Практикум МПП. Методичні вказівки до вивчення курсу Міжнародне приватне право
 Скачать 1.59 Mb.
|
|
Тема 4. Колізійні норми. Загальні положення Питання для обговорення
Нормативні акти Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями. Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 9 січня 1995 року // Офіційний вісник України. – 2006. – № 47 (04.12.2006). – Ст. 3172. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23 травня 1995 року // Офіційний вісник України. – 2006. – № 47 (04.12.2006). – Ст. 3174. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40–42. – Ст. 492. Література Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3–х т. Том. 1. Общая часть: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 2002. – С. 168–217. Ерпылева Н.Ю. Коллизионные вопросы в современном международном частном праве // Законодательство и экономика. 1998. – № 2. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 11–60; 125–170. Международное частное право: Учебник / Ануфриева Л.П., Бякишев Г.К., Дмитриева Г.К и др.; Отв. ред. Дмитриева Г.К. – М.: ТК Велби, Изд–во Проспект, 2004. – С. 117–137. Толстых В.Л. Коллизионное регулирование договорных отношений // Хозяйство и право. – 2002. № 11. – С. 92–95 Толстых В.Л. Международное частное право: коллизионное регулирование.– СПб.: Юридический центр пресс, 2004. – 526 с. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Підручник. – 4–те вид., переробл. і доп. – К.: Атіка, 2009. – С. 50–60. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С. 80–103. Методичні вказівки Вивчення теми «Колізійні норми. Загальні положення» доцільно розпочати з висвітлення значення, поняття та структури колізійної норми. Зокрема, значення колізійної норми полягає у тому, що вона допомагає вирішити колізійне питання, шляхом визначення того, право якої держави слід застосувати до певних відносин. Отже, колізійна норма – це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даного приватного відношення, ускладненого іноземним елементом. Особливість її полягає у тому, що вона сама не визначає права та обов’язки сторін певного правовідношення, а лише вказує на компетентний правопорядок, що й буде регулювати відповідні правовідносини. Особливе значення колізійної норми обумовлює специфіку її структури. Вона складається з двох частини – об’єму та прив’язки. Об’єм – це вказівка на певний вид приватного правовідношення з іноземним елементом; прив’язка – це вказівка на право, що підлягає застосуванню до даного правовідношення. Для кращого розуміння студентами структури колізійної норми можна навести приклади колізійних норм, вказуючи при цьому, яка їх частина є об’ємом, а яка – прив’язкою. Викладач може також порівняти об’єм та прив’язку із знайомими вже студентам структурними частинами правової норми: гіпотезою та диспозицією. При цьому слід нагадати студентам, що гіпотеза– це частина норми, що вказує на ті умови, фактичні обставини за яких норма застосовується. У колізійній нормі гіпотезою є об’єм. Диспозиція – це частина норми, що вказує на правило, яке підлягає застосуванню до даних обставин. Своєрідною диспозицією колізійної норми є прив’язка. Колізійна норма не містить санкції, тобто частини, що вказує на юридичні наслідки фактичних обставин. Санкцію слід шукати у матеріальному праві, що застосовується в результаті використання колізійної норми. Слід звернути увагу на те, що об’єм колізійної норми може бути простим або складним. Простий об’єм вказує на одну групу правовідносин; складний – на декілька груп правовідносин. У пояснення цього викладач повинен навести кілька прикладів колізійних норм з простим та складним об’ємами. Слід звернути увагу на те, що об’єм колізійної норми може бути ускладненим. На відміну від складного об’єму, ускладнений об’єм стосується однієї групи правовідносин, однак містить у собі певні умови, за яких колізійна норма може бути застосована до даної групи правовідносин. Наприклад, відповідно до ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; 2) громадяни України уклали з роботодавцями – фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; 3) це передбачено законом або міжнародним договором України. Об’єм наведеної колізійної норми стосується однієї групи відносин – трудових відносин громадян України, які працюють за кордоном. Проте, прив’язка, яку містить дана колізійна норма, може бути застосована до цих відносин тільки у разі наявності хоча б однієї із трьох умов, якими ускладнений об’єм. Прив’язка колізійної норми також може бути простою і складною. Проста вказує на один варіант вибору права, складна надає декілька можливостей такого вибору. Прикладом колізійної норми зі складною прив’язкою є ст. 50 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно із якою до вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується: 1) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого; 2) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу; 3) право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга. За формою колізійної прив’язки колізійні норми поділяються на односторонні та двосторонні. Якщо колізійна норма чітко вказує право країни, що слід застосовувати, вона є односторонньою. (наприклад, захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України (ч. 3 ст. 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Колізійна норма, що містить загальний принцип, за яким можна визначити, яке право слід застосовувати, є двосторонньою (наприклад, порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність (ст. 34 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Оскільки двостороння колізійна норма формулює загальний принцип, загальне правило, за яким визначається право, що застосовується її ще іменують формулою прикріплення. За формою вираження волі законодавця колізійні норми поділяються на імперативні, диспозитивні та альтернативні. Імперативними колізійними нормами є ті, що містять категоричні приписи щодо вибору права. Диспозитивні колізійні норми встановлюють загальне правило про вибір права, яке буде застосоване лише у тому випадку, якщо сторони самостійно не визначили право, що застосовується до договору. Альтернативні колізійні норми встановлюють декілька правил вибору права для даного правовідношення. Слід підкреслити, що «альтернативність» колізійної норми стосується лише прив’язки. Наявність у нормативному тексті декількох об’ємів свідчить про існування декількох колізійних норм. В залежності від характеру зв’язку між альтернативами у альтернативних колізійних прив’язках, вони розподіляються на прості та складні. У простій колізійній нормі всі альтернативні прив’язки рівнозначні і будь-яка з них може бути застосована, звичайно вони можуть сполучатися сполучником «або» (який не обов’язково наявний у нормі). У складній альтернативній колізійній нормі альтернативні прив’язки підпорядковані між собою. При цьому виділяють генеральну (основну) прив’язку, яка формулює загальне правило вибору права, призначеного для переважного застосування і субсидіарну (додаткову), яка формулює одне чи ще декілька правил вибору права, тісно пов’язаних з головним: вона застосовується тоді, коли головне правило з якихось причин не може бути застосоване чи виявилося недостатнім для вибору компетентного правовопорядку. Розглядаючи тему «Колізійні норми. Загальні положення», доцільно більш детально зупинитися на характеристиці окремих колізійних прив’язок (наприклад, на законі найбільш тісного зв’язку (proper law), особистому законі фізичної особи (lex personalis), законі юридичної особи (lex societatis), законі місцезнаходження речі (lex rei sitae), законі місця вчинення акту (lex loci actus), законі суду (lex fori) та ін.). При цьому доцільно звертати увагу студентів на способи закріплення таких колізійних прив’язок, у тому числі в законодавстві України, сферу їх застосування, проблемні питання використання деяких із них. Окремо слід зупинитися на принципі автономії волі сторін (lex voluntatis), в силу якого сторони правовідношення самостійно визначають право, що застосовується до їх відносин, уклавши відповідну угоду. Вивчаючи принцип автономії волі сторін, слід зупинитися на таких питаннях як форма, зміст угоди про вибір права, порядок її укладення. Разом із тим, треба зауважити, що не всі автори погоджуються із тим, що принцип автономії волі є саме колізійною прив’язкою (Закон України «Про міжнародне приватне право» визначає його як принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права). Однак, оскільки lex voluntatis дозволяє визначити право держави, що підлягає застосуванню, він може розглядатися у темі «Колізійні норми. Загальні положення». Питання щодо функцій колізійної норми є дискусійним. Викладач може розкрити кожну із точок зору. Набільш поширеними з них є наступні: 1) функцією колізійної норми є вирішення колізійного питання, тобто визначення права, що підлягає застосуванню до даних відносин; 2) колізійні норми виконують регулятивну функцію, оскільки є підставою для застосування матеріальних норм іншої держави. Колізійна норма не просто відмежовує національний порядок від іноземного. Вона це робить з урахуванням природи суспільного відношення, його характеру, обставин, належних йому у кожному конкретному випадку. Тим самим „технічний прийом” сам по собі перетворюється на певний „регулятор” поведінки суб’єктів, який діє лише за певних обставин, у норму як таку (Ануфрієва Л.П.). Завдання Завдання № 1 Громадянка України, що постійно проживає у м. Києві, звернулася до одного із місцевих районних судів м. Києва з позовом про розірвання шлюбу зі своїм чоловіком громадянином Грузії, що останні 3 роки проживає у м. Тбілісі. При цьому останнім спільним місцем проживанням подружжя було м. Москва (Російська Федерація). Як визначити право, що повинно застосовуватися для вирішення справи по суті? Чи може подружжя самостійно обрати право, що буде застосовуватися для вирішення справи по суті? Завдання № 2 ТОВ „А” (юридична особа, що створена та зареєстрована в Україні) та ТОВ „Д” (юридична особа, що створена та зареєстрована у Латвійській республіці) уклали між собою договір поставки, за яким ТОВ „А” зобов’язувалося поставити зі свого складу у м. Хуст Закарпатської області товар (партію деревини), а ТОВ „Д” зобов’язувалося прийняти товар та оплатити його шляхом банківського переказу зі свого рахунку в банку у м. Рига на рахунок „А” в українському банку. Ст. 5 вказаного договору поставки була сформульована наступним чином: „Правом, що застосовується до договору, є право держави у якій здійснюється його виконання ”. ТОВ „Д” звернулося до господарського суду в Україні з позовом до ТОВ „А” про відшкодування збитків, заподіяних у зв’язку із недопоставкою ТОВ „А” товару. Позовні вимоги обґрунтовувалися на підставі законодавства Латвійської республіки. Чи може суд застосувати право Латвійської республіки для вирішення цієї справи по суті? Чи можуть сторони укласти нову угоду щодо вибору права? Право якої держави слід було б застосувати, якби сторони у договорі не визначили право, що буде застосовуватися? Завдання № 3 Судноплавна компанія, зареєстрована в Україні, уклала з громадянином Російської Федерації В. трудовий договір, згідно якого В. був прийнятий на роботу на посаду кока на морське судно, яке плаває під прапором України, та виконує рейси з України до Туреччини. Через деякий час договір з В. був достроково розірваний. В. звернувся до суду в Україні з позовом до судноплавної компанії про поновлення на роботі. Право якої держави слід застосувати для вирішення спору по суті? Чи можна до вирішення спору по суті застосувати право Туреччини, якщо судно перетинає територіальні води цієї держави? Які колізійні прив’язки використовуються для вибору права, що застосовується до трудових відносин? Завдання № 4 Громадянка Латвійської республіки Н. та громадянин України А. уклали шлюб, що був зареєстрований на території Латвійської республіки. Від цього шлюбу народилося двоє дітей, які є громадянами Латвії. Останнє спільне місце проживання подружжя – Україна. Згодом Н. виїхала разом із неповнолітніми дітьми до Латвії. Через деякий час нею був пред’явлений позов до суду в Україні про стягнення з А. аліментів на утримання дітей. Право якої держави повинен застосувати суд, вирішуючи справу по суті? Які правила містяться в законодавстві України щодо колізійного регулювання відносин з утримання? Завдання № 5 Між фірмою «Р» (юридичною особою, створеною та зареєстрованою у ФРН) та ТОВ «В» (юридичною особою, створеною та зареєстрованою в Україні) був укладений договір поставки, за яким «В» зобов’язувалося поставити товар, а «Р» – прийняти та оплатити його. Через деякий час «В» звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом до «Р» про стягнення вартості товару. Позовні вимоги ґрунтувалися на ст. 692 ЦК України. «Р» заперечувала проти застосування ст. 692 ЦК України, оскільки прийнятий нею товар не відповідав вимогам якості, встановленим договором. Договір, укладений між «Р» та «В», не містив окремого пункту про те, нормативними положеннями якого правопорядку слід керуватися при врегулюванні відносин сторін. У якій формі може укладатися угода про вибір права? Чи уклали «В» та «Р» угоду про вибір права? Вирішіть спір. Завдання № 6 Між українською компанією (виконавець) та французькою компанією (замовник) був укладений договір підряду. У договорі не було зазначено право, що застосовується до нього. Через деякий час з цього договору виник спір, що розглядається українським судом. Як визначити право, що засовується до договору підряду? За яких умов суд може застосувати «закон підрядника»?Які обставини, на Ваш погляд, слід враховувати, визначаючи право найбільш тісного зв’язку в даному випадку? Завдання № 7 Договір поставки, укладений між українською та польською компаніями, містить ст. 10 наступного змісту «Усі питання, пов’язані із порушенням сторонами своїх зобов’язань за цим Договором, регулюються за правом України». Через деякий час українська компанія звернулася до українського суду із позовом про визнання договору недійсним. Чи може суд, керуючись ст. 10 договору, укладеного між сторонами, застосувати право України для визнання даного договору недійсним? Якщо ні, то як слід визначити право, на підставі якого буде вирішуватися питання щодо недійсності договору? Відповідь обґрунтуйте. Завдання № 8 Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином. Чи можна визначити «право, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином» як право держави: 1) укладення шлюбу; 2) народження дітей; 3) у якій подружжя прожило найбільшу кількість років; 4) у якій знаходиться основна частина майна подружжя? Обґрунтуйте Вашу позицію. Завдання № 9 Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Відповідно з ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Розглядаючи спір з договору найму (оренди) квартири, укладеного між громадянином України Т. (наймодавець) та громадянином Китайської Народної Республіки Ч. (наймач), суд першої інстанції засовував право України – як право, обране сторонами у ст. 12 договору найму (оренди). Після винесення рішення судом першої інстанції сторони уклали нову угоду про вибір права, підпорядкувавши відносини, що випливають з договору найму (оренди), праву Швеції. Ч. подав апеляційну скаргу до суду, що ґрунтується на праві Швеції. Чи повинен апеляційний суд розглядати дану апеляційну скаргу? Якщо так, то право якої держави він повинен застосувати? Тести
А) відносини, до яких застосовується колізійна норма; Б) право держави, що підлягає застосуванню; В) обсяг застосовуваного права; Г) види санкцій, що застосовуються до порушника приватноправових зобов’язань з іноземним елементом. 2. Колізійна норма: А) безпосередньо регулює (визначає) права та обов’язки сторін приватноправового відношення з іноземним елементом; Б) визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даного приватного відношення з іноземним елементом; В) створює колізію між правом різних держав; Г) усуває колізію між правовими нормами однієї держави. 3. Колізійна норма наступного змісту: «Право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом» – є: А) імперативною; Б) диспозитивною; В) альтернативною. 4. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом біженця вважається право держави: А) громадянином якої він є; Б) у якій він має місце проживання; В) у якій він має місце перебування; Г) у якій він займається основною діяльністю. 5. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються за: А) правом держави, у якій це майно було придбане; Б) правом держави, у якій це майно знаходиться; В) правом держави суду, який розглядає спір з приводу цього майна; Г) особистим законом власника речі. 6. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» вибір права: А) повинен бути здійснений щодо правочину в цілому; Б) може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини; В) повинен бути здійснений щодо наслідків невиконання або неналежного виконання договору; Г) повинен бути здійснений щодо відступлення права вимоги з договору. 7. Відповідно загальних правил Закону України «Про міжнародне приватне право», визначаючи право найбільш тісного зв’язку за договором купівлі-продажу, суд повинен: А) відразу застосувати право продавця; Б) проаналізувати умови, суть договору, сукупність обставин справи і, якщо в результаті цих дій неможливо визначити право найбільш тісного зв’язку, застосувати право країни місцезнаходження або місця проживання продавця; В) застосувати право суду; Г) застосувати право покупця. 8. За загальним правилом, встановленим Законом України «Про міжнародне приватне право», у разі відсутності вибору права сторонами щодо договору споживання, у тому числі щодо його форми, до нього застосовується право держави, у якій: А) продавець має місце проживання або місцезнаходження; Б) споживач має місце проживання або місцезнаходження; В) договір був укладений; Г) договір був виконаний. 9. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» особистий закон юридичної особи може бути визначений: А) тільки як право держави, у якій знаходиться орган управління юридичної особи; Б) як право держави, у якій знаходиться орган управління юридичної особи, тільки в тому випадку, якщо неможливо встановити у якій державі юридична особа зареєстрована або іншим чином створена; В) Закон України «Про міжнародне приватне право» взагалі не передбачає можливість визначення особистого закону юридичної особи як права держави, у якій знаходиться орган управління юридичної особи. 10. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» : А) спадкодавець у заповіті для регулювання спадкових відносин може обрати право будь-якої держави; Б) спадкодавець у заповіті для регулювання спадкових відносин може обрати право держави, громадянином якої він був на момент складання заповіту; В) спадкодавець не має права обирати у заповіті право, застосовуване до спадкових відносин. Контрольні питання.
|