Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
Об’єкт теорії держави та права – це держава і право як взаємопов’язані та взаємодіючі явища соціокультурної реальності. Кожна юридична наука, досліджуючи державу і право загалом, акцентує увагу на окремих аспектах державно-правової дійсності, що і складають предмет цієї науки. Тобто предметом конкретної юридичної науки є відповідна частина об’єкта юридичних наук – держави та права. Саме предмет науки є підставою для диференціації юриспруденції на різні галузі наукових знань. Теорія держави та права належить до фундаментальних юридичних наук. 1 Теорія держави і права. Академічний курс : підруч. / [О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 32 – 33. 2 Малько А. В. Теория государства и права. Элементарный курс : учеб. пособ. / А. В. Малько, В. В. Нырков, К. В. Шундиков. – 3-е изд. стер. – М. : КНОРУС, 2009. – С. 10. 3 Байтин М. И. О методологическом значении и предмете общей теории государства и права / М. И. Байтин // Государство и право. – 2007. – № 4. – С. 9. 19 20 Тому її предметом є загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави і права. Теорія держави та права розглядає не конкретні держави та їх національне право й законодавство, а виокремлює загальне, те, що їх об’єднує. У сучасній юридичній літературі існують різні підходи до визначення предмета теорії держави та права. На підставі аналізу наявних позицій з цього приводу є всі підстави стверджувати, що предмет теорії держави та права – це сутнісні властивості, загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності. У структурі предмета теорії держави та права можна виокремити такі дві змістові складові: – сутнісні властивості (сутність, соціальне призначення) держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності; – найбільш загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також інших пов’язаних з ними явищ 1 Методологія теорії держави та права – це багаторівнева система принципів і способів організації, побудови та здійснення теоретико- пізнавальної юридичної діяльності у сфері дослідження сутнісних властивостей, розвитку та функціонування держави і права, інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності, а також вчення про цю систему. Основною «структурною» одиницею методології є метод. Термін «метод» (від лат. methodus – прийом, спосіб, метод) незалежно від конкретної науки, галузі знань чи навчальної дисципліни означає спосіб (прийом), за допомогою якого з’ясовується предмет цієї науки, досягається певна мета та вирішуються відповідні завдання. Метод як засіб пізнання – це спосіб відображення та відтворення в мисленні предмета, що вивчається. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на запитання, що досліджує та чи інша наука, метод характеризує, як саме, за допомогою яких способів, засобів і прийомів це відбувається 2 Поняття методу введено в науковий обіг ще в сиву давнину, інтерпретуючи його як шлях дослідження, теорію, вчення, спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Найвідоміші вчені надавали методам пізнання важливе значення. Так, загальновідомим є вислів англійського філософа ХVІІ ст. Ф. Бекона, який порівнював метод з ліхтарем, який освітлює шлях ученому, вважаючи, що навіть кульгавий, який йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить у темряві по бездоріжжю 3 Застосування науково обґрунтованих методів є важливою умовою набуття нових істинних наукових знань. Головні елементи методу такі: принципи, 1 Теорія держави та права : підруч. / [Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – С. 22 – 23. 2 Циппеліус Р. Юридична методологія / Р. Циппеліус ; Р. Корнута (пер., адапт., прикл. з права України і список термінів). – К. : Реферат, 2004. – С. 10. 3 Машков А. Проблеми теорії держави та права. Основи : курс лекцій / А. Машков. – К. : Четверта хвиля, 2008. – С. 134. 20 21 правила, прийоми, способи, засоби та операції. З урахуванням зазначених вище міркувань, метод теорії держави та права – це сукупність прийомів, способів і засобів дослідження, за допомогою яких пізнаються державно-правові явища у процесі їх виникнення, розвитку та функціонування 1 . При цьому стосовно питання про систему методів юриспруденції взагалі й теорії держави та права зокрема єдності серед учених-юристів немає 2 . На підставі осмислення різних позиції з цього приводу, можна зробити висновок про те, що система методів теорії держави та права включає такі складові: – загальні методи мислення; – філософські методи; – загальнонаукові методи; – конкретно-наукові (неюридичні та юридичні) методи. Загальні методи мислення – це способи дослідження, що притаманні як науковому (теоретичному) пізнанню, так і практичній та буденній діяльності (практичному пізнанню). До загальних методів мислення, що застосовуються під час пізнання предмета теорії держави та права, належать: – аналіз – це уявне розчленування з метою вивчення цілісного предмета на складові частини (аспекти, ознаки, елементи тощо). Так, за допомогою аналізу виявляється внутрішня «конструкція» держави або права, створюються відповідні умови для утворення їх понять; – синтез – це уявне поєднання частин предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов’язані та взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез – аналіз. Завдяки синтезу формується загальне уявлення про істотні ознаки, зміст та обсяг понять держави і права та їх структурних частин; – абстрагування – це уявне виокремлення істотних ознак предмета та їх відокремлення від множини інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. Будь-яке поняття є абстракцією. Широке використання цього методу в теорії держави та права є цілком обґрунтованим, оскільки одним з головних завдань останньої є формування та вдосконалення поняттєво-категоріального апарату юриспруденції; – узагальнення – це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об’єднання однорідних предметів, зокрема держави і права, в класи на основі їх спільних ознак; – індукція – це метод дослідження та спосіб мислення, в якому загальний висновок формується на основі конкретних посилань. Так, вивчаючи норми права, що закріплюють форму державного правління (індуктивно), можна визначити, якою вона є – монархічною або республіканською; – дедукція – це метод дослідження та спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилань з необхідністю слідує висновок конкретного 1 Гусарєв С. Д. Теорія права і держави : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, А. Ю. Олійник, О. Л. Слюсаренко. – К. : Правова єдність, 2008. – С. 21. 2 Актуальні проблеми теорії держави та права. Ч. І. Актуальні проблеми теорії держави : навч. посіб. / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша та ін.]. – 2-е вид., стереот. – К. : КНТ, 2008. – С. 46 – 47. 21 22 характеру. Наприклад, осмислюючи юридичну природу певної галузі права, можна попередньо з’ясувати особливості її окремих норм права; – аналогія – це метод дослідження, згідно з яким на основі подібності об’єктів дійсності, в тому числі держави та права, за одними ознаками робиться висновок про схожість цих предметів й за іншими ознаками 1 У свою чергу філософські методи – це вищий рівень пізнання, система «м’яких» принципів, операцій, прийомів, що розташовані на найвищих «поверхах» абстрагування. Будучи універсальними за своїм змістом, вони визначають лише найзагальніші напрями дослідження, його основну мету. Через складність філософського знання класифікація методів його пізнання багато в чому залежить від характеристики філософських теорій і концепцій, кожній з яких зазвичай притаманний власний метод пізнавальної діяльності (герменевтичний, феноменологічний, аксіологічний тощо). Серед філософських методів як найбільш загальних і універсальних методів пізнання предмета теорії держави та права виокремлюють: – діалектичний метод – це універсальний метод, в основі якого лежить діалектика, тобто вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Діалектика становить цілісну систему категорій, законів і принципів мислення та діяльності, які відображають єдність і цілісність загальних характеристик реального світу, що розвивається. Вона дає можливість охопити світ у його цілісності, визначити місце досліджуваної проблеми серед множини інших, її зв’язку з ними тощо. Відповідно до вимог діалектичного методу, всі державно-правові явища мають розглядатися у взаємному зв’язку між собою та суспільним життям. Вони вивчаються не у статиці, а в динаміці, на основі відповідних законів діалектики: а) закон єдності та боротьби протилежностей (наприклад, аналіз правомірної поведінки та правопорушення в межах правової поведінки); б) закон про перехід кількісних змін у якісні (наприклад, розширення та звуження сфери державного соціального забезпечення фактично сприяють зміні історичного змісту держави); в) закон заперечення заперечення (наприклад, у правовій системі сучасної України присутні елементи нової та минулої системи). Водночас категорії діалектики – це гранично абстрактні поняття, що відображають найбільш загальні й суттєві властивості, сторони, зв’язки і відносини реальної дійсності та пізнання. Для теоретичного осмислення держави і права такими категоріями є: причина та наслідок, зміст і форма, сутність і явище, ціле та частина, абстрактне та конкретне, необхідність і випадковість тощо 2 Загальнонаукові методи – це наукові методи, що використовуються переважною більшістю або всіма соціально-гуманітарними науками. До загальнонаукових методів, що застосовуються під час пізнання предмета теорії держави та права, належать: – історичний метод – це загальнонауковий метод, що передбачає пізнання певного об’єкта через призму структурних і функціональних процесів його 1 Жеребкін В. Є. Логіка : підруч. / В. Є. Жеребкін. – 10-те вид., стер. – К. : Знання, КОО, 2008. – С. 196. 2 Бачинін В. А. Філософія права : словник / В. А. Бачинін, В. С. Журавський, М. І. Панов. – К. : Ін Юре, 2003. – С. 193. 22 23 виникнення та розвитку. Цей метод відіграє важливу роль у пізнанні держави і права, оскільки поза історичним контекстом, що пов’язує явища та процеси сучасності з тими процесами й явищами, які їм передували, та тими, що виникнуть на їх основі в перспективі, неможливо пізнати сучасність. Використання історичного методу дає змогу прослідкувати логіку змін у процесі розвитку держави та права, еволюцію правового регулювання, з’ясувати, під впливом яких факторів з’являлися конкретні форми (джерела) права тощо; – системний метод – це загальнонауковий метод, що використовується при дослідженні та конструюванні складних і надскладних об’єктів. У сучасній науці під поняттям «система» розуміється сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія; множинна взаємопов’язаних елементів, які у своїй органічній єдності утворюють нову якість. Застосування системного методу дозволяє розглядати державно-правові явища як цілісну сукупність різноманітних елементів (складових), що взаємодіють між собою та навколишнім середовищем 1 ; – функціональний метод – один з базових у теорії держави та права. Його сутність відображається у виокремленні форм взаємодії різноманітних суб’єктів або елементів і з’ясуванні їх місця та значення (функції). За допомогою цього методу можна простежити не стільки дію всієї системи, скільки функціонування її окремих ланок у їх зв’язку та залежності, а також визначити «провідну» ланку в державному механізмі, правовому регулюванні і, навпаки, побачити ділянку менш «дієву», недосконалу, що потребує змін. Такий метод надає змогу виявити зміни, що відбуваються в державному механізмі, системі права тощо 2 ; – синергетичний метод – це такий метод, за якого державно-правові явища вивчаються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх нестабільних, кризових станах. Поняттєвий апарат цього методу утворюють поняття нерівноваги, кризи, еволюції, відхилення, самоорганізації, нелінійності, ймовірності випадку, параметра порядку тощо 3 ; – структурний метод – це спосіб пізнання, що властивий різноманітним теоріям і дослідженням, головним об’єктом яких є структура соціальних, правових і державних систем, а також їх елементів. За допомогою структурного методу осмислюють залежність поведінки суб’єктів, виходячи з їх становища, місця та ролі в державно-правових організаціях. Зокрема проблеми структури правового статусу, державного апарату тощо; – інституціональний метод – орієнтований на вивчення сталих форм організації та регулювання життя суспільства. Соціальну поведінку людей 1 Ганьба Б. Системний підхід та його застосування в дослідженні державно-правових явищ / Б. Ганьба // Право України. – 2000. – № 3. – С. 42. 2 Білозьоров Є. В. Правозахисна функція держави: сутність та механізм здійснення в Україні : [монографія] / Є. В. Білозьоров, В. І. Вишковська. – К. : ФОП Кандиба Т. П., 2015. – С. 34. 3 Шундиков К. В. Синергетический подход в правовой науке: проблемы адаптации / К. В. Шундиков // Правоведение. – 2008. – № 1. – С. 149; Джужа О. М. Щодо можливості вивчення правових явищ з позиції синергетики / О. М. Джужа, Ю. Ю. Орлов, Р. А. Калюжний // Право і суспільство. – 2009. – № 2. – С. 11. 23 24 досліджують у тісному зв’язку з існуючою системою соціальних нормативів та інститутів, що забезпечують свідоме впорядкування та організацію діяльності соціальних суб’єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій. Кожний соціальний інститут входить до певної соціальної структури, організовується для виконання тих або інших суспільно значущих цілей і функцій. Тим самим загальнотеоретичне дослідження передбачає вивчення державних і правових інститутів: органів держави, форм правління, державного устрою, державних режимів, інститутів права тощо 1 Конкретно-наукові методи – застосовуються окремими групами наук. Вони є сукупністю, комбінацією частини пізнавальних прийомів, набір яких залежить від природи об’єкта та умов процесу пізнання. Конкретно-наукові методи, які використовуються в теорії держави та права поділяються на дві підгрупи: неюридичні та юридичні. Так, ускладнення і розширення предмета дослідження, нові запити практики змушують теорію держави та права використовувати неюридичні конкретно-наукові методи, які розроблені в межах інших наук (соціології, психології тощо). Водночас проникнення в теорію держави та права методів дослідження, притаманних іншим наукам, не є суто формальним, механічним процесом, а супроводжується їх відповідною перебудовою, трансформацією до специфіки об’єктів державно-правової дійсності. До підгрупи неюридичних конкретно-наукових методів теорії держави та права належать: – конкретно-соціологічний метод – виражається в осмисленні держави та права не на рівні абстрактних понять, а на основі реальних соціальних фактів, сформованих у суспільстві правил. Цей метод включає такі прийоми як анкетування, опитування, інтерв’ювання, соціальний експеримент, аналіз документів, вивчення та збирання статистичних даних. Конкретно- соціологічний метод використовується для визначення ефективності дії державно-правових інститутів на суспільні відносини, виявлення протиріч між законодавством і потребами соціального розвитку. У цілому конкретно- соціологічний метод підвищує науковий потенціал теорії держави та права, ефективність її впливу на суспільні відносини; – статистичний метод – передбачає опрацювання кількісних показників, що об’єктивно відображають стан, динаміку і тенденції розвитку державно- правових явищ у наукових чи практичних цілях. Цей метод набуває особливого значення під час вивчення масових явищ, наприклад, злочинності, юридичної практики, діяльності державних органів та ін. Статистичні дослідження державно-правових явищ охоплюють три стадії: збирання статистичного матеріалу, зведення його за єдиним критерієм та опрацювання; – психологічний метод – дає можливість вивчати правову свідомість (суб’єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування в людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання. 1 Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності) : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – С. 82. 24 25 У свою чергу юридичні конкретно-наукові методи – це способи пізнання, що напрацьовані та використовуються для вирішення конкретних завдань у межах юриспруденції. До юридичних конкретно-наукових методів теорії держави та права належать: – спеціально-юридичний метод – це конкретно-науковий спосіб пізнання, сутність якого полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб’єктів з погляду юридичних моделей поведінки, з позиції законного або протиправного, обов’язкового або можливого. У ході такого описування здійснюється реконструкція фактів та явищ державно-правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції і закономірності юридичної практики, а також удосконалюється юридична термінологія; – теоретико-юридичний метод – це конкретно-науковий спосіб мислення, під час якого використовуються існуючі юридичні теорії та поняття, що відбивають основний зміст державно-правової дійсності, її структуру та закономірності розвитку. Властивий правовим теоріям і поняттям внутрішній логічний зв’язок дає можливість здійснювати теоретичний аналіз об’єкта дослідження без безпосереднього звернення до нього. У дослідницькому процесі виокремлення власне об’єкта вивчення досягається тільки на основі його теоретичного аналізу, виділення серед елементів соціальної дійсності лише тих, що стосуються предмета пізнання 1 ; – порівняльно-правовий метод – це зіставлення державно-правових явищ за конкретними подібними властивостями, в результаті якого виявляють спільне та відмінне між цими явищами. Метод порівняння має науковий характер лише тоді, коли порівнюють не випадковості, а закономірні й типові факти державно-правової дійсності, що мають достатній ступінь достовірності. Шляхом порівняння державно-правових явищ за єдиними критеріями (за часом, суб’єктами, обсягом та інше) виявляються їх загальні та особливі ознаки. У теорії держави та права порівняльно-правовий метод спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між державно-правовими системами різних країн, їх елементів (галузей, інститутів і норм права або органів держави, інших державних інституцій), а також загальних і специфічних закономірностей їх виникнення, розвитку та функціонування. Таким чином, кожен науковий метод, який використовується в наукових дослідженнях у галузі теорії держави та права має свою сферу застосування та відображає певний аспект дослідження. Відтак, методи можуть бути ефективними лише в сукупності, натомість необґрунтоване ігнорування якогось окремого способу теоретичного пошуку здатне привести до недостовірного наукового результату. Особливості теорії держави та права, місце і роль у системі суспільних та юридичних наук найбільш повно і конкретизовано розкриваються через поняття та види функцій цієї юридичної науки, які вона виконує, впливаючи на 1 Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності) : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – С. 88 – 89. 25 26 державно-правову дійсність. Завдяки функціям можна простежити шляхи розвитку системи загальнотеоретичних знань, їх вплив на сукупність суспільних відносин, наукове і практичне значення результатів наукових досліджень, завдання, що стоять перед теорією держави та права. Термін |