Методичні вказівки до семінарських занять І самостійної роботи студентів із курсу "історія україни"

• Название: Методичні вказівки до семінарських занять І самостійної роботи студентів із курсу "історія україни"
• Анкор: metodichni_vkazivki_2010.doc
• Дата: 17.06.2018
• Размер: 466 Kb.
• Имя файла: metodichni_vkazivki_2010.doc
• Тип: Методичні вказівки; #20414
• страница: 2 из 7

Список рекомендованої літератури

Брайчевський, М.Ю. Походження Русі [Текст] / М.Ю. Брайчевський. – К.: Наук. думка, 1986. – 224 с.

Брайчевський, М.Ю. Утвердження християнства на Русі [Текст] / М.Ю. Брайчевський. – К.: Наук. думка, 1988. – 262 с.

Горський, А.Л. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі [Текст] / А.Л. Горський // Укр. іст. журн. – 1994. – № 1. – С. 3 – 6.

Греков, Б.Д. Киевская Русь [Текст] / Б.Д. Греков. – М.: Учпедгиз, 1949. – 510 с.

Грушевський, М.С. Історія України-Руси [Текст]: в 2 т., 12 кн. / М.С. Грушевський. – К.: Наук. думка, 1992 – 1993. – Т. 1. – 736 с.; т. 2 . – 640 с.

Іларіон, митр. Дохристиянські вірування українського народу [Текст]: іст.-рел. моногр. / Іларіон, митр. – К.: АТ “Обереги”, 1992. – 424 с.

Котляр, М.Ф. Запровадження християнства у Давньоруській державі [Текст] / М.Ф. Котляр // Укр. іст. журн. – 1988. – № 6. – С. 14–25.

Ловмянский, X. Русь и норманы [Текст] / Х. Ловмянский. – М.: Прогресс, 1985. – 304 с.

Моця, О.П. Київська Русь: результати та перспективи досліджень [Текст] / О.П. Моця // Укр. іст. журн. – 1996. – № 4. – С. 41 – 49.

Новосельцев, А.П.. Образование Древнерусского государства и первый его правитель [Текст] / А.П. Новосельцев // Вопр. истории. – 1991. – № 2–3. – С. 3–20.

Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) [Текст] / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В.В. Яременка. – К.: Рад. письм., 1990. – 558 с.

Рыбаков, Б.А. Киевская Русь и русские княжества ХІІ – ХІІІ вв. [Текст] / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, 1982. – 592 с.

Рыбаков, Б.А. Язычество Древней Руси [Текст] / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, 1987. – 782 с.

Рыбаков, Б.А. Язычество древних славян [Текст] / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, 1981. – 607 с.

Седов, В.В. Восточные славяне в VІ–ХІІІ вв. [Текст] / В.В. Седов. – М.: Наука, І982. – 327 с.

Тихомиров, М.Н. Древнерусские города [Текст] / М.Н. Тихомиров. – М.: Политиздат, 1956. – 177 с.

Толочко, А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология [Текст] / А.П. Толочко. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с.

Толочко, О.П. Київська Русь [Текст] / О.П. Толочко, П.П. Толочко, НАН України, Ін-т археології НАН України, Ін-т історії України НАН України. – К.: Видавн.. дім “Альтернативи” 1998. – 336 с. – (Україна крізь віки: в 15 т. – Т. 4).

Толочко, П.П. Київська Русь [Текст] / П.П. Толочко. – К.: Абрис, 1996. – 360 с.

Фроянов, И.Я. Исторические реалии в летописном сказании о призвании варягов [Текст] / И.Я. Фроянов // Вопр. истории. – 1991. – № 6. – С. 3 – 15.

Юшков, С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі [Текст] / С.В. Юшков. – К.: Наук. думка, 1992. – 352 с.

Яковенко, Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. [Текст] / Н.М. Яковенко. – К.: Генеза, 1997. – 312 с.

Теми рефератів

1. Походження назви “Русь”.

2. Роль варягів в утворенні Київської Русі. Норманська теорія.

3. Особливості феодальних відносин на Русі в Х–ХІІ ст.

4. Язичництво в Давній Русі.

5. Утвердження християнства на Русі.

6. Культура Київської Русі.

Тема 2. Українські землі в Литовсько-Польську добу (ХІV – перша половина ХVІІ ст.)
Мета семінару: проаналізувати суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ) та Польщі; розглянути процес виникнення й становлення козацького стану в українському суспільстві, визначити його роль у відновленні традицій державотворення й схарактеризувати участь у боротьбі з татарсько-турецькою агресією; розкрити мету, хід і наслідки козацьких та козацько-селянських повстань.

План

1. Включення українських земель до складу інших держав. Суспільно-політичний та економічний розвиток земель України в складі Литви та Польщі.

2. Берестейська церковна унія та її наслідки.

3. Виникнення та еволюція українського козацтва, Запорозька Січ, її державний устрій та соціально-економічний розвиток.
Починаючи розгляд першого питання, важливо підкреслити, що для розвитку українських земель, які в ХІІІ–ХІV ст. відійшли до складу Польщі, Литви, Угорщини, Османської імперії та Московської держави, склалися зовсім різні умови. Адже ці держави суттєво відрізнялися своїм суспільно-політичним устроєм, соціально-економічним та духовним життям. Водночас традиції Київської держави впливали і на розвиток цих країн.

Слід відзначити, що оволодіння ”руськими землями” мало різні форми, починаючи від династичних шлюбів, і закінчуючи силовими методами. Прикладом може служити шлюб сина Великого князя Литовського Гедиміна Любарта з дочкою Андрія Юрійовича й князювання останнього у Волинській землі протягом 1340–1385 рр. У другій половині ХІV ст. почалася збройна боротьба за українські землі. Зокрема, Польське королівство захопило майже всю Галичину й поступово запровадило польську адміністративну систему та польське право. Рекомендується охарактеризувати систему управління в галицьких землях, уведену Польщею, її еволюцію.

У 1359 р. розпочався наступ на Чернігово-Сіверщину литовського князя Ольгерда. Необхідно проаналізувати події, що відбувалися в українських землях і привели до утворення нової держави – Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. Важливо підкреслити, що успіхи Великого князівства Литовського були пов’язані з боротьбою за звільнення українських земель від монголо-татар і політичне об’єднання.

Підкорити українські землі прагнула й Угорщина. Ще в ІХ ст. під її владу потрапило Підкарпаття. На цій території проживало населення, яке називало себе “русинами” та “руснаками”. Тут була запроваджена угорська політико-адміністративна система. Потрібно розкрити суть цієї системи, звернути особливу увагу на децентралізацію Угорщини, що сприяло створенню органів міського самоврядування. На початку ХVІ ст. деяка частина Підкарпатської Русі була включена до Трансільванського князівства, а інша – до Австрії. Проте в другій половині ХVІІ ст. все Закарпаття було приєднане до Австрійської імперії. Слід відзначити, що українцям цього краю вдалося зберегти етнічні цінності, звичаї, культуру, побут, мову.

Буковинські землі входили до Молдавського князівства. Буковина (Шипинська земля) поділялася на три волості. Волосний устрій зберігався до ХVІ ст., аж до захоплення Молдавії Туреччиною та встановлення турецької військово-адміністративної системи.

Починаючи з ХІІІ ст. в Криму та Північному Причорномор’ї утверджувалися татарські державні утворення, відбувалися процеси асиміляції значної частини українського населення. У ХV ст. виникло самостійне Кримське ханство (1449), яке з 1478 р. визнало себе васалом Туреччини. Турецько-татарські набіги на українські землі мали негативні наслідки для їх подальшого розвитку.

Протягом першої половини ХV ст. Москва розпочала “збирання” земель Русі. У 1517–1523 рр. Чернігівське й Сіверське князівства були включені до безпосередніх володінь Москви. Із 90 років (1492–1582 рр.) не менше 40 тривала боротьба московських царів з Литвою та Польщею, куди входили українські землі. Таким чином, на українських теренах був перерваний процес державного будівництва в традиціях Русі-України й запроваджені державні інституції сусідніх держав.

Більшість українських земель були включенні до складу Литви. Важливо підкреслити, що це не спричинило особливих соціальних потрясінь. Приєднання українських земель до Литви надало їм особливого статусу удільних князівств. Необхідно розкрити суть цього статусу й назвати ознаки, що свідчать про автономію князівств у складі Литви. Також слід охарактеризувати політику Гедиміна та Ольгерда, які в розбудові Литовсько-Руської держави спиралися на традиції Київської Русі в суспільно-політичному, соціально-економічному та духовному житті.

Толерантна політика литовських князів зміцнила державу, що дало можливість протистояти німецькій агресії на Східі й водночас привело до централізації влади й зосередження її в руках Великого князя. Розпочався наступ на автономні права удільних князівств. Потрібно показати, у чому це проявилося.

Загострилися відносини Литви й з Московським князівством, особливо після 1380 р. У 1385 р. Великий князь литовський Ягайло уклав договір (Унію) з Польщею. Це була особиста унія, основою якої був шлюб князя з польською королевою Ядвігою. Необхідно проаналізувати умови підписання унії та її вплив на подальший розвиток Литви та українських земель у її складі. Кревська унія зміцнила позиції Польщі, але загострила її відносини з литовською та українською знаттю, що змусило Ягайла підписати в 1392 р. Острозьку угоду. Рекомендується також розкрити зміст Вільнянської угоди (1401), охарактеризувати збройний виступ подільського князя Свидригайла Ольгердовича й підписання Литвою та Польщею Городельської унії (1413).

Польсько-литовська держава поступово обмежувала автономні права удільних князівств і в 1452 р. було ліквідоване Волинське удільне князівство, а в 1471 р. – Київське. Почалося запровадження воєводського устрою. Потрібно розкрити суть управління воєводствами. Рекомендується схарактеризувати зовнішню політику держави, а саме відносини з Кримом, Туреччиною й Московським князівством.

Внутрішня та зовнішня політика литовсько-польської держави впливала й на соціально-економічне та духовне життя в українських землях. Соціально-економічний розвиток відбувався в умовах переважання феодальної системи, поступового введення норм польського права та запровадження кріпацтва( у ХV ст. термін відробітку складав 14 днів на рік). Правове поле створювалося цілою низкою документів. Необхідно проаналізувати зміст таких документів, як Привілей для литовської шляхти (1447), “Судебник” (1468) і особливо на Литовські статути (1529, 1566, 1588). У 1557 р. булоа проведена аграрна реформа, результатом якої стало прийняття сеймом “Уставу на волоки”. Право власності селян на землю ліквідувалося, вони були перетворені на володільників землі. Необхідно розкрити зміст фільваркової системи господарювання, яка була одним із факторів перетворення Польщі в другій половині ХVІ ст. на житницю Європи. Слід також висвітлити зміст місцевого самоврядування, яке отримали міста згідно з Магдебурзьким правом. У 1569 р. була укладена Люблінська унія й відбулося об’єднання Литви та Польщі в єдину державу – Річ Посполиту. На чолі держави стояв король, який включно до ХVІІ ст. мав титул „Король польський і великий князь литовський і руський”. Нова держава мала форму федерації. Важливо підкреслити, що навіть в умовах полонізації українських земель після 1569 р. у міжнародних відносинах зберігалася назва “Руська земля” або “Русь”. Але процеси полонізації й окатоличення набули ще більших масштабів.

Опрацювання другого питання слід почати з вивчення складного періоду формування та розвитку канонічної, соборної, незалежної Руської православної церкви. Потрібно вказати, яке значення у формуванні духовної самосвідомості народу Русі-України мала ця церква. Необхідно дослідити вплив Київської митрополії на різні регіони, де мешкали слов’яни. З огляду на об’єктивні умови та суб’єктивні чинники цей процес був перерваний. Поступово Київ перестав бути духовним центром. Ще в 1299 р. київський митрополит Максим переїхав у Володимир на Клязьмі, а в 1324 р. митрополит Петро переніс свою резиденцію до Москви, зберігаючи титул митрополита Київського і всієї Русі. Необхідно розглянути позицію ВКЛ та Польщі стосовно православної церкви.

У цей період відбувається певний занепад українського православ’я. У землях, що входили до складу Литви та Польщі поширювались ідеї протестантизму, діяв орден єзуїтів. У свою чергу Москва проголосила себе “третім Римом”. У канонічне життя православної церкви почали втручатися миряни, особливо члени церковних братств. У таких умовах, стримуючи тиск із боку офіційної Варшави, частина українських митрополитів почала шукати захисту в Папи Римського. Після отримання згоди Риму в Бресті 6–10 жовтня 1596 р. був скликаний Собор і проголошене утворення уніатської церкви. Рекомендується охарактеризувати зміст статей унії, розкрити її значення та наслідки для українського народу.

Підводячи підсумки, варто підкреслити, що незважаючи на всю складність даного періоду, пов’язану з іноземним пануванням, етнокультурний і державно-політичний розвиток південноруських земель у другій половині ХІІІ–ХVІІ ст. відбувався на основі традицій Київської Русі. Родова назва “Русь” була присутня в усьому – у назві землі, країни, держави, народу, мови й навіть віри.

Вивчаючи третє питання даної теми, потрібно перш за все проаналізувати погляди істориків на проблему. Визначаючи причини, що зумовили появу українського козацтва, необхідно проаналізувати економічні, політичні, військово-стратегічні та соціальні чинники.

Аналізуючи зміст слова “козак”, слід розглянути його різні тлумачення. Найчастіше історики посилаються на такі документи, як “Таємна історія монголів” (1240) та “Хроніка” (м. Судак, Крим) від 13 травня 1308 р. Загалом виникнення козацтва відносять до 1492 р. Дуже важлива є проблема джерел формування козацтва. Треба показати, динаміку становлення відповідно до змін соціально-економічного й політичного розвитку суспільства. Якщо на початку становлення цього соціального прошарку в основному переважало міське населення, то в середині ХVІ ст. ряди козацтва поповнювалися за рахунок селян, міщан і навіть шляхти. Рекомендується проаналізувати географію розселення козаків, їх заняття й вплив на селянські маси. Необхідно також дати характеристику діяльності перших козацьких ватажків, яких пізніше почали називати гетьманами.

Українське козацтво вважають основним спадкоємцем державницьких традицій Русі-України. Про це свідчить заснування Запорозької Січі. Потрібно пояснити походження назви “Запорозька Січ”. Важливо підкреслити, що в сучасних умовах питання про першу Запорозьку Січ є дискусійне. Більшість істориків вважає, що вона знаходилася на о. Томаківка, хоча традиційно Запорізьку Січ пов’язують з о. Хортиця. Запорізька Січ на Хортиці існувала в 1552–1556 рр., за часів гетьманування Дмитра Вишневецького. Треба дати оцінку його діяльності, звернувши особливу увагу на відносини Січі з найближчими сусідами: Кримом, Туреччиною, Польщею та Московською державою. Відомо, що кількісний склад козаків у Січі не був постійним. Рекомендується проаналізувати основні чинники, які сприяли зростанню чисельності козацького стану українського суспільства.

Особливо активізувалася діяльність українського козацтва після Люблінської унії (1569). Потрібно приділити увагу виникненню у межах Речі Посполитої реєстрового козацтва. Аналізуючи державний устрій Запорозької Січі, доцільно розкрити основні ознаки державних інституцій, відповідно до яких Запорозьку Січ можна називати демократичною християнською республікою. Дуже важливо схарактеризувати законодавчу, виконавчу й судову владу на Січі та її конкретні завдання. Також треба приділити увагу питанню козацької символіки.

У цей період загострюється боротьба українського народу проти турецько-татарської навали. Відомо, що в ній основною силою було українське козацтво, яке з огляду на цю обставину виходило на міжнародну арену як суб’єкт європейської політики. Розглядаючи окремі питання історії Запорозької Січі, необхідно звернути увагу на характеристику діяльності найвизначніших козацьких лідерів.

Рекомендується проаналізувати основні чинники, які обумовили назрівання соціальної напруги в українському суспільстві на межі ХІV–XVІІ ст. Основні причини цього явища треба розглядати в комплексі: релігійні; соціально-економічні; протиріччя всередині окремих станів (реєстрове і нереєстрове козацтво); національні. Загострення відносин між козацькою Україною та Річчю Посполитою зрештою призвело до першого великого повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591–1593 рр.), яке український історик С. Леп’явко вважає “першим етапом великого козацького руху 1519–1596 рр.” Крім того, слід розкрити зміст козацьких та козацько-селянських повстань під керівництвом С. Наливайка (1594–1596), М. Жмайла (1625), Т. Федоровича (Трясила) (1630–1631), І. Сулими (1635), Павлюка (Павла Бута) (1637), Я. Острянина та Д. Гуні (1638). Ці повстання, що стали кульмінацією соціальної та національної напруги, сприяли початку формуванню національної самосвідомості значної частини українського суспільства.
Список рекомендованої літератури
Антонович, В.Б. Моя сповідь [Текст] / В.Б. Антонович. – К.: Либідь, 1995. – 814 с.

Апанович, О.М. Розповіді про запорізьких козаків [Текст] / О.М. Апанович. – К.: Дніпро, 1991. – 462 с.

Багалій, Д.І. Історія Слобідської України [Текст] / Д.І. Багалій. – К.: Дельта, 1993. – 247 с.

Боєчко, В.Ф. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва [Текст] / В.Ф. Боєчко, А.Ю. Чабан // Укр. іст. журн. – 1992. – № 2. – С. 48–63.

Вступна лекція Д.І. Яворницького про значення українського козацтва, прочитана студентам Московського університету 5 жовтня 1901 р. [Текст] / публ. підгот. І.М. Гапусенко // Укр. іст. журн. – 1968. – № 7. – С. 118–127.

Голобуцький, В.О. Запорізьке козацтво. [Текст] / В.О. Голобуцький. – К.: Либідь, 1994. – 462 с.

Гуменюк, А.І. Сторінка з історії культурного життя запорізьких козаків [Текст] / А.І. Гуменюк // Укр. іст. журн. – 1966. – № 6. – С. 107–112.

Гурбик, А. Аграрна реформа в Україні ХVІ ст. [Текст] / А. Гурбик. – К.: Наук. думка, 1997. – 64 с.

Гурбик, А.О. Виникнення Запорізької Січі (хронологічний та територіальний аспекти проблеми) [Текст] / А.О. Гурбик // Укр. іст. журн. – 1999. – № 6. – С. 3–17.

Гурбик, А. Копні суди на українських землях у ХІV – XVІ ст. [Текст] / А. Гурбик // Укр. іст. журн. – 1990. – № 10. – С. 110–116.

Дві Русі [Текст] / упоряд. Л. Івшина. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

Іванченко, С. Історія без міфів. Бесіди з історії укранської державності [Текст] / С. Іванченко. – К.: МАУП, 2007. – 622 с.

Історія України: нове бачення [Текст] / упоряд. В.А. Смолій. – К.: Альтернатива, 2000. – 463 с.

Котляр, М.Ф. Торгівля на Україні в ХІV–XV столітті [Текст] / М.Ф. Котляр // Укр. іст. журн. – 1975. – № 1. – С. 38–47.

Мишко, Д.С. Соціально-економічні умови формування української народності [Текст] / Д.С. Мишко. – К.: Наук. думка, 1963. – 84 с.

Реєнт, О.П. Усі гетьмани України [Текст] / О.П. Реєнт, І.А. Коляда. – Х.: Фоліо, 2008. – 412 с.

Сас, П.М. Деякі особливості міського самоврядування на Україні в ХV–XVІ ст. [Текст] / П.М. Сас // Укр. іст. журн. – 1982. – № 9. – С. 106–109.

Сергієчко, Г.Я. Біля витоків українського козацтва й Запорозької Січі [Текст] / Г.Я. Сергієчко // Укр. іст. журн. – 1992. – № 12. – С. 123–131.

Смолій, В.А. Українська козацька держава [Текст] / В.А. Смолій // Укр. іст. журн. – 1991. – № 4.– С. 5–19.

Тимошенко, Л.В. Артикули Берестейської унії 1596 р. [Текст] /Л.В. Тимошенко // Укр. іст. журн. – 1996. – № 2. – С. 15–27.

Україна Incognita [Текст] / Упорядник Л. Івшина. – К.: Факт, 2003. – 400 с.

Українська культура [Текст] / Лекції упоряд. Д. Антонович. – К.: Либідь, 1993. – 587 с.

Українське народознавство [Текст]: навч. посіб. / упоряд. С.П. Павлюк. – Л.: Фенікс, 1994. – 603 с.

Шабульдо, Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского [Текст] / Ф.М. Шабульдо. – К.: Наук. думка, 1987. – 184 с.

Теми рефератів
1. Історичні постаті в Україні ХІV – першої половини ХVІІ ст.

2. Формування української народності в ХІV–ХVІІ ст.

3. Побут та звичаї українського народу в ХІV – першій половині ХVІІ ст.

4. Міжконфесійні відносини в Україні в ХІV –першій половині ХVІІ ст.

5. Культура та освіта в Запорозькій Січі.

6. Міжнародні зв’язки Запорозької Січі.

7. Роль еліти в державотворчих процесах Запорозької Січі.

8. Д.І. Яворницький – видатний український історик.
Тема 3. Україна в другій половині XVII ст. Визвольна війна

українського народу під проводом Б. Хмельницького
Мета семінару: визначити причини, характер, окреслити основні етапи Визвольної війни; розкрити значення Переяславської Ради й Березневих статей; проаналізувати особливості устрою держави, створеної Б. Хмельницьким.
План

1. 
   Передумови, причини, характер, рушійні сили Визвольної війни.
   

2. Хронологія та типологія подій Визвольної війни, сприйняття цих подій країнами тогочасної Європи.

3. Політико-правовий зміст Переяславської ради та Березневих статей 1654 р.
Розгляд першого питання слід почати з висвітлення всього комплексу соціально-економічних, політичних, національно-релігійних і психологічних причин, що зумовили початок Визвольної війни українського народу в середині XVII ст. Щодо передумов війни, то більшість учених сходиться на думці, що вони мали комплексний характер і стосувалися різних сфер суспільного життя. Однією з таких передумов став процес господарської та адміністративної колонізації Наддніпрянської та Лівобережної України найбільшими українськими магнатами. Меншою мірою колонізацію контролювала королівська влада. Ситуація дещо змінилася після укладення Люблінської унії, коли українські воєводства увійшли до складу коронних (польських) земель, а відтак присутність поляків на новоосвоєних теренах стала більш помітною. Латифундії українських магнатів поступово почали переходити до рук нових власників з-поміж польської шляхти, які одночасно зуміли обійняти низку ключових посад у місцевій адміністрації Брацлавського й Київського воєводств.

Колонізаційні процеси зумовили утворення в Наддніпрянській Україні специфічної соціальної структури місцевого населення з власним укладом життя й господарської діяльності. Більшість населення займалася торгівлею, ремеслами, сільським господарством і підсобними промислами (полювання, рибальство, бортництво тощо) та гуртувалася навколо дрібних міст і замків, які гарантували захист від татарських нападів. Як правило, цією господарською діяльністю займалися не лише селяни, а й городяни, які були змушені часто змінювати місце проживання й характер занять.

Життя на прикордонних територіях сформувало особливий психологічний тип людини, дуже мобільної та соціально активної. Найяскравішими представниками такого способу життя були, звичайно, козаки, які після прийняття “Ординації Війська Запорозького” 1638 р. шукали способів повернення втрачених прав. Козацтво часто спиралося на підтримку інших категорій населення з близьким до них способом життя й соціальним статусом: покозачених міщан, які часто їздили “на Низ”, заробляючи дрібними промислами й торгівлею, та напівпривілейованої дрібної шляхти – бояр, замкових, путних і кінних слуг, утискуваних урядом та місцевою владою. Особливими були також відносини селян із державною та панською владою. Так, у процесі колонізації селяни дістали певні “свободи” або “слободи”, що фактично означало майже повну правову й господарську незалежність і відкривало перед ними широкий простір для приватної ініціативи. Саме ці категорії населення й стали рушійними силами чергового антиурядового виступу, початок якого припав на 1648 p., ознаменувавши собою розгортання Визвольної війни. Приводом для неї була низка особистих конфліктів між реєстровою старшиною й старостинськими урядниками на Черкащині, а також незадоволення козацтва політикою польських магнатів, які змусили тодішнього короля Владислава IV відмовитися від вигідних для козаків планів початку антитурецької війни, що дозволило б їм збільшити реєстр і відновити втрачені права.

Визначаючи характер війни (національно-визвольний, релігійний, антифеодальний), необхідно виходити з характеристики рушійних сил, якими були майже всі верстви українського населення.

Важливо усвідомити, що метою війни були: знищення польського панування; ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження козацького типу господарювання; створення в етнічних межах України власної держави.

Опрацьовуючи друге питання, перед аналізом воєнних дій та з’ясуванням їх типології, слід змалювати політичній портрет провідника Визвольної війни – Б. Хмельницького – вихідця з дрібної шляхти, чигиринського сотника Черкаського реєстрового полку, у чий біографії наочно простежується вплив тих соціальних сил, які спричинили й організаційно оформили Визвольну війну українського народу XVII ст.

Розкриваючи зміст військових дій і значення головних перемог козаків у боях проти польсько-шляхетської армії, необхідно усвідомити, що питання, стосовно періодизації подій Визвольної війни й датування її хронологічних меж, досі залишаються дискусійними. Дослідники по-різному трактують її внутрішній зміст, характер і наслідки. Однак більшість сходиться на тому, що події Хмельниччини визначили радикальні зміни в державному ладі, політичній організації, соціальній структурі, культурному житті, зумовили глобальний переділ власності (насамперед земельної) на величезному обширі етнічних українських земель. Усі ці чинники в сукупності дають змогу окреслити козацьке повстання саме як революцію.

Початок революції датується 1648 р. – періодом дипломатичної та військової підготовки збройного виступу в Запорозькій Січі на чолі з Б. Хмельницьким. Перший етап тривав до 1651 р. – поразки повстанського війська під Берестечком і укладення невигідного Білоцерківського миру. У цей час була створена козацька держава, більш-менш чітко визначилися її територіальні межі, сформувалися органи цивільної та військової адміністрації, політичні угруповання в середовищі еліти. Козацький стан виразно заявив про свою першість у політичному житті, поступово усуваючи з нього селянство й міщан (посполитих). Після битви під Берестечком гетьманська влада, що періодично була вимушена йти на компроміси з поляками й частково відновлювала старі передреволюційні повинності (особливо на користь свого традиційного союзника – православної церкви), дедалі частіше наражалася на конфлікти з дрібним козацтвом і покозаченими селянами. Одночасно ускладнилося й міжнародне становище гетьманату, який втратив підтримку з боку Кримського ханства.

Під час другого етапу (1651–1654) точилася боротьба за відстоювання головним чином територіальних завоювань козаків, особливо на Правобережжі та Поділлі. У середині 50-х pp. ХVІІ ст. виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини безперервними війнами та неврожаями, її тимчасова міжнародна ізоляція зумовили вироблення політичною елітою стійкого курсу на пошук зовнішньої підтримки як необхідної умови збереження козацької державності. На роль протектора Гетьманщини однаковою мірою претендували Османська імперія, із якою уряд Хмельницького підтримував дружні відносини ще з початку війни, та Московська держава.

Військові події в Україні набули широкого міжнародного розголосу. Національно-визвольну війну європейські володарі сприйняли неоднаково, що пояснювалося складними міждержавними відносинами, зовнішньополітичними інтересами, розподілом сил у тогочасній Європі, яку потрясали реформаційні та контрреформаційні рухи. Зокрема, католицькі держави Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали Польщу й відразу ж зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу. Іспанія вступила в період занепаду й не мала можливості допомогти Польщі. До того ж її сили поглинала боротьба з Францією.

Австрія через складне внутрішнє становище (політичні та економічні труднощі після Тридцятирічної війни) також не підтримала Польщу збройним виступом на її боці. Допомога Габсбургів виявлялася насамперед у дипломатичній підтримці. Крім того, 1648 р. польському урядові було дозволено набирати солдатів в австрійських володіннях.

Франція як католицька держава й водночас ворог Габсбургів займала щодо визвольного руху українського народу негативну позицію, зумовлену її політикою на континенті (після Вестфальського миру 1648 р.), у якій Франція важливе місце відводила Польщі як своїй союзниці.

Ватикан щодо козацької України послідовно здійснював ворожу політику. Із Риму вимагали найрішучішої боротьби з козаками, аж до цілковитого їх знищення. Так, після укладення Зборівського миру папа Інокентій X надіслав 12 листопада 1649 р. королю й сейму настільки різкий протест проти цього договору, що Ян Казимир не наважився оприлюднити папський лист сеймові.

У німецьких князівствах ставлення до боротьби українського народу проти Речі Посполитої було неоднозначним: у католицьких – ворожим, у протестантських – поміркованим. Однак у німецьких землях не підтримували й Польщу, сподіваючись використати її послаблення для піднесення Пруссії.

Протестантські держави, а саме Англія, Голландія, Швеція й князівства Північної Німеччини, спостерігали за подіями в Україні з неприхованим інтересом і певним співчуттям, бо мова йшла про знесилення Речі Посполитої, а отже, і всього католицького блоку.

Швеція, обстоюючи свої інтереси, була готова розпочати війну проти Речі Посполитої. Добре обізнаний з тонкощами європейської політики, Богдан Хмельницький протягом 1649–1652 pp. прагнув установити дипломатичні відносини зі шведським королем та отримати від нього допомогу.

Англія найбільш співчутливо поставилася до Національно-визвольної війни. Так, англійська газета «Модеріт» у 1648–1650 pp. друкувала повідомлення про козацьку війну, дипломатичну активність «козацького генерала» Б. Хмельницького. Керівник англійської держави Кромвель убачав у національно-визвольній війні українського народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації.

Православні країни боротьбу українського народу загалом підтримали. Усі чотири православні патріархи (константинопольський, олександрійський, антіохійський, єрусалимський) благословили Б. Хмельницького на переможну війну. Складнішим було ставлення до національно-визвольної війни Московії, Валахії та Молдови. Кожна з цих держав хоч на словах і підтримувала Хмельницького, проте безпосередньо військову допомогу не надавала. Так, московський уряд, спостерігаючи за розгортанням подій, вичікував, яка зі сторін швидше знесилиться. Страх, що полум'я повстання може охопити й Московію, утримував царський уряд від допомоги козакам у війні.

Розгляд третього питання бажано почати з аналізу подій 1652–1657 pp. Необхідно з’ясувати, чому саме Росія стала союзником Б. Хмельницького й чому вона з 1649 р. утримувалася від такого союзу. Саме з козацькою країною в березні 1654 р. був укладений договір (у літературі його називають Переяславським або Переяславсько-Московським), згідно з яким Гетьманщина переходила під протекцію та оборону московського царя. Обидві сторони вкладали в нього різний зміст, а тому й по-різному бачили перспективи свого співіснування: козаки розглядали договір як рівноправну угоду, що гарантувала б гетьманату військову допомогу, залишаючи при цьому фактичну незалежність з усіма “стародавніми правами та вольностями”, тоді як Москва прагнула одностороннього підпорядкування Війська Запорозького своїм інтересам, здобуття повного політичного та економічного контролю над ним. Так чи інакше, але Переяславська угода мала значний вплив на формування козацької державності й політичної свідомості старшини ще й тому, що була першим прецедентом юридичного відокремлення козацької автономії від Польщі й, отже, визнання цієї автономії як суб'єкта міжнародного права з власним устроєм, адміністрацією й політичною елітою.

Історики по-різному оцінюють Переяславську раду: як особисту унію гетьмана й царя, установлення відносин типу «васал – сюзерен», як військово-політичний союз, початок процесу приєднання українських земель до Росії тощо. Існує думка, що гетьман не був цілком упевнений у загальнонародній підтримці цього кроку, тому переселив свою сім'ю ближче до російського кордону, побоюючись, що через бунти козацтва доведеться залишити Україну.

З погляду формального права Гетьманщина зберігала широку автономію в управлінні, системі економічних відносин, судочинстві, стягуванні податків, мита, забезпеченні прав усіх верств населення, мала 60-тисячний козацький реєстр. У свою чергу цар дістав право тримати в Києві 15-тисячний гарнізон на чолі з воєводою (у зв'язку з цим місто на 10 років звільнили від сплати податку), контролювати зв'язки гетьмана з Польщею й Туреччиною (нерідко Б. Хмельницький намагався уникнути нагляду), не платити грошей козацькому війську. Уже з вересня 1655 р. Олексій Михайлович до своїх інших титулів додав: великий князь литовський, Білої та Малої Русі, волинський і подільський. Іншим тривожним для гетьмана сигналом було те, що у квітні 1654 р. переяславські міщани звернулися з проханням знизити податок на пиво не до Чигирина (резиденції гетьмана), а до московської влади.

Слід розкрити причини й сутність Переяславської ради 8 січня 1654 р., проаналізувати комплекс правових документів щодо входження України під протекторат Росії – так звані Березневі статті, з'ясувати їх значення та наслідки. Доречно також визначити, чим був договір між Росією й Україною 1654 р. – об'єднанням, приєднанням чи возз'єднанням. Треба звернути увагу на те, що цей договір Росія й Україна сприймали по-різному, але за змістом він був рівноправним і взаємовигідним, особливо потрібним українській стороні.

Завершити розгляд можна висновком про те, що найбільшим досягненням національно-визвольної боротьби українського народу в середині ХVII ст. стало створення демократичної республіки, яка не мала аналогів у Європі й пропонувала міжнародному товариству своєрідну форму правління – спадковий гетьманат.

Список рекомендованої літератури

Борисенко, В.Й. Курс української історії [Текст] / В.Й. Борисенко. – К.: Либідь, 1996. – 615 с.

Воссоединение Украины с Россией [Текст]: документы и материалы: в 3 т. / ред. Ц.М. Подгоренска. – М.: АН СССР, 1953–1954. – Т.1: 1620–1647. – 385 с.; Т.2: 1648–1651. – 558 с.; Т.3: 1651–1654. – 645 с.

Голобуцький, В.О. Росія і визвольна війна українського народу 1648–1654 pp. [Текст] / В.О. Голобуцький. – К.: Держполітвидав, 1954. – 25 с.

Горобець, В.М. Московська політика Б. Хмельницького [Текст] / В.М. Горобець // Укр. іст. журн. – 1995. – № 4. – С. 45–55.

Документы Б. Хмельницкого 1648–1657 гг. [Текст] / сост. І Крип’якевич, І. Бутич. – К.: АН СССР, 1961. – 789 с.

Документы об освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг. [Текст] / сост. А.З. Барабой, И.Л. Бутич, А.Н. Катренко, Е.С. Компан. – К.: Наук. думка, 1965. – 826 с.

Землинский, В.А. Богдан Хмельницкий [Текст] / В.А. Землинский. – М.: Мол. гвардия, 1989. – 334 с.

Ковальський, Н.П. Анализ отечественных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. [Текст] / Н.П. Ковальский, Ю.А. Мыцык : учеб. пособие. – Д.: ДГУ, 1986. – 80 с.

Крип'якевич, І. П. Богдан Хмельницький [Текст] / І.П. Крип'якевич. – Л.: Світ, 1990. – 480 с.

Пинчук, Ю.А. Роль народных масс в освободительной войне 1648–1654 гг. и воссоединение Украины с Россией [Текст] / Ю.А. Пинчук. – К.: Наук, думка, 1986. – 215 с.

Смолій, В.А. Богдан Хмельницький [Текст] / В.А. Смолій, B.C. Степанков. – К.: Либідь, 1993. – 504 с.

Смолій, В.А. Українська козацька держава [Текст] / В.А. Смолий // Укр. іст. журн. – 1991. – №4. – С. 5–19.

Смолій, В.А. Особистість в контексті епохи [Текст] / В.А. Смолий // Укр. іст. журн. – 1995. – № 4. – С. 3–13.

Смолій, В.А. Українська національна революція 1648–1676 pp. [Текст] / В.А. Смолий // Укр. іст. журн. – 1998. – № 2-3. – С. З–25.

Степанков, B.C. Антифеодальна боротьба в роки визвольної війни та її вплив на формування української держави (1648–1654) [Текст] / В.С. Степанков. – Л.: 1991. – 196 с.

Теми рефератів
1. Б. Хмельницький – видатний політичний і державний діяч України.

2. Зовнішньополітичні зв'язки України в XVII ст.

3. Особливості формування української держави Б. Хмельницького.
Тема 4. Розвиток українських земель у ХІХ ст.
Мета семінару: проаналізувати причини виникнення суспільно-політичного руху на українських землях у ХІХ ст.; вивчити особливості його основних складових елементів – національного та загальноросійського революційних рухів у вказаний період.