Методика навчання іноземних мов шпори. Методика як наука, її звязок із суміжними науками
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
Діалогом називають форму мовлення, у процесі якої відбувається безпосередній обмін взаємопов’язаними та взаємозумовленими висловлюваннями. Першоелементом діалогу є репліка. Репліки бувають різної протяжності – від однієї до кількох фраз. Найбільш типовою вважається однофразова репліка. Найпоширеніші функціональні типи діалогу: Діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями, діалог-обговорення. Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Особливості монологічного мовлення (ММ): а) комунікативні –виконує такі комунікативні функції: - інформативну; - впливову (спонукання до дії, переконання щодо справедливості тих чи інших думок, переконань); - експресивну (емоційно-виразну) –використання спілкування для опису стану, в якому знаходиться мовець); - розважальну; - ритуально-культову (виступ на ювілеї). б) психологічні: - однонаправленість (не розраховане на мовну реакцію вголос); - зв’язність (відповідність темі та володіння мовними засобами між фразового зв’язку); - тематичність; - контекстуальність; - відносно безперервний спосіб мовлення; - послідовність і логічність. в) мовні особливості: - структурна завершеність речень; - розгорнутість та різноструктурність фраз; - досить складний синтаксис; - зв’язність (використання мовних засобів між фразового зв’язку); Уміння монологічного мовлення: - правильно складати одну завершену фразу; - комбінувати різноструктурні фрази; - трансформувати, розширювати, доповнювати вже засвоєні мовленнєві зразки; - вільно викладати свої думки; - обговорювати факти, події; - розкривати причинно-наслідкові зв’язки подій та явищ; - описувати предмети, явища, людей; - послідовно розповідати про події; - користуватися засобами між фразового зв’язку. Отже, метою навчання монологічного мовлення у школі є формування певних монологічних умінь, а саме: правильно з погляду мовних засобів, логічно й послідовно, комунікативно вмотивовано, творчо користуватися засвоєним мовним матеріалом для вираження своїх думок іноземною мовою. Види монологічних висловлювань. Основні види монологічних висловлювань: опис, розповідь, роздум. В основі їх класифікації лежать такі логічні категорії як простір, час, причина і наслідок. Монолог-опис є констатуючим типом монологічного висловлювання, в якому описуються людина, пророда, погода, предмети тощо, вказується просторове розміщення предметів, перераховуються їхні ознаки. Монолог-розповідь є динамічним типом монологічного висловлювання, в якому розповідається про розвиток подій, пригод, дій чи станів. Різновидами монологу-розповіді є монолог-оповідь і монолог-повідомлення. Якщо в розповіді йдеться про об’єктивні факти з життя суспільства в цілому, то в оповіді – про факти з життя самого оповідача. Монолог-повідомлення є відносно коротким викладом фактів чи подій реальної дійсності у стислій, інформативній формі. Монолог-міркування (роздум) спирається на умовиводи як процес мислення, в ході якого на основі вихідного судження робиться висновок. - синтаксичні особливості мнологу-опису: - переважна використання простих і складносурядних речень з перелікові-приєднувальним і послідовно-приєднувальним зв’язком; - вживання граматичних структур із зворотом there is/ there are; - вживання переважно таких часово-видових форм як Present Continious, Present Indefinite, Past Indefinite; - синтаксичні особливості монологу-розповіді: - видо-часові форми дієслова в Past Indefinite, Past Perfect; - сполучники, сполучникові прислівники, адвербіалії; - прості й складнопідрядні речення з підрядними часу. - Синтаксичні особливості монологу-повідомлення: - прості розповідня речення; - дієслова в Present Indefinite, Present Perfect. - Синтаксичні особливості монологу-роздуму: Складнопідрядні речення з підрядними причини і наслідку. Методика формування іншомовної компетентності в діалогічному мовленні: складники компетентності, мету і зміст навчання, використання навчально- мовленнєвих ситуацій, систему вправ для навчання діалогічного мовлення. Під діалогічним мовленням розуміють обмін висловлюваннями, що породжуються у процесі розмови між двома та більше співбесідниками. До психологічних характеристик діалогічного мовлення відносять вмотивованість, зверненість, ситуативність, емоційну забарвленість, спонтанність, двосторонній характер мовлення. Лінгвістичні характеристики діалогу: еліптичність, наявність готових речень, заповнювачів пауз, скорочені та слабкі форми слів. Діалогом називають форму мовлення, у процесі якої відбувається безпосередній обмін взаємопов’язаними та взаємозумовленими висловлюваннями. Першоелементом діалогу є репліка. Репліки бувають різної протяжності – від однієї до кількох фраз. Найбільш типовою вважається однофразова репліка. Розрізняють такі види реплік: репліка-спонукання, репліка-реакція. Студенти повинні оволодіти вмінням формулювати репліку-спонукання, тобто розпочинати розмову і відповідати реплікою-реакцією: реагувати на висловлювання співрозмовника реплікою-реакцією, яка б містила також і спонукання щоб підтримати розмову. Навчання ДМ починається з навчання реплікування. Потім переходять до навчання створення діалогічних єдностей. Діалогічна єдність – сукупність реплік, які характеризуються структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю називають діалогічною єдністю. Діалогічна єдність (ДЄ) вважається одиницею навчання ДМ. Єдність декількох ДЄ, що характеризуються синтаксичною та комунікативною завершеністю, називають структурою діалогу. Найпоширеніші види ДЄ: -запитання-відповідь; запитання-контрзапитання; повідомлення-повідомлення; повідомлення-запитання. 2. Підходи до навчання діалогічного мовлення. 1.Згідно з дедуктивним підходом (згори донизу) навчання ДМ починається із засвоєння діалогу-зразка з його наступним варіюванням і створенням власних діалогів. 2. Індуктивний підхід (знизу-догори) передбачає шлях від засвоєння елементів діалогу до самостійного його ведення на основі навчально-мовленнєвої ситуації. В процесі навчання ці підходи треба інтегрувати. Розглянемо навчання ДМ з позицій індуктивного підходу. Етапи навчання ДМ Система вправ - Нульовий/підготовчий - вправи для навчання реплікування (навчання реплікування) - Перший етап (оволодіння певними ДЄ) - вправи на засвоєння ДЄ певних типів - Другий етап (оволодіння мікродіалогом) - вправи на створення мікродіалогів - Третій етап (навчання вести діалог) - вправи на створення діалогів різних функціональних типів 3. Система вправ для навчання ДМ. Розглянемо приклади згаданих груп вправ. 1 група вправ. Мета –навчання “реплікування”, тобто швидко й адекватно реагувати на подану вчителем репліку. Вправи 1 групи –умовно-комунікативні, рецептивно-репродуктивні та репродуктивні вправи на імітацію зразка мовлення(ЗМ), підстановку у ЗМ, трансформацію ЗМ, відповіді на запитання, повідомлення/запит інформації, спонукання до дії, тощо. Типові режими роботи –учитель-учень, учитель-клас, учень-учитель. II група вправ. Мета –навчання самостійного вживання різних видів ДЄ. Ця група включає умовно-комунікативні рецептивно-продуктивні вправи на обмін репліками. Режим роботи –учень1 –учень2. Учні працюють одночасно на місцях та в русі, використовуються прийоми “каруселі” “рухомі шеренги”, “натовп”. III група вправ. Мета – навчити об’єднувати засвоєні ДЄ у мікро діалоги. Сюди входять комунікативні рецептивно-продуктивні вправи нижчого рівня, які допускають використання штучних опор (підстановка таблиця, структурно-мовленнєва схема мікро діалогу, функціональна схема мікро діалогу). 4 група вправ. Мета – навчити учнів створювати власні діалоги різних функціональних типів на основі запропонованої комунікативної ситуації. Впрви цієї групи – комунікативні рецептивно-продуктивні (вищого рівня). Допускаються лише природні опори (театральні афіші, розклади руху потягів, плани-схеми міст, сіл, географічні карти тощо.) Методика формування іншомовної компетентності в монологічному мовленні: складники компетентності, мету і зміст навчання, систему вправ для навчання монологічного мовлення. Суть і характеристика монологічного мовлення. Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Особливості монологічного мовлення (ММ): а) комунікативні –виконує такі комунікативні функції: - інформативну; - впливову (спонукання до дії, переконання щодо справедливості тих чи інших думок, переконань); - експресивну (емоційно-виразну) –використання спілкування для опису стану, в якому знаходиться мовець); - розважальну; - ритуально-культову (виступ на ювілеї). б) психологічні: - однонаправленість (не розраховане на мовну реакцію вголос); - зв’язність (відповідність темі та володіння мовними засобами між фразового зв’язку); - тематичність; - відносно безперервний спосіб мовлення; - послідовність і логічність. в) мовні особливості: - структурна завершеність речень; - досить складний синтаксис; - зв’язність (використання мовних засобів між фразового зв’язку); Уміння монологічного мовлення: - правильно складати одну завершену фразу; - комбінувати різноструктурні фрази; - трансформувати, розширювати, доповнювати вже засвоєні мовленнєві зразки; - вільно викладати свої думки; - обговорювати факти, події; - розкривати причинно-наслідкові зв’язки подій та явищ; - описувати предмети, явища, людей; 1. Види монологічних висловлювань. Основні види монологічних висловлювань: опис, розповідь, роздум. 2. Етапи формування монологічних умінь. Уміння монологічного мовлення формуються у ході 3-х етапів. Мета 1 етапу – навчити учнів продукувати зразки мовлення рівня фрази та об’єднувати їх у понадфразові єдності (ПФЄ). Кожен учень вимовляє одну фразу та приєднує її до інших фраз, сказаних його однокласниками. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформлені у мовному відношенні. На цьому етапі можна запропонувати учням опори – слова, словосполучення, граматичні структури. Наприклад. Для тексту-розповіді такими опорами можуть бути in the morning, at first, then, after an hour, soon, finally; для тексту-роздуму – firstly, secondly, finally; для опису характерні there is, there are. На 2 етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих. Зображальні опори: окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картинки, композиції на магнітній дошці. Вербальні зорові опори: підстановча таблиця, логіко-структурна схема, висловлювання-зразок у звуковому чи зоровому (друкований текст) варіанті. Мета 3 етапу – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в обсязі, передбаченому програмою. 3. Система вправ для навчання монологічного мовлення. Згідно з трьома етапами формування умінь монологічного мовлення виділяють три групи вправ: Мета 1 групи вправ – навчити учнів об’єднувати засвоєні раніше зразки мовлення рівня фрази у висловлювання понадфразового рівня. Сюди відносяться умовно- комунікативні продуктивні вправи на приєднання (коли продукована учнем фраза приєднується до фрази, висловленої вчителем), та на об’єднання структурно-однотипних і різнотипних ЗМ. Вони виконуються в режимах “учитель-учень”. “учень-клас”. Вправи 2 групи. Мета вправ цієї групи –навчити учнів будувати висловлювання понад фразового рівня (мікромонологи). Це- продуктивні умовно-комунікативні вправи першого рівня, в яких допускається використання різних опор. Режим роботи – “учень-клас”, “учень-учень”, “учень-група учнів”.Слабшим учням пропонуються різні опори,які поступово усуваються. Найефективніші для навчання монологічного мовлення опори: Повні вербальні опори: - підстановча таблиця, з кожної частини якої учень вибирає мовленнєві одиниці згідно з навчально-мовленнєвою ситуацією. ЇЇ можна використати для навчання монологу-опису, монологу-повідомлення. Часткові вербальні опори: Підстановчі таблиці відкритого типу: Структурно-мовленнєві схеми: (для слабких учнів)Winter lasts for… Логіко-структурні схеми: My favourite season is… It is…in… The sun … It often… …wind blows. There are… in the sky. Вправи 3 групи. Мета вправ цієї групи –навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення. Вправи 3 групи належать до комунікативних продуктивних вправ другого рівня. Вони складаються з комунікативного завдання вчителя та висловлювання учня. Напр.: You are a tourist from Ukraine travelling in England. Yesterday you left you bag on the bus. Go to the lost-and-found office and describe your bag and its contents there for the officer to find it.При виконанні вправ цієї групи опори, як правило, не використовуються Методика формування іншомовної компетентності в техніці читання: структуру комтентності, поняття «техніка читання», труднощі навчання, методи навчання техніки читання англійською мовою, типи і види вправ. Техніка читання включає цілий комплекс автоматизованих навичок, які зводяться до того, щоб швидко сприймати графічні образи слів, швидко й точно співвідносити їх зі звуковими образами та значеннями сприйнятих слів. Навички техніки читання: 1). Графічні навички сприймання, розпізнавання, диференціації та ідентифікації графем, а також синтезування графем у слова, слів у словосполучення, речень – у текст. 2). Граматичні навички безпосереднього розпізнавання та адекватного розуміння граматичних форм. 3). Лексичні навички ідентифікації слів та словосполучень, їх семантизації. Підходи до навчання техніки читання. 1). Аналітико-синтетичні методи. Навчання за синтетичними методами відбувається від частини до цілого (від букв до складів і слів). Серед цих методів набули поширення букво-складовий та звуковий методи. У відповідності з першим методом учні засвоюють назви букв, а потім навчаються читати склади й слова. Напр.: с – [si:], a – [ei], t - [ti:]: cat [kat] За звукового методу назви букв не додаються, учні починають зі звука, який передається цією буквою. Напр.: c –[k], a – [ ], t – [t]: cat [kat] Букви вводяться поступово, з їх появою у прочитуваних словах. Учням надається лише їх звукова відповідність: для голосних –їх коротке читання в закритому складі, для приголосних –звичайне або найбільш поширене звучання. Повністю виключається різне читання тієї самої графеми. Одним із принципів навчання техніки читання є принцип сконцентрованості навчального матеріалу. На перших уроках пред’являється велика кількість букв, які потім повторюються протягом всієї першої чверті: на уроці 1- 6 букв, урок 2 –4 букви; урок 3 –4 букви; урок 4 –4букви. Потім надходження букв уповільнюється. На п’ятому уроці - 3 нові букви, на шостому –2 нові букви, на сьомому – 1 нова буква, на восьмому – жодної, на дев’ятому й десятому –по 2 нові букви, на одинадцятому пред’являються букви Qq і Yy і вивчається пісенька-алфавіт. 2). Метод цілих слів, речень, текстів. Метод цілих слів передбачає одночасне сприйняття всього слова, повторення його за вчителем. Згодом діти читають слова за аналогією і лише на подальших етапах навчаються виділяти в словах окремі букви. Цей метод особливо підходить для навчання читання слів-винятків, але може з успіхом застосовуватися до будь-яких інших слів. Навчання починається з введення одразу кількох слів, наприклад, днів тижня. Слова демонструються на картках. Вчитель прочитує їх, учні повторюють. Потім вони прочитують слова без допомоги вчителя. Після цього на одному зі слів проводиться звуко-буквенний аналіз. Зі слів виділяються букви, демонструються на картках у різному порядку. Діти називають їх. Потім за допомогою карток вони складають слова. Згідно з методом речень учень має починати читання з цілих речень, щоб привчатися схоплювати загальний зміст прочитаного. Окремі прийоми цього методу можуть бути використані в сучасній школі (наприклад, в інтенсивній методиці), однак не на початковому етапі, а тоді, коли учні оволодіють читанням слів. Метод текстів передбачає читання тексту, який пред’являється учням у вигляді таблиці. Текст читається хором та окремими учнями. Вчитель диригує роботою класу: визначає рухом указки темп читання (сповільнює або прискорює його). Учні за реакцією вчителя орієнтуються, наскільки правильно вони виконують вправу. У разі потреби вчитель вказує на окремі слова, буквосполучення, просить повторити їх. У таблиці можна виділити певні графеми - нові або складні для читання. 3). Метод навчання за ключовими словами /аналогією. Слова групуються за певними ознаками – буквосполученнями, голосною у відкритому/закритому складі. Наприклад: plate pen chalk night late ten cheese bright take men child light Спочатку учні прочитують однотипні слова за вчителем, при цьому їм пропонується запам’ятати ключове слово, яке, як правило, стоїть першим у списку. У подальшій роботі, коли учні читають слова самостійно, вони орієнтуються на читання відповідного ключового слова. У разі потреби вчитель відсилає учнів до ключового слова, нагадуючи їм тим самим, як читається те чи інше слово. 4). Метод навчання техніки читання за правилами. Засвоєння правил читання дозволяє учням впевненіше орієнтуватися в розмаїтті мовного матеріалу. Уже в перший рік учні вчаться читати слова всіх чотирьох типів складу: 1 тип – відкритий склад: plate 2 тип –закритий склад: pen 3 тип – голосна + r: ir, ur, or, er, 4 тип – голосна + r+e: are Найдоцільнішим вважається комбінування елементів кількох методів. Вправи для навчання техніки читання. Вправи на розвиток графемно-фонемних зв’язків. При виконанні вправ цієї групи активно використовується розрізна азбука. 1. Учитель показує велику й малу букву або лише одну з них і озвучує її, учні повторюють. 2. Учитель послідовно показує вивчені букви, діти читають їх. Учитель пропонує для читання пари букв, наприклад, подібні якимось елементами: b-d, m-n, f-r, w-v, y-g, t-f, a-d, b-h, u-n; 3. літери, подібні до букв рідної мови, які читаються зовсім відмінно: a,e, p, u, x, y, m; літери, подібні до літер рідної мови за формою і читанням: e, I, k, j, t. 4. Читання буквосполучень: ar, er, ir, sh, ck тощо. Важливо, щоб буквосполучення асоціювалися з певними звками. 5. Визначення кількості букв /звуків у слові. 6. Показати букву, що відповідає названому вчителем звуку. 7. З ряду слів вибрати ті, що починаються з певної букви. 8. Скласти вимовлене вчителем слово з карток алфавіту. 9. Визначити подібність і розходження в словах: is-ice, form-from, men-man etc. Вправи з техніки читання ізольованих слів та словосполучень. 1. Визначити тип складу в даних словах (І, ІІ, ІІІ, ІV): pin, kite, girl, pine, park, bag. 2. Згрупувати слова відповідно до типу складів. 3. Підібрати слова, що римуються: bad, dog, bus, come, cry, log, red, some, try, us, head, fog. 4. Прочитати незнайомі слова за правилами читання. 5. Відгадати пропущену літеру, прочитати слова: -er, -ake, -k, -ar, c-t, b-x, hous-. 6. Використовуючи картки з літерами, скласти пари слів з однією й тією ж голосною у відкритому й закритому складі. Прочитати слова. 7. Прочитати про себе словосполучення і підібрати до них відповідні малюнки (напр.: a short ruler, a long pencil, a black box, a red flower). 8. Знайти “заховані” в оточенні інших літер слова і прочитати їх. 9. Запам’ятати слова, які на картках швидко показує вчитель (3-5) і відтворити їх якомога точніше вголос. Вправи на прогнозування форми слова 1. Розшифрувати орфограми і прочитати одержані слова: bde, amp, ptael, ogd. 2. Скласти слова з окремих букв. 3. Прочитати слова з пропущеними буквами. 4. Прочитати незнайоме слово в опорі на правило /таблицю. 5. Скласти слово з окремих частин (на картках). 6. Прочитати речення, вставляючи у пропуски відповідні слова. Вправи на розвиток навичок синтагматичного членування речень та їх інтонаційного оформлення 1. Слухаючи диктора, стежте по книжці і промовляйте речення вголос. 2. Слухаючи диктора (вчителя), стежте по книжці і показуйте жестом (рухом руки знизу догори або згори донизу) межі синтагми. 3. Так же відмічайте інтонаційний тип фрази. 4. Визначте тип речення (інтонації), поставте в ньому знаки словесного наголосу, поділіть на синтагми. 5. Прочитайте речення (текст) уголос після попередньої фонетичної розмітки. 6. Прочитайте речення, змінюючи логічний наголос. Вправи на розширення поля читання та швидкості сприймання навчального тексту 1. Прочитайте текст/уривок тексту за певний час. 2. Прочитайте речення з поступово нарощуваними елементами: Children go to school. Children go to school in the morning. Every day children go to school in the morning. 3. Прочитайте речення з карток,які демонструє вчитель в швидкому темпі. Прочитайте текст і швидко знайдіть відповідь на запитання вчителя. Методика формування іншомовної компетентності в техніці читання: структуру компентності: структуру, мету, зміст читання, особливості начання різних видів читання. Читання – це рецептивний вид мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання і розуміння того, що читається, і відноситься до писемної форми мовлення. Психофізіологічну основу читання складають операції зорового сприйняття тексту і його розуміння. При читанні інформація поступає через зоровий канал. Зорові відчуття спричиняють дію внутрішнього мовленнєворухового аналізатора. Завдяки цьому читання супроводжується внутрішнім проговорюванням. При цьому людина чує те, що вона читає. Одночасно сприйнятий текст зазнає смислової переробки на різних рівнях у такій послідовності: значення слова співвідноситься зі значеннями інших слів, встановлюється контекстуальне значення, слова об’єднуються в синтагми, синтагми – в речення, речення –в більші смислові утворення, а останні –в цілісний мовленнєвий твір.. Мінімальною смисловою одиницею тексту вважають синтагму. Процес осмислення включає роботу пам’яті та такі розумові операції: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизацію, антиципацію. Мотивом читання є спілкування, а метою – отримання необхідної інформації. Зміст навчання читання як виду мовленнєвої діяльності. Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності передбачає читання текстів з метою одержання необхідної інформації у ході ознайомлювального, вивчаючого та переглядового читання. Психологи розрізняють кілька рівнів розуміння тексту: 1-4 – пов’язані з оволодінням технікою читання (рівень значення); 5 –повне розуміння тексту; 6 –оцінка та розуміння емоційного забарвлення тексту; 7 – узагальнення ідейно-тематичного змісту. а)Ознайомлювальне читання (читання з розумінням основного змісту тексту). Цей вид читання найбільш розповсюджений у всіх сферах життя і здійснюється на матеріалі автентичних текстів, які несуть інформацію про культуру, побут, традиції країни, мова якої вивчається. Це читання про себе. Учні повинні розуміти основний зміст тексту при повноті розуміння –70%. Темп читання для англійської мови –180-190 сл/хв., німецької –150 сл./хв. У процесі роботи над текстом потрібно навчити учнів виконувати такі дії: - прогнозувати зміст за заголовком або початком тексту; - здогадуватися про значення незнайомих слів по контексту; - ігнорувати окремі незнайомі слова, які не перешкоджають розумінню основного змісту; - визначати смислові частини тексту та зв’язки між ними; - користуватися у процесі читання наявним коментарем, словником, довідником. Вправи: - Прочитати заголовок (початкові речення) і сказати, про що може розповідатись у тексті. - Дати відповіді на запитання вчителя щодо основного змісту тексту. - Вибрати з кількох запропонованих найбільш прийнятний заголовок. - Прослухати твердження і виправити неправильні. - Вибрати з ряду малюнків ті, що ілюструють зміст тексту. - Коротко передати основний зміст рідною мовою. Висловити свою думку про зміст тексту, дати йому оцінку (рідною мовою). б)Вивчаюче читання ( читання з повним розумінням тексту. Мета такого виду читання – максимально повне і точне розуміння інформації тексту і критичне осмислення інформації. Це – вдумливе читання, яке здійснюється в темпі–50-60 сл./хв. Матеріалом для читання служать нескладні автентичні або адаптовані тексти різних жанрів (науково-популярні, публіцистичні, художні, тексти прагматичного характеру: інструкції, рецепти), що містять значущу для учнів інформацію та мовні і смислові труднощі. Учні виконують дії: - розуміння прочитаного тексту з достатньою повністю та глибиною; - зіставлення здобутої інформації зі своїм досвідом; - висловлювання власної думки про прочитане; - передача почерпнутих відомостей; - коментування окремих фактів. Вправи: - Відповісти на запитання вчителя щодо основного змісту та його деталей. - Визначити у тексті смислові віхи та виписати найбільш суттєву інформацію. - Скласти план тексту, підібрати до кожного пункту плану речення з тексту, які його уточнюють. - Виконати письмовий переклад тексту. - Виконати тест множинного вибору, альтернативний чи поєднувальний тест. в)Вибіркове/переглядове читання (читання з метою пошуку необхідної інформації. Мета цього виду читання – навчитися швидко переглянути текст для того, щоб знайти конкретну інформацію (Темп читання –400-500сл./хв.), сконцентрувати на ній свою увагу, намагаючись зрозуміти її повністю або основний зміст. Ступінь розуміння прочитаного -40-50%. Матеріалом для читання служать тематично пов’язані тексти, які несуть нову або цікаву інформацію. Вправи: - Швидко перегляньте текст, знайдіть необхідну інформацію та уважно прочитайте її у всіх деталях. Етапи роботи з текстом. І. Повідомлення вчителем деяких фактів з життя та діяльності автора, назви проблеми, бесіда про те, які книги даного автора учні читали. ІІ. Підготовча робота до читання тексту – передтекстові вправи на зняття мовних та смислових труднощів. ІІІ. Читання тексту про себе. IV. Контроль розуміння прочитаного – післятекстові вправи. V. Завершальний етап роботи з текстом. а) підготовка до переказу; б) переказ. Охарактеризуйте роботу з текстом для читання передтекстової післятекстової вправи, різні способи перевірки і розуміння прочитаного. Етапи роботи з текстом. І. Повідомлення вчителем деяких фактів з життя та діяльності автора, назви проблеми, бесіда про те, які книги даного автора учні читали. ІІ. Підготовча робота до читання тексту – передтекстові вправи на зняття мовних та смислових труднощів. ІІІ. Читання тексту про себе. IV. Контроль розуміння прочитаного – післятекстові вправи. V. Завершальний етап роботи з текстом. а) підготовка до переказу; б) переказ. Психологи розрізняють кілька рівнів розуміння тексту: 1-4 – пов’язані з оволодінням технікою читання (рівень значення); 5 –повне розуміння тексту; 6 –оцінка та розуміння емоційного забарвлення тексту; 7 – узагальнення ідейно-тематичного змісту. Система вправ для навчання читання. Згідно з етапами формування навичок та вмінь виділяють три групи вправ: Іетап -1 підсистема вправ – вправи для формування навичок техніки читання; - група вправ на впізнавання та розрізнення групування, розташування графем; - група вправ на встановлення та реалізацію графемно-фонемних відповідностей (вправи на озвучування, називання, написання, читання ізольованих слів, читання словосполучень, прогнозування форми слова). ІІ етап –ІІ підсистема вправ – вправи для формування мовленнєвих навичок читання. -група вправ для формування лексичних навичок читання (семантизація ЛО за словником, здогадка за контекстом, визначення значення похідних слів за афіксами, конвертованих слів, багатозначних слів за контекстом; аналіз словотворення; заповнення пропусків у тексті, вибір значення ЛО з кількох значень, вибір ЛО за спільністю, знаходження ЛО у контексті, підбір до ЛО відповідних еквівалентів на рідній мові). - група вправ для формування граматичних навичок читання (вправи на розпізнавання, диференціацію –підкреслювання, виписування, називання, зчитування; відповіді на запитання; переклад на рідну мову; ІІІ етап - ІІІ підсистема вправ для розвитку умінь читання: - група вправ які готують учнів до читання текстів (вправи на синтагматичне членування речень, на інтонаційне оформлення речень, на розширення поля читання, на збільшення швидкості сприймання тексту); група вправ з навчання читання текстів (вправи на читання з розумінням основного змісту, з повним розумінням змісту, з пошуком інформації). Методика формування іншомовної компетентності в техніці письма: структуру комтентності, поняття «техніка письма», труднощі навчання, типи і види вправ для навчання графіки і орфографії. Головною метою навчання техніки письма у загальноосвітній школі є формування в учнів графічних та орфографічних навичок. Під графічними навичками розуміють навички написання букв і буквосполучень даної мови як окремо, так і в писемному мовленні. Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів (окремо та в писемному мовленні). Навчання графіки (каліграфії). Головна увага при навчанні графіки приділяється чіткості і нормативності написання букв. З метою полегшення оволодіння читанням та письмом вважається доцільним починати писати друкованими буквами, а пізніше переходити до рукописних букв (для німецької, французької та іспанської мов). У навчанні англійської мови використовують Print script, що практично співпадає з рукописним шрифтом. Англійська та німецька мови використовують латинську графіку. Порівняльний аналіз системи друкованих знаків українського та латинського алфавітів свідчить про те, що в них є три групи букв: 1) подібні букви (напр.:Aa, Oo, Ee, Xx, Mm, Kk, Pp); 2). букви, які частково співпадають у написанні (Tt, Hh, Uu, Bb). 3) букви, написання яких зовсім відрізняється від букв українського алфавіту (Ss, Ff, Rr,Qq, Ww, Jj, Zz). Зрозуміло, що написання букв цієї групи потребує демонстрації та пояснення з боку вчителя. Для формування графічних (каліграфічних) навичок слід використовувати вправи, метою яких є навчити учнів писати букви алфавіту іноземної мови. Це, як правило, некомунікативні вправи, тому слід по можливості надавати їм ігрового характеру, форми змагання на командну першість. Вправи для формування графічної (каліграфічної) навички. 1). Вправи на написання окремих букв, пар букв (великої і маленької). - Напишіть букву багато разів окремо та в сполученні з іншими буквами. - Знайдіть серед даних букв пари великих та маленьких букв та запишіть їх. 2). Вправи на виписування букв, буквосполучень, і слів (з елементами групування, комбінування тощо): - Знайдіть дану букву в словах. Випишіть ці слова. Формування орфографічних навичок. Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в ЗОШ, базуються на чотирьох принципах: 1. фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку (напр. pen); 2. морфологічному, коли написання визначається правилами граматики (морфології) незалежно від фонетичних умов (напр.: nation –nationality); 3. традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційними і відображають зниклі норми вимови (daughter). 4. ідеографічному, коли звукові омоніми розрізняються за допомогою графічних знаків (фр.: ou – ou). В англійській та французькій мовах значне місце посідає традиційний принцип написання слів, в німецькій –провідними є морфологіний та фонетичний принципи. На початковому етапі навчання техніки письма важливо проводити цілеспрямоване оволодіння графемно-фонемною системою мови. Тут на учнів чекають такі труднощі: - буквосполучення, що передають один звук (sh – [ ], th – [ ]); - одна буква, яка передає різні фонеми ( s [ ], [ ], [ ] , [ ]). - один звук зображається на письмі різними графемами ( напр. : ir, er, ur –[ ]); - наявність німих букв (напр.date, case, knife, right, whom). Вправи для навчання орфографії. 1 підгрупа –вправи на спитування (виписування) і дописування. - Згрупуйте всі подані слова за звуко-буквеними відповідностями. - До транскрипції слів підберіть їх написання. - Виберіть зі списка слова, що містять певні букву/ буквосполучення запишіть їх по алфавіту. - Вставте пропущені в словах букви. - Згрупуйте іншомовні слова із спільним коренем та запишіть їх. - Прочитайте слова та речення по буквам. - Випишіть з тексту всі слова, що означають дію. - Утворіть слова за заданими словотворчими елементами. - Утворіть нові слова, додаючи одну чи дві букви. - Назвіть слова, що починаються на останню букву кожного слова, названого викладачем. - Виконайте кросворд. 2 підгрупа вправ – вправи для запису на слух (диктанти різних видів) - Виконайте диктант на впізнавання графем .( Викладач називає кожне слово та відповідний номер. Учні в карточках просталяють номера біля слів, що їх називає вчитель.) - Прослухайте список слів, відмітьте у карточках (на дошці) слова, що не були названі. - Виконайте лексичний перекладний диктант. - Напишіть диктант, у якому відтворюються знайомі з тексту або записані на дошці слова. - Запишіть слова по пам’яті ( ті, що стосуються теми тощо). - Напишіть диктант з попереднім аналізом труднощів. - Виконайте поснювальний диктант з попутним виправленням помилок. - Виконайте зоро-слуховий диктант. (Почуте слово необхідно знайти на дошці в списку та записати його в зошит). Запишіть тільки ті з речень, що їх промовляє викладач, у котрих є задані слова (вибірковий диктант). - Промовте речення, які промовляє вчитель та запишіть їх у зошит. - Виконайте лексичний контрольний диктант. - Виконайте текстовий диктант. - Запишіть під диктовку речення з типовими орфографічними труднощами. Розкрийте методику формування іншомовної компетентності в письмі: мету, зміст навчання письма як виду мовленнєвої діяльності, систему вправ для навчання письма. Писемне мовлення – це специфічний код МД, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв’язку. Засіб та одна з цілей навчання ІМ. Дає змогу: 1) створювати додаткові асоціації, що допомагають запам’ятовувати ЛО, ЗМ, речення.; 2) організовувати письмові вправи, що забезпечують автоматизацію лексичної та граматичної навичок; 3) повторювати матеріал, зафіксований у зошитах учнів; 4) розвивати уміння усного мовлення, спираючись на зафіксовані структурні зразки, ЛО; 5) логічно та послідовно планувати усне монологічне висловлювання. Крім того, письмо є і ефективним засобом контролю сформованості іншомовних знань, умінь та навичок. Метою навчання писемного мовлення у ЗОШ є формування таких умінь: Початкова школа: відповіді на запитання; складання запитань до тексту; уміння писати короткі тексти; Основна школа: уміння робити нотатки, складати план; заповнювати анкету, опитувальний лист; писати листа, повідомлення, допис до шкільної газети, автобіографію, писати твори в межах визначених сфер спілкування. Старша школа: уміння писати план, тези, твір, реферат, доповідь, анотацію, рецензію, листа. Система вправ. Система вправ для навчання писемного спілкування поділяється на підсистеми. Підсистема вправ для навчання написання листів різних жанрів. 1 група вправ –вправи для вдосконалення вмінь читання і розуміння текстів листів та ознайомлення учнів з позамовними стандартами написання офіційних та неофіційних листів: учні знаходять і розпізнають структурні елементи листів, їх коректне розташування. 2 група вправ –вправи для формування вмінь побудови текстів листів: учні вчаться репродукувати вступну та заключну частини листа, його основну частину, користуючись поданим логічним планом і мовленнєвими зразками, типовими для кожного жанру. Крім того, сюди входять вправи на розпізнавання засобів між фразового зв’язку та їх включення до тексту листа. a. група вправ- на розвиток умінь побудови текстів листів, визначених жанрів: тут передбачається продукування текстів власних листів учнями. Підсистема вправ для навчання написання коротких персональних оголошень. 1 група вправ – для вдосконалення вмінь читання та розуміння текстів об’яв: учні читають автентичні оголошення, а потім виконують завдання для перевірки їх розуміння. 2 група вправ – забезпечує формування вмінь побудови текстів оголошень з коректним послідовним поданням інформації, використанням загальновживаних скорочень, пропусків артиклів та дієслова to be. 3 група вправ –вправи для розвитку вмінь побудови текстів оголошень. Підсистема вправ для заповнення форм. 1 група вправ –на вдосконалення вмінь читання та розуміння текстів форм; 2 група –вправи для формування умінь заповнення форм: учні мають навчитися коректно виконувати інструкції, подані у формі, та заповнювати рубрики форм відповідно до інструкцій. Підсистема вправ для формування вмінь написання короткої автобіографії (CV). 1 група –вправи, спрямовані на навчання читання та розуміння текстів автобіографій; 2 група –формування вмінь побудови текстів автобіографій (вправи на репродукцію тексту автобіографії з коректним поданням блоків інформації та коректним використанням ЗМ); 3 група –вправи, спрямовані на розвиток умінь побудови текстів автобіографії: учні мають навчитися продукувати тексти автобіографії. Підсистема вправ для навчання написання реферату, статті включає наступні вправи: - уважно прочитати всю статтю і визначити її основну думку; - встановити мету статті; виписати опорні речення з кожного абзацу; - виписати із статті її основні положення; - узагальнити думку автора статті; - перечитати текст, з’ясувати, які думки автора вимагають додаткової аргументації, - дописати необхідні речення. Підсистема вправ для навчання анотації базується на попередньо складеному плані тексту-джерела, а також серії послідовних завдань: - вказати прізвище та ініціали автора; - написати назву статті; - вказати місце видання, видавництво, рік видання, номер журнала, газети, сторінки; - визначити і написати, до якої галузі знань відноситься стаття, яка її основна тема; - з’ясувати головну думку кожного з абзаців; - згрупувати абзаци згідно з основною думкою тексту; Розкрийте методику формування іншомовної компетентності в перекладі - медіації: складники компетенції, мету, змісту навчання перекладу як виду мовленнєвої діяльності, систему вправ для навчання письма. . Два варіанти перекладних методів: 1) граматико-перекладний: - фонетика не розглядалась взагалі як аспект; - лексика вивчалась безсистемно, як ілюстрації до граматичних правил; - основним засобом навчання був дослівний переклад; - навчання іноземної мови було спрямовано на розвиток логічного мислення; - правила заучувались напам’ять, без попередньої аналітичної роботи, що забезпечує його усвідомлення. 2) текстуально-перекладний: - в центрі уваги методу перебувала лексика; - словниковий запас накопичувався завдяки заучуванню напам’ять творів в оригіналі; - роль граматики по відношенню до лексики була другорядною – граматика опановувалась без системно, як коментар до тексту; - метод забезпечував передусім розвиток навичок читання та перекладу. Недоліки: - погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть читанням; - основні завдання методів полягали в загальній освіті; - відрив форми від змісту: увага зосереджувалась на формі, а зміст міг просто ігноруватися; - тексти не завжди були доступними для їх сприймання та розуміння. Розкрийте методику формування лінгвосоціокультурної компетентності: складники компетенції, мету, змісту і приклади вправ для формування. Охарактеризуйте організаційні форми навчально – виховного процесу з іноземної мови. Розкрийте вимоги до сучасного уроку уроку іноземної мови, типологію уроків. Планування процесу навчання іноземних мов має на меті передбачення його результатів на різних за тривалістю відрізках часу. Головна мета планування – наукова обґрунтована організація навчального процесу та досягнення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою ІМ. Успішність планування навчального процесу забезпечується врахуванням таких умов: -цілей навчання ; -психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок та вмінь; -наявних засобів навчання; -основних методичних вимог до сучасного уроку ІМ; -психологічних факторів навчання (вік учнів, рівень їх загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка учнів). Розрізняють календарно-річний план, що включає плани на чотири чверті/ піврічні плани, тематичний план / план циклу уроків, поурочний план. Календарно-річний план –проект, в якому подаються теми, встановлюються терміни вивчення тем, розподіляється за чвертями навчальний матеріал, визначаються способи підсумкового та тематичного контролю, вказуються основні дидактичні засоби. Основою для календарно-річного плану є навчальна програма з ІМ та навчальний план. Тематичне планування є конкретною розробкою календарно-річного плану. Головне завдання тематичного планування – визначення кінцевих цілей в результаті вивчення певної теми. В тематичному плані називається конкретна тема, визначається послідовність формування навичок та вмінь, кількість уроків, що відводяться на досягнення практичних цілей циклу уроків, вказуються способи контролю та завдання додому, додається перелік засобів навчання. Тематичний план уроків у ... класі Тема: № уроку Тип уроку Цілі уроку Мовний матеріал Види мовленнєвої діяльності Оснащення уроку Домашнє завдання Г А Ч П Підтеми: Поурочний план конкретизує зміст навчання, етапів уроку, відбір конкретного навчального матеріалу, прийомів навчання, розробку вправ, засобів навчання, дидактичного матеріалу. Вчитель повинен усвідомлювати призначення кожного елемента уроку, його взаємодію з іншими елементами уроку. Підготовча робота вчителя до уроку здійснюється послідовно і передбачає: аналіз змісту матеріалу, визначення типу уроку, формулювання цілей уроку, поетапний розподіл навчального матеріалу, визначення часу на його опрацювання, розробку вправ, складання плану-конспекту уроку, підготовку засобів навчання. Аналіз змісту матеріалу починається з уточнення місця уроку в системі уроків і встановлення його зв’язків з попередніми та наступними уроками. Зміст уроку визначений тематичним планом, але його потрібно скоректувати, враховуючи результати попередніх уроків. Основні практичні цілі уроку формулюються після визначення місця уроку в циклі уроків та аналізу змісту матеріалу. Визначаючи практичні цілі конкретного уроку, вчитель може поставити одну головну та дві супутні. Головна мета звичайно пов’язана з розвитком мовленнєвих навичок та вмінь. Практичною метою може бути ознайомлення з новою ГС, формування артикуляційної навички, розвиток уміння вести бесіду за ситуацією, читання тексту з розумінням основного змісту, тощо. Формулювання практичної мети слід розпочинати словами :”Навчити...”, “Формувати...”, “Розвивати...”, “Удосконалювати...”. З формулювання мети повинно бути ясно, що потрібно засвоїти, в якому обсязі, з яким рівнем оволодіння. Наприклад: -Навчити ставити запитання загального типу в Present Continious. - Навчити розповідати про свій робочий день в опорі на схему. - Навчити вести діалог-розпитування в ситуації “Як пройти?” - Вдосконалювати техніку читання про себе (мовчки). - Розвивати вміння аудіювати текст, ігноруючи незнайомі слова. Загальноосвітня, розвиваюча та виховна цілі конкретизуються у зв’язку з практичною. Освітня мета передбачає залучення учнів до культури країни, мова якої вивчається та розширення їх філологічного кругозору. Наведемо приклади формулювання освітніх цілей: - Поглибити знання учнів про творчість В Шекспіра. -Розширити знання учнів про політичну систему Канади. - Сформувати уявлення учнів про нове граматичне явище – артикль. Розвиваюча мета реалізується у формі розвитку в процесі навчання ІМ інтелекту, волі, почуття, уваги, пам’яті, уваги, уяви учнів. Вона формулюється у такий спосіб: - Розвивати мовну здогадку та мовленнєву реакцію учнів; - Розвивати здатність порівнювати мовні явища рідної та іноземної мов; - Розвивати культуру спілкування у ситуації “знайомство” - Розвивати здатність мовного самоконтролю; - Розвивати уяву учнів в умовах гри /драматизації / роботи в парах. Виховна мета реалізується внаслідок використання виховних можливостей навчального матеріалу та роботи з ним, у процесі формування відповідних суспільно-політичних поглядів учнів, почуттів, ставлення до морально-етичних категорій тощо. Наведемо приклади формулювання виховних цілей: - Формувати почуття патріотизму; - Виховувати самостійність; - Прищеплювати любов до праці; - Виховувати повагу до народу Англії; - Формувати критичне ставлення до вчинків людей; - Виховувати ввічливість, чуйність у стосунках з товаришами. Виховні та розвиваючі цілі можна планувати на цикл уроків, оскільки виховання та розвиток проходять повільніше, ніж навчання. Плануючи урок, учитель також проводить аналіз матеріалу з точки зору труднощів, які він може викликати в учнів, прогнозує можливі помилки, намічає необхідну послідовнысть дій щодо їх подолання. Виходячи з конкретних завдань та змісту уроку, вчитель визначає структуру уроку та відповідні прийоми та форми роботи. Не слід перевантажувати урок різними формами роботи, оскільки вони, як і одноманітні вправи, швидко стомлюють учнів. Не слід також забувати, що творчі завдання потребують старанної підготовки, точного відбору та дозування матеріалу, чіткої його організації. Важливим є створення природних переходів від однієї частини уроку до іншої та від однієї вправи до іншої. Роль таких переходів можуть виконувати бесіда з учнями, що переключає їх на інше завдання, коротек дотепне оповідання, етикетний діалог тощо. Отже кожен з етапів уроку має свій “організаційний момент”, що готує даний етап. Його функція –орієнтування учнів на наступну роботу, мотивація їх діяльності, повідомлення про те, чим будуть займатися учні та що для цього слід робити та про кінцеві результати діяльності. Потім учитель розподіляє час у хвилинах на кожну частину уроку. Методично обґрунтованим слід вважати такий розподіл часу, при якому більша частина його припадає на усне мовлення. Вчитель продумує та готує наочні посібники, роздавальний матерал, підбирає технічні засоби навчання та складає план-конспект уроку. План-конспект уроку може бути коротким і розгорнутим. На початку конспекту вказується дата проведення уроку, його порядковий номер, група/клас учнів, тема, підтема, цілі, потім послідовно викладається хід уроку у вигляді докладного сценарію: вступна частина, основна, заключна частина. Схема плану-конспекту уроку Дата План-конспект уроку №...в... класі Тема: ... Підтема: Цілі: Практична /ні: Освітня /ні: Розвиваюча /чі: Виховна/ні Обладнання уроку: Схематичний план уроку: Початок уроку Час І. Організація класу....................................................................2 хв. ІІ. Мовленнєва /фонетична зарядка.........................................3 хв. Основна частина уроку ІІІ-IV…………………………………………………………….35 хв. Заключна частина уроку VII. Повідомлення домашнього завдання..................................2 хв. VIII.Підсумки уроку......................................................................3 хв. Хід уроку Етап, прийом навчання Зміст роботи Вчитель-початківець повинен складати розгорнутий план-конспект, в якому має бути розроблений хід уроку іноземною мовою точні формулювання правил та завдань, зразки виконання вправ. Вчитель-початківець часто неспроможний без попередньої підготовки чітко сформулювати запитання, інструкцію, просто й доступно пояснити те чи інше явище. Тому рекомендується давати слова вчителя у конспекті повним текстом, звертаючи увагу на доступність, короткість, точність та ясність мовлення вчителя на уроці. |