Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.65 Mb.
|
|
ft ]_g Соціальна робота як суспільне явище Специфіку діяльності соціальних працівників можна простежити на підставі роботи з певними категоріями осіб, які отримують соціальні послуги. Йдеться не лише про особливий набір функціональних ролей, а й ставлення до клієнтів. Наприклад, для юристів споживач нелегальних психоактивних речовин безсумнівно є злочинцем, до якого слід застосовувати передбачену законом міру покарання; для медиків — хворою людиною, якій потрібне медикаментозне лікування. Для спеціалістів соціальної роботи така людина є передусім жертвою соціальних умов (сім'я, група ровесників, економічне становище, традиції), які необхідно поліпшити. З огляду на це вони можуть займатися первинною профілактикою, короткотривалим втручанням (діяльністю з надання безпосередніх послуг клієнтові або зі зміни середовища клієнта), направити клієнта на спеціалізоване лікування. Попри те що лікар і соціальний працівник мають справу з одним і тим самим об'єктом, їхня діяльність суттєво відрізняється за змістом. Якщо лікар передусім бере до уваги фізико-хімічні розлади організму, то соціальний працівник — суспільні відносини людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, рекомендації щодо його досягнення, а соціальний працівник намагається реалізувати модель бажаного результату, виходячи з потреб клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, клас, погляди, переконання, і будь-коли має надати йому допомогу. Соціальний працівник ставиться до потреб клієнта диференційованіше і не завжди має бути на його боці, оскільки виконує ще й контролюючу функцію від імені суспільства. Важливо при цьому, щоб цінності соціального працівника не суперечили цінностям клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснювати пацієнту, часто послуговується у професійній ситуації латиною, щоб не налякати пацієнта подробицями його стану. Соціальний працівник не повинен приховувати від клієнта інформації, а має спілкуватися звичною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні нотатки, що передбачає відповідальність стосовно їх змісту і активну, партнерську позицію клієнта. Основне завдання соціального працівника полягає в тому, щоб якомога детальніше продемонструвати всі механізми розв'язання проблеми, вселити клієнтові ві- 19 Сутність соціальної роботи ру в себе, завдяки чому він у майбутньому зможе долати труднощі самостійно. Відрізняється соціальна робота і від психології, у якої вона запозичила чимало теорій і методів. Психологи працюють здебільшого із внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну культуру, допомагають відновити втрачену душевну рівновагу. А соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити своє соціальне функціонування, надають юридичну, матеріальну та побутову допомогу, представляють і захищають інтереси, впливають на формування соціальних програм і відповідного законодавства. Сфера роботи соціальних працівників постійно розширюється. У сучасному світі вона охоплює:
Оскільки соціальна робота належить до групи професій «людина — людина», вона вимагає від її фахівців відповідних якостей: доброзичливості, ввічливості, люб'язності, толерантності, дисциплінованості, вимогливості до себе тощо, розвинутих навичок спілкування й налагодження контактів із людьми. Вона відкриває 20 Соціальна робота як суспільне явище Сутність соціальної роботи 21 простір для самореалізації тих, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших людей, прагне допомогти іншому продовжити жити гідно, незважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Однак соціальна робота відрізняється від інших професій типу «людина — людина» (лікаря, педагога, психолога, юриста та ін.) багатоплановістю і працемісткістю. В Україні ця сфера діяльності тільки починає розвиватися. Вона має значні перспективи, зумовлені реальною соціальною необхідністю у ній. Як правило, ця необхідність особливо загострюється в періоди соціально-економічних криз. В Україні на рубежі XX—XXI ст. почали свою діяльність державні й недержавні соціальні заклади, що надають послуги вразливим групам населення, створено систему навчання соціальних працівників на базовому, середньому та вищому (університетському) рівнях. У державному класифікаторі професій, який видає Міністерство праці та соціальної політики України, за останні роки з'явилося чимало посад в соціальній сфері, для яких вимагається відповідна освіта. Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціальний працівник — це професійно підготовлений фахівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги. У ньому наголошується, що «надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади». Все це є свідченням інституціоналізації в Україні фаху «Соціальнаробота». Підвищення статусу соціальної роботи як професійної діяльності потребує відповідної оплати праці соціальних працівників, завдяки чому соціальні служби все активніше комплектуватимуться фахово підготовленими висококваліфікованими кадрами. Не менш важливим є належний розвиток національних професійних стандартів і етичного кодексу соціальної роботи. Попри те що нерідко громадськість критикує соціальну роботу за недієвість, а соціальних працівників — за недостатній вплив на розв'язання соціальних проблем, ця складна, благородна діяльність є одним із найважливіших чинників суспільного спокою, підвищення соціального благополуччя громадян. Соціальна робота як наука Соціальна робота є не тільки практичною фаховою діяльністю, а й певною системою знань — сумою суджень, що узагальнюють особливості, закономірності, форми, методи й інші аспекти функціонування цього суспільного феномену, а також специфічною діяльністю, спрямованою на здобуття нових знань. її систему становлять виявлені, з'ясовані й описані факти, закономірності, закони, концепції, теорії, понятійний апарат, методологія здобуття нових знань тощо. З виходом у світ книги Мері Річмонд «Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях» (1899 р.), у якій вперше були обґрунтовані методи соціальної роботи, соціальна робота стала об'єктом наукового осмислення. Вона є міждисциплінарною наукою і перебуває на межі психології, соціології, педагогіки, філософії, етики та інших галузей суспільних знань, інтегруючи властиві їм теорії, підходи, методи задля реалізації власних потреб. Соціальна робота є соціально-гуманітарною за змістом, інтегративною за характером і за всіма сутнісними ознаками суспільною наукою, яка у пізнанні предмета свого дослідження послуговується також даними природничих дисциплін, результатами математичних методів дослідження. Загалом соціальна робота як наука вибудовується на певній системі теорій, яка, охоплюючи сукупність уявлень, ідей, понять, концепцій, постає як цілісне, узагальнене знання про особливості людей зі специфічними потребами та специфіку роботи з ними. її утворюють такі групи теорій:
Фундаментальною теорією, яку покладено в основу сучасної соціальної роботи і яка визначає її смислову суть, часто вважають теорію систем, яка забезпечує комплексне формулювання та ідентифікацію проблем, оцінювання рівня потенційного втручання. У процесі розвитку соціальної роботи сформувалися теорія імпаурменту (англ. empowerment — наснаження, 22 Соціальна робота як суспільне явище Сутність соціальної роботи 23 активізація, повноваження клієнта), теорія ярликів, орієнтована на завдання робота та ін. У визначенні наукового статусу соціальної роботи простежуються такі підходи:
Такий поділ наукових знань спирається на прийняту у філософії класифікацію теорій у певній науці. Проте розмежування у соціальній роботі як у прикладній науці «методології» і «технології» не є виправданим.
Різне розуміння соціальної роботи як науки обумовлене тим, що самостійною наукою визнають сферу наукового знання, яка має власний предмет дослідження й перетворення дійсності, а також специфічні методи наукового аналізу. А соціальна робота є відносно молодою наукою, яка уточнює і коригує свій понятійно-категоріальний апарат, виробляє цілісне розуміння свого змісту і структури, з'ясовує доцільність використання конкретних методів. Однак це не дає підстав брати під сумнів ЇЇ статус як цілісної, самостійної системи наукового знання. До проблем соціальної роботи як науки належать розроблення категоріального апарату, різні аспекти організації професійної соціальної діяльності кадрів і служб, специфічні дослідження соціальної політики, соціальних процесів, осмислення місця особистості в суспільстві і відповідальності суспільства за її адекватний розвиток, вивчення і розроблення технологій (способів і методів практичної соціальної роботи з різними групами клієнтів). Статус соціальної роботи як науки підтверджує чітко окреслений предмет її досліджень. Предмет соціальної роботи як науки — соціальні процеси і соціальні явища, що безпосередньо стосуються життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи, громади, а також їх зміни під впливом психолого-педагогічних, економічних та управлінських чинників. Соціальна робота як наука функціонує і розвивається за певними закономірностями, послуговується відповідною системою принципів, понять, загальних і специфічних категорій. Однак щодо її розвитку за кордоном і в Україні не вщухають дискусії стосовно понять і термінів, які віддзеркалюють сутнісний характер соціальної роботи і засоби його вияву. Помітними є спроби довести відсутність у соціальної роботи як науки власних методів дослідження, у зв'язку з чим вона експлуатує лише загальнонаукові, соціологічні, психологічні та інші методи. Свої твердження деякі дослідники аргументують тим, що соціальні працівники вивчають думку клієнтів щодо якості обслуговування, вдаючись до анкетування, використовуючи тестові психологічні методики тощо. Обмеженість, а можливо й надмірна заангажова-ність такого погляду підтверджується хоча б тим, що до арсеналу методів соціальної роботи як науки належать не тільки традиційні методи дослідження (опитування, індивідуальні та групові інтерв'ю, аналіз статистики, документів тощо), а й притаманне лише соціальній роботі як науці «спільне оцінювання» — дослідження із 24 Соціальна робота як суспільне явище Сутність соціальної роботи 25 залученням учасників. Ґрунтується воно на участі різних людей (батьків, учителів, сусідів, членів громади, представників влади та ін.) не тільки в соціальній роботі, а й у її оцінюванні на засадах співучасті/партнерства. Метою такого дослідження є спонукання його учасників до аналізу власної ситуації, щоб вони не покладалися лише на дослідників, котрі оцінюватимуть її «з боку» чи «ззовні». Техніки «спільного оцінювання», спрямовані на отримання інформації про те, що думають члени цільової групи, тобто ті, на кого спрямоване втручання, про своє життя, які мають потреби, як сприймають зміни, чого очікують. За таким принципом вченими університету Канзасу (США) було організовано оцінювання навчальних проектів команди з мобілізації клієнтів (людей із функціональними обмеженнями), які одночасно були цільовою групою, виконавцями й партнерами здійснюваного запрошеними експертами дослідження. В Україні «спільне оцінювання» використовують служби, що працюють з особами, які вживають ін'єкційні наркотики (вивчення культури вживання наркотиків, доступності послуг у громаді, можливостей розвитку соціальної роботи з цією групою клієнтів). Властивим тільки соціальній роботі є метод дослідження в дії (дієве дослідження), головними елементами якого є співпраця між дослідником і досліджуваними; ідентифікація та розв'язання практичних проблем, оцінювання потреб досліджуваної групи; вдосконалення практики, що вимагає спостереження за її ефективністю, передбачає моніторинг та оцінювання. Його учасники ведуть рефлексивні щоденники (призначені для самоаналізу, фіксування роздумів про себе), ретельно занотовуючи в них зміни та події. Цей метод передбачає здійснення певного втручання з боку дослідника-со-ціального працівника й вивчення його наслідків, надання клієнтам широких можливостей у розв'язанні своїх проблем. Саме так було організовано вивчення діяльності клубного будинку в Києві як форми громадської психіатрії, яке полягало у спостереженні за функціонуванням нової моделі психосоціальної реабілітації людей із проблемами психічного здоров'я, проведенні фокусованих інтерв'ю з учасниками програми, а також в організації дослідником інформаційних тренінгів, індивідуальній роботі з клієнтами, складанні та реалізації разом із клієнтами і персоналом планів діяльності. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб відіграє важливу роль у плануванні їх роботи, наданні послуг, використанні ресурсів. Наприклад, із 90-х років XX ст. у Великобританії активно вивчають думки клієнтів щодо надання послуг (первинне оцінювання, стосунки клієнта і соціального працівника, з'ясування потреб у послугах). Соціальні служби не тільки активно використовують опитування клієнтів, а й різними способами заохочують їх до участі в дослідженнях. Дослідження різноманітних аспектів соціальної роботи передусім мають практичну спрямованість. Вони орієнтовані на вивчення практичних питань, формулювання конструктивних пропозицій щодо подолання проблем. Часто вони ґрунтуються на поєднанні теоретичного вивчення проблеми та виконання практичної роботи інноваційного характеру. Завдяки цьому дослідник упроваджує нову модель роботи, науково обґрунтовує її ефективність або вивчає і надає рекомендації з удосконалення існуючих форм, методів, процесів, впровадження цієї моделі на рівні соціальної політики. Якщо дотепер дослідники зосереджувалися переважно на вивченні патологій, різноманітних дисфун-кцій, то на сучасному етапі вони спрямовані передусім на пізнання чинників, які допомагають людям долати труднощі, набувати впевненості в собі, стимулюють розвиток соціальних служб і програм. Послідовне використання наукових методів дає змогу соціальним працівникам осмислити сутність, з'ясувати ефективність практичних дій, ідентифікувати проблеми, які виникають у їхній роботі. Завдяки цьому значно ефективнішими стають зусилля, спрямовані на привернення уваги громадськості до проблем соціально вразливих груп людей, отримання фінансування на їх подолання, реалізацію інноваційних проектів, започаткування нових служб і запровадження нових послуг, зміну порядку, процедур, підходів у роботі. Часто дослідження мають на меті вдосконалення соціальної політики, соціальних програм, привернення уваги до проблем і потреб певної групи клієнтів. Наприклад, вивчення у Великобританії у 70—80-ті роки XX ст. особливостей скоєння злочинів людьми, які мають психічні розлади, розвінчало чимало суспільних стереотипів, започаткувало процес вироблення нового ставлення до цієї соціально вразливої групи. У зв'язку з цим політику і практику догляду за ними було переорієнтовано від надання допомоги у спеціалізованих закритих психіатричних лікарнях до створення мережі соці- |