Охарактеризуйте працю Е. Тоффлера Футурошок
 Скачать 0.68 Mb.
|
|
3. а)природи, суспільства та самої себе б)буття Білет № 17
У пізнанні реальної дійсності істинним має бути не лише кінцевий результат, тобто сукупність знань, а й шлях, який веде до нього, тобто метод. Проблема методу завжди була в центрі філософської та наукової думки. її прагнули вирішити майже всі філософські напрямки та школи. Особливої актуальності вона набуває, починаючи з Нового часу, коли спостерігається бурхливий розвиток суспільного виробництва на основі використання досягнень науки та техніки. На сьогодні методологічні проблеми цікавлять такі основні течії філософії, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, герменевтика, структуралізм, позитивізм та інші. Метод — це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм наукового пізнання і практичної діяльності. Можна сказати, що це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату в певній сфері діяльності. Зокрема, в сфері наукового пізнання — це така послідовність операцій, яка дає змогу знайти загальне, закон, необхідність в певній сфері, що вивчається. Будь-який метод формується на основі певної теорії, яка виступає як необхідна передумова методу. Ефективність, успішність кожного методу залежить від того, наскільки теорія істинна, зміс товна, глибока, фундаментальна. Адже всі ці характеристики проявляються в способах, прийомах, принципах, нормах, які становлять метод наукового пізнання. У свою чергу, успішний розвиток, поглиблення теорії залежать від правильного регу лятива в процесі пізнання, яким є метод пізнання. Діалектика — це вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання і сформований на цьому вченні універсальний метод мислення та діяльності. Історія філософії знає три основні форми діалектики: 1. Аналітична діалектика (Геракліт, Зенон). 2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель). 3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму). Матеріалістична діалектика є цілісною системою принципів, законів, категорій. Важливішим принципом є історизм, тобто розгляд предмета в його розвитку, саморухові, змінюваності. В об'єктивному світі відбуваються постійний розвиток, виникнення і знищення, взаємопе-реходи явищ. Щоб правильно відображати реальну дійсність, поняття, категорії як форми мислення мають також теж бути гнучкими, рухливими, взаємопов'язаними. Одним із основних принципів діалектики є всебічність розгляду. Розуміння будь-якої речі чи явища можливе лише тоді, коли досліджена сукупність їх внутрішніх і зовнішніх сторін, зв'язків, відносин тощо. При цьому важливо виділити головну, вирішальну сторону. Діалектичному методу властиві й інші принципи: об'єктивність, конкретність, детермінізм, суперечливість тощо. Принципи діалектики формуються на основі відповідних законів та категорій. Закон єдності і боротьби протилежностей. Цей закон є ядром, суттю діалектики. Він характеризує найосновніше в розвиткові — його джерело, яким є протиріччя, тобто взаємозв'язок протилежностей. Протилежності — такі сторони, моменти, предмети, які одночасно: 1) нерозривно пов'язані, одна передбачає існування іншої (добро — зло, низ — верх); 2) взаємовиключають одна одну; 3) взає-мопроникають і, за певних умов, переходять одна в одну (позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне). Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Цей закон характеризує механізм розвитку, тобто як, яким чином відбувається розвиток. Його сутність полягає в тому, що поступове накопичення кількісних змін в певний момент неминуче призводить до корінних якісних перетворень (стрибків), до набуття нової якості, яка, в свою чергу, здійснює зворотний вплив на характер і темпи кількісних змін. Наприклад, перетворення одних хімічних елементів у інші залежить від змін величини заряду ядра атома, перетворення води в лід чи пару — від зміни температури. Закон заперечення заперечення. Цей заков характеризує напрямок розвитку, його посту пальність, циклічність та спадкоємність. Розвиток сприймається як процес, що нібито повторює пройдені етапи, але повторює їх по-іншому, на більш високому рівні. Кожний цикл сприймається як виток в розвиткові, а спіраль — як ланцюг циклів. Наприклад: зерно — рослина — нові зерна; теорія — практика — нова теорія. 2. Футурологічні концепції Футурологія - наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій. Екстраполяція - лише один з багатьох методів і технік, які використовуваються при вивченні майбутнього (таких як сценарії, метод Дельфі, мозковий штурм, морфологія та інші). Футурологія також включає розгляд таких питань як нормативні або можливі варіанти майбутнього, але її реальний внесок - це поєднання методів екстраполяції і нормативного дослідження для вивчення кращих стратегій. Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо детально він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджувалась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інформаційна революція загрожують фінансовій вкладі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу. Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьс. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодоксальну політичну економію за її статичність і наголошує на необхідності опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв'язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книжці «Цивілізація 1995 року» (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатства. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві дозвілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас. Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв'язана з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х pp. У науковій літературі його називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З'явилися концепції «телематичної», «мікроелектронної», «кабельної», «інформаційної» революцій, які усувають необхідність революції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія «інформаційного суспільства». Її прихильники вважають, що інформатика радикально змінить становище людини в суспільстві. В «інформаційному суспільстві» розвинуті інформаційні системи даватимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми. Деякі західні економісти вбачають прообраз «інформаційного суспільства» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв'язували майбутнє із соціалізмом. Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характеру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому . Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвиваються у «післяреволюційне комуністичне суспільство». Дж. Гелбпейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму», який у нього виступає як реформована в «євпокомуністичному дусі» американська економіка. Американський економіст П. Дракер проголошував «пенсійне фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв'язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США заявляє Дракер, — «перша справді соціалістична країна». Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з'явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку», «соціального розвитку». Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти. Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має «мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своєрідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно. 3. а)класами б)закони еволюції видів на закони суспільства Білет № 18
Поняття «філософія науки». Основні етапи її історичної еволюції В історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди: переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її виникнення до Галілея і Ньютона; переважно технологічна, матеріально-виробнича орієнтація науки, починаючи з XVII ст. і до сучасності; орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (сучасний етап). Наука - це: соціальна система елемент духовної культури; система духовної діяльності соціальний інститут; вища форма людських знань; система наукових принципів, тенденцій, закономірностей розвитку; система методів дослідження; система функцій; важливий спосіб, форма пізнання. Філософський, особливо логіко-гносеологічний аспект дослідження науки, передбачає аналіз науки як системи знань. Важливими елементами логічної структури науки є: основи, основні поняття, теорії, концепції, парадигми, ідеї тощо. Соціологічний аспект дослідження науки передбачає аналіз науки як форми наукової діяльності, певного соціального інститута, специфічного виду духовної культури тощо. Архітектоніка науки: Лінгвістична система , Логічна система, Референційна система, Рефлексивна система. Особливий інтерес зумовлює класифікація наук, тенденції та закономірності їх розвитку. В навчальній та науковій літературі існує поділ наук на природничі, суспільні, фундаментальні та прикладні, що взаємодіють між собою. Все більше зближення між фундаментальними та прикладними науками, поглиблення процесу диференціації та інтеграції наукового знання є однією із закономірностей їх розвитку. Філософія науки - це спеціальна течія у розвитку філософської думки, яка досліджує сутність та структуру наукового знання, способи та методи наукового пізнання, тенденції та закономірності їх розвитку. Філософія науки допомагає поглибити наші знання про природу пізнання. її мета складається в прагненні спрямованості науки на розвиток сутність сил людини, її творчих здібностей, духовного світу, культури мислення. Наукові революції: поняття та типологія Наука виконує певні соціальні функції, що відіграють важливу роль у розвитку людини, суспільства. Тим самим наука прагне до вершин .людського знання, і її соціальні функції визначаються суспільними потребами. Наука і техніка може розвиватися двома шляхами: еволюційним - що передбачає поступові кількісні нагромадження знання; революційним - що несе радикальні зміни у їх вихідних підвалинах. Неолітична революція -»Технічна революція -»Наукова революція Першою науковою революцією є виникнення науки ХУІІ-ХУШ ст. - тобто виникнення сучасної експериментальної науки. В цей час формується цілісна наукова теорія. У ХІХ-ХХ ст. відбулася нова наукова революція, що зумовило утворення неокласичної науки. Теорія відносності -»Квантова механіка-»Галактична астрономія-»Кібернетика Все це призвело до розвитку космічної техніки, генної інженерії, комп'ютерної, лазерної техніки, ядерної енергетики. Наслідком наукової революції є вихід науки та техніки на якісно новий рівень, де відбулося органічне злиття розвитку науки та техніки. Сутність, етапи та наслідки сучасної науково-технічної революції Сучасний етап еволюції науки характеризується прискореними темпами розвитку комп'ютерної техніки та інноваційних технологій. Ці зімни зумовлюють перегляд періодизації історії європейської цивілізації. Р. Арон виділяє етапи: Традиційне суспільство - переважало збиральництво, рибальство, такі полювання---» Становлення та розвиток НТР - спричинили перехід від традиційного суспільства до індустріального на основі машинного виробництва ---» Постіндустріальне суспільство -використовує автоматизоване виробництво. Г. Кан виділяє: Велика сільськогосподарська революція---» Перехід від традиційного до технотронного суспільства---» Індустріальна революція ---» Технологічна рволюція ---» Постіндустріальна революція. А.Тоффлер виділяє: Аграрну революцію (перша хвиля), Промислову революцію (друга хвиля), Технологічну революцію (третя хвиля). Сучасний розвиток наукової думки із всією гостротою поставило питання, що існує із часів зародження наукового пізнання: Чи є наукове знання силою, яка слугує людині, чи не повернеться вона проти неї? Розвиток генної інженерії, біотехнології, біомедичні дослідження спонукають нині багато в чому по-новому осмислювати діалектичний зв'язок свободи і відповідальності в діяльності вчених. Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп: — загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища; — зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом); — зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці); — зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси); — підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів; — прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості); — "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці); — втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість; — Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4—8 відсотків спеціалістів із середньою і 1 —2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40—60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20—40 відсотків спеціалістів з вищою освітою 2. Назвіть модуси буття і його основні форми • Інтерпретуючи думку Дж. Бруно, можна сказати, що буття є тим, чим воно може бути, але не все те, чим воно є. Буття у філософії — це система ідей про суще, яке розпадається на модуси: (від лат. пюсіиз - міра, спосіб). Можна виділити наступні модуси буття (сущого). Буття в собі — це об'єктивна реальність як така, в її потенції — у пасивності і відокремленості від суб'єкта. Даний модус характеризує приховані від суб'єкта стан і дійсне існування матеріального світу, які при відповідних умовах можуть реалізуватись у контекст предметно-практичної і творчої діяльності. Це буття можливого, і раціональна наука не завжди може дати знання про реальність, яка завжди багатша за науку. Буття для себе — це весь універсум, що охоплює все суще, яке, підкорюючись природним зв'язкам, розвивається за іманентними (внутрішньо присутніми) законами. Як межова абстракція, категорія сукупного об'єкта (об'єкта в цілому, уні-версуму — буття) виступає загальним поняттям природи (єдність мікро-, макро- і мегасвіту), яка визначає принципову канву теоретизації (розуміння, пояснення, моделювання) реальних речей і процесів. Буття, з позицій сущого, освоює те, що виграється на відчуття життя, здоровий глузд. Разом поняття об'єкта як буття в собі і буття для себе вводять образ самодостатньої, універсальної зовнішньої предметності, яка виявляється матерією суб'єктивної діяльності. Мова йде про віртуальну матерію, чисту онтологію, яка фактично не є предметом людського інтересу. Це свідчення різноманітності онтологічної реальності. Онтологія -це і реальність у собі, яка знаходиться за межами суб'єктивних можливостей людини (потенціальна онтологія), і дана в цих межах реальність для нас. Буття для іншого - це актуальна онтологія, яка розглядається під кутом зору здійснюваних предметних можливостей. Вона розцінюється як нетотожня об'єктивній реальності певна її частина, яка виступає компонентом конкретно-історичного досвіду і збігається з об'єктом. Найважливішою ознакою об'єкта в даному смислі є «взаємодія»: існуюча незалежно від суб'єкта річ стає об'єктом, оскільки знаходиться з ним у реальній взаємодії. Це буття належного, воно розкривається у змісті, закономірностях, принципах, методах науки і різних вчень. Об'єднує дані модуси буття існування (як основа): на противагу «царству тіней» багатоманітні форми буття визнаються існуючими. Стосовно філософського визначення дані модуси розгортаються у площині трансцендентного (іманентного), екзистенціального і матеріального існування. |