Книга композиція. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів освіти 12 рівня акредитації Тернопіль Підручники і посібники
 Скачать 2.35 Mb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Михайло Яремків  творчі основи зображення Рекомендований Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів освіти 1-2 рівня акредитації Тернопіль «Підручники і посібники» 2005 УДК 7.012+371.671 Я 72 Рецензенти: Тимків Б. М. — професор, заслужений діяч мистецтв України, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Оршанськиіі Л. В. — доцент, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Шпільчак В. А. — доцент кафедри образотворчого мистецтва та дизайну інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Редактор Оксана Прицюк Літературний редактор Леся Бутрин Відповідальна за випуск Оксана Прицюк Яремків Михайло Я 72 Композиція: творчі основи зображення. Навчальний посібник. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. — 112 с. ІSВN 966-07-0306-6 Посібник написано відповідно до Програми курсу (для педагогічних училищ) «Основи композиції», який є одним із профілюючих для спеціальності №5.010103 «Викладання образотворчого мистецтва та художньої праці». У посібнику викладено теоретичний курс із основ композиції, у якому розглядаються питання теорії сприйняття, основні положення наукової теорії композиції, основи формальної композиції, основи кольорознавства тощо. Після кожного розділу пропонуються практичні завдання. Вони сприятимуть кращому засвоєнню теоретичного матеріалу, формуватимуть і вдосконалюватимуть практичні навички. Матеріал посібника проілюстрований, переважно, роботами студентів Самбірського державного педагогічного коледжу імені Івана Филипчака. УДК УДК 7.012+371.671 І8ВК 966-07-0306-6 Схвалено засіданням предметної комісії викладачів образотворчого мистецтва та художньої праці Самбірського державного педагогічного коледжу імені Івана Филипчака (Протокол №7 від 9.05.2002р.). Рекомендовано до видання методичною радою Самбірського державного педагогічного коледжу імені Івана Филипчака (Протокол №1 від 12.10. 2002 р.). Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №14/18-2 від 19.05.03). Вступ Композиція — форма існування твору як органічно цілого Трактування терміна «композиція» в літературі з мистецтвознавства Основні етапи історичного розвитку теорії композиції Предмет композиції Зв'язок курсу композиції з іншими навчальними дисциплінами з образотворчого циклу Місце і роль композиції у вихованні художника-педагога Значення композиції при вивченні образотворчого мистецтва ЗМІСТ ВСТУП Композиція — форма існування твору як органічного цілого 6 Трактування терміну «композиція» у літературі з мистецтвознавства 6 Основні етапи історичного розвитку теорії композиції 7 Предмет композиції 9 Зв'язок курсу композиції зі спеціальними навчальними дисциплінами з образотворчого мистецтва 10 Місце і роль композиції у вихованні художника-педагога 11 Значення композиції у вивченні образотворчого мистецтва 11 ОСНОВИ ТЕОРІЇ КОМПОЗИЦІЇ Візуальне сприймання 16 Джерела творчості художника 17 Поняття «композиція», «структура», «конструкція» 18 Композиція картини 19 Сприймання картинної площини, композиційна рівновага 19 Об'єктивні властивості форми. Емоційна дія ліній і плямих різної конфігурації 20 Єдність як принцип зв'язку окремих елементів композиції 22 Простір як композиційний фактор. «Фігура-фон». Простір і форма 22 Види композиції: площинна, об'ємна, об'ємно-просторова 23 Співвідношення і пропорції. Відповідність, подібність елементів. Масштабність. Контраст, нюансні або тотожні співвідношення. Групування елементів та принципи поділу площини на частини 24 Ритмічний, метричний ряди. Періоди ряду. 26 Симетрія, асиметрія в композиції 28 Статичний, динамічний характер композиції 29 Композиційний центр. Замкнута і відкрита композиції 29 Основні засоби композиції. Колір як засіб композиції 30 Практичні завдання 34 КОМПОЗИЦІЯ У ДЕКОРАТИВНОМУ МИСТЕЦТВІ Специфіка та особливості композиції в декоративному мистецтві 46 Принципи стилізації та декоративне зображення елементів живої й неживої природи 47 Компонування площини стилізованими елементами 48 Особливості композиційної структури орнаментів 49 Види симетрії 50 Способи організації орнаментів: стрічковий, сітчастий, композиційно- замкнений 51 Ритмічний рух в орнаментальних композиціях 54 Послідовність виконання орнаменту 55 Лінія в орнаментальній композиції 55 Традиційні композиційні схеми, традиційні кольорові поєднання в народній орнаментиці 55 Практичні ЗАВДАННЯ 61 КОМПОЗИЦІЯ У СТАНКОВОМУ МИСТЕЦТВІ Композиція натюрморту. Натюрморт як частина тематичної картини і як самостійний жанр образотворчого мистецтва 68 Навчальний, навчально-творчий і творчий натюрморти. їх мета і завдання 68 Композиційні прийоми і схеми побудови натюрморту. Формати. Розміщення у квадраті, трикутнику, крузі 70 Симетрична і асиметрична побудова. Статика і динаміка. Ритм. Контраст. Колорит. Простір. Плановість 71 Аналіз композиції натюрморту. 72 Практичні завдання 73 КОМПОЗИЦІЯ ІНТЕР'ЄРА Інтер'єр як внутрішній простір і як жанр образотворчого мистецтва. Вираження через інтер'єр естетичних, соціальних, професійних та інших сторін епохи. Інтер'єр як частина картини, його роль у розкритті змісту твору 76 Композиційні основи побудови інтер'єра 76 Практичні завдання 77 КОМПОЗИЦІЯ ПЕЙЗАЖУ Пейзаж як складова частина картини і як самостійний жанр образотворчого мистецтва 80 Зміст пейзажу. 81 Композиційні основи пейзажу. 82 Аналіз композиційної структури пейзажу. 84 Практичні завдання 84 КОМПОЗИЦІЯ ПОРТРЕТА Портрет як самостійний жанр образотворчого мистецтва 88 Види портретів 88 Основні закономірності побудови композиції портрета 89 Засоби композиції портрета 91 Творчий метод портретиста 91 Практичні завдання 91 КОМПОЗИЦІЯ ТЕМАТИЧНОЇ КАРТИНИ Основні композиційні закономірності, правила, прийоми і засоби побудови 94 Розробка композиції тематичної картини 96 Практичні завдання 97 ПОБУДОВА ОДНОФІГУРНОЇ КОМПОЗИЦІЇ Принципи побудови однофігурної композиції 100 Практичні завдання 101 КОМПОЗИЦІЯ У СТАНКОВІЙ ГРАФІЦІ Види графіки 104 Станкова графіка. Особливості композиції в станковій графіці 104 Особливості і виразність естампу 105 Способи друку 105 Оригінальна графіка , 105 Практичні завдання 106 Рекомендована література 107 Вступ Композиція — форма існування твору як органічно цілого. Поширеною є думка, що художник — це людина, яка вміє добре малювати і, що оволодіння цією «грамотою» само собою забезпечить гарний живопис, успіх у творчості. Такий поверхневий підхід не враховує образного змісту зображень — серцевини художнього твору. Адже вміння правильно зобразити натуру—це тільки перший крок на шляху до мистецтва живопису. Необхідна й визначальна умова творчості — вміння неповторно і глибинно передати у творі свої думки і почуття через призму художнього світосприйняття. Тому здатність намалювати з натури, відтворити на площині об'ємну форму, матеріальність і просторове розміщення предметів — ось необхідні, але все ж не самодостатні засоби для художника. Для творчого інструментарію цього замало — потрібні ще й інші ключі. Зображення стає мистецьким тоді, коли художник уміє знаходити в природі й житті особливо важливі, цікаві моменти, глибоко проникати в суть явищ, за висловом видатного художника слова О. Довженка, «...і в калюжі побачити зорі...» (мал. 1.1). Спробуємо увійти в майстерню художника, подивитись на процес творення «із середини». З метою досягнення виразності художнього образу художник обдумує композицію, шукає розміщення об'єктів на площині картини, підпорядковує творчому задуму всі образотворчі елементи. Зображення стає художнім, якщо всі засоби композиційної побудови пов'язані з ідеєю твору, активно її виражають. Сюжет, психологічна характеристика героїв, колорит—усе повинно бути взаємнопов'язаним і служити змісту. Без ідеї та композиційної майстерності створити виразний художній образ неможливо. Значення художнього твору зумовлене його змістом і темою. Обдумуючи сюжет, художник звертається не тільки до його зовнішньої, але і до внутрішньої сторони, до змісту. Зміст і сюжет — дві складові, які художник передає засобами композиції. Композиція зв'язана з ідеєю і сюжетом твору. У процесі роботи ведуться композиційні пошуки втілення задуму: відбір елементів (предметів, фігур), взаємне розміщення в просторі, розподіл ознак (зафарбування, пропорцій, жестів, міміки і т. д.), які допомагають відтворити основну думку. Необхідно підпорядкувати другорядні елементи зображення основним, урівноважити частини композиції з урахуванням лінійної і повітряної перспективи тощо. Все це допомагає виразити ідею твору, всебічно розкрити його зміст.  Трактування терміна «композиція» в літературі з мистецтвознавства Термін «композиція»— (від лат. copposition) багатозначний. Його семантична структура охоплює різні лексико-семантичні варіанти (семантичний — означальний). Так, у мистецтвознавстві під композицією розуміють, по-перше, творчий процес (компонування), незалежно від виду і жанру;по-друге, результат творчої праці — твір мистецтва;по-третє, науку, теорію творчості; по-четверте, навчальний предмет для студентів мистецьких закладів освіти. Предметом нашої уваги буде композиція як наука з певною системою відповідних закономірностей. «Композиція» в станковому образотворчому мистецтві має два значення — вузьке і широке. Визначення композиції у вузькому розумінні стосується тих робіт, які виконуються з натури, де художник не змінює положення одного предмета відносно іншого. У цьому випадку композиція — це вміння добре знайти точку і рівень зору, вдало розмістити зображення на форматі, врахувати перспективні й кольорові вирішення, виділяючи при цьому основне. Композиційне завдання—досягнути цілісності і виразності картини, ясності її сприйняття. Якщо художник, малюючи з натури предмети або фігури людей, розміщує їх у такому порядку, що не відповідає реальності, «по пам'яті», за уявою, то термін «композиція» слід розглядати і як розміщення зображення на форматі, і як процес складання, і як готовий твір, тобто у широкому аспекті. Перспективна просторова будова композиції сприяє цілісному, реалістичному втіленню задуму, всебічному розкриттю змісту: графічному, живописному, декоративному тощо. Композиція є творчим аналізом у мистецтві і переконливо показує явища в художніх образах. Композиція в художньому творі будь-якого виду й жанру — основний складовий елемент, що організовує і зв'язує всі його частини в єдине ціле. Основні етапи історичного розвитку теорії композиції Композиційні форми й закономірності формувалися одночасно з розвитком образотворчої діяльності, починаючи з первісних часів. Із плином часом образотворче мистецтво вдосконалювалось як технічно (покращувались інструменти, технологія виготовлення матеріалів тощо), таке з погляду художніх засобів. У первісних художників почуття композиції було розвинуто дуже слабо, про що свідчать невпорядковані зображення тварин, що постають через окремі фігури. Композиція Давнього Сходу дуже відрізняється від первісної. Якщо в первісному мистецтві предмети не впорядковані, розкидані, то в композиціях Давнього Сходу розміщення об'єктів на площині чітко впорядковане. У давньоєгипетському мистецтві проявляються нові прийоми композиції, відкриваються нові засоби й закономірності, які допомагають досягти правдивості в художніх творах. Більш виразним стає лінійний малюнок, у якому уточнюються пропорції частин зображуваного. Більшого значення набирають тонові кольорові відношення. Художники давніх цивілізацій помітили, що в просторі існують певні закономірності - періодичність у зміні пір року, симетричність у побудові рослин і інше. Звідси беруть свій початок такі композиційні закономірності, як симетрія і ритм. Ритм чітко проглядається в давньогрецьких рельєфах. Симетрію давні греки успішно застосовували в композиціях фронтонів класичного періоду, де рух постійно наростає зліва й справа до центру і тут досягає кульмінації — наштовхується на спокійні, величні фігури в центрі (наприклад, західний фронтон храму Зевса в Олімпії). У живописі Давньої Греції появляються твори з чітко вираженим композиційно-сюжетним центром. Приклад — помпейська фреска «Ахілл серед дочок Лікомеда». У VI ст. до н. є. грецьке мистецтво досягло значних успіхів у передачі тримірності зображення й перспективи. Заслуговує уваги портретне мистецтво давньоримських художників. У них дуже точно передані індивідуальні риси характеру людей різного віку, відтворені греко-римські методи й техніка живопису. У період Середньовіччя мистецтво зійшло зі шляху, яким воно розвивалось у Давній Греції. Середньовічне мистецтво відмовляється від тримірної композиції, від композиції з вільно рухомими фігурами в просторі, активного руху, життєвості й об'ємності фігур. Однак навіть у нормативних рамках середньовічне мистецтво не ігнорувало композиційних завдань. Вони вирішувались в орнаментальному плані, де знайшли своє місце ритм і декоративність. У середньовічних малюнках, гравюрах цього періоду реальне чергується з вимислом: так, наприклад, композиційну основу середньовічної мініатюри складають фантастичні, яскраві істоти, наділені зовнішніми рисами тварин, птахів, відносно яких фігури людей посідають другорядне місце. Важливу роль в середньовічних композиціях відіграють лінійно-площинні і декоративно-орнаментальні засоби. Єдність твору мистецтва того часу досягалась через симетрію і ритм, що об'єднували різні епізоди й фігури, їх розмір визначався положенням в церковній ієрархії. Ренесанс дав людству титанів мистецтва; окрім творів, що демонструють велику майстерність, глибоку обізнаність в галузі композиції, цей етап залишив велику мистецько-теоретичну спадщину. У трактатах, листах, записках, спогадах, щоденниках художників того часу ми знаходимо цінні думки стосовно композиції, у їхніх творах «фарбами на полотні і дошках» витримувались композиційні правила. Уперше завдання, пов'язані з композицією, були застосовані художниками раннього Відродження в монументальних фресках. Показовими із цього погляду є фрески Джотто в Капеллі дель Арена в Падуї: «Оплакування Христа», «Поцілунок Юди», «Зустріч Якима з пастухами» та ін. Джотто використовував правила симетрії. Тримірність об'ємних форм, а особливо архітектурних, ритмічність у чергуванні горизонталей і вертикалей, узагальнення засобів виразності створювали єдиний живописно-пластичний образ. У фресці «Легенда про динарія» Мазаччо показав ритмічні співвідношення мас, великий простір, об'ємність фігур і водночас досягнув композиційної цілісності. Мистецтво Відродження розвивалось у тісному взаємозв'язку з теорією та спробами науково обґрунтувати правила й закономірності в різних видах мистецтва. Композиція цього періоду досягла значного успіху й розвитку. «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі може служити ідеальним втіленням нової композиційної формули, яка відповідає законам зорового сприймання (мал. 1.2).  Теорія зорової піраміди, пов'язана з лініями, горизонтом, зробила картину багатоплановою, просторовою. Закони перспективи лягли в основу композиційної будови. Завдяки перспективі предмети можна наблизити до переднього плану, збільшивши їх розміри, або навпаки—віддалити, зменшивши їх, зробити фігуру основною в композиції, виділивши її розміром, кольором, тоном. Перспективна побудова картини визначає і характер її сприйняття глядачем з однієї точки зору. За допомогою перспективи художники Відродження досягай ілюзії та глибинної побудови на площині. Живопис того часу будувався за принципом театральної сцени з кулісами і декількома просторовими планами. Одночасно вирішувались і завдання передачі життєвості через показ руху й часу. «Три книги про живопис» Альберті — прекрасний досвід теоретичних досягнень науки і практики мистецтва того часу (передача кольору, повітряного середовища, правил побудови сюжету). Його метод вивчення композиції був заснований на спостереженні й аналізі творчості видатних живописців. Художники, теоретики та історики мистецтва ХУП-ХІХ століття у своїх трактатах, статтях, щоденниках, листах, спогадах також порушували проблему композиції. Так, крім «Щоденника», Делакруа написав багато статей і заміток художньо-критичного характеру. Оцінюючи творчу манеру Рубенса, він пише, наприклад, що цей визначний митець умів майстерно компонувати зображувані ним сцени, вдало розміщувати складові частини картини. У XVIII ст. композиція стає розділом навчального предмету «Малювання». Так, у Франції в програмах з малювання особливе місце відводиться вивченню композиції. До найбільш ранніх методологічних робіт, які стосуються проблеми композиції в образотворчому мистецтві, належить книга американського художника-педагога А. Доу «Композиція». Ця робота видана 1898 року, цінна тим, що тут описані методичні прийоми компонування навчальнотворчих малюнків. Під композицією А. Доу розуміє «розміщення мас», різних форм і тонів на аркуші паперу чи полотні. Він звертає увагу на значення розмірів і формату паперу для компонування зображення. Імпресіоністи зуміли збагатити живописну палітру художника. Порівняно з їх творами, академічний живопис видавався розфарбованим малюнком. На початку XX ст. в країнах Західної Європи виникають нові художні напрями: футуризм, кубізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм та інші. Боротьба думок і впливів у цю епоху вносила ще більшу неорганізованість і хаос в методику викладання художніх дисциплін, у тому числі й композиції. Як наслідок — представники антиреалістичної естетики виступали проти художньої школи взагалі, проти вивчення основ живопису, малюнка, композиції. Уже в першій чверті XX ст. художня школа Західної Європи і Америки зайшла в глухий кут. Але були школи й окремі художники, які продовжували (і сьогодні продовжують) відстоювати принципи реалістичного мистецтва та виступали за необхідність вивчення теорії композиції. У наш час композиція перебудовується. Вона стає на нові методичні основи, пов'язані з актуальними завданнями сучасної української освіти. |