Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
77
Урогенітальний хламідіоз Урогенітальний хламідіоз є найпоширенішою інфекцією, що пере дається статевим шляхом. За деякими даними, 12-15 % всього насе лення інфіковані хламідіями. Приблизно в 60 % випадків інфекція від чутного занепокоєння не викликає, аж доки не з'являються серйозні ускладнення (гострі запалення органів малого тазу, невиношування ва гітності, безплідність та інші). Причинами такого широкого поширення цієї хвороби є малосимптомний або безсимптомний перебіг, складність діагностики і лікування, відсутність специфічних засобів профілакти ки та інші фактори, які сприяють поширенню всіх хвороб, що передаються статевим шляхом. Показники частоти урогенітальних хламідіозів у чоловіків і жінок залежать також від соціокультурних факторів і стереотипів статевої по ведінки. Згідно зі статистичними даними, в Україні співвідношення ін фікованих хламідіями чоловіків і жінок становить 3/5. Вікові показни ки захворюваності свідчать про переважне поширення хламідійної ін фекції в чоловіків і жінок активного статевого віку - від 20 до 35років. Відзначається тенденція до збільшення захворюваності в жінок більш молодого віку. Найбільша сприйнятливість до хламідіозу спостеріга ється у віці 17-25 років. Почастішали випадки інфікування немовлят під час народження. Хламідіоз у дітей зазвичай безсимптомний. Збудник може не проявля ти себе довгі роки й активізуватися на початку статевого дозрівання, викликаючи урогенітальні запальні процеси. Хламідії – нерухомі, патогенні бактерії, що розмножуються тільки в цитоплазмі клітин. Вони легко проникають у клітину, перебудовуючи її метаболізм і забезпечуючи власне розмноження. Хламідії здатні дов го жити в позаклітинному середовищі. Хламідіоз - типовий приклад «повільної бактеріальної інфекції». Бактерії можуть існувати в організмі хазяїна десятиліттями або все життя, зберігаючи патогенні властивості. Однак хламідії не просто пе ребувають в організмі. Вони включають складний каскад запальних та імунних реакцій, які призводять до поступового розвитку патологічних проявів в уражених органах. 78 Джерелом зараження є хворі на хламідіоз. Інкубаційний період - від 5 до 30 днів. Вродженого і набутого іму нітету не існує. У чоловіків клінічно урогенітальна хламідійна інфекція проявля ється симптомами запалення слизової оболонки уретри, яке не відріз няється від уретритів іншої етіології. Суб'єктивні скарги хворих - не приємне відчуття, специфічні виділення, свербіж, біль у сечовивідному каналі, часті позиви до сечовиділення. Ускладнення: хламідійний простатит, запалення придатків яєчок, безпліддя. У жінок клінічні прояви хламідійної інфекції різноманітні, часто спостерігається безсимптомний перебіг. Найбільш поширеним проя вом хламідіозу в жінок є запалення шийки матки та сечовивідного ка налу. Хворі звертають увагу на виділення, свербіж, рідко на невизначений біль внизу живота, часті позиви до сечовиділення. Ускладнення при хламідіозі такі ж, як при гонореї. Принципи лікування урогенітальних хламідіозів. Лікування хворих на урогенітальні хламідіози можливе лише за умови припинення статевих відносин. Вживання алкоголю, гострої їжі, пряностей, надмірне фізичне навантаження також заборонені. Оп тимальні умови для лікування хворих можуть бути створені в стаціона рах, які мають можливість діагностики хламідійної інфекції. При неускладнених ранніх формах хламідіозів лікування можливе в амбулаторних (диспансерних) умовах при відповідному лабораторному контролі. Обов'язкове одночасне лікування обох статевих партнерів. Воно базується на загальних принципах комплексної терапії. Урогенітальний мікоплазмоз Урогенітальний мікоплазмоз належить до найбільш поширених за хворювань сечостатевої системи людини, часто є причиною порушен ня репродуктивної функції, інколи - інвалідності новонароджених. Це захворювання стало серйозною проблемою. Збудником захворювання є мікоплазма - внутрішньоклітинний паразит. Вперше вона була виділена в 1954 році. Основний шлях зараження - статевий, можливий також через предмети домашнього вжитку, медичні інструменти в акушерсько-гі некологічних та урологічних кабінетах при порушенні правил їх дез інфекції. Встановлена також можливість інфікування плода внутрішньоутробно та при проходженні його через інфіковані мікоплазмою пологові шляхи. 79 Інкубаційний період може тривати від 3 днів до 5 тижнів. Клінічні прояви урогенітального мікоплазмозу не мають жодної специфіки, яка б відрізняла їх від урогенітальних запальних процесів, спричинених іншими збудниками, тому діагноз підтверджують тільки лабораторними дослідженнями. Клінічні прояви хвороби, ускладнен ня та лікування такі ж, як і у випадках урогенітального хламідіозу. У вагітних жінок, хворих на урогенітальний мікоплазмоз, у 23 % випадків має місце інфікування плода, що проявляється тяжкою клі нічною картиною - уражаються органи дихання, очі, печінка, нирки, центральна нервова система. Приблизно 50 % дітей, народжених хво рими на мікоплазмоз жінками, помирають після народження, у 12 % спостерігаються вроджені вади розвитку Вірусний гепатит В (ВГЬ) Неможливо обійти увагою ще одну вірусну хворобу - вірусний гепатит. Вірогідність передачі його статевим шляхом підтверджуєть ся тим фактом, що збудник ВГЬ знайдено у сперматозоїдах людини Збудник гепатиту довго зберігається в зовнішньому середовищі, не гине при кип'ятінні протягом 30-40 хвилин. Місце його розмноження в організмі - ядро га цитоплазма клітин печінки (гепатоцитів). Віруси, уражаючи клітини печінки, порушують структуру та функції одного з найважливіших органів. Основними функціями печінки, що забезпечують нормальну жит тєдіяльність організму, є:
— утворення жовчі та її виділення в дванадцятипалу кишку. Ушкодження клітин печінки призводить до різких порушень її функцій і супроводжується такими ознаками хвороби: жовтухою (жов тими шкірою, склерами, слизовими оболонками рота й очей внаслідок потрапляння жовчних пігментів у кров); порушенням травлення, що пов'язано із запальними процесами у шлунку, жовчному міхурі, ки шечнику, підшлунковій залозі; загальною інтоксикацією (підвищеною температурою, болем у суглобах, відсутністю апетиту, нудотою тощо). Найбільш тяжкою формою ураження печінки при ВГЬ є так звана пе чінкова недостатність, яка може спричинити смерть хворого. Джерелом інфекції є хвора на ВГЬ людина або носій вірусу ге патиту Ь. Найбільш небезпечним для передачі збудника є хворий в інкубаційному періоді та в перші 2-3 тижні з моменту захворювання. 80 Хвороба широко поширена. Згідно з оцінками спеціалістів у світі на раховується більше ніж 200 мли носіїв вірусу ВГЬ. Відомо, що існують групи з високим ризиком виникнення цієї хвороби. До них належать особи, які ведуть неупорядковане статеве життя, гомосексуалісти, нар комани; діти, народжені від матерів, що хворіли на гепатит Ь; медичні працівники хірургічних спеціальностей, стоматологи, маніпуляційні сестри, які мали професійні контакти з хворими. Найбільш високий ризик зараження існує при переливанні крові. Збудника також зна ходять у сім'яній рідині чоловіків та на слизових оболонках жіночих статевих органів, з чим пов'язаний статевий шлях поширення захво рювання на ВГЬ. Існують відомості про те, що серед гомосексуалістів 30 % хворіють на ВГЬ, у той час як у людей, які мають нормальні ста теві контакти, захворювання виявляється лише у 5 % випадків. Лікування ВГЬ здійснюється в умовах стаціонару і включає про тивірусну терапію та заходи, спрямовані на підвищення імунітету. Іс нують фармакологічні препарати для специфічної профілактики вірус ного гепатиту Ь - вакцинація. Статевий герпес Існує два види вірусу герпесу При зараженні вірусом І типу герпес з'являється на обличчі у вигляді дрібних пухирців, а вірусом IIтипу - на статевих органах. Статевий герпес передається під час статевого контакту. Хвора людина є джерелом інфекції до тих пір, поки не відпа де герпесний струп. Як правило, ранки добре видно на чоловічих ста тевих органах, а на жіночих їх можна не помітити, особливо коли з'яв ляються внутрішні висипання на слизовій оболонці статевих шляхів. Інкубаційний період розвитку хвороби - від 2 до 20 днів. Інфекція проявляється, в першу чергу, у вигляді висипань - з'являються пля ми червоного кольору, вкриті пухирцями з нагноєнням. Ранки можуть утворюватися у будь-якому місці, через яке вірус проник в організм. У людини виникає лихоманка, біль і неприємні відчуття в ділянці ви сипання. Через 2-3 тижні ранки загоюються, але вірус залишається в організмі. Хвороба має рецидивуючий характер. її загострення може бути наслідком переохолодження; інфікування іншим збудником, що веде до зниження опірності організму; виникнення стресової ситуації або просто наслідком статевого контакту. Статевий герпес - дуже поширена хвороба. В США кожен рік реєструється приблизно 600 тис. нових захворювань на герпес, понад 30 млн американців страждають від цієї хвороби. Відповідних статис тичних даних щодо України немає. В той же час вчені вважають, що серед представників європеоїдної раси кожна п'ята людина інфікована вірусом герпесу II типу, а серед негроїдів вірус зустрічається у трьох з п'яти людей. У 50-70 % інфікованих статевим герпесом немає симп томів і навіть підозри на хворобу. Найбільш поширена вона серед го мосексуалістів (46 %), безпритульних (60 %) і повій (80 %). У жінок зустрічається приблизно в п'ять разів частіше, ніж у чоловіків. На жаль, методи лікування розроблені ще недостатньо, а існуючі не гарантують повного одужання. Значно полегшує стан хворого не специфічна противірусна терапія. Наявність імунітету до вірусу І типу протидіє зараженню вірусом II типу. Деякий захист забезпечує вико ристання презервативів. Встановлено, що між виникненням раку шийки матки і наявністю в організмі жінки статевого герпесу існує пряма залежність. Герпес обох типів може передаватися від матері до дитини трансплацентарним шля хам, що часто призводить до сліпоти, глухоти, розумової відсталості чи навіть смерті плоду або новонародженої дитини. Профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом Громадська профілактика 1. Здійснення широкої санітарно-просвітницької роботи серед населення, особливо серед дітей та молоді.
6. Збереження медичним персоналом лікарської таємниці щодо цього контингенту хворих, організація анонімного платного обстежен ня та лікування таких пацієнтів. 7. Профілактичні заходи щодо попередження алкоголізму та нарко манії, які створюють підґрунтя для поширення венеричних хвороб. Індивідуальна профілактика
82 1.3. ПОВІТРЯНОКРАПЕЛЬНІ ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЇ Аденовірусна інфекція Одним із найчастіших респіраторних захворювань у дітей є аде новірусна інфекція. Ці віруси були виділені з аденоїдів і мигдаликів. Аденовірусна інфекція передається від хворого, або вірусоносія, пові тряно-крапельним шляхом. Найчастіше хворіють діти від 6 місяців до трьох років. Ця недуга може неодноразово передаватися, оскільки типи аденовірусів різні. Перебіг хвороби. Прихований період цієї інфекції триває 5-7 днів. Початок захворювання гострий, температура підвищується до 38-39 °С, з'являються катаральні явища - водянисте виділення з носа у великій кількості, яке незабаром переходить у слизисто-гнійне, слизова обо лонка носової частини горла стає червоною, часто приєднується за палення мигдаликів. Для аденовірусної інфекції характерне запалення кон'юнктиви очей. Аденовірусний кон'юнктивіт проявляється різним ступенем ураження слизової ока. Розрізняють катаральний, фоліку лярний і плівчастий аденовірусний кон'юнктивіт. Під час такої ін фекції запальний процес може перейти на гортань, і тоді появляється картина важкого несправжнього крупу: у дитини з'являється грубий гавкаючий кашель, затруднений вдих, синюшність. Аденовірусна інфекція часто ускладнюється запаленням легенів, яке найчастіше виникає після третього-четвертого дня захворювання, та запаленням середнього вуха й гайморових порожнин. Поряд із цими важкими ускладненнями у деяких дітей аденовірус на інфекція має приховану форму перебігу. В таких випадках у дитини при нормальній температурі тіла появляється незначний нежить. Лікування і профілактика цієї інфекції така ж, як і під час грипу. Респіраторно-синтиціальна вірусна інфекція Вперше віруси цієї хвороби були виділені в 1956-1957 роках. Для цієї інфекції характерне швидке поширення захворювання в колек тивах та ураження великої кількості дітей, особливо раннього віку (2-4 роки). Перебіг хвороби. Під час захворювання спостерігається катар: ніс закладений, виділення у великій кількості в'язкого слизистого секрету, набрякання слизової оболонки носової частини горла, напади нав'яз ливого кашлю з важким відходженням густого харкотиння. У дітей 83 перших років життя, особливо грудного віку, часто розпочинається запалення у дрібних бронхах, які супроводяться дихальною недостат ністю й астматичним синдромом. Під час такого важкого для дитини захворювання температура тіла може бути нормальною або незначно підвищеною. Недуга інколи ускладнюється запаленням легенів, гортані (ларин гітом) зі стенозом. Під час такої хвороби можливе збільшення розмірів печінки, селезінки, порушення їх функцій. Легка форма хвороби обмежується симптоматичним лікуванням. У випадках середньоважкої та важких форм, ускладнених пневмоніями, дитину обов'язково кладуть до лікарні, де проводиться комплексне лі кування: внутрішньом'язово вводять гамма-глобулін, призначають віта міни, антибіотики та інші медикаментозні препарати, проводять фізіо терапевтичні методи лікування, дихальну гімнастику, кисневу терапію. 1.3.1. Повітряно-крапельні інфекції, які викликаються специфічними збудниками Коклюш (кашлюк) Збудником цього захворювання є коклюшна паличка. Внаслідок дії сонячних променів і дезінфікуючих засобів вона швидко гине у зо внішньому середовищі. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом із краплями слизу під час кашлю та чхання. її джерелом є хво ра дитина. Зараження проходить унаслідок близького контакту здоро вої дитини з хворою. Найчастіше на коклюш хворіють діти від одного до п'яти років, але можуть захворіти і дорослі. У дітей імунітет зали шається на все життя. Перебіг хвороби. Коклюш має циклічний характер, тобто відзна чається послідовний розвиток окремих періодів. Прихований триває від 3 до 20 днів (частіше 5-7 днів), за ним іде катаральний період: у дітей появляється загальне нездужання, напочатку незначний, а пізні ше сильний кашель уночі. Катаральний період триває 1-2 тижні, пере ходить у спазматичний. У цьому періоді кашель судомний, нападами, що починаються раптово, і проявляються кашлевими поштовхами, які швидко наступають один за одним без усякого перепочинку. Це спри чиняє затримку дихання, обличчя дитини стає синюшним, рот широко відкритий, язик висувається далеко вперед. Закінчення нападу су- 84 проводжується припиненням кашлю і глибоким вдихом із протяжним свистячим звуком. Тривалість цього періоду - від 2 до 8 тижнів. Потім хвороба переходить у період розв'язання. Кашель поступово перестає мати спазматичний характер і настає видужання. Через 40 днів від по чатку захворювання дитина незаразна. Розрізняють легку, середню і важку форми коклюшу. В дітей із важкою формою хвороби бувають ускладнення, пов'язані безпосеред ньо з нападом спастичного кашлю (рівномірно тривалим підвищенням м'язового тонусу повітроносних шляхів). Найбільш небезпечним є крововилив у мозок. Можливі носова кровотеча, крововилив у шкіру, кон'юнктиву очей, а також нетримання сечі, випадіння прямої кишки внаслідок значного напруження черевного пресу під час кашлю. Перебіг коклюшу в дітей раннього віку має свої особливості: прихо ваний і катаральний періоди короткі (2-3 дні), не спостерігається типо вого нападу кашлю, відзначається тривале нав'язливе покашлювання. У дитини перших місяців життя під час нападу кашлю може настати повне зупинення дихання. Тоді малюк синіє, втрачає свідомість, можливі судо ми. Такий стан спостерігається декілька секунд, а пізніше появляється глибокий вдих і свідомість відновлюється. В окремих випадках само стійне дихання не відновлюється, і тоді необхідна термінова допомога. У грудному віці кашлюк часто ускладнюється запаленням легенів. Лікування неускладненого коклюшу полягає у правильній органі зації режиму і догляду за дитиною. Обов'язково умовою позитивного перебігу хвороби є постійний доступ до хворого свіжого повітря, під впливом якого напади кашлю стають слабкими і нечастими. Потрібно створити спокійні умови, своєчасно і точно виконувати всі призначен ня лікаря. Щоб запобігти поширенню коклюшу в дитячому колективі, тре ба вчасно ізолювати хвору дитину. Необхідно, щоб персонал, який до глядає за дітьми, уважно слідкував за тими, що кашляють особливо в нічний час. У випадку появи в групі хворого на коклюш усю групу переводять на карантин, який відміняється тільки через 14 днів після встановлення останнього випадку захворювання. У такому разі кожна дитина, яка кашляє, вважається хворою на коклюш, і її потрібно не гайно усунути з карантинної групи. Якщо в дошкільному закладі за хворіє декілька дітей, то їх ізолюють в окрему групу, забезпечивши мак симальне перебування на свіжому повітрі та доповненим харчуванням. З метою зменшення появи нападів кашлю слід усунути всі фактори, які можуть викликати кашель. Для цього можна залучити хворого до гри: нехай перевозить у машині кубики, складає пірамідки, але не можна 85 дозволяти гратися з піском - дитина тоді сидить навшпиньки зі стис неною грудною кліткою. Щоб полегшити дихання, організовують гру з водою (купання ляльок, прання лялькового одягу). Це корисно, оскіль ки діти дихають зволоженим повітрям. Обов'язково потрібно слідкува ти, щоб вода була теплою. |