Книга композиція. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів освіти 12 рівня акредитації Тернопіль Підручники і посібники
 Скачать 2.35 Mb.
|
|
Композиція в декоративному мистецтві Специфіка та особливості композиції в декоративному мистецтві Декоративне мистецтво— галузь пластичного мистецтва, твори якого поряд з архітектурою формують художнє середовище, що оточує людину. Декоративне мистецтво поділяється на:
Зміст творів декоративного мистецтва розкривається в тому ансамблі, для якого вони призначені. Твори декоративно-прикладного мистецтва: посуд, меблі, тканини, предмети праці, зброя та ін. За функціональним призначенням вони не є творами мистецтва, але стали такими завдяки творчій праці художника, якої він доклав для їх створення. Декоративно-прикладне мистецтво можна класифікувати за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево тощо) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка, вибійка, лиття, карбування, інтарсія тощо). Твори декоративно-прикладного мистецтва є складовою частиною культури епохи, тісно пов'язаної з побутом, з тими чи іншими етнічними (народними) і національними особливостями. Вони постійно впливають на духовний стан людини, її настрій, стають важливим джерелом емоцій, які формують на ставлення людини до навколишнього світу. Важливу роль у композиції художнього твору в декоративному мистецтві відіграють:
Специфічні особливості декору:
Символічне зображення— умовний образ, який означає будь-яке поняття, ідею, явище. У вузькому розумінні символ постає у вигляді умовного знака (монограма, сплетіння букв імені й прізвища). Сюди відносяться емблеми, герби, знаки (поштові й фабричні, грошові знаки, медалі, ордени). Дуже часто в них використовується алегорія — іносказання. У декоративно-прикладному мистецтві (ДПМ) для створення декору широко застосовують орнамент і елементи (окремо або у взаємозв'язку) образотворчого мистецтва(скульптура, живопис, рокографіка). Елементи образотворчого мистецтва інколи проникають і у форму предмета (деталі меблів у вигляді лап тварин, пальмет — прикраса у вигляді пальмового листа, волют — спіралевидний мотив з «очком» у центрі, голів; посуду у вигляді квітки, плоду, птаха, тварини, постаті людини). Іноді орнамент або зображення утворюють нову форму виробу (візерунок решітки). Зображення в декоративно-прикладному мистецтві художник організовує за допомогою пластики форм і певних кольорових співвідношень. Твори ДПМ прикрашають наш побут, приносять естетичну насолоду, викликають бажання творити, прикрашаючи предметне середовище. Принципи стилізації та декоративне зображення елементів живої та неживої природи Різні за формою і кольором мотиви(малі структурні елементи рослинного і тваринного світу, предмети побуту й сама людина) є джерелом творчості для всіх народів у всі часи. Людина отримує уяву про красу, гармонію у спілкуванні з довкіллям. Але, створюючи художній образ, вона не відтворює предмет із фотографічною точністю, а перетворює його за допомогою художніх засобів. Творчо переробляючи мотиви природи в художні образи, майстри застосовують певні узагальнення. Натурні замальовки, начерки, етюди — це початковий етап переробки природних форм у декоративні. У них необхідно передати найбільш характерні риси зображуваного. Наступний етап роботи — створення образу з пам'яті та за уявою, узагальнюючи обриси, форми. Переробку натурних замальовок у площині декоративної композиції і стилізації найкраще виконувати засобами графіки або в техніці аплікації. При цьому слід пам'ятати про різні завдання художників станкового і декоративного мистецтва. Наприклад, якщо завдання художника — передати типові риси конкретного об'єкта, то в декоративному мистецтві виявлення типових рис спрямоване на створення узагальненого декоративного образу з рисами орнаментальності, умовності. Переробка пейзажних мотивів у декоративні вимагає попереднього вивчення оточення, уміння узагальнити природні мотиви. У виконанні вправ необхідно орієнтуватись на ритмічну, врівноважену організацію композиційних елементів та на гармонію кольорових відношень. Перетворюючи предмети натюрморту в декоративні композиції, можна довільно змінювати розміри предметів, їх колір, тональні відношення. Найбільш складним об'єктом відтворення в декоративному мистецтві є людина. Треба пам'ятати, що образ людини повинен бути завжди пізнавальним, узагальнення форми може здійснюватись до певних меж. Стилізація— це процес активного відбору найбільш характерних ознак форми, свідомої відмови від усього другорядного, синтез пластичної форми з орнаментальним образом. Принципи стилізації (мал. 3.1): а) узагальнення форми в її межах; б) узагальнення форми зі зміною обрису (окреслення предмета); в) узагальнення форми і спрощення конструкції; г) зміна характеру форми на більш декоративний; ґ) перетворення об'ємної форми в площинну.  Стилізація природних форм є перетворенням живої форми в спрощену або в ускладнену, відповідно до призначення орнаменту (мал. 3.2).  Мал. 3.2. Вик. О. Кос Компонування площини стилізованими елементами Компонування площини ставить перед нами завдання — знайти образне вирішення теми. Продумавши тему, можна визначити характер побудови композиції (у спокійних, статичних ритмах або в неспокійних, динамічних), її формат. У декоративних композиціях застосовують основний принцип — об'єднання в одній структурі явищ, які відбуваються в різних просторах і в різний час. Тут можна одночасно використати і силует, і лінію, і світлотіньові ефекти. Узагальнення форми може існувати поряд з деталізуванням зображення. Такі контрастні зіставлення підсилюють виразність образів. Композиція може складатись з одного або декількох декоративних елементів. Декоративні елементи часто запозичуємо в природі у вигляді листків, квітів, плодів тощо, а також серед предметів і форм, створених руками людини, її творчою уявою, фантазією. Вибрана форма проходить складний процес перетворення. Тут вона позбувається від всього зайвого, випадкового і стає виразним декоративним елементом. Під час складання композиції треба звернути увагу на підпорядкованість декоративних елементів. В орнаментальній композиції головні елементи виділяють розміром, кольором і центральним розміщенням. Другорядні елементи, які доповнюють і відтіняють їх роль та значення, повинні пластично з'єднуватись з ними в цілий організм (мал. 3.3). Композиційне вирішення має певну силу дії на глядача. Застосовуючи ритмічне членування елементів композиційної структури вертикальними, горизонтальними лініями, кругами, дугами або півколами, ми розширюємо виражальні можливості твору.  Мал. 3.3. Вик. І. Провозюк Особливості композиційної структури орнаментів Візерунок— вільна композиція декоративних мотивів. Орнамент (прикраса) — візерунок, який складається з ритмічно впорядкованих елементів: призначається для прикрашення різних предметів (посуд, зброя, текстильні вироби, меблі, книги та інше), архітектурних споруд (як усередині, так і ззовні), творів пластичних мистецтв (здебільшого прикладних), а в первіснообщинних людей — також людського тіла (розфарбування, татуювання). Орнамент пов'язаний з поверхнею, організовує її і прикрашає, орнамент оперує невизначеними формами або стилізує реальні мотиви, які схематизує до невпізнання. Особливості орнаменту:
За характером композиційні орнаменти класифікуються на:
За мотивами, які використовуються в орнаментах, їх поділяють на:
Орнаменти також поділяються на площинні та рельєфні. Площинний орнамент— прикраса на плоскій або кривій поверхнях. Рельєфний або випуклий орнамент— прикраса на дереві, кості, камені або металі. Виконується орнамент засобами малюнка, живопису, скульптури, залежно від матеріалу — на папері, на тканині, дереві, металі, камені і т д. Важливу роль в орнаментальній композиції відіграє колір. В основі побудови орнаментів лежать такі принципи:
3. Яскравість і декоративність орнаментальних образів. Суттєва ознака багатьох різновидів орнаментів — чітко виражений ритм — рівномірне чергування деяких елементів. Одна і та ж група елементів може повторюватись скільки завгодно разів. Цю групу часто називають мотивом, або рапортом, а частину поверхні, на якій розміщується мотив, — фоном, або полем орнаменту. Орнамент, у якому весь час повторюється одна і та ж група елементів, можна назвати одномотивним. Види симетрії Симетрія — це певний просторовий порядок, математично точна закономірність у розміщенні предметів або їх частин. Існує декілька видів симетрії. Найпоширеніша дзеркальна симетрія. Вона притаманна тілу людини і більшості тварин, багатьом предметам і застосовується в мистецтві. Якщо будь-який предмет або фігуру розділити на дві половини так, щоб одна половина повторювала другу, то це й буде дзеркальна симетрія (мал. 3.4).  Мал. 3.4. Витинанка. Декоративне вирізання з паперу Орнамент вирізаний із складеного вдвоє аркуша кольорового паперу, — найпростіший спосіб досягнення дзеркальної симетрії. Вісь симетрії— це точка, навколо якої фігура переміщується на певний кут (мал. 3.5). Це другий вид симетрії.  Мал. 3.5. «Роза» — центральне округле вікно собору Паризької Богоматері. XVIII ст. Тут осьова симетрія (16 площин симетрії) Наступний вид симетрії — перенесення або трансляція. Симетричні елементи можуть накладатись, якщо їх переміщувати вздовж прямолінійної осі (мал. 3.6).  Мал. 3.6. Фрагмент барельєфа із палацу в Персиполі (Стародавня Персія. Сер. І тис. до н. є.) В орнаментальних і декоративних зображеннях застосовуються різні види симетрії:
Способи організації орнаментів: стрічковий, сітчастий, композиційно-замкнений та ін. Орнамент поділяється на: незамкнений стрічковий, сітчастий, композиційно-замкнений. Стрічковий орнамент (або фризовий) — це візерунок, декоративні елементи якого створюють ритмічний ряд з відкритим двобічним рухом, що вписується в стрічку. Стрічковий орнамент розміщують у смузі з вертикальним або горизонтальним членуваннями мотивів. До цього типу орнаменту відносять бордюри, облямівки, шпалери, а також меандр (мал. 3.7, мал. 3.8).  М  ал. 3.7. Бордюри, лінійні орнаменти,що утворюються переносом будь-якої фігури вздовж осі.  Мал. 3.8. Види симетрії бордюрів Меандр — орнамент із неперервною кривою або ламаною під прямим кутом лінією, яка утворює спіраль. Меандрів орнамент розроблений в мистецтві Стародавньої Греції. Незамкнений стрічковий орнамент несе в собі ритмічне повторення мотивів. Існує сім видів симетрії орнаментальних стрічок (мал. 3.9): А —елемент асиметричний; Б — одна площина симетрії, котра паралельна до осі переносу; В — плаваючі відображення; Г — осьова симетрія; Г — площини дзеркальної симетрії перпендикулярні до осі переносу; Д — поперечні площини симетрії поєднуються із плаваючим відображенням і осьовою симетрією; Е—повздовжня і багато поперечних осей симетрії.  Мал. 3.9 Сітчастий орнамент — композиція будується за допомогою сітки, яка складається із системи різноманітних вузлів. Він будується на ритмічних чергуваннях одного або декількох мотивів. Розрізняють п'ять різновидів орнаментів, які ґрунтуються на формах (мал.3.10): а) квадратній; б) трикутній; в) прямокутній; г) ромбовидній; ґ) паралелограматичній.  Мал. 3.10 У сітках нараховують 17 варіантів симетрії (мал. 3.11):  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 Мал. 3.11 Композиційно-замкнений орнамент— візерунок, декоративні елементи якого згруповані так, що створюють замкнений рух. Можливі чотири основні види побудови замкнених орнаментів (мал. 3.12):
 Мал. 3.12 Замкнений орнамент розміщується в конкретній формі: квадраті, прямокутнику або в колі. За принципом замкненого орнаменту будуються композиції із символічним зображенням емблем, значків. Композиційно-замкнений орнамент може бути симетричним і асиметричним. Асиметрична побудова вимагає досвіду в роботі з композицією, оскільки дуже важко досягти гармонійної врівноваженості всіх елементів, не використовуючи симетрії. Слід відзначити, що вдале вирішення композиції за принципом врівноваженої асиметрії в результаті дає більш цікавий результат. Симетрія— математичне поняття, однак у мистецтві ми часто зустрічаємось не з точною, а з приблизною симетрією. Така неточність не є результатом невміння художника, бо в неї є теж свій художній зміст. Неповна симетрія дозволяє з'єднувати порядок із простором, закономірність і рівновагу з невимушеністю. Народне мистецтво часто трактує симетрію вільно. Розміщення кольорових плям у розписі симетричне і підпорядковується простому і зрозумілому ритму, але рух гілок і листків не підпорядковується цьому правилу (мал. 3.13).  Мал. 3.13. Вик. М. Тимченко. Помідори. 1969р. Симетрія не є єдиний спосіб організації орнаменту. Його ритм може бути побудований складніше, ніж в тій чи іншій системі повторів. Побутовий предмет виглядає добре, тому, що які дзеркальної симетрії, його збагачує ритм ажурних спіралей, котрі рухаються від леза до рукоятки. Розмір завитків спадає, форма їх спрощується, весь ритмічний ряд здається динамічним, нерівномірним (мал. 3.14).  Мал. 3.14. Сікач. Метал. 1822р Зображення окремого предмета також може сприйматись як орнамент, якщо художник підкреслює ритмічність у розміщенні його частин. Цілісний предмет має орнаментальну композицію замкненого характеру, яка виразно показує закінченість речі її межі. Орнаментальна облямівка, яка обходить річ по контуру, — найкращий приклад такого замикання (мал. 3.15). Внутрішнє поле може при цьому, залишатися вільним або заповнюватися рівномірним орнаментом. Ритм у нього відрізняється від ритму облямівки. Цілісність речі ще більше підкреслює виділення центра композиції.  Мол. 3.15. Скатертина. Синя набійка. XIV ст. Овал— форма замкнена, візуально закінчена. Тому він не потребує облямівки, щоб композиція була цілісною. Овал має дві площини симетрії, так само як прямокутник (на відміну від круга, який є симетричним відносно будь-якого свого діаметра). Орнаментальна композиція в овалі будується за принципом дзеркальної симетрії. Тому орнамент може орієнтувати предмет, позначати його верх і низ, правий і лівий напрям, а також розмістити овал відносно глядача широкою або вузькою стороною (мал. 3.16).  Мал. 3.16. Фаянсова тарілка. XVIII ст. Форму диску— площинного, випуклого чи опуклого—часто використовують в прикладному мистецтві. Це і посуд, і круглі щити, і ґудзики. Круг — замкнена геометрично чітка і трохи невизначена фігура. У нього є одна вісь, що проходить через центр, і безліч площин симетрії. Круг виглядає однаково, як би його не повертали навколо осі. Художник може підкреслити ту візуальну рухливість форми, розмістивши орнамент концентричними колами. Але можна надати орнаментальній композиції диска верх і низ, «зупинити» обертання, застосувавши дзеркальну симетрію з однією площиною. Вільний рослинний орнамент без точної симетрії має чітко виражену вертикаль, яка організовує композицію (мал. 3.17).  Мал. 3.17. Тарілка Кулясама по собі не має верху й низу, її форма нейтральна відносно свого розміщення в просторі. Однак кулеподібний посуд повинен мати верх і низ, які зафіксовані основою внизу і отвором вверху. Орнамент на такому посуді дуже часто своїм розміщенням підкреслює таку орієнтацію.  Мол. 3.18. Ваза початку першого тисячоліття до н.е. Кераміка. Розпис. Нерівні за шириною смужки, які звужуються у вузьких частинах, надають вазі конструктивну чіткість побудови (мал. 3.18). |