаті засвоєння теми студент повинен вміти:
План
Методичні рекомендації Метою теми є дослідження суті та особливостей політичних партій та партійних систем, а також аналіз інституту демократичних виборів. Розглядаючи перше питання, необхідно зосередити увагу на з’ясуванні суті та ознак політичних партій, передумов їх виникнення. Також варто наголосити на впливі політичних партій на політичне життя суспільства [9; 10, с. 203-207; 17, с. 6-80, 233-261]. Дослідження другого питання потребує здійснення детальної класифікації політичних партій за різноманітними критеріями. Особливу увагу рекомендовано приділити загальноприйнятій класифікації політичних партій за місцем у спектрі політичних сил на ліві, центристські й праві. Крім того, необхідно розглянути класифікацію партійних систем, проаналізувати особливості різновидів альтернативних і неальтернативних партійних систем на прикладі сучасних країн [10, с. 210-215, 219-223 ; 17, с. 289-335, 386-490]. У третьому питанні потрібно здійснити аналіз інституту виборів, як ключового механізму реалізації сучасної демократії, як невід’ємного її атрибуту, розглянути суспільні функції виборів і здійснити їхню класифікацію. Також рекомендується звернути увагу на особливості демократичних принципів виборів як умови функціонування стабільної демократичної політичної системи [4; 5; 8; 13; 15]. У четвертому питанні потрібно розкрити поняття “виборча система”, проаналізувати три основні різновиди виборчих систем (мажоритарну, пропорційну та змішану), розглянути найбільш поширені на практиці приклади їх використання, визначити переваги й недоліки кожної з виборчих систем та їх вплив на розвиток політичної системи [6; 8; 10, с. 215-219; 10]. Питання та завдання для самоконтролю
Тести
а) так; б) ні.
а) так; б) ні.
а) так; б) ні.
а) прагматичні; б) структурні; в) традиційні; г) ідеологічні; ґ) кадрові; д) харизматично-вождистські.
а) виборці можуть агітувати за кандидатів; б) активне залучення громадян до виборів; в) заборону агітувати в день виборів; г) заборону примушувати виборців голосувати «за» чи «проти» певного кандидата, йти чи не йти на вибори; ґ) однаковий доступ кандидатів до ЗМІ; д) відсутність критики кандидатів. Список рекомендованої літератури
|