Главная страница
Навигация по странице:

  • М. К. Реріх, видатний громадський діяч, живописець, археолог, мандрівник Ні

  • Є. О. Євтушенко

  • Г.О. Білявський Основи Екології. О. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)


    Скачать 4.81 Mb.
    НазваниеО. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)
    АнкорГ.О. Білявський Основи Екології.doc
    Дата06.05.2017
    Размер4.81 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаГ.О. Білявський Основи Екології.doc
    ТипДокументы
    #7156
    страница18 из 31
    1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   31
    § 4.6.

    Військова діяльність

    Неможливо допустити, аби щось, створене заради ненависті, могло бути міцним. Тільки творення, а не нищення, може дати силу для вільної думки.

    М. К. Реріх,

    видатний громадський діяч, живописець, археолог, мандрівник

    Ні

    "айбільшою ганьбою людської цивілізації є .війни. Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони «звикли» до воєн і досі ще не дуже глибоко усвідомили, що в сучасній світовій війні, якщо її розпалять, переможців не буде.

    Будь-яка військова діяльність урешті-решт завдає шкоди біос­фері, й передусім людині, тому за своєю суттю вона має антиеко-логічний характер.

    » За оцінками вчених, війни забрали життя більш як 3,6 млрд чоловік. У цих війнах знищено матеріальні цінності на фантастичну суму 115,13 квінтиль­йонів (!) доларів (цієї суми вистачило б, щоб забезпечити сучасне населен­ня Землі всім необхідним на кілька тисяч років!). Але ніякими сумами немож­ливо оцінити втрати культурних цінностей, знищених під час воєн: бібліотек із накопиченими впродовж віків знаннями, шедеврів архітектури, творів мистецтва й т. д.

    У Першу світову війну (1914—1918 pp.) було втягнуто 38 країн. Бойові дії велися на території площею 4,1 млн км2.

    228

    Із мобілізованих 74 млн чоловік загинуло 9,5 млн, іще 20 млн померло від ран і хвороб. Уперше застосовано хімічну зброю, якою уражено 1,3 млн чоловік.

    ♦ Друга світова війна (1939—1945 pp.) охопила вже 61 держа­ву й понад 80 % населення Землі. Воєнні дії велися на території площею 22,6 млн км2. Із мобілізованих НО млн чоловік загинуло 55 млн. Матеріальні збитки становили понад 316 млрд доларів (у цінах 1938 p.). Вперше застосовано атомну зброю проти мир­ного населення японських міст Хіросима й Нагасакі, здійснено перші спроби ведення бактеріологічної війни японськими міліта­ристами.

    Вже під час Другої світової війни стало зрозуміло: гинуть не лише люди, гине або стає непридатним середовище їхнього жит­тя. І хоча спеціальної мети — завдати противникові екологічної шкоди — тоді не ставилося, деякі воєнні дії можна розцінювати саме так (руйнування німцями дамб у Голландії, знищення лісів і посівів у Польщі, Норвегії, Франції й СРСР, штучне створення вогняних смерчів авіацією союзників при бомбардуванні Гамбур­га й Дрездена).

    Схоже на те, що дві світові війни нічому не навчили людей. Після 1945 р. відбулося принаймні 150 «локальних» воєнних конфліктів, які забрали життя більш як 20 млн чоловік. Кілька разів (у 1948, 1954, 1961, 1962, 1973 pp.) світ стояв біля небезпечної межі, за якою мог­ла спалахнути пожежа третьої світової війни. На щастя, цього не сталося.

    Дедалі зростають так звані «небойові втрати» у війнах, тобто загибель мирного населення. Якщо в Першій світовій війні жертви серед мирного населення становили 5 % у загальній масі втрат, то в Другій світовій — уже 50 %. А в деяких сьогоднішніх локальних конфліктах, за даними ООН, на кожного загиблого солдата припа­дало дев 'ять загиблих мирних жителів.

    Сьогоднішня війна жахлива тим, що противники так

    і не побачать облич одне одного. Після натискання червоної

    кнопки решту дороблять автомати.

    Є. О. Євтушенко,

    російський поет

    Сучасна війна й підготовка до неї стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення й випробування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країн світу. Так, за даними

    229

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Гп а в a 4

    Техноекологія


    ООН, світ сьогодні витрачає 1 трлн доларів щорічно на розробку та виготовлення зброї, утримання армій і фінансування воєнних кон­фліктів. За офіційними даними США, на виготовлення й випробу­вання ядерної зброї тільки з 1943 по 1997 р. ними було інвестовано 5,5 трлн доларів.

    Про розміри сум, які витрачаються на військові потреби, порівняно з тим, що можна було б здійснити на ці гроші, дають уявлення цифри, наведені нижче (дані ООН).

    Військові потреби

    Американська програ­ма створення винищу­вача «Стеле» Щорічні військові ви­трати Німеччини

    Вартість проекту, млрд (у доларах)

    Цивільні потреби

    68

    2/3 Програми США для отримання чистої води

    10,7

    Військові витрати країн—членів ЄЕС 10 днів

    Очищення Північного моря (німецької його частини)

    за

    Установлення 80 тис. ручних насосів у краї­нах, що розвиваються, для забезпечення пит­ною водою

    12

    На військові потреби у світі щорічно витрачається 2—3 % енер­гетичних ресурсів, 3—4 % запасів нафти. До 3 % території розви­нених країн відводиться під військові бази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі або лісові масиви. На планеті військові займають близько 42 млн га суші. Витрати на військові потреби у світі в 2,5 раза перевищують витрати на охорону здоров'я і в 1,5раза — на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, не отримують медичної допомоги, п'ють забруднену воду й живуть у жахливих умовах. На підготовку до війни витрачаються найкращі матеріали, застосовуються новітні технології, використовується розум найталановитіших учених. Усе це відволікає від вирішення найболючіших екологічних проблем людства.

    Але найбільша небезпека полягає в злочинних планах сучасних міліта­ристів використати для війни потаємні, глибинні сили природи. Розробля­ються й уже частково апробуються способи безпосереднього впливу на при­роду з метою агресії, методи зміни клімату, впливу на газообмін і тепловий

    230

    баланс атмосфери та гідросфери, створюється «геофізична» зброя. На шпальти світової преси потрапили дані про досліди військових, спрямовані на провокування землетрусів на території противника, вивержень вулканів, утворення тайфунів, «дір» в озоновому шарі Землі й т. д.

    Розроблено безпрецедентні за силою ураження отрути й зраз­ки бактеріологічної зброї. ♦> Так, 1 г ботулотоксину достатньо, щоб умертвити 8 млн чоловік. ♦ У разі розпилення над населе­ним пунктом 1 г устричної отрути миттєво загине 1,5 тис. чо­ловік, а 1 г політоксину (отрута, виділена з безхребетних) достат­ньо для знищення 100 тис. чоловік. ♦ Є відомості, що під завісою секретності у військових біологічних лабораторіях досліджуються принципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканських павуків, різновиди бацил чуми, на які не діють перепади температури та наявні антибіотики.

    • Не можна не згадати ще про один жахливий факт, що став
      широко відомим світовій громадськості: це розробка секретними
      військовими лабораторіями (й навіть цілими науковими інститу­
      тами) різних методів і засобів (хімічних, електромагнітних та
      інших) впливу на психіку людей. Є свідчення того, що вже ви­
      найдено (і випробувано!) методи, устаткування й препарати, які
      дають змогу масово впливати на психіку людей, обертати їх на
      «зомбі». Цей вид зброї — найбільш нелюдський і протиприрод­
      ний.

    • Своєрідною лабораторією для вироблення методів сучасних
      воєнних дій і випробувань новітньої зброї стала війна США в
      Індокитаї (1964—1975 pp.). Там було скинуто понад 21 млн
      авіабомб і випущено 229 млн снарядів загальною масою 15 млн т,
      що втроє перевищує кількість боєприпасів, використаних на всіх
      фронтах Другої світової війни. Над В'єтнамом, деякими района­
      ми Лаосу й Камбоджі було розсіяно близько 100 тис. т різних
      хімікатів з метою знищити ліси, посіви рису тощо. В результаті
      загинула рослинність на 360 тис. га сільськогосподарських зе­
      мель, загублено 70 % гаїв кокосових пальм, знищено тропічні
      ліси на колосальних площах. Особливо небезпечним виявився де­
      фоліант «ейджент оранж», від якого гинули не лише дерева, а й
      потерпіло близько 2 млн чоловік, у тому числі й 60 тис. амери­
      канських солдатів, котрі мали справу з хімікатом.

    У 1971 р. військові США почали застосовувати у В'єтнамі авіабомби масою 7 т з метою утворення майданчиків для посад­ки гелікоптерів. Розриваючися за метр від поверхні землі, така

    231

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Глава 4

    Техноекологія


    бомба не утворює вирви, але буквально «здуває» всю рослинність у радіусі 65 м. Тут же почали застосовуватися надпотужні (масою 33 т) бульдозери, здатні викорчовувати й згрібати дерева будь-якого розміру. За кілька років такими бульдозерами було зрізано 325 тис. га тропічних лісів (2 % території країни).

    Знищення рослинності істотно вплинуло на екологічний ба­ланс В'єтнаму. Посилилася ерозія й підвищилася кислотність грунтів, отрутохімікати порушили їхній мікробний склад. Із 150 видів птахів, які мешкали у В'єтнамі, залишилося тільки 18. Рівнинні тропічні ліси тут зможуть відновитися не раніше, ніж через 100 років, а в гірських районах, де колись росли ліси, фун­ти дощенту змито, й рослинності тут ніколи не буде.

    ♦ Під час війни в Перській затоці (1991 р.) вояччина Саддама Хусейна розглядала знищення екосистеми Кувейту вже як ефек­тивний засіб ослаблення противника. Відступаючи, іракська армія підірвала динамітом і підпалила близько 700 потужних наф­тових свердловин. У результаті цього жахливого експерименту спалахнула найстрахітливіша за всю історію людства пожежа: 6 млн барелів (близько 1 млн т) нафти щодня, згоряючи, пере­творювалися на задушливий чорний дим. Фонтани полум'я, які сягали висоти 100 м, щоденно викидали в атмосферу 50 тис. т діоксиду сірки (головний компонент кислотних дощів), 199 тис. т сажі, 80 тис. т вуглекислого газу. Цю пожежу вдалося загасити аж через півроку. Дим від Кувейту доходив до Кашміру (за 2 тис. км), де випадали чорні дощі. На поверхні як пустелі, так і Персь­кої затоки утворилися гігантські озера й плями нафти, загинуло безліч морських тварин (риби, крабів, лангустів, черепах), птахів. Високотоксичні забруднювачі повітря (озон, кислі аерозолі, канцерогенна сажа тощо) спричинили масові отруєння й захво­рювання людей.

    Непоправної шкоди біосфері завдали наземні, підземні й підводні випробування ядерної зброї, які проводили США, Ра­дянський Союз, Велика Британія, Франція й Китай. З 1945 по 1981 р. у світі було здійснено 1315 ядерних вибухів. Величезна кількість радіоактивних речовин, викинутих в атмосферу, ще й досі осідає в усіх куточках земної кулі. Не меншої шкоди завда­ли й ще завдадуть радіоактивні відходи військового виробництва, скидання в моря та океани відпрацьованих ядерних реакторів підводних човнів, тисяч контейнерів із радіоактивними відхода­ми, атомні підводні човни, що потрапили на дно океанів після

    232

    пожеж і аварій. За офіційними даними США, їхня військова промис­ловість лише протягом 80-х років виробила 450 тис. т шкідливих відходів, що перевищує загальну кількість відходів американських хімічних компаній, разом узятих.

    З огляду на те, що на військових складах нагромаджено коло­сальні запаси зброї, вибухових речовин, боєприпасів, у тому числі хімічних і ядерних, велику тривогу викликає проблема їх охоро­ни, знешкодження, обслуговування тощо. Особливо гострою вона є на території колишнього СРСР, де запанували безлад, крадіжки, безвідповідальність військових і т. д. Прикриваючися завісою секретності, військові власті не давали жодної інформації про стан цих складів. Але в наш час існування супутникової розвідки таку інформацію приховати неможливо. ♦ Світовій громадськостг відомо про катастрофу на складах ракет у Сєвєро-морську 13 травня 1984 p., коли вибухи ракетних сховищ стали причиною поранень і смерті сотень військовослужбовців. ♦ При­близно в той самий час у Білорусі (в районі Бобруйська) про­гримів потужний вибух на складах військового аеродрому. ♦ А в травні 1992 р. поблизу Владивостока зайнялися й почали вибуха­ти склади з тисячами тонн артилерійських снарядів. Пожежа й вибухи тривали дві доби (було знищено 9 підземних сховищ і 7 наземних складів боєприпасів).

    Від діяльності військових дуже потерпіла й природа України. ♦ Так, розташовані поблизу Білої Церкви (в Узині) та неподалік Прилук бази стратегічних бомбардувальників забруднили авіаційним паливом грунти й навіть підземні води: воду з коло­дязів у цих місцевостях пити неможливо — вона наполовину складається з гасу; нафтопродукти витікають із балок і ярів. ♦> Та­ка сама картина спостерігається навколо військових аеродромів і ракетних баз поблизу Луцька, Бродів, Червонограда, деяких сіл на Житомирщині, Чернігівщині, Сумщині. ♦ Військові полігони, стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську приро­ду в Медоборах, Криму (район Карадагу) та в інших місцях.

    Новий етап у розвитку проблеми «екологія—війна» пов'яза­ний з освоєнням людиною космічного простору. Не секрет, що від самого початку практична космонавтика потрапила до рук військових; абсолютна більшість виконуваних нею програм і діючих супутників мають воєнне призначення. Запускаються сотні супутників-«шпигунів», розробляються нові види так званої «космічної» зброї — лазерні гармати з ядерною начинкою для

    233

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Гла в a 4

    Техноекологія


    знищення ворожих ракет тощо. Вже відомі випадки зараження ділянок Землі внаслідок падіння супутників із плутонієвими гене­раторами. Ближній космічний простір сьогодні заповнюють тисячі супутників, які відпрацювали свій строк, деталей ракет-носіїв та інше «космічне сміття», що вже стало загрозою під час польотів, а ядерні вибухи, які в 60-ті роки провадив колишній СРСР у верхніх шарах атмосфери, спричинили істотні порушен­ня магнітосфери й радіаційних поясів Землі.

    Україна проголосила намір стати без'ядерною державою й значно скоротити свої збройні сили. Виконати це надзвичайно складно, враховуючи нинішню економічну кризу, яку переживає наша країна, а також те, що за часів СРСР на її території нагро­маджено багато зброї, боєприпасів, військової техніки. Актуаль­ним є також прийняття закону про обмеження впливу мілітарис­тичної пропаганди, особливо на молодь. Це стосується, зокрема, й дитячих іграшок, і жорстоких військових сюжетів у мульт­фільмах, дитячих книгах та іграх.

    Ще одна серйозна проблема, пов'язана з військовою діяльністю, — це «підвищена мінна небезпека» на планеті, як її названо в недавній резолюції ООН. Йдеться про те, що на тери­торії країн, де останніми роками відбувалися «локальні» воєнні конфлікти, залишилося дуже багато мін. Експерти ООН оціню­ють їхню загальну кількість у 100 млн (!), із них 50 млн — на землі Камбоджі, 10 млн — в Афганістані, 9 млн — в Анголі й т. д. Близько 90 % цих мін — протипіхотні, тобто такі, від яких гинуть або калічаться люди, здебільшого мирні жителі. За оцінками міжнародної гуманітарної організації «Оперейшн хендікеп інтер-нвйшнл», за останні 15 років, підірвавшися на мінах, загинуло дале­ко за 1,5 млн чоловік, а втроє більше покалічилося. Серед цих жертв багато дітей.

    «Завдяки» зусиллям військових учених і конструкторів сучасні міни стають чимдалі небезпечнішими. Так, винайдення надзви­чайно потужних вибухових речовин дало змогу зробити міни мініатюрними. Маса сучасної протипіхотної міни становить усього 9—10 г, але, вибухаючи, вона здатна скалічити людину. Ці міни розсіюються на місцевості з літака або гелікоптера, тисяча­ми закидаються за допомогою артилерійських чи ракетних уста­новок на 10—20 км. Наприклад, один залп німецької ракетної системи «Ларс» розсіює 160 тис. протипіхотних мін на площі 16 км2 на віддалі 15 км від установки.

    234

    Ці міни не мають жодних металевих деталей і тому не виявля­ються міношукачами. Розмінування місцевості від сучасних мін — дуже небезпечна й дорога справа. Якщо сучасна міна-«малятко» коштує лише 3 долари, то витрати на розмінування, в тому числі на підготовку персоналу, матеріально-технічне забез­печення й допоміжні матеріали, сягають 300—1000 доларів на одну міну! Такі витрати, котрі обчислюються загалом багатьма мільйонами доларів, не під силу країнам, що розвиваються, й тому великі території лісів, родючих земель не використовують­ся, а це ще більше загострює там соціально-економічні пробле­ми. Саме розмінування не лише потребує великих коштів, а й не обходиться без людських жертв. ♦ Наприклад, у Кувейті, де під час війни в Перській затоці було встановлено близько 7 млн мін, загинуло 84 спеціалісти з розмінування.

    1 березня 1999 р. набув чинності Договір про заборону розроб­ки, нагромадження й застосування протипіхотних мін. Його вже підписали 130 країн, у тому числі й Україна.

    Наприкінці XX ст. у світі з'явилася нова страшна зброя, яка за своєю руйнівною силою не має аналогів. Застосування такої зброї спричинило б глобальні катастрофи — як соціально-економічні, так і екологічні. Вона здатна викликати землетруси, урагани, повені, смерчі. В її основі лежить ідея використання високочастотного радіовипромінювання (ВЧРВ) величезної концентрації для передавання вибухової енергії на необмежені відстані з метою руйнування всяких об'єктів. Ця ідея належить американському фізикові хорватського походження Ніколі Теслі (1856—1943), геніальному вченому, видатному винахідникові й людині виняткових здібностей: він пам'ятав усю таблицю лога­рифмів і міг запитувати будь-яку сторінку зі щойно прочитаної

    книжки.

    Ідею передавання величезних вибухових енергій на далекі відстані Н. Тесла виношував для суто оборонних цілей. Він вважав, що широке впровадження винайдених ним технологій і техніки зробить війни як такі безглуздими, бо країна, котра володітиме його розробками, буде захищеною від усіх видів зброї.

    Проте геніальний задум Н. Тесли обернувся лихом для людст­ва. В 60-ті роки колишній СРСР і США почали активну реаліза­цію ідеї використання ВЧРВ для знищення «агресивних» об'єк­тів, розгорнувши широкомасштабні й високовартісні наукові дослідження та експерименти. Як радянськими, так і американсь-

    235

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Глава 4

    Техноекологія


    кими вченими-фізиками було розроблено теоретичні основи мо­дифікації іоносферної плазми потужним короткохвильовим радіовипромінюванням (розігрівання плазми до надвисоких тем­ператур). При цьому в іоносфері (верхній шар атмосфери, що впливає на поширення радіохвиль) мають відбуватися значні зміни, природу яких іще недостатньо вивчено, але жахливі наслідки цілком прогнозовані. Тож ідеться про розробку нового виду страшної геофізичної зброї, принцип дії якої грунтується на розігріванні іоносферної плазми.

    Уже в 80-х роках американці спорудили в Норвегії (член НАТО) поблизу м. Тромс нагрівальний радіокомплекс потуж­ністю до 2 МВт, а в колишньому Радянському Союзі створено аналогічний комплекс «Сура» потужністю 0,8 МВт. У 90-х роках, після розвалу СРСР, у Росії дослідження й експерименти в цій сфері було припинено, а в США, навпаки, активізовано. В 1999 р. на Алясці введено в дію першу чергу ще одного нагрівального радіокомплексу HAARP потужністю 3,6 МВт: на площі 13 га вста­новлено 180 антен короткохвильового діапазону, заввишки 24 м, з найсучаснішим радіообладнанням для спостереження та впливу на нижню частину іоносфери в полярних зонах (можуть розігріти іоносферну плазму до надвисоких температур). Якраз цей шар атмосфери («атмосферний коридор») використовується як відбивач радіохвиль при здійсненні далекого зв'язку й саме в ньому за допомогою ВЧРВ є змога не лише внеможливити керу­вання космічними польотами, системами, ракетами, літаками, а й цілком знищити власне ракети, літаки, супутники, космічні комплекси.

    На території Гренландії американці завершують спорудження третього нагрівального радіокомплексу потужністю вже 106 Вт! (Радіовипромінювання одного лише HAARP потужністю 3,6 МВт у діапазоні своїх частот більш як на 12 порядків перевищує при­родний фон радіовипромінювання. Тому навіть наукові випробу­вання такого комплексу можуть бути катастрофічними для нашої планети.)

    Фахівці вважають, що установки в Норвегії, Гренландії та на Алясці створять систему-контур, яка повністю «покриє» тери­торію Євразії разом із Китаєм. «Бойовими» факторами цієї систе­ми можуть бути плазмові утворення, складні топологічні структу­ри з потужним магнітним зарядом. Із підводного човна в районі Північного полюса надсилається радіоімпульс, який має розігріти

    236

    іоносферну плазму, а потім згенеровані плазмові утворення зби­раються в канал і відправляються в «потрібному напрямі» за до­помогою антенних комплексів, розміщених на Алясці, в Грен­ландії та Норвегії. В районах, куди спрямовані енергетичні пото­ки небаченої потужності, відбуваються аварії та деструкції енер­гомережі на величезних територіях, зупинення виробництв і сис­тем життєзабезпечення, техногенні катастрофи, аварії на нафто-й газопроводах, АЕС, сховищах, військових базах. Можуть зміни­тися рози вітрів на великих висотах, погодні умови, виникнути катастрофічні природні явища. Нарешті, радіохвилі наднизьких частот, які відбиваються від іоносферного шару, можуть стати психотропною зброєю.

    Розробники системи самі визнають, що використання ком­плексів ВЧРВ типу HAARP може мати катастрофічні екологічні наслідки: непередбачувані зміни магнітного поля Землі, посухи, повені, виверження вулканів, землетруси. Отже, за їх допомогою можна за кілька років знищити не лише економіку будь-якої держави, а й регіональні екосистеми.

    Тому необхідні гласність і контроль з боку як ООН, так і всіх природоохоронних організацій світу, за розробкою й випробуван­ням високочастотних радіовипромінювальних систем, хоч би під яким офіційним прикриттям і хоча б де вони проводилися, бо на карті — доля не лише окремих держав, а й біосфери та всього людства.



    § 4.7._j Наукова діяльність

    Наука без совісті нівечить душу.

    Ф. Рабле,

    французький письменник-гуманіст (XVI ст.)


    в;
    і ираз «Ми живемо у вік науки» від частого вжи-

    ►вання сприймається вже як журналістський

    штамп. Нерідко повторюється також висловлювання про те, що в наш час наука стала безпосередньою продуктивною силою. Дійсно, під впливом науки життя людини радикально змінилось,

    237

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Г п а в а 4

    Техноекологія


    особливо протягом кількох останніх століть. Але сподівання наших предків на те, що наука стане для людства панацеєю від усіх бід, не справдилися. Зокрема, якщо проаналізувати, який процент від загальних витрат на потреби науки припадає на дослідження життєво важливих для людини проблем, то стає моторошно. Адже левова пайка грошей, виділених на розвиток науки, поглинається військово-промисловим комплексом. Най­кращі вчені з найсучаснішим науковим обладнанням працюють над винайденням нових і вдосконаленням наявних видів озб­роєнь, тобто над прискоренням світової екологічної катастрофи! Таж саме лише відволікання сил і ресурсів від розв'язання еко­логічної проблеми невідворотно наближає катастрофу для всієї цивілізації.

    Будь-яка наукова діяльність грунтується на природній, гене­тично зумовленій людській цікавості, прагненні зрозуміти суть явищ, осягнути добро і зло, докопатися до істини. За Біблією, всі лиха людей почалися тоді, коли наші предки Адам і Єва скушту­вали заборонений плід із дерева пізнання добра і зла, за що й бу­ли вигнані з раю. Отже, цю допитливість ми успадкували від пер-шолюдей. Та мають бути межі задоволення людської цікавості.

    Передусім потрібні обмеження морально-етичного плану. Зо­крема, ніколи, ні за яких умов, незважаючи навіть на високогу-манну, на перший погляд, мету, поставлену перед собою вченим, він не повинен проводити досліджень, пов'язаних зі смертю чи скаліченням живих людей. Жахливі приклади дослідів на живих людях — в'язнях концтаборів, які здійснювалися нацистськими «вченими», переконливо свідчать про це. Донедавна медичні й біологічні експерименти робилися на високоорганізованих твари­нах, таких як мавпи, собаки, кролики й т. д. Сьогодні в світі дедалі ширшого розмаху набуває громадський рух за повсюдну заборону подібних досліджень.

    Нині, як ніколи, мораль учених має бути високою, бездоган­ною. Це особлива форма моральності, коли людина усвідомлює свою причетність до долі всього людства. Вчений повинен уміти передбачати результати своєї роботи, її можливий вплив на подальший розвиток подій у світі. На жаль, не в усіх учених є такий «внутрішній світлофор», який умикає червоне світло перед явно неморальним, потенційно небезпечним науковим дослід­женням. Історія науки багата подібними фактами. Коли, напри­клад, одного з творців атомної бомби Е. Фермі запитали, як

    238

    поєднується робота над нею із совістю, він відповів: «До чого тут совість? Це просто хороша фізика!» Відомо, до чого сьогодні привела людство ця «хороша фізика»...

    Після Хіросими, як пише американський учений А. Маклейш, стало очевидно, що наука служить не людству, а істині — своїй власній істині, й що закон науки — це не закон добра, тобто того, що люди розуміють під словом «добро», — моралі, порядності, людяності, — а закон можливого: «Те, шо можливо пізнати, наука повинна пізнати. Те, що можливе для техніки, техніка зробить». Прозріння до людей іноді приходить надто пізно. ♦> Амери­канський льотчик, який скинув атомну бомбу на Хіросиму, усвідомивши скоєне, побачивши на власні очі пекельну радіоак­тивну пустелю та обгорілих дітей, котрі конали в страшенних муках, пережив такий психологічний шок, що невдовзі кинув службу в авіації й пішов у монастир...

    ♦ Показовою щодо цього є й доля видатного фізика, «батька водневої бомби» А. Д. Сахарова. Нещодавно було опубліковано уривки з його щоденника п'ятдесятих років, коли він захоплено працював над створенням і випробуванням водневої бомби. В цих записах є все, що завгодно: безсонні ночі вченого, який б'ється над вирішенням чергової технічної проблеми, роздрату­вання через перешкоди, що постійно виникали й заважали досяг­ти бажаних результатів, радість, коли під час випробування бомби все відбулося так, як він чекав («Навіть краще!»), і т. д. Нема лише одного: докорів совісті, роздумів людини, яка випускає з посудини пекельного джина, моральної оцінки скоєного. Про­зріння прийшло до А. Д. Сахарова пізніше, коли він, нарешті, зрозумів, у чиї руки він передав свій диявольський винахід. Тільки тоді академік, обласканий радянською системою, став на шлях боротьби з нею й продовжував цю подвижницьку діяльність до кінця своїх днів.

    У виникненні наших сьогоднішніх проблем головним є людський фактор. Якщо раніше ми дивилися на техніку безпеки як на спосіб захисту людини від можливих дій шкідливих чинників і машин, то сьогодні треба техніку захищати від людини, в руках якої зосереджені приголомшливі потужності. Захищати від людини в будь-якому розумінні: від помилок конструктора, проектанта, будівельника, оператора... Ми ні з чим не впораємось, якщо не відновимо морального, вихованого на найвизначніших гуманітарних ідеях, на прекрасній літературі й високому

    239

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Г п а в а 4

    Техноекологія


    мистецтві ставлення до виконуваної роботи, хоч би якою вона була: медична, хімічна, рвакторна чи біологічна.

    В. О. Легасов,

    російський фізик-атомник

    Про моральну відповідальність ученого за потенційно небез­печне відкриття розмова точиться віддавна. Так, один китайський алхімік писав тисячу років тому: «Було б найстрашнішим гріхом відкрити воїнам таємницю твого мистецтва! Стережися! Нехай навіть мурашка не пробереться туди, де ти працюєш». А великий учений Леонардо да Вінчі (1452—1519) писав в одному зі своїх манускриптів: «Чому я не повідомляю про свій спосіб залишати­ся під водою стільки часу, скільки можна залишатися без їжі? Цього я не обнародую через злих людей, які цей спосіб викори­стали б для вбивства на дні моря, проломлюючи дно кораблів і затоплюючи їх разом із людьми, що на них перебувають».

    Парадокс людського розуму полягає в тому, що майже всі великі відкриття науки, задумані з найліпшими намірами, почи­нали використовувати зовсім не так, як того хотів автор. Кажуть, що «добрими намірами вимощена дорога до пекла». За приклада­ми далеко ходити не треба. ♦ Розвиток хімії дав у руки вченим засоби добування нових речовин: фарб, пластмас, синтетичних тканин, добрив і... отруйних газів для війни. Ф Мікробіологія допомогла виявити збудників хвороб, що косили людей тисяча­ми, розробити методи боротьби з цими збудниками, а також... методи створення нових, іще небезпечніших мікробів для війни. ♦ Проникнення в глибинні таємниці будови матерії, розщеплен­ня атомного ядра призвели до винаходу атомної бомби. Прикла­ди можна продовжувати: їх безліч. Кожний учений повинен пам'ятати про таку можливість і знайти мужність «закрити» небезпечний винахід, якщо час для його мирного використання ще не настав і є велика вірогідність застосування винаходу на шкоду людям.

    Парадокс полягає в тому, що хоч би над якою проблемою працював учений, він урешті-решт обов'язково отримує зброю.

    К. Воннегут,

    німецький письменник

    Друге велике обмеження для істинного вченого полягає в тому, що всі наукові відкриття, крім того ефекту, на який він роз­раховував, можуть мати й інші, часто зовсім несподівані й відда-

    240

    лені наслідки. Тому треба, аби запровадженню кожного винахо­ду, кожного відкриття передували ретельний аналіз, розрахунок усіх, навіть найменш імовірних сторонніх ефектів. ♦ Прикладом може бути розробка методів генетичної інженерії, що вважається одним із найвидатніших відкриттів біологічної науки кінця XX ст. Цей метод дає генетикам, селекціонерам, мікробіологам майже фантастичні можливості, скажімо, отримувати такі сорти рослин і породи тварин, які жодними іншими методами отримати було неможливо, створювати культурні рослини з дивовижними влас­тивостями, навіть вбудовувати в геном рослини гени тварин, і навпаки. Але ж випадкове потрапляння в біосферу (наприклад, у результаті аварії в лабораторії) нових, генетично модифікованих мікроорганізмів може мати абсолютно непередбачувані й навіть катастрофічні наслідки (спалахи епідемій, перед якими організми рослин, тварин чи людей будуть беззахисні).

    Фантастичні успіхи біології і генетики та розвинені на їх основі технології можуть мати далекосяжні екологічні, економіч­ні, політичні, соціальні, правові й навіть етичні наслідки. «Зеле­на революція», що здійснюється за допомогою біотехнологій, уже сьогодні змушує звертати пильну увагу на сумісність їх застосу­вання зі стратегією екологічно безпечного розвитку земної циві­лізації. Водночас конфліктогенність, що наростає у світі, висуває ще один тип загрози з боку сучасної біології — використання біотехнологічного потенціалу у вигляді біологічної зброї для досягнення групових, корпоративних або національних інтересів.

    Спостерігається певна ейфорія і брак об'єктивності в палких прихильників біотехнологій, які під враженням від надзвичайних досягнень не зважають на потенційну небезпеку біотехнологічної продукції і тривалий латентний (прихований) період розвитку її негативних наслідків.

    За прогнозом учених Римського клубу, в разі збереження наявних тенденцій у взаєминах суспільства й природи вже через ЗО—40 років може розпочатися масова деградація людства.

    З різних видів антропогенних забруднень довкілля, якими опікується екологія, сферу проблем біологічної безпеки визначає біологічне забруднення, що відбувається через свідоме або випад­кове вселення нових видів, які безперешкодно розмножуються за відсутності в них природних ворогів і витісняють місцеві види живих організмів. Об'єктом біобезпеки є біота — жива речовина біосфери, а компонентами біологічного забруднення — живі

    241

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Г па в а 4

    Техноеколоеія


    організми. Якісна відмінність цього виду забруднення від інших полягає у здатності його компонентів до розмноження, адаптації і передавання спадкової інформації в довкіллі, що надає характерові його впливу таких рис, як мобільність і агресивність і робить його особливо небезпечним. Досягнення молекулярної біології і генетич­ної інженерії настільки розширили поле біологічних ризиків — і якісно, і кількісно, ідо в цілому біологічне (в тому числі генетич­не) забруднення сьогодні характеризують як новий вид забруд­нення, котрий висуває на порядок денний проблему виживання людини як біологічного виду.

    Розвиток нових біотехнологій, які дають змогу розщеплювати молекули ДНК у певних місцях і зшивати фрагменти ДНК в єди­ну молекулу, вможливив спочатку імплантування в геном живого організму чужих генів бактерій, рослин, тварин і людини, а зго­дом і створення нових гібридних молекул ДНК. Отже, основні процедури генетичної інженерії зводяться до того, що з набору отриманих фрагментів ДНК, які містять потрібні гени, скла­дається компактна генетична структура — рекомбінантна (гібрид­на) ДНК, котра потім вводиться в клітину чужого організму. Після отримання нової генетичної інформації в організмі почи­нається синтез відповідного продукту, закодованого в цій гене­тичній структурі. В результаті таких маніпуляцій, власне, ство­рюється вже новий організм із новими ознаками. Такий організм називають трансгенним, або генетично модифікованим, або, за останньою термінологією, живим зміненим організмом (ЖЗО).

    Генетична інженерія як система експериментальних методів і засобів дає змогу конструювати в лабораторних умовах генетичні структури, що являють собою практично будь-які комбінації як природних, так і штучно створених генів. До головних завдань генетичної інженерії належать: виявлення генів та їх асоціацій, які контролюють господарсько цінні ознаки живих організмів; розробка методів перевірки на присутність генетичного матеріалу збудників інфекційних хвороб, методів діагностики прихованих генетичних захворювань і запобігання їх поширенню; контроль генетичних наслідків застосування біотехнологій та ін. Основні напрями розвитку біотехнологічної індустрії, що їх визначають мікробіологія й генетична інженерія, це вирощування мікроор­ганізмів, вироблення ліків, харчових добавок, виведення видів сільськогосподарських рослин і тварин із цінними властивостями

    242

    та розробка технологій очищення навколишнього природного середовища.

    Широкомасштабне надходження ЖЗО в довкілля й практичне їх застосування розпочато в 1995 р. Понад 95 % ЖЗО становили сільськогосподарські трансгенні рослини. Основні аргументи прихильників ЖЗО на користь вирощування трансгенних культур і виробництва на їх основі продуктів харчування:

    • трансгенні рослини мають вищі показники продуктивності,
      більшу стійкість до шкідників, бур'янів і хвороб і тому можуть
      давати вищі врожаї, ніж традиційні культури. Підвищення
      врожайності за допомогою трансгенів — шлях до вирішення
      проблеми забезпечення продуктами харчування в умовах швид­
      кого зростання населення Землі;

    • завдяки стійкості трансгенних рослин до шкідників, бур'янів і
      хвороб потрібне менш інтенсивне використання гербіцидів,
      інсектицидів і фунгіцидів, що зменшує забруднення довкілля
      (наприклад, вбудовування гена земляної бактерії Bacillus thu-
      rigiensis — природного пестицида — наділяє рослину власним
      захистом);

    • генетична модифікація рослин може здійснюватися в напрямі
      підвищення вмісту певних поживних речовин і вітамінів;

    • біотехнології дають змогу виводити сорти рослин, пристосова­
      них до таких екстремальних умов, як посуха або холод;

    • генетична модифікація рослин може здійснюватися для ство­
      рення нових біологічних відновлюваних джерел енергії;

    • трансгенні рослини й продукти харчування' можуть стати
      корисними для здоров'я людини й сільськогосподарських
      тварин, якщо в їхньому складі будуть ЖЗО-інгредієнти, в які
      вбудовані вакцини проти різних хвороб;

    • їжа з ЖЗО-інгредієнтами може бути смачнішою й дешевшою.

    Нині спостерігається однобічне й неадекватне ставлення до запровадження трансгенної продукції, яка має не лише позитиви, а й іще не до кінця усвідомлені екологічні ризики. Відповідно перед системою екологічної освіти стоять завдання висвітлення негативних проявів і потенційних ризиків використання ЖЗО й формування об'єктивного та зваженого підходу в цьому питанні з позицій біологічної безпеки. Негативи у формуванні екологічної свідомості та екологічній освіті в Україні, на жаль, починаються з перших підручників із біології, де генетична інженерія й

    243

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    Г п а в а 4

    Техноєкологія


    біоіндустрія подаються як носії небаченого прогресу, що обіцяють людству самі тільки вигоди. З погляду об'єктивності й прагматичності, задля національної безпеки слід розглядати й ураховувати аргументи не лише прихильників, а й противників поширення ЖЗО.

    Критика поширення ЖЗО починається з указания на недо­ліки, притаманні самим методам імплантації рекомбінантних ДНК у клітини реципієнта. Через недосконалість сучасних мето­дів немає стопроцентної гарантії, що спеціально сконструйовані гени — носії бажаної ознаки — потрапляють у призначене для них місце в ланцюжку ДНК клітини-реципієнта. На думку бага­тьох учених, таке перенесення може мати непередбачені наслід­ки. Адже відомо, що основна маса ознак проявляється як резуль­тат взаємодії багатьох генів, і, крім того, один і той самий ген може брати участь у формуванні кількох ознак організму.

    За своєю метою генетична інженерія нагадує селекцію, але на відміну від традиційної селекції вона дає змогу переходити міжвидові границі й «змішувати» навіть рослинні й тваринні гени. В природі такі процеси не відбуваються. Постають законні запи­тання: наскільки безпечні такі маніпуляції і яких наслідків мож­на очікувати в разі порушення збалансованих природних про­цесів? На сьогодні відомі такі основні властивості ЖЗО, які відповідальні за потенційні ризики для довкілля та людини: алер-генність, стійкість до антибіотиків, токсичність, мутагенність та ін.

    Поки що людство не усвідомило, до якої небезпечної межі воно підійшло, частково розкривши генетичні секрети. Сьогодні ще не досліджено, як уплине засадження територій трансгенни-ми рослинами на процеси загального кругообігу речовини, енергії та інформації в межах агроландшафтів. Загальновизнано, що трансгенні рослини й продукти харчування, вироблені з них, по суті є носіями генетичного забруднення довкілля. Деякі з ри­зиків уже визначено, але сучасних знань у галузі екології та біології недостатньо, аби сповна зрозуміти наслідки взаємодії трансгенних рослин із тим навколишнім природним середови­щем, у яке вони потрапляють. Безсумнівно одне: використання ЖЗО вимагає надзвичайної обережності, оскільки є потенційний ризик втрати існуючого генофонду біосфери.

    У багатьох країнах проводяться інтенсивні роботи з виведен­ня трансгенних тварин, у геном яких вбудовуються різноманітні генетичні конструкції. ДНК-технології якісно змінюють ситуацію

    244

    в сільському господарстві, відкриваючи нові шляхи селекцій тва­рин. Дослідження здійснюються на різних видах сільськогоспо­дарських тварин — велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози, кролики та ін. Розвиваються різноманітні напрями селекції трансгенних тварин із новими корисними ознаками: підвищення продуктивності тварин; отримання молока з потрібними техно­логічними властивостями; продукування лікарських біологічно активних речовин; підвищення стійкості проти інфекційних хвороб; біологічне моделювання патології людини; створення трансплантатів органів людини.

    Громадськість у європейських державах виявляє більшу, ніж в інших країнах стурбованість із приводу впровадження біотехно-логій у сільське господарство. В Європі харчові продукти з умістом ЖЗО-інгредієнтів не дістали такого поширення, як, на­приклад, у США, де близько 60 % продуктів харчування містять генетично модифіковані складові. Це пояснюється тим, що Адмі­ністрація США з контролю за харчовими продуктами та фарма­цевтичними препаратами довго стверджувала: генетично модифі­кована їжа нічим не відрізняється від традиційної, а отже, не по­требує спеціального вивчення. Проте останнім часом цей підхід піддається конструктивній критиці.

    В Україні вже споживається генетично модифікована про­дукція, що надходить з інших країн, у тому числі з тих, де посіви трансгенних культур не легалізовані. Найбільшу підозру виклика­ють продукти, що містять такі інгредієнти, як соєвий білок, соєва олія, соєвий соус, кукурудзяний крохмаль, кукурудзяна олія, кукурудзяний сироп, лецитин, масло канола та бавовняна олія.

    Можливість умісту незадекларованих інгредієнтів у продуктах харчування спонукає до введення спеціального маркування про­дуктів із ЖЗО. Таке маркування вже стало обов'язковим у країнах ЄС та в деяких країнах Азії. Опитування харчових компаній США, проведене з ініціативи «Грінпіс», показало, що значна кількість їхніх продуктів без маркування, за свідченням самих компаній, або виготовляється з трансгенних культур, або ж може містити ЖЗО-інгредієнти.

    Нині в Україні не вимагається маркування продуктів харчу­вання на вміст ЖЗО-інгредієнтів і не здійснюється їх відповідний контроль. Обов'язковому маркуванню підлягає лише посівний матеріал, призначений для державного випробування. Тому український споживач зараз не має найменшого уявлення ні про

    245

    J

    Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

    трансгенні культури, ні про саме маркування. Насамперед марку­вання потрібне споживачеві, щоб він міг на підставі відповідної інформації робити свій вибір. Адже сьогодні навіть розробники трансгенів не можуть гарантувати абсолютної безпечності нових генетичних структур.

    Згідно з директивами ЄС обов'язковому маркуванню підляга­ють продукти харчування з умістом ЖЗО-інгредієнтів понад 1 %. Ставлення до сучасної ідеології цього маркування неоднозначне. Деякі фахівці вважають, що введення однопроцентного порога може розглядатися фірмами-виробниками як надання їм права на генетичне забруднення продукції, вільної від ЖЗО-інгредієнтів, до рівня цього порога.

    Надходження ЖЗО в довкілля вже створює проблеми на рин­ках харчових продуктів. За повідомленням Німецької організації захисту прав споживачів (Stiftung Warentest), із 82 проаналізова­них зразків продуктів у супермаркетах у 31 були сліди забруднен­ня живими зміненими організмами. При цьому три з них нале­жали до сертифікованих продуктів, вироблених в органічному секторі сільського господарства. Постають серйозні проблеми — захисту цього виду господарства від вторгнення чужих організмів, а також порушення права людини на споживання їжі без ЖЗО-інгредієнтів.

    Виникнення й поширення органічного сектора сільського господарства (органічні землеробство, скотарство, садівництво, рослинництво) для виробництва продуктів харчування з меншим умістом пестицидів і синтетичних добрив сьогодні сприймається як альтернатива вирощуванню трансгенних культур. За прогноза­ми ООН, обсяг продажу продуктів, вироблених в органічному секторі, зросте з 5 млрд евро в 1997 р. до 25—30 млрд евро в 2005 p. Ця тенденція стимулюється вимогами споживачів, які хотять вживати більш якісну й безпечну їжу. Подібний рух почав­ся в США: розробляються стандарти органічного землеробства, впроваджується Національна програма органічного сільського господарства.

    Проблеми забезпечення належного рівня захисту в галузі передавання, обігу й використання ЖЗО, а також їх транскордон­ного переміщення зумовили розроблення Картахенського прото­колу про біобезпеку як додатка до Конвенції про біологічну різноманітність. Іще однією причиною його появи були обмежені можливості багатьох країн, зокрема тих, що розвиваються, впли-

    246


    Глава 4

    Техноекологія

    вати на характер і масштаб відомих і потенційних ризиків, пов'я­заних із ЖЗО. Картахенським протоколом дозволяється імпорт ЖЗО за умови доведення їх безпечності. В ст. 16, п. 4 зазна­чається, що до початку запланованого використання ЖЗО має пройти достатній період спостереження, який відповідав би його життєвому циклу або тривалості процесу відтворення. На жаль, за такого способу доведення безпечності ЖЗО не враховується спе­цифіка потенційних ризиків від вивільнення їх у довкілля, не визначаються й не оцінюються ймовірності можливих негативних віддалених наслідків. Хоча метою Протоколу було гарантування безпеки під час поводження з ЖЗО, питання щодо фармацевтич­них препаратів для людини, виготовлених із застосуванням ЖЗО, залишилося поза його увагою.

    Проблему відповідальності за використання ЖЗО й відшкоду­вання збитків, завданих унаслідок цього, на основі міжнародного права в рамках Картахенського протоколу вирішено не було. Слід також зауважити, що США — світовий лідер використання ЖЗО й упровадження інтенсивних та екстенсивних підходів до засто­сування біотехнологій, виявляючи нестримне бажання нагодува­ти голодних усього світу генетично модифікованою їжею, чомусь досі не ратифікували самої Конвенції про біологічну різно­манітність і не підписали Картахенського протоколу про біобез­пеку. Цікаво, що США пообіцяли керуватися цим Протоколом у міжнародній торгівлі за умов його ратифікації їхніми торговими партнерами.

    Де кілька транснаціональних компаній — «Monsanto», «No-vartis», «Syngenta», «Aventis», «Dupont», «Asta Zeneca» — контро­люють майже дві третини світового ринку пестицидів, чверть ко­мерційного ринку зернових і практично весь ринок трансгенного зерна. Зіткнувшися зі стурбованістю європейської спільноти з приводу поширення продуктів з умістом ЖЗО, ці біотехнологічні гіганти стали вкладати багатомільйонні кошти в організацію рек­ламної кампанії, мета якої — переконати європейців у безпечності й корисності трансгенних рослин і продуктів, вироблених із них.

    Цікаво, що ці транснаціональні компанії навіть заявлють права інтелектуальної власності на трансгенні рослини, стаючи, таким чином, власниками живих організмів (у 1980 р. Верховний суд США ухвалив рішення про видачу патента на генетично мо­дифіковану бактерію, яка поглинає мастило). Екологи вважають, що володіти «патентом на життя» протиприродно й аморально.

    247


    Розділ

    Сучасні підходи в науці про довкілля

    1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   31


    написать администратору сайта