Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.65 Mb.
|
|
45 ків, а через дев'ять років її було перетворено на факультет соціальної роботи Лондонської ніколи економіки і політології. Історичний зв'язок з традиціями благодійності обумовив порівняно повільний розвиток професії соціального працівника у Великобританії, Німеччині та інших європейських країнах. Тому Британська асоціація соціальних працівників виникла лише у 1935 р. Спеціальні відділення для підготовки соціальних працівників стали масово відкривати в університетах аж у 50-ті роки, хоча ще на початку століття фахівців соціальної сфери готували кілька навчальних закладів. У 1952 р. було створено Раду з навчання і підготовки соціальних працівників, покликану координувати діяльність навчальних закладів, а через три роки кілька фахових асоціацій об'єдналися в Національну асоціацію соціальних працівників, яка дотепер є центральним керівним органом. Усе це дає підстави для тверджень, що соціальна робота як самодостатній соціальний інститут остаточно сформувалася на початку 50-х років XX ст. У США соціальна робота виникла пізніше і динамічно розвивалася під впливом британських традицій. Наприкінці XIX ст. «дружніх візитерів» благодійних організацій замінили оплачувані службовці, які володіли особливими навичками і майстерністю, виникли клуби соціальної роботи в громаді, створювалися галузеві фахові асоціації. Усі ці процеси засвідчили поглиблення спеціалізації всередині фаху. Попри те що у 1915 р. провідний американський фахівець з проблем фахової освіти Абрахам Флекснер не визнав соціальну роботу окремою професією, кількість охочих займатися нею не зменшилася. Очевидно, це було зумовлено наслідками Першої світової війни, яка спричинила для багатьох людей значні життєві труднощі, суттєво змінила уявлення про суспільну роль жінок, які найчастіше ставали соціальними працівниками. У 1917 р. було створено першу американську національну громадську організацію із соціальної роботи, куди міг вступити кожен. А в 1921 р. Національна конференція благодійності і виправлення перетворилася на Американську (пізніше — у Національну) асоціацію соціальних працівників, зусилля якої зосереджувалися у сфері охорони родин і дітей, системі охорони здоров'я та освіти. Для членства у ній потрібно було мати чотирирічний досвід роботи або академічну фахову підготовку. Паралельно розвивалася система навчання соціальних працівників. Наприкінці Першої світової війни у СІНА діяло 17 шкіл соціальної роботи. У 1919 р. їх представники домовилися про стандартизацію програм навчання. З їх ініціативи було створено Асоціацію професійних шкіл соціальної роботи, а з часом — Раду із навчання соціальної роботи. Із розширенням сфери соціальної роботи збагачувався арсенал її методів. Це зумовлювало певну фрагментацію діяльності, оскільки головною вважалася робота з певними групами клієнтів у конкретній ситуації. У зв'язку з цим назріла потреба в уточненні основних понять, осердя діяльності у її різноманітних формах, у з'ясуванні її зовнішніх і внутрішніх меж. Засвоєння використовуваного природничими науками емпіричного методу стимулювало розвиток соціальних наук, намагання представників нового фаху, які вже не називали себе філантропами, дотримуватися певних наукових підходів. Однією з перших виступила за використання логічних, «доказових» методів в організації соціальної допомоги американка Мері Річмонд (1861— 1928), яка у 1887 р. очолила професійну благодійну організацію у Буффало. Ідейною основою цього руху було визнання того, що причина бідності й соціальних проблем людини полягає в ній самій і необхідно працювати з людиною, а не вдаватися до соціальних реформ. У навчальних закладах США і Європи, які готували фахівців із соціальної роботи, використовували як посібник книгу М. Річмонд «Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює в благодійних організаціях» (1899), в якій обґрунтовано методи соціальної роботи. Особливості індивідуального методу соціальної роботи достеменно розкрито в її працях «Соціальні діагнози» (1917) і «Що таке соціальна індивідуальна робота?» (1922). З її ініціативи у 1898 р. в СІНА засновано першу національну школу прикладної філантропії (нині — факультет соціальної роботи Колумбійського університету). У 1908 p. M. Річмонд обґрунтувала метод індивідуальної соціальної допомоги (case-work), що полягає у встановленні індивідуального діагнозу з одночасним оцінюванням оточення бідняка, який стає «клієнтом». За її твердженнями, для встановлення «соціального діагнозу» необхідно проникнути в душу людини, а також вивчити необхідні офіційні документи. А замість того, щоб навчати людей, використовуючи складні фор- 46 Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи 47 мулювання їхніх проблем, слід допомагати їм усвідомити і прийняти свої сильні сторони. М. Річмонд вважала, що індивіди мають власні цілі й волю, вони не пристосовані до пасивних ролей у цьому світі, а тому соціальні працівники повинні шукати ресурси всередині людини. Завдяки її зусиллям та зусиллям і старанням її соратників в американській системі соціальної роботи намітилася переорієнтація з моралізаторства на вироблення раціональної стратегії втручання. Розвиток цього напряму соціальної роботи посилився становленням у 30-ті роки XX ст. психоаналітичної теорії, інструментарієм якої активно послуговувалися у з'ясуванні проблем людини. Сформована на той час школа діагнозу пов'язувала соціальні проблеми з описаними австрійським психіатром і психологом Зігмундом Фрой-дом (1856—1939) індивідуальними відхиленнями, пороками. Це спричинило певні спотворення у діагностичній соціальній роботі, які з часом було критично проаналізовано й виправлено. Однак деякі вчені вважають, що прилучення соціальної роботи до психоаналізу зумовило появу в її системі клінічної номенклатури, клінічної діагностики, орієнтації на медичну модель. Медична модель у наданні соціальних послуг домінує у США й дотепер, свідченням чого є те, що багато соціальних працівників обіймають посади терапевтів, а в навчальних закладах існує спеціалізація із клінічної соціальної роботи. За іншим підходом, причини соціальних проблем криються не у внутрішньому світі людини, а в суспільстві. Вони зумовлені передусім суспільними перетвореннями. Одна із чільних представниць цього підходу Джейн Адамс (1860—1935) брала участь у діяльності професійної благодійної організації — Гільдії сусідів (поселенців), заснованої у 1886 р. в Нью-Йорку. Ключова ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати. Разом з іншими волонтерами, які сповідували ці ідеї, Д. Адамс жила у кварталах бідняків, намагалася у співпраці з науковими центрами, ученими в галузі соціальних наук сформувати теоретичні основи своєї практичної діяльності. Завдяки цим намаганням було засновано Чиказьку школу громадянства і філантропії. Навчаючись у Європі (після закінчення жіночого медичного коледжу у Філадельфії), Д. Адамс працювала у притулку Тойнбі в Лондоні, де надавалася соціальна до- помога бездомним. Пізніше вона відкрила аналогічний притулок у Чикаго (Халл Хауз), який став своєрідною моделлю для поширення такого досвіду соціальної роботи. Багаторічні зусилля щодо поліпшення соціального становища різних маргінальних груп США зробили Д. Адамс відомою: її обирали президентом багатьох громадських організацій. Становлення фахової соціальної роботи значною мірою залежало і від зусиль Алісе Саломон (1872—1948), яка мала досвід практичної роботи в різних сферах соціальної допомоги, брала участь у міжнародних проектах, жила спочатку в Німеччині, а відтак емігрувала до США. У 1899 р. вона очолила у Берліні річні жіночі курси підготовки спеціалістів для роботи у сфері соціального обслуговування, зосереджуючи особливу увагу на питаннях якості навчання. А. Саломон відстоювала необхідність належної практики, широкої програми підготовки соціальних працівників, яка б передбачала вивчення психологічних, медичних, педагогічних, правових дисциплін. Після створення у 1925 р. Німецької академії жіночої соціальної і педагогічної роботи А. Саломон разом із соратницями працювала над науковими дослідженнями у сфері соціальної роботи, підготовкою викладацьких і керівних кадрів, підвищенням їхньої кваліфікації. Як експерт з питань освіти, вона була одним із організаторів Міжнародної конференції з проблем соціальної роботи, яка відбулася у 1928 р. в Парижі і зібрала майже п'ять тисяч учасників. Отже, у США і в більшості європейських країн, особливо у Великобританії, Нідерландах, Німеччині, розвивалися різноманітні концепції і погляди соціальної роботи, які, нерідко конфліктуючи між собою, утверджували її як специфічний фах. Соціальна робота поширювалась не лише в США, європейських країнах, а й у Латинській Америці (у 1920 р. у Чилі було засновано школу соціальної роботи), Індії (у 1936 р. відкрито Інститут соціальних наук), Єгипті (започатковано курси із соціальної роботи). Еволюція методології фахової соціальної роботи Протягом 20—30-х років XX ст. у США й у Великобританії домінувала психодинамічна модель, основою якої була психоаналітична теорія 3. Фройда, яка голов- 48 Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи 49 ну роль відводить внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами, мотивами і нахилами). Розвинута і доповнена швейцарським психологом і психіатром Карлом-Густавом Юнгом (1875—1961), австрійським психіатром Альфредом Адлером (1870— 1937), німецько-американським психологом і психопатологом Карен Хорні (1885—1952), ця модель і нині перебуває в арсеналі соціальних працівників. Сучасна психодинамічна модель соціальної роботи — це модель практики, яка фокусується на внутрішньому світі індивіда і послуговується психічним детермінізмом, тобто принципом, згідно з яким дії та поведінка людини витікають радше з процесу її мислення, ніж з впливів міжособистісних відносин або навколишньої ситуації. Паралельно з психодинамічною моделлю у 60-ті роки XX ст. розвивалися когнітивна (англ.cognitive — пізнавальний) та біхевіористська (англ. behaviour — поведінка) моделі, які виражали інтерес спеціалістів до процесів мислення і поведінки клієнта. Згідно з когні-тивною моделлю практики соціальної роботи фахівці, які здійснюють втручання, повинні виходити із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумовлено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами («мислення формує поведінку»). А біхевіористська модель спирається на розгляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища і спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки, підсилювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання. У цей час відбувалося творення теорії кризового втручання, якою активно послуговуються і в сучасній практиці. Вона враховує випадки, коли до соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психологічної кризи, що вимагає оперативних дій і перебран-ня фахівцем на себе відповідальності за розв'язання проблем клієнта. У 60—70-ті роки XX ст. особливого поширення набула гуманістична модель, що розвивалася на противагу психоаналізу і біхевіоризму. Якщо психоаналіз ключовим вважав підсвідомі та ірраціональні чинники поведінки людини, біхевіоризм акцентував увагу на значенні навчання і досвіду, то гуманізм розглядав людину як свідому, розумну, творчу і самодостатню істоту, яка є активним творцем свого життя. Основні положення гуманістичної психології розвивались на основі вчення американських психологів Абрахама Маслоу (1908—1970) і Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987). Зокрема, на основі розробленої К.-Р. Роджерсом «клієнт-центрованої моделі» (недирективної дії) ґрунтуються загальні принципи соціальної роботи. У 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поширення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Отже, системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями. Утвердження екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі зумовлене особливою увагою, що спостерігалася в 60-ті роки XX ст., до проблем екології людини (соціальної екології), зосередженої на вивченні закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища, його збереження і охорони. В організації соціальної роботи екологічна модель пропонує особливу увагу звертати у роботі з клієнтом на рівень співвідношення особистості з навколишнім середовищем (фізичним і соціальним). Зміст діяльності спеціалістів у межах цієї моделі полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особис-тісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, і у впливі на зміну умов соціального і фізичного оточення, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості. Протягом 70-х років XX ст. заявила про себе зосереджена на завданні модель, яка орієнтує практичних працівників на осмислення майбутньої роботи з клієнтом. Така робота передбачає вивчення проблеми, узгод- 50 Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи 51 ження її мети і часових меж, безпосереднє виконання завдання. Ця модель пропонує чітку послідовність діагностики проблеми клієнта та роботи з нею. У наступні роки намітився розвиток соціально-радикальних підходів, які орієнтуються на політичні та економічні проблеми клієнтів. їх прихильники переконані, що розв'язання соціальних проблем можливе у ширшому контексті, ніж робота на індивідуальному рівні. Радикально орієнтовані спеціалісти, особливо учасники феміністського руху, які виступають за рівноправ'я між жінками і чоловіками, зосереджують увагу на нових соціальних проблемах, розв'язання яких перебуває за межами державних програм (бездомність, сімейне насилля, гомосексуалізм тощо), на пошуку альтернативних систем надання послуг і нових методів практичної роботи, створенні кризових і консультаційних центрів. Соціально-радикальна модель соціальної роботи кидає виклик психологічним поясненням проблем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, використання структурних засобів розв'язання проблем, проведення масових акцій на захист прав клієнтів та інших колективних дій. Подальший розвиток соціальної роботи пов'язаний з використанням різноманітних технік індивідуальної роботи, поширенням профілактичної роботи та роботою в громаді. У науковому середовищі набули популярності ідеї постмодернізму та інтеракціонізму, які визнають існування множинності істин, розвиток «Я» у процесі взаємодії, що актуалізує діяльність клієнта. Багато науковців вважає, що психодинамічна модель соціальної роботи, зародившись у 20-ті роки XX ст. одночасно зі становленням соціальної роботи як фаху, домінувала в ній понад 40 років і дотепер залишається однією з наріжних теоретичних концепцій. Однак реальна практика завжди балансувала між психологічними особливостями клієнтів і соціальними детермінантами їх проблем, тобто структурними чинниками складних життєвих ситуацій. Наприклад, запропонована у 20-ті роки М. Річмонд діагностична робота з випадком, що спершу спиралася на психосоціальні, а згодом — на психоаналітичні концепції, співіснувала з парадигмою соціальної роботи, яка виходила із групових соціальних інтересів (рух поселенців та «війна з бідністю»). На цій підставі американські дослідники не визнають лінійного розвитку (як послідовності етапів) методології і соці- альної роботи, а ведуть мову про дві її школи (напрями), кожна з яких виробила власні методики, вимоги до навичок соціальних працівників і форм їхньої підготовки. Представники однієї з них спираються на індивідуалізований підхід, використовуючи переважно психологічні методи роботи, іншої — на структурний, намагаючись змінити соціальне становище клієнтів завдяки впливу на їх оточення та умови, орієнтуються на роботу в громаді, використовуючи переважно знання із соціології та менеджменту. Балансування між орієнтацією на індивідуальне і структурне особливо помітне у розвитку соціальної роботи протягом останніх десятиліть у Німеччині (ФРН). За твердженнями німецьких учених, наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. концепції держави загального добробуту і соціальної роботи як суспільного інституту суттєво зміцнилися під впливом кейнсіанства (вчен-обстоює активний вплив держави на розвиток соціально-економічних процесів) і фордизму (концепція організації масово-потокового виробництва, забезпечення інтенсивності праці і через це досягнення соціального добробуту тих, хто працює). Узявши на озброєння нео-марксистські і критичні теорії Франкфуртської школи, які наполягали на переосмисленні раціональності побудови сучасного суспільства, критичному ставленні до цієї «масової культури» і «масового суспільства», соціальна робота була спрямована на вивчення власної ролі в капіталістичному суспільстві. Традиційну ідеологію соціальної роботи, зосереджену на відносинах допомоги між соціальними працівниками і клієнтами, замінила ідеологія, заснована на аналізі структурних передумов і причин соціальних проблем. Завдяки цьому розвинувся соціетальний (суспільний) підхід до соціальної роботи, який став основою «критичної» соціальної роботи, зорієнтованої на компенсаційну функцію, забезпечення відтворення робочої сили. Інтеграцію індивіда в суспільство його прихильники витлумачували як інтеграцію у процес виробництва. Це вважалося сенсом соціальної роботи, старань соціальних працівників. На їх погляд, допомога пов'язана із здійсненням соціального контролю, а конкретний клієнт є жертвою соціетальних відносин і політичних структур. Тому насамперед необхідні зміни домінуючих у капіталістичному суспільстві ВІДНОСИН. Наприкінці 70-х років XX ст. німецькі практики соціальної роботи охололи до макроструктурного еконо- |