Гігієна методичка. Методичні розробки з гігєни та екології для студентів 6 курсу медичного факультету
 Скачать 10.53 Mb.
|
Таблиця 3Основні приміщення дитячого дошкільного закладу
Таблиця 4 Площа земельної ділянки загальноосвітньої школи (без інтернату)
До сучасних типів загальноосвітніх шкіл належать такі: початкові, основні та середні школи, гімназії та ліцеї. Навчальні будівлі загальноосвітніх шкіл розміщуються не ближче ніж 2,5 м від червоної лінії земельної ділянки, по периметру якої передбачається захисна зелена смуга (дерева, кущі) завширшки не менш як 1,5 м, а з боку вулиць — не менш як 3 м. На земельній ділянці навчального закладу мають бути розташовані такі функціональні зони: навчальна, навчально-дослідна (навчально-виробнича), фізкультурно-спортивна, господарча, житлова (за наявності гуртожитків, спальних корпусів тощо) та зона відпочинку. Фізкультурно-спортивну зону бажано розміщувати таким чином, аби вона не проглядалася з вікон навчальних класів (особливо початкових). Висота будівель загальноосвітніх шкіл не повинна перевищувати трьох-чотирьох поверхів, висота поверхів (від підлоги до підлоги вище розташованого поверху) має бути не меншою ніж 3,6 м, висота лекційних приміщень (на 50 місць і більше), актових залів, фізкультурно-спортивних споруд — не меншою ніж 4,2 м. Забудова навчально-виховних закладів здійснюється за трьома основними системами: компактній (централізованій), блочній (секційній) та павільйонній (децентралізованій). Набір і взаєморозташування приміщень залежать від типу закладу. Проте нині сучасні середні школи будуються переважно за блочною (секційною) структурою. Така структура передбачає можливість розміщення дітей різних вікових груп в окремих блоках, разом з тим, загально шкільні приміщення об'єднуються в окремий блок. У складі шкільних будівель мають бути передбачені 3 групи приміщень — основні (навчальні кабінети, класні кімнати, лабораторії, навчальні майстерні, спортивний зал), допоміжні (бібліотека, рекреаційні приміщення, їдальня, буфет, актовий зал, комори, складські приміщення, туалети та ін.) та службові (кабінети для адміністрації, вчительські, медичний кабінет та ін,) приміщення. Більшу частину часу учні перебувають у класних кімнатах або навчальних кабінетах, які мають відповідати певним гігієнічним вимогам (табл. 5). Таблиця 5 Перелік основних навчальних приміщень шкільних будівель та їх площа
Площа класу має бути не меншою ніж 50 м2, площа навчального кабінету — 50—60 м2, мінімальна площа на одного учня в цих кімнатах становить 1,25 м2. Найкраща форма класної кімнати — прямокутна (глибина 6—6,3 м, довжина — 8—8,4 м) із співвідношенням глибини до ширини 3:4. Відстань від першого ряду парт до дошки має складати 1,6—2 м, висота стелі — 3—3,5 м. Розміщення вікон — лівобічне, кут розгляду (кут між лінією погляду і площиною класної дошки в горизонтальній площині) має бути не меншим як 30—35°. Площа вчительської визначається виходячи із розрахунку 1,5—2,5 м2 на один клас. При спортивних залах, дані щодо розмірів яких наведено в табл. 6, мають бути дві роздягальні площею по 16 м2 кожна, дві душові — по 3 м2 кожна та два туалети — по 2 м2 кожний. У школах, які містять більше ніж 20 класів, влаштовують два гімнастичні зали, в тому числі один (на 144 м2) — для занять з учнями молодших класів Актову залу розраховують на одночасне перебування в ньому не менш як 25 % учнів від загальної кількості їх, площею по 0,6 м2 на кожного присутнього. Таблиця 6 Розміри та площа деяких спортивних приміщень загальноосвітньої школи
Кількість місць в обідніх залах їдалень у загальноосвітніх школах установлюється виходячи із розрахунку одне місце на трьох учнів. Площа обіднього залу в цих закладах установлюється виходячи із розрахунку 1,4 м2 на одне місце. У кожному навчальному закладі мають бути приміщення медичного обслуговування, до складу яких входять: терапевтичний кабінет (площею не менш як 16м2), процедурна (10 м2), фізіотерапевтичний кабінет (18 м2), стоматологічний кабінет (16 м2), кімната психофізіологічного розвантаження (18 м2), Терапевтичний кабінет може бути використаний і як офтальмологічний. Для цього треба, щоб довжина однієї з його стін була не меншою ніж 5,8 м. Таблиця 7 Температура повітря в приміщеннях дошкільних закладів і загальноосвітніх шкіл у кліматогеографічних умовах України
Санітарно-технічне обладнання будівель і окремих приміщень дитячих закладів має забезпечувати режим мікроклімату і повітряного середовища, що відповідає гігієнічним вимогам. Нормативні значення температури повітря в приміщеннях дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл наведено в табл. 7. Забезпечення потрібного рівня освітленості приміщень та їх ультрафіолетового опромінення досягається шляхом дотримання відповідних заходів як під час будівництва дитячих закладів, так і під час їх експлуатації. Одним із таких заходів є оптимальна орієнтація вікон (табл. 8). Таблиця 8 Оптимальна орієнтація вікон приміщень дошкільних і шкільних закладів у кліматогеографічних умовах України
Будівельними нормами встановлено такі значення коефіцієнта природного освітлення (КПО): в класних кімнатах не менше ніж 1,5%, в кабінетах креслення і малювання не менше ніж 2 %. За результатами гігієнічних досліджень вважається, що значення КПО мають бути ще більшими і сягати 2,5—5 %. У основних приміщеннях дитячих закладів, де підвищене зорове навантаження, світловий коефіцієнт має бути 1:4 або більше. В інших приміщеннях він може складати 1:5—1:6. Відстань між вікнами (ширина простінків)не повинна бути більше ніж 0,5 м. При однобічному розташуванні вікон коефіцієнт заглиблення (відношення глибини кімнати до відстані від підлоги до верхнього краю вікна) не повинен бути більшим як 2. Якщо глибина приміщення становить більше ніж 6—6,5 м, виникає потреба у двобічному природному освітленні. Аби не заважати вільному проникненню зовнішнього світла до приміщень, протилежні будівлі мають розташовуватися від будівлі дитячого закладу на відстані не менше ніж 2,5—3 їх висоти. Важливе значення має колір оточуючих поверхонь та обладнання, від якого залежить коефіцієнт відбиття. Білий колір відбиває 80—90% світлових променів, жовтий та світло-блакитний — 70—80%, зелений — 60%, світло-коричневий, темно-рожевий — 30—45 %, темно-зелений — 22—25% світлових променів. Має бути забезпечена певна контрастність співвідношення яскравості поверхонь: 1:7 (зошит — вікно), 1:12 (класна дошка — вікно), 4:1 (зошит — парта). Нормативи штучного освітлення приміщень наведено в табл. 9. Таблиця 9 Нормативи штучного освітлення дитячих закладів
У приміщеннях дитячих дошкільних закладів слід використовувати світильники, що забезпечують освітлення відбитим або розсіяним світлом, яскравість яких не перевищує 2000 Кд/м2. У разі застосування комбінованого освітлення приміщень (природне та штучне) оптимальне співвідношення між світловими потоками від вікна і від джерела штучного освітлення становить 2 : 1. Для приміщень навчальних закладів встановлено певні гігієнічні вимоги щодо повітрообміну (табл. 10). Серед головних принципів розташування мережі позашкільних закладів слід відзначити принцип ступінчастості, який передбачає забезпечення умов для організації позашкільних занять та дозвілля за рахунок гурткової діяльності в загальноосвітніх установах і дворових клубах (І ступінь), у палацах і будинках дітей та юнацтва (II ступінь), у спеціалізованих позанавчальних закладах, зокрема в дитячо-юнацьких спортивних, музичних та художніх школах, центрах науково-технічної творчості (III ступінь). Територія земельної ділянки типових позашкільних закладів має передбачати наявність таких зон: спортивної, навчально-дослідної, господарчої, зелених насаджень і відпочинку та атракціонів. Провідним критерієм вибору будівлі позашкільного закладу є одночасна місткість із розрахунку числа дітей, які займаються в ньому протягом одного дня в одну зміну. Максимальна поверховість будівлі не повинна перевищувати трьох поверхів. Таблиця 10 Показники повітрообміну приміщень навчальних закладів
Серед основних груп приміщень позашкільних закладів слід виділити гурткові приміщення, спортивний блок, приміщення для масово-методичної роботи, адміністративно-господарчі приміщення, блок обслуговування. Головне правило розміщення гуртків: одна навчальна група — одне приміщення. Оптимальною орієнтацією навчальних приміщень у зимовий період року слід вважати південно-східну, припустимою — південну та південно-західну; в осінній та весняний періоди — оптимальною є південна, припустимою — східна, південно-східна або південно-західна. Освітленість робочих місць у кабінетах позашкільних закладів має бути в межах 300—350 лк, у спортивних залах — 200 лк, в ізостудіях, кабінетах крою та шиття — 400 лк. Оптимальна температура приміщень — 18—22°С, відносна вологість повітря — 40—60 %, швидкість руху повітря — 0,1—0,2 м/с. Комплексний аналіз психофізіологічного стану і працездатності школярів дозволяє рекомендувати як найбільш доцільне світло-оранжеве пофарбування стін, що дозволяє здійснити зміну звичної для школярів обстановки на більш яскраву, колоритну та збудливу і, отже, сприяє підвищенню ефективності проведення позаурочних занять. Літній табір повинен мати окрему земельну ділянку в приміській екологічно чистій зоні. Необхідна площа табору розраховується, виходячи з нормативу 200—250 м2 на одну особу, яка перебуває в ньому. Проте, якщо табір розміщується безпосередньо поблизу курортних зон, садів або лісопарків, якими можна користуватися, площа ділянки може бути зменшена до 100 м2 на одну особу. Доцільно, щоб літній табір мав наступні функціональні зони: спальну та культурно-масового призначення, спортивну, господарчу та службово-адміністративну зони. До господарчої зони має бути передбачений окремий в'їзд. Кожен літній табір повинен мати медичний пункт з ізолятором, що розрахований на перебування в ньому до 1,5 % від загальної кількості дітей. Основні положення організації і проведення гігієнічних та лікувально-оздоровчих заходів у дошкільних дитячих колективах За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, «здоров'я - це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби». Отже, здоров’я являє собою широке соціальне поняття. Для дітей дошкільного віку бути здоровим - означає мати змогу відвідувати дошкільні заклади і успішно оволодівати усіма вміннями та навичками, що передбачені для їх віку згідно з програмою виховання. Тому пошук оптимальних та ефективних шляхів зміцнення здоров'я дітей дошкільного віку набуває особливого значення. Існуюча нині система охорони здоров'я складає комплекс медико-санітарних та інших суміжних підрозділів, спільна поєднана діяльність яких забезпечує охорону здоров'я. Первинна медико-санітарна допомога є нижчим рівнем цієї системи, на якому проходить безпосередній контакт між дітьми, які обслуговуються, і власне системою охорони здоров'я, і, отже, дозволяє максимально наблизити медико-санітарну допомогу до дитячих дошкільних закладів, являє собою первинний етап безперервного процесу охорони здоров'я прийдешнього покоління тощо. Первинна медико-санітарна допомога передбачає реалізацію наступних положень:
В комплексі заходів первинної медико-санітарної допомоги повертають на себе увагу задачі, які пов'язані з оздоровленням організованих дошкільних колективів. Дійсно, високий рівень захворюваності дітей засвідчує необхідність пошуку нових організаційних форм медичного обслуговування передусім завдяки часткового переведення місця проведення основних профілактичних, лікувально-оздоровчих та протирецидивних засобів з поліклініки до дошкільних закладів. У зв’язку з цим великого значення набуває організація спеціалізованих дошкільних закладів для дітей, які часто хворіють на гострі респіраторні вірусні захворювання. Ураховуючи недоцільність утворення в кожному дитячому закладі лікувально-оздоровчої бази, що передбачає розміщення цілого комплексу фізіотерапевтичного оснащення, заслуговує також уваги досвід використання пересувних дитячих діагностичних реабілітаційних кабінетів, використання яких на базі дитячих дошкільних закладів, створює найбільш сприятливу можливість для проведення лікувально-оздоровчих заходів у звичній для дітей обстановці. У профілактичній роботі важливе місце повинна займати охорона та оздоровлення дітей зі зниженою гостротою зору. Ураховуючи, що серед заходів профілактики міопії провідне місце займають заходи гігієнічного змісту, працівникам санітарно-епідеміологічної служби необхідно більш ретельно контролювати відповідність освітленості у приміщеннях дитячих дошкільних закладах значенням загальноприйнятих нормам. Медичні працівники дошкільних закладів разом з лікарями-офтальмологами поліклінік та лікарями з гігієни дітей і підлітків СЕС повинні здійснювати постійний контроль за режимом зорового навантаження, проводити відповідні заняття з дітьми, серед яких виявлені явища спазму акомодації та прояви короткозорості. Профілактика міопії не є прерогативою тільки офтальмолога. Цим питанням слід займатися вихователям, педагогам і, звичайно, батькам. Всі вони повинні знати і володіти на практиці засобами, які спрямовані направлені на запобігання захворювань зорової сенсорної системи. Медичні працівники зобов'язані регулярно проводити співбесіди з батьками дітей, які страждають на міопію, розповідати їм про засоби профілактики щодо її прогресування. Так, наприклад, дітям з пониженою гостротою зору рекомендують більш подовжений час перебування на свіжому повітрі, підвищення рухової активності, скорочення часу для відвідувань кінотеатрів та перегляду телепередач. У плані проведення оздоровчих заходів особлива увага повинна приділятися дітям, які народилися у матерів із групи ризику: з ускладненим акушерським анамнезом, спадковою патологією, які перенесли оперативне втручання під час пологів (кесарів розтин тощо) або підлягали негативному впливу чинників навколишнього середовища, в т.ч. побутових і виробничих шкідливостей, протягом періоду вагітності. Загальні положення щодо організації відпочинку дітей шкільного віку з різним рівнем здоров’я Організація відпочинку дітей шкільного віку з різним рівнем здоров'я (здорові, з функціональними відхиленнями з хронічними захворюваннями, діти-інваліди тощо) повинна передбачати розв’язання наступних завдань:
Оздоровчі санітарно-гігієнічні заходи щодо корекції впливу несприятливих факторів на організм учнів системи професійної освіти (ПТУ, технічні коледжі тощо) До числа основних санітарно-гігієнічних заходів щодо корекції впливу несприятливих факторів на організацію учнів системи професійної освіти необхідно віднести: 1. Постійний контроль з боку медичного персоналу училищ за повітряно-тепловим режимом (температура, вологість, швидкість руху повітря) в навчальних, рекреаційних та інших приміщеннях, тривалістю наскрізного провітрювання під час уроків та перерв з урахуванням природних умов та роботи витяжної вентиляції. 2. Постійний контроль медичного персоналу училищ за створенням оптимального режиму освітлення, своєчасна заміна непридатних світильників та ламп, забезпечення кожного ПТУ або коледжу світловими календарями. 3. Організація професійної підготовки учнів ПТУ або коледжу відповідно до вимог щодо забезпечення попередження впливу шкідливих виробничих факторів на організм учнів. 4. Суворе дотримування санітарно-протиепідемічного режиму: а) виконання існуючих правил підтримання всіх приміщень та ділянок училищ; б) виконання основних елементів режиму дня, що спрямовані на запобігання соматичних та інфекційних захворювань; в) систематичне виконання санітарно-протиепідемічного режиму з метою профілактики виникнення масових випадків групових гострих кишкових інфекцій та харчових отруєнь. Систематичне проведення (2-3 рази на місяць) санітарно-освітньої роботи медико-педагогічним персоналом серед підлітків з питань оптимальної організації умов та режиму навчання, харчування, праці та відпочинку, а також попередження шкідливих звичок. Основні положення санітарної освіти Однією з найважливіших умов проведення ефективної профілактики захворювань, збереження та зміцнення індивідуального і громадського здоров'я є обізнаність населення з чинниками, які негативно впливають на його стан. Санітарна освіта являє собою невід'ємну складову системи охорони здоров'я, комплекс державних, громадських і медичних заходів, спрямованих на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров'я населення. Головними завданнями санітарної освіти є пропаганда здорового способу життя, профілактика шкідливих звичок, інформування про сучасні уявлення щодо причин виникнення різних захворювань, системи індивідуальних та громадських заходів з їх первинної та вторинної профілактики. Обізнаність із цих та інших питань необхідна не тільки в інтересах охорони індивідуального здоров'я. Вона є важливою передумовою свідомого і відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і працівників промислових підприємств, громадського харчування та комунального господарства, будівельників, науковців, педагогів тощо до еколого-гігієнічних проблем довкілля, дотримання вимог індивідуальної та громадської гігієни в усіх сферах життя і трудової діяльності людини. Організація санітарної освіти ґрунтується на таких принципах: державний характер, наявність спеціальної структури організаційно-методичного керівництва і координації діяльності, плановість, комплексність, масовість, диференційованість, розумна оптимістичність, доступність, цілеспрямованість, активна участь усіх медичних працівників. У системі заходів санітарної освіти використовують різноманітні методи і засоби. Основними методами санітарної освіти є усний, друкований, наочний і змішаний. Вони реалізуються шляхом використання таких форм санітарної освіти, як лекції, бесіди, поради-консультації, виступи на радіо, аудіозаписи (усний метод), публікації в друкованих засобах масової інформації, науково-популярні книги, брошури, пам'ятки, бюлетені, дошки з питань і відповідей (друкований метод); експозиційні стенди, муляжі, фотографії, малюнки, плакати (наочний метод); телебачення, відеофільми, діафільми, університети та школи здоров'я, курсові заходи для населення і хворих, виставки, театралізовані вистави (змішаний метод). У практичній діяльності середнього та молодшого медичного працівника найвагоміше місце серед інших форм санітарної освіти займають групові бесіди й індивідуальні поради. За належної підготовки середні та молодші медичні працівники можуть виступати з лекціями, брати активну участь у всіх інших формах санітарної освіти. Під час проведення лекцій, бесід та виступів важливо забезпечити такі вимоги до їх якості: актуальність теми, зацікавленість до неї аудиторії, сучасний науковий рівень, повнота охоплення основних питань і розкриття теми, особиста обізнаність з питань теми, вільне володіння матеріалом, чітке, логічне та послідовне викладення, доступність сприйняття аудиторією, емоційність, використання прикладів з власного професійного або особистого досвіду, наочних посібників та художньої літератури, вміння підтримувати зворотний зв'язок з аудиторією, володіння нею, готовність до відповідей на запитання. Тематика й форми санітарно-освітньої роботи визначаються залежно від конкретних умов і змісту професійної діяльності медичного працівника, контингенту слухачів, обізнаності й володіння матеріалами теми заняття (виступу тощо). На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає також тип ситуації, за якої здійснюється той чи інший санітарно-освітній захід. Розрізняють такі ознаки ситуацій, які мають значення під час вибору засобів санітарної освіти: екстремальність або неекстремальність події, однорідність або неоднорідність контингенту, обізнаність (готовність, рівень) або необізнаність слухачів (учасників). Організаційно-методичну, координаційну та оперативну роботу з гігієнічного навчання та виховання населення здійснюють обласні, міські та районні Центри здоров'я, кабінети та інспектори-методисти санітарної освіти в СЕС, територіальних медичних об'єднаннях, окремих лікувально-профілактичних закладах Базова структура Центру здоров'я передбачає наявність таких взаємопов'язаних підрозділів: організаційного відділу, методичного відділу (кабінету), лекційного бюро, бібліотеки-читальні, фонду наочних посібників, видавничої групи, кінолекторію, складу науково-популярної літератури, навчальних аудиторій тощо. Центр здоров’я виконує функції планування, організаційно-методичного та консультативного керівництва діяльністю з гігієнічного навчання та виховання населення на території обслуговування, підготовки та видання (сприяння виданню) науково-популярної літератури, організації радіо- та телепередач, виставок, лекцій, курсових та інших заходів із санітарної освіти населення, координації та обміну досвідом роботи лікувально-профілактичних закладів із цих питань тощо. ТЕМА №25: Актуальні проблеми психогігієни та хроногігієни. Гігієнічні основи оптимізації адаптаційного процесу. методи психофізіологічних та психогігієнічних досліджень МЕТА РОБОТИ: 1. Закріпити теоретичні знання про психічне здоров’я та його основні критерії, провідні особливості особистості людини, біоритмологічні та психофізіологічні її характеристики. 2. Вивчити та засвоїти сучасні методики психогігієнічних, психофізіологічних та біоритмологічних досліджень функціонального стану організму людини. 3. Вивчити психогігієнічні, біоритмологічні та психофізіологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини, оптимізації адаптаційного процесу тощо. ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ: 1. Психогігієна, хроногігієна та психофізіологія як розділи гігієнічної науки, їх мета та основні завдання. 2. Поняття про психічне здоров’я людини та методологія його вивчення. Групи психічного здоров’я. 3. Закономірності та особливості розвитку і формування провідних психофізіологічних функцій організму та особливостей особистості у дитячому, підлітковому і дорослому віці. 4. Провідні методи психофізіологічних і психогігієнічних досліджень та критерії оцінки психічного здоров’я. 5. Психогігієнічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини. 6. Біоритмологія як наука, її значення. Провідні характеристики біологічних ритмів та методологія їх вивчення. 7. Біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини. ЗАВДАННЯ: 1. Ознайомитися з найбільш поширеними методами та методиками психофізіологічних, біоритмологічних та психогігієнічних досліджень. 2. Дослідити особливості процесів формування та розвитку провідних психофізіологічних функцій організму учнів та студентів, особливостей їх особистості та біоритмологічних характеристик. ЛІТЕРАТУРА: 1. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Гончарук Є. Г., Кундієв Ю. І., Бардов В. Г. та ін.] ; за ред. Є. Г. Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 178–185, 485–490. 2. Общая гигиена: пропедевтика гигиены / [Гончарук Е. И., Кундиев Ю. И., Бардов В. Г. и др.] ; под ред. Е. И. Гончарука. ― К.: Вища школа, 1999. ― С. 130–134, 568–573. 3. Общая гигиена / [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.] – М.: Медицина, 1985. – С. 314–319. 4. Общая гигиена // [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.] – М.: Медицина, 1990. – С. 255–256, 259–263. 5. Румянцев Г.И. Общая гигиена / Г.И. Румянцев , Е.П. Вишневская , Т.А. Козлова. – М.: Медицина, 1985. – С. 228–230. 6. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів VI курсу медичного факультету / [Сергета І.В., Бойчук Б.Р., Латанюк С.О. та ін.] – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – С. 42–50. 7. Гигиена детей и подростков / Под ред. В.Н. Кардашенко. – М.: Медицина, 1988. – С. 60–79, 469–487. 8. Гигиена детей и подростков / [Сердюковская Г.Н., Сухарев А.Г., Белостоцкая Е.М. и др.]; под ред. Г.Н. Сердюковской, А.Г. Сухарева. – М., Медицина, 1986. – С. 70–95, 232–243. 9. Сергета І.В. Організація вільного часу та здоров’я школярів / І.В. Сергета, В.Г. Бардов. – Вінниця: РВВ ВАТ “Віноблдрукарня“, 1997. – 292 с. 10. Сергета І.В. Гігієна та охорона праці користувача ЕОМ / І.В. Сергета , М.П. Олійник, В.Г. Бардов. – Вінниця: РВВ ВАТ “Віноблдрукарня”, 1998. – 112 с. 11. Гехт К. Психогигиена / К. Гехт. – М.: Прогресс, 1979. – 250 с. 12. Психогигиена детей и подростков / Под ред Г.Н.Сердюковской, Г.Гельница. – М.: Медицина, 1985. – 224 с. 13. Здоровье, развитие, личность / Под ред Г.Н.Сердюковской, Д.Н.Крілова, У.Кляйнпетера. – М.: Медицина, 1990. – 336 с. 14. Школа и психическое здоровье учащихся / Под ред. С.М.Гомбаха. – М.: Медицина, 1988. – 272 с. 15. Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков / А.Г. Сухарев. – М.: Медицина, 1991. – 272 с. 16. Бардов В.Г. Гигиена климата / В.Г. Бардов. – К., 1990. – 136 с. 17. Биологические ритмы / Под ред. Ю.Ашоффа. – М.: Мир, 1984. – Т.1. – 414 с. – Т.2. – 262 с. 18. Биоритмы и труд / [К.М.Смирнов, А.О.Навакатикян, Г.М.Гамбашидзе и др.]. – Л.: Наука, 1980. – 143 с. 19. Деряпа Н.Р. Проблемы медицинской биоритмологии / Н.Р. Деряпа, М.П. Мошкин, В.С. Посный. – М.: Медицина, 1985. – 208 с. 20. Доскин В.А. Биологические ритмы растущего организма / В.А. Доскин, Н.Н. Куинджи. – М.: Медицина, 1989. – 224 с. 21. Доскин В.А., Лаврентьева Н.А. Актуальные проблемы профилактической хрономедицины / В.А. Доскин, Н.А. Лаврентьева. – М.: ВНИИМИ, 1985. – 80 с. 22. Доскин В.А. Ритмы жизни / В.А. Доскин, Н.А. Лаврентьева. . – М.: Медицина, 1991. – 176 с. МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ В ході практичного заняття студенти засвоюють основні методичні підходи до вивчення психічного здоров’я, психогігієнічні, психофізіологічні та біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності та оптимізації адаптаційних ресурсів організму людини, вивчають особливості особистості, психофізіологічні та біоритмологічні особливості студентів тощо. Актуальні проблеми психогігієни Протягом останніх років серед комплексу профілактичних наук, що складають сучасну гігієну, однією з найбільш мультикритеріальних, багатогранних та інтегративних за своїм змістом у багатьох країнах світу по праву визнають психогігієну. Дійсно, глибокі зміни соціальних стереотипів в результаті докорінних та глибинних соціальних, економічних та політичних зрушень, які відбуваються нині в більшості з них не можуть не накладати свій відбиток на нервово-психічну сферу особистості людини, сприяють зростанню ступеня поширення психічних розладів, порушень психічної, психофізіологічної та соціально–психологічної адаптації, формуванню різноманітних проявів соціальної дезадаптації тощо. Епідеміологічні дослідження останніх років свідчать про те, що сьогодні питома вага дітей з невротичними реакціями в різних країнах Європи коливається від 28% до 74%. За даними комітету експертів ВООЗ, розлади психічного здоров’я, які порушують процеси соціального становлення та професійного самовизначення особистості, зустрічаються практично у кожної двадцятої дитини. Це узагальнені дані світової статистики. Проте у розвинутих урбанізованих країнах Західної Європи та Північної Америки число психічних зрушень, що мають функціональну природу, є значно вищим. Зокрема, діти з невротичними проявами у Франції складають 38% від загального числа, у Швейцарії – 32%. В Україні, Росії та деяких інших країнах СНД, за даними спеціальних досліджень, що були проведені, рівень поширення вже сформованих психічних захворювань в дитячому віці становить 10–15%, в підлітковому – 20-25%, що, до речі, є в 10-12 разів більшим, ніж за даними офіційної статистики, яка проводиться на підставі визначення числа звертань за медичною допомогою до психіатра. Більшість з неврозів, дійсно, виникає саме впродовж шкільного періоду життя. Установлено, що астено-невротичні реакції спостерігаються у 12-20% дітей шкільного віку. Слід відмітити і те, що переважна більшість з них має психогенний характер, тобто виникає як наслідок дії психотравмуючих ситуацій і належить до категорії так званих граничних нервово-психічних розладів. Однак хоча ці реакції є нетривалими, такими, що минають, вони являють собою незаперечні передумови формування та розвитку стану психічної дезадаптації, для якої властивим слід вважати суттєве посилення окремих рис та особливостей особистості, що зумовлюють її вибіркову уразливість до впливу окремих психогенних факторів на тлі адекватної стійкості до діїінших. Тому проблема забезпечення наукового підґрунтя сучасних психогігієнічних досліджень потребує поглибленого розгляду методологічних та прогностичних аспектів проблеми формування психічно здорової особистості. Отже, розглянемо основні фундаментальні питання проблеми, яка знаходиться в центрі уваги. Психогігієна – галузь сучасної гігієни, що вивчає стан нервово-психічного здоров’я населення, його динаміку у зв’язку зі впливом на організм людини природних, соціальних, виробничих і побутових чинників та розробляє на підставі цих досліджень науково-обґрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення як психічного, так і соматичного здоров’я. Основні завдання психогігієни:
Методологія вивчення психічного здоров’я Атрибутивно-категорійний підхід   Нормативний підхід Прогностичний підхід   Інтегративний підхід Відповідно до атрибутивно-категорійного підходупсихічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово-психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або утруднення, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом. Отже,головний атрибут психічного здоров’я – не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово–психічний розвиток, що відповідає вікові, а також сприятливий функціональний стан організму і, передусім, вищої нервової системи та сенсорних систем організму Провідні критерії психічного здоров’я:
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||