Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
70 за межі горбиків, то процес називають закритим - виділення ор ганізмом інфекції з мокротою не відбувається. Така людина незаразна. При клінічно вираженій формі туберкульозу відбувається розпад леге невої тканини і збудник виділяється з мокротою. Цю форму називають відкритою. Для оточуючих такий хворий дуже небезпечний. Існують два основні чинники, що визначають індивідуальний ри зик зараження: концентрація мікобактерій у зараженому повітрі та три валість перебування людини у цьому середовищі. Найбільший ризик інфікування - від осіб, що виділяють бактерії, значно менший - від хворих на позалегеневий туберкульоз. Ознаки туберкульозу. Залежно від форми туберкульозу, шляхів за раження та імунних властивостей організму можливі різні прояви за хворювання. Але найбільш постійною ознакою туберкульозу є кашель, який супроводжується виділенням мокроти. Спостерігаються горлові кровотечі, задишка та біль при диханні. Підвищення температури тіла може бути незначним (37,1-37,2 °С) або сягати 39-40 °С. У хворого спо стерігається слабкість, блідість, пітливість, особливо вночі, він втра чає апетит і худне. Перебіг хвороби можливий від легкої форми, коли людина нічого не підозрює, до тяжкої - коли смерть наступає через декілька місяців. Останнім часом збільшилася кількість хворих на туберкульоз із нети повим перебігом та кількість хворих похилого віку, що раніше було рідкістю. Це призводить до несвоєчасної діагностики хвороби, тяжких ускладнень та смерті. Сьогодні в Україні помирає кожен третій із хво рих на туберкульоз (у 2000 р. - 22,3 людини на 100 тис. населення). В дитячому віці туберкульозна інфекція найчастіше проявляється у вигляді загальних розладів: слабкість, стомлюваність, відставання у вазі та рості. Поведінка дитини змінюється, вона стає кволою, дратів ливою, плаксивою, не проявляє активності в житті дитячого колективу. При медичному обстеженні відмічаються зміни лімфатичних вузлів - вони значно збільшені, ущільнені, спаяні між собою. Це свідчить про те, що туберкульозна інфекція гніздиться в лімфатичній системі. Такий стан називають бронхоаденітом і розглядають його як прояв первинно го туберкульозу. В дітей значно частіше, ніж у дорослих, зустрічаються нелегеневі форми цієї хвороби. У період статевого дозрівання часто відбувається загострення перебігу туберкульозу. Факторами ризику інфікування і захворювання дітей на туберку льоз є контакт із хворими на відкриту форму туберкульозу, відсутність або неякісне проведення вакцинації (ревакцинації") БЦЖ, часті гострі респіраторні захворювання, несприятливі соціально-побутові умови. 71 Наявність трьох і більше факторів ризику інфікування є безумовним показанням до більш ретельного обстеження дітей з метою виключен ня прихованої форми туберкульозу. Профілактика захворювань на туберкульоз включає три аспекти - соціальний, санітарний і специфічний. Соціальна профілактика - це сукупність державних заходів, спря мованих на поліпшення стану здоров'я населення: розвиток трудового законодавства, законодавства про охорону здоров'я, поліпшення матері альних умов життя, підвищення рівня санітарної культури населення. Санітарна профілактика включає заходи, спрямовані на попере дження зараження туберкульозом:
Кожна людина повинна пам'ятати, що:
Специфічна профілактика туберкульозу (БЦЖ-вакцинація). Уведення вакцини БЦЖ (імунізація) спричинює вироблення в орга нізмі специфічних захисних механізмів - імунітету. Поствакцинальний імунітет при цьому зберігається протягом 5 років (цей термін зале жить від якості вакцини, техніки вакцинації, індивідуальних особли востей організму). Уведення вакцини БЦЖ дітям раннього віку дозволяє запобігти розвитку важких форм туберкульозу - дисемінованого й міліарного туберкульозу, туберкульозного менінгіту. Імунізація цією вакциною 72 практично не впливає на захворюваність на туберкульоз дорослого на селення. В Україні БЦЖ-вакцинацію проводять всім новонародженим на четвертий день у пологовому будинку, а ревакцинацію здійснюють у 7, 12 та 17 років, а потім, до ЗО років, — через кожні 7 років. Протипоказаннями до БЦЖ-вакцинації є природжені вади розви тку, пологові травми, гострі інфекційні захворювання. Ослабленим дітям уводять менш активну вакцину - БЦЖ-М. Дітям, народженим від матерів, які хворіють на туберкульоз і виді ляють мікобактерії туберкульозу, до вакцинації проводять туберкуліно ву пробу. Якщо результати проби позитивні (тобто дитина інфікована), але ознак захворювання немає, вакцинацію не проводять і призначають хіміопрофілактику. 1.2.6. Інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом Інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, або венеричні хвороби, викликають більше ніж 20 збудників. Всі вони до сить заразні та швидко поширюються, особливо серед окремих груп населення (наркоманів, алкоголіків, повій тощо). Увага суспільства до проблеми венеричних хвороб обумовлена їх поширеністю, тяжкими наслідками для здоров'я хворого і впливом на нащадків. За класифікацією ВООЗ, хвороби, які передаються статевий шля хом, поділяють на такі групи:
Джерелом зараження венеричними хворобами є хворі люди, а чин никами, що сприяють їх поширенню, - пияцтво й алкоголізм, наркома нія, дошлюбні (особливо ранні) та позашлюбні статеві зв'язки, значна міграція населення тощо. Медико-соціальні дослідження свідчать про тенденцію до підви щення сексуальної активності молоді в усьому світі. Це результат надмірно 73 високої інформатизації через ЗМІ, які спекулюють на сексі, фор муючи до нього неадекватний інтерес. У той же час, більшість молодих людей залишається безграмотною, не маючи необхідних медико-біологічних знань, що стосуються статевих відносин, профілактики ве неричних захворювань та інших питань щодо взаємовідносин статей, зокрема, морально-етичних та психологічних. Крім того, вживання алкогольних напоїв, наркотиків, вплив молодіжної субкультури, незахищені статеві стосунки, більш висока сприйнятливість до інфекцій призводять до підвищеної захворюваності молоді та людей активного репродуктивного віку. Показники захворюваності в Україні найбільш поширених статевих хвороб на 100 тис. населення
Сифіліс Сифіліс - хронічна венерична хвороба, яка має хвилеподібний пе ребіг (періоди загострення змінюються прихованими періодами) і ви кликає ураження шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів, кіс ток, нервової системи тощо. Вважається, що сифіліс був завезений у Європу з Америки в 1493 р. експедицією Христофора Колумба. Збудник - бліда спірохета, яка проникає в організм здорової лю дини через ушкодження шкіри або слизової оболонки. У зовнішньому середовищі спірохета нестійка і швидко гине, особливо при висиханні заразного матеріалу, під впливом дезінфікуючих речовин, кип'ятіння. Джерело зараження - тільки хвора на сифіліс людина. Шляхи поширення:
74
Інкубаційний період сифілісу (час від проникнення блідої спірохети в організм до появи першого прояву хвороби - твердого шанкеру) в се редньому триває 3-4 тижні. Він може подовжуватися, якщо хворий у цей час приймав антибіотики у зв'язку з іншим захворюванням (запаленням легень, ангіною, гонореєю). Антибіотик затримує розвиток збудника й прояви хвороби на 10-90 днів. Людина відчуває себе в цей час здоровою. З появою твердого шанкеру починається первинний сифіліс. Твер дий шанкер — це безболісна виразка круглої або овальної форми, з чіт кими, дещо піднятими краями, зі щільною твердою основою червоного кольору (звідси і назва - твердий). Розміщується в місцях проникнення блідої спірохети, як правило, на статевих органах, але може бути і поза ними (на лобку), на стегнах, у порожнині рота тощо. Лімфатичні вузли, які розміщуються неподалік від шанкеру, збільшуються. Лише через місяць у хворих з'являється позитивна реакція Вассермана- специфіч на проба на наявність у крові збудника сифілісу. Вторинний сифіліс починається з появи на шкірі, на бокових по верхнях грудної клітки, живота, спини, згинальних поверхнях кінці вок, слизових оболонках ротової порожнини, носа, гортані, голосових зв'язках множинних висипів різної форми, розмірів, кольору (рожевих, червоних, жовтувато-бурих) - це свідчить про поширення збудника по кровоносних та лімфатичних судинах із первинного вогнища - твердо го шанкеру. Через 2-2,5 місяці, навіть коли хворий не лікується, висипи зника ють безслідно, але позитивні лабораторні реакції на сифіліс залишають ся. З часом знову наступає загострення хвороби. Висипи з'являються в місцях травматизації шкіри, підвищеного потовиділення, перетво рюються на великі пухлиноподібні розростання, поверхня яких запа люється. З них витікає тканинна рідина з великою кількістю спірохет. У хворих випадає волосся, уражуються нігті, суглоби, м'язи, судини, кісткова тканина, нервова система, внутрішні органи (шлунок, печінка, серце). При відповідному лікуванні збудник хвороби може бути зне шкоджений і людина одужує. 75 У разі, якщо людина не лікується, прояви хвороби можуть поступо во зникнути, не залишаючи після себе слідів. Хворий ні на що не скар житься, але він продовжує бути заразним, надзвичайно небезпечним для оточуючих - це вторинний прихований сифіліс. Загострення вторинного сифілісу інколи відбуваються багаторазо во. Через 5-6 років розвивається третинний сифіліс, який продовжу ється до кінця життя хворого. Під час розвитку третинного сифілісу відбувається руйнування тка нин, органів серцево-судинної, нервової, опорно-рухової систем (руй нуються носові кістки, спотворюються суглоби, обличчя, зникає слух, голос, виникає параліч ніг тощо). Принципи лікування хворих на сифіліс:
4. Розрізняють специфічну і неспецифічну терапію хворих на сифіліс, яка здійснюється одночасно. Специфічна терапія передбачає застосування антибіотиків пеніцилінового ряду, неспецифічна - підви щення реактивності (опірності) організму. Гонорея Збудник гонореї був відкритий німецьким вченим А. Нейссером лише в 1879 р., хоча хворобу знали ще у Стародавній Греції. Це гоно кок, що уражає слизову оболонку сечовидільного каналу, каналу ший ки матки, прямої кишки, кон'юнктиви. Проникнення гонококів у сли зову оболонку відбувається досить швидко, і вже через 3—4 дні виникає запалення. До місця запалення мігрують нейтрофіли і лімфоцити, що спричиняє гнійний процес. Гонококи нестійкі у зовнішньому середовищі, швидко гинуть під впливом висушування, кип'ятіння, дезінфікуючих речовин, проте вони досить стійки в організмі людини. Вродженого і набутого імунітету до гонококової інфекції не існує. Останніми роками статистичні показники захворюваності на гоно рею в Україні зменшилися, особливо це стосується великих міст. Але не слід забувати, що багато хворих користується послугами приватних клінік, де не ведеться відповідний облік, частина з них займається самолікуванням, 76 Тому вважається, що гонорея, як і раніше, досить по ширена, зокрема серед підлітків. Джерело зараження - хвора на гонококову інфекцію людина. Шляхи поширення такі ж, як і сифілісу, за винятком трансплацентарного. Інкубаційний період триває від декількох годин до 3-5 днів. Якщо хворий у цей час лікується антибіотиками, то зазначений період роз тягується довше, ніж на місяць. За перебігом розрізняють:
Перші ознаки гонореї у чоловіків - скарги на свербіж і печію в уретрі (сечовидільному каналі), специфічні виділення, згодом приєд нується ріжучий біль під час сечовиділення. Можливими ускладненнями гонококової інфекції у чоловіків є за палення: придатків яєчка (наслідком такого запалення, особливо дво бічного, може бути безпліддя), передміхурової залози - простати (при зводить до зниження потенції), сім'яних міхурців тощо. Гонококова інфекція у жінок проявляється у запаленні сечовиділь ного каналу, як і у чоловіків, але ці ознаки короткочасні, виражені зна чно слабше, ніж у чоловіків: з'являється біль внизу живота, кровотеча, підвищення температури тіла; зовнішні статеві органи червоніють, у цій області турбує біль, свербіж, печія. Одним із найчастіших проявів гонококової інфекції у жінок є запалення шийки матки. Нерідко запальний процес розвивається повільно, нехворобливо, виділення можуть бути незначні або зовсім відсутні. Не відчуваючи себе хворою, жінка стає джерелом зараження. Можливі ускладнення гонококової інфекції у жінок - запалення матки, фаллопієвих труб, яєчників, очеревини. В деяких випадках це зумовлює безпліддя. Принципи лікування гонококової інфекції:
|