Методика навчання іноземних мов шпори. Методика як наука, її звязок із суміжними науками
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
Згодом, у період відродження, стало популярним формальне вивчення грецької та латини завдяки виникненню друкарського пресу. З”ясувалось, що граматика класичних друкованих текстів значно відрізнялась від латині, що використовувалась як lingua franca. Останню назвали «вульгарною латиною», якою користувались виключно простолюдини. Вона поступово перестала бути мовою міжнародного спілкування. Постала потреба вивчення однією країною мови інших країн, щов 17 ст. знову колихнуло маятник методики у бік використання мови. Нийвідомішим вчителем і методистом цього періоду був Ян Амос Коменський, чех, котрий у період з 1631 по 1658 опублікував книги про свою методику навчання ІМ. Викладемо її основні положення: -використовуйте імітацію замість правил для навчання мови; - заставляйте ваших учнів повторювати за вами; - починайте з обмеженого вокабуляру; - навчайте учнів читання та говоріння; - навчайте мови через картинки (наочність). Саме Коменський вперше висловив революційну ідею про необхідність навчання використання мови, а не аналізу її будови. Погляди Коменського протримались певний час, але вже на початку 19 ст. у Європейських університетах знову стало популярним систематичне вивчення класичної латини. Запанував граматико-перекладний метод, який використовувався для навчання латини та інших європейських мов. Маятник колихнувся знову наприкінці 19 ст. з виникненням прямого методу, спрямованого на навчання користування мовою. Однак коли представники методу намагались поширювати цей метод у США, Клівленді, він не спрацював з тієї причини, що на той час у США було обмаль вчителів ІМ, які вільно розмовляли мовою, якої навчали. Це спричинило виникнення та поширення методу читання у навчанні ІМ (майкл Вест) . Однак з початком 2 світової війни у США виникає нагальна потреба навчання говоріння ІМ. Цю потребу вдовольнив аудіо-лінгвальний підхід. У Британії під впливом цих же факторів виникає ситуативний підхід, який передбачає навчання ІМ на усній основі, за якого навчання зводилось до хорового промовляння структур. У цаській Росії, а згодом і в Радянському Союзі впродовж більшої частини 20 століття панував граматико-перекладний метод, в основі якого лежали вивчення граматики та навчання читання та перекладу. МЕТОДИКА 1. Методика як теорія і практика навчання іноземних мов. Теоретичний курс методики викладання ІМ посідає чільне місце у системі професійної підготовки майбутнього вчителя ІМ. У педагогічному контексті слово методика вживається у наступних значеннях: 1) Методика як теоретичний курс, навчальна дисципліна у педагогічному навчальному закладі. 2) Методика як сукупність форм, методів і прийомів роботи вчителя, тобто технологія професійної практичної діяльності. 3) Методика як педагогічна наука, яка має, з одного боку, характеристики, властиві будь-якій науці взагалі. 2. Галузі методики. Галузі методики: 1) загальна методика розглядає вивчення загальних закономірностей і особливостей процесу навчання ІМ незалежно від певної ІМ. 2) спеціальна методика досліджує навчання тих мовних і мовленнєвих явищ, що є специфічними для конкретної ІМ. 3) історична методика. 4) експериментальна методика 5) порівняльна методика вивчає навчання ІМ у різних країнах 6) методика застосування технічних засобів у навчанні ІМ. 3. Зв’язок методики з психологією. Існує щільний зв'язок методики із психологією у питанні використання даних психології мовлення (наприклад, про усне і писемне мовлення, чи про зовнішнє і внутрішнє мовлення), а також у контексті педагогічної психології, що досліджує шляхи формування знань, умінь і навичок; прояв вищих психічних функцій у процесі навчання. Психологія вказує на: 1) серйозне розходження між усним і писемним мовленням. 2) розрізнення внутрішнього і зовнішнього мовлення, рецептивного і репродуктивного мовлення. 3) процеси: запам'ятовування (довільне, мимовільне), збереження і забування. 4. Зв’язок методики з лінгвістикою. Методика спирається на дані і закономірності лінгвістики, оскільки мова (предмет навчання) досліджується лінгвістикою. Психолінгвістика вивчає механізми породження і розпізнавання мовлення. Лінгвістика вивчає мови як певні кодові системи, прийняті у тому чи іншому середовищі людей. Лінгвістика разом з психолінгвістикою звертає увагу на МД як процес передання і прийому інформації за допомогою певних кодів. Методика використовує основні поняття і закономірності лінгвістики, оскільки вони визначають специфіку об'єкта навчання. 5. Зв’язок методики з дидактикою. Методика ґрунтується на загальних положеннях дидактики і теорії виховання, оскільки дидактика і теорія виховання формулюють закономірності, принципи і правила навчання і виховання в цілому, а методика конкретизує ці положення стосовно предмета «іноземна мова». Важливими для методики є наступні поняття: знання, уміння і навички. Необхідно чітко розрізняти мовленнєві уміння (уміння монологічного мовлення, діалогічного мовлення, читання і писемного мовлення) і мовні навички (фонетичні, лексичні, граматичні, техніки читання і техніки письма). 6. Поняття комунікативної компетенції, теми і мовленнєвої ситуації. Компоненти іншомовної комунікативної компетенції: 1) Мовна компетенція передбачає опанування знаннями (з лексики, граматики, фонетики та орфографії) та формування відповідних навичок: - фонетичні; - лексичні; - граматичні; - морфологічні – пов’язані із складом слова та частинами мови; - синтаксичні – пов’язані з побудовою речень та їх різних видів; - орфографічні; - графічні та каліграфічні – засвоєння особливостей написання. 2) Мовленнєва компетенція - володіння 4-ма видами умінь – аудіювання, говоріння, читання та письмо. 3) Соціокультурна компетенція складається з: - країнознавча компетенція – знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається; - лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв. Тема – коротка теза, що підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації при читанні та аудіюванні. Мовленнєва ситуація – така динамічна система взаємовідносин комуні кантів, яка базуючись на відбитті об’єктів та подій зовнішнього світу, породжує потребу у цілеспрямованій діяльності в розв’язанні мовленнєво-мислительного завдання та підпитує цю діяльність. МЕТОДИКА 7. Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов. Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, способів і форм навчально-виховного процесу. Основні методи: 1) Критичний аналіз літературних джерел 2) Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів 3) Наукове спостереження 4) Пробне навчання 5) експеримент 6) Дослідне навчання. Допоміжні методи: 1) Метод інтерв'ю 2) бесіда 3) анкетування 4) тестування 5) хронометрування (фіксацію на магнітофонну або відеострічку ходу навчального процесу) 6) Статистичний метод 7) Метод моделювання. 8. Базові методичні категорії. Поняття навички і вміння, методу, підходу, методичного прийому, засобу навчання. Будь-яка наука має свої базові категорії. Навички – автоматизовані компоненти свідомої мовленнєвої діяльності, що передбачає швидке виконання операцій, що не контролюється свідомістю. Уміння – це здатність учнів здійснювати мовленнєву діяльність на основі міцно сформованих навичок. Метод — це узагальнена модель реалізації основних компонентів навчального процесу з ІМ, в основі якої покладена домінуюча ідея рішення головного методичного завдання. Підхід – стратегія навчання ІМ. Засоби навчання – різноманітні інструменти (навчальні книги, прилади, предмети): 1) основні і допоміжні засоби навчання 2) технічні засоби навчання. 9. Цілі навчання іноземної мови у загальноосвітній школі. Цілі: 1) практична (розвиток усного мовлення як засобом спілкування, навчання читання і розуміння текстів) – навчання розуміння думок інших людей і вираження власних думок в усній та писемній формі 2) освітня (розширює кругозір учнів, сприяє їх загальній освіті) 3) виховна (національні та загальнолюдські цінності) 4) розвивальна (розвиток логічного мислення учнів, уміння самостійної роботи, акуратність і наполегливість). 10. Загально-дидактичні та методичні принципи навчання іноземної мови. Загально-дидактичні принципи: - принцип виховуючого навчання, - принцип зв'язку навчання з життям, - принцип свідомого навчання, - принцип творчої активності, - принцип наочності, - принцип науковості, - принцип систематичності, - принцип міцності засвоєння знань, - принцип приступності в навчанні, - принцип врахування індивідуальних особливостей учнів. Загальні принципи методики навчання ІМ: 1) Принцип комунікативної спрямованості навчання 2) Принцип врахування особливостей РМ 3) Принцип домінуючої ролі вправ у всіх сферах оволодіння ІМ. Спеціальні принципи методики навчання ІМ: 1) Принцип навчання ІМ на основі типових зразків (моделей, структур, типових речень). 2) Принцип сполучення мовних тренувань з мовленнєвою практикою. 3) Принцип взаємодії основних видів МД 4) Принцип усного випередження у навчанні читання і письма 5) Принцип апроксимації навчальної діяльності 6) Принцип інтенсивності початкової стадії навчання ІМ. 11. Еволюція методів навчання іноземних мов. Перекладні методи. Два варіанти перекладних методів: 1) граматико-перекладний: - фонетика не розглядалась взагалі як аспект; - лексика вивчалась безсистемно, як ілюстрації до граматичних правил; - основним засобом навчання був дослівний переклад; - навчання іноземної мови було спрямовано на розвиток логічного мислення; - правила заучувались напам’ять, без попередньої аналітичної роботи, що забезпечує його усвідомлення. 2) текстуально-перекладний: - в центрі уваги методу перебувала лексика; - словниковий запас накопичувався завдяки заучуванню напам’ять творів в оригіналі; - роль граматики по відношенню до лексики була другорядною – граматика опановувалась без системно, як коментар до тексту; - метод забезпечував передусім розвиток навичок читання та перекладу. Недоліки: - погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть читанням; - основні завдання методів полягали в загальній освіті; - відрив форми від змісту: увага зосереджувалась на формі, а зміст міг просто ігноруватися; - тексти не завжди були доступними для їх сприймання та розуміння. МЕТОДИКА 12. Еволюція методів навчання іноземних мов. Методи періоду реформи. Процес розробки нових методів, протилежних перекладним методам, в історії методики названо Реформою. Поява прямих методів. Зміст натурального методу: - сприймання мовного матеріалу повинно бути безпосереднім, а не через переклад; - граматичні явища і поняття сприймаються інтуїтивно, із контексту; - РМ повністю виключена з процесу викладання; - пред’явлення нового матеріалу відбувається лише усно. Основні положення прямого методу: - головна роль відводиться пам’яті та відчуттям, а не мисленню; - найбільш сильними відчуттями є акустичні та моторні; - з викладання виключається РМ. Аудіолінгвальний метод: - навчання складає усне мовлення; об’єктом навчання є речення як мінімальна одиниця усного спілкування; - лексика слугує лише ілюстрацією до моделей, що пред’являються до опанування; - граматика слугує для опису структур, але правила виключені з навчального процесу. Аудіовізуальний метод: - зберігає всі основні принципи прямізму; - Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення за аналогією. 13. Еволюція методів навчання іноземних мов. Сучасні методи навчання. Сучасні методи навчання: 1) Комунікативний метод за Пасовим: - Мовленнєва спрямованість навчального процесу; - Індивідуалізація за керівної ролі її особистісного аспекту; - Функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу; - Ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умова розвитку мовленнєвих навичок; - постійна зміна предмета розмови, обставин, завдань. 2) Метод повної фізичної реакції: - етап говоріння повинен базуватись на попередньому етапі рецепції та розуміння; - розуміння розвивається через виконання наказів; - говоріння не повинно бути результатом примусу. 3) Драматико-педагогічний метод: учні оволодівають іноземною мовою, підключаючи не тільки своє мислення, але й емоції. 4) Мовчазний метод: діяльність (пасивна) вчителя, організація та зміст навчального процесу підпорядковується потребам і можливостям учнів. 14. Еволюція методів навчання іноземних мов. Розвиток вітчизняної методики. У другій половині 40-х і в 50-і роки в ході дискусій виробляється свідомо-порівняльний метод (І. В. Рахманов, В. Д. Аракін, А. А. Миролюбов, 3. М. Цвєткова, В. С. Цетлін): - остаточно оформляється паралельний розвиток різних видів МД; - оформлюється положення про те, що правила і роз'яснення мають користь лише у тому випадку, якщо це сприяє практиці користування мовленнєвим матеріалом; - установлюється співвідношення між перекладними і без перекладними формами роботи. розробка аналітичного і синтетичного читання дозволила вперше націлити навчання на отримання інформації з тексту. висувається положення про усне випередження при паралельному розвитку умінь і навичок усного мовлення і читання; визнається доцільність оволодіння граматикою на основі моделей; уточнюється положення про те, що окремі явища можуть засвоюватися спочатку без усвідомлення. 15. Засоби навчання іноземної мови. Основні та допоміжні засоби. Технічні засоби навчання. Система засобів навчання ІМ у школі повинна склад з двох підсистем: 1) підсистема засобів для учнів: - підручник; - касети; - розрізний дидактичний матеріал, - альбом сюжетних картин, - збірник вправ на друкованій основі, - книги для домашнього читання, - словники та різноманітні довідники. 2) підсистема засобів для вчителів: - програма, - книги для вчителя, - НМК (підручник, книжку для вчителя, лінгафонний практикум + комплект аудіокасет, комп’ютерні програми, комплект слайдів, комплект відеокасет + відеопрактикум). Допоміжні засоби: - серії малюнків, роздатковий матеріал, картки, аркуші із завданнями або текстами тощо, таблиці, схеми, ілюстрації, вирізки із журналів, газет; - Фонограми та відеофонограми; - Використання магнітофону; - Використання відео; - Використання відеокамери; - комп’ютер. МЕТОДИКА 16. Підручник як основний дидактичний засіб навчання іноземної мови. Структура підручника: - розділи, які включають всі аспекти мовної системи та всі види мовленнєвої діяльності; - граматичний довідник, глосарій, тексти для аудіювання; - правила вживання мовних одиниць, малюнки для семантизації лексики, ілюстрації до текстів для читання. Основні вимоги до сучасного підручника з ІМ: - системність і комплектність; - необхідність врахування особливостей етапів навчання; - наступність матеріалів підручника; - врахування особливостей РМ; - науково обґрунтований підхід до добору навчального матеріалу; - мовленнєва спрямованість навчальних матеріалів; - концентрична і циклічна побудова. 17. Планування у методичній роботі вчителя іноземної мови. Календарні та поурочні плани. Система планування передбачає кілька послідовних етапів: а) календарно-річний план (передбачає кількість годин, що відводяться на вивчення кожної теми, обсяг знань і рівень розвитку мовленнєвих умінь, дані про характер контрольних робіт і термін їхнього проведення.); б) тематичний план (визначення кінцевих цілей у результаті вивчення певної теми); в) поурочний план (зазначається тема уроку, мета (цілі уроку), мовний матеріал, засоби навчання, що використовуються). 18. Навчання фонетики. Формування артикуляційних та інтонаційних навичок. Фонетика як аспектом навчання — звуки, звукосполучення, наголос, ритм, мелодика, інтонація, паузи. Положення, що лежать в основі роботи над вимовою: 1) інтерференція (уподібнення звуків ІМ звукам РМ) 2) наслідування (імітація) (відтворення звуку, слова, речення тощо на основі почутого слухового образу) 3) пояснення 4) тренування. Фонетичні вправи спрямовані на формування слухо-вимовних навичок поділяються на: 1) вправи в слуханні 2) у відтворенні 3) фонетичні зарядки. 19. Позакласна робота з іноземної мови. Завдання, принципи та форми її організації. Позакласна робота – система різноманітних освітньо-виховних заходів, що виходять за межі обов’язкової навчальної програми. Завдання, які постають перед позакласної роботи, включають: - подальше удосконалення знань, умінь, та навичок, отриманих учнями на уроках ІМ; - розвиток творчих здібностей учнів - формування навичок самостійної роботи учні; - розширення кругозору учнів - стимулювання інтересу, підсилення мотивації навчання; - формування соціокультурної компетенції. Принципи: - Принцип комплексності; - Принцип захопленості; - Принцип розвитку ініціативи та самодіяльності. Форми позакласної роботи: - індивідуальна; групова; - масові форми. За змістом форми позакласної роботи поділяють на: - змагальні – конкурс, гра, олімпіада, вікторина; - засоби масової інформації – стінгазета, оголошення, бюлетень, усний журнал, дайджест; - культурно-масові – вечір-свято, вечір, присвячений творчій діяльності, вечір-зустріч тощо; - політико- масові – форум, фестиваль, прес-конференція, телеміст тощо; - обєднуючі – клуби за інтересами. 20. Зміст навчання лексики. Формування лексичних навичок. Способи семантизації лексики. Протягом курсу навчання у середній школі учні повинні засвоїти значення і форми лексичних одиниць та вміти їх використовувати в різних видах МД. Види інтерференції: 1) міжмовна 2) внутрішньомовна - характерна для середнього і старшого ступенів навчання, коли учні здобувають достатній мовленнєвий досвід. Лексичний мінімум: 1) активний (для вираження думок в усній та писемній формі (для продуктивного мовлення), а також для розуміння під час аудіювання та читання (рецепція)) 2) пасивний (розуміти під час рецептивної МД). Основні етапи роботи з лексичним матеріалом: 1) Ознайомлення з новим матеріалом. 2) Первинне закріплення. 3) Розвиток навичок та умінь використання лексики в різних видах МД. Розкриття значення слова (семантизація): 1) безперекладні засоби: - демонстрація предметів, жестів, дій, картин, малюнків, фільмів тощо; - розкриття значень слів ІМ 2) перекладні засобів: - Переклад слова (чи словосполучення) відповідним еквівалентом РМ; - Тлумачення (переклад-тлумачення). |