Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
44 У 1989 і 1990 рр. в Україні було виявлено всього два випадки, а в 1991-му-шість. У 1997 році в Україні вже зареєстровано понад 16 тисяч ВІЛ інфікованих, у цьому ж році ВІЛ вперше був виявлений у вагітної жінки. За даними Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД на червень 2005 р. діагноз ВІЛ-інфекції встановлений у 81 200 українців, з яких 71 575 — дорослі й 9 665 - діти. Кількість хворих на СНІД становить 10 687, у тому числі 360 дітей. Кількість померлих від СНІДу в Україні з початку епідемії 6348, у тому числі 165 дітей. За статистикою ВООЗ, серед країн СНД Україна утримує перше місце з поширення СНІДу. Щомісяця у нас реєструється 800-900 но вих випадків інфікування ВІЛ. За припущеннями експертів ООН, ко жен сотий дорослий українець може бути носієм ВІЛ. Європейськими лідерами за кількістю хворих є Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Великобританія. У світі перше місце з поширення ВІЛ належить центральноафриканським країнам, звідки, як вважає більшість уче них, і почалася хвороба. Друге місце за кількістю ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД займають Сполучені Штати Америки. Взагалі поши рення цієї хвороби у світі має характер пандемії. Поняття про СНІД. Збудник СНІДу. Синдром набутого імунодефіциту - хронічне інфекційне захво рювання, яке зумовлює порушення діяльності імунної системи, вна слідок чого організм втрачає здатність до захисту від патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, і характеризується комплексом клінічних проявів. У 1983 р. Л. Монтаньє (Франція) і в 1984 р. Р. Галло (США) виді лили у хворих на СНІД та їх статевих партнерів вірус, який вибірково вражав лімфоцити людини. Вірус було знайдено в крові та спермі об стежених. Збудник СНІДу - ретровірус, який у 1986 р. дістав назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини). Він має складну будову та хімічний склад, чутливий до фізичних і хімічних факторів. У зовнішньому сере довищі при 25 °С вірус зберігає здатність до зараження протягом 15 діб, при 37 °С - 11 діб. Нагрівання вірусовмісних рідин при температурі 50 °С протягом 30 хв знешкоджує ВІЛ, але він легко переносить тем пературу нижче нуля (до -70 °С). Часткова інактивація вірусу відбува ється під впливом іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання. Збудник гине від дії ацетону, ефіру, 20 % етилового спирту та деяких інших дезінфікуючих речовин. 45 ВІЛ характеризується високою генетичною варіабельністю: виявлено два основних штами — ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Останній менш па тогенний і поширений у регіонах Західної Африки. Збудник має багато варіантів структурних білків, що різняться рядом властивостей: одні штами пошкоджують Т-лімфоцити, інші - макрофаги. В організмі однієї й тієї ж людини, зараженої вірусом, може бути одночасно декілька штамів вірусу, дуже схожих між собою за генетич ною структурою. В міжнародній генетичній базі даних накопичено ін формацію про 75 000 різних геномів ВІЛ. Клінічна картина хвороби, викликаної ВІЛ-1 і ВІЛ-2, подібна. Джерела інфекції та шляхи передачі ВІЛ. Єдиним джерелом збудника інфекції для людини є людина, хвора на СШД, або носій ВІЛ. Інфікування ВІЛ відбувається такими шляхами: /. Статевий (70-80 %): а) гомосексуальний - між чоловіками або між жінками; б) гетеросексуальний - від чоловіка до жінки і від жінки до чоловіка. //. Через ВІЛ-інфіковану кров (18-28 %): а) переливання крові та її препаратів; б) використання спільного шприца наркоманами для парентерального введення наркотиків (внутрішньовенно або внутрішньом'язово); в) ураження забрудненими ВІЛ-інфікованою кров'ю інструмента ми слизових оболонок або шкіри; г) трансплантація органів (зареєстровані випадки ВІЛ-інфікування реципієнтів після трансплантації нирок, серця, печінки, підшлункової залози, кісток, шкіри; ризик інфікування становить 1 : 250 000); д) штучне запліднення (за даними різних авторів, ризик інфікуван ня жінок при штучному заплідненні становить 0,75-1,8 %); ж) надання невідкладної допомоги ВІЛ-інфікованим на догоспітальному етапі при відкритих травмах і різних видах кровотеч та при хірургічному втручанні. Ш. Перинатальний, або вертикальний (1 %). За даними ВООЗ, 25 % ВІЛ-інфікованих жінок мають репродуктив ний вік, що зумовлює народження ними ВІЛ-інфікованих дітей. Супутні інфекційні хвороби (сифіліс, гонорея, хламідіоз, мікоплазмоз, герпес та ін.) є додатковими чинниками вертикальної трансмісії ВІЛ. Існує три періоди, коли ВІЛ-інфікована мати може передати вірус дитині:
46 Інфікування дітей ВІЛ може мати місце при переливанні ВІЛ-інфікованої крові або її компонентів. Частота зараження дитини перинатально від ВІЛ-інфікованої мате рі залежить від багатьох факторів: тривалості хвороби матері, наявнос ті у неї безсимптомної або клінічно маніфестної стадії, рівня вірусного навантаження, стану імунної системи. Повторна вагітність у порівнян ні з першою підвищує ризик зараження дитини в 2-3 рази. Перинатальний шлях зараження зумовлює тяжкий перебіг хворо би у ВІЛ-інфікованих дітей. Навіть діти, які не отримали вірус під час вагітності, мають знижений імунітет. Серед них 12 % не доживає до 5 років, а серед ВІЛ-інфікованих - 25 %. Інкубаційний період розвитку СНІДу в дітей значно коротший, ніж у дорослих. Приблизно у 15 % ді тей ознаки СНІДу реєструються вже в кінці першого року життя, а до чотирьох років - у 50 %. Більше виражені прояви хвороби, пов'язані з прямим впливом ВІЛ на центральну нервову систему (ураження клітин нейроглії, оболонок мозку), що призводить до суттєвих порушень її функції. Ознаки ВІЛ-енцефалопатії можуть стати першими клінічними проявами СНІДу. На перший план виступає затримка психомоторного розвитку, який не відповідає віковим характеристикам і супроводжу ється втратою певних поведінкових реакцій. Ураження ЦНС у дітей реєструються у 2 рази частіше, ніж у дорослих. Суттєвою особливістю перинатального інфікування є народження дітей з глибоким ураженням імунної системи. У них вірус уражує не лише Т-, а й В-лімфоцити, що знижує процес утворення антитіл. Цим пояснюється виникнення численних бактеріальних інфекцій (отитів, менінгітів, пневмоній, складних гнійних процесів на шкірі, мікобактеріозу та інших). Важкими проявами СНІДу в дітей є гематологічні порушення: анемія, тромбоцитопенія. До СНІД-асоційованих захворювань у дітей відносять:
Наявність цих захворювань у поєднанні з імунодефіцитом дозво ляє говорити про розвиток СНІДу в дитини. 47 Онкологічні захворювання рідко супроводжують СНІД у дітей. Зазначені особливості перебігу хвороби характерні для дітей віком до 5 років. Швидке прогресування захворювання і більша вразливість дитячого організму зумовлює високий рівень смертності ВІЛ-інфікованих дітей. IV. Інші шляхи зараження (1 %). Є повідомлення про випадки інфікування ВІЛ у побуті, наприклад, при догляді за хворими на СНІД. Імовірним джерелом передачі інфек ції могли бути багаторазові контакти з кров'ю, сечею, калом чи іншими виділеннями хворого при порушенні санітарних вимог і можливим по шкодженням шкіри тієї людини, яка доглядала за хворим. Ризик такого шляху інфікування ВІЛ є незначним. Епідеміологічні спостереження не підтверджують припущення про можливість передачі вірусу комахами. Відомо, що ВІЛ не розви вається в організмі комах, а механічна трансмісія комахою вірусу із кров'ю мало ймовірна. Групи, сприйнятливі до ВІЛ. Згідно з даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб Академії медичних наук, майже 70 % інфікованих в Україні отримали ВІЛ під час ін'єкції наркотиків. У той же час у країнах Західної Європи і СІЛА основним є шлях зараження при гетеросексуальному статевому кон такті. Серед ВІЛ-інфікованих багато гомосексуалістів, повій і наркома нів. Разом з ін’єкційними наркоманами вони складають основні групи ризику щодо інфікування ВІЛ в Україні. До уразливих груп слід віднести осіб, котрим була перелита кров донорів, або препарати крові вводилися без попереднього контролю на ВІЛ; людей, яким часто переливають кров за терапевтичними показан нями. Особливу групу ризику складають підлітки без певних занять, без притульні та бездоглядні діти. Багато «дітей вулиці» схильні до ризи кованої сексуальної поведінки, мають венеричні захворювання, деякі з них - ін'єкційні наркомани. Тобто в Україні є своєрідна специфіка шляхів зараження ВІЛ-інфекцією. Разом з тим, кількість споживачів ін'єкційних наркотиків із загального числа випадків ВІЛ-інфекції, офіційно зареєстрованих з 1987 по 2005 рр. в Україні, має тенденцію до зниження. Сприйнятливість до СНІДу загальна. Хворіють люди всіх вікових груп. 48 Клінічна характеристика ВІЛ-інфекції. Стадія інкубації триває в середньому від трьох до п'яти тижнів до проявів перших клінічних симптомів і являє собою безсимптомне носійство. Після потрапляння вірусу в організм людини він інтенсивно розмножується в крові. При ВІЛ-інфікуванні може тривалий час збе рігатися фаза «сплячого» вірусу: ВІЛ довгий час знаходиться в неак тивному стані, й тому тривалість періоду без ознак захворювання може тягнутись до 10 років. У стадії інкубації ВІЛ-інфіковані є джерелом зараження і становлять небезпеку для здорових людей. Стадія первинних проявів складається з:
Перші симптоми захворювання на В1Л/СН1Д, що проявляються у 40-50 % інфікованих, наступні: нагадують ангіну - біль, першіння в горлі, збільшення мигдаликів, почервоніння слизової оболонки ротової порожнини. Спостерігаються також виражені ознаки загальної інток сикації: підвищення температури тіла, головний біль, біль у м'язах та суглобах, пітливість, особливо вночі. На другу-третю добу на руках та тулубі з'являється висипання; на слизовій оболонці рота, статевих органів — болючі виразки. Крім зазначених симптомів, може бути біль у животі, нудота, блювання, пронос. Фаза триває від 5 до 44 діб. її на зивають фазою гострої лихоманки. На зміну цій фазі приходить фаза безсимптомного перебігу, або вторинний прихований період, який характеризується відсутністю будь-яких ознак хвороби, може тривати впродовж багатьох років (за даними деяких авторів, до 20 років). Не виключено, що у деяких ВІЛ-інфікованих осіб перехід безсимптомного періоду в клінічний може й не відбутися. Цьому сприяють індивідуальні генетичні особливості, відсутність комплексу негативних факторів, що пригнічують імунітет, здоровий спосіб життя. Але ці люди також можуть бути джерелом роз повсюдження ВІЛ. Фаза лімфаденопатії характеризується збільшенням шийних, надключичних, підключичних та пахвових лімфовузлів. Рідше збіль шуються ліктьові, завушні лімфозалози. Пальцями можна намацати дрібні, малочутливі до тиску, м'які лімфатичні вузли. З часом вони ущільнюються. Слід звертати увагу на збільшення лімфовузлів у будь-яких ділянках тіла. Воно може відбуватися без додаткових клінічних 49 ознак, а може супроводжуватися підвищенням температури, ознобом, пітливістю. Фаза ураження нервової системи свідчить про проникнення ВІЛ у спинномозковий канал та нейроглію. Вона проявляється психоген ними та неврологічними розладами: почуттям тривоги, нестійкістю настрою, швидким стомлюванням, нездатністю зосередити увагу, пору шенням сну, відчуттям ранкової важкості; дратівливістю, намаганням вступати в конфлікти з оточуючими, спробами суїциду; больовим від чуттям переважно у ногах. Дані симптоми складають стан так званої ВІЛ-деменції, що проявляється у 50 % хворих і може бути як єдиним проявом ВІЛ/СНІДу, гак і в комбінації з вищеназваними іншими оз наками. Стадія вторинних проявів. ВІЛ створює в організмі людини умо ви імунодефіциту за рахунок знищення Т-кілерів, що відіграють важ ливу роль у формуванні імунної відповіді. Людина стає беззахисною не стільки від зовнішніх, скільки від внутрішніх інфекцій. При цьому руйнується система постійного контролю з боку ураженої ВІЛ імунної системи організму за мікробною флорою, що знаходиться на зовніш ніх покривах, остання активізується, стає агресивною. Внаслідок цього СНІД надалі характеризується розвитком так званих опортуністич них захворювань. Оскільки вірус імунодефіциту пошкоджує і так звані Т-кілери, в організмі активізується ріст пухлин, що веде до розвитку злоякісних новоутворень («онко-СНІДу»). Для стадії вторинних проявів характерні повторні інфекційні за хворювання, інколи збільшення лімфовузлів, втрата маси тіла, субфібрильна температура, прогресуюче порушення інтелекту, загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, поганий апетит, пронос, пітливість; відсутність ранкової бадьорості. Спочатку проявляються опортуністичні захворювання з локалізацією патоло гічних змін на шкірі та слизових (кандидоз порожнини рота, герпес, ворсиста лейкоплакія язика, себорейний дерматит). Виникають також захворювання легень: пневмоцистна пневмонія, криптоспоридіоз та інші. Ступінь виразності опортуністичних інфекційних хвороб визна чається рівнем розвитку імунодефіциту. Подальше прогресування при зводить до повної нездатності імунної системи захищати організм. При цьому опортуністичні захворювання набувають більшої сили, характе ризуються дуже важким перебігом, доводячи організм хворого навіть до термінальної стадії. 50 Термінальна стадія. Розвивається повномасштабний СНІД - най більш тяжкий період захворювання, що закінчується смертю. Харак терним для даної стадії є те, що опортуністичні інфекції проявляються в різних комбінаціях. Залежно від переважної локалізації патологіч ного процесу в організмі розрізняють такі форми СНІДу: а) легеневу; б) кишкову; в) мозкову; г) поширену (десиміновану); д) недиференційовану, яка має ознаки, подібні до гострої фази захворювання. Легенева форма:
Кишкова форма;
Мозкова форма:
51
Десимінована форма проявляється найбільш відомим опортуніс тичним захворюванням - саркомою Капоші («онко-СНІД»). За симп томами цієї хвороби у восьмидесятих роках в СРСР встановлювали ді агноз «СНІД». Зазвичай хвороба починається з появи на шкірі нижніх кінцівок червоно-синюшних або червоно-бурих плям, що поступово збільшуються та досягають розмірів 3—5 сантиметрів. Далі плями стають темно-бурими й одночасно з цим з'являються еластичні, щільні, роз міром з горошину, рожеві, червоно-синюшні напівкулясті вузлики, що розміщуються групами, або ізольовано. Вузлики потім збільшуються, на них з'являються виразки, ускладнені кровотечею. Пухлини розрос таються на набряклих тканинах. Крім описаних змін, на шкірі спосте рігаються пухлинні утворення на слизовій рота (щоках, язику, губах, гортані), синюшно-червоні, інколи коричневі, розміром з лісний горіх. Також характерним для даного захворювання є ураження лімфатичних залоз, особливо в паховій ділянці, майже всіх внутрішніх органів: пе чінки, шлунка, підшлункової залози, нирок, тонкого кишечнику, навіть 52 кісток. Осередки саркоми Капоші можуть бути на будь-якій ділянці шкіри. Не обходить патологічний процес серце, головний мозок. Таким чином, ВІЛ-інфіковані люди страждають на численні опор туністичні захворювання, які називають ВІЛ-маркерами. Дана група захворювань маскує ВІЛ/СНІД, який не має власного специфічного прояву. Виникнення опортуністичних хвороб є ознакою повномасштабного СНІДу і вказує на початок термінальної стадії хвороби. Більшість людей вмирає протягом одного-трьох років після її початку. |