Главная страница
Навигация по странице:

  • Доплерометрія

  • III. Основні принципи лікування. Мета лікування

  • Режимні заходи для хворих на хронічний вірусний гепатит В (Д)

  • Диспансерний нагляд

  • ХРОНІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ С (ХВГ – С) Шифр В 18.2 – хронічний вірусний гепатит С (ХВГ – С). I. Визначення

  • II. Критерії діагностики 1. К л і н і ч н і к р и т е р і ї. Ф а з а р е а к т и в а ц і ї

  • Ситуационные задачи. метод_самост_дискинезии. Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття


    Скачать 0.71 Mb.
    НазваниеМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
    АнкорСитуационные задачи
    Дата28.11.2022
    Размер0.71 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файламетод_самост_дискинезии.doc
    ТипМетодичні вказівки
    #816840
    страница4 из 8
    1   2   3   4   5   6   7   8

    Таблиця 1. Компоненти індексу гістологічної активності (по R.G. Knodell та співавт.)





    № компоненту

    Компонент ІГА

    Бал

    1

    Перипортальні некрози гепатоцитів, включаючи мостовидні

    0-10

    2

    Внутрішньодолькові фокальні некрози та дистрофія гепатоцитів

    0-4

    3

    Запальний інфільтрат в портальних трактах.

    0-4

    4

    Фіброз

    0-4

    – ІГА:

    • мінімальний 1-3 бали

    • низький – 4-8 балів

    • помірний – 9-12 балів

    • високий – 13-18 балів


    Таблиця 2. Напівкількісна система обліку ступеня фіброзу печінки (по V.S. Desmet і співавт.)


    Бал

    Ступінь фіброзу

    Характер фіброзу

    0

    Фіброз відсутній



    1

    Слабкий

    Портальний та перипортальний фіброз

    2

    Помірний

    Порто-портальні септи ((≥ 1)

    3

    Важкий

    Порто-центральні септи (≥ 1)

    4

    Цироз

    Цироз



    Ф а з а і н т е г р а ц і ї в і р у с а г е п а т и т а В.
    Відсутність скарг або підвищена втомлюваність, періодичний головний біль; прояви диспептичного та абдомінального больового синдромів (ниючий біль в епігастрії, відчуття важкості в правому підребер’ї) реєструються у хворих з супутніми захворюваннями шлунково-кишкового тракту в період загострення ХГ. Нормальні розміри печінки, або незначна гепатомегалія, малі печінкові знаки не виражені. Нормальні показники біохімічних проб, або незначне підвищення АХТ до 2 норм при нещодавній сероконверсії.

    Серологічні критерії – наявність НВsAg, antiHBcIgG, antiHBe.

    Доплерометрія – підвищення об’ємного кровотоку при помірній активності запального процесу.

    Кон’юнктивальна біомікроскопія – мікроциркуляторні порушення відповідають активності запального процесу в печінці. Помірноактивні форми характеризуються внутрішньосудинними (агрегація еритроцитів, намистоподібний кровоплин в мікросудинах) та судинними порушеннями (зменшення артеріоло-венулярного коефіцієнту 1:5). Мінімальноактивні форми проявляються внутрішньосудинними (агрегація еритроцитів тільки в венулах), та судинними (зменшення артеріоло-венулярного коефіцієнту до 1:3 – 1:4, наявність сітчатої структури) порушеннями.
    П е р і о д р е м і с і ї х р о н і ч н о г о г е п а т и т а В.


    1. Відсутні скарги. Ознаки хвороби виявляються лише результатами гістологічних досліджень біоптатів печінки – зменшення в 2 рази індекса гістологічної активності і відсутність подальшого фіброзування;

    2. Відсутність маркерів реплікації (HВeAg, ДНК HBV, anti HB cor IgM) протягом 6 місяців;

    3. Рівень АлАт і АсАт відповідає нормі.


    III. Основні принципи лікування.

    Мета лікування

    1. Повна ерадікація НBV, або сероконверсія НВе Ag в анти НВе.

    2. Ліквідація активного запального процесу в печінці.

    3. Попередження прогресування та розвитку ускладнень.


    Режимні заходи для хворих на хронічний вірусний гепатит В (Д):

    • охоронний режим;

    • дієта № 5 та з урахуванням супутньої патології шлунково-кишкового тракту при її наявності;

    • обмеження прийому медикаментів;

    • усунення факторів, які можуть провокувати загострення хронічних гепатитів (інсоляція, часті респіраторні захворювання, контакт з токсичними речовинами);

    • медикаментозна терапія відповідно періоду, стадії захворювання, активності патологічного процесу.

    Х р о н і ч н и й г е п а т и т В, ф а з а р е п л і к а ц і ї (В):

    1. α-Інтерферони (Інтрон А, лаферон та ін.) – 5-6 ММО/м² 3 рази на тиждень при HBe Ag (+) ХГР 6-12 місяців або ламівудин (дітям від 3 міс до 12 років – 3 мг/кг маси тіла 2 рази на добу, але не більше 100 мг/добу).

    Критерії відбору для проведення противірусної терапії:

    • фаза реплікації

    • наявність підвищеного рівня АЛТ> 2N

    • відсутність протипоказань

    при N рівні трансаміназ лікування призначають з урахуванням результатів пункційної біопсії печінки (гістологічна активність, наявність фіброзу). Контрольне серологічне дослідження крові 3 міс від початку ІФН-терапії, при відсутності ДНК HBV, або зменшенні ДНК на 2 log лікування продовжують, при відсутності динаміки – припиняють, або доповнюють ламівудином.

    • призначення ламівудину більш ефективно у хворих з HBe Ag (-) генотипом, та при неефективності ІФН-терапії. Монотерапія ламівудином може бути продовжена до 18-24 міс.

    • ефективність комбінованої терапії (ІФН + ламівудин) на сьогодні порівняно з монотерапією не доведена.

    1. Сорбенти (ентеросгель) у вікових дозах, тривалість курсу визначається режимом призначення кожного препарату, щоквартально (Д).

    2. Антиоксиданти - аєвіт, унітіол 5 % розчин із розрахунку 5 мг/кг маси тіла 10 – 14 днів двічі на рік (Д).

    3. Препарати, що нормалізують мікрогемо- та лімфоциркуляцію (теонікол, троксевазин, цитраргінін – протягом 1-1,5 місяця, двічі на рік (Д).

    4. Дуфалак (лактулоза) (Д).

    5. Гепатопротектори та препарати, що покращують жовчовиділення. (Д).


    Х р о н і ч н и й в і р у с н и й г е п а т и т В в ф а з і р е п л і к а ц і ї з

    х о л е с т а т и ч н и м т а а в т о і м у н н и м к о м п о н е н т о м (Д):

    1. Глюкокортикоїди (1-1,5 мг/кг на добу) в поєднанні з урсофальком (10 мг/кг маси тіла на добу) до нормалізації показників імунозапального процесу з наступним призначенням ІФН-α протягом 6 міс.

    2. Екстракорпоральні методи лікування.

    3. Сорбенти (ентеросгель, отоніл та ін. курсом 7 днів); плазмоферез при фульмінантному перебігу 1 раз на міс 1 квартал.

    4. Пребіотики, пробіотики (за показаннями 3 тиж – 3-4 рази на рік).

    5. Антиоксиданти (вітамін Е, унітіол та ін.).

    6. Препарати, що нормалізують мікрогемо- та лімфоциркуляцію.(дози вказано вище).

    7. Гепатопротектори у вікових дозах загальноприйнятим терміном вживання.



    ІІ. Х р о н і ч н и й г е п а т и т В в ф а з і і н т е г р а ц і ї в і р у с у п р и п і д - в и щ е н н і п о к а з н и к і в т р а н с а м і н а з (Д):

    1. Гепатопротектори (гепабене, гепатофальк-планта, хофітол, галстена в вікових дозах протягом 4-х тижнів) .

    2. Ентеросорбенти.

    3. Препарати, що нормалізують мікрогемоциркуляцію (теонікол, троксевазин, цитраргінін).

    4. Вітаміни групи В, А, Е, С (аєвіт, полівітаміни в вікових дозах) 1 міс

    5. Санаторно-курортне лікування в період ремісії: санаторії г/е профілю бажано за місцем проживання.

    .

    Диспансерний нагляд

    З диспансерного нагляду діти не знімаються.

    В період ремісії:

    - огляд педіатра-гастроентеролога не рідше одного разу на 6 міс.

    • загальноклінічні аналізи та біохімічне дослідження крові 1 раз в 6 міс;

    • серологічне дослідження крові – визначення маркерів HBV 1раз на 6 міс;

    • УЗД печінки та органів черевної порожнини 1раз на 6 міс.

    ХРОНІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ С (ХВГ – С)

    Шифр В 18.2 – хронічний вірусний гепатит С (ХВГ – С).

    I. Визначення

    Хронічний вірусний гепатит С – це хронічне захворювання викликане вірусом гепатиту С, яке формується через 6 місяців після перенесенного гострого гепатиту С, протікає безсимптомно з періодичним підвищенням рівня трансаміназ в крові.

    II. Критерії діагностики

    1. К л і н і ч н і к р и т е р і ї.

    Ф а з а р е а к т и в а ц і ї :

    - Наявність в анамнезі факторів ризику розвитку хронічного вірусного гепатиту С (гемотрансфузії, травми з кровотечею, наркоманія, перинатальний шлях, хірургічні операції, статеві контакти, татуювання та інші).

    - В клінічній картині захворювання переважає синдром хронічної неспецифічної інтоксикації, (підвищена втома, дратівливість, емоційна лабільність, зниження пам’яті), в генезі якої провідна роль належить ендотоксикозу і вегетативним розладам, рідше прояви диспептичного синдрому (зниження апетиту, періодична гіркота в роті або нудота) та больовий абдомінальний синдроми характерні для хворих з супутніми захворюваннями шлунково-кишкового тракту і об’єктивні ознаки: помірна гепатомегалія, пальмарна ерітема у хворих з низькою та помірною активністю запального процесу; жовтяниця, малі печінкові ознаки, гепато- спленомегалія, носові кровотечі при високій активності процесу в період загострення хвороби.



    1. 2. Л а б о р а т о р н і д о с л і д ж е н н я:

    2. - Серологічні критерії: РНК- HCV, анті-HCV IgM.

    • Лабораторні критерії: підвищення активності трансаміназ, показників загального

    білірубіну, γ-глобулінів, тимолової проби, зменшення вмісту альбумінів при високій активності запального процесу; помірна гіперферментемія – при помірній активності ХГ.Про активність процесу можна судити за активністю трансаміназ (АлАТ, АсАТ): 1,5-2 норми - мінімальна, 3-5 норми - низька, 5-9 норм - помірна, більше 9 норм - висока.

    • Біопсія печінки та гістологічне дослідження біоптатів печінки: поєднання жирової і гідропічної дистрофії з перевагою жирової дистрофії гепатоцитів, наявність ацидофільних тілець Каунсильмена, лімфоїдних фолікул в портальних трактах та інтралобулярно, лобулярні некрози, активація синусоїдальних клітин, “ланцюжок” лімфоцитів та макрофагів в синусоїдах, ураження жовчних протоків.
    Активність запального процесу визначається індексом гістологічної активності (ІГА) по R.G. Knodell, ступінь фіброзу – даними напівкількісної системи обліку фіброзу печінки по V. S. Desmet (таблиці 1, 2)
    1   2   3   4   5   6   7   8


    написать администратору сайта