Книга композиція. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів освіти 12 рівня акредитації Тернопіль Підручники і посібники
 Скачать 2.35 Mb.
|
Тематична композиція створюється за схемою:
3. Визначення формату і розміру. Масштабність і ритм. 4. Перспективно-просторова побудова. Рівновага, симетрія, статика, динаміка, контрасти, нюанси. Лінійна і повітряна перспективи.
 Мал. 8.2. Невідомий художник. Покрова Богородиці. Ікона із села Сулимівка. 1741 р.  К. Трутовсъкий. Ілюстрація до повісті М. Гоголя «Страшна помста». 1876р. Побудова однофігурної композиції Принципи побудови однофігурної композиції Фігура людини є найбільш складною формою. її зображення ґрунтується на знаннях анатомії і перспективи, на здатності схоплювати пропорції, на вмінні бачити і малювати форми конструктивно (мал. 9.1). Перед малюванням треба зробити попередній ескіз на окремому аркуші паперу. В ескізі слід знайти композиційне розміщення фігури. Розмістити фігуру треба залежно від напряму руху або погляду людини. У зображенні фігури треба йти від загального до конкретного, весь час порівнювати пропорції деталей. Тіло людини — складний комплекс взаємозв'язаних форм. Рух однієї частини спричиняє зміни в анатомічній будові і розміщенні всіх інших частин. Зобразивши фігуру в загальних рисах, треба уважно ще раз перевірити пропорції частин, їх взаємне розміщення, перспективне скорочення кожної з них. Якщо фігура зображається в зв'язку з простором, то слід нанести великими планами предмети, що їх оточують. Загальну світлотінь необхідно наносити паралельно з побудовою загальної форми і деталей. Завершуючи роботу слід узагальнити малюнок в тоні, виявити великі освітлені поверхні й тіні. Якщо в зображенні передаються предмети, то їх форма і тонові відношення повинні передаватися скупо, стримано, без деталей.   Мал. 9.1. Вик. К. Трутовський. Катерина. Автолітографія. XIX ст. У побудові однофігурної композиції звертається увага на присутність дії, взаємозв'язок з інтер'єром і пейзажем, на вираження змісту й теми.  А. Козачківський. Євангеліст Лука. 1733 р. Композиція в станковій графіці Види графіки Графіка (грец. grapho— пишу, креслю, малюю) — вид образотворчого мистецтва, що охоплює рисунок та друковані художні твори (різні види гравюри) і ґрунтується на мистецтві малюнка, але має власні образотворчі засоби і виражальні можливості. Термін «графіка» спочатку використовувався лише для письма і каліграфії. Нове значення він отримав у кінці XIX - на початку XX ст. в зв'язку з розвитком промислової поліграфії і поширенням чіткого лінійного малюнка, який був зручним для фотомеханічного відтворення в книзі чи журналі. Тоді графіка визначилась як мистецтво. Таке розуміння графіки пізніше було розширене. Для графіки характерні: об'ємно-просторова побудова, вивчення натури, виявлення структури і фактури предметів, інтерес до розповіді, послідовне розкриття задуму. Основний засіб виразності — лаконізм. Особливе місце в графіці належить необразотворчим елементам — суто декоративним мотивам, орнаменту, тексту. Графіка має великий діапазон функцій, видів, жанрів, художніх засобів. Важливою особливістю графіки є її здатність швидко відгукуватись на актуальні події, тиражуватись у багатьох екземплярах. За технікою графіку поділяють на рисунок і друковану графіку. Найбільш давній вид графічного мистецтва — рисунок, основу якого складає лінія, силует. Завдання рисунка спільні із завданнями живопису, а межі між ними умовні: акварель, гуаш, пастель, темпера можуть використовуватись як для живописних, так і для графічних творів. Твори друкованої графіки поширюються в багатьох екземплярах. Гравюравідома з УІ-УІІ ст. у Китаї, з XIV-XV ст. — у Європі. Літографіявиникла лише в XIX ст. До появи фотомеханічної репродукції друкована графіка призначена для відтворення картин і малюнків. За призначенням розрізняють:
Станкова графіка. Особливості композиції в станковій графіці Станкова графіка поширилась, здебільшого, після епохи Відродження. Вона звертається до традиційних жанрів мистецтва: тематичної композиції, портрета, пейзажу, натюрморту. Станкові твори друкованої графіки широко використовуються для оформлення інтер'єрів. У станковій графіці застосовуються різні композиційні правила, прийоми і засоби, але вони дають трохи інші результати порівняно із станковим живописом або скульптурою. Це пов'язано із специфічними особливостями. Основна риса графічного мистецтва — умовність, яка відрізняється від вирішення живописного твору або скульптури. Умовність по-різному проявляється в різних видах графіки. У малюнках станкової графіки умовність часто зовсім відсутня: форма і об'єм трактуються точно. Близькі до натури й тональні вирішення. У начерках, де площина тонально не проробляється, підкреслюються лише вузлові моменти, виділяються основні контрасти. У кольорових станкових композиціях ступінь умовності об'єму і простору різний. Можна використовувати світлотінь або застосовувати колір площинно, без градації в світлотному тоні, або писати одним кольором. Об'ємність у таких випадках досягається малюнком, який підкреслює контури форми і окремі елементи. Колір у творах станкової графіки може бути різної активності. В одних випадках композиція організовується декоративно, в інших (коли кольорове вирішення увиразнено багатством тонів) — колір створює враження живописності. Але в обидвох випадках він відіграє вирішальну роль у трактуванні образу. Залежно від форми і об'єму, від поєднання теплих і холодних кольорів, їх насиченості створюється враження простору. Його завдання передати ідейний задум. Часто в станковій графіці одна мета відтворена серійно в декількох аркушах. Таке розміщення теми несе в собі деякі особливості композиції в кожному аркуші. «Серійність» вимагає врахування композиції кожного аркуша у взаємозв'язку і послідовності як необхідної умови для логічного розвитку теми. Особливості і виразність естампу Графічною технікою прийнято називати методи роботи в даному матеріалі: обробку дерев'яних або металевих дощок, лінолеуму, каменю тощо. Кожна техніка має свої способи виготовлення друкованих форм. Відтиски творів будь-якого виду графіки, отриманих з цих друкованих форм, називаються естампами (від франц. — відтиск, відбиток). Естамп дає можливість тиражувати твори графіки у великій кількості. Способи друку Існують такі види художнього друку: високий, плоский, глибокий і наскрізний. Високий друк— ліногравюра, гравюра на деревині. Це спосіб, коли друковані елементи знаходяться високо, тобто на поверхні друкованої форми, на яку валиком наноситься фарба. Зображення реалізується через розрідження поверхні друкованої форми різними заглибленнями (або, як їх прийнято називати, пробілами) за допомогою різального інструмента. Плоский друк— літографія, офсет. У плоскому друці зображення створюється на рівній поверхні кам'яних дощок. Глибокий друк— офорт, травлений штрих, акватинта, левіс, меццотінто, резерваж, м'який лак, суха голка. Глибокий друк означає, що друковані елементи знаходяться нижче від поверхні друкованої дошки, це заглиблена гравюра. Зображення тут виходить темним. Тональність рисунка в таких випадках залежить від глибини і ширини штрихів, заповнених фарбою, та від її густини. Наскрізний друк— шовкографія, трафарет. Зображення створюється проходженням фарби крізь отвори в тканині чи папері. Оригінальна графіка Твори оригінальної графіки створюються такими матеріалами як олівець, туш, акварель, гуаш, пастель сангіна та ін. Існують різні види гравюри: ліногравюра, ксилографія, офорт, літографія тощо. Складність профілювання на дерев'яній, металевій дошці або на лінолеумі в тому, що художник повинен врахувати дзеркальність зображення, тому що відтиск вийде зворотним. Крім того, необхідно володіти технікою різьблення або продряпування, знати вибраний матеріал, його пластичні особливості. Це технічно трудомісткі способи виготовлення зображення, але цікаві тим, що дають можливість розмножити будь-який малюнок у потрібній кількості за допомогою відбитків із друкованих форм. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1988. —78 с.
1983 —178 с. 10. Изобразительное искусство. З курс: Учебно-методическое пособие для студентов-заочников художественно-графических факультетов педагогических институтов / Под ред. А. А.Унковского. — М.: Просвещение, 1987. 11. Изобразительное искусство. 4 курс: Учебно-методическое пособие для студентов-заочников художественно-графических факультетов педагогических институтов /Под ред. Н. С. Боголюбова. — М.: Просвещение, 1988. 12. Изобразительное искусство. I курс: Учебно-методическое пособие для студентов-заочников художественно-графических факультетов педагогических институтов / Под ред. А. А. Унковского. — М.: Просвещение, 1985. 13. Изобразительное искусство. II курс: учебно-методическое пособие для студентов-заочников художественно-графических факультетов / Под ред. А. А. Унковского. — М: Просвещение, 1996. 14. Костерин Н. П. Учебное рисование: Учеб. пособие для учащихся пед. училищ по спец. 2002 «Дошкольное воспитание» и 2010 «Воспитание в дошкольных учреждениях». — М.: Просвещение, 1980. — 272 с. 15. Кузин В. С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах: Учеб. пособие для учащихся пед. Уч-щ по спец. 2001 «Преподавание в начальных классах общеобразоват. шк.» — М: Просвещение, 1984. — 319с. 16. Кулебакин Г. И. Рисунок и основы композиции: Учеб. для СПТУ / Под ред. Г. Л. Кильне.- 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1988. — 128 с. 17. Лебедева Е. В., Черных Р. М. Искусство художника-оформителя: Практические советы самодеятельному художнику — М.: Сов. худ., 198.1. — 342 с. 18. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва / Під ред.П. М. Жолтовського. — Видавництво Львівського університету, 1969. — 190 с.
23. Соловьев С. А. Декоративное оформление: Учеб. пособие для учащихся педучилищ по спец. №2003 «Преподавание черчения и изобразительного искусства.» — М.: Просвещение, 1987 — 144 с.
|