Гігієна методичка. Методичні розробки з гігєни та екології для студентів 6 курсу медичного факультету
 Скачать 10.53 Mb.
|
Індекс психофізіологічної адаптації визначають за формулою (1): (1)де ІПфА – індекс психофізіологічної адаптації; а – кількість випадків з ознаками наявності позитивної (“+”) динаміки розвитку з боку окремої психофізіологічної функції або особливості особистості; b – кількість випадків з ознаками наявності негативної (“–”) динаміки розвитку з боку окремої психофізіологічної функції або особливості особистості; с – кількість випадків зі стабільними результатами динамічних (“0”) зрушень з боку окремої психофізіологічної функції або особливості особистості. Кількісні критерії оцінки ступеня успішності психофізіологічної адаптації організму такі:
Значення експрес-індексу стрес-індикації розраховують за формулою (2): ЕІСІ = Е + Т + Н + К + В; (2) де ЕІСІ – експрес-індекс стрес-індикації; Е – ступінь вираження емоційної стійкості (за особистісним опитувальником Айзенка); Т – співвідношення величин ситуативної і особистісної тривожності (за особистісним опитувальником Спілбергера); Н – рівень нервово-психічного напруження (за особистісним опитувальником Немчіна); К – значення інтегрального показника координації рухів; В – стан вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної системи, що визначається на підставі визначення наявності функціональних і органічних порушень серцевого ритму Кількісні критерії оцінки отриманих результатів наступні:
Зрештою, показники індексу біхевіорального благополуччя визначають за формулою (3): ІББ = Н + А + Н; (3) де ІББ – індекс біхевіорального благополуччя; Н – характер вживання нікотину; А – характер вживання алкоголю; Н – характер вживання фармакологічно-активних і наркотичних психічно-активних речовин. Відповідно до значень індексу кожного з досліджуваних осіб можна віднести до однієї з 4 категорій:
Відповідно до прогностичного підходу психічне здоров’я людини являє собою похідну, результат впливу різноманітних чинників внутрішнього стану, навколишнього середовища та соціальних умов життя, що підлягають якісній і кількісній оцінці та імовірнісному передбаченню і, отже, дозволяють розробити системи та заходи щодо управління здоров’ям людини. Основні методи прогнозування психічного здоров’я:
Переліченi методи досить інформативнi, але, водночас, дозволяють вирiшити лише окремi проблеми визначення соціальної надiйностi та професійної перспективності i, тому, надто однобiчнi та схематичнi.
На жаль, методи подібного змісту не дозволяють проаналізувати глибиннi процеси, що вiдбуваються в організмi при пред’явленні незвичних для нього подразникiв i, отже, визначити ефективнiсть становлення робочого динамiчного стереотипу як основи здійснення будь-якої діяльності та передумови ефективного управління здоров’ям людини.
Проте складний мультикритеріальний підхід, властивий для означених вище методів, є правомірним лише в ходi вирiшення глобальних, складних, багатоварiантних проблем,
Як відомо, експертна система є гнучким сучасним поліфункціональним інструментом, який надає можливість вирішувати питання діагностики, прогнозування, управління функціональним станом, збереження і зміцнення здоров’я. Основою для розробки систем такого роду служать певні бази знань про властивості та рівень функціонування регуляційних систем організму, в першу чергу, центральної нервової системи, конституційно-генетичні особливості адаптаційного реагування, індивідуально-типологічні та біосоціальні характеристики особистості людини. На рисунку 1 наведена структура експертної системи для прогнозування успішності операторської діяльності на підставі даних психогігієнічних досліджень.
      Успішність операторської діяльності   Психофізіологічні особливості організму Особливості особистості організму 
Рис 1. Структура експертної системи для прогнозування успішності операторської діяльності на підставі даних психогігієнічних досліджень Запровадження індивідуалізованого підходу на основі використання шкал інтегральних критеріїв оцінки процесів формування морфофункціонального стану, психофізіологічних функцій та особливостей особистості Саме такою є методика скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів, яка надає можливість визначити рівень психічного здоров’я як окремої особи, так і організованого колективу загалом, об’єктивно оцінити його динамічні зрушення, зумовлені впливом різноманітних чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, дозволяє своєчасно звернути увагу на появу найперших, вихідних за своїм змістом, зрушень у стані психічного здоров’я, що мають донозологічний характер і є передвісниками формування психічної дезадаптації та розвитку психічної патології. Основною відмітною рисою скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів є її максимальна ефективність щодо визначення доцільності використання заходів психопрофілактичного і психогігієнічного змісту, а також заходів психологічної корекції відхилень у психічному стані, що виникають на рівні передзахворювання та мають бути усунені завдяки ранній діагностиці та застосуванню засобів запобіжного змісту. Запропонована методика скринінгової оцінки практично здійснюється у такій спосіб. На попередньому етапі на підставі проведення анкетування або інтерв’ювання з використанням особистісних опитувальників і тестових методик, що запропоновані, визначаються особливості особистості дівчат і юнаків певного організованого колективу, а саме: показники щодо рівня вираження нейротизму, ситуативної і особистісної тривожності, а також шкільної тривожності, емоційного вигоряння, агресивності та схильності до розвитку депресивних станів. Дослідження подібного змісту, як правило, проводяться в ході або після здійснення щорічних профілактичних медичних оглядів на початку навчального року, тобто саме в той період, протягом якого відбувається активація усіх процесів психологічного і психофізіологічного змісту та найбільш чітко діагностуються початкові зрушення у стані психічного здоров’я. В подальшому на підставі використання запропонованої комплексної бальної шкали скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я визначають кількість балів окремо за кожним із досліджуваних показників, використовуючи дані, наведені в таблиці 1. Таблиця 1 Комплексна бальна шкала скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів
Далі, з метою здійснення розподілу учнів і студентів за категоріями ризику з урахуванням ступеня імовірності виникнення відхилень у стані їх психічного здоров’я, виявлення дівчат і юнаків з донозологічними зрушеннями і патологічними проявами, а також визначення характеру втручань, які мають бути рекомендовані в кожному конкретному випадку, за допомогою формули (4) розраховують інтегральний показник оцінки особливостей психічного стану (ІПОПС) кожного представника досліджуваної групи: ІПОПС = Н + ЕВ + Т + ШТ + А + Д ; (4) де Н – рівень нейротизму, ЕВ – рівень емоційного вигоряння, Т – рівень тривожності, ШТ – рівень шкільної тривожності, А – рівень агресивності, Д – ступінь схильності до розвитку депресивного стану. Відповідно до величини ІПОПС, що розрахований, досліджувану особу можна віднести до однієї із 4 категорій, які визначені, а саме до категорій: з мінімальним (до 8,0 балів), низьким (від 8,1 до 12,0 балів), помірним (від 12,1 до 17,0 балів) або високим (понад 17,1 балів) ризиком виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я (табл. 2). Таблиця 2 Визначення категорій осіб у залежності від ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я
Для оцінки узагальненого рівня психічного здоров’я організованого колективу, виявлення схильності окремих його членів до виникнення різноманітних форм психічної патології, а також визначення доцільності використання психопрофілактичних, психогігієнічних та психокорекційних програм за формулою (5) розраховують інтегральний показник оцінки особливостей психічного стану організованого колективу (ІПОПСК): Σ (Нi + ЕВi + Тi+ ШТi + Аi + Дi) ІПОПСК = ————————————————— (5) n де Н – рівень нейротизму, ЕВ – рівень емоційного вигоряння, Т – рівень тривожності, ШТ – рівень шкільної тривожності, А – рівень агресивності, Д – схильність до розвитку депресивного стану, n – кількість осіб в колективі. З метою оцінки якісних та кількісних динамічних змін психічного здоров’я конкретної особи або певного організованого колективу загалом, а також для оцінки ефективності застосування психопрофілактичних і психогігієнічних методів корекції психічного стану за формулою (6) розраховують інтегральний показник динамічних змін стану психічного здоров’я індивідуума (ІПДЗПЗ) та за формулою (7) – інтегральний показник динамічних змін особливостей психічного стану організованого колективу (ІПДЗПЗК): ІПОПС1 – ІПОПС2 ІПДЗПЗ = ————————— 100% ; (6) ІПОПС1 де ІПОПС1 та ІПОПС2 – інтегральні показники оцінки особливостей психічного стану окремої особи впродовж різних періодів спостереження (наприклад, до і після застосування психопрофілактичних і психогігієнічних методів корекції психічного стану, на початку та наприкінці навчального року тощо). ІПОПСК1 – ІПОПСК2 ПДЗПЗК= —————————— 100% ; (7) ІПОПСК1 де ІПОПСК1 та ІПОПСК2 – інтегральні показники оцінки особливостей психічного стану організованого колективу протягом певного періоду спостереження. Необхідно відзначити, що повторне обстеження, як правило, має проводитися або на початку наступного навчального року, якщо учнів і студенти (або організований колектив) відносяться до категорії з мінімальним ризиком виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я, або після застосування психопрофілактичних і психокорекційних методів, для оцінки та визначення ступеня їх ефективності. Сприятливим перебіг психічної, психофізіологічної і соціально-психологічної адаптації без виникнення ризику розвитку донозологічних відхилень у психічному стані вважають в тому випадку, якщо ІПДЗПЗ або ІПДЗПЗК має позитивні або нульове значення. Як ефективне застосування психопрофілактичних і психокорекційних методів визначають в тому випадку, якщо розраховані показники становлять не менше +5%. Крім того, на підставі оцінки значень ІПДЗПЗК здійснюють порівняння ступеня ефективності психопрофілактичних і психокорекційних програм в різних як за якісними, так і за кількісними характеристиками організованих колективах. Отже, запропонована методика, в основі якої знаходиться вивчення найбільш значущих, критеріальних з соціальної, навчальної та професійної точок зору, особливостей особистості учнів і студентів та визначення ступеня ризику як виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я, так і формування окремих проявів психічної патології, сприяє ранньому та адекватному проведенню відповідної психопрофілактичної та психокорекційної роботи, яка спрямована на покращання стану психічного здоров’я дівчат і юнаків. Крім того, слід підкреслити, що пріоритетними напрямками підходу до розв’язання проблем психогігієнічного змісту є варіаційно-статистичне прогнозування популяційних та індивідуальних тенденцій віково-статевих змін як психічного здоров’я в цілому, так і його окремих критеріальних показників, передбачення ступеня впливу соматичної патології і, першу чергу, хронічних захворювань на процеси формування особистісної сфери, прогнозування ступеня успішності перебігу психічної адаптації загалом та її окремих видів зокрема серед різних контингентів населення. Провідними психогігієнічними принципами оптимізації повсякденної діяльності людини є:
Актуальні проблеми хроногігієниБіологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума. Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість у встановленні біоритмологічної структури особистості внаслідок дії як внутрішніх, так і зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та їх чіткій синхронізації з умовами довкілля — з іншого. Таким чином, стан здоров’я — це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього середовища організму та впливом чинників навколишнього середовища, а біологічні ритми, за своєю суттю, відображають зміни різноманітних показників фізіологічних процесів хвилеподібної форми. Різноманітні ритмічні коливання певних станів у живих системах реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Проте найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), циркадіанні (від 20 до 28 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин) та циркасептідальні (від 60 до 148 годин) біологічні ритми. Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (рис. 2).  Рис 2.Графічне зображення типового біологічного ритму та його провідних характеристик (Амп – амплітуда ритму, Акр – акрофаза ритму, Т – період ритму). Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу, після закінчення якого стан організму повторюється, і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву “зона блукання акрофази”. Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих - платоподібні (незначне вираження ступеня коливання функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двохвершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, у ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду) криві. Як критерiальні показники біоритмологічного стану організму, як правило, використовують характеристики циркадiанних ритмів температури тiла та частоти серцевих скорочень Реєстрацiя температури тiла проводиться у пахвовій ямці медичним або електричним термометром, частота серцевих скорочень визначається традиційним методом на передпліччі руки пальпаторно протягом 1 хвилини. Слід підкреслити, що дослiдження показникiв стану циркадiанних систем органiзму необхідно проводити в середині тижня впродовж 2-3 днів з чотирьохгодинним iнтервалом відповідно о 8, 12, 16 та 20 годині.  Рис. 3. Типи денних кривих за даними бальної квантифікації (1 – інвертовані криві; 2 – платоподібні криві; 3 – параболоподібні криві з акрофазою о 20 годині; 4– двохвершинні криві; 5 – параболоподібні криві з акрофазою о 12 або 16 годині). Hа основi аналізу фізіологічних показників визначають амплітуду, рівень та акрофазу біологічних ритмів функцій, які вивчаються. Для визначення характеру впливу чинників навколишнього середовища на біоритмологічні особливості учнів досліджується форма денного відрізку хронограми-кривої і, на підставі отриманих даних, здійснюється бальна квантифікація результатів, метою якої є визначення типу фізіологічних кривих: параболоподiбних з акрофазою о 12–16 годині, платоподiбних, iнертних, двохвершинних та iнвертованих (рис. 3). Слід лише відзначити, що вiдмнною рисою платоподiбних кривих є зрушення амплітуди функцій, які вивчаються, на величину, меншу критеріальної, котра для температури тiла складає 0,5 °С, для частоти серцевих скорочень – 8 ударів за хвилину. Iнертнi кривi характеризуються найбiльшою амплiтудою коливань у вечiрнi години, двохвершинні або бiгемiнальнi – наявнiстю двох пiдйомiв активностi о 12 годині та у вечiрнiй час, iнвертованi – зменшенням вихiдного рiвня у деннi години. В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12 або 16 годині, які власне і вважаються найбільш фізіологічними, 4 бали – двохвершинні криві, 3 бали – параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 20 годині, 2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні випадки і свідчать відповідно про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та про явний десинхроноз. Десинхроноз являє собоювид хронопатології, який є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Проте найбільш поширеними причинами виникнення десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими датчиками часу ритму “сон-пильнування”; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м’язове навантаження, суттєві порушення режиму добової діяльності тощо). Провідними біоритмологічними принципами раціональної організації повсякденної діяльності людини слід вважати:
Гігієнічні основи оптимізації адаптаційного процесуНаукове обґрунтування підходів до збереження та зміцнення здоров’я людини передбачає збалансоване поєднання традиційних і нетрадиційних методів впливу на стан адаптаційних ресурсів організму, пошук найбільш доцільних засобів психофізіологічної та психогігієнічної корекції функціональних можливостей дівчат та юнаків. Водночас стан здоров’я людини необхідно розглядати і як динамічну систему, що постійно змінюється у зв’язку з постійними зрушеннями в стані довкілля за рахунок зрушень у функціонуванні окремих органів і систем та відповідного напруження регуляторних механізмів її організму. Отже, проблема адаптації, незаперечно, є однією з головних у сучасній медичній науці передусім тому, що саме адаптаційний процес визначає можливість оптимальної життєдіяльності людини в умовах навколишнього середовища та в соціальних умовах, які зазнають повсякчасних перетворень. Причому, в процесі підтримання адекватних співвідношень у системі “людина-середовище”, в ході якого можуть видозмінюватися і внутрішній стан людини, і параметри середовища, вирішальну роль відіграють такі різновиди адаптації, як психічна, психофізіологічна та соціально–психологічна адаптація. Слід відмітити, що в ході розгляду динамічних зрушень протягом адаптаційного процесу з боку функціональних систем організму чітко відзначити 3 основних напрямки змін основних психофізіологічних корелят працездатності, а саме: появу функціональних станів організму, що забезпечують оптимізацію його життєдіяльності у нових умовах середовища, зникнення форм пристосування, що склалися, проте, застаріли, та збереження тих форм пристосування, які є корисними для організму, появу нових адаптивних форм поведінки, що пов’язані з несинхронними зрушеннями характеристик функціонального стану у зв’язку з впливом зовнішніх умов середовища та внутрішніх змін, які відбуваються в організмі. Тому адаптацію слід визначити і як цілеспрямовану системну реакцію організму, що забезпечує можливість виконання будь-яких видів життєдіяльності в умовах впливу чинників, котрі можуть призводити до порушень гомеостатичного балансу. Розглянемо це питання з точки зору змін, які відбуваються під час адаптації людини до виконання виробничої діяльності, тобто професійної адаптації, на прикладі організації професійної підготовки студентів у вищому навчальному закладі медичного профілю. Отже, виходячи з вищенаведеного, професійна адаптація являє собою цілеспрямовану системну реакцію організму, що зумовлює активне пристосування людини до змісту та умов праці, нового соціального оточення і особливостей конкретної спеціальності та забезпечує високу ефективність професійної діяльності. Саме успішність професійної адаптації вважають одним з головних критеріїв вірного вибору фаху, що засвоюється, рівня професійної придатності та індикатором ступеня професійної підготовленості в цілому. Професійна адаптація характеризується збереженням та подальшим розвитком здібностей і схильностей до конкретної професійної діяльності, злиттям суспільної і особистої мотивації праці та здійснюється у тісній взаємодії і незаперечному взаємозв’язку з соціальною адаптацією. Необхідно відзначити, що професійна адаптація може мати як підготовчий, так і основний характер. Підготовчий етап здійснюється у процесі професійного навчання і включає у свою структуру елементи, як психофізіологічної, так і соціально-психологічної адаптації. Основний етап професійної адаптації відбувається безпосередньо під час виконання виробничих обов’язків на конкретному робочому місці. Надзвичайно характерними та важливими для професійної адаптації слід визнати такі властивості адаптаційних процесів, як здатність елімінувати вплив різних подразників шляхом відтворення певної реакції у відповідь на вплив подразників, а також здатність до адекватного подальшого сприйняття подразників, що повторюються, та на підставі їх аналізу, активно перетворювати середовище перебування, змінювати у певних межах стратегію діяльності тощо. Всебічна оцінка адаптаційних перетворень, що відбуваються, неможлива без урахування соціально-гігієнічних, психолого-педагогічних та акліматизаційних аспектів проблеми. Дійсно, використання наукових досліджень анамнестичного змісту, насамперед таких, що зумовлюють гігієнічну оцінку особливостей способу життя, провідних характеристик особливостей реагування організму у відповідь на вплив як термінових, так і відстрочених змін у стані навколишнього середовища, надає можливість виявити основні закономірності взаємодії людини та довкілля і в звичних, і в надзвичайних умовах. Процес навчання дівчат і юнаків в умовах сучасних вищих навчальних закладів нерозривно пов’язаний з необхідністю подолання явищ емоційного напруження, психологічного дискомфорту і навіть антено-вегетативних проявів. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба у проведенні комплексу досліджень психофізіологічного та психогігієнічного змісту, кінцевим етапом, якого повинна стати гігієнічна оцінка стану здоров’я, що здійснюється на наукових засадах з адаптаційної точки зору та з позицій системного аналізу. Незаперечне значення проблеми раціональної організації навчальної та позанавчальної діяльності студентів мають в умовах підготовки майбутніх медичних працівників. Слід зазначити, що стан здоров’я населення завжди був і буде одним з провідних критеріїв розвитку суспільства, адже його високий рівень є передумовою економічного, соціального і політичного добробуту, запорукою безпеки і прогресу. В цих умовах медична освіта, в першу чергу вища, виступає як один із головних регуляторів соціального розвитку, що формує доктрину життєздатності суспільства та підтримує його через діяльність кадрів системи охорони здоров’я. Гігієнічні принципи оптимізації адаптаційного процесу (на прикладі даних, що були отримані під час вивчення та обґрунтування основних шляхів оптимізації професійної адаптації студентів-медиків):
Ситуаційні задачі Задача 1 Дайте гігієнічну оцінку властивостям темпераменту студента медичного університету, якщо під час тестування з використанням особистісних опитувальників Айзенка та Спілбергера отримані такі результати: екстраверсія – 8 балів, нейротизм – 20 балів, щирість – 2 бали; ситуаційна тривожність – 52 бали, особистісна тривожність – 49 балів. Задача 2 Дайте гігієнічну оцінку властивостям темпераменту студента медичного університету, якщо під час тестування з використанням особистісних опитувальників Айзенка та Спілбергера отримані такі результати: екстраверсія – 17 балів, нейротизм – 18 балів, щирість – 3 бали; ситуаційна тривожність – 45 балів, особистісна тривожність – 59 балів. Задача 3 Дайте гігієнічну оцінку властивостям характеру студентки медичного університету, якщо під час тестування з використанням особистісного опитувальника Шмішека отримані такі результати: рівень вираження акцентуації за гіпертимним типом становить 12 балів, за застрягаючим типом – 12 балів, за емотивним типом – 21 бал, за педантичним – 20 балів, за тривожним типом – 18 балів, за циклотимним типом – 14 балів, за демонстративним типом – 16 балів, за возбудимим типом – 20 балів, за дистимним типом – 20 балів, за екзальтованим типом – 18 балів. Задача 4 Дайте гігієнічну оцінку властивостям суб’єктивного контролю особистості студента медичного університету, якщо під час тестування з використанням тестової методики Роттера отримані такі результати: рівень загальної інтернальності становить 3 стени, рівень інтернальності в області досягнень – 4 бали, рівень інтернальності в області невдач – 2 стени, рівень інтернальності в області сімейних відносин – 6 балів, рівень інтернальності в області виробничих відносин – 3 бали, рівень інтернальності в області меж особистісних відносин – 6 балів, рівень інтернальності в області здоров’я та хвороби – 3 бали. Задача 5 Дайте гігієнічну оцінку рівню нервово–психічного напруження особистості студента медичного університету, якщо під час тестування з використанням тестової методики НПН Немчина отриманий такий результат: загальний рівень нервово–психічного напруження складає 73 бали. Задача 6 Дайте гігієнічну оцінку показникам нервово-психічного стану особистості студента медичного університету, якщо під час тестування з використанням тестової методики САН отримані такі результати: самопочуття – 3 бали, активність – 5 балів, настрій – 4 бали. Задача 7 Дайте гігієнічну оцінку типам денних кривих біологічних ритмів температури тіла та частоти серцевих скорочень студента медичного університету, якщо в 800 температура його тіла складала 36,4°С, частота серцевих скорочень – 72 удари за хвилину, в 1200 температура тіла становила 36,8°С, частота серцевих скорочень – 80 ударів за хвилину, в 1600 температура тіла складала 36,2°С, частота серцевих скорочень – 72 удари за хвилину, в 2000 температура тіла становила 36,6°С, частота серцевих скорочень – 78 ударів за хвилину. Задача 8 Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо типів денної працездатності трьох студентів 6 курсу медичного університету, якщо сума балів виконання тестової методики Остберга складає відповідно 78, 62 і 40 балів та, у разі необхідності, відповідні рекомендації щодо зміни стереотипу навчальної діяльності на підставі урахування особливостей біоритмологічного профілю особистості. ТЕМА №26: ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ТА ЕФЕКТИВНОЇ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ. НАУКОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ (навчально-дослідна конференція) МЕТА ЗАНЯТТЯ: 1. Засвоїти основні положення гігієни, що підвищують ефективність практичної діяльності сімейного лікаря. 2. Ознайомитися та провести аналіз провідних складових здорового способу життя людини та ролі сімейного лікаря в його формуванні. ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ: 1. Основні положення організації первинної медико-санітарної допомоги. 2. Сімейна медицина в діяльності ВООЗ. 3. Питання гігієни в діяльності сімейного лікаря. 4. Історія розвитку напрямку сімейної медицини в Україні. 5. Санітарно-освітня робота в діяльності сімейного лікаря. 6. Роль сімейного лікаря у формуванні здорового способу життя пацієнтів. 7. Гігієнічне виховання в системі профілактичних заходів, що проводяться сімейним лікарем. ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити гігієнічні аспекти діяльності сімейного лікаря. 2. Засвоїти основні принципи формування здорового способу життя. ЛІТЕРАТУРА:
МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ В ході практичного заняття, що проводиться у вигляді навчально-дослідної конференції, студенти виступають з науковими доповідями та реферативними повідомленнями згідно із запропонованою на одному з попередніх занять тематикою. Після виступів доповідачів проводиться обговорення повідомлень, визначаються пріоритетні напрямки діяльності сімейного лікаря з питань формування здорового способу життя, визначається місце гігієнічних знань, умінь і навичок у структурі практичної діяльності сімейного лікаря. Рекомендований перелік тем доповідей і повідомленьдля проведення навчально-дослідної конференції: 1. Сімейний лікар - провідний працівник первинної медико-санітарної допомоги. 2. Співпраця сімейного лікаря з відомствами та службами, що мають відношення до здоров'я людей. 3. Основні положення профілактичної роботи в діяльності сімейного лікаря. 4. Місце профілактичної роботи в діяльності сімейного лікаря. 5. Фактори ризику та їх профілактика в діяльності сімейного лікаря. 6. Протиепідемічна робота в діяльності сімейного лікаря. 7. Наукові основи скринінгових обстежень дітей і підлітків. 8. Основні цілі Європейської програми “Досягнення здоров'я для всіх у ХХІ столітті”. 9. Основні напрямки дій щодо ефективної реалізації програми “Досягнення здоров'я для всіх у ХХІ столітті”. 10. Результати моніторингу здійснення програми “Досягнення здоров'я для всіх у ХХІ столітті” у країнах Східної та Центральної Європи. 11. Діяльність сімейного лікаря у питаннях соціального, медичного та протирадіаційного захисту населення України, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи. 12. Питання психотерапії, психології сім'ї та гігієни статевого життя в діяльності сімейного лікаря. 13. Система санітарно-протиепідемічних заходів на селі в діяльності сімейного лікаря. 14. Виявлення та усунення біологічних чинників ризику як один із провідних заходів первинної профілактики сімейного лікаря. 15. Питання здорового способу життя в “Основах політики осягнення здоров'я для усіх в Європейському регіоні ВООЗ”. 16. Розробка заходів оздоровлення природного та виробничого середовища пацієнтів та участь сімейного лікаря у їх проведенні. 17. Участь сімейного лікаря у формуванні здорового способу життя пацієнтів. 18. Пропаганда здорового способу життя - запорука збереження здоров'я пацієнтів сімейного лікаря. 19. Гігієнічне виховання в системі профілактичних заходів сімейного лікаря. 20. Науково-технічна революція та спосіб життя людини. 21. Гігієнічні основи здорового способу життя. 22. Гігієна тіла та волосся. 23. Гігієна ротової порожнини. 24. Гігієна харчування та профілактика ожиріння. 25. Гіпокінезія: її вплив на здоров'я та шляхи профілактики. 26. Сон і здоров'я. Гігієна сну. 27. Гігієна одягу в сільській місцевості. 28. Гігієна повітряного середовища та мікроклімату житла. 29. Гігієна освітлення житла. 30. Гігієна повітряного середовища житла. 31. Профілактика побутових отруєнь та побутового травматизму. 32. Синтетичні матеріали та гігієнічні основи їх використання. 33. Гігієнічна характеристика сучасних миючих засобів та особливості їх використання з метою догляду за шкірою і волоссям. 34. Фізична культура як елемент особистої гігієни людини. 35. Зимові види спорту та їх лікувально-профілактичне значення. 36. Гігієна туристичного походу. 37. Гігієнічні основи використання природних факторів з метою оздоровлення. 38. Гігієна відпочинку. 39. Шляхи та засоби підвищення стійкості організму до впливу стресових факторів довкілля і соціальних умов життя. 40. Режим дня і особиста гігієна школяра. 41. Особиста гігієна підлітка. 42. Особиста гігієна вагітної жінки. 43. Особиста гігієна людини похилого віку. 43. Соціально-гігієнічне значення та профілактика паління. 44. Соціально-гігієнічне значення та профілактика алкоголізму. 45. Соціально-гігієнічне значення та профілактика наркоманії. 46. Соціально-гігієнічне значення та профілактика ожиріння. 47. Психогігієна і психопрофілактика та їх лікувальне значення. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||