Курсова_і_кваліфікаційна_робота_Метод_рекомендації_Міронова_І_С_. Методичні рекомендації з написання, оформлення та захисту курсових і кваліфікаційних робіт для магістрів спеціальності
 Скачать 379.5 Kb.
|
Г. Довідкові видання3. Археографічні публікації 4. Картографічні матеріали 5. Наративні джерела А. Літописи Б. Спогади, записки, щоденники В. Листування (епістолярна спадщина) 6. Періодика Після ознайомлення з основними науковими працями та історичними документами з проблеми доцільно переходити до роботи в архівах. Ця стадія наукового дослідження дуже важлива і багато в чому визначає новизну дослідження. Відбір неопублікованих джерел здійснюється при знайомстві з путівниками та описами фондів державних обласних архівів, у тому числі Державного архіву Миколаївської області (офіційний сайт: http://mk.archives.gov.ua/aboutus.html). Пам’ятка роботи з документами Державного архіву Миколаївської області! Коли ви увійшли на офіційний сайт архіву, зліва в колонці знайдіть рубрику «Науково-довідковий апарат», за допомогою якого ви зможете ознайомитися з путівником, анотованими реєстрами Державного архіву Миколаївської області, фондами та описами фондів імперського (до 1917 р.), радянського (1917–1990 рр.) періодів та періоду незалежності (з 1991 р.). У представлених на сайті фондах та описах ви зможете знайти номери і назви справ з теми наукового дослідження, які потрібно виписати. Потім методист кафедри історії оформить офіційний лист за підписом ректора ЧНУ імені Петра Могили до Державного архіву Миколаївської області із проханням дозволити вам працювати в архіві за темою вашого дослідження. Наступна робота з архівними справами вже відбувається безпосередньо в самому архіві. За бажанням студент може знайти потрібну йому інформацію на офіційних сайтах інших державних архівів всіх областей України. Фіксування історичного матеріалу можна вести або у вигляді записів у зошиті, або у вигляді окремих карток з виписками. І в тому, і в іншому випадку необхідно вказувати вихідні архівні дані (номер фонду, опису, назву справи, рік/роки справи, кількість аркушів). Приклад: Державний архів Миколаївської області (ДАМО). Ф. Р–17 Уповноважений Українського Червоного Хреста по Миколаївській губернії, м. Миколаїв, 1922 р. Оп. 1. Спр. 1. Листування з установами та організаціями губернії про заходи та способи медичної та продовольчої допомоги голодуючим громадянам, 1922, 327 арк. Опубліковані джерела вже є надрукованими і, як правило, містяться в окремих виданнях, які мають назву «Збірники документів і матеріалів», що полегшує роботу з джерельною базою наукового дослідження. Студенту слід ретельно опрацювати бібліотечні каталоги і знайти дотичні до їхньої теми збірники документів і матеріалів. Знайомлячись із джерелами, слід враховувати ступінь достовірності викладеного у них матеріалу. Для цього необхідно звертати увагу на характер джерела (документ: закон, указ, розпорядження, інструкція, звіт тощо; газетна стаття; особистий лист; спогади, щоденники тощо), час і місце публікації документа (вітчизняна або зарубіжна; імперський, радянський чи сучасний період історії України тощо). При роботі з джерелами також необхідно враховувати той суб’єктивний вплив, який він надає на оціночні судження історика. Поряд з відомостями про певні події, в документах минулого представлені оціночні судження, які можуть впливати на висновки сучасного дослідника. Завершивши вивчення літератури та джерел, слід провести систематизацію отриманих матеріалів, зіставити їх, встановити, чи не міститься в них протиріч, а якщо вони є, спробувати визначити, чим вони викликані, і сформулювати своє судження про тему в цілому та окремі її аспекти. Також варто відмітити, що вивчення наукових праць та різного роду джерел триває в ході всього дослідження. Нові виявлені факти спонукають по-новому продумувати та оцінювати зміст вже вивченої літератури і документів, стимулюють увагу до питань, на які раніше не було звернено належної уваги, дозволяють рефлектувати аналітичну діяльність самого дослідника. Ґрунтовна документальна база наукової роботи є важливою умовою об’єктивності і глибини дослідження. V. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ Окремий розділ в курсовій роботі з предмету «Джерелознавство, історіографія та методологія історії» або підрозділ 1.3 у кваліфікаційній (дипломній) роботі присвячений теоретико-методологічній базі дослідження. Методологія та проблеми, що з нею пов’язані, є найскладнішими питаннями у сучасних суспільних, в тому числі гуманітарних, науках. Уміння застосовувати різні методи та їх комбінації при проведенні наукового дослідження, постановка проблеми й вибір відповідних підходів, складають методологію наукового дослідження. При написанні цього розділу курсової або підрозділу кваліфікаційної роботи студенту слід визначити основні принципи і методи дослідження, а також нові наукові підходи або концептуальні положення, покладені в основу дослідницької роботи. У результаті їхнього аналізу формується авторська концепція, робляться узагальнення та висновки. Звернемо увагу, що зазначені у вступі принципи і методи дослідження у відповідному розділі або підрозділі мають бути розкриті згідно з темою вашої наукової праці. Розпочати вивчення теоретико-методологічної бази дослідження радимо з опанування наукових підходів, які визначають основний шлях рішення поставленого досліджуваного завдання. Серед таких пропонуємо проаналізувати (виходячи з теми наукової роботи): – історичний підхід, що дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток досліджуваної проблеми у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей; – цивілізаційний підхід, який зорієнтований на сприйняття історичного поступу як багатовимірного поліцентричного процесу в рамках єдиної людської цивілізації, направлений на дослідження суспільства у всій багатогранності проявів його життя та існування; – ціннісний підхід – в історичній науці виходить із того, що у світовій історії існують певні загальновизнані досягнення культури, що становлять безумовні цінності для людського буття. Звідси всі факти і дії минулого можна оцінювати, співвідносячи їх із такими досягненнями і, виходячи з цього, виносити оцінне судження. Серед них можна виділити цінності релігії, держави, права, моральності, мистецтва, науки; – модернізаційний підхід, в якому історія розглядається у процесі вдосконалення, поліпшення або поновлення; – комплексний та інтегральний (системний) підходи – вимагають вивчення проблеми на різних рівнях: на першому, як правило, відбувається вивчення загальної державної політики уряду щодо поставленого питання; на другому – конкретизуються певні регіональні особливості, робляться узагальнення та пояснюються взаємозумовленості їх у функціональній цілісності системи; – регіональний підхід – дає змогу розглянути поставлену проблему в межах окремого регіону України або іншої держави як певного територіального соціуму в історико-культурному контексті з урахуванням його господарської та культурної однорідності; – гендерний підхід – напрямок в історичних дослідженнях, предметом вивчення якого є система відносин і взаємодій, що стратифікує суспільство за ознакою статі. Гендерна історія включає в себе історію жінок (історичну фемінологію), історію чоловіків (історичну андрологію), історію квір-спільнот і частково історію сексуальної культури; – історія повсякденності (або мікроісторія) – підхід, за допомогою якого вивчається сфера людської буденності в її історико-культурних, політико-подійних, етнічних, конфесійних та інших повсякденних контекстах. Методологія дослідження базується на принципах – основних правилах, яких необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії. До основних принципів наукового історичного дослідження відносяться: – принцип об’єктивності, який передбачає відтворення історичної дійсності з опорою на справжні факти і знання об’єктивних закономірностей історичного розвитку; – принцип детермінізму – науковий підхід, згідно з яким всі явища не випадкові, а мають причину, обумовлені певними передумовами, і вся дійсність постає як сплетіння причинно-наслідкових зв’язків; – принцип історизму – це принцип, який вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій з урахуванням конкретних хронологічних рамок і конкретної історичної обстановки. При цьому потрібно розглядати історичне явище в розвитку, тобто враховувати, які причини породили його, як воно сформувалося і як видозмінювалося з часом; – принцип соціального підходу – це принцип, який передбачає необхідність враховувати інтереси, традиції та психологію певних класів, станів, соціальних верств і груп. Цей принцип зобов’язує співвідносити інтереси класові і вузько групові із загальнолюдськими, враховуючи суб’єктивний момент у практичній діяльності урядів, партій, осіб; – принцип альтернативності – це принцип, який допускає можливість багатоваріантного історичного розвитку. Керуючись ним, дослідник створює моделі альтернативного розвитку шляхом зіставлення з аналогічними явищами світової історії, визначає ступінь ймовірності здійснення тієї чи іншої події. Після розкриття принципів студенту слід проаналізувати загальнонаукові, спеціально-історичні та міждисциплінарні методи дослідження. До загальнонаукових методів належать: – аналіз (від грец. «розкладання, розчленування») – метод, що передбачає поділ досліджуваного об’єкта або явища на окремі частини і визначення властивостей окремого елемента; – синтез (від грец. synthesis – з’єднання) – метод об’єднання розрізнених елементів у єдине ціле на підставі того чи іншого закону, будь-яких принципів чи закономірностей, за допомогою якого отримують повну картину явища загалом; – індукція (від лат. – наведення) – шлях пізнання від поодиноких фактів до загального стану – висновку; – дедукція (від лат. «deduction» – виведення) – метод виведення із загального стану поодиноких фактів та формулювання на їх основі приватних висновків; – аналогія (від грец. – відповідність, подібність) – метод отримання знань про предмети на основі їх порівняння та встановлення між ними подібності за тими чи іншими ознаками, внаслідок чого робляться припущення про відповідність, сумісність та інші характеристики об’єктів, що вивчаються; метод перенесення властивостей одного предмета на інший за рівнем подібності; – моделювання – метод дослідження, при якому об’єкт, який цікавить дослідника, заміщується іншим об’єктом, що знаходиться у відношенні подібності до першого об’єкту; – абстрагування (від лат. «abstractio» – відволікання, відділення) – це розумова діяльність, спрямована на отримання абстракцій – ідеальних (не існуючих насправді) предметів, якими можуть бути окремо взяті уявлення, категорії, поняття, теорії тощо, так і їх системи; – узагальнення – формулювання висновків, закономірностей та законів з фактів, аналізів подій та явищ. Серед спеціальних методів історичного дослідження студенту слід проаналізувати: – хронологічний метод – розгляд зв’язку різних явищ у різних часових проміжках у порядку хронології; – історичний (історико-хронологічний) метод – метод, який ґрунтується на виявленні історичних фактів у їхній хронологічній послідовності та логічній закономірності побутування в контексті зародження, розвитку, згасання та вмирання чи переродження явища; – синхроністичний метод – розгляд зв’язку явищ в одному часовому проміжку; – порівняльний метод – розгляд та порівняння різних історичних явищ та виявлення загальних ознак; – типологічний метод – метод, заснований на зіставленні, який дозволяє виявити групи схожих явищ і процесів, що досягається за допомогою схематичного відображення конкретно-історичної реальності у вигляді логічних моделей – так званих «ідеальних типів»; – структурний метод (від. лат. «structura» – «будова, розташування») – метод, заснований на виявленні стійких зв’язків усередині системи, що забезпечують збереження її основних властивостей; – системний метод – метод, який виходить з розуміння системи як сукупності взаємопов’язаних елементів; передбачає розгляд кількох головних завдань: виокремлення елементів, які входять в систему; аналіз характеру відносин між елементами (горизонтальні, ієрархічні); вивчення взаємодії системи з зовнішнім середовищем; – історико-діахронний метод – сукупність теоретичних принципів, прийомів та процедур, спрямованих на вивчення «сутнісно-часових змін історичної реальності». Також у курсових та кваліфікаційних (дипломних) роботах при дослідженні кількісних сторін історичного процесу використовується міждисциплінарний статистичний (кількісний, математичний) метод. Робота з кількісними показниками дозволяє виявити протяжність, поширеність, темпи розвитку та інші сторони історичного процесу. Тільки за умови дотримання і поєднання всіх наукових підходів, принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені об’єктивність, науковість і достовірність у висвітленні минулого. VІ. ПРОЦЕС НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ (ДИПЛОМНОЇ) РОБОТИ Процес написання курсової та кваліфікаційної (дипломної) роботи включає, як правило, сім етапів: 1. вибір та затвердження теми, обґрунтування її актуальності; 2. пошук, збір, опрацювання, аналіз літератури та джерел; 3. обробка отриманої інформації та на її основі створення концепції досліджуваного питання; 4. складання плану роботи; 5. написання тексту дослідження; 6. оформлення курсової чи кваліфікаційної (дипломної) роботи відповідно до встановлених вимог; 7. доопрацювання та виправлення чернетки з урахуванням зауважень наукового керівника. Методичні рекомендації щодо вибору та затвердження теми, аналізу літератури та джерел, методологічної бази курсового та кваліфікаційного (дипломного) дослідження, а також складання плану роботи та написання вступу були надані нами у попередніх розділах даного посібника. У цьому розділі ми детальніше зупинимося на рекомендаціях до написання основного тексту вашої наукової праці. Насамперед, звернемо увагу, що складений план наукової роботи може змінюватися і вдосконалюватися практично до закінчення дослідження. Наявність плану дисциплінує студента, дозволяє реалізувати поставлені цілі та завдання, уникнути непотрібного відволікання під час збору матеріалу. Разом із науковим керівником вам необхідно розпланувати дії щодо виконання наукового дослідження, а також назвати деякі розділи вашої роботи. Необхідно також визначити, скільки підрозділів допоможуть розкрити тему дослідження. План має бути логічним, закінченим, відбивати весь обсяг вивченого матеріалу, не містити повторів. Слід зазначити, що структурно-змістовний план, вступ, тексти розділів і підрозділів, а також висновки мають бути у повній логічно-смисловій відповідності один з одним і випливати одне з іншого. Обробка зібраного матеріалу (літератури та джерел) полягає в систематизації його за розділами і підрозділами роботи. Приступаючи до аналізу фактів та ідей, студент має обрати методи дослідницької діяльності, які відповідають характеру зібраного матеріалу та цілям курсового і кваліфікаційного (дипломного) дослідження. У результаті аналізу формується авторська концепція, робляться узагальнення та висновки. Зібраний фактологічний матеріал є лише підставою, на основі якої будуються міркування та робляться самостійні висновки. При необхідності на цьому етапі роботи уточнюється план. Спочатку пишеться чорновий варіант наукової роботи. Після його обговорення з науковим керівником вносяться необхідні зміни. Після доопрацювання робота оформляється відповідно до загальноприйнятих вимог. Науковий керівник оцінює завершену працю і робить письмовий висновок (відгук). У процесі підготовки курсової та кваліфікаційної (дипломної) роботи студент має право звертатися до свого наукового керівника, який зобов’язаний надавати студенту необхідну допомогу у розробці структури роботи та у визначенні послідовності її написання, рекомендувати основну та додаткову літературу, довідкові та архівні матеріали, наративні джерела тощо, проводити консультації та розмови зі студентом, контролювати хід виконання роботи. Як і текстовий об’єкт загалом, кожен розділ і підрозділ повинні мати свій вступ з позначенням основних проблем, які в них будуть розглядатися. Потім слідує логічно збудований, з дотриманням змістовно-смислової послідовності, виклад матеріалу дослідження. Обґрунтованість доказів, описів, пояснень, які потрібні під час викладу матеріалу, мають бути переконливими та логічними. Ви можете викладати свої думки та висновки, не посилаючись на інших істориків. Якщо ваші погляди збігаються з відомими дослідниками, то підкресліть цей момент. Кожен розділ і підрозділ закінчуються узагальненням і висновками у вигляді тез (викладаються в окремому абзаці), в яких підбиваються підсумки цієї частини дослідження та намічаються контури наступного розділу чи підрозділу. На основі цих попередніх висновків пишеться заключна частина всього дослідження. Таким чином, формується своєрідна логічно збудована система текстового об’єкта, всі елементи якого, володіючи автономністю, є невід’ємними частинами цілого. Це і є «золотий ланцюг», та композиція текстового об’єкта, яка, замикаючись, призводить до початку дослідження – до теми, але вже на новому рівні її розуміння та усвідомлення всіх проблем з нею пов’язаних. Звернемо вашу увагу, що чим менше в роботі компілятивності, чим більше вона має самостійний творчий характер, тим більше вона може претендувати на повноцінність комплексних вагомих висновків з перспективними положеннями. У загальних висновках, які пишуться після основних розділів, підбиваються підсумки дослідницької роботи, основні положення якої були викладені у вступі, показується отриманий результат і вирішення наукової проблеми. Загалом вони повинні відповідати сформульованим у вступі меті та завданням, які необхідно коротко розкрити. За обсягом висновки, як і вступ, мають бути не більше 1/10 (5–7 %) частини всього тексту. Висновки повинні бути короткими, чіткими, лаконічними і обґрунтованими, повинні відображати основні положення з теорії питання, з виконання завдань дослідження і конкретно з проведеного дослідження, не повинні містити переказ змісту праці або повтор висновків, які вже були зроблені в розділах. Саме за висновками часто оцінюється вся робота. Також у висновках пропонуються перспективи подальшої дослідницької роботи із зазначеної теми, даються рекомендації, висловлюються ідеї, які потребують подальшого розвитку. У стилістичному відношенні у заключній частині наукового дослідження доцільно використовувати такі звороти: «з теми дослідження…»; «на підставі теоретичних та методологічних положень…»; «у зв’язку з об’єктом, предметом, метою дослідження ...»; «керуючись завданнями дослідницької роботи…»; «доказом стало…»; «за допомогою наступних методів...»; «дотримуючись логіки наукового дослідження…» тощо. Якісно та яскраво доповнити курсову та кваліфікаційну (дипломну) роботу допоможуть додатки, в яких містяться матеріали уточнюючого, роз’яснюючого, підтверджуючого або ілюстративного характеру, дані у вигляді документів, схем, таблиць, графіків, фотографій, ілюстрацій тощо. Важливо запам’ятати, що додатки, як і всі структурні частини дослідження, мають назви та нумеруються великими літерами за алфавітом (А, Б, В, Г і т. д.) у порядку появи їх у тексті роботи. При цьому, в основному тексті роботи на матеріали додатка обов’язково робляться посилання, якщо цього немає, то матеріал не може знаходитися в цій частині курсової або кваліфікаційної (дипломної) роботи. Цей розділ роботи не є обов’язковим. Його обсяг не обмежений і не входить до загального обсягу дослідження. На закінчення цього розділу хотілося б відзначити, що як курсові, так і кваліфікаційні (дипломні) роботи – це види творчої наукової діяльності, і, як будь-яка творчість, вони передбачають певну свободу, тому зазначена схема дослідницької роботи може змінюватись, але в рамках вимог, що пред’являються до наукового дослідження. Так, у вступі можлива перестановка абзаців, але при цьому має простежуватися логіка їхнього послідовного розміщення та взаємозв’язку. Розробка основної частини текстового об’єкта може мати найрізноманітніші форми рубрикації, за ідентичності підходів поділу та угруповання викладеного в розділах матеріалу. VІІ. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ (ДИПЛОМНОЇ) РОБОТИ 1. Правила викладу матеріалу курсової та кваліфікаційної (дипломної) роботи При викладанні матеріалу курсової та кваліфікаційної (дипломної) роботи необхідно дотримуватись наступних правил: – Титульний лист (приклад його оформлення див. у додатках 1 і 2) є першим листом курсової та кваліфікаційної (дипломної) роботи, що дає найголовніші відомості про неї. Титульний лист має бути оформлений за зразком. – Не рекомендується вести оповідання від першої особи однини, наприклад, «я вважаю», «на мою думку», «я встановив». Такі твердження краще висловлювати у безособовій формі – «аналіз матеріалу свідчить про те, що…», «можна дійти висновку…», «документи дозволяють припустити…» тощо. – При згадуванні прізвищ у тексті роботи ініціали ставляться перед прізвищем через пробіл. У наукових працях, як правило, ставиться один ініціал перед прізвищем. Якщо ініціали не вдалося встановити – це обумовлюється у підрядковій примітці. – У тексті наукових робіт такі слова, як «століття», «роки», «рік», «мільйон», «тисяча», «гривня», «копійка» тощо, пишуться у скороченому вигляді: «ст.», «рр.», «р.», «млн», «тис.», «грн», «коп.» і т. д. – Кількісні показники до десяти у тексті роботи пишуться словами. Наприклад: одна особа, дві години, три млн тощо. – Цитати з літератури та джерел, цифри, дати, імена, висновки та ствердження, запозичені з опублікованих наукових досліджень або неопублікованих матеріалів, мають обов’язково супроводжуватися посиланнями. – Кожен розділ слід починати з нової сторінки. Підрозділ починається на тій самій сторінці, де закінчився попередній текст і відокремлюється від попереднього тексту одним порожнім рядком (через клавішу Enter). – Назви розділів та підрозділів у тексті слід розташовувати в середині рядка без крапки (розмір шрифту 14 Times New Roman, жирний). Підкреслення заголовків та перенесення слів у них не допускається. Назви розділів пишуться великими літерами, підрозділів – звичайними. Наприклад: РОЗДІЛ 1 СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ 1.1. Історіографія проблеми – Список використаних джерел та літератури до обсягу роботи не зараховується. – Додатки виконуються у вигляді таблиць, графіків, малюнків, карт, копій документів тощо. Даний розділ роботи не є обов’язковим. Його обсяг не обмежений і не входить до загального обсягу роботи. – Текст роботи має бути роздрукований на принтері. Кваліфікаційна (дипломна) робота має бути представлена у твердій палітурці. Курсова робота повинна бути представлена в м’якій палітурці (на пластиковій пружині, з прозорою безбарвною першою обкладинкою). Непереплетена робота у вигляді окремих листів до захисту не приймається. – До кваліфікаційної (дипломної) роботи на традиційному паперовому носії студент обов’язково додає її електронний варіант. 2. Форматування роботи – Курсова та кваліфікаційна (дипломна) роботи виконуються на одній стороні аркуша, що має стандартний формат (А–4). – Текст слід друкувати через 1,5 інтервали (розмір шрифту 14 Times New Roman), дотримуючись розмірів полів: ліве – 30 мм; праве – 15 мм; верхнє – 20 мм; нижнє – 20 мм, вирівнюючи текст по всій ширині сторінки. – Абзацний відступ 1,25. – Усі аркуші роботи нумеруються праворуч верхньої частини сторінки арабськими цифрами без крапки; наскрізна нумерація дотримується по всьому тексту (додатки, ілюстрації, таблиці, документи і т. д., розташовані на окремих аркушах, включаються до загальної нумерації сторінок). Номери сторінок на титульному аркуші та аркушах із завданнями на дипломний проєкт (роботу) студенту не проставляються, нумерація починається з 4 сторінки. 3. Оформлення цитат Наукова робота обов’язково має містити цитати. Цитати повинні точно відповідати тексту першоджерела. Цитата заключається в лапки. Якщо необхідно пропустити декілька слів у цитованому реченні, то місце пропуску позначають багатокрапкою. На кожну цитату робиться посилання, що містить прізвище та ініціали автора, точну назву джерела, сторінку, на якій розміщується в оригінальному джерелі текст цитати. Цитування документа може бути прямим, коли вказується конкретна сторінка книги чи збірника (журналу), або непрямим, коли думка автора наводиться не дослівно. У таких випадках перед посиланням на документ ставлять «Див.: ...». Якщо цитування проводиться не за першоджерелом, а з роботи іншого автора, цей факт слід зазначити у підрядковій примітці: «Цит. за: ...». Далі слідує опис документа, звідки запозичена цитата. На панелі інструментів (програма Microsoft Word) є вікно «Посилання», а в ньому функція «Вставити посилання». Ця функція допоможе автоматично пронумерувати посилання по всій роботі. Наприклад: «Царським указом від 9 листопада 1906 р. розпочалася реалізація аграрної програми, націленої на створення на общинних землях дрібної селянської власності»1. 4. Правила оформлення посилань Курсова і кваліфікаційна (дипломна) робота покликана продемонструвати не тільки аналітичні здібності автора, а й його наукову ерудицію. Засобом такої демонстрації є не просто кількісно достатній для жанру список літератури, а представленість цієї літератури у тексті роботи. Наприклад, 80–100 найменувань, які складають список використаних джерел та літератури в курсовій та кваліфікаційній (дипломній) роботі, повинні бути тим чи іншим чином згадані упродовж всього викладу тексту роботи. Тільки так рецензент і кваліфікаційна комісія можуть оцінити, якою мірою джерела і література з теми вивчені і зрозумілі автором, якою мірою автор включив їх у свою аналітичну діяльність. Тому важливо освоїти способи відображення використаної літератури у тексті кваліфікаційної (дипломної) роботи. Посилання робляться підрядкові (внизу сторінки, під межею, шрифтом 12, інтервал – 1,0), нумерація наскрізна по всьому тексту. Наприкінці витримки (цитати) ставиться номер, під яким у підстрочнику дається посилання на використане джерело. У посиланнях зазначаються: прізвище та ініціали автора, повна назва книги, її вихідні дані (місце та рік видання, назва видавництва), том, частина, сторінка, з якої взято витяг з книги або статті (цитата) (див. вимоги до оформлення джерел та літератури). У підрядковому посиланні: 1 Корновенко С. В., Герасименко О. В. Селянин-бунтар. Селянська революція в Україні 1902–1917 рр.: [монографія]. Черкаси : Чабаненко Ю. А., 2017. С. 114. 2 Пам’ятна книжка Херсонської губернії на 1913 рік. Видання Херсонського губернського Статистичного Комітету. Херсон : Губернська Тип–фія, 1913. С. 119. 3 Реєнт О. П. Столипінська аграрна реформа: основні події, періодизація, особливості, наслідки // Український селянин. Зб. наук. праць. 2006. Вип. 10. С. 11. Повторні посилання: Якщо на одній сторінці дають кілька посилань на одну роботу, то в повторному посиланні наводять слова «там само» або «Ibid.», наприклад: 4 Там само. С. 87. 5 Там само. Т. 1. С. 35. Або 6 Ibid. С. 4–14. Якщо посилання на згаданий документ необхідне і на наступних сторінках, то бібліографічний опис джерела наводиться в скороченому вигляді: 7 Кирієнко О. Ю. Загальна та військова цензура в Російській імперії (ХVІІІ – початок ХХ ст.). С. 88. Або 8 Реєнт О. П. Указ. пр. С. 12. (якщо наводиться лише одна робота даного автора). Посилання на архівні документи вперше включають повну і скорочену назву архіву, номер фонду, номер опису, номер справи, номер аркуша. У наступних посиланнях на цей документ наводиться скорочена назва архіву, номеру фонду, опису, справи, цитованих аркушів. Перше посилання: 9 Державний архів Миколаївської області (ДАМО), ф. П. 7, оп. 8, спр. 969. Арк. 84–84 зв. Повторне посилання: 10 ДАМО, ф. П. 7, оп. 8, спр. 969. Арк. 84–84 зв. Бібліографічні посилання на електронні ресурси 11 Дейников Р. Т. До питання про виведення християн з Кримського ханства у 1778 р. URL : http://tyzhden.ua/World/36177 (дата звернення: 02.10.2021). 12 Пиворович В. Б. Земська пошта Херсонського повіту // Літопис Причорномор’я. 2000. № 4. URL : http://www.mycity.kherson.ua/journal/letopis4/z-pochta.html (дата звернення: 25.10.2021) 5. Правила оформлення додатків Усі документи, таблиці, графіки, карти, ілюстрації та інші подібні матеріали, розміщені в додатках, повинні мати заголовок, пояснення та свою нумерацію, а також посилання на джерело. Посилання даються не в підстрочнику, а безпосередньо під таблицею, графіком, ілюстрацією тощо. Якщо таблиця складена автором, то у посиланні необхідно зробити примітку: «Складено автором за: …» і далі слід зазначити джерело. 6. Вимоги до оформлення списку використаних джерел та літератури Список використаних джерел та літератури розміщується наприкінці курсової та кваліфікаційної (дипломної) роботи, після висновків, але перед додатками. Цей список включає архівні матеріали, опубліковані джерела, наративні джерела, монографії, наукові статті та інші роботи, які цитуються та згадуються в тексті роботи, на які є бібліографічні підрядкові посилання. Кожен вид джерела пишеться прописними літерами по центру. Розташування джерел усередині кожного виду – алфавітне. Список літератури повинен містити не менше 20 джерел та 60–80 найменувань літератури. Джерела та література групуються у списку за такими розділами (в залежності від теми дослідження, групи можуть змінюватися): СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Неопубліковані джерела 2. Опубліковані джерела А. Нормативно-правові документи Б. Документація органів місцевого самоврядування В. Статистичні матеріали |