Практикум МПП. Методичні вказівки до вивчення курсу Міжнародне приватне право
 Скачать 1.59 Mb.
|
|
Тема 6. Фізичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права Питання для обговорення
Нормативні акти Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Урядовий кур’єр. – 2008, 12, – № 232. Конвенция о дипломатических сношениях от 18 апреля 1961 г. // Ведомости СССР. – 1964. – № 18. – Ст. 221. Конвенция о консульских сношениях от 24 апреля 1963 г. // Сборник международных договоров СССР. – Вып. ХLV. – М., 1991. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року // Юридичний вісник України. – 2004. – 12. – № 49. Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., // www.rada.gov.ua. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 16 декабря 1966 г. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. – № 2. Международный пакт о гражданских и политических правах от 16 декабря 1966 г. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. – № 1. Протоколы № 1, 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод // Действующее международное право. Т. 2. – М., 1997. Протокол щодо статусу біженців від 31 січня 1967 р. // www.rada.gov.ua. Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 р., укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав // www.rada.gov.ua. Конвенция СНГ о правах и основных свободах человека 1995 г. // www.rada.gov.ua. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р., укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав // Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 2005. – № 6. Германское Гражданское уложение 1896 г. // Германское право. Часть 1. Гражданское уложение / Перев. А. А. Лизунова, Н. Б. Шеленковой, Н. Г. Елисеева. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996. Гражданский кодекс Российской Федерации. – СПб.: Герда, 2003. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под. ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во УДН, 1986. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд–во УДН, 1987. Французский Гражданский кодекс 1804 г. / Перев. И. С. Перетерского. – М.: Юриздат. – 1941. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 14 липня 2004 р. – № 130; з наступними змінами і доповненнями. Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573; з наступними змінами і доповненнями. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 11 (15.11.2001) – № 211-212; з наступними змінами і доповненнями. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями. Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. – Ст. 78; з наступними змінами і доповненнями. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994 – № 23 (07.06.94). – Ст. 161; з наступними змінами і доповненнями. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р// Відомості Верховної Ради України – 2001 – № 47 (23.11.2001). – Ст. 250; з наступними змінами і доповненнями. Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 4 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. –2004. – № 25 (18.06.2004). – Ст. 343. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями. Правила реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1803; з наступними змінами і доповненнями. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15; з наступними змінами і доповненнями. Література Аксенчук Л.А. Правоспособность иностранного гражданина в сфере предпринимательской деятельности // Законодательство. – 2001. – № 2. Алексеев Л.Б., Жуйков В.М., Лукашук И.И. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. Практическое пособие. – М.:Права человека, 1996. Аметистов Э.М. Международное право и труд. – М., 1982. Ануфриева Л.П. Иностранные физические лица: правовое положение в России // Российская юстиция. – 1997. – № 6, 7. Баймуратов М.О., Чорнолуцький Р.В. Міжнародне приватне (колізійне) право України: правосуб’єктність осіб (теоретико-методологічні аспекти) : моногр. / М.О. Баймуратов, Р.В. Чорнолуцький. – Суми: Університетська книга, 2009. – 252 с. Бігун В. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність іноземних осіб // Право України. – 1999. – №10. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. – М.: ИНФРА– М, 1996. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига, 1976. Галенская Л.Н. Правовое положение иностранцев в СССР. – М., 1982. Герасименко Ю.В. Иностранцы: понятие и содержание их конституционно-правового статуса. – Омск., 1996. Гражданское и торговое право зарубежных государств: Учебник. Отв. ред. Е.А.Васильев, А.С.Комаров. – 4-е изд., переработ. и доп. В 2-х т. – Т. І. – М.: Междунар. отношения, 2004. – 560с. Гражданское право: учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М., 1997. Гражданское право: учебник / Под ред. Е.А.Суханова. – М., 1998. – Т. 1. Гражданское право: учебник / Под ред. А.Г. Калпина и А.И. Масляева. – М., 1997. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под. ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во УДН, 1986. Ерпылева Н.Ю. Субъекты международного частного права // МПЧП. 2002. – № 2. Ерпылева Н.Ю. Физические и юридические лица как субъекты международного частного права. Правовой статус физических лиц как субъектов международного частного права // Адвокат. – 2004. № 11. Зенин И.А. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учеб. пособие. – М.: Изд–во МГУ, 1992. Институт государства и права Российской академии наук. Общая теория прав человека. – М.:НОРМА. 1996. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М., 1995. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с. Лазарев Л.В., Марышева Н.И., Пантелеева И.В. Иностранные граждане (правове положение). – М: Российское право, 1992. Марышева Н., Хлестова И. Правовое положение российских граждан за границей. (вопросы и ответы). – М., 1994. Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М., 1990. Нешатаева Т.Н. Иностранные предприниматели в России. Судебно-арбитражная практика. – М., 1998. Нешатаева Т.Н. О некоторых проблемах, возникающих при рассмотрении споров с участием иностранных лиц // Законодательство. – 1996. – № 2. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование / В.В. Залесский, Г.Е. Авилов, М.М. Вильданова и др. – М.: НОРМА, 1999. Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. – Х.: ООО “Одиссей”, 2007. – 816 с. Романов С.В. О теоретических основах правового регулирования статуса иностранцев в Российской Федерации // Московский журнал международного права. – 1996. – №2. Ромовська З. Цивільна правоздатність громадян // Право України. – 1994. – № 10. – С. 51–54. Ромовська З. Цивільна дієздатність громадянина (фізичної особи) // Право України. – 1995. – № 2. – С. 24–26. Савельев В. А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты). – М.: Юрист, 1994. Сборник международных правовых документов, регулирующих вопросы миграции. – М: Международная организация по миграции, 1994. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1997. – № 10. – С. 8–18. Смирнова Е.С. Регулирование правового статуса иностранцев в России до начала XIX века // Журнал российского права. – 2004. № 9. Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: теоретичні аспекти правового регулювання – Харків: Майдан, 2005. – 200 с. Субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся. – М., 1984. Толстых В.Л. Международное частное право: коллизионное регулирование. – СПб.: Изд-во Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 526 с. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика: Учеб. пособие. – К.: АСК, 2001. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1, 2. – К.: Ін Юре, 2003. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо- Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 1. – 480 с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2004. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є.О., Калітенко О.М. – Х.: Одіссей, 2003. Методичні вказівки Одними із основних учасників приватноправових відносин за участю іноземного елементу, що регулюється нормами міжнародного приватного права, є фізичні особи. Правовий статус фізичних осіб в міжнародному приватному праві регулюється нормами національного законодавства відповідної держави, а також нормами міжнародних договорів та конвенцій. Міжнародні конвенції, що стосуються правового статусу фізичних осіб, як правило, носять двосторонній характер, проте існують і багатосторонні конвенції (наприклад, Конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р.). Основне питання, що виникає у зв’язку із участю у приватноправових відносинах фізичних осіб, є питання визначення їх особистого закону. У цьому аспекті у науці МПП існує дві основні колізійні прив’язки: закон громадянства та закон постійного місця проживання. Крім того, можливі випадки застосування законодавством окремих країн змішаної системи, а також застосування принципу найбільш тісного зв’язку . Студентам необхідно знати різницю між законом громадянства та законом місця проживання, а також випадки, коли зазначені колізійні прив’язки застосовуються судбсидіарно. За національним законодавством особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»). На підставі особистого закону в міжнародному приватному праві вирішуються питання цивільної правосуб’єктності фізичних осіб як учасників приватноправових відносин – виникнення та припинення правоздатності та дієздатності. Міжнародне приватне право України також дотримується правила, що виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи визначаються її особистим законом. Причому іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України. Водночас, цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом. (див. ст. 17, 18 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Студенти повинні з’ясувати, що поряд із зазначеними варіантами визначення особистого закону фізичної особи в міжнародному приватному праві має місце застосування і інших колізійних прив’язок, зокрема, до комерційної (підприємницької) діяльності фізичних осіб. Так, національне законодавство регламентує, що право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності (ст.19 Закону України «Про міжнародне приватне право»). При вивчені даної теми, необхідно звернути увагу на правовий режим, що надається іноземцям в Україні, та громадянам України за кордоном. Зокрема, розглянути види правових режимів (національний, найбільшого сприяння, привілейований, окремих обмежень), їх зміст та відмінності. Згідно Конституції України (ст.26), за загальним правилом, іноземці наділяються національним правовим режимом, тобто мають такі ж самі права і свободи, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Так, законодавством України передбачена неможливість іноземних громадян отримувати у власність землі сільськогосподарського призначення (ст. 22 Земельного кодексу України), за винятком успадкування; водночас, враховуючи вимоги ст. 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Іноземці не мають право займати державні посади, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування України. Сукупність прав та обов’язків іноземців на території України також залежить від часу проживання на її території. Наприклад, іноземці, що постійно проживають на території України мають право на безоплатну медичну допомогу, а ті, що проживають тимчасово – отримують медичну допомогу на оплатних засадах. Громадяни України на території іноземних держав підпорядковуються законодавству місця їх перебування. При цьому до них за загальним правилом застосовується національний правовий режим, крім випадків, коли інший правовий режим (недискримінаційний, найбільшого сприяння тощо) не встановлений на рівні законодавства приймаючої держави або двосторонніх міжнародних договорів чи багатосторонніх конвенцій. Особливої увагу заслуговує та обставина, що до громадян України можуть бути застосовані принцип взаємності або реторсії, у разі застосування подібних пільг або обмежень до іноземців на території України. З’ясовуючи специфіку правового статусу фізичних осіб в міжнародному приватному праві та враховуючи ту обставину, що для фізичних осіб притаманним є встановлення, зміна або припинення певного цивільного стану (народження, смерть, укладення і розірвання шлюбу, зміна прізвища, ім’я, по батькові тощо), які виникають на підставі юридичних фактів, що підлягають відповідній реєстрації, треба пам’ятати, що вітчизняне законодавство передбачає правило, згідно якого реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають поза межами України, може здійснюватися в консульській установі або дипломатичному представництві України. При цьому застосовується право України (див. ст.23 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Завдання Завдання № 1 Громадянин України Прокопенко А. уклав трудовий контракт (за допомогою вітчизняної посередницької фірми) щодо працевлаштування на фірмі у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН) в якості програміста. В укладеному іноземною фірмою з іммігрантом контракті було передбачено, що він діє протягом року. Через рік дію контракту було продовжено. Прокопенко А. вирішив забрати до себе дружину та дитину. У зв’язку з цим, він звернувся до фірми з проханням оплатити витрати, що пов’язані з переїздом його сім’ї до ФРН, а також посприяти в отриманні дозволу на проживання в Німеччині членам його родини. Фірма відмовилась нести зазначені витрати. Охарактеризуйте правовідносини. Надайте їм обґрунтовану юридичну оцінку. У випадку відсутності в контракті жодних умов щодо сім’ї, які дії може вчинити працівник? Чи може працівник звернутися до суду країни перебування з позовом щодо переїзду до нього сім’ї? Які його шанси на задоволення позову ? Завдання № 2 Громадянин Російської Федерації, який з 2003 р. постійно проживає в Україні, пред’явив позов про визнання за ним права власності на частину житлового будинку до місцевого Печерського районного суду м. Києва. Суд позов задовольнив. Чи згодні Ви з рішенням суду? На підставі яких положень українського законодавства суд міг аргументувати винесене ним рішення? Чи укладений міжнародний договір між Україною та Російською Федерацією щодо врегулюванню даних питань? Які положення міжнародного договору могли бути враховані судом при винесенні такого рішення? Назвіть наявні в українському законодавстві положення, що обмежують право власності на нерухомість іноземних громадян, які не проживають постійно в Україні Завдання № 3. Спеціаліста К. було направлено Міністерством промислової політики України, в системі якого він працював у Києві, на визначений термін на роботу за кордон. К. виїхав до іноземної держави разом із дружиною. Через деякий час дружина К. була прийнята на роботу на те саме підприємство, на якому працював її чоловік. Таким чином, трудові правовідносини виникли у неї з цим же підприємством за кордоном. Пізніше, внаслідок аварії на підприємстві обидва з подружжя отримали трудове каліцтво. Вирішіть ситуацію. Хто має відшкодувати шкоду, що спричинена К. під час його роботи за кордоном? Хто має відшкодувати шкоду, що спричинена дружині К.? Яким чином регламентує дане питання чинне законодавство України та законодавство Німеччини ? У випадку непогодження спеціаліста К. з рішенням організацій, що повинні відшкодувати спричинену шкоду, які дії щодо захисту своїх прав він може вчинити? Завдання № 4. У 1984р., перебуваючи в Німеччині (НДР), американський сержант Б. одружився там на Глорії В., яка також була родом із США. Їх шлюб було зареєстровано в німецькому відділі актів цивільного стану. Пізніше подружжя переїхало до США. У них народилось троє дітей, а в 1995 р. Глорія повернулась з ними до Німеччини. У 2000 р. Глорія подає позов про розлучення до суду першої інстанції в Німеччині. Одночасно вона просить передати їй батьківські права щодо всіх дітей, а також про стягнення аліментів з чоловіка на неї та дітей. Крім того, Глорія вимагала поділу майна із врахуванням збільшення вартості її частки як дошлюбного періоду, так і спільно нажитого майна. У подружжя було лише рухоме майно, причому у чоловіка все воно знаходилось у США. Охарактеризуйте правовідносини. Надайте їм обґрунтовану юридичну оцінку. Надайте експертний висновок щодо того, чи володіє німецький суд юрисдикцією щодо даного розлучення та всіх пов’язаних із ним питань? Якими колізійними та матеріально-правовими нормами повинен керуватися німецький суд при вирішенні зазначеного спору? Право якої країни має бути застосоване? Чи повинно бути здійснене зрівнювання часток подружжя при поділі майна? Вирішіть спір. Завдання № 5. Подружжя Олександр та Надія Бойченко живуть уже 20 років у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН). Вони мають трьох дітей, які ходять до школи. У 2008 р. брат Надії з дружиною, які постійно проживали в Україні, загинули в автомобільній катастрофі. У них залишилась 6-річна донька, яку до себе взяли дідусь з бабусею. Проте, враховуючи їх дуже похилий вік, Надія вирішила удочерити свою племінницю та перевезти її до ФРН. Для даної мети вона звернулась із клопотанням про удочеріння до суду першої інстанції (ФРН). Охарактеризуйте ситуацію, надайте їй правову оцінку. Чи має німецький суд підстави задовольнити клопотання Надії Бойченко? Аргументуйте свою позицію. Завдання № 6. Український громадянин М. помер 25.05.2008 р. в м. Фюссене (Німеччина), де до самої смерті він проживав зі своєю дружиною. Свого часу, а саме 08.08.1987 р. подружжя М. уклали договір про спадкування, який було завірено нотаріусом м. Фюссене. У цьому договорі подружжя призначили один одного єдиними спадкоємцями, а свою доньку Т. – спадкоємницею пережившого з подружжя. Спадщина складалась з грошових коштів на банківських рахунках та нерухомості у м. Фюссене. Дружина М. звернулася до органу по спадковим справам з клопотанням видати їй свідоцтво про право спадкування як єдиної спадкоємниці. Вирішіть ситуацію. Надайте їй юридичну оцінку. Які колізійні прив’язки застосовуються для вирішення даної ситуації? Право якої держави має бути застосоване до врегулювання даних правовідносин і чому? Враховуючи норми застосовуваного права, яке рішення має бути прийнято? Завдання № 7. Громадянка В. уклала шлюб в період існування Радянського Союзу із громадянином Б. Шлюб був зареєстрований у м. Судак (Україна). Через деякий час подружжя переїхало жити в Грузію. В. є громадянкою Грузії, а Б. зберіг громадянство України. Під час конфлікту в Абхазії Б. зник безвісти. Громадянка В. та діти, які проживали разом із батьками в Грузії, бажають оголосити громадянина Б. померлим. У Грузії у Б. було майно. Надайте юридичну оцінку даним правовідносинам. Яким чином може бути вирішена дана ситуація? Законодавство якої держави повинно бути застосованим у подібних випадках? Чи укладений міжнародний договір між Україною та Грузією, що регулює питання такого роду? До установи якої держави слід звертати зацікавленим особам для вирішення даного питання? Завдання № 8. Громадянин Д., який має німецьку національність та проживав в Івано- Франківській області, виїхав на постійне місце проживання до ФРН і отримав там статус переселенця. В Україні у нього залишився будинок та гараж, і рухоме майно (автомашина та ін.). Щодо права власності на будинок виник спір між Д. та його родичем, який також виїхав у ФРН. Відповідний позов до гр. Д. був пред’явлений у німецькому суді. Вирішіть спір. Охарактеризуйте правовідносини. Надайте їм обґрунтовану юридичну оцінку. Чи зберігається за Д. право на зазначене майно, чи може він його продати, подарувати, заповісти? Законодавство якої держави необхідно застосувати щодо правового режиму майна Д. ? Чим має керуватися німецький суд при вирішенні спору? Чи укладений міжнародний договір між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, що регулює подібні питання? Завдання № 9 Державний нотаріус м. Одеси виніс постанову про відмову у видачі громадянці Естонії Марті М. свідоцтва про право на спадщину майна її матері – квартири в м. Одесі у зв’язку із тим, що у свідоцтві про смерть, виданому в Естонії за місцем смерті спадкодавця, зазначені лише її прізвище та ім’я, але не зазначено по батькові. Нотаріус вважає, що у зв’язку із відсутністю відповідних відомостей про особу (по батькові), не уявляється можливим установити, що власниця квартири та померла особа – це одна і та сама особа. Надайте юридичну оцінку діям нотаріуса. Аргументуйте відповідь вимогами чинного законодавства Естонії та України. Тести 1. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві визначається за: А) lex fori; Б) lex loci contractus; В) lex loci delicti commissi; Г) lex causae; Д) lex patriae. 2. Правоздатність фізичної особи за законодавством України визначається за: А) правом держави місця її проживання; Б) правом держави, громадянином якої вона є; В) правом держави місця здійснення трудової діяльності; Г) правом держави місця укладення шлюбу. 3. Особистий закон біпатрида за законодавством України визначається за: А) правом держави місця його проживання; Б) правом держави, громадянином якої він є; В) правом держави місця здійснення основної діяльності; Г) правом держави місця укладення шлюбу. 4. Особистий закон апатрида за законодавством України визначається за: А) правом держави місця його проживання; Б) правом держави, громадянином якої він є; В) правом держави місця здійснення основної діяльності; Г) правом держави місця укладення шлюбу. 5. На підставі особистого закону фізичної особи визначається: А) виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи; Б) виникнення цивільної правоздатності фізичної особи; В) припинення цивільної правоздатності фізичної особи; Г) виникнення і припинення цивільної правоздатності та дієздатності фізичної особи. 6. На цивільну правоздатність іноземних фізичних осіб в Україні поширюється: А) пільговий правовий режим; Б) національний правовий режим; В) режим найбільшого сприяння; Г) режим окремих обмежень. 7. Закон постійного місця проживання застосовується для визначення дієздатності: А) громадян України; Б) іноземних громадян; В) осіб з подвійним громадянством; Г) осіб без громадянства. 8. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою за українським законодавством регулюються: А) правом держави місця її останнього проживання; Б) правом держави її громадянства; В) правом держави місця здійснення основної діяльності; Г) правом держави місця укладення шлюбу. Д) правом держави останнього з відомих її особистих законів. 9. До особистих немайнових прав фізичної особи за законодавством України застосовується: А) право держави її громадянства; Б) ) правом держави місця її проживання; В) право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав; Г) право держави суду. 10. При реєстрації актів цивільного стану громадян України за межами України в консульській установі застосовується: А) право держави перебування; Б) особистий закон цих громадян; В) право на підставі автономії волі сторін; Г) принцип найбільш тісного зв’язку. Контрольні питання
|