Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
27 Молодший шкільний вік (від шести-семи до десяти років) харак теризується подальшим розвитком функцій півкуль головного мозку, змінюється співвідношення між основними фізіологічними процесами - збудженням і гальмуванням, кора головного мозку все більше домі нує над підкорковою ділянкою з її вегетативними центрами. На цей фізіологічний процес виразно впливають умови навколишнього се редовища, зокрема виховання і навчання дитини, а також її особистий «життєвий досвід». Посилено розвивається м'язова та ендокринна системи, зокрема статеві залози впливають на формування будови тіла та психофізіологічних процесів в організмі хлопчиків та дівчаток. Так зі сторони ендокринних залоз відзначається вплив секреції статевих залоз, поси люється гормональний вплив щитовидної залози, зберігається і навіть збільшується значення гіпофізу та помітно послаблюється роль загруднинної залози (тимусу). В цьому віці часто виникає астенія (підвище на втомлюваність), якій, в основному, сприяють умови життя дитини; порівняно часто виникають ендокринні дисфункції (порушення функ ції). У патології дітей молодшого шкільного віку частіше, ніж у дітей дошкільного віку, спостерігаються ревматизм, вроджені захворювання серця, нервової системи та ін. Останнім періодом розвитку дітей є період статевого дозрівання (пубертатний період - підлітковий вік). Підлітковий вік характеризу ється тим, що хвороби мають своєрідний відтінок: частіше зустріча ються психоневрози, функціональні розлади серцевої діяльності, ано малії (відхилення) статевої системи. Гострі дитячі інфекції виникають рідко. Значні загострення може дати туберкульз. Перебіг більшості за хворювань в основному такий самий, як і в дорослих. 1.1.4. Здоров'я та його складові Здоров'я - це природний динамічний стан організму, який ха рактеризується його самоврівноваженістю і врівноваженістю з на вколишнім середовищем у духовному, фізичному, а також соціальному плані й ефективно протидіє захворюванням. У Статуті Всесвітньої ор ганізації охорони здоров'я зазначено, що «здоров'я — це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсут ність хвороб та фізичних вад». Природа людину наділила досконалим функціональним організмом із універсальним захистом від усіляких зовнішніх і внутрішніх негативних 28 впливів. Проте здоров'я слід розглядати не як щось набуте й не змінне, а як стан організму, котрий постійно змінюється. Тому потрібно завжди стежити за своїм здоров'ям і підтримувати його в гармонійній рівновазі з довкіллям, а для цього слід вести здоровий спосіб життя. Рівновага людини з навколишнім світом - це насамперед її ком фортне самопочуття в ньому. Такий стан передбачає сприятливе по єднання як природних (температура повітря, атмосферний тиск та інші фізичні параметри), так і соціальних (культура, побут, суспільно-ви робничі відносини) умов життя. Внутрішня рівновага організму людини - це збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нерво вої, гуморальної та ін. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості. Духовний аспект здоров'я визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума у спілкуванні з іншими людьми. Невід'ємною час тиною духовного здоров'я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість. Психологічний аспект здоров'я - це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційно го комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту. Фізичний аспект здоров'я передбачає оптимальне, тобто без іс тотних відхилень функціонування всіх систем організму людини (сер цево-судинної, дихальної, м'язової та ін.). При цьому поняття «фізич не здоров'я» пов'язують із умінням володіти своїм тілом, фізичною витривалістю, високим рівнем працездатності. Розуміння здоров'я як багатоаспектної системи дозволяє правильно усвідомлювати його значення в житті людини й суспільства. Кожна особа прагне прожити довге плідне життя. Суспільство, зі свого боку, зацікавлене у здоров'ї громадян, оскільки тільки здорові громадяни зможуть принести макси мальну користь для його розвитку. 1.1.5. Поняття про хворобу, періоди розвитку хвороби Хвороба - порушення життєдіяльності організму під впливом шкідливих подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища. При цьому знижується пристосованість живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його захисні сили. 29 Причини хвороби (етіологія) - це хвороботворні (патогенні) мі кроби (стрептококи, пневмококи, дизентерійна паличка та ін.) і віруси. Мікроби й віруси попадають в організм здорової людини безпосеред ньо від хворої {інфекція передається повітряно-крапельним шляхом), коли вона заражує інших під час кашлю, чхання, розсіюючи слину, слиз із зіва та верхніх дихальних шляхів, харкотиння. Інфекція також заноситься із харчовими продуктами, забрудненими тими або інши ми мікроорганізмами через споживання немитих овочів або фруктів, брудні руки, через предмети, забруднені виділеннями хворого, а також через пил. Гнійні мікроорганізми можуть попадати у кровоносне русло здорової людини через подряпини, садна на шкірі, викликаючи гній ничкові захворювання. Велику групу захворювань, які спричиняються живими збудника ми, утворюють паразитарні хвороби. Найпоширенішими є глистяні захворювання, або інвазії. Найчастіше зараження глистами виникає внаслідок заносу яєць глистів у травний тракт здорової людини (брудні руки, контакт з домашніми тваринами, які можуть бути носіями глистів). У багатьох випадках паразитарні та інфекційні захворювання передаються кровососними комахами, зокрема малярійні комарі пере дають малярію, кліщі - енцефаліт та інші захворювання. Слід відзна чити, що інфекційні захворювання викликає не тільки попадання в організм інших хвороботворних мікробів, а й слабка його опірність. Ослаблення організму внаслідок виснаження, недоїдання, переохоло дження, фізичних і нервових перевантажень значно знижують його опірність до інфекційних захворювань. Негативний вплив мають і механічні явища - струс мозку, забої, пора нення, переломи кісток (відкриті та закриті), вивихи суглобів, перенесені травматичні операції тощо, післяопераційні ускладнення. До фізичних факторів, що сприяють розвитку недуг, належать охолодження (поліартрит, гломерулонефрит, пієлонефрит), перегрі вання (тепловий удар, перебування на висоті понад 3500-4000 м над рівнем моря (висотна хвороба), перехід від підвищеного атмосферного тиску до нормального (кесонна хвороба), вплив радіонуклідів (проме нева хвороба, лейкемія, анемії). До хімічних належать кислоти, основи, алкоголь, метали-токсиканти (талій, кадмій, цинк, молібден, свинець). Оптимальна кількість хімічних елементів в організмі людини є запорукою її фізичного і пси хічного здоров'я, розвитку, активної життєдіяльності. Будь-який їх дисбаланс може свідчити як про певні негаразди в зовнішньому середо вищі, так і про певні дисфункції, захворювання організму. 30 Розвитку захворювання сприяють соціальні та професійні факто ри - епідемічні захворювання, авітамінози, спричинені неповноцінним харчуванням, порушення правил охорони праці, а також тривалі не гативні емоції, які впливають на нервово-психічну сферу. Причиною захворювань можуть бути алергічні фактори. Алергія - підвищена чутливість організму до різних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища. Алергічні реакції бувають швидкими і сповільненими. До швидких належить важкий патологічний стан - анафілактичний шок. Такі реакції виникають швидко і розвиваються через 15-20 хв після контактування організму із алергеном. До сповільнених алергічних реакцій організму належать такі, які виникають через декілька годин, днів. Це патологічні розлади, наприклад, ураження шкіри (дерматити) внаслідок дії рослинних (пилок квіток) або промислових (фарби) алер генів. Прикладом захворювання, де велике значення мають алергічні фактори, може бути бронхіальна астма. Розвиток алергічних захворювань пов'язаний також зі спадковіс тю. Спадкові ознаки можуть передаватися потомкам. Несприятлива спадковість інколи є причиною виникнення цукрового діабету, гіпертонічної і коронарної хвороб та ін. Хвороба не завжди проявляється вираженими клінічними симпто мами з самого початку. Розрізняють такі періоди в розвитку хвороби:
- кінець хвороби (видужання, рецидив, хронічна форма, смерть). Під час прихованого, або латентного періоду завдяки опірності організму, його пристосувальним реакціям до того або іншого хворобо творного фактора відсутні суб'єктивні, а в деяких випадках - об'єктивні симптоми. Наприклад, після впливу на організм радіоактивних випро мінювань симптоми променевої хвороби спочатку відсутні. Внаслідок розвитку атеросклерозу атероматозні бляшки, які є в тих або інших ді лянках серцево-судинної системи (відкладання холестерину), довго не проявляються клінічно. Продромальний період - відрізок часу від перших ознак хвороби до повного її прояву. Іноді цей період має яскраві клінічні прояви (кру позна пневмонія, дизентерія), в інших випадках симптоми невиражені, наприклад, безпричинна веселість (ейфорія) при гірській хворобі. 31 Період виражених проявів, або період розпалу хвороби характе ризується певним розвитком клінічної картини, появою специфічних симптомів і синдромів захворювання: судоми при недостатності при-щитоподібних залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, глюкозурія, поліурія) у хворих на цукровий діабет. Кінець хвороби може бути наступним: одужання (повне і неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть. У період видужання провідні симптоми цього захворювання про ходять, залишаючи наслідки (наприклад, після інфекційних захворю вань - відчуття слабкості, зменшення маси тіла тощо). Характер перебігу хвороби може бути гострим, підгострим, хро нічним. Гострі захворювання: грип, отруєння різними речовинами, крупозна пневмонія (фібринозне запалення легенів), дизентерія, гепа тит (запалення печінки) та ін. Внаслідок недостатнього лікування (не дотримання лікарських рекомендацій, порушення режиму) гострі захво рювання можуть мати хронічний перебіг (наприклад, гостре запалення печінки переходить у хронічний гепатит - хронічне запалення печінки). Підгострий перебіг - це перехідний період між гострою і хроніч ною формою, наприклад, перехід гострого нефриту (запалення нирок) у хронічний. Покращення стану внаслідок хронічного перебігу під впливом лі кування називається ремісією (наприклад, ремісія при хронічному га стриті). Рецидивом називається поява симптомів хвороби після тривалої їх відсутності (рецидив виразкової хвороби). У процесі перебігу того або іншого захворювання можуть виникати ускладнення (внаслідок жовчевокам'яної хвороби - розрив жовчевого міхура й запалення оче ревини). Кожне захворювання проявляється відповідними ознаками, які на зиваються симптомами. Наприклад, кашель є ознакою (симптомом) запалення бронхів - бронхіту. Симптоми можуть бути суб'єктивними (наприклад головний біль при гіпертонічній хворобі, що відчуває сам хворий) та об'єктивними (при ваді серця прослуховується шум під час огляду серця за допомогою фонендоскопа). Симптоми бувають не тіль ки клінічними, вони визначаються також за допомогою лабораторних, рентгенологічних, електрокардіологічних, ультразвукових та - гомогра фічних методів. На основі зіставлення й аналізу низки симптомів можна зробити висновок про те, якими захворюваннями хворіє людина. Виз начення хвороби на основі досліджень хворого називається діагнозом. Діагноз визначає лікар, проаналізувавши сукупність ознак хвороби, які мають єдине патогенетичне походження й називаються синдромом. 32 Основні шляхи попередження захворювань Захворюваність дітей у різні вікові періоди не однакова й зале жить від різних причин, у тому числі й соціальних. У дитячому віці захворюваність іноді буває наслідком внутрішньоутробного розвитку, наприклад недоношеності. Пізніше діти хворіють на катар верхніх ди хальних шляхів, грип, бронхіт. Найчастіше ці захворювання бувають у немовлят та в період першого дитинства. Для цих періодів також є характерними пневмонія, отити, шлунково-кишкові хвороби. У кінці першого і на початковому періодах другого дитинства дещо зростає відсоток інфекційних хвороб. До хронічних захворювань дітей цього вікового періоду належать ревматизм, тонзиліт. Часто спостерігаються порушення серцево-судинної системи, знижується гострота зору. Не слід трактувати переважання тих або інших захворювань для певного вікового періоду як щось фатальне. Виникнення цих хвороб багато в чому залежить від організації санітарних і протиепідемічних та оздоровчих заходів, а також від системи фізичного виховання. Завдання санітарної освіти. Завдання санітарної освіти полягає у сприянні розвиткові санітарної самодіяльності учнів, у вихованні та закріпленні навичок гігієнічної поведінки в побуті та праці, у забезпе ченні успішного проведення лікувально-профілактичних і санітарно-протиепідемічних заходів у школі, в ознайомленні учнів із найважливі шими подіями й досягненнями в галузі охорони здоров'я. Сьогодні в школі в 1-9 класах читається предмет «Основи здоро в'я», на якому учні отримують початкову валеологічну освіту та освіту з основ безпеки життєдіяльності й деяких питань долікарської допомо ги. В старшій школі є предмет «Медико-санітарна підготовка». А крім цього, проводиться позакласна й позашкільна санітарно-освітня робота як важливе доповнення до навчальної роботи з гігієнічного виховання дітей. До змісту позакласної санітарно-освітньої роботи входять тур бота про здоров'я людей, дотримання особистої гігієни, режиму дня, гігієни харчування, гігієни дівчини і юнака, підтримання чистоти в на вчальних приміщеннях, удома та ін. Важливу сторону санітарної освіти становить гігієна фізичної і ро зумової праці. Дуже важливо, щоб різні щеплення, запобігання тубер кульозу, глистам, оздоровлення порожнини рота школярів тощо поєдну валися з відповідною санітарно-освітньою роботою серед батьків. Види санітарно-освітньої роботи. Санітарно-освітню роботу в класі, поза класом і школою треба проводити із застосуванням різ номанітних методів, форм, засобів. Широко потрібно використовувати 33 в санітарній освіті лекції та бесіди медичних працівників, учителів і добре підготовлених членів Товариства Червоного Хреста. Певний успіх у санітарно-освітній роботі має проведення вікторин, олімпіад, вечорів запитань і відповідей на теми профілактики захворювань на СНІД та туберкульоз. Лекції і бесіди проводять під час класної години, зборів, іноді вла штовують тематичні вечори тощо. Не менше значення у проведенні санітарно-освітньої роботи має пропаганда книг про охорону здоров'я. Для цього в «куточку здоров'я» оформляють вітрини з брошурами та книжками, вивішують список лі тератури. Важливе значення в поширенні друкованого слова має проведення читацьких конференцій, де презентуються книги про охорону і зміц нення здоров'я. Особливе місце в санітарно-освітній роботі займають санітарні стінгазети й бюлетені. Неабияке значення у прищепленні дітям гігієнічних навичок має організація в школі постійних і пересувних виставок з охорони здо ров'я, а також демонстрування санітарно-освітніх кінофільмів у поєд нанні з лекцією та бесідою. На вечорах з охорони здоров'я показують інсценовані твори, ляль кові вистави, декламують вірші, читають уривки з художніх творів. Комбіновані масові форми позакласної і позашкільної роботи з санітарної освіти включають проведення зльотів санітарного активу шкіл, Дня охорони здоров'я, свят чистоти, «Лікар Айболить у гостях у школярів» та ін. Усі названі форми санітарно-освітньої роботи готують і проводять спільно медперсонал школи і вчителі. Санітарна самодіяльність школярів. Однією зі складових частин санітарно-гігієнічного виховання учнів є розвиток санітарної ініціати ви й самодіяльності. Основу санітарної самодіяльності учнів початко вих класів становлять санітари, а в старших - санітарні пости. Вони допомагають учителям і медичним працівникам забезпечити високий рівень санітарної культури в школі, виховати навички чистоти та охай ності в учнів, допомагають проводити огляд і заходи щодо запобігання занесенню інфекцій у школи, надають першу допомогу при нещасних випадках. У школах можна створити рейдові бригади санітарно-гігієнічної пропаганди. Завданням їхньої роботи є виявлення та усунення хиб у санітарному стані школи, у гігієнічній поведінці учнів, у домашньому побуті дітей. 34 Санітарна освіта батьків. Основу змісту санітарної освіти бать ків становлять питання гігієни дітей, режим дня. гігієна харчування та ін., про які вже згадувалось. Особливе місце приділяється роз'ясненню батькам небезпеки зараження дітей інфекційними хворобами й потребі проведення профілактичних заходів. У санітарно-освітній роботі з батьками застосовуються такі ж ме тоди й форми. Заходи здійснюються зокрема шкільними, міжшкільни ми й батьківськими університетами і школами здоров'я. Санітарно-гігієнічна підготовка вчителів. Учитель - основний провідник гігієнічного виховання і навчання у школі. Тому йому по трібні знання з анатомії, фізіології та гігієни школяра. Проте частина цих знань забувається, а частина з часом втрачає наукову повноцін ність, тобто з'являються нові методи лікування, профілактики та нові дослідження процесів в організмі. До системи підвищення кваліфікації вчителів треба включати питання підвищення рівня валеологічної під готовки до роботи з дітьми та підлітками, інфікованими ВІЛ та хвори ми на СНІД, туберкульоз тощо. 1.2. ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ, ЯКІ НАБУЛИ СОЦІАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ 1.2.1. Загальна характеристика інфекційних хвороб Людину все її життя оточує велика кількість різних мікро організмів, таких як віруси, бактерії, одноклітинні, гриби тощо. Багато з них є патогенними, тобто здатними викликати певні захворювання. Наприклад, віруси викликають понад 200 інфекційних хвороб у люди ни (віспу, поліомієліт, енцефаліт, кір, СНІД, злоякісні новоутворення, гепатит, тропічну лихоманку та ін.), що супроводжуються високою ле тальністю. Всі мікроорганізми можна поділити на три групи — сапрофіти, умовнопатогенні та патогенні. Сапрофіти - це мікроорганізми, які не спричиняють заразних хвороб. Умовнопатогенні мікроорганізми в організмі є завжди, але спри чиняють хворобу лише за певних умов (переохолодженні, порушенні санітарно-гігієнічного режиму, зниженні захисних механізмів тощо). Патогенні мікроорганізми здатні викликати інфекційну хворобу - патогенність. Вони мають властивість спричиняти захворювання та виділяти особливі отруйні речовини — токсини. Процес вторгнення патогенних мікроорганізмів в організм людини та їх розмноження з наступним розвитком хвороби називається інфіку ванням. Наслідком інфікування є інфекційна хвороба - взаємодія па тогенного мікроорганізму з організмом людини, що супроводжується відповідною реакцією останнього. Взаємодія мікро- і макроорганізму зовні може не проявлятись. У таких випадках перебіг інфекційного про цесу безсимптомний, що супроводжується певною імунною відповід дю. Людина в такому випадку є бактеріо- або вірусоносієм. Інфекційні хвороби мають особливість швидко поширюватись серед людей. Якщо інфекційним захворюванням охоплюються великі групи людей, пов'я зані між собою ланкою зараження, говорять про епідемії. Поширення інфекційних захворювань на цілі континенти або на всю земну кулю характеризується терміном «пандемія». Поодинокі захворювання, що з'являються від випадку до випадку, називають спорадичними. Характерною особливістю гострих інфекційних захворювань є ци клічний перебіг. Виділяють чотири періоди циклу: інкубаційний, продромальний, період розвитку хвороби, реконвалесценсія. 36 Інкубаційний (прихований) період - це час від проникнення збуд ника в організм до появи перших ознак хвороби. Він триває від кількох годин до кількох діб або навіть років. У цей період відбувається актив не розмноження збудника і накопичення в організмі людини продуктів його життєдіяльності. Продромальний період, або період передвісників характеризуєть ся появою перших ознак хвороби загального характеру (нездужання, загальна слабкість, головний біль, погіршення апетиту тощо). Його тривалість - 1—4 доби. У період розвитку хвороби стають помітними типові для неї озна ки, які з'являються у певній послідовності. Протягом реконвалесценсії спостерігається зменшення інтоксика ції, виразності та прояву специфічних ознак. Організм звільняється від мікробів, видужує. Проте можливі й рецидиви - перехід у хронічну форму, а також летальний кінець. Складовими компонентами епідемічного процесу є джерело ін фекції, механізм поширення інфекції і сприйнятливе до даного захво рювання населення. Джерелом тієї чи іншої заразної хвороби можуть бути хворі люди або тварини з клінічно-вираженою, стертою або атиповою формою хвороби та носії збудника. Заразні хвороби, джерелом інфекції яких є людина, називаються антропонозами. Хвороби, джерелом інфекції яких є тварини - зоонозами. Деякі заразні хвороби (черевний тиф) мо жуть передаватися не тільки через хворих осіб, а й через тих, які виду жали, але в їхньому організмі ще залишилися хвороботворні мікроби. Джерелом поширення таких інфекцій, як чума, туляремія, кліщовий енцефаліт тощо є гризуни. Існують такі основні шляхи передачі інфекції: контактний, пові тряно-крапельний, фекально-оральний, трансмісивний. Шляхом пря мого контакту передаються венеричні захворювання, СНІД, короста, деякі грибкові захворювання шкіри, лептоспіроз, ящур і т. ін. Досить часто збудник передається через руки хворої людини, яка, торкаючись різних предметів, залишає на них мікроби. Найчастіше таким контакт но-побутовим шляхом передаються кишкові інфекції. Повітряно-кра пельним шляхом передаються збудники грипу, вітрянки, віспи, каш-люка, туберкульозу; фекально-оральним - дизентерії, черевного тифу, паратифів. Трансмісивний спосіб передачі збудника забезпечують чле нистоногі. Сприйнятливість організму людини до збудника інфекції є тре тьою ланкою епідемічного ланцюга. При цьому важлива не стільки |