Охарактеризуйте працю Е. Тоффлера Футурошок
 Скачать 0.68 Mb.
|
|
2. Назвіть основні типи діяльності людини релігійна, наукова, моральна, естетична, правова, політична діяльність 3. а)розриваються б)заперечення можливості пізнання Білет № 21
Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.) – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм. Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Засновник емпіризму - англійський філософ Френсіс Бекон. Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк(Англія), Джон Дьюї (США). Раціоналізм - напрям у філософії, що визнає розум єдиним джерелом і достовірною основою пізнання й поведінки людини. Найвідоміші представники раціоналізму: Рене Декарт, Бенедикт Спіноза. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи. Соціально-економічні зміни: Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин. Соціально-політичні зміни: буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.), буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст ), становище і розвиток капітальних відносин; зміни в соціальній структурі суспільства; зміни в політичній системі суспільства. Природно-наукові відкриття: - механіка небесних і земних тіл; - астрономія; - теорія опору матеріалів; - фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; - хімія. Зміни в державній сфері суспільства: - розвиток ідей гуманізму епохи Відродження; - відмова від натурфілософії; - формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення. У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру. Найбільш розповсюджений - експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів. Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля). Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання. Ф. Бекон (1561-1626) - підкреслює необхідність пізнавати об єктивно суттєві речі і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод. Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини - панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання - раціональне пізнання - раціональне пізнання, інструментом якого є розум. Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї. Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум. Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а через пізнання природи. У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені: 1. Найвищий ступінь пізнання - істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду. 2. Середній ступінь пізнання - розмірковування розуму (потребує доведення). 3. Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні. Дж. Берклі (1684-1753) - обгрунтував суб єктивний ідеалізм. "Трактат про начала людських знань - пізнання має справу не з об єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. об єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - суб єктивний, тому саме їх існування залежить від суб єкта свідомості. Без суб єкта свідомості. Ьез суб єкта немає і об єкта (ідеалістичний сенсоналізм)". Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про "вроджений ідеал", людський розум від народження є "tabula rasa". Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти. Ж. Ламетрі (1709-1751) - пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів. Лейбніц - творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади - це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога. Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) - вторинні, вони є суб єктивними і не притаманними матеріальним тілам. Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа - це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку. Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається. Висновки: Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки. У вирішенні проблем онтології - матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв язку явищ, предметів реального світу, а їх рух - кваліфікували лише як пересування тіл у просторі 2. Поняття практика і розвиток Практика -- це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомо. Поза цими моментами неможливе людське перетворення світу, але кожний з них, узятий розрізнено, або просте перерахування їх не вичерпують сутності практики як філософської категорії.Важливо, що поняття “практика” не має однозначного тлумачення у філософії. Є вузьке розуміння поняття практики, котре зводиться до експерименту, що є, безумовно, недостатнім, бо людська практика - це не лише експеримент. В широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього людства. В такому контексті в поняття “практика” включається як наукова діяльність, так і матеріально-виробнича, соціальна, політична, революційна і т.д., тобто вся предметна, цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння нею природних та соціальних об'єктів. В цьому сенсі практика - це сукупність матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної, духовно-предметної діяльності людини. Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії. У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів або зв'язків). 3. а)інтерпретації б)Фоми Аквінського Білет № 22
Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи. Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами. Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності. Розум (лат. ratio; грец. νους) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота що сприймає інформацію, мислить, навчається, володіє бажаннями й емоціями, що робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь. Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що володіє свідомістю й здійснює цю діяльність. На противагу розсудку — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання. Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens. Одна з характеристик розуму — інтелект. На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити. Саме в проблемному характері мислення — "таємниця" поєднання в ньому таких відносно протилежних моментів, як пізнання (а пізнання за своєю гносеологічною суттю є відображення дійсності) і творчість. Ці два моменти по-різному представлені на таких рівнях мислення, які традиційно називаються у філософії розсудок і розум. Розсудок — це оперування "готовими", даними поняттями згідно з вимогами й правилами формальної логіки, дотримання яких повинне забезпечувати визначеність, несуперечливість, точність, послідовність, доказовість мислення. Мислення нарівні розсудку має переважно стереотипний і відтворюючий характер, тобто спирається на певні задані зразки. Воно піддається програмуванню, алгоритмізації - може бути виражене певною послідовністю точно визначених операцій і, отже, змодельо-ване за допомогою комп'ютерної техніки. Цей рівень мислення є, безумовно, необхідним і в житті, і в науці, але він недостатній для творчості, бо саме стереотипність, тенденція до формалізації накладає на нього риси обмеженості. Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення —це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Розумне мислення здатне відходити від стереотипів, порушувати звичні стандарти, воно адогматичне (не визнає застиглих положень —догм), критичне — все піддає сумніву, перш ніж прийняти за істину; воно має пошуковий, евристичний (від грец. eurisko — відшукую, відкриваю), тобто орієнтований на відкриття або створення нового,характер. 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум. розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань. Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок: емпіричні, якщо вних містяться відчуття; чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив 12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність, заперечення, обмеження; ... розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї). У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності (антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ. скінченість – нескінченість світу; подільність – неподільність світу; існування свободи – все залежить від природи (необхідність); існування Бога – не існування першопричини світу. Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики. 2. Концепції культури Культура є процесом розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву у всіх сферах, виступаючи разом з тим системою матеріальних та духовних цінностей. З точки зору діяльнісного підходу культура розглядається як певний вимірі специфічна форма життя людського суспільства. Вона виникає з історичною необхідністю як особлива інфраструктура в побудові усього людського світу. Культура є способом людською буття, який реалізується у багатогранності культурного існування індивідів і людських спільнот. Культура не виробляється у вигляді безпосереднього продукту певної діяльності. Її створює вся сукупність суспільної життєдіяльності, циклічний і повторювальний характер якої (історія людства), врешті-решт утворює низку стійких регуляторів людського буття. Якщо людина є «світ людини», то культура утворює «світ людського буття», тобто ту сукупність умов і детермінацій, за допомогою яких людина виявляє себе в повноті своїх здібностей, в істинній мірі свого буття. Культура— це не просто одіта із специфічних сфер життя суспільства, вона розглядається як культурна реальність, системний людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до самих себе. Основне розуміння сутності культури досягається через призму діяльності людини, суспільства, народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною. Будь-яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками. Разом з тим вона вносить свій вклад в культуру суспільства. У широкому розумінні культура— це процес і наслідок людської діяльності, тобто культура виступає як міра людського в природі. Культура як продукт суспільно-духовної практики здійснює активний вплив на людей, на їхню життєдіяльність. Люди не лише створюють культуру в процесі матеріальної та духовної діяльності, а й оволодівають набутими знаннями, тобто зайняті засвоєнням культури. Законом функціонування культури е її засвоєння, збереження і передача наступним поколінням. Культура— це матеріальні і духовні цінності. Під цінністю розуміється визначення того чи іншого об'єкта, явища матеріальної та духовної реальності, цінність — це суб'єктно-об'єктна реальність. Ось чому не можна стверджуватн, що про смаки не сперечаються, оскільки реально про них люди все життя сперечаються, відстоюючи право на пріоритет і об'єктивність саме свого смаку. 3. а)абсолютизація б)заперечуються Білет № 23
Філософський аспект є обов'язковим у кожній спеціальній науці, у тому числі й економічній. Справжня філософія економіки починається із запитання "Як можливе господарство?" Філософія дає господарству світоглядну орієнтацію - виступає зі свідомо сформульованим припущенням про його місце в усьому світовому універсумі та розгортає його в цілісну теоретичну систему. В цьому наданні світоглядного значення економічному явищу і полягає джерело, основний мотив, який живить власне філософію економіки, зумовлює її до життя, яка б не була його форма. Інший варіант філософської інтерпретації економіки дає економічний матеріалізм, який сповідує чисте господарство і вилучає із господарювання духовність, а разом з нею - індивідуальність, творчість, історію; все те, що складає властивості справжнього буття. Філософія економіки значно глибше розглядає це поняття - до основ господарювання, які пов'язуються із загальною картиною світу, включаючись тим самим у світогляд. Світоглядні компоненти економіки: економіка: система певних знань; світогляд: ідеали, переконання, цінності, прагнення. Таким чином, економіка формується як соціокультурне та моральне явище, як розумність в осмисленні оточуючого світу та логічність у виборі засобів для досягнення мети господарювання. Враховуючи складність господарського процесу і механізму в цілому, економіці важко мати строго сформульовані закони. Вони можуть розглядатися лише як предмет загальної економічної теорії, яка системно впливає на формування цілісної економічної науки. На цьому рівні наукового пошуку важлива роль належить філософії, адже економічна теорія і покликана вирішити проблеми, що входять у коло інтересів філософії. Сьогодні методологія економічної науки заснована на системному підході. Його сутність полягає у схопленні всієї множини економічних явищ в їхній реальній цілісності, організації, спрямованості. Оскільки економічні відносини є багатомірним, складно-цілісним утворенням, яке не може розвиватися однозначно, то така багатомірність може бути змодельована в усій повноті тільки із врахуванням загальних вимог філософії. Об'єкт і предмет - економічної науки Понятійно-категоріальний апарат економічної науки Спеціальна методологія економічних досліджень Теоретичні основи економічної науки (філософія, математика, теорія систем, соціологія, системотехніка) |