ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Мусієнко О. Л. Теоретичні засади розслідування шахрайства в сучасних умовах: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2007. 20 с. 2. Пазинич Т. А. Криміналістична характеристика шахрайств та основні положення їх розслідування: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Харків, 2007. 20 с. 3. Павлова Н.В. Особливості розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Дніпро, 2007. 223 с. 4. Охрімчук Т. В. Криміналістична характеристика шахрайства з фінансовими ресурсами та основні напрями розслідування: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2011. 190 с. 5. Курман О. В. Методика розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09. Харків, 2002. 227 с. 6. Дехтярьов Є. В. Особливості розслідування шахрайств, вчинених у сфері виконання господарсько-договірних зобов’язань: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09. Луганськ, 2011. 227 с. Міщенко Дмитро Олексійович, завідувач сектору трасологічного обліку відділу криміналістичних видів досліджень Запорізького науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України; Агакєрімов Руслан Айвазович, судовий експерт сектору трасологічного обліку відділу криміналістичних видів досліджень Запорізького науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ВІДПОВІДІ НА КЛОПОТАННЯ ЕКСПЕРТА Інститут судової експертизи покликаний забезпечити правоохоронні органи та органи судової влади неупередженим джерелом доказової інформації, адже висновок експерта – це в першу чергу результат незалежного дослідження матеріальних об’єктів, явищ, процесів. Однак, як і будь-який інший доказ, висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили, відповідно підлягає оцінці, як окремо, так і в сукупності з іншими. Така позиція є єдиною для різних галузей процесуального законодавства та відображена у відповідних кодексах [1–4]. Порядок призначення судових експертиз, прописаний у галузевих процесуальних кодексах, в цілому збігається для адміністративного, господарського, кримінального та цивільного 223 судочинства [1–4], та, за сталою практикою, більш детально розписаний у відповідних підзаконних актах [6, 7]. Однак, на нашу думку, на сьогодні у законодавстві відсутня достатня регламентація етапу взаємодії суб’єктів на стадії проведення судової експертизи, а саме під час заяви експертом клопотання про надання додаткових матеріалів чи уточнення змісту (обсягу) експертного завдання. Зокрема, Законом України «Про судову експертизу» та процесуальним законодавством [1–5] гарантовано право судового експерта заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, або уточнення змісту (обсягу) експертного завдання (як правило, формулювання питань). Як показує практика, підстав для заяви подібних клопотань завжди достатньо, здебільшого вони обумовлені технічними помилками або неуважністю при складанні документів, що є підставами для проведення експертиз. До найбільш поширених помилок слід віднести: – зазначення у поставлених питаннях або переліку об’єктів для проведення експертизи невірної кількості (розміру, ваги) цих об’єктів, або їх некоректний опис; – невідповідність питання фактично наданим об’єктам (надано замок із сувальдним механізмом, а питання ставиться щодо замка з циліндровим механізмом; надано слід рукавички, а питання ставиться щодо сліду взуття тощо). В більшості випадків для експерта є очевидним наявність помилки у документі про призначення експертизи та він може безпомилково визначити обсяг експертного завдання, яке необхідно вирішити при проведенні експертизи, але, у такому випадку, він вийде за рамки своїх процесуальних повноважень. Саме цьому, навіть у таких очевидних ситуаціях експерт заявляє клопотання ініціатору призначення експертизи. Основним документом, який є підставою для проведення експертиз згідно чинного законодавства є процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом). У документі про призначення судової експертизи зазначаються, з поміж іншого, запитання, які виносяться на вирішення експертові, а також перелік об’єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі зразків та інших матеріалів, надісланих експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи). Таке формулювання наведено з Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України [6], однак, в цілому, така позиція простежується в усіх інших проаналізованих законодавчих актах. Однак, на практиці, при заяві клопотань про уточнення поставлених питань або переліку (опису) об’єктів ініціатори прагнуть оформити відповідь звичайним листом. Така ситуація, на нашу думку, 224 цілком суперечить вищенаведеним обставинам та є результатом наявних прогалин у процесуальному законодавстві. Особливо гостро дана проблема стояла кілька років тому, коли будь-яка експертиза у кримінальному процесі призначалася виключно судом за клопотанням органів досудового розслідування. Зокрема, судді при оформленні ухвал спирались на відомості із клопотання ініціатора призначення експертизи, відповідно дублювались усі допущенні помилки або неточності. Коли експерти заявляли з даного приводу своє клопотання про уточнення питань або усунення неточностей тощо, нерідко у відповідь отримували нову ухвалу про призначення експертизи із вже виправленими неточностями. У частині таких ухвал були наявні відомості про заявлене експертом клопотання, у частині – ні, однак резолютивні частини таких ухвал за своєю формою були ідентичні. Таким чином в кінцевому випадку експерт мав на руках дві ухвали про призначення експертизи – первинну та уточнену, яка за змістом та формою не відрізнялась від первинної. Це створювало відповідні колізії, адже ухвала суду – це процесуальний документ, обов’язковий до виконання суб’єктами процесу. Подібних випадків вдалося б уникнути, якби в процесуальному законодавстві було введено додаткову норму про можливість уточнення змісту винесеної постанови чи ухвали, при чому не лише в розрізі вирішення клопотання експерта, адже певні помилки можуть бути допущенні у постанові/ухвалі з будь-яких питань. Найбільш логічною формою, на нашу думку, було б введення поняття постанови про уточнення положень іншої раніше винесеної постанови. На практиці подібне рішення було віднайдене в результаті взаємодії суб’єктів процесу, проте його процесуальне закріплення дозволило б покращити взаємовідносини між ними. Список використаних джерел 1. Господарський процесуальний кодекс України. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12, дата звернення – 31.10.2021. 2. Кодекс адміністративного судочинства України. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15, дата звернення – 31.10.2021. 3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17, дата звернення – 31.10.2021. 4. Цивільний процесуальний кодекс України. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15, дата звернення – 31.10.2021. 5. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12, дата звернення – 31.10.2021. 225 6. Про затвердження Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України: затв. наказом МВС від 17.07.2017 №591. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z1024-17, дата звернення – 31.10.2021. 7. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень: затв. наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z0705-98, дата звернення – 31.10.2021. Модлий Микола Васильович, завідувач сектору трасологічного обліку відділу криміналістичних видів досліджень Черкаського науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВЛЕННЯ І ТРАСОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СЛІДІВ КРОВІ Кров – рідка тканина, що заповнює артерії, вени і капіляри. Складається з прозорої, блідо жовтої плазми (сироватки ) і зважених в ній формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів й ін. Сліди крові займають одне з головних місць у числі тих доказів, що використовуються правосуддям для встановлення матеріальної істини у кримінальних провадженнях проти життя й здоров’я людини. Під час огляду місця події і інших слідчих (розшукових) дій виявляють сліди крові які несуть криміналістично значущу інформацію. Завдання, що стоять перед органами досудового розслідування під час розслідування низки злочинів, часто потребують проведення дослідження крові , а отже залучення спеціалістів судово-медичної та і трасологічної експертизи. Тому тематика дослідження особливостей трасологічного дослідження слідів крові являється актуальною. Питаннями дослідження слідів крові, зокрема виявлення, вилучення висвітлено в наукових працях Н.М. Дяченко, С.О. Корецької, О.Я. Мазурка та ін. Під час проведення огляду місця події сліди крові за зовнішнім виглядом можуть мати червоний, бурий або зеленуватий колір, якщо вони давні. При їх опромінені ультрафіолетовим світлом свіжі сліди крові мають темно-бурий колір, а давні – оранжево –червоний. Пошук слідів крові повинні проводиться на місці події при огляді одягу особи, підозрюваної у вчинені злочину, при огляді знаряддя , предмета яким було заподіяно ушкодження , одягу і тіла потерпілого. Для практичного використання в слідчій практиці доцільним є узагальнення видів слідів крові під час розслідування кримінальних правопорушень. Сліди крові можуть бути представлені у вигляді плям 226 від крапель або від бризок, потоків, запливів, помарок (мазків чи відбитків), калюж, просочування). Вважаємо доцільно їх розглянути окремо та більш детально. Плями від падіння крапель крові на горизонтальну поверхню, за ступенем забрудненості країв яких установлюють висоту падіння краплі крові. При падінні з висоти до одного метра плями мають круглу форму і рівні краї. По мірі збільшення висоти падіння (від 1 до 2 метрів) краї плям стають нерівними, зазубреними, від них відходять промені. При падінні з висоти понад два метри крапля крові розбризкується, тому навколо головної плями будуть розміщуватися вторинні кров’яні бризки. Вторинні бризки мають витягнуту овальну форму, чим гостріший кут падіння крові, тим більшою була швидкість особи. Плями від бризок чи від падіння крові на похилу площину набувають форми знаку оклику, вузький кінець якого спрямований у бік падіння краплі. Кров’яні бризки мають місце в тих випадках, коли в результаті поранення розрізані великі артерії при різкому струсі закривавлених предметів. Характер і напрям розбризкуванням крові залежить від сили і кута під яким наноситься удар. При такому способі нанесення тілесних пошкоджень злочинець буває сильно закривавлений. При розмасі тупим знаряддям у момент коли злочинець держить зброю у верхній точці, каплі крові попадають у вигляді бризок на злочинця. Кров’яні бризки знаходять навколо трупа чи місця б\де було нанесене поранення, часто на значній відстані. Патьоки, які утворюються при попаданні і стіканні крові по похилій чи вертикальні поверхні (із рани на поверхні тіла і одягу). За напрямом потоків крові можна судити про те, в якому положенні перебував потерпілий у момент нанесення ран, а також чи змінювалося положення тіла. Якщо будуть знайдені патьоки крові, які стікають у різних напрямках, чи такі, що схрещуються, це є доказом того, що положення тіла було змінено в агонії або одразу ж після смерті Патьоки крові інколи допомагають вирішити питання про послідовність поранень (за різними напрямками патьоків, які відходять від ушкоджень). За патьоками крові можна встановити витикала кров при житті чи після смерті. Помарки і мазки, які виникають при витиранні слідів крові ганчіркою, рушником і т. ін. При виявленні цих слідів можна тільки стверджувати те, що злочинець намагався знищити кров’яні сліди. Іншого значення ці плями зазвичай не мають. Їх необхідно враховувати під час реконструкції злочину. Сліди крові у вигляді відбитків пальців, долонь, підошов та інших предметів, які найчастіше можна знайти на стінах, дверях, умивальнику, підлозі і т. ін. Вони є важливими для слідства, тому в кожному випадку їх потрібно ретельно досліджувати. 227 Плями, які просочили різні предмети. Вони можуть указати на місце, де знаходився поранений чи труп. Їх необхідно шукати на одязі , рушниках , які піддавалися пранню, чистці. Калюжі крові свідчать про велику кровотечу незадовго до огляду. Кров’яну калюжу знаходять на землі, на підлозі, в постелі або на інших поверхнях, як правило, в безпосередній близькості від пораненої частини тіла. Форма кров’яної калюжі часто є неправильною і буває з нерівною поверхнею. При переміщуванні чи відсутності трупа на місці події калюжі крові нерідко вказують на місце поранення чи настання смерті. «Замиті води», тобто сліди крові у воді та інших рідинах, якими кров замивалась. Як правило утворюються після змивання закривавлених рук, одягу, зброї та ін. Отже, за результатами дослідження крові можна одержати певну інформацію про обставини вчинення злочину, має велике значення для розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи. Список використаних джерел 1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI (станом на 05.верес.2019р.) URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4651-17. 2. Про Національну поліцію: Закон України від 02 липня 2015 р. № 580-VIII (ред. 01.січ.2019р.) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/580-19. 3. Про судову експертизу : Закон України зі змінами та доповненнями, внесеними законами України від 23.04.2003 р. № 662- IV (ред. від 1.січ. 2019 р.) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/4038-12. 4. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878 (ред. 30.серп. 2019р.) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/878-2015-п. 6. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877 (ред. 27. квіт. 2019 р.) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877- 2015-п. 7. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : Постанова Пленуму Верховного суду України від 30 травня 1997 р. № 8 (ред. 25. трав. 1998 р.) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v0008700-97. 10.Актуальні питання призначення та проведення експертиз в Україні : навч. посіб. [Г. П. Власова, О. М. Калачова, В. В. Кощинець, Я. А. Соколова, Г. В. Щербакова]. Київ : Нац. акад. прокуратури України, 2014. 322 с 11.Криміналістика : підручник /[В. В. Пясковський, Ю. М. Чорноус, А. В. Самодін та ін.]; за заг.ред. В. В. Пясковського. 2-ге вид., перероб. і допов. Киїів:Філія вид-ва «Право». 2020. 752 с. 228 15. Участь спеціаліста-криміналіста під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій: навчальний посібник /Є.Ю. Свобода, А.В. Кофанов, А.В. Самодін та ін. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2018. 432 с. 16. Участь спеціаліста в огляді місця події: практичний посібник / кол. авторів; за заг ред. О.Г. Рувіна, Б.Б. Теплицького, С.С. Чернявського. Харків: Фоліо, 2018. 127 с. Мосіюк Катерина Василівна, завідувач сектору біологічних досліджень та обліку Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; Карасьова Ольга Анаталіївна, судовий експерт сектору біологічних досліджень та обліку Черкаського науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДОВОГО ЕКСПЕРТА-БІОЛОГА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ Сучасна злочинність в Україні характеризується високим рівнем та несприятливою структурою [1]. 2013–2014 рр. відзначились ескалацією кількісно-якісних вимірів злочинів проти життя та здоров’я особи, а 2015–2019 рр. подальшою стабілізацією дещо знижених показників. Злочини проти життя та здоров’я особи, та особливо їх насильницький сегмент, який за ці роки сягнув 96%, характеризуються високим ступенем суспільної небезпечності [2]. При вчиненні таких злочинів сліди біологічного походження є доволі поширеними та вагомими речовими доказами. Але не тільки у кримінальних провадженнях про вбивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, розбійних нападів, зґвалтуваннях, грабежах, а й інших злочинах, які пов’язані з участю в них людини [4]. Особливістю об’єктів біологічного походження є те, що вони практично завжди залишаються на місці події, на одязі злочинців, потерпілих та інших об’єктах-носіях і можуть виступати в ролі речових доказів. Держава Україна відповідно до положень Основного Закону взяла на себе обов’язок здійснювати захист найвищих соціальних цінностей: життя та здоров’я людини і громадянина [3]. Одним із найбільш дієвих способів попередити такі злочини є превентивна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, суспільства та забезпечення незворотності покарання, осіб винних у вчиненні злочинів проти життя та здоров’я. Притягнути до юридичної відповідальності особу, яка підозрюється у скоєнні такого 229 кримінального проступку можливо, у більшості випадків, тільки після проведення судової експертизи. Проте, експертизи проводяться не в якійсь безособовій формі, а певними спеціально підготовленими та сертифікованими посадовими особами, в даному випадку, експертами-біологами. Їх правовий статус під час досудового розслідування в судовому процесі є не досконалим. Що стосується безпосередньо компетенції судового експерта- біолога то тут необхідно звернутися до теорії адміністративного права, адже саме ця галузь права спеціалізовано займається цією проблематикою. На думку вчених-адміністративів компетенція – це комплекс взаємопов’язаних елементів (мети, завдань, предмета відання та повноважень), що характеризують особливості діяльності конкретного суб’єкта публічного адміністрування, зумовлені його місцем у публічній адміністрації. В свою чергу, під адміністративними повноваженнями розуміються адміністративні обов’язки та права суб’єкта публічного адміністрування, надані йому законним чином і необхідні для досягнення поставлених перед ним завдань [5]. Не є виключенням із цього правила й правовий статус експерта- біолога, адже він як учасник процесуального провадження, наділений процесуальним статусом, який виникає з моменту його залучення у провадження. Правовий статус судового експерта-біолога під час досудового розслідування кримінального провадження – це сукупність правових елементів які характеризують місце, роль й компетенцію експерта- біолога в юридичному процесі. До правових елементів правового статусу судового експерта- біолога в кримінальному процесі на стадії досудового розслідування відносяться юридичні обов’язки та права, заборонні заходи, коли експерту прямо забороняється вчиняти певні дії, та його юридична відповідальність за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, або зловживання ними. |