Гігієна методичка. Методичні розробки з гігєни та екології для студентів 6 курсу медичного факультету

• Название: Методичні розробки з гігєни та екології для студентів 6 курсу медичного факультету
• Анкор: Гігієна методичка.doc
• Дата: 22.04.2017
• Размер: 10.53 Mb.
• Имя файла: Гігієна методичка.doc
• Тип: Документы; #5132
• страница: 10 из 68

ЛІТЕРАТУРА: основна:

1. Гігієна та екологія / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук та ін.] ; за ред. В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 149-160; 162-167.

2. Гончарук Є.Г. Комунальна гігієна / Є.Г. Гончарук та ін.. — Київ: Здоров’я, 2003. — С. 680-723.

3. Даценко І.І. Профілактична медицина / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — Київ: Здоров’я, 2004. — С. 231-268.

4. Сергета І.В. Тестовий контроль з загальної гігієни та екології людини / І.В. Сергета та ін.. — Вінниця, 2005. — С. 109-122.

додаткова:

1. Гончарук Є.Г. Загальна гігієна / Є.Г. Гончарук та ін. — Київ: Вища школа, 1995. — С. 168-175.

2. Габович Р.Д. Гігієна / Р.Д. Габович та ін.. — Київ: Вища школа. 1983. — С. 277-295, 297-300.

3. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. — Москва: «Медицина», 1971. — С. 249-288.

4. Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів : збірник Законів України. — Київ, 1996. — Т. 5. — Ч. 1. — С. 6-23.

5. Чайка В.Є. Урбоекологія / В.Є. Чайка. — Вінниця, 1999. — 368 с.

6. Даценко І.І. Загальна гігієна : словник-довідник / І.І. Даценко та ін.. — Львів: “Афіша”, 2001. — 245 с.

Методика виконання самостійної роботи
Одним із провідних розділів комунальної гігієни є гігієна планування населених місць, що спрямована на забезпечення оптимальних умов життєдіяльності та ефективної охорони здоров’я мешканців міст і сіл.

Планування населених місць являє собою комплекс соціально-економічних, архітектурно-планувальних, інженерно-будівельних та санітарно-гігієнічних питань, що підлягають вирішенню в ході будівництва населених пунктів міського або сільського типу.

Досягнення оптимальних умов проживання населення можливе лише завдяки раціональному розселенню людей та розташуванню виробничих комплексів, функціональному зонуванню території поселень, надійному комунальному обслуговуванню тощо. Саме тому належні житлові умови та сприятливе екологічне оточення є основою збереження здоров’я людини на основі комплексної реалізації архітектурно-планувальних, інженерно-будівельних та еколого-гігієнічних заходів.

В нашій країні напрацьований цілий ряд законів та нормативних документів, що регламентують питання містобудування, забудови сільських поселень, охорони довкілля і здоров’я населення, серед яких, передусім, слід відзначити такі закони:

• 
  “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.);
  
• 
  “Про основи містобудування України” (1992 р.);
  
• 
  “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 р.);
  
• 
  “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України” (1994 р.);
  
• 
  “Державні будівельні норми України. Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92”;
  
• 
  “Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів” (1996 р.).
  

Слід відмітити, що для нашої країни сьогодні не є характерним створення нових населених пунктів, міст або сіл. Однак із економічним зростанням на Україні все більшого розмаху набуває житлове будівництво, розробляються генеральні плани реконструкції та забудови існуючих міст та сіл. Нажаль, абсолютна більшість сільських населених пунктів, селищ міського типу та й окремих міст ще не мають генеральних планів, і тим більше, перспективного планування забудови. За таких умов не реалізовується принцип щодо обов’язкового розмежування зон у населених пунктах. Особливо багато порушень здійснюється під час забудові житлових зон і, зокрема, мереж торгівлі та побутового обслуговування, внаслідок чого погіршується їх санітарний стан та якість атмосферного повітря, зменшуються площі зелених насаджень, зростає рівень комунального шуму тощо.

Зрозуміло, що така негативна екологічна ситуація погіршує стан здоров’я дитячого та дорослого населення, патогенез хвороб цивілізації набуває все більшого розмаїття, тривалість життя зменшується.

Розміщення, проектування і будівництво міських та сільських населених пунктів в цілому або окремих їх частин здійснюється на основі наступних документів:

• 
  регіональна схема розвитку і розміщення продуктивних сил України;
  
• 
  схема розвитку та розміщення галузей народного господарства та галузей промисловості;
  
• 
  схема та проекти районного планування (регіону, області);
  
• 
  схема територіально-виробничих комплексів;
  
• 
  схема курортних районів та територіальні комплексні схеми охорони природи;
  
• 
  генеральні плани міст та сільських поселень в т.ч.:
  

• 
  проекти розміщення будівництва;
  
• 
  проекти приміських і курортних зон;
  
• 
  проекти планування промислових зон та вузлів;
  
• 
  проекти окремих будівель та споруд;
  
• 
  схеми і проекти інженерного обладнання та благоустрою населених пунктів (водопостачання, каналізація, санітарна очистка, енергозабезпечення тощо).
  

Всі питання розміщення і проектування міських або сільських поселень мають вирішуватись з урахуванням викладених вище законодавств, а також законодавств “Про охорону атмосферного повітря”, Земельного, Лісового і Водного кодексів та інших документів щодо санітарних та природоохоронних вимог.

Знання основ законодавств стосовно гігієнічних вимог до планування, забудови або реконструкцій населених місць є обов’язковими не тільки для санітарного, але й сімейного лікаря, адже він має враховувати у своїй повсякденній діяльності середовишні умови проживання сімей у міській або сільській місцевості.

Загальною основою планування або реконструкції населених місць є:

• 
  вивчення особливостей земельної ділянки;
  
• 
  аналіз природно–кліматичних умов з комплексною оцінкою сонячної радіації, вологості, температурного режиму та “рози вітрів”, здатності ґрунтів до самоочищення (табл. 1);
  
• 
  визначення відповідності навколишнього середовища гігієнічним нормативам і, особливо, забезпечення радіаційної безпеки території для проживання населення;
  
• 
  встановлення можливості організації озеленення, централізованого водопостачання та водовідведення, а також знешкодження промислових та побутових відходів;
  
• 
  вивчення та оцінка природних і штучних біогеохімічних провінцій, тобто наявності надлишку, недостатності або відсутності у ґрунті макро- і мікроелементів;
  

Окрім цього слід врахувати, що малопридатними в санітарно–гігієнічному відношенні є території, які затоплюються, підтоплюються, мають високий рівень ґрунтових вод тощо.

Не допускається забудова житлово-громадських об’єктів на території з щільністю радіоактивного забруднення ізотопами цезію понад 5 Кі/км²; стронцію — понад 0,15 Кі/км² та плутонію — понад 0,01 Кі/км².

Таблиця 1

Санітарно-гігієнічні показники придатності ґрунту під забудову населеного пункту

№п/п	Показники (для шару грунту 0-20 см)	Одиниці виміру	Нормативи
1.	Хімічні токсичні речовини	мг/кг	не більше ГДК
2.	Сумарний показник забруднення хімічними речовинами, для яких не встановлено ГДК	безрозмірна величина	до 16
3.	Кишкова паличка	клітин в 1 г ґрунту	1-9
4.	Ентерокок	клітин в 1 г ґрунту	1-9
5.	Патогенні ентеробактерії	клітин в 1 г ґрунту	відсутність
6.	Ентеровіруси	клітин в 1 г ґрунту	відсутність
7.	Яйця геогельмінтів	екземплярів в 1 кг ґрунту	відсутність життєздатних форм

На територіях закритих кладовищ та звалищ господарсько-побутових відходів будь-яке будівництво заборонено, тут дозволено лише озеленення (лісонасадження), якщо минуло 25-30 років після останнього поховання або закриття звалища.
Населений пункт, що проектується або підлягає реконструкції повинен мати наступні території (Додаток 1, рис. 1):

• 
  селітебна (житлова) зона: житлові споруди, громадські будівлі, установи соціального, культурного і побутового призначення, смуга озеленення, транспортні сполучення, зв’язок;
  
• 
  виробнича зона: промислові підприємства, бази, склади, гаражі, депо, об’єкти зовнішнього транспорту, шляхи заміського та приміського сполучення;
  
• 
  ландшафтно-рекреаційна зона: приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони.
  

Зрозуміло, що такий територіальний розподіл населеного пункту не завжди має чіткі кордони, адже у значній мірі залежить від характеру промислового виробництва (наприклад, металургійний або хімічний комбінати, картографічна фабрика або завод з виробництва діамантів). Відповідно, і відстані між територіями мають залежати від інтенсивності впливу виробничого об’єкту на повітря, грунт та воду, і, отже, на селітебну та ландшафтно-рекреаційну зони.

Проектування та забудова міського середовища — винятково складний процес. Ще більш складним є проектування з метою реконструкцій існуючих міст. Сьогодні саме реконструкція існуючих міст є найбільш характерною для вітчизняного містобудування.

Забудова і проектування населених місць передбачають застосування науково-обгрунтованих нормативів, що спрямовані на створення оптимальних умов проживання, праці та відпочинку людини. При цьому використовуються відповідні Державні будівельні нормативи (ДБН) і Державні санітарні норми та правила (ДСанПіН).

В ході проектування забудови та реконструкції міста слід враховувати чисельність працездатного і дитячого населення, а також число людей похилого віку. Цей чинник визначає потужність виробничої сфери, кількість місць у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, необхідність у розгортанні мережі лікувально-профілактичних закладів.

Планування чисельності населення міст, як на найближчі роки так і на перспективу є основою для визначення сьогоденної та перспективної потреб у енергоносіях, оздоровчих, побутових закладах та установах. Таке планування має здійснюватись відповідно до вимог ДБН 360-92, за якими міста мають бути поділені на наступні групи:

• 
  малі міста — до 50000 населення;
  
• 
  середні міста — до 250000 населення;
  
• 
  великі міста — до 500000 населення;
  
• 
  дуже великі міста — до 100000 населення;
  
• 
  надвеликі міста (мегаполіси) — понад 1000000 населення.
  

Для проектування та розташування населених пунктів велике значення має територія, її розміри та санітарно-гігієнічний стан, а також враховується перспектива її розвитку на найближчі 25 років.

Зокрема, за розрахункову щільність населення на території житлового району приймають: 110 – 170 чол. на 1 га (малі міста) та 180 – 220 чол. на 1 га (найбільші міста).

Обличчям кожного міста є селітебна зона. Як правило, вона має розташовуватися на найбільш красивих ландшафтних територіях і будуватися, у відношенні до виробничої зони, з урахуванням “рози вітрів”.

Орієнтація житлових споруд має бути такою, щоб інсоляція вікон житлових помешкань складала не менше 2,5 годин на день (протягом періоду з 22 березня до 22 вересня), інсоляція дитячих гральних і спортивних майданчиків при житлових будинках, шкіл та зон відпочинку — не менше 3 години на день.

Дворові території житлового мікрорайону передбачають такі нормативи площі:

• 
  майданчик для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку — площа не менше 0,7 м²/люд., на відстані не менше 12 м від вікон житлових і громадських будівель та на відстані не менше 20 м від сміттєзбірників та короткочасних стоянок автотранспорту;
  
• 
  майданчик для заняття фізкультурою і спортом — не менше 2 м²/люд. на відстані від житла — 10-40 м;
  
• 
  майданчик для відпочинку дорослого населення — не менше 0,1 м²/люд. на відстані 10 м від житлових та громадських будівель;
  
• 
  майданчик для господарського призначення (вивішування білизни, чищення речей, розміщення сміттєзбірників) — виходячи із розрахунку не менше 0,3 м²/люд. на відстані не менше 20 м від житлових будівель.
  

Мікрорайон селітебної території раніше забудовували зарадіальною системою (тобто всі вулиці спрямовувались до центру), що викликало виникнення цілого ряду незручностей (велике скопичення транспортних засобів, шум, забруднене повітря тощо). Тому наприкінці ХХ століття переважно велась забудова зарадіально-кільцевою, стрічковою та периметричною системами. Нині, найбільш доцільною вважають вільну забудову житлових споруд. Саме за такої забудови можна забезпечити оптимальну інсоляцію приміщень, зберегти рельєфні (природні) особливості місцевості та досягти найменшого рівня комунального шуму (Додаток 1 – мал. 2).
Під час планування та забудови промислової території слід передбачати наступне:

• 
  чим більшим є негативний вплив підприємства на довкілля, тим більшою повинна бути відстань до житла (таку відстань визначають СЕС);
  
• 
  обов’язковим є урахування “рози вітрів” та розташування промислових підприємств з підвітряної сторони, насамперед, приймають до уваги домінуючий напрям руху повітря у теплий період року;
  
• 
  транспортні потоки (в т.ч. залізничні), що йдуть до промислової зони, не повинні слідувати через житлову територію;
  
• 
  підприємства слід розташовувати нижче за течією річки, скидання промислових відходів має проводитись нижче місць використання водойм для водопроводів та пляжних місць;
  
• 
  всі промислові відходи, повинні знешкоджуватися, а промислові викиди у воду та повітря не повинні перевищувати санітарних норм (ГДК, ОДК, ГДР);
  
• 
  підприємство не повинно негативно впливати на санітарний стан житлової території.
  

Здоров’я мешканців міст, рівень їх працездатності у значній мірі залежать від раціонального збереження та стандартного використання природних багатств, серед яких необхідно передусім виділити ландшафтно-рекреаційні території (зелені насадження, водні плеса, і відповідно – чисте повітря, надійна інсоляція тощо). А тому, як на стадії проектування, так і в ході реалізації проектів у будівництві, або реконструкції територій міста, слід максимально зберігати зелені насадження та водойми, не розширювати будівництво за рахунок обмежень територій лісів, парків, водних акваторій і ін.
Внутрішньоміські зелені насадження за функціональною ознакою поділяються на:

• 
  насадження загального користування (парки, сади, сквери, набережні);
  
• 
  насадження обмеженого користування (на житлових територіях, ділянках дошкільних і шкільних навчальних закладів, лікувально–профілактичних закладів, промислових підприємств);
  
• 
  насадження спеціального призначення (на вулицях, у санітарно–захисних та охоронних зонах, кладовищах, крематоріях).
  

Площа озеленених територій загального користування у містах має дорівнювати 7-10 м² /люд., в сільських поселеннях — 12 м² /люд.

Рівень озеленення житлової території повинен складати 40%, промислової зони — 30%, ділянок шкіл і дошкільних закладів — 80%, лікарень — не менше 60%.

Обов’язковими є приміські ландшафтно-рекреаційні зони і, особливо, зелені насадження (зелене кільце міста) із шириною смуги зелених насаджень — 8-10 км.
До головних функцій зелених насаджень відносять:

• 
  очищення повітря від пилу та хімічних токсичних речовин;
  

• 
  затримка вітрів;
  
• 
  зменшення рівня шуму;
  
• 
  санація повітря за рахунок виділення фітонцидів;
  
• 
  сприяння стабілізації мікрокліматичних умов;
  
• 
  естетичне значення.
  

Розглядаючи особливості планування та проектування забудови і реконструкції сільських поселень, необхідно підкреслити, що сільський населений пункт має складатися із наступних територій:

• 
  селітебної (житлової) зони;
  
• 
  виробничої зони;
  
• 
  ландшафтно-рекреаційної зони.
  

Селітебна зона села повинна мати:

• 
  житлові споруди (у більшості випадків окремі оселі);
  
• 
  медичне та аптечне обслуговування;
  
• 
  мережу торгівельних закладів та побутового обслуговування (обов’язково лазню);
  
• 
  дитячі ясла-садочки та школу ;
  
• 
  побутове та телефонне забезпечення і радіо;
  
• 
  надійне електропостачання;
  
• 
  дороги із твердим покриттям;
  
• 
  бібліотеку, клуб та спортивний комплекс;
  
• 
  надійний, транспортний зв’язок (обов’язково із районним та обласним адміністративним центром).
  

Забудова житлової території села, як правило, буває вільною або змішаною. В ході проектування слід прагнути до компактності розташування осель, що зумовлює можливості щодо влаштування газифікації, централізованого водопостачання та водовідведення. Адже більшість сіл таких зручностей не мають.

Сільський населений пункт не повинен негативно впливати на навколишнє природне середовище. Особливого значення набуває впровадження прогресивних методів компостування та правильного облаштування гноєсховищ.

Споруди загального користування на селі повинні мати водяне опалення, надійне водопостачання і водовідведення (хоча б локальну каналізацію). В першу чергу, це стосується ясел-садочків, шкіл, лікувальних закладів, клубів та ін.

Велике гігієнічне значення має правильно забудована сільська оселя. Сьогодні вже не існує обмежень щодо відсотків земельної ділянки під забудову, розмірів та кількості поверхів житлових та допоміжних споруд. Однак, згідно з сучасними вимогами, таке будівництво має також здійснюватися за відповідним проектом, який має пройти погодження у районному архітектурному управлінні та реєстрацію у місцевій сільській Раді (Додаток 1 – мал. 3).

У більшості випадків, сільська оселя або оселя сільського фермера - це своєрідний невеличкий населений пункт, що має відповідні житлові (житловий дім) та виробничі (надвірні допоміжні споруди, гараж, овочесховища, хліви для домашніх тварин, сінники, земельні угіддя тощо) площі.

Серед великої кількості вимог до планування сільської оселі однією з основних є адекватне взаєморозташування окремих споруд на земельній ділянці сільського господарства (табл. 2).
Таблиця 2

Мінімальні санітарно-земельні розриви для господарських будівель на селі, м

Споруди	Хліви для худоби (кількість голів)			Сміттєсховище	Компост, туалети, гноярка
	1-2	3-8	Понад 8
Житлові будинки	12	25	50	15	15
Шахтні колодязі	20	25	50	20	25

Виробнича територія сільської місцевості є досить різноманітна і має відповідні спрямування:

• 
  рільництво та садівництво;
  
• 
  тваринництво та птахівництво;
  
• 
  агропереробна промисловість.
  

В залежності від потужностей виробничих територій та особливостей їх впливу на грунти, воду та атмосферне повітря Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (ДСанПін) № 173 від 19.06.1996 року передбачена санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і визначені розміри санітарно-захисних зон (тобто відстань від житлових до виробничих площ).

Зокрема, передбачені такі розміри санітарно-захисних зон:

• 
  1000 м — до заводів з переробки тваринної продукції; виготовлення клеїв, желатини, до місць утримання великої рогатої худоби з поголів’ям понад 5000 голів або свиней — на 12-20 тис. голів, до складів сильнодіючих отруйних речовин тощо;
  

• 
  100 м — до комбікормових заводів, польових станів тракторно-рільничих бригад, зерноочисних токів, до птахоферм на 300 голів тощо;
  
• 
  50 м — до кондитерських фабрик, виробництв олії, оцту, макаронів, хліба тощо.
  

Наведені відстані між житловими та виробничими площами відтінюють лише частинку великого переліку із Правил. В усіх випадках уточнення слід проводити за участю СЕС та екологічних інспекцій.

Окрім викладеної інформації студенту необхідно ознайомитись із змістом матеріалів теми 13 (с. 149-160) підручника “Гігієна та екологія” за редакцією В.Г. Бардова і, зокрема, додатками 1 та 2.

Стосовно загальної методики санітарного обстеження і описання об’єкта також доцільно скористатися матеріалами теми 14 (с. 161-167) підручника “Гігієна та екологія” за редакцією В.Г. Бардова і, зокрема, додатками 1 та 2.

СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

Задача 1

Планується забудова житлового мікрорайону малого міста, де має проживати 1700 чоловік:

• 
  розмір земельної ділянки – 6 га;
  
• 
  рівень залягання ґрунтових вод – 0,9 м;
  
• 
  щільність радіоактивного забруднення ізотопами цезію – 9 Кі/км²;
  
• 
  кількість кишкових паличок – 18 в 1 г ґрунту.
  

Викладіть можливий варіант узгодження на використання цієї земельної ділянки під забудову.