Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
37 сприйнятливість окремої людини, скільки загальна сприйнятливість населення до даної інфекції. Так, до деяких інфекційних хвороб (напри клад, грип) існує загальна висока сприйнятливість, до інших - низька. Залежно від шляхів проникнення збудника в організм і його виді лення та місця локалізації інфекційного процесу в організмі розрізня ють чотири види інфекцій: інфекції дихальних шляхів, кишкові інфекції, інфекції зовнішніх покривів і кров'яні інфекції. Імунітет Виникнення інфекційного захворювання тісно пов'язане з сприй нятливістю організму людини до нього. Сприйнятливість до захворювань - це здатність реагувати на вторгнення в організм збудників інфекцій розвитком хвороби. Несприйнят ливість людини до збудників інфекційних захворювань забезпечується факторами специфічної несприйнятливості (імунітет) і неспецифічної фізіологічної резистентності (НФР). До неспецифічних факторів імунітету як таких, що перешкоджа ють проникненню мікроорганізмів в організм га діють бактерицидно, належать:
НФР організму можна зміцнювати. Для цього використовують різ номанітні гігієнічні заходи: раціональне харчування, загартовування, раціональний режим праці й відпочинку, оптимальний руховий режим. Захист організму від пошкоджуючих подразників, які несуть на собі генетично сторонню інформацію, називається імунітетом. Основою специфічного, тобто протиінфекційного імунітету є не сприйнятливість до мікроорганізмів та їх життєдіяльності. Імунітет пов'язаний зі спадковими і набутими механізмами, які запобігають про никненню в організм і розмноженню в ньому збудників захворювань та сприяють знешкодженню продуктів їх життєдіяльності (токсинів). Він є проявом імунної системи (лімфовузлів, селезінки, кісткового мозку, вилочкової залози - лімфоїдних органів). Імунна система не лише захищає 38 організм від збудників захворювань, а й знищує злоякісні кліти ни, бере участь у відторгненні пересаджених органів, контролює нор мальний розвиток плоду і захищає новонародженого, діалізує відмерлі тканинні структури. Імунний процес - це утворення в організмі специфічних антитіл у відповідь на проникнення в нього збудників інфекції (антигенів). Особливістю антитіл є їх здатність специфічно взаємодіяти з відпо відними антигенами. Антитіла можуть нейтралізувати токсини (анти токсини), розчиняти мікроорганізми (бактеріолізини), зумовлювати випадання в осад білкових решток, що утворились внаслідок руйнуван ня мікроорганізмів, склеювати мікроорганізми (аглюти ніни) тощо. Розрізняють імунітет вроджений і набутий. Вроджений імунітет стійкий, він наслідується спадково, що пов'я зано з біологічними властивостями організму. Наприклад, домашні тварини не хворіють на венеричні хвороби людини, а людина не хворіє на чуму великої рогатої худоби. Набутий імунітет виробляється у тварин і людини після перене сення ними якої-небудь хвороби (природно набутий імунітет) або після щеплення вакцинами, до складу яких входять мертві/ослаблені збудни ки даного захворювання (штучно набутий імунітет). Ще виділяють ак тивний і пасивний імунітет. Активний імунітет утворюється при без посередньому перенесенні організмом даної хвороби; пасивний - при введені в організм готових антитіл (сироватки крові з організму, який перехворів на дану хворобу). Активний імунітет довготривалий, пасив ний - короткий, декілька тижнів. Діти до 3-місячного віку володіють «материнським імунітетом». Цей вид імунітету зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, які передаються від матері через плаценту або з молоком (молозивом). Він може бути у дитини за наявності мате ринського імунітету до певної інфекції. Профілактика інфекційних захворювань включає в себе комплекс заходів. Перша група - це державні загальносанітарні заходи, які передбача ють поліпшення умов праці та побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд із врахуван ням санітарних і протиепідемічних вимог. Такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізації, також спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами. Друга група - це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямо вано з урахуванням всіх трьох ланок епідемічного процесу (джерела 39 інфекції, механізму її передачі та сприйнятливої частини населення). Заражену людину та носія (бактеріо- або вірусоносія) як джерело ін фекції ізолюють від оточуючих і лікують (інфікованих тварин, як пра вило, знищують). З метою попередження поширення інфекції за межі епідемічного вогнища застосовують карантин - комплекс адміністра тивних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хво рих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для знищення збудника хвороби проводять дезінфекцію і дератизацію (знищення гризунів-переносників хвороб). Третя група - підвищення рівня санітарної культури населення. За умови комплексного і своєчасного проведення протиепідеміч них заходів можна запобігти багатьом інфекційним захворюванням, а деякі з них - знищити зовсім. Щеплення Для формування імунітету до певних інфекційних захворювань в Україні проводять вакцинації. Вакцинопрофілактика с специфічною профілактикою, спрямованою проти певних інфекційних захворювань. Вона здійснюється за рахунок щеплень. При щепленні в організм вводять специфічні антигени. У відповідь на це він активно виробляє специфічний імунітет. Як антигени можуть використовуватися вакцини, токсини, антитоксини. Живі вакцини міс тять живі, але послаблені тим чи іншим засобом збудники. Прикладом таких вакцин для імунізації є вакцини проти віспи, сказу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу, туляремії, грипу, поліомієліту тощо. Вбиті вакцини (нагріванням або хімічними речовинами культури мікробів) викорис товуються проти черевного тифу, паратифів А і Б, дизентерії, холери, кашлюку, висипного тифу та ін. Крім того, існують полівакцини (проти тифу, паратифів, дизентерії і правця; кашлюку, дифтерії і правця тощо). Прикладом антитоксину, що знешкоджений дією 0,3 -0,4 % формаліну з термічною обробкою, є дифтерійний і правецький анатоксини. Після щеплення формується штучний активний імунітет. Ефек тивність щеплення залежить від реактивності організму, стану здоров'я під час щеплення, повноцінності харчування. Для підтримання імунітету на належному рівні через певні періо ди повинна проводитись ревакцинація. При проведенні щеплення можливі післящепленеві реакції: за гальні та місцеві. Згідно з наказом МОЗ України за № 276 від 31.10.2000 р., розроб лено «Календар профілактичних щеплень в Україні»; 40
Існують певні медичні протипоказання щодо проведення профі лактичних щеплень. Планове щеплення відкладається до одужання від гострих захво рювань та загострення хронічних. Щеплення БЦЖ і пробу Манту не роблять протягом 4-х тижнів після перенесеного кіру, щеплення проти нього або контакту із хворим на кір. Щеплення проти кіру, епідемічного паротиту, коревої краснухи піс ля введення імуноглобуліну проводяться не раніше ніж через 3 місяці. Дітям, які лікувалися цитостатиками і кортикостероїдними препа ратами, можна проводити щеплення через 1 місяць після їхньої від міни. Протипоказані щеплення особам, які мали тяжкі ускладнення після введення вакцин і анатоксинів у вигляді анафілактичного шоку, алергію, прогресуючі захворювання нервової системи, гідроцефалію, епілепсію, тяжку анемію га захворювання крові тощо. ВІЛ-інфікованим дітям без клінічних проявів СНІДу або зі слаб кими проявами не роблять щеплення проти поліомієліту і туберкульозу. Інші щеплення виконують згідно з календарем. 41 Дітей із злоякісними новоутвореннями вакцинують проти вірус ного гепатиту В. Таким чином, щеплення проводять після детального обстежен ня з метою виявлення протипоказань. Його слід проводити лише в спеціально обладнаних кабінетах, де можна надати необхідну допомо гу, якщо виникли ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться залежно від показань усьому населенню або тільки особам, які мали контакт із хворим. 1.2.2. Інфекційні хвороби крові До інфекційних хвороб крові відносять захворювання, що ви никають внаслідок потрапляння збудника безпосередньо у кров лю дини. Зазвичай перенесення інфекції відбувається паразитичними чле нистоногими (блохами, вошами, кліщами, комарами, москітами). До цієї групи належать давно відомі людству захворювання, такі як чума, висипний тиф, малярія, кліщовий енцефаліт, лейшманіоз. Більшість з них на даний час населенню України не загрожують, але в багатьох країнах Південно-Східної Азії деякі з них, наприклад, малярія, забира ють сотні й тисячі людських життів. До кров'яних інфекцій відносять також збудника СНІДу. Інфі кування вірусом, що викликає дану хворобу, відбувається лише при безпосередньому потраплянні його у кров від однієї людини до іншої. Розповсюдження зазначеної хвороби вже набуло характеру пандемії, що охопила майже всі країни світу, включаючи Україну. На жаль, за собів лікування СНІДу та методів його медичної профілактики ще не винайдено. Єдиним способом попередження захворювання є захищена поведінка, що знижує ризик інфікування. Малярія Малярія - гостре інфекційне захворювання, що супроводжується періодичними нападами гарячки, прояв яких відповідає циклу розви тку збудника малярії. Захворювання знайоме людству здавна і розпо всюджене по всій земній кулі, особливо у країнах із жарким кліматом. Збудником малярії є малярійний плазмодій із класу найпростіших, їх описано чотири види: тропічний, триденний (2 види), чотириденний. Збудник проходить складний цикл розвитку в організмі людини і комара. Джерелом хвороби є хвора людина, або носій, а переносить збуд ника самка комара. Малярія характеризується сезонніс тю, пов'язаною з активністю комарів. 42 Шлях передачі інфекції трансмісивний - при укусі комара, в ор ганізмі якого є плазмодій, або при переливанні зараженої крові. Інкубаційний період. При тропічній малярії - 8-Ю діб, при три денній - 10-14 діб, при чотириденній - 20-25 діб. Клінічні ознаки. В клінічній картині захворювання, викликаного різ ними видами збудників малярії, є багато спільного, але наявні й відмін ності. Для малярії взагалі характерні приступи гарячки, що виникають вранці: раптовий озноб, який трусить упродовж 1,5 години. При триденній малярії приступи повторюються через добу, при чо тириденній - через 2 доби. Температура тіла під час ознобу швидко піднімається і через 1-1,5 го дини досягає 41-41,5 °С. Хворі скаржаться на головний біль, нудоту, спрагу, біль у крижах, печінці й селезінці. Під час приступу збільшуєть ся печінка та селезінка. Потім температура швидко падає до 35,5-36 °С, хворий починає пітніти і засинає. Між приступами самопочуття хворо го цілком задовільне. Ускладненнями хвороби є розвиток анемії, маля рійної та/або гемоглобінурійної коми, що виникає внаслідок прийому хініну. Діагноз малярії ставиться на основі клінічної картини, епідеміо логічних та бактеріологічних досліджень, які не тільки можуть вста новити діагноз, але й з'ясувати форму захворювання. Сприйнятливість людей до малярії загальна, особливо часто хворіють діти. Невідкладна допомога. Потрібно негайно починати системне і комплексне лікування, яке проводиться специфічними протималярій ними препаратами з метою припинення нападів малярії, відновлення порушених функцій організму хворого, запобігання рецидивів, а також ліквідації носіїв. При ранній діагностиці та своєчасному, правильному лікуванні хвороба виліковується. Профілактика і протиепідемічні заходи. Запобігання укусам комарів. При виїзді за кордон у країни, де велика не безпека зараження малярією, проводять індивідуальну профілактику протималярійними препаратами. Протиепідемічні заходи направлені на знищення місць, де розмножуються комахи (осушу вання боліт), використання репелентів. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) Особлива увага світової спільноти наприкінці XX - на початку XXI століть приділяється СНІДу - хворобі, що охопила більшість країн і стала реальною загрозою для кожної людини. За прогнозами, пандемія, 43 пов'язана із поширенням вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), до 2010 року призведе до зниження середньої тривалості життя на 10-20 років, а 10—20 млн дітей взагалі залишаться без батьків. Незважаючи на зусилля вчених і лікарів, ще не знайдені ефективні медичні засоби, здатні зупинити розвиток пандемії ВІЛ/СНІДу. Найбільш сприйнятливою до ВІЛ-інфекції групою є молоді люди віком 25-30 років. Темпи поширення інфекції переважають серед жі ночої частини населення, а швидкість розвитку хвороби максимальна у дітей віком до 12 місяців. Зараз СНІД відносять до числа основних причин смерті дітей 1-4 років життя. Високими темпами хвороба про гресує в підлітковому віці на фоні загального зниження резистентності організму в період статевого дозрівання. Аналіз шляхів зараження ВІЛ, патогенез та протікання інфекції у дітей став самостійним напрямом вивчення проблеми в педіатрії. Стан здоров'я ВІЛ-інфікованих значно погіршується за наявності у них інших захворювань, особливо туберкульозу («смертоносне парт нерство»), алкоголізму, наркоманії тощо. Поширеність ВІЛ-інфекції в регіонах України нерівномірна. Най більш уражені Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Миколаївська об ласті, АРК, тобто регіони, розташовані на сході й півдні країни. Важливо відзначити, що саме схід і південь України є лідерами за кількістю спо живачів ін'єкційних наркотиків, які перебувають на обліку, а також за захворюваністю на гепатит Ь - інфекцію, що має аналогічні ВІЛ-шляхи передачі. ВІЛ/СНІД, враховуючи основні групи ризику зараження, - це бага тостороння соціальна проблема. Історична довідка про СНІД. Вперше повідомив про нову хворобу, пов'язану з ураженням імун ної системи організму, у 1981 р. американський «Щотижневий вісник захворюваності і смертності». На грудень 1982 р. вже було зареєстровано 711 випадків цієї хво роби у 16 країнах світу. В лютому 1987 р. до ВООЗ надійшли повідомлення з усіх конти нентів про 41919 випадків СНІДу в 91 країні. Сьогодні, за даними ООН, кількість людей у світі, що живуть зі СНІДом, перевищує 38 млн, з них 1,5 млн дітей. Понад 20 млн вже по мерло. У Росії перший хворий був зареєстрований у 1986 р., а в Україні -у 1987 році. |