Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
«функція» (від лат. functio – виконання, здійснення) означає напрям діяльності, спосіб діяння об’єкта, спрямований на досягнення певного результату. Кожна з юридичних наук, у тому числі й теорія держави та права, виконує характерні власне їй специфічні функції, що визначаються предметом цієї юридичної науки, а з іншого боку, – спираються на суспільне життя та практичну діяльність, взаємодіючи з іншими юридичними науками 1 У наукових джерелах представлені різні підходи до визначення поняття функцій теорії держави та права 2 . Узагальнюючи наявні точки зору з цього приводу, можна зробити висновок, що функції теорії держави та права – це основні напрями її наукової та навчальної дії на державно-правову дійсність, що визначають і характеризують сутність, зміст, соціальне призначення, завдання і мету теорії держави та права в системі юридичних наук. До функцій теорії держави та права як фундаментальної юридичної науки належать такі: – онтологічна (від лат. ontos – суще, logos – вчення) – виявлення сутності явищ і процесів державного та правового життя суспільства, об’єктивних умов їх існування. Теорія держави та права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правові явища, а й пояснює об’єктивні процеси їх розвитку, з’ясовує, які закономірності знаходяться в основі цих процесів; – гносеологічна (від лат. gnoseos – знання, logos – вчення) – теоретичне пізнання, відображення держави та права на рівні їх загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування; формування загальних уявлень про окремі державні та правові інститути; констатація сучасного стану генези державності та правової дійсності. Процес пізнання держави і права є безперервним, оскільки протягом історії людства ці явища постійно розвиваються, що вимагає обов’язкового оновлення уявлень про державно-правову дійсність; – евристична (від лат. heurisko – знаходжу; евристика – мистецтво знаходження істини, нових відкриттів) – виражається в тому, що теорії держави та права притаманна певна система логічних прийомів і методологічних правил дослідження, які дозволяють їй не лише пізнавати «наявність» буття, його тенденції, але й відкривати нові закономірності в розвитку держави та права; – прогностична (від лат. prognŏsis – передбачення, пророкування) – наукове передбачення подальшого розвитку держави та права на основі адекватного відображення їх об’єктивних закономірностей; визначення перспектив розвитку державної та правової систем шляхом висунення гіпотез і 1 Актуальні проблеми теорії держави та права. Ч. І. Актуальні проблеми теорії держави : навч. посіб. / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша та ін.]. – 2-е вид., стереот. – К. : КНТ, 2008. – С. 32. 2 Теорія держави і права : державний іспит / Ю. М. Оборотов, Н. М. Крестовська, А. Ф. Крижанівський, Л. Г. Матвєєва. – Х. : Одіссей, 2007. – С. 15; Луць Л. А. Загальна теорія держави та права : навч.-методич. посіб. / Л. А. Луць. – К. : Атіка, 2008. – С. 9. 26 27 прогнозів, аналізу альтернатив. Крім того, виконуючи функцію наукового передбачення, теорія держави та права виявляє проблеми, що постануть перед правом і державою в майбутньому, аби скорегувати еволюцію цих явищ у потрібному для суспільства напрямі 1 ; – аксіологічна (від лат. ахіа – цінність, logos – вчення) – оцінювання фактів (явищ і процесів) державного та правового життя суспільства, співвідношення права і моралі, міри гуманності. Ця функція теорії держави та права зводиться до виявлення цінності права як міри свободи, рівності та справедливості, правової оцінки чинного законодавства, діяльності держави; – методологічна (від лат. metodos – шлях дослідження, logos – вчення) – виражається у формуванні поняттєво-категоріального апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що реально забезпечує одноманітність у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права. Особливості методологічної функції полягають також у тому, що теорія держави та права надає юридичного змісту загальнонауковим методам, створює систему спеціальних методів, використовує галузеві методи, сприяє обміну інформацією між юридичними науками щодо методологічних знань; – ідеологічна (від лат. idea – поняття, ідея, logos – вчення) – означає вироблення фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави та права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства. Ідеологічна функція безпосередньо пов’язана зі світоглядним значенням теорії держави та права, що полягає в розробці основоположних ідей і концепцій державно-правової політики 2 ; – виховна – сприяє підвищенню рівня правової культури населення, оскільки надає знання про закономірності, сутність і соціальне призначення держави та права в сучасному суспільстві, обґрунтовує необхідність і доцільність неухильного дотримання та виконання норм права, активної участі у справах держави. Виховна функція, впливаючи на волю, свідомість і поведінку суб’єктів права, поряд з формуванням правової свідомості та правової культури виробляє почуття необхідності правомірної поведінки, що є важливою гарантією забезпечення законності та правопорядку 3 ; – комунікативна (лат. commūnico – роблю спільним; повідомляю; з’єдную) – забезпечує передачу нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і, навпаки, дотримання оптимальних темпів приросту та вдосконалення юридичних знань, запобігання дублюванню наукових досліджень та утворенню прогалин в юридичних знаннях. Ця функція теорії держави та права, по-перше, сприяє запозиченню юридичною наукою новітніх досягнень інших галузей знання та їх адаптації до її потреб; по-друге, створює умови для найкращої циркуляції інформативних потоків між різними галузями юридичної науки з метою їх взаємодії та взаємозбагачення 4 ; 1 Шемшученко Ю. С. Юридична наука України на сучасному етапі / Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін // Правова держава. – 2005. – Вип. 16. – С. 9. 2 Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / С. Л. Лисенков. – К. : Юрисконсульт, 2006. – С. 18. 3 Теліпко В. Е. Універсальна теорія держави і права : підруч. / В. Е. Теліпко. – К. : БІНОВАТОР, 2007. – С. 26. 4 Марчук В. М. Нариси з теорії права : навч. посіб / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. – К. : Істина, 2004. – С. 25. 27 28 – прикладна (практична, науково-прикладна, практично-прикладна, практико-орієнтуюча) – полягає у виробленні рекомендацій для практичного вирішення складних завдань державно-правового будівництва; реалізується через розробку проектів нормативно-правових актів, концепцій реформування державних і правових інститутів, аналіз та узагальнення юридичної практики. Ця функція зорієнтована на розв’язання практичних питань не тільки з позицій спеціальних, а й загальнотеоретичних уявлень, сприяє використанню теоретичних положень як засобу осмислення правової дійсності в усій багатоманітності її проявів, мінімізації можливості юридичних помилок, підвищенню ефективності дії державних, зокрема правоохоронних органів; – інтеграційна (системоутворююча) – виявляється в тому, що теорія держави та права об’єднує всі юридичні науки у злагоджену, гармонійну пізнавальну систему і визначає її єдність. У процесі реалізації цієї функції відбувається інтеграція юридичних явищ і положень інших юридичних наук у загальнотеоретичні поняття, що мають абстрактний характер, а також формулюються їх дефініції, основні риси і загальні закономірності розвитку та функціонування. Ці юридичні поняття та їх доктринальні дефініції становлять каркас усієї юридичної науки, оскільки в концентрованій формі генерують спільні, найістотніші ознаки головних державно-правових явищ 1 ; – пропедевтична (від давньогрец. προπαιδεύω – попередньо навчаю) – теорія держави та права є своєрідним вступом до вивчення інших юридичних дисциплін, дозволяє сформувати системні знання про юридичні науки в цілому та опанувати їх на глибинному рівні 2 В юриспруденції, на відміну від інших наук, виявляється стійка тенденція до узагальнення знань. Постійна диференціація юридичного знання неминуче призводить до протилежного процесу – його інтеграції. Існування галузевих і прикладних юридичних наук є необхідною передумовою виникнення та розвитку юриспруденції, що давала б цілісне уявлення про державу і право. Такою є насамперед енциклопедія права, що йде шляхом узагальнення знань, об’єднання всього фактичного матеріалу в одній загальній системі. Філософія права, навпаки, прагне дедуктивно вибудувати вчення про право. Нарешті, загальна теорія права ставить собі за мету виявити та обґрунтувати загальні основи права з накопиченого галузевими та прикладними юридичними науками теоретичного та емпіричного матеріалу. Таким чином, видається необхідним і доречним розпочинати вивчення юриспруденції саме з теорії держави та права, що є своєрідним вступом до вивчення інших юридичних дисциплін. Окрім того, в юридичній літературі наголошується на вступній природі теорії держави та права, оскільки саме вона вводить суб’єкта навчання у світ юриспруденції, створює підґрунтя для вивчення інших юридичних наук, з неї розпочинається опанування юридичної професії. 1 Теорія держави та права : підруч. / [Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – С. 36 – 39. 2 Теорія держави і права : підруч. / [Ю. А. Ведєрніков, І. А. Сердюк, О. М. Куракін та ін.] ; кер. авт. кол. канд. юрид. наук, проф. Ю. А. Ведєрніков. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. – С. 19. 28 29 Слід розрізняти теорію держави та права як науку і навчальну дисципліну. По-перше, теорія держави та права як навчальна дисципліна повністю базується на здобутках теорії держави та права як науки. По-друге, в них різні цілі, завдання та суб’єкти. Так, мета навчальної дисципліни теорії держави та права полягає в доведенні до здобувачів вищої освіти за допомогою методичних прийомів освітнього процесу вже здобутих наукою та апробованих практикою знань, мета науки – це зростання, накопичення нових відомостей ученими- дослідниками з використанням усього методологічного арсеналу. По-третє, навчальна дисципліна теорії держави та права більш суб’єктивна, ніж наука. Система теорії держави та права як науки обумовлена реальною системою досліджуваних нею державно-правових явищ і максимально до неї наближена. Теорія держави та права – це одна з найбільш складних навчальних дисциплін, що вивчаються здобувачами вищої освіти за спеціальністю «Право» на першому курсі. Основними завданнями вивчення дисципліни «Теорія держави та права» є формування в майбутніх юристів загальних знань про державу та право, а також оволодіння юридичною термінологією, формування високого рівня професійної правосвідомості та правової культури. Метою навчальної дисципліни «Теорія держави та права» є набуття здобувачем вищої освіти вмінь і навичок стосовно питань (проблем), що пов’язані із закономірностями виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ у суспільстві; забезпечення майбутніх фахівців- юристів науково обґрунтованими формами і методами роботи в нормотворчій діяльності, при здійсненні систематизації чинного законодавства, у процесі правореалізаційної діяльності, узагальненні юридичної практики, проведенні профілактичної, оперативно-розшукової, виховної роботи та інших практичних діях. 1.2 Основні теорії виникнення держави Ще з глибокої давнини люди стали замислюватись над питаннями про причини і шляхи виникнення держави. Створювалось безліч теорій, які по- різному відповідали на це питання. Багато з цих теорій пояснюється історичними і соціальними умовами, в яких жили та працювали їх автори, різноспрямованістю ідеологічних та філософських позицій, якими вони керувались. Держава – це явище багатогранне і жодна з теорій не може повністю пояснити причини виникнення держави. Виникнення держави спричинено потребою суспільства зберегти свою цілісність в умовах його розшарування на нерівні за своїм соціальним станом верстви, у здійсненні ефективного соціального управління за умов зростання населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на соціальні відносини, опосередковані продуктами виробництва тощо. Держава як феномен людського суспільства цікавила і цікавить мільйони людей, які намагаються зрозуміти, чим було зумовлене її становлення, в чому її призначення. Історія політико-правової думки знає значну кількість спроб знайти причини і з’ясувати умови виникнення держави. У дослідників ніколи не було єдності в поглядах на цю проблему, що зумовило появу багатьох теорій 29 30 походження держави. Міфологічна теорія походження держави, що виникла в період формування первісного людського суспільства. Її основа – міф (давньогрец. μῦθος), що виступає своєрідним еквівалентом науки, первісною формою суспільної свідомості. У її межах можна виокремити: – давньоіндійську теорію походження держави, згідно з якою Бог Індра встановив і підтримує космічний та земний порядки, закон (дхарму) і звичай (ріту); – давньокитайську теорію походження держави, відповідно до якої за волею божественного Неба в Піднебесній з’явилися держава, її глава – імператор, син Неба, порядок, влада та правила поведінки; – давньогрецьку теорію походження держави, що знайшла своє обґрунтування у працях Платона. Держава з’являється після перемоги Олімпійських богів над титанами. Вони, кинувши жереб, поділили землю. Боги Афіна та Гефест, яким випала Аттика, запровадили демократичний режим, Посейдон, отримавши Атлантиду, встановив монархічне спадкове правління. Релігійна теорія держави, що має своєю основою уявлення про надприродне божественне походження держави, влади, законів. Характерною рисою цих теорій є відсутність розмежування понять «суспільство» та «держава». Класична теологічна теорія (Аврелій Августин, Тома Аквінський). Ця теорія отримала широке розповсюдження за часів феодалізму. Її сутність полягає в тому, що держава є результатом прояву божественної волі, практичним втіленням влади бога на землі. На думку богословів, будь-яка світська влада похідна від влади церкви, влади релігійних організацій, а народ повинен беззаперечно підкорятися державній волі як прояву волі божественної. Сучасна теологічна теорія обґрунтована у ХХ ст. (Ж. Маритен, А. Ауер, Е. Вольф, Ф. Харст). Сутність теорії: причиною виникнення держави та права є Бог, який створив людину розумною, вольовою, творчою істотою, здатною до вдосконалення суспільного порядку. На теперішній час теологічна концепція про державу є досить впливовою в католицькому світі, оскільки вважається офіційною доктриною держави Ватикан. Патріархальна теорія (Арістотель, Г. Філмер, М. Михайловський). Згідно з цією теорією держава виникла внаслідок розростання патріархальної сім’ї. Так, Арістотель стверджував, що держава – найкраща форма людського спілкування, яка створюється з метою досягнення загального блага. Влада монарха – природне продовження влади батька (патріарха), який піклується про членів своєї сім’ї та забезпечує їхню покірність. Патерналістична теорія Конфуція (патер – батько) має багато спільних рис з поглядами Арістотеля: влада глави держави тотожна владі голови родини, а держава – це велика родина, якою потрібно управляти на основі добра, турботи старших про молодших, відданості та поваги. Патримоніальна теорія (К. Галлер). Представники цієї теорії вважають, що держава є похідною від права власності на землю (патримоніум). Із права володіння землею влада автоматично розповсюджується й на людей, які 30 31 проживають на ній. Саме в такий спосіб обґрунтовується ідея феодального сюзеренітету. Договірна теорія має своєю основою ідею укладання угоди між людьми з метою забезпечення спільної користі – взаємної безпеки. Це теорія Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо. На думку цих мислителів, держава виникла в результаті укладання суспільного договору про правила спільного проживання. Вони зазначали, що був час, коли не було ні держави, ні права. У додержавний період в умовах «золотого віку» (Ж.-Ж. Руссо), або «війни всіх проти всіх» (Т. Гоббс), люди жили відповідно до своїх природних прав. Однак не існувало влади, здатної захистити людину, її честь, гідність, гарантувати її права на життя і власність. Для усунення такої соціальної «вади» люди об’єдналися та уклали між собою договір про те, що частину своїх прав, притаманних їм від народження, вони передають державі як органу, що представляє їхні спільні інтереси, а держава, зі свого боку, зобов’язується забезпечити природні права людини. У разі порушення умов договору народ має право на революцію та зміну правителя. Теорія насильства знаходить свою варіативність у теоріях зовнішнього та внутрішнього насильства. Прихильники цієї теорії стверджують, що держава виникла в результаті ведення війн, насильницького підкорення одними людьми інших, одного племені іншим. На їх переконання, держава більше необхідна слабким племенам, аніж сильним. Як інструмент організації та управлінського впливу завойовників, держава стає потужним засобом захисту завойованих від можливих посягань з боку інших сильних племен. К. Каутський намагався довести, що за умови подальшого розвитку суспільства держава трансформується в інструмент загальної гармонії, орган захисту та забезпечення загального блага як сильних, так і слабких. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). У свою чергу Л. Гумплович вважав, що держава виникає внаслідок прагнення племені до розширення свого впливу та могутності. Це призводить до війн і, як наслідок – виникнення державного устрою та соціального розшарування. Причому держава завжди формувалася завдяки меншості завойовників, які були расою переможців. Водночас Є. Дюрінг був прихильником теорії внутрішнього насильства однієї частини первісної соціальної групи над іншою. Цей первинний чинник зумовлює виникнення політичного ладу (держави), приватної власності та класів. Психологічна теорія походження держави (Л. Петражицький), сутність якої полягає в тому, що виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитета, вказівками якого можна було б керуватися в повсякденному житті, бажанням підкоряти та підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прибічники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитета вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів. При цьому Л. Петражицький наголошував на тому, що держава й офіційне законодавство є «проекціями» правових 31 32 переживань, «фантазмів» психіки. Органічна теорія походження держави ґрунтується на уявленні про державу як про живий організм, продукт соціальної еволюції. Так, Г. Спенсер ототожнював процес виникнення та функціонування держави з біологічним організмом. Учений висловив думку про те, що держава – це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин. Згідно з цією теорію держава, як і будь-яке живе тіло, базується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація передбачає, що формування держави супроводжується об’єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює визначену, лише їй притаманну функцію. Таким чином, утворюється система органів держави. І все це відбувається так, як у живому організмі, окремі частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого 1 Марксистська (матеріалістична, класова, економічна) теорія походження держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ульянов (Ленін)). Її суть зводиться до того, що держава виникла внаслідок класової боротьби. Ця теорія є однією з найбільш розповсюджених та аргументованих у вітчизняній юридичній науці гіпотез (обґрунтованого припущення) про походження держави і права. Вона викладена в роботі Ф. Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності та держави», підготовленій на основі аналізу історичного матеріалу щодо виникнення держав у Греції, стародавньому Римі та давніх германців. У найбільш загальному вигляді процес виникнення держави можна звести до положення про те, що держава існувала не завжди, а з’явилася на певному історичному етапі розвитку суспільства, коли здійснюється перехід до виробляючої економіки. Передумовою виникнення держави є великий суспільний розподіл праці на види діяльності й виокремлення їх у самостійні напрями: а) землеробство; б) скотарство; в) ремесло; г) професійний обмін товарів (торгівля). Спеціалізація суспільного виробництва супроводжується вдосконаленням знарядь праці, підвищенням її продуктивності та, як наслідок, – появою надлишкового продукту та приватної власності, значна частка якої накопичувалася в осіб, які здійснювали владні повноваження (вождів, старійшин, військових начальників). Зміни, що відбулися в характері розподілу матеріальних благ, які вироблялися в суспільстві, неминуче позначилися на соціальній структурі суспільства: воно розкололося на антагоністичні класи з непримиримими суперечностями. У зв’язку з цим виникла потреба в такій організації публічної влади, яка змогла б усунути суперечності, що виникли між цими класами. Саме такою організацією і виявилася держава. Теорія інцесту (кровозмішення). Автором цієї теорії є французький 1 Рудик П. А. Теорія держави: основні теорії, концепції, підходи до вивчення : навч. посіб. / П. А. Рудик. – 2-ге вид., перероб. та допов. – К. : Алерта, 2015. – С. 31. 32 33 соціолог і етнограф Клод Леві-Стросс. На його думку, вихідним соціальним чинником у виокремленні людини зі світу природи, структуризації суспільства і виникнення держави виявилася існуюча в первісному суспільстві заборона інцесту, особливо на тому етапі розвитку родової общини, коли люди стали помічати, що від кровозмішення народжуються неповноцінні діти. Для реалізації цієї заборони необхідно було створити спеціальні органи всередині родової общини, котрі здійснювали б контроль за дотриманням заборони, застосовували жорсткі заходи покарання до тих осіб, які її порушили, а також встановлювали б зв’язки з іншими общинами для обміну жінками. Ці контрольні органи з часом і трансформувалися в державний апарат (державу). Іригаційна (гідравлічна) теорія походження держави в найбільш систематизованому вигляді була викладена німецьким ученим К. Вітфогелем у роботі «Східний деспотизм». Сутність її полягає в тому, що в Давньому Єгипті, де на берегах Нілу люди поступово стали переходити до осілого життя, необхідно було будувати канали та інші гідравлічні споруди для ведення землеробства. Іригаційні роботи вимагали спеціальної організації та навичок. Їх виконували люди, здатні керувати іригаційним будівництвом. Ці організатори з часом стали першими державними службовцями, котрі уособлювали державний апарат. Отже, на створення держави визначальний вплив мав іригаційний фактор. Демографічна концепція походження держави (Е. Босеруп). В її основу покладено біологічну теорію Мальтуса. Сутність концепції полягає в тому, що основною причиною виникнення держави стало зростання чисельності населення, котре проживає на певній території, та необхідність управління ним. Расова теорія походження держави з’явилася в період рабовласництва в Новому Світі та мала на меті реабілітувати його в очах європейського співтовариства. Її основоположник Ж. де Гобіно вважав, що люди поділяються на дві раси: господарів, які створили державу, і рабів, котрі здатні лише підкорятися. Кризова теорія походження держави (А.Б. Вєнгеров). Причина виникнення перших державних утворень полягає в наявності кризових чинників (економічних, соціальних, екологічних та інших) у період неолітичної революції, при переході до виробляючої економіки. Спортивна теорія походження держави (Ортега-І.-Гассет), за якої виникнення держави пов’язано з походженням ігор, фізичних вправ, ініціацій і поступовим оформленням спеціальної авторитетної групи організаторів, які з часом отримують владні повноваження 1 Таким чином, всі вищезгадані теорії по-різному пояснюють причини та умови виникнення держави, кожна з них розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави. Проте загальну уяву про цю проблему можна отримати лише синтезувавши всі ці теорії (в більшій або меншій мірі довіряючи кожній з них) у загальну універсальну теорію держави, врахувавши при цьому 1 Теорія держави і права : підруч. / [Ю. А. Ведєрніков, І. А. Сердюк, О. М. Куракін та ін.] ; кер. авт. кол. канд. юрид. наук, проф. Ю. А. Ведєрніков. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. – С. 29 – 32. 33 34 цілий комплекс чинників, що впливають на розвиток і становлення такої інституції в суспільстві. 1.3 Поняття та ознаки держави Держава як продукт суспільного розвитку є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато в чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава – це форма організації політичної влади, що покликана впорядкувати суспільні відносини на певній території. Держава, займаючи особливе місце в політичній системі громадянського суспільства, має характерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона виникла на певному етапі розвитку людства і зберігається до теперішнього часу. Пізнання ознак держави є складним, оскільки залежить від постійної зміни економічних, соціальних, класових, духовних, релігійних, національних та інших чинників, що визначають її сутність і зміст 1 Визначення держави зустрічаємо вже в мислителів стародавніх часів. Грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників 2 . Основоположник утопічного соціалізму Т. Мор стверджував, що держава – це змова багатих проти бідних 3 . У свою чергу Т. Гоббс назвав державу «природним тілом» 4 І. Кант вважав, що держава – це об’єднання людей, підвладних правовим законам 5 . Г. Гегель писав про державу як про «ходу Бога у світі» 6 З часом характеристики держави поглиблюються, стають ширшими і точнішими. Відомий історик права М.Ф. Владимирський-Буданов визначив державу як союз осіб, які займають певну територію й якими управляє одна верховна влада 7 . Своє визначення держави запропонував Б.О. Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що повинна діяти відповідно до соціальних інституцій та регуляторних процедур і правил 8 У радянській юридичній літературі панували уявлення про державу, що походили від ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася «як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим», «організація економічно пануючого класу» тощо. Уже в 60-і роки радянським політикам і юристам стає зрозуміло, що необхідні нові підходи до розуміння та визначення держави. У СРСР 1 Теорія держави і права. Академічний курс : підруч. / [О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 60. 2 Философский энциклопедический словарь. – М. : ИНФРА-М, 2004. – С. 54. 3 Утопический социализм : хрестоматія / Общ.ред. А. И. Володина. – М. : Политиздат, 1982. – С. 56. 4 Гоббс Томас. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Т. Польська (наук. ред.), Р. Димерець (пер. з англ.). – К. : Дух і Літера, 2000. – С. 124. 5 Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень : підруч. / Ф. П. Шульженко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С. 158. 6 Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. В. Ф. Гегель ; пер. з нім. Р. Осадчука, М. Кушніра. – К. : Юніверс, 2000. – С. 32. 7 Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. – 4-е изд. – К., 1908. – С. 9. 8 Хейман С. Кістяківський: Боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату / С. Хейман ; пер. з англ. – К. : Основні цінності, 2000. – С. 121. 34 35 з’являється й обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати «машиною для підтримання панування». Було вирішено, що характеристика держави як «машини» належить лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату 1 Сучасний період розвитку держави характеризується тим, що її метою є всебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і свобод. Усе це знаходить своє відображення в сучасних державах – правових, демократичних, соціально-орієнтованих. Так, С.С. Алексєєв розглядає державу через діяльність апарату політичної влади та його належне функціонування в епоху цивілізації. У таких умовах суспільство існує як окремий інститут, в якому розвиваються демократія, політичні та економічні свободи людини 2 Необхідно зазначити, що держава повністю не зливається з суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно здійснюватись як з точки зору єдності держави й суспільства, так і їх відокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є розуміння держави як особливої форми організації суспільства. Отже, держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади суспільства, яка виражає, узгоджує і забезпечує інтереси населення шляхом встановлення загальнообов’язкових правил поведінки за участю спеціальних органів управління та правового примусу, вирішує загальносуспільні справи і виступає суб’єктом міжнародно-правових відносин. До основних суттєвих ознак поняття «держава» відносять такі: 1) наявність території, під якою традиційно розуміють простір, у межах якого здійснюється державна влада. У складі території держави необхідно розрізняти: а) реальну, фактичну територію, межі якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім законодавством; б) квазітериторію (уявну територію), що постійно змінює свої розміри й конфігурацію. Реальна територія містить у собі: а) сухопутний простір; б) водний простір (акваторія) – територіальне море й внутрішні води; в) повітряний простір (аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами: г) надра, що розташовуються під сухопутним і водним просторами. До квазітериторії відносять: – військові кораблі й літальні апарати, а також морські й повітряні судна, що перебувають на некомерційній державній службі, незалежно від їхнього місцезнаходження; – торговельні морські й повітряні судна під прапором певної держави, що 1 Теорія держави і права. Академічний курс : підруч. / [О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 61. 2 Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – С. 10. 35 36 перебувають у відкритому морі або в повітряному просторі над відкритим морем; – космічні об’єкти, що належать державі; – трубопроводи й підводні кабелі; – нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі; – території дипломатичних представництв і консульств; 2) населення – пов’язана однаковим походженням і мовою культурна спільність людей, яка знаходиться під юрисдикцією держави та на котру поширює свій вплив національне законодавство; 3) суверенітет, тобто політико-правова властивість влади, що закріплена нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України: – верховенство – відсутність іншої державної влади на території країни; – самостійність – можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні при дотриманні норм національного і міжнародного права; – повнота – поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни; – неподільність влади держави в межах її території – єдність влади в цілому і тільки функціональний її поділ на галузі влади: законодавчу, виконавчу, судову; – незалежність у зовнішніх відносинах – можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманні норм міжнародного права і повазі суверенітету інших країн; – рівноправність у зовнішніх відносинах – наявність у міжнародних зв’язках таких прав і обов’язків, як і в інших держав. Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від величини їхньої території, кількості населення, форми правління і устрою. Державний суверенітет є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження в Статуті ООН та інших міжнародно-правових документах; 4) наявність системи органів та інших організацій, які створюються державою для виконання її завдань і здійснення функцій і охоплюються поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави; 5) здатність розробляти загальнообов’язкові правила поведінки, що визначаються як норми права. За допомогою норм об’єктивного права держава визначає зміст прав і обов’язків учасників суспільних відносин, а також забезпечує обов’язковість своїх рішень; 6) державна влада як здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів (авторитету, права, примусу тощо). До факультативних суттєвих ознак категорії «держава» відносять такі: – наявність конституції; – наявність державних символів (прапор, герб, гімн, а для держави, що за 36 37 формою правління є монархією, додатковим символом вважається монарх); – наявність громадянства; – наявність грошової одиниці; – участь держави в міжнародних органах і організаціях тощо 1 Необхідно зазначити, що у вітчизняній юридичні науці термін «сучасна держава» використовується в таких значеннях: – держава, яка існує в теперішніх умовах; – держава, що відповідає певним вимогам, які прийняті міжнародним співтовариством, а саме: принципам демократії, верховенства права, поділу влади, політичного та ідеологічного плюралізму, соціальної справедливості тощо. Серед ознак сучасної держави також виокремлюється її визнання світовим співтовариством. Усі разом ознаки утворюють своєрідну нормативну оцінку держави, через призму забезпечення прав людини, створення умов для ефективного контролю за здійсненням державної влади, забезпечення цілісності цивілізованого і культурного розвитку особи та суспільства. Так, у сучасному світі існує 251 держава, серед них: 195 незалежних держав, з яких 193 держави-члени ООН, дві держави-спостерігача (Святий Престол, Палестина); 10 держав із невизначеним статусом, тобто які офіційно визнані однією чи декількома державами-членами ООН або визнані частково; 46 володінь, що мають постійне, корінне населення і власне громадянство, але не є незалежними чи мають особливий статус. Окрім того, поза межами цих держав є більш як 30 територій, які не мають постійного населення; або є спірними чи нейтральними територіями і таке інше. Специфіку існування сучасної держави неможливо розкрити без використання геополітики 2 як поєднання територіальних особливостей держави з формами та методами реалізації державної влади. При цьому просторове буття сучасної держави не може обмежуватися лише власною територією. Необхідно взяти до уваги географічні, історичні, політичні та інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави. Сучасна геополітика є системою відносин взаємозалежності, де національна безпека стає вже не стільки як військова, але і як економічна, екологічна, культурна проблема. Таким чином, сучасна держава – це результат зміни менталітету людей, сприйняття ними не лише колишніх традицій державності, але й використання загальнолюдських цінностей, урахування змін, що відбуваються у світі. Вихідною для загальнотеоретичної характеристики поняття «держави» є категорія «сутність», під якою розуміють відносно стійку сукупність глибинних, необхідних, внутрішніх властивостей, зв’язків і відносин об’єкта. Сутність держави розвивається в міру того, як розгортається опосередкована нею суперечність, і виявляє себе зовнішньо як висхідний рух 1 Теорія держави і права : підруч. / [Ю. А. Ведєрніков, І. А. Сердюк, О. М. Куракін та ін.] ; кер. авт. кол. канд. юрид. наук, проф. Ю. А. Ведєрніков. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. – С. 29 – 32. 2 Геополітика – це політологічна концепція, що вбачає в політиці засадничу, визначальну роль географічних чинників: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення тощо. 37 38 від державності до держави. Сутність держави виявляється у процесі її дослідження як юридичної категорії, що використовується всіма юридичними науками, та її сприйнятті як феномена. Сутність держави розглядається через її властивості, які полягають у тому, що вона: – всеохоплююча організація – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства (більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами підданства або громадянства), відображує та забезпечує як загальносуспільні інтереси і потреби, так і інтереси й потреби його членів (усі інші соціальні організації – політичні партії, професійні та молодіжні спілки, трудові колективи тощо – охоплюють лише окремі верстви населення); – територіальна – об’єднує членів суспільства (своїх громадян) за територіально ознакою, територія визначає просторові межі поширення її компетенції; – офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені як усередині держави, так і за її межами; – універсальна організація – об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя; – верховна (суверенна) організація – є вищою за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй; – централізована організація – державні організації мають ієрархічну структурну побудову, тобто нижчестоящі організаційні структури (регіональні (місцеві) органи державної влади, державні підприємства і установи) підпорядковані вищестоящим – загальнодержавним органам державної влади (парламенту, президенту, уряду); – володіє спеціальним апаратом публічної влади, повноваження якого поширюються на все суспільство, а також іншими державними організаціями, що безпосередньо забезпечують вирішення загальносуспільних справ; – здатна надавати своїм велінням загальнообов’язковий характер, що забезпечуються можливістю застосування державного примусу; – пов’язана з правом – організовує життя на правових засадах; право юридично оформлює державу та державну владу та тим самим робить їх легітимними, тобто законними; держава здійснює свої функції в правових формах; – встановлює та збирає податки і збори – це обов’язкові платежі грошима, які стягуються державою. Разом податки та збори формують державну скарбницю, з якої фінансується сама держава та фінансується виконання державою її функцій (освітніх, медичних тощо), надає матеріальну підтримку в межах міжнародного співробітництва економічно слаборозвинутим державам чи постраждалим від природних катаклізмів тощо. Контрольні питання: 1. Наведіть визначення об’єкта теорії держави та права. 2. Охарактеризуйте предмет теорії держави та права. 38 39 3. Дайте визначення функцій теорії держави та права. 4. Назвіть види функцій теорії держави та права. 5. Розкрийте комунікативну функцію теорії держави та права. 6. Розгляньте прогностичну функцію теорії держави та права. 7. Покажіть співвідношення методів і функцій теорії держави та права. 8. Розкрийте основні теорії походження держави та висловіть власне ставлення до них. 9. Сформулюйте поняття та охарактеризуйте основні ознаки держави. 10. Охарактеризуйте поняття «сутність держави». 39 |