Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
Захисні механізми організму, їх прояв на різних етапах онтогенезу Природа наділила людину системами захисту (резистенцїї) і при стосування (реактивності та адаптації"), які дають змогу підтримувати відносну сталість внутрішнього середовища організму - гомеостаз - за умов постійної зміни довкілля. 19 Система захисту, або резистенцїї - це взаємопов'язаний комп лекс анатомо-фізіологічних систем організму, до якого насамперед вхо дять нервова, ендокринна та імунна системи, шкіра й слизові оболонки, аналізатори (сенсорні системи) та інші системи, що забезпечують стій кість (захист) організму до дії чинників навколишнього середовища, які можуть зумовлювати істотні зміни в організмі або захворювання (патологічний стан). Один із процесів, який допомагає організму захищатися від впливу сторонніх і шкідливих йому факторів шляхом обмеження запального вогнища від усього організму, є запалення. Запалення - це патологіч ний процес, який виникає внаслідок ушкодження тканин і проявля ється в порушенні кровообігу, змінах у крові та сполучній тканині, а також у структурних змінах клітин та тканин, які супроводжуються зміною їхньої життєдіяльності (альтерація), накопиченням у тканинах та порожнинах організму багатої на білок запальної рідини (ексудація) і розростанням, збільшенням числа клітин тканин за рахунок їх поді лу (проліферація). Цей процес переважно локальний, у нього певною мірою втягується весь організм і передусім такі системи, як імунна, ендокринна й нервова. Симптомами запалення є: припухлість, почер воніння, підвищення температури, біль і порушення функції. При запаленні запобігається поширення патологічного процесу (генералізація), увага акцентується на боротьбі зі шкідливим агентом в одному місці. Запальне вогнище не тільки фіксує все, що знаходиться в ньому, а й поглинає токсичні речовини, які циркулюють у крові. Це пояснюється тим, що навколо вогнища формується своєрідний бар'єр із однобічним проникненням. У вогнищі запалення створюються не сприятливі умови для життя мікроорганізмів. Отож основну роль віді грають фагоцити (рухливі клітини багатоклітинного організму, здатні до захоплення та перетравлювання мікроорганізмів, зруйнованих клі тин та мікробних часточок) і специфічні антитіла, а також ферменти й основні білки. Лікувальна сторона запалення добре проявляється у стадії проліферації і регенерації (відновлення організмом втрачених або пошкоджених частинок). Реактивність - це властивість організму відповідати зміною жит тєдіяльності на різні впливи навколишнього середовища. Зміна реак тивності організму має захисний і пристосувальний характер. Поняття реактивності дозволяє оцінити стан хворого при інфекційних захво рюваннях та хворобах внутрішніх органів. Можуть бути гіперергічний і гіпоергічний перебіги захворювання. Наприклад клінічний перебіг туберкульозу, дизентерії та інших захворювань має гіперергічний перебіг, 20 тобто швидкий та інтенсивний, який характеризується вираженими змінами в роботі органів і систем. Під гіпоергічним перебігом розу міють хвороби із млявими проявами, стертими симптомами, низьким рівнем антитілоутворення і фагоцитозу. Розрізняють біологічну, або видову реактивність, яка визначається передусім складовими факторами й виражається здатністю організму реагувати на різні впливи навколишнього середовища (токсини, тка нинне голодування та ін.) зміною життєдіяльності захисно-пристосу вального характеру. На основі видової реактивності формуються гру пова та індивідуальна. Індивідуальна реактивність зумовлена спадко вими та набутими факторами. Вони залежать від умов зовнішнього середовища, у яких організм розвивається, від характеру харчування, кліматичного поясу, вмісту кисню в атмосферному повітрі та ін. Реактивність також залежить від статі. У жіночому організмі вона змінюється у зв'язку з менструальним циклом, вагітністю. Жіночий ор ганізм більш стійкий до гіпоксії (кисневого голодування), крововтрат, голодування. Ранній дитячий вік характеризується низькою реактивністю. Це визначається недосконалим розвитком нервової, ендокринної та імун ної систем, недосконалістю зовнішніх і внутрішніх бар'єрів. Найвища реактивність спостерігається у зрілому віці, поступово зменшується у старшому. Люди похилого віку дуже вразливі до інфекцій, у них часто розвиваються запальні процеси в легенях, гнійничкові ураження шкі ри, слизових оболонок. Це пояснюється зниженням імунних реакцій та зменшенням бар'єрних функцій організму. Нервова система спільно з імунною та ендокринною може брати безпосередню участь у захисних реакціях організму як складна рефлек торна дуга або як керуюча, інтегруюча чи координуюча система. Отже, в організмі утворюються взаємопов'язані системи реактивності та адап тації. Прикладом цього є реакція терморегуляції. У відповідь на нагрі вання шкіри тепловим промінням, наприклад сонячним, відбувається інтенсивне потовиділення. При випаровуванні поту шкіра охолоджу ється, тим самим захищаючи організм від перегрівання. Основними функціями імунної системи людини є забезпечення ге нетичної сталості організму шляхом знищення мутантних клітин, а та кож захист організму від чужих біологічних структур (вірусів, бактерій, білкових структур, одноклітинних організмів, біологічних паразитів) завдяки формуванню і розвитку імунних реакцій або фагоцитозу. Центральним органом імунітету є вилочкова залоза (або тимус). В ній попередники Т-лімфоцитів, які надходять сюди із кісткового мозку 21 з течією крові, пройшовши ряд стадій, перетворюються в Т-лімфоцити. Залоза утворює та інкретує гормони тирозин, гемопоетин І, тимопоетин II, тимусний гормон і тимусний гормональний фактор. Гормони тимуса відіграють велику роль у розвитку захисних імунологічних ре акцій організму. Доведено, що розмноження і диференціація Т-лімфоцитів-клітин, які беруть участь у створенні клітинного імунітету, від буваються саме в загруднинній залозі. Крім цього, до імунної системи належить селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдні фолікули, розміщені в носоглотці й апендиксі (черво подібному відростку кишечнику), лімфоцити, лейкоцити. Надзвичайно велику роль у механізмах системи захисту й адаптації відіграє ендокринна система. Вона утворена ендокринними залозами, скупченням ендокринних клітин і поодинокими ендокринними кліти нами, які розміщені майже в усіх органах і тканинах організму (голов ному мозку, м'язах, у шлунку й кишечнику, в нирках і т. д.). Ендокринні клітини виробляють (синтезують) і виділяють у кров біологічно активні речовини - гормони. Гормони разом із нервовою системою здійснюють регуляцію різноманітних функцій організму, обміну речовин тощо. Самозахист організму Усі системи організму людини, тварин і рослин наділені властивос тями самозахисту від мікроорганізмів. Наприклад, у сльозовій рідині, слині, крові та лімфі є лізоцим (речовина білкової природи), а чиста шкіра людини виділяє лізоцимоподібну речовину, яка згубно діє на хвороботворні мікроби. Слизова оболонка дихальних шляхів у відпо відь на інфекцію виділяє слиз, набрякає і червоніє. На ній з'являються фагоцитуючі лейкоцити, а миготливий епітелій, який вистилає трахею, бронхи і бронхіоли, рухом своїх війок видаляє пилові частинки та мі кроби, які осідають. Певний знешкоджуючий вплив на мікробів має шлунковий і кишковий сік. У рідкій частині крові є антитіла, а також антитоксини, які нейтралізують мікробні отрути і до деякої міри діють на функцію розмноження мікробів, стримуючи хворобу. Значною захисною функцією крові є вже відоме явище фагоцитозу. Опірність організму інфекціям залежить від імунної системи і фак торів неспецифічного захисту, від вікових особливостей індивідуаль ного стану і функціональної стійкості нервової системи. Імунна система в організмі людини виконує функцію контролю над гомеостазом внутрішнього середовища організму. Імунітет - це 22 властивість захисту організму від живих істот речовин, які несуть у собі чужорідну генетичну інформацію. Порушення імунітету призво дить до таких явищ:
Імунні реакції організму на дію конкретного антигену мають висо ку специфічність. Однак резистентність організму до вірусів і бактерій залежить не тільки від специфічних імунних реакцій, а й від неспеци фічного захисту. Важливим бар'єром на шляху проникнення в організм бактерій і вірусів стають:
Гуморальні фактори імунного захисту Ці фактори філогенетично більш давні, дозрівають і беруть участь у захисних та адаптивних реакціях організму перед початком доскона ліших імунних механізмів, беруть на себе функцію захисту до моменту остаточного дозрівання специфічної імунної системи, що має велике значення для плода, новонароджених дітей та дітей раннього віку. У процесі еволюції людини значно удосконалювалась фагоцитарна ре акція захисту. Вчення про фагоцитарну активність організму розробив 1.1. Мечников. Фагоцитоз - процес поглинання і перетравлювання антигенів малорухомими тканинними макрофагами та лімфоцитами, що цирку люють у крові. До макрофагів належать великі мононуклеарні клітини - моноцити, до мікрофагів - нейтрофіли. Після внутрішньоклітинного перетравлювання антигену нейтрофіли гинуть. Продукти лізису клі тин поглинаються макрофагами. У свою чергу макрофаги передають інформацію про антигени Т- і В-лімфоцитам, які відповідають за спе цифічний імунний захист, тобто за утворення антитіл. 23 Функція фагоцитозу нейтрофілів формується у плода на 20-23-му тиж ні ембріогенезу. Пізніше розвиваються реакції макрофагів. Протягом внутрішньоутробного розвитку реакції фагоцитозу вдосконалюються і до моменту народження дитини досягають рівня, що відповідає до рослому організму. У новонароджених дітей фагоцитарна фаза погли нання чужорідних частинок виражена добре, а завершальна фаза пе ретравлювання недостатньо розвинута, значно знижена. Формування цієї фази фагоцитозу завершується на 6-12 місяці життя дитини. Деякі мікроорганізми (пневмококи, гемофільна паличка, клебсієла) не пере травлюються під час завершальної стадії фагоцитозу. Тому в немовлят часом розвивається інфекційний процес саме такої етіології. У дітей можуть спостерігатися первинні й вторинні дефекти фа гоцитарної активності мікро- і макрофагів. Первинні дефекти спо стерігаються з покоління до покоління, вони пов'язані з дефектом X-хромосоми або з автосомним рецесивним геном. Вторинні дефекти розвиваються на тлі медикаментозної терапії, а саме в разі тривалого застосування цитостатичних препаратів. Важливу роль у реакціях місцевого імунітету відіграє лізоцим (мал. 2). Лізоцим - білок, який лізує мукополісахариди бактеріальних оболонок, особливо грампозитивної мікрофлори. Його дія посилюється секреторними імуноглобулінами А. Вміст лізоциму в різних клітинах і речовинах різний і становить на 1 кг маси тіла такі величини: лейкоци ти - 10 г; сльоза -7 г; слина - 0,2 г; плазма крові - 0,2 г.  Він також міститься в грудному молоці, печінці, серці, на слизових оболонках дихальних шляхів. У новонароджених дітей вміст лізоциму перевищує його вміст у дорослої людини. З віком дитини рівень його знижується. Противірусну активність мають в організмі інтерферони. Інтерфе рон - біюк, який має видову специфічність і низьку активність. Його утворення в організмі відбувається разом з розмноженням вірусів. Інтерферон проявляє акгивність у період внутрішньоклітинної репро дукції вірусів. Він може впливати на внутрішньоклітинних паразитів, які спричиняють малярію, токсоплазмоз, рикетсіоз, хламідіоз тощо. Інтерферон посилює фагоцитоз, підвищує стійкість організму до екзо-й ендотоксинів, гальмує клітинний ріст пухлин. Найактивнішими продуцентами інтерферону є лейкоцити, але ін терферони виробляють майже всі клітини організму під час інфікуван ня організму вірусами. Відразу ж після народження у дітей спостеріга ється висока продукція інтерферону, але у віці 1 рік ця активність зни жується, потім з віком поступово підвищується і досягає максимуму в 12-18 років. Складну ферментативну систему неспецифічного захисту організ му являє собою комплемент. Система комплементу складається з білків крові, які призводять до лізису клітинних антигенів (вірусних часток, клітин, що інфіковані вірусами, бактеріями, мікоплазмами, найпрості шими, клітинами пухлин). До системи входять 11 компонентів комп лементу і 3 інгібітори. Якщо активується вся система комплементу, то проявляється його цитоплазматична дія. Активація комплементу відбу вається двома шляхами: класичним і альтернативним. На першому шля 7 років 20-25 років Новона роджена дитина  Мал. 3. Середні величини вмісту пропердину в організмі дітей та дорослих. 25 ініціатором активації є комплекс антиген-антитіло. Альтернативний шлях активується пропердином. Активність системи комплементу в новонароджених низька, вона становить 50 % активності в дорослих людей. У дітей активність систе ми комплементу швидко нарощується. Пропердин - білок, який міститься в бета-, гамма-глобуліновій та інших фракціях сироватки крові. Вміст пропердину різний у дітей і дорослих (мал. 3). Він активує комплемент і разом з ним забезпечує інактивацію бактерій і вірусів. Відомі захворювання, в основі яких лежить генетично зумовле ний дефіцит системи комплементу. Набутий дефіцит різних компо нентів комплементу діагностують при геморагічному васкуліті, гломе рулонефритах, синдромі системного червоного вовчака, поліомієліті, артритах. Гнійно-септичні інфекції теж знижують деякі компоненти комплементу. Критичні періоди розвитку дитини Переддошкільний вік (від двох до трьох років) характеризується поступовим удосконаленням функціональних можливостей дитячого організму. В цьому періоді проходить формування складних функцій мозку, швидкий розвиток мови. Проте психічні процеси, які швидко формуються, уміння, навички ще перебувають у стадії становлення, тому вони недостатньо стійкі. Діти легко збуджуються і важко при стосовуються до будь-яких змін умов життя, з'являється велика ураз ливість центральної нервової системи. Опірність організму дитини до різних хвороботворних впливів ще залишається значно зниженою, тому в цьому віці діти більше схильні до гострих захворювань, ніж на першому році життя. На третьому році життя у дитини сповільнюється інтенсивність фі зичного розвитку, яка характерна для перших двох років. Підвищується працездатність нервової системи (тривалість неспання збільшується на 6-6,5 год). Проходить дальший розвиток мови, сенсорики, орієнту вально-пізнавальної діяльності, вдосконалюються рухи. Процес розвит ку дитини третього року життя залежить від рівня, досягнутого нею до двох років. Зокрема, великі зміни у психіці, розумовий розвиток пов'язані з розвитком мови. Швидко збільшується словниковий запас. Мова у цьому віці стає основним засобом спілкування з дорослими та з ровесниками. Поступово підвищується опірність організму до шкід ливих впливів зовнішнього середовища та фізична витривалість дітей. 26 Швидкий темп морфологічного і функціонального розвитку всіх орга нів і систем, незавершеність імунітету сприяють тому, що діти ранньо го віку хворіють від незначних порушень у харчуванні та гігієнічному догляді, від контакту з будь-яким інфекційним захворюванням. Кожна перенесена гостра недуга може бути причиною розвитку хронічних хвороб, сприяти відставанню у фізичному або нервово-психічному роз витку дитини, між якими існує дуже велика взаємозалежність. Для забезпечення нормального розвитку та повноцінного здоров'я дитини раннього віку велике значення має спостереження та особлива увага дорослих. Оскільки малюк не може організувати своє життя без тісного контакту з дорослими, його здоров'я і розвиток забезпечуються лише під час виконання завдань фізичного, розумового доброзичливо го та естетичного виховання. Дошкільний вік (від чотирьох до шести-семи років) характери зується початком самостійного існування дитини, розширенням кон тактів зі світом. Триває дальший морфологічний ріст і функціональне вдосконалення всіх органів і систем. До кінця дошкільного періоду по чинається заміна молочних зубів. Відбувається інтенсивний розвиток інтелектуальних здібностей дитини. У цьому віці часто з'являються травми внаслідок великої допитливості малюка та відсутності власно го досвіду. Тому правильна організація середовищ у дитячих закладах і вдома, введення у процес виховання елементів трудового і суспільного виховання є найкращим засобом профілактики можливих дефектів у розвитку та здоров'ї дитини дошкільного віку. Слід пам'ятати, що діти у цьому віці ще відрізняються підвищеною уразливістю, легко підда ються гострим дитячим інфекціям та іншим захворюванням. Одне з основних завдань дошкільного закладу - підготовка дітей до школи. Дослідженнями підтверджено, що для деяких дітей (10-12 %) режим і програми початкової школи досить важкі. Проблему функці ональної готовності (зрілості) окремих органів і систем дитячого ор ганізму до виконання вимог школи («шкільна дорослість») вивчають педагоги, психологи, лікарі. Підтверджено, що деякі «недозрілі» діти повністю не можуть засвоїти навчальної програми, інші справляють ся з навантаженням, але з надзвичайним напруженням організму, що може спричинити розвиток різних порушень їх здоров'я, зокрема не врозів. Дітей, які своєчасно не оволоділи уміннями і навичками, перед баченими програмою дитячого садка, вихователь скеровує до лікаря. Враховуючи його рекомендації, педагог проводить з такими дітьми ін дивідуальні заняття. Таким чином, для здійснення завдань підготовки дітей до школи важливе поєднання зусиль лікарів і педагогів. |