Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
Систолічний та хвилинний об'єм серця Кількість крові, що викидається шлуночком серця при кожному скороченні, називається систолічним об'ємом (СО), або ударним. В середньому він становить 60-70 мл крові. Кількість крові, яка вики дається правим і лівим шлуночками, однакова. Знаючи частоту серцевих скорочень і систолічний об'єм, можна визначити хвилинний об'єм кровообігу (ХОК), або серцевий викид: ХОК = СО • ЧСС. У стані спокою у дорослої людини хвилинний об'єм кровотоку в середньому складає 5 літрів. При фізичних навантаженнях систолічний об'єм може збільшуватися вдвічі, а серцевий викид досягати 20-30 лі трів. Систолічний об'єм і серцевий викид характеризують нагнітальну функцію серця. Якщо об'єм крові, що надходить у камери серця, збільшується, то відповідно зростає і сила його скорочення. Збільшення сили серцевих скорочень залежить від розтягування серцевого м'яза. Чим більше він розтягнутий, тим сильніше скорочується. Фізіолог Старлінг встановив 214 «закон серця» (закон Франка-Старлінга): при підвищенні наповнення серця кров'ю під час діастоли і, відповідно, при збільшенні розтягу вання серцевого м'яза сила серцевих скорочень зростає. Однак цей закон в організмі людини має обмежене значення, тому що сила серцевих скорочень регулюється нервовою системою. В 1887 р. І. П. Павлов знайшов нервові волокна, що підсилюють серцеві скоро чення (позитивний інотропний ефект). Ними виявилися симпатич ні нерви. Блукаючий нерв (парасимпатичний) зменшує силу серцевих скорочень (від'ємний інотропний ефект). Силу серцевих скорочень збільшує гормон мозкового шару надниркових залоз - адреналін.  Пульсом називають поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок зміни в них тиску крові при кожному скорочен ні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Зміни пульсу легко виникають при психічних збудженнях, роботі, коливаннях темпе ратури навколишнього середовища, при введенні в організм різних речовин (ал коголь, ліки). Мал. 51. Обмацування пульсу. Найпростішим методом дослідження пульсу є обмацування, яке проводять зви чайно на долонній поверхні передпліччя біля основи великого пальця, на променевій артерії, зважаючи на її по верхневе розміщення (мал. 51). При цьому рука хворого повинна лежа ти вільно, без напруження. Пульс можна промацати й на інших артеріях: висковій, стегновій, ліктьовій тощо. При дослідженні пульсу звертають увагу на його часто ту, ритм, наповнення і напруження. Частота пульсу Обмацуючи пульс, передусім звертають увагу на його частоту й підраховують число пульсових ударів за хвилину. В здорової людини число пульсових хвиль відповідає числу серцевих скорочень і дорів нює 70-80 ударів за хвилину. Підрахування пульсу проводять протягом 15-30 с, одержаний ре зультат множать на 4 або 2 й отримують кількість пульсових ударів за хвилину. Коли частота пульсу значно змінена, щоб уникнути помилки, рахують 1 хвилину. Запис пульсу в історії хвороби роблять щодня цифрою 215 або вичерчують на температурному листі пульсову криву анало гічно температурній. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох фак торів: 1) від віку (найбільш частий пульс спостерігається в перші роки життя); 2) від м'язової роботи, під час якої пульс прискорюється, однак у спортсменів при тренованому серці частота пульсу буває рідшою; 3) від часу доби (під час сну частота пульсу зменшується); 4) від статі (у жінок пульс на 5-10 ударів за хвилину частіший, ніж у чоловіків); 5) від психічних емоцій (при страху, гніві та сильному болі пульс при скорюється). По-різному впливають лікарські речовини, наприклад кофеїн, атропін, адреналін, алкоголь прискорюють пульс, наперстянка - сповільнює. Прискорення пульсу понад 90 ударів за 1 хв називається тахі кардією. Пульс прискорюється при психічних збудженнях, фізичних напруженнях, при зміні положення тіла. Причиною тривалої тахікардії є підвищення температури тіла. При гарячці підвищення температури тіла на 1 °С звичайно викликає прискорення пульсу на 8-10 ударів за хвилину. Чим більше частота пульсу перевищує висоту температури тіла, тим тяжчий стан хворого. Особливо тривожним симптомом є по єднання падіння температури з наростаючою тахікардією. Тахікардія також є однією з важливих ознак серцево-судинної недостатності. Пульс може досягати 200 і більше ударів за хвилину. При деяких гарячкових захворюваннях частота пульсу відстає від температури, наприклад при запаленні мозкових оболонок (менінгіт), черевному тифі й тощо. Частота пульсу, менше 60 ударів за 1 хв., називається брадикар дією. При брадикардії число пульсових ударів може доходити до 40 і нижче за хвилину. Брадикардія спостерігається у тих, хто одужує після тяжких інфекційних захворювань, при мозкових захворюваннях і при ураженні провідникової системи серця. Як при тахікардії, особливо при її невідповідності температурі, так і при брадикардії потрібно уважно наглядати за хворим. Нагляд поля гає у зображенні на температурному листі кривої частоти пульсу. Наповнення і напруження Наповненням пульсу називається ступінь наповнення кров'ю ар терії під час систоли серця. При хорошому наповненні ми намацуємо під пальцями високу пульсову хвилю, а при поганому - пульсові хвилі малі, погано відчутні. 216 Повний пульс спостерігається при здоровому серці, пульс поганого наповнення - при ослабленні серцевого м'яза, що спостерігається при захворюваннях серця, а також при інфекційних хворобах і кровотечах. Частий, ледве відчутний пульс називається нитковидним Ступінь наповнення можна навчитися визначати, часто досліджуючи пульс у здорових та хворих людей і порівнюючи одержувані відчуття. Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску ванню пальця, який залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю серця і тонусом судинної сітки. При захворюваннях, які су проводяться підвищенням тонусу артерії, наприклад при гіпертонічній хворобі, судину важко вдається стиснути. Навпаки, при різкому падінні артеріального тонусу, наприклад при колапсі, досить лише дуже легко натиснути на артерію, як пульс зникає. Ритм У здорової людини серце скорочується ритмічно, інтервали між окремими пульсовими хвилями однакові. При захворюваннях серцево-судинної системи часто виникають порушення ритму серцевих скорочень, які називаються аритміями. Останні спостерігаються найчастіше при захворюваннях серцевого м'яза або провідної системи серця; аритмія виникає іноді внаслідок розладу діяльності блукаючого або симпатичного нерва. Найважливішими для оцінки стану здоров'я людини є такі види аритмій: 1. Екстрасистолічна. При цьому виді аритмії між двома чергови ми скороченнями серця виникає додаткова систола - екстрасистола; пауза, що йде за екстрасистолою, називається компенсаторною пау зою, вона довша від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодиноки ми (появляються через певне число пульсових хвиль) або безладними і груповими. При деяких захворюваннях виникають приступи екстрасистолічної тахікардії, які тривають від кількох секунд до кількох днів і навіть місяців. Вони називаються пароксизмальною тахікардією. 2. Миготлива аритмія характеризується відсутністю будь-якої закономірності ритму й наповнення пульсу. В цьому випадку малі й великі пульсові хвилі виникають безладно. Миготлива аритмія завжди є наслідком тяжкого ураження міокар да, вона появляється при пороках серця, кардіосклерозі, базедовій хво робі. Дуже часто при миготливій аритмії розвивається так званий дефіцит 217 пульсу. В цьому випадку не всі серцеві скорочення викидають в артерії достатню кількість крові, деякі скорочення бувають такі слабкі, що пульсова хвиля не досягає периферичних артерій і тому при обма цуванні не визначається. Поява дефіциту пульсу вказує на погіршання роботи серця. Тому при миготливій аритмії недосить буває тільки під рахувати пульс на променевій артерії, обов'язково треба підрахувати число серцевих скорочень.
Поява аритмій, особливо при одночасному ослабленні та приско ренні пульсу, вказує на погіршання серцевої діяльності, про що потріб но негайно повідомити лікаря. Дослідження судинної стінки. При нормальному стані стінка ар терії м'яка, гладка, рівна, еластична. Тверда або жорстка судинна стінка свідчить про її ураження, що часто спостерігається в осіб літнього віку. Артеріальний тиск та його вимірювання Рух крові в артеріях відбувається при певному тиску, який зале жить від скорочувальної здатності серцевого м'яза й тонусу судинної стінки. Вимірюють артеріальний тиск спеціальним приладом - тоно метром. Техніка вимірювання артеріального тиску. На нижню третину плеча накладають на 3 см вище від ліктьового згину манжетку й закріп люють. Вентиль закривають так, щоб повітря з гумового балона при сильному стисканні останнього надходило в манжетку. На ліктьову ар терію, попередньо промацавши її пальцями, нижче від манжетки став лять фонендоскоп - прилад для вислуховування хворих. За допомогою гумового балона в манжетку нагнітають повітря, вона розправляється, і плечова артерія стискається. Стрілка тонометра піднімається відпо відно до підвищення тиску повітря в манжетці. Коли тиск у ній пере вищить артеріальний тиск і артерія буде повністю стиснута, пульсових хвиль більше не чути. Тоді повітря в манжетку перестають нагнітати, вентиль гумового балона трохи відкривають і поступово випускають повітря з манжетки. При цьому тиск у ній падає. Рівень шкали тоно метра в момент, коли появляються пульсові хвилі, відповідає величині систолічного - максимального тиску в артерії. 218 Максимальний кров'яний тиск - це той тиск, який утворю ється під час викидання крові в аорту в період систоли. У здорової людини залежно від віку й навколишніх умов максимальний кров'яний тиск коливається в межах 110-140 мм рт. ст. При дальшому зниженні тиску в манжетці пульсові удари зника ють, рівень шкали тонометра вказує мінімальний, або діастолічний тиск, який у здорової людини дорівнює 60-80 мм рт. ст. Мінімальним кров'яним тиском називається тиск крові на артеріальну стінку в період діастоли. Залежно відрізних фізіологічних процесів артеріальний тиск у люди ни змінюється. Добові його коливання бувають у межах 10-20 мм рт. ст. Найнижчий тиск відмічається під час глибокого сну, під ранок, а протя гом дня він поступово підвищується, досягаючи максимуму надвечір. Артеріальний тиск підвищується при деяких захворюваннях. Стале підвищення в межах 140/90 мм рт. ст. називається гіпертонічною хво робою. Зниження систолічного тиску нижче 100 мм рт. ст., а діастолічного - нижче 60 мм рт. ст. називається гіпотонічною хворобою. Різниця між систолічним і діастолічним артеріальними тисками на зивається пульсовим тиском. У нормі він дорівнює 40-50 мм рт. ст. Особливо тяжко хворі переносять різкі підвищення артеріального тиску, так звані кризи, які можуть призвести до дуже тяжких усклад нень, наприклад крововиливів у мозок унаслідок розриву мозкової ар терії. Різке підвищення кров'яного тиску супроводжується й іншими тяжкими явищами: сильним головним болем, запамороченням, блю ванням, іноді втратою свідомості. 1.9.3. Основні ознаки захворювань серцево-судинної системи За наявності серцево-судинних захворювань хворі скаржаться на задишку, серцебиття, перебої в роботі серця, біль у ділянці серця і за грудниною, набряки, кашель, головний біль. Задишка - часта й нерідко основна скарга хворих із недостатністю кровообігу, її виникнення зумовлене надмірним накопиченням у крові вуглекислоти і зменшенням вмісту кисню внаслідок застійних явищ у малому колі кровообігу. У початковій стадії "недостатності кровообігу хворий відчуває за дишку лише під час фізичного навантаження. У разі прогресування сер цевої недостатності задишка стає постійною і не зникає в стані спокою. 219 Від задишки відрізняють напади ядухи, характерні для серцевої астми, які виникають найчастіше раптово, у стані спокою або через певний час після фізичного перенавантаження чи емоційного пере напруження. Вони є ознакою гострої недостатності лівого шлуночка серця і спостерігаються у хворих на гострий інфаркт міокарда, із вада ми серця та високим артеріальним тиском (АТ). Під час такого нападу хворі скаржаться на крайню нестачу повітря. Часто в них дуже швидко розвивається набряк легенів, який супроводжується сильним кашлем, появою клекотіння в грудях, виділенням пінистого рідкого харкотиння рожевого кольору. Серцебиття - відчуття сильних і частих, а іноді неритмічних скорочень серця. Воно зазвичай виникає під час частих скорочень сер ця, але може відчуватись в осіб без розладів серцевого ритму. За на явності патології серця серцебиття може бути ознакою функціональної недостатності міокарда у хворих на такі захворювання, як міокардит, інфаркт міокарда, вади серця тощо. Часто це неприємне відчуття ви никає у хворих із порушенням серцевого ритму (пароксизмальна тахі кардія, екстрасистолія тощо). Проте потрібно знати, що серцебиття не завжди є прямою ознакою захворювання серця. Воно може виникати і внаслідок інших причин, наприклад гіперфункції щитовидної зало зи, анемії, гарячки, рефлекторно внаслідок патології травного каналу й жовчних шляхів, після вживання деяких ліків (еуфіліну, атропіну суль фату). Оскільки серцебиття буває пов'язаним із підвищеною збудли вістю нервового апарату, який регулює серцеву діяльність, воно може спостерігатися у здорових людей під час значного фізичного наванта ження, хвилювання, у разі зловживання кавою, алкоголем, тютюном. Серцебиття буває постійним або виникає раптово у вигляді нападів, наприклад проксимальної тахікардії. Часто хворі скаржаться на відчуття «перебоїв» у серці, які су проводжуються відчуттям завмирання, зупинки серця й переважно пов'язані з такими порушеннями серцевого ритму, як екстрасистолічна аритмія синусно-артеріальна блокада. З особливою увагою потрібно ставитися до хворих, котрі скаржать ся на біль у ділянці серця та за грудниною, що спостерігається під час перебігу різних захворювань. Він може бути спричинений порушенням коронарного кровообігу (найчастіше виникає під час розвитку стено кардії або інфаркту міокарда), захворюваннями перикарда, особливо гострим сухим перикардитом; гострим міокардитом, неврозом серця, ураженнями аорти. Проте слід знати, що нерідко хворі скаржаться на «біль у ділянці серця» або на «біль у серці» тоді, коли уражуються органи 220 і тканини, які оточують серце, зокрема ребра (забиття, перелом, періостит, туберкульоз), міжреберні м'язи (міозит), міжреберні нерви (невралгія, неврит), плевра (плеврит). Перебіг різних захворювань серця характеризується болем, який має різний характер, тому під час розпитування хворого потрібно до кладно з'ясувати його точну локалізацію, місце іррадіації, причини й умови виникнення (фізичне або психоемоційне перенапруження, по ява в спокої, під час сну), характер (колючий, стискаючий, пекучий, відчуття тяжкості за грудниною), тривалість, від чого він минає (від зупинки під час ходьби, після вжиття нітрогліцерину тощо). Часто спо стерігають біль, зумовлений ішемією міокарда, яка виникає внаслідок недостатності коронарного кровообігу. Цей больовий синдром нази вається стенокардією. У разі розвитку стенокардії біль локалізується звичайно за грудниною і (або) в проекції серця та іррадіює під ліву лопатку, шию і ліву руку. Переважно він має стискаючий або пекучий характер, його виникнення пов'язане з фізичною працею, ходьбою, зо крема з підйомом угору, з хвилюванням. Біль, що триває 10-15 хвилин, припиняється або зменшується після прийому нітрогліцерину. На відміну від болю, який відзначається під час стенокардії, біль, що виникає під час інфаркту міокарда, буває значно інтенсивнішим, тривалішим і не минає після прийому нітрогліцерину. У хворих на міокардит біль має непостійний, звичайно неінтенсивний, тупий характер. Іноді він посилюється під час фізичного навантаження. У хворих на перикардит біль локалізується посередині груднини або на всій ділянці серця. Він має колючий або стріляючий характер, може бути тривалим (декілька діб) або з'являтися у вигляді нападів. Цей біль посилюється під час руху, кашлю, навіть натискання стетоскопом. Біль, пов'язаний з ураженням аорти (аорталгія), звичайно локалізується за грудниною, має постійний характер і не відзначається іррадіацією. Для неврозу найбільш характерною є локалізація болю на верхівці серця або частіше в лівій половині грудної клітки. Цей біль має колю чий або ниючий характер, буває тривалим - може не зникати протягом годин і днів, посилюється під час хвилювання, але не під час фізич ного навантаження та супроводжується іншими проявами загального неврозу. Хворих із захворюваннями серця може турбувати кашель, причи ною якого є застій крові в малому колі кровообігу. В цьому випадку звичайно відзначається сухий кашель, іноді виділяється невелика кіль кість харкотиння. Сухий, часто надривний кашель спостерігають у разі 221 збільшення серця, головним чином, лівого передсердя за наявності аневризми аорти. Кровохаркання у хворих на захворювання серця в більшості ви падків буває спричиненим застоєм крові в малому колі кровообігу і по легшеним виходом еритроцитів із розтягнутих кров'ю капілярів у просвіт альвеол, а також розривом дрібних судин бронхів. Найчастіше кровохаркання спостерігають у хворих на стеноз ліво го атріовентрикулярного отвору та тромбоемболію легеневої артерії. У разі прориву аневризми аорти в дихальні шляхи виникає профузна кровотеча. Набряки, як і задишка, є найбільш частою скаргою хворих із захво рюваннями серця у стадії декомпенсації. Вони з'являються як симптом венозного застою у великому колі кровообігу і спочатку визначають ся лише в другій половині дня, звичайно увечері, на тильній поверхні стоп і в ділянці кісточок, а за ніч зникають. У разі прогресування на брякового синдрому і накопичення рідини в черевній порожнині хворі скаржаться на тяжкість у животі й збільшення його розмірів. Особливо часто відзначається тяжкість у ділянці правого підребер'я внаслідок застою в печінці та її збільшення. У зв'язку з порушенням кровообігу в черевній порожнині, крім вказаних ознак, у хворих можуть відзначати ся поганий апетит, нудота, блювання, здуття живота, розлади випорож нення. З цієї ж причини порушується функція нирок і знижується ді урез. Головний біль (цефалгія) може бути проявом підвищення арте ріального тиску. В разі ускладнення гіпертонічної хвороби - гіперто нічної кризи - головний біль посилюється, супроводжується запамо роченням, шумом у вухах, блюванням. За наявності захворювань серця (ендокардит, міокардит тощо) хво рі скаржаться на підвищення температури тіла, частіше до субфебрильних цифр, але іноді може бути і висока температура, яка супроводжує інфекційний ендокардит. Розпитуючи хворих, необхідно уточнювати, в яку пору доби підвищується температура тіла, чи супроводжується її підвищення ознобом, профузним потовиділенням, як довго утриму ється гарячка. Крім вищезгаданих основних, найбільш важливих скарг, хворі мо жуть відзначати наявність швидкої стомлюваності, загальної слабкос ті, а також зниження працездатності, дратівливість, порушення сну. 222 |