Міністерство освіти і науки україни

• Название: Міністерство освіти і науки україни
• Дата: 03.03.2023
• Размер: 275.98 Kb.
• Имя файла: 339162574.docx
• Тип: Документы; #967325
• страница: 2 из 8

1.2 Основні шляхи реалізації політики управління якістю

Політика управління якістю на будь якому підприємстві - це основні напрямки та цілі організації у сфері покращення якості продукції або послуг, офіційно сформульовані його вищим керівництвом.

Головним елементом політики якості є система управління якістю (СУЯ), яка володіє власною певною структурою. Дана система повинна містити в собі наступні елементи: організація, документи, процеси, ресурси. Першим елементом є організація, яка полягає в тому, що на підприємстві діє певна група співробітників, які мають професійні знаннями в сфері даної діяльності, а отже, існує диференціація повноважень і обов'язків, взаємовідносин [7, c. 60-64].

Наступним позначеним елементом є документація. Сьогодні без ведення бухгалтерської та іншої документації просто неможливо уявити діяльність будь-якої організації. Крім цього в систему менеджменту якості також входять інші документи, що носять організаційно-розпорядчий характер. Як приклад можна привести різні посадові інструкції, положення про структурні підрозділи [7, c. 60-64].

Також незамінним елементом системи управління якістю є процеси, під якими розуміються взаємозв'язок і взаємодія елементів діяльності. При цьому необхідно від процесів відрізняти процедури, під якими розуміється спосіб встановлення і здійснення діяльності або процесу.

Для правильної організації системи менеджменту якості Iso необхідні ресурси, під якими розуміється все те, що забезпечує діяльність даної системи. Як приклад можна привести людські ресурси - це працівники підприємства, тимчасові ресурси - це час витрачений на виробництва продукції або послуги тощо [26, c. 82-84].

Система менеджменту якості ISO 9001:2015 - міжнародний стандарт, який встановлює вимоги в галузі управління якістю. Стандарт узагальнює в собі світовий досвід в галузі управління якістю, визнаний в усіх розвинених країнах світу і застосуємо абсолютно до будь-якому підприємству, незалежно від роду діяльності та розміру [26, c. 82-84].

Стандарт ISO 9001:2015 збудований таким чином, щоб його можна було легко поєднувати з іншими існуючими стандартами, наприклад ISO 14001 (Система екологічного менеджменту) і OHSAS 18001 (Система менеджменту охорони здоров'я та забезпечення безпеки праці).

Основні принципи і вимоги щодо реалізації системи управління якістю:

1. 
   Орієнтація на споживача.
   
2. 
   Лідерство або роль керівництва.
   
3. 
   Залучення персоналу компанії.
   
4. 
   Процесний підхід.
   
5. 
   Ризик-орієнтоване мислення.
   
6. 
   Постійне поліпшення.
   
7. 
   Прийняття рішень на підставі фактів.
   
8. 
   Взаємовигідні відносини з постачальниками.
   

Істотною вимогою стандарту ISO 9001 є документування процедур і процесів, а також ефективне управління документацією та записами. Саме політика в області якості є ключовим документом, що визначає основні пріоритети і цінності організації, яких вона буде дотримуватися по відношенню до споживачів, співробітників, постачальників, суспільства і т.п. [46].

Всередині політики управлінні якості (ПУЯ) вказуються конкретні дії для реалізації намічених цілей і пріоритетів. В загальній вигляді ПУЯ передбачає 6 документованих процедур:

1. 
   Управління документацією.
   
2. 
   Контроль протоколів за якістю.
   
3. 
   Проведення внутрішньо-організаційних аудитів.
   
4. 
   Контроль за виготовленням невідповідної продукції.
   
5. 
   Коригувальні дії.
   
6. 
   Запобіжні дії.
   

Ще однією дуже важливою вимогою стандарту ISO 9001 є проведення внутрішніх аудитів. Даний процес необхідний для перевірки працездатності головного елементу ПУЯ - системи управління якістю, і має назву «аудит першої сторони». Внутрішні аудити рекомендується проводити один раз на рік, оскільки цей захід суттєво полегшить інспекційний контроль (аудит третьої сторони), який проводиться акредитованим органом по сертифікації систем управління (менеджменту) двічі за три роки. Існує спеціальний стандарт ISO 19011, який визначає способи проведення аудиту в системах менеджменту, в тому числі, управлінні якістю. Поточна версія документа має назву «ISO 19011:2012 Настанови щодо здійснення аудитів систем управління» [2].

Розглянемо план реалізації та впровадження політики управління якістю в організації:

1. 
   етап. Проведення семінару «Введення в стандарт ISO 9001:2015»:
   

• 
  розбір і трактування вимог;
  
• 
  аналіз існуючої документації та практики робіт;
  
• 
  визначення області поширення системи управління якістю, формування детального плану розробки, впровадження та підготовки до сертифікації системи менеджменту якості (СМЯ);
  
• 
  розробка, узгодження та затвердження Політики управління якістю на підприємстві.
  

2. 
   етап. Розробка головного елементу ПУЯ - системи менеджменту якістю: — проведення семінару з розробки документів системи якості
   

«Документація СМЯ»;

• 
  визначення процесів, встановлення основних видів діяльності в СМЯ, розподіл відповідальності та повноважень у СМЯ;
  
• 
  розробка документації системи менеджменту якості;
  
• 
  визначення цілей у сфері якості;
  
• 
  розробка Настанови з якості підприємства.
  

3. 
   етап. Впровадження системи менеджменту (управління) якістю (СМЯ): — впровадження документації СМЯ на підприємстві;
   

— проведення семінару «Внутрішній аудит СМЯ».

4. 
   етап. Підготовка до сертифікації системи менеджменту якості:
   

• 
  створення на підприємстві служби внутрішнього аудиту та плану проведення та проведення внутрішніх аудитів.
  
• 
  проведення коригувальних і запобіжних дій.
  
• 
  аналіз результативності процесів СМЯ з боку їх керівників.
  

4. 
   етап. Сертифікація СМЯ в Політиці управління якістю.
   

При впровадженні Політики управління якістю підприємство отримує ряд вагомих переваг:

1. 
   Продуктивність і залученість співробітників може істотно підвищитися за рахунок чіткого визначення функціональних обов'язків, що може позитивно позначитися і на якості продукції, що випускається.
   
2. 
   Істотно зростає ефективність процесів на підприємстві після впровадження автоматизованої системи менеджменту (управління) якістю.
   
3. 
   Наявність сертифікату ISO 9001 відкриває перед підприємством нові ринки збуту, адже стандарт ISO 9001 є загальновизнаним у світі. Сертифікат відповідності вимогам ISO 9001 необхідний підприємствам, які працюють в секторах економіки, регульованих державою, а також бажаючим вступити в спілки, де наявність сертифіката є обов'язковим [50].
   

В умовах сучасного ринку наявність сертифіката ISO 9001 розширює конкурентні можливості компанії та формує стійкий імідж підприємства, орієнтованого на споживача. Стабільно працює система менеджменту якості в даний час стала незамінним і звичайним явищем в бізнесі.

1.3 Світова та вітчизняна практика у сфері управління якістю на промислових підприємствах

В середині XX століття після закінчення Другої світової війни в усьому світі спостерігалася гостра нестача товарів широкого вжитку. Це було пов'язано з тим, що велика частина промисловості країн, на території яких проходили

17 військові дії, була зруйнована. Солдати поверталися додому, облаштовували свій побут, отже, потрібно більше товарів для комфортного життя. Тому основне навантаження з виробництва товарів лягло на США, так як це була єдина країна в усьому світі, економіка якої не постраждала від бомбардувань.

Виробництво США почало швидкими темпами виготовляти радіо- і теле- апаратури, автомобілі, побутову техніку, акцентуючи увагу не на якість товарів, а на обсягах виробленої продукції. У зв'язку з цим промисловість Америки зіткнулася з величезними витратами на усунення виявлених дефектів і заміну або ремонт тієї продукції, яка вже потрапила на ринок. У той час виробничі витрати звичайного американського підприємства становили понад 30%, однак промисловці не поспішали підвищувати якість продукції, вони наполягали на тому, щоб уряд країни ввів протекціоністські заходи для підтримки і захисту своєї продукції. Цей факт наочно показує, що навіть великі фірми США, які виробляли якісний товар, розглядали якість не як можливість задоволення потреб покупців, а як спосіб зниження виробничих витрат.

Свої ідеї з управління якістю в книгах «Вихід з кризи» і «Якість, продуктивність і конкурентоспроможність» виклав Вільям Едвардс Демінг [20], але підприємцями вони були прийняті скептично і не знайшли відгуку в суспільстві. Проблема якості продукції ніяк не вирішувалася аж до середини 70-х років, коли на ринок стали масово потрапляти японські товари високої якості і за низькою ціною. Саме в цей момент підприємці США усвідомили необхідність займатися підвищенням якості продукції.

Під впливом діяльності Уолтера Шухарта [32, c. 23] і Малкома Болдріджа [33 c. 20-28] в США склалися такі принципи управління якістю:

• 
  обов'язкова частина стратегії підприємства - це підвищення якості; для цього розробляються стратегічні програми, на основі яких і відбувається процес підвищення якості;
  
• 
  в управлінні якістю бездефектна робота важливіша контролю;
  
• 
  постачальників слід зробити своїми партнерами;
  

18 — кваліфікація працівників повинна постійно підвищуватися; співробітників необхідно навчати основам управління якістю продукції [7, c. 60-64].

У США для управління якістю були створені центральні служби якості і гуртки якості. На центральну службу якості було покладено управління якістю в масштабах підприємства, а гуртки якості представляли собою малі групи співробітників підприємства, які регулярно зустрічалися на добровільних засадах для вирішення виробничих проблем. Гуртки виявляли проблеми, які безпосередньо впливали на якість роботи персоналу, і працювали над ними. Ініціаторами створення гуртків якості в США були самі роботодавці [17].

Крім США, законодавцем трендів в області якості можна назвати Японію. Ця країна, як і весь світ, застосовувала методи управління якістю, але робила це в іншому ключі. У 30-і роки XX століття японська система управління якістю ґрунтувалася на контролі, але масовий контроль витримати не представлялося можливим, японські товари були дешевими, але низької якості.

Після Другої світової війни промисловість Японії перебувала в жалюгідному стані. Всі її виробництво було зруйновано. Солдати американської армії на японській території зіткнулися з низкою проблем, які не дозволяли успішно виконувати покладену на них місію. Командування збройних сил США в травні 1946 року ухвалив рішення про проведення навчання японських фахівців в промисловості принципам і методам якості. В цей же час з'явилися японська організація по стандартизації та Комітет по японським промисловим стандартам.

1949 рік ознаменувався прийняттям Закону про промислову стандартизацію, на основі якого заснували систему маркування JIS (Japanese Industrial Standards - Японські промислові стандарти). Даний вид маркування дозволялося наносити тільки тим підприємствам, які виробляють продукцію відповідно до стандартів JIS. Введення даної системи дозволяло все більше і більше популяризувати статистичний контроль якості у всіх галузях промисловості Японії. Найцікавішим було те, що ця система була добровільна. Підприємство сама вирішувала, чи потрібно йому проходити перевірку на

відповідність цим стандартам, а після проходження контролю - ставити чи на свою продукцію маркування JIS. Це було унікальне явище для того часу, так як у всіх інших країнах маркування продукції, затверджена знаком, була обов'язкова [36, c. 119-124].

У 1962 року вийшов у світ перший номер журналу «Управління якістю для майстрів», в якому управління якістю уявлялося в рамках гуртків якості. Гуртки якості стали основним інструментом управління якістю в Японії [35]. Завдяки роботі гуртків якості на японських підприємства була розроблена програма для персоналу, названа «П'ять нулів». Її правила сформульовані наступним чином: не створювати; не передавати; не приймати; не змінювати; не повторювати.

Розроблено систему управління якістю JIT (Just in time - «точно в термін»). Сенс її полягає в тому, що доставка комплектуючих і окремих деталей здійснюється тільки тоді, коли в цьому є необхідність на виробництві. Завдяки цій системі відпала необхідність в зберіганні запасів, а значить, почалося зниження витрат виробництва. Таким чином, японським вченим вдалося на основі американських методик створити власну унікальну систему управління якістю, яка стала набагато ефективніше і дозволила Японії зайняти лідируючі позиції в світовій економіці [1].

Досвід застосування систем управління якістю в Україні та Узбекистані веде свій початок з розробок радянських науковців.

У 30-40 рр. XX століття на радянських підприємствах діяла система управління якістю, при якій майстри і керівники підприємства несли відповідальність за виконання плану і фактично не відповідали за якість виробленої продукції. Вся відповідальність за якість покладалася на відділ технічного контролю (ВТК). Найчастіше виробничі підрозділи передавали вироби в інші цехи з дефектами, ВТК були змушені повертати продукцію на доопрацювання, що призводило до великих тимчасових і виробничих витрат. Більш того, брак виникав через конструкторські недоробки, незадовільну

20 організацію праці та мотивації персоналу в основному за кількісним показником [16, c. 25-38].

Все це передувало впровадження в 1955 р на Саратовському авіаційному заводі системи бездефектного виготовлення продукції (БВП), яка забезпечила подальшу здачу виробленої продукції ВТК та замовникам за першою вимогою. Впровадження системи БВП дозволило:

1) підвищити відповідальність персоналу підрозділів за якість виробленої продукції; 2) строго дотримуватися виробничу дисципліну;

3. 
   контролювати відповідність якості продукції діючої документації до її пред'явлення в ВТК;
   
4. 
   акцентувати увагу ВТК не тільки на виявленні браку продукції, а й на заходах, що виключають можливість появи різних дефектів [39].
   

Впровадження системи БВП змінило функції ВТК. Внаслідок появи самоконтролю покращилася якість виробленої продукції, з'явилася можливість збирати дані про причини дефектів, що не залежать від робітників.

На початку 60-х рр. з'являється львівський варіант системи БВП - система бездефектної праці (СБП). Основною метою даної системи була здача виготовленої продукції в ВТК по першому запиту. Цього пропонувалося досягати шляхом підвищення відповідальності та стимулювання праці кожного співробітника і виробничого колективу. У цій системі використовувався «коефіцієнт якості праці», який був основою для оцінки якості роботи і визначення розміру матеріального заохочення. Він обчислювався шляхом визначення кількості і значущості виробничих порушень, допущених кожним співробітником підприємства за певний проміжок часу [34, c. 41].

У 1975 р в Львівській області для виготовлення продукції, яка б могла конкурувати з кращими світовими аналогами, була впроваджена КСУЯП (комплексна система управління якістю продукції). Вона дозволила задіяти в роботі над поліпшенням якості продукції всі підрозділи підприємства. КСУЯП базувалася на стандартах підприємства, які регламентували і методи і завдання підвищення якості виробів, і організацію роботи. Створення КСУЯП дозволило

21 спростити і уніфікувати документообіг на підприємстві, встановити чіткий порядок проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, створити чітку взаємодію між усіма підрозділами підприємства і експлуатуючими організаціями.

Всі перераховані вище системи з'явилися етапами впровадження в Узбекистані системи менеджменту якості (СМЯ). СМЯ - це система управління якістю, створена для застосування в організаціях будь-яких галузей, розмірів і форм власності відповідно до найпоширенішим міжнародним стандартом Міжнародної організації зі стандартизації (International Organization for Standardization - ISO) ISO 9001 [44, c. 130-132].

В документації СМЯ описується діяльності підприємства. Особлива увага приділяється тим процесам, які впливають на якість продукції, що виробляється. Стандарт ISO 9001 включає в себе ряд вимог до діяльності підприємств, виконання яких демонструвало б їх прагнення виробляти продукцію, що повністю задовольняє вимогам споживачів, тобто система менеджменту якості вибудовується під цілі і завдання кожного підприємства індивідуально.

Основними принципами стандарту ІСО 9001 є:

1. 
   залучення до процесу управління якістю не тільки керівників, а й усіх співробітників підприємства;
   
2. 
   орієнтація на переваги споживача;
   
3. 
   системний і процесний підходи до управління якістю;
   
4. 
   безперервне поліпшення системи управління якістю;
   
5. 
   збір та аналіз статистики, на основі якої приймаються рішення;
   
6. 
   взаємовигідні відносини з підрядниками.
   

Адаптація місцевих підприємств до міжнародних стандартів якості є важливим завданням Узбекистану. Комплексний планомірний розвиток систем управління якістю та їх сертифікація на підприємствах Узбекистану дозволить відродити все кращі вітчизняні традиції, а продукції, що випускається - зайняти гідне місце на світовому ринку [5, c. 77-82].