Сприймання картинної площини, композиційна рівновага
Площина, не заповнена елементами зображення, сприймається нами як беззмістовна, порожня, неорганізована. Варто нанести на неї пляму, лінію, штрих, як вона «оживає»: елементи зображення вступають з нею в просторовий зв'язок, утворюючи зав'язку композиції (мал. 2.3).
 
Мал. 2.3
Площина змінюється, стає образотворчою, картинною площиною, здатною образно говорити; відтворювати предметний світ, життя.
Зображення завжди взаємодіє з картинною площиною: воно встановлює з нею контакт і набирає необхідного простору або виникають конфліктні відношення, коли зображення мале чи велике, коли воно дуже зміщене в бік, утворюючи великий фон. Цей конфлікт між малюнком і аркушем паперу перебільшує значення фону, що починає витісняти малюнок з образотворчої площини.
При візуальному сприйнятті образотворчих елементів, що розміщені на площині, і аналізі їх просторових зв'язків відчувається дія внутрішніх сил на характер «поведінки» образотворчих елементів. У центрі площини всі сили знаходяться в стані рівноваги, тому центральна частина площини сприймається активно, а периферійні частини — пасивно (мал. 2.4).
Мал. 2.4. Зони дії елементів площини
Рівновага—такий стан площини, за якого всі її точки перебувають у стані спокою відносно довільної системи відліку. Рівновага вимагає композиційної стійкості твору, але це не означає точного, дзеркального відображення частин.
Форми рівноваги на площин
Мал. 2.5
нерівновага, неузгодженість;
неповна рівновага;
статична рівновага;
Якщо взяти найбільш стійку форму— круг і розмістити його в різних місцях площини, то побачимо, що в одних випадках він буде займати більш стійке місце, в інших— нестійке. Здавалось би, для круга найбільш стійке місце—це співпадання його центру з геометричним центром площини. Однак через оптичну ілюзію (переоцінка верхньої і недооцінка нижньої частини площини) круг сприймається зміщеним донизу. Щоб круг зайняв стійке положення на площині, його слід змістити дещо догори (мал. 2.5).
Рівновага притаманна рослинному і тваринному світові. Якщо подивитись на пірамідоподібну тополю, на листя каштану, на стебло білої акації, на будь-яку тварину, то складається враження цілісності, довершеності їхніх форм.
Об'єктивні властивості форми. Емоційна дія ліній і плям різної конфігурації
Форма може бути лінійною, об'ємною і площинною. Форма має лінійний характер, коли вона розтягнена в одному вимірі. Об'ємна форма поширюється в трьох вимірах, площинна виражається у двох вимірах.
Форма та її частини складаються з елементів, до яких належать геометричний вигляд або конфігурація, розміри, маса, фактура, колір, світлість тощо.
Залежність рівноваги від маси форми
Мал. 2.6
нерівновага;
близькість до рівноваги;
рівновага;
а) мала маса слабкий заряд форми;
б) велика маса великий заряд форми;
а) велика маса слабкий заряд форми;
б) мала маса великий заряд форми.
форма круга здається меншою;
форма круга здається більшою.
Елементи порівнюються з розміром цілого, а властивості цілого поширюються на всі його елементи. Найбільшою сприймається сторона п'ятикутника. Найменшою трикутника, хоча всі вони однакові за величиною (мал. 2.8). Вертикальний відрізок здається більшим, ніж горизонтальний.
важка форма;
легка форма;
Емоційна реакція на форми, які ми сприймаємо, пояснюється тим, що ці форми мають різний колір, обрис та інші якості, пов'язані з уявою про спокій, рух, політ (мал. 2.10).
Форми можуть бути розміщені на площині за принципами вільного розміщення, торкання, прилягання, накладання, перетину (мал. 2.12).
вільне розміщення;
торкання;
прилягання;
накладання;
перетин.
Вільне розміщення — зберігає цілковиту самостійність форми, її цілісність, але не забезпечує цільності композиції.
Розміщення фігур за принципом торкання викликає сприйняття, аналогічне до вільного розміщення форми.
Приляганняформи створює враження злиття форми, їхньої єдності, водночас форми залишаються самостійними.
При перетиніформи виникає двозначність її сприйняття, однак забезпечується цільність композиції.
Принцип накладанняформи забезпечує цільність композиції, зберігаючи деяку неясність форми (ілюзія плановості: відчуття головного і другорядного).
Єдність як принцип зв'язку окремих елементів композиції
Єдність— якість, необхідна для композиції в будь-якому виді мистецтва. Без єдності композиція не існує (мал 2. 13).
Принцип єдності має свою специфіку. Він об'єднує інші принципи композиції. Так, принцип цілісності означає єдність композиції за формою і змістом. Принцип підпорядкованості означає впорядкованість елементів за їх значенням для вираження ідеї.
Співмірність— це також єдність, що досягається впорядкуванням елементів за розмірами, Рівновагавимагає зорового балансу щільності елементів і просторів, ритмічного поєднання світлого й темного у відношеннях «фігура — фон» тощо.
Таким чином, єдність — об'єднуючий принцип, що забезпечує гармонію композиції, всіх образотворчих і виражальних засобів. Єдність— це цілісність, підпорядкованість, співмірність і рівновага композиції.
Об'єднання принципів композиції реалізується завдяки взаємозв'язку і взаємовідповідності художній ідеї. Зміст і засоби вираження форми в художньому творі утворюють діалектичну єдність.
Глядач сприймає зміст, він хвилює його, викликає ті чи інші переживання і думки. Якщо художник зумів втілити зміст у відповідній формі, то глядач, не звертаючи уваги на площину полотна, фарби, композиційне вирішення, буде сприймати зображення ніби в реальному просторі.
Усі образотворчі засоби (форма) підпорядковані основному — розкриттю змісту. Це надає картині цілісності, внутрішньої єдності і дає можливість знайти в ній основне.
Простір як композиційний фактор. «Фігура — фон». Простір і форма
Нескладні форми сприймаються легко. Близько розміщені один до одного, елементи сприймаються як єдине ціле. Елементи, подібні за ознаками, мають тенденцію до зорового об'єднання. Найпростіші форми чітко відділяються від фону, складні форми сприймаються неоднозначно (мал. 2.14).
статичне монотонне положення;
стійке нерухоме положення;
ритмічне положення;
ритмічне нестабільне положення.
Успіх роботи над композицією залежить і від простору між елементами. Відповідно до психологічного сприйняття, інтервали також необхідні в композиції, як і предмети, що в неї входять. Якщо недооцінювати роль просторових інтервалів, то цікаво задуманий сюжет твору не отримає вдалого втілення. Невипадково, наприклад, у натюрмортах художники об'єднують предмети, залишаючи закритим і відкритим простір між ними. Це ми бачимо в творах художників, де композиційні зв'язки між елементами досягнуті за рахунок їх умілого розміщення й організації простору. Це відноситься і до творів із зображенням фігур.
Мал. 2.15
Зображення сприймається як чорна фігура на білому фоні або як біла — на чорному (мал. 2.15).
Елементи зображення орієнтуються вздовж взаємоперпендикулярних напрямів осей картинної площини. Існують горизонтальна, вертикальна, горизонтально-вертикальна, поворотна, композиція типу «фриз» і комбінована орієнтації (мал. 2.16).
горизонтальна;
вертикальна;
горизонтально-вертикальна;
поворотна;
комбінована.
Композиція типу «фриз»
Мал. 2.16
Елементи організовуються в просторі вздовж кільцевих або концентричних осей у формі піраміди або конуса (мал. 2.17).
Мал. 2.17
Види композиції: площинна, об'ємна, об'ємно-просторова
Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об'ємну і глибинну-просторову. Такий поділ умовний, тому що на практиці ми маємо справу із змішуванням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна і об'ємна композиції входять у склад просторової; об'ємна композиція часто складається із замкнених фронтальних поверхонь і разом з тим є невід'ємною частиною просторового середовища.
Характерною ознакою фронтальної композиції є розміщення в одній площині елементів форми в двох напрямах — вертикальному і горизонтальному — стосовно глядача.
Об'ємна композиція—це форма, що має замкнену поверхню і сприймається з усіх боків. Виразність і ясність сприймання об'ємних композицій залежать від взаємозв'язку і розміщення їх елементів, виду форми поверхні і від точки зору. Глибинно-просторова композиціяскладається із матеріальних елементів, об'ємів, поверхонь і простору, а також інтервалів між ними.
Співвідношення і пропорції. Відповідність, подібність елементів. Масштабність. Контрастні, нюансні або тотожні співвідношення. Групування елементів та принципи поділу площини на частини
Співвідношення в композиції — один із об'єктивних моментів взаємозв'язку речей.
Людина інстинктивно прагне до порядку. Тому природно, що пошук порядку відтворюється і в творах мистецтва. У мистецтві порядок є абстрактною категорією, використання якої визначається пропорціями.
Співвідношення або пропорції — це засоби досягнення гармонії.
Пропорції— в математиці рівність між двома відношеннями чотирьох величин: а : b = с : d.
Співвідношення є прості та ірраціональні.
Прості співвідношення— це дріб, де чисельник і знаменник — цілі числа від 1 до 10. Наприклад, 1:1— відношення сторін квадрата, куба.
Ірраціональні співвідношення— це відношення дробових чисел.
Співмірність необхідна в будь-якому виді мистецтва. її джерела — в природі. Всі частини твору повинні бути мотивовані й співмірні, як і в живому організмі. Як би не були добре виконані окремі елементи картини і як би не об'єднувала чітка співмірність елементів глибинно-просторові плани, не можна розраховувати на цілісність композиції. Тому необхідно переконливо будувати простір картини. Явища лінійної і повітряної перспективи в композиції повинні підпорядковуватись ідейному змісту.
У період античності поняття «пропорція» було аналогічним до понять «відповідність», «подібність».
Взаємодія, у якій нова галузь застосування повинна включати в себе стару, як граничний випадок, називається відповідністю.
Подібність може виявлятися різними способами (мал. 2.18).
Мал. 2.18
Подібні форми полегшують поєднання різних елементів.
Одним із елементів форми є масштабність. Масштабністьтісно пов'язана з відносною оцінкою розмірів форми, як зіставлення розмірів окремих елементів і частин із цілим.
Сприймання реальної величини предметів виникає лише в порівнянні між ними.
Здавна людина оцінювала розміри предметів відносно розмірів свого тіла. Можна порівнювати також розміри цілого предмета і його частин.
Почуття масштабності — це реальне сприймання світу, окремих явищ в їх конкретній величині. Масштаб визначає наступні зв'язки: масштаб нерозривно зв'язаний із призначенням форми; масштаб визначається системою членувань форми, співвідношенням частин і цілого; масштаб залежить від характеристики простору і безпосередніх зв'язків із ним; мірою масштабу виступає людина.
тотожність;
нюанс;
контраст;
гармонія.
Мал. 2. 19
При зіставленні форм одного виду виявляються принципи тотожності, контрасту, нюансу (мал. 2.19).
Найпростіший вид узгодженості — тотожність, абсолютна подібність (рівність, повторюваність ліній, площин, маси, фактур, кольору). Тотожність виявляє найпростішу композиційну залежність повторення різних величин (1:1) — метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових та інших.
Контраст і нюанс як засоби композиції— це протилежні й близькі ознаки.
Незначні відмінності в лініях, плямах свідчать про нюансні відношення. Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально — відтінок, ледь помітна різниця). У нюансних композиційних відношеннях подібність при повторюваності переважає, а тому вони, як і тотожні, є засобом вираження цілісності і спокою у творах.
Для характеристики предмета як цілісного і гармонійного організму в його формі повинні бути узгодженість і співмірність частин, їх спорідненість і подібність. У цьому й полягає суть нюансу. Нюанс може проявлятись у формі, величині, русі, конструкції, світлості, фактурі, кольорі.
Збільшуючи нерівність у співвідношенні величин, характері властивостей предмета, ми водночас зменшуємо їх подібність—і переваги набуває розбіжність.
Яскраво виражену різницю між елементами називають контрастним співвідношенням.
Контраст посилює відчуття різниці між предметами, їх частинами або ознаками, і тому є засобом розчленування групи на окремі предмети, а предмета — на окремі частини. Це дає можливість виділити із групи необхідний предмет, необхідну частину в ньому.
Контраст є засобом вираження краси в єдності, підпорядкованості, гармонії всіх форм і засобом передачі протилежностей.
В об'ємно-просторовій формі композиційні контрасти відбиті переважно співвідношеннями протилежних пар, а саме:
а) метричний контраст форми (розмірів): низька—висока, вузька—широка;
б) пластичний контраст форми: елемент — частина, вигнута — опукла, статична — динамічна, симетрична —асиметрична;
в) контраст матеріалу (текстура, фактура, тон, колір): гладка
шорстка, світла — темна;
г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.
Таким чином, за законом контрасту взаємодія відповідних пар (елементів) посилює і загострює їхню контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює виразність сприйняття.
Об'єднання мас ґрунтується на прийомі групування елементівза подібними ознаками: конфігурацією, розмірами, світлістю і кольором; фактурою, орієнтацією в площині або просторі; напрямом руху і розвитком форм. Але групування за подібністю не достатньо для виразного об'єднання мас. Виражальним чинником тут є структурна єдність усіх елементів композиції.
Структурна єдність забезпечується:
а) спільністю подібностей;
б) єдністю пропорційних відносин;
в) типом ритмічної організації;
г) низьким рівнем контрастів. Мистецтво групування вимагає від
художника уваги до всіх елементів композиції. Невдало взяті інтервали між предметами, змінені в бік зайвого зменшення або збільшення, не відтворюють ідейний зміст.
Поряд із групуванням елементів слід розглянути поділ площини або розчленованість форми на частини.
Розчленованість форми — це її об'єктивна якість; вона означає, що форма як ціле складається з окремих елементів (мал. 2.20).
З погляду сприйняття й емоційної оцінки розчленованості форми, нерозчленованими можна вважати точку, пряму, криву постійної кривизни і кулю — єдину зі тривимірних форм. їх контури, поверхні змінюються безперервно. Безперервна зміна будь-якої якості форми є засобом її членування.
 |
Скачать 2.35 Mb.