Книга композиція. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів освіти 12 рівня акредитації Тернопіль Підручники і посібники
 Скачать 2.35 Mb.
|
|
Предмет композиції Композиція — це закономірні зв'язки і відношення, які виникають між окремими частинами твору. Деякі з них сприймаються безпосередньо зором (кількісні), інші — логічним мисленням (якісні). До перших відносяться тонові, кольорові, пропорційні й інші відношення, а також функціональні значення форми. До других — зв'язки і відношення, які виражають морально-естетичне значення мистецького твору. Стисло розглянемо ті елементи, які складають структуру композиції або малюнка. Кількісні зв'язки й відношення охоплюють такі поняття: зображення відносно розмірів натури; пропорції сторін вибраного формату; масштабність і рівновага площини окремих елементів і простору між ними; повороти предметів (у фас, у півоберта, у профіль, у комбінованому і складному положеннях), рівень горизонту, положення джерела світла; розподіл світлотіні, тональності; рівновага світлого й темного, а також основні кольорові плями; взаємне розташування частин зображуваних об'єктів; контрасти фігур і фону (кольоровий, світлотіньовий, розмірний); організація елементів композиції в просторі (метр, ритм) та ін. Це формальні ознаки композиції. Під впливом пережитої автором події фронтальні ознаки композиції виступають як елементи його художньої мови. У такий спосіб художник досягає певного якісного вирішення задуму. Як композитор нотами, він користується названими засобами для вираження основної думки картини. Відводячи кожному засобу певну роль, художник досягає життєвої правдивості твору. Використання формальних ознак композиції визначають наступні принципи: цілісність, підпорядкованість, співмірність, рівновага, єдність. Використовуючи їх, художник виражає якісні зв'язки і відношення в композиції. Композиція визначає форму різних творів живопису, графіки, скульптури. Ми бачимо її в рослинах, тваринах, людині; вона визначає їх внутрішні якості. Так, наприклад, ми кажемо: «гарний будинок», оцінюючи при цьому композиційні особливості форми. Гарним за формою називають той предмет, у якого всі частини гармонійні. Зв'язок курсу композиції з іншими навчальними дисциплінами з образотворчого циклу Предмет «композиція» тісно пов'язаний із дисциплінами образотворчого циклу, зокрема: малюнком, живописом, історією мистецтва. На заняттях з історії мистецтва студенти дізнаються не лише про творчість художників різних епох і країн, але й засвоюють теоретичні основи мистецтва. На заняттях з малюнка і живопису учні безпосередньо розглядають питання композиції. Вони вчаться розміщувати зображення на форматі, визначати характер тональних і кольорових відношень, виділяти основне в композиції тощо. Між видами мистецтва існує єдність і відмінність. Всі вони є відображенням реальної дійсності. Так, музика виражає свій зміст звуками, викликаючи в нашій уяві зримі образи асоціативним шляхом. Образотворче мистецтво відрізняється від інших видів мистецтва формою існування і засобами реалізації. Живописець, графік чи скульптор створюють образи різними засобами. Наприклад, живописець створює зображення предметного світу на площині лінійними і кольоровими поєднаннями. Колір робить зображення більш достовірним і має особливе значення для розкриття теми. Однак і малюнок у живописі відіграє велику роль, хоча він ніби прихований від очей глядача. Якщо уявити собі живопис без малюнка, то він буде абстрактним, обмеженим лише кольоровими поєднаннями. Композиція картини розрахована на зорове сприймання. Вона розкриває зміст всебічно. У творах глядач поступово знаходить те, що не зразу привертає його увагу. Малюнок і живопис збагачують композицію. У різні історичні епохи до мистецтва висувались різні вимоги, тому актуальність видів мистецтва буларізною. Кожна епоха висувала на перше місце той вид, який здатний найбільш повно виразити риси часу. В епоху Відродження, наприклад, основне місце серед інших мистецтв належало живопису. Часто види образотворчого мистецтва вступають у взаємозв'язок з іншими. Так, твори живопису, за винятком станкового, поєднані з архітектурою або виробами декоративно-ужиткового мистецтва. В образотворчому мистецтві існують різні жанри: історичний, побутовий, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, інтер'єр. Найбільше різновидів жанрів існує в станковому живописі. Жанри мистецтва не завжди однорідні й мають синкретичний характер, тобто поєднуються в одному творі. Місце і роль композиції у вихованні художника-педагога Усі спеціальні дисципліни образотворчого циклу (малюнок, живопис, композиція, історія мистецтва, пластична анатомія, декоративне оформлення) спрямовані на підготовку студентів не лише до праці художника, але й до педагогічної діяльності. Спеціальною педагогічною і методичною підготовкою студенти оволодівають на заняттях з педагогіки, психології і методики викладання образотворчого мистецтва. Однак і малюнок, і живопис, і композиція включають у себе як професійну, так і методичну підготовку. Під час лекцій, бесід і практичних занять студенти не лише засвоюють навчальний матеріал, але й педагогічні прийоми, методи, якими користуються педагоги під час проведення занять. Усе побачене" й почуте повинно органічно увійти в професійний арсенал майбутніх учителів. Основне завдання вчителя образотворчого мистецтва — художньо-естетичний розвиток дітей. Він покликаний розвивати у дітей образне мислення, творчу уяву. У розвитку художнього смаку велику роль відіграють знання в галузі композиції. Без композиції неможливо обійтись навіть у простих малюнках (з натури або за уявою), оскільки завжди необхідно грамотно розмістити зображувані предмети на площині. Композиція необхідна в тематичних малюнках, які складають важливий розділ програми з образотворчого мистецтва. Оволодіваючи фахом учителя образотворчого мистецтва, студенти вчаться малювати, писати і створювати композиції, накопичують матеріал з методики викладання. Велику увагу необхідно звернути на основні етапи роботи над темою: від роздумів над проблемою до розробки композиції. Великого значення в навчально-творчій роботі над темою надається розвитку художньої уяви, спостережливості, накопиченню життєвого матеріалу. Усі етапи роботи студентів над композицією є важливими. Значення композиції у вивченні образотворчого мистецтва Кожна галузь людських знань базується на досягненнях попередніх поколінь. Щоб усвідомити суть і значення композиції, необхідно уважно вивчати досвід минулого. Знання історії композиції, її аналіз і оцінка дозволяють уникнути помилок у практиці. У студентів на заняттях формуються і виховуються основи розуміння композиції, котрі необхідні для творчої діяльності в образотворчому мистецтві. Навчитись композиції неможливо до тих пір, поїси не навчишся бачити в житті цікаве й важливе, розуміти красу навколишнього світу. Робота над образом пов'язана з розумовою діяльністю людини. І теми картин, і художня уява виникають внаслідок глибокого знання життя (мал. 1.3).   Основи теорії композиції Візуальне сприймання Вивчаючи закономірності зорового сприймання людини, слід звернути увагу на поле зору (зорове поле). Воно є частиною простору, яка сприймається оком при спостереженні нерухомої точки на рівні очей і прямо перед нами. Поле зору має неправильну форму, яка є індивідуальною для кожної людини і залежить від конфігурації обличчя. Поле зору буває монокулярне (при спогляданні одним оком) і бінокулярне (при спогляданні двома очима). Поле зору поділяється на такі зони: а) зона центрального зору (1,5°-3°), де сприймання найчіткіше і визначається «жовтою плямою» — найчутливішою ділянкою сітківки ока; б) зона моментального зору (близько18°), у якій можливе короткочасне виразне споглядання; в) зона ефективної видимості—поле найкращого зору (в межах 30°) відповідає простору, де сприймання чітке при належній увазі; г) граничне поле зору (горизонтально по 70° в обидва боки, 45° угору та 65° униз), у якому можливе нечітке сприймання образів при нерухомих очах. Деякі люди можуть мати певні відхилення від цих значень. Існують таці основні закономірності зорового сприймання: а) чутливість ока в полі зору зменшується від центра до периферії; б) центральними ділянками сітківки ока здійснюється кольоровий, а периферійними —ахроматичний (безколірний) зір; в) різні кольори сприймаються щодо поля зору в різних межах: жовтій блакитні — у найширших, червоні і зелені — у найвужчих; пересування кольорів до периферії змінює їх: червоні й зелені —до жовтого, пурпурові — до синього, г) краще сприймаються периферійним зором, ніж центральним, слабкі світлові подразники й рухливі предмети; ґ) на відстані найгірше сприймається синій колір, найкраще •— білий на чорному фоні (особливо при слабкій освітленості); при нормальній освітленості та з близьких відстаней найкраще видно чорний колір на білому фоні; д) обсяг одночасного зорового сприймання людиною становить 5-7 об'єктів.
Таблиця 1. Зміна чутливості ока в полі зору відносно горизонтальної площини Навіть у випадку фіксації на одній точці, око постійно виконує мимовільні, незалежні від волі людини рухи. Під час розглядання об'єктів око невпорядковано і стрибкоподібно рухається між окремими точками фіксації з розмахами від 0,083-0,166° до 18-20°, з кутовою швидкістю до 400 град/с. Затримка ока для спостереження окремої точки, або фіксаційна пауза, становить 0,2-0,5 с, що становить приблизно 97% тривалості часу спостереження, а 3% часу око перебуває в русі. Під час стрибків око не бачить, однак попередній образ ще на короткий час залишається на сітківці, являючи собою післядію образу, що, наприклад, використано в кіно. Око більше стомлюється від рухливості, ніж від напруження світлочутливості сітківки (мал. 2.1).  Мал. 2.1. Моторика (рухливість) очей людини Зорове сприймання має ще такі властивості, як спостереження рухливих предметів і зорові ілюзії. Оскільки горизонтальні рухи очей швидші за вертикальні, до того ж вертикальні більш стомливі, то горизонтальні розміри оцінюються більш точно, ніж вертикальні. Джерела творчості художника Творчий процес—це робота над твором від його початку до завершення зі всіма етапами. Творчість— вищий рівень пізнання, вища і найбільша складна форма діяльності людини, яка передбачає мобілізацію всіх людських ресурсів: психологічних, духовних, інтелектуальних, фізичних, усього життєвого досвіду людини. У результаті такої творчої, якісно нової «одержимої» самореалізації створюються якісно нові твори мистецтва. Складові частини художньої творчості: праця, почуття, пам'ять, воля, мислення, уява, натхнення, інтуїція. Праця— основний вид діяльності людини. Трудова діяльність — це діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Творчість є різновидом праці, його особливою, вищою формою. Існують дві форми праці художника. Перша форма, пов'язана з різноманітними спостереженнями і вивченням життя, розвитком світогляду і смаку, набуттям знань, умінь і навичок майстерності. Ця праця триває постійно. Друга форма — це створення твору, період якого може бути різним: і коротким, і довгим—залежно від характеру задуму, від індивідуальності художника. Почуття— це психологічна властивість людини, за допомогою якої відбувається поєднання її внутрішнього світу із зовнішнім світом і відображення його у людській свідомості. Почуття, сформовані на основі сприймання, відчуттів, пам'яті, мислення та ін., дозволяють людині мати запас вражень від життя і використовувати їх у діяльності. Пам'ять— важливий процес відображення минулого досвіду людини, тобто фіксування, збереження і наступне відтворення того, що було змістом попереднього досвіду. Без участі пам'яті неможливе пізнання дійсності. Для творчого процесу художнику необхідно памятати про життєві враження (зорові, слухові, емоційні та ін.). Воля виступає як ефективна сила творчості. Відомо, що лише через працю здійснюється творчість. Однак ефективність праці залежить від прояву вольових зусиль. Відсутність волі призводить до послаблення духовних і врешті-решт фізичних сил. Як наслідок — наступає деградація особистості. Воля — психологічний процес свідомого регулювання особистістю власних дій, вчинків, який виявляється в умінні подолати труднощі в досягненні мети. Воля є свідомим застосуванням розумових і фізичних зусиль для досягнення конкретної мети. Вона притаманна лише людині. Мислення — вищий пізнавальний процес, який базується на розкритті загальних і суттєвих властивостей, ознак предметів, явищ і закономірних зв'язків між ними. Мислення відіграє велику роль в аналізі й усвідомленні діяльності. Уява буває довільна й мимовільна, творча. Важливою є творча уява, яка продукує нові, оригінальні образи. Натхнення є колосальним напруженням усіх творчих, духовних і фізичних сил художника. Інтуїція — особливе, феноменальне і складне явище в психології людини. Інтуїція виступає як індивідуально-психологічна властивість особистості в досягненні істини шляхом доказового обґрунтування. Компоненти творчості: знання, світогляд, художній метод, естетичний і художній смак, майстерність. Знання— основний матеріал пізнання дійсності, через оволодіння яким розвиваються почуття, відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, уява, світогляд, уміння, навички, методи творчої роботи, майстерність. Для художника професійні знання — це матеріал життя, шлях його вивчення. Світоглядвизначає ідейний напрям усієї діяльності, характер духовного відтворення об'єктивної дійсності. Художній методвиступає одним із компонентів творчості. Естетичний і художній смак указує на певну ідейно-естетичну спрямованість творчості художника. Майстерність— найвищий рівень оволодіння прийомами, знаннями, вміннями і навичками, коли в художньому творі на досконалому рівні узгоджені зміст, форма, колір тощо. Етапи протікання творчого процесу: перший етап — задум художника; другий етап — пошуковий (накопичення життєвих матеріалів); третій етап — відкриття, знаходження потрібного рішення; четвертийетап — аналіз і обґрунтування задуму; п'ятий етап — реалізація задуму в матеріалі. Поняття «композиція», «структура», «конструкція» Одним із засобів художнього вираження в образотворчому мистецтві є композиція— побудова, структура, конструкція художнього твору, яка зумовлена його змістом, характером і призначенням (мал. 2.2). Структура (від лат. structura— будова, розміщення, порядок) — сукупність стійких зв'язків, що забезпечують цілісність і подібність самому собі, тобто збереження основних якостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.  Мал. 2.2. Смолъсъкий Г. С. Село Космач. 1960р. Конструкція {походить від лат. constructio— складання, побудова) — взаємне розміщення частин об'єкту. Мета композиції— пошук гармонії. Композиція картини За допомогою композиції художник організовує фігури та предмети на площині і в просторі, виділяє їх взаємозв'язок, підпорядковує другорядні сюжетні елементи основним. Кожний вид образотворчого мистецтва має свої композиційні прийоми Композиція в живописі — це таке розміщення елементів зображення на картинній площині, яке дозволяє з великою силою і повнотою виразити задум. Щоб розповісти про що-небудь, потрібні слова. Щоб виділити важливу і цікаву думку, потрібні «емоційні» слова. Так і в живописі. Щоб привернути увагу і захопити глядача, художник намагається підібрати ефективні засоби зображення. У будь-якій картині художник хоче так побудувати композицію, щоб показати об'єкт в найбільш виразній формі. Усе зайве відкидається, другорядне підпорядковується основному, залишається лише те, що необхідне. Почуття захоплення від твору викликає внутрішній зміст, який виражений всією образною будовою картини. Діють всі елементи композиційної будови, різноманітні образотворчі засоби: формат полотна, точка зору, висота горизонту, характер освітлення, місце композиційного центру тощо. Чим більш гармонійно поєднуються ці елементи, тим більшим є емоційний вплив картини на людину. |