Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
Печінкові кольки Запальний процес у жовчному міхурі (холецистит) розвивається внаслідок проникнення в жовчні ходи інфекції і посилюється при утво ренні в жовчному міхурі каменів. Звичайно, захворювання періодично загострюється-з'являються кольки. Вони часто починаються вночі, під час сну, але можуть виникати й після вживання їжі, особливо жирної і гострої, а також внаслідок тряської їзди або під час перенесення важких вантажів. У правому підребер'ї хворий відчуває біль, що віддає в праве плече і під лопатку (мал. 53), нудоту, в нього з'являється блювання. Ознаки. Біль буває короткочасний, дуже сильний (жовчна колька), але може тривати і протягом кількох днів (холецистит). В останньому 253  Мал. 53. Локалізація болю при печін ковій кольці, який віддає в лопатку і праве плече (показано стрілками). випадку він супроводжуєть ся підвищенням температури тіла до 39-40 °С і різко поси люється під час промацування ділянки правого підребер'я. Якщо розвивається запалення очеревини (перитоніт), біль по ширюється по всьому животу. Перша допомога. Хворому треба забезпечити постільний режим, йому не можна нічого їсти. При повторних легких приступах, якщо раніше допомагали грілки, можна їх застосувати зно ву. У разі тяжких приступів краще покласти пухир із льодом на ділянку правого підребер'я. Однак у будь-якому випадку при печінковій коль ці слід викликати швидку допомогу, тому що часто тільки оператив не втручання може запобігти небезпечним для життя хворого усклад ненням. 1.10.9. Захворювання сечовидільної системи Ниркова колька   Це раптовий біль у поперековій ділянці, в підребер'ї та на всій відповідній половині живота. Біль викликається утрудненням відто ку сечі й спазмом сечоводу. Найчастіше затримка сечо виділення залежить від про ходження по сечоводу солей (піску), каменів і згустків крові. Біль нерідко з'являється під час сну, віддає в пахову ділянку, промежину, голов ку статевого члена та яєчка - в чоловіків; у статеві губи, Мал. 54. Локалізація болю при нирковій рідше в стегно й поперекову ділянку - в жінок (мал. 54). кольці в поперековій ділянці, який віддає у пахову ділянку — на статеві органи (показано стрілками). 254 Ознаки. Хворі неспокійні, не можуть знайти зручного положення, яке полегшило б їхнє страждання. У них з'являться прискорене болісне сечовипускання або затримка сечовиділення, нудота, блювання, запо ри, здуття живота. Ниркова колька триває від кількох хвилин до кількох днів. Після усунення перешкоди для відтоку сечі настає повне видужан ня (наприклад при проходженні каменя по сечових шляхах). Перша допомога. Хворого треба вкласти у ліжко. До попереко вої ділянки йому кладуть грілку або роблять звичайну теплу ванну. Дозволяється пити негарячий чай і теплу мінеральну воду. Ці заходи вживають тільки під час повторних нападів, коли причина кольки ві дома - скажімо, наявність каменів у нирковій мисці. У всіх інших ви падках чекають прибуття лікаря. При сечовипусканні необхідно зібра ти сечу для дослідження. Після припинення кольки хворий повинен обстежитися для з'ясування причин появи цього захворювання. Якщо колька довго триває, потрібно викликати швидку допомогу додому. Гострий цистит Гострий цистит - запалення слизової оболонки сечового міхура. Частіше трапляється в жінок, ніж у чоловіків, у різних вікових групах. Первинний цистит виникає в первинно здоровому організмі, а вторин ний ускладнює інше захворювання або аномалію органів сечової і ста тевої систем (звуження сечівника), дивертикул (випинання стінки) се чового міхура, аденому, рак передміхурової залози, камені та пухлини сечового міхура та ін. Етіологічно (причинно) виділяють такі види циститу: інфекційний (специфічний і неспецифічний), хімічний, термічний, токсичний, радіа ційний, лікарський, аліментарний, неврогенний, післяопераційний. Крім власне інфекції, виникненню циститу сприяє порушення па сажу сечі по нижніх сечових шляхах. При утрудненому випорожненні сечового міхура, підвищенні внутрішньоміхурового тиску виникають умови, які провокують розлади місцевого кровообігу і порушення ці лісності стінок міхура. Розвиток гострого циститу зумовлюється і по рушенням ритму сечовипускання. Клініка. Гострий цистит виникає раптово, через декілька годин після переохолодження чи іншого провокуючого фактора. Основними симптомами є поява частого і болісного сечовипускання, біль у ділян ці сечового міхура, піурія (виділення гною із сечею). Позиви на сечо випускання частішають кожні 20-30 хвилин. Сечовипускання болісне. 255 Виникає нічне нетримання сечі, яке найчастіше спостерігається в ді тей. В інших випадках може статися затримання сечі. Симптоми гострого циститу зазвичай минають через дві-три доби. Однак при затягуванні перебігу захворювання необхідно провести до даткові методи дослідження для уточнення причини запального проце су. Гострому циститу властива здатність часто рецидивувати, особливо в жінок. Найтяжчим є гострий гангренозний цистит, який супроводжується значною інтоксикацією, гектичною гарячкою, розвитком септичного шоку, оліго- і навіть анурії. Сеча неприємного запаху, каламутна, луж на, містить значну кількість лейкоцитів та білка. У разі гострого проце су в сечі виявляють 30-80 еритроцитів, рідше - макрогематурію. Інструментальні дослідження у хворих на гострий цистит проти показані. Ускладненням хронічного циститу є пієлонефрит (запалення тка нини нирки), рубцювання в ділянці шийки сечового міхура, перфора ція шийки сечового міхура. Лікування хворих на гострий цистит включає захисний режим, ді єту з вилученням солі, гострих страв, концентрованих м'ясних буль йонів. Хворим призначають теплові процедури (сидячі ванни, грілку, теплі мікроклізми), проводять фізіотерапевтичне лікування із застосу ванням УВЧ, індуктотермії, іонофорезу новокаїну та уросептиків. При вираженому больовому синдромі анальгетики призначають у вигляді свічок. Рекомендують антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітроксолін. Тривалість лікування становить 8-10 діб. Профілактика циститу полягає в усуненні патогенетичних фак торів. Це нормалізація діяльності органів травлення, особиста гігієна, своєчасне випорожнення сечового міхура, дотримання правил асепти ки під час проведення катетеризації сечового міхура. 1.10.7. Поняття про цукровий діабет, основні ознаки, ускладнення. Принципи лікування Цукровий діабет — захворювання, в основі якого лежать гли бокі порушення процесів, зумовлених відносною або абсолютною не достатністю інсуліну (гормону підшлункової залози). Абсолютна або відносна недостатність інсуліну призводить передусім до порушення вуглеводного обміну та недостатнього засвоєння глюкози, до збільшення 256 її кількості в крові й виділення із сечею. Разом із тим порушення обміну є причиною зміни кислотно-лужної рівноваги в організмі. Найтиповіші скарги: спрага, збільшення добової кількості сечі, схуднення, втомлюваність, свербіж шкіри і зовнішніх статевих органів. Апетит на початку захворювання підвищений, у міру розвитку пору шення кислотно-лужної рівноваги крові в бік підвищення її кислот ності (ацидоз) настає відсутність апетиту. Але в повних людей може й не бути схуднення. Інші, менш часті скарги - зниження зору, біль у ділянці серця і нижніх кінцівках унаслідок пошкодження судин. Зміни шкіри й підшкірної клітковини можуть проявлятися гнійно-некротич ними процесами (фурункули, карбункули). Виникає ураження ясен і зубів (пародонтоз). Часто відзначаються зміни кістково-м'язової сис теми - остеопороз. До уведення інсуліну тяжкість і смертність при цукровому діабе ті визначалися в основному розвитком коматозних (станом глибокого пригнічення функцій центральної нервової системи, повною непритом ністю, втратою рефлексів) станів, інфекційних процесів і гнійної інфек ції. Після введення у практику активних засобів корекції метаболічних (пов'язаних з обміном речовин) розладів, ефективних протиінфекційних та протитуберкульозних препаратів, коматозні стани, туберкульоз, інфекції, які були причинами смерті хворих на цукровий діабет, від ступили. На перший план вийшли ураження серцево-судинної системи. Цукровий діабет - один із найсерйозніших чинників ризику виникнення атеросклерозу (жировою інфільтрацією внутрішньої оболонки артерій еластичного та змішаного характеру з наступним розвитком сполучної тканини та відкладанням солей кальцію). При цій хворобі уражуються стінки артерій нижніх кінцівок, судини нирок, сітківки ока. Враховуючи клінічні та лабораторні дані, розрізняють легку, серед ньої тяжкості й тяжку форми цукрового діабету. За перебігом цукровий діабет поділяється на інсулінозалежний та інсулінонезалежний. Діагноз цукрового діабету ставиться на підставі типових клінічних ознак і підтверджується лабораторними дослідженнями. Нормальний вміст глюкози в крові натще складає 3,5-5,5 ммоль/л. Основні принципи лікування хворих на цукровий діабет:
- повноцінний фізіологічний склад харчових інгредієнтів; співвід ношення білків, жирів і вуглеводів - 1 : 0,75 : 3,5; 257
цукрового діабету - це діабетична кома, яка розвивається в більшості в молодому віці за таких обставин: відсутність лікування при нерозпіз наному діабеті; припинення введення інсуліну; гострі гнійні інфекції, оперативні втручання, фізична або психічна травма; вагітність, голо дування. Це призводить до порушення обміну вуглеводів і недостат нього засвоєння глюкози, до збільшення її кількості в крові й виділення з сечею. Разом з тим організм зневоднюється, порушується сольовий обмін. Інтоксикація організму зумовлює розвиток коми. Ознаки. Сухість шкіри і слизових оболонок, язик темно-черво ний, сухий, як тертка, м'які очні яблука, червоно-рожеві щоки й чоло. Дихання рідке, шумне, вдих довший від видиху (дихання Куссмаля), запах ацетону у видихуваному повітрі. Уражується серцево-судинна система - пульс поверхневий, артеріальний тиск знижується. Хворий відчуває слабкість, відчуття спраги, спостерігається блювання, голов ний біль, втрата апетиту. Симптоми розвиваються поступово. Починає свербіти шкіра, виникає сонливість, поступово наростають симптоми: напівсвідомий стан або цілковита непритомність, блідість чи рожеве забарвлення шкіри обличчя, прискорений, слабкий пульс. Якщо хворий одержав інсулін, але не вжив після того їжі, у нього може різко знизитися рівень цукру в крові (гіпоглікемія). Ця хвороба виникає раптово: з'являються слабкість, сонливість, блідість шкіри, сильне потовиділення, прискорений пульс, неглибоке дихання, трем тіння кінцівок, можливі цілковита непритомність і судоми. Перша допомога. При лікуванні хворого інсуліном треба з'ясува ти, коли останній раз він його вводив. Встановивши велику перерву в користуванні інсуліном, необхідно викликати медичного працівника для його введення. При коматозному стані, який настав після введення інсуліну (гіпо глікемія), хворому пропонують кілька ковтків води з розчиненими в ній трьома ложками цукру, через кілька хвилин - знову таку саму кіль кість. Кваліфіковану допомогу можуть подати тільки медичні праців ники, тому треба викликати невідкладну допомогу або якнайшвидше доставити хворого в лікарню. 258 1.10.8. Місцеві та загальні зігрівальні засоби Застосування сухого тепла. Грілки Для глибокого і тривалого прогрівання тканин та органів застосо вується грілка, яка викликає розширення судин і прилив крові до шкіри й до поблизу розміщених тканин. Цим користуються для заспокоєння болю при ознобі й судомах. Іноді грілками нагрівають постіль. Грілка являє собою гумовий мішок із кришкою, що загвинчуєть ся, у який наливають гарячу воду. Для цього можуть використовувати пляшки із щільною пробкою, які наповняють до половини гарячою во дою. Застосовують і електричні грілки, ступінь нагрівання яких регу люється реостатом. Регулятор знаходиться на місці з'єднання шнура з подушкою. Електричною грілкою користуються з перервами. При користуванні грілками необхідно додержуватися таких правил:
Час, протягом якого необхідно тримати грілку, вказує лікар. Іноді вона викликає опіки, виникнення яких пов'язане з недостатнім контро лем за її дією, а також зниженою чутливістю шкіри хворого. Замість грілок можна користуватися мішками з гарячим піском, ві всом, висівками, які нагрівають у духовці. Використання вологого тепла. Припарки. Компреси Припарки застосовуються при місцевих запальних процесах: вони прискорюють розвиток запального процесу і його розв'язання. Для вологих припарок використовують лляне сім'я, висівки або борошно, яке варять у воді до густоти каші. Цією масою наповняють заздалегідь пошиті полотняні мішечки, що сильно віджимають. Можна ці речовини розпарювати в мішечку, який ставлять над киплячою водою. Перед застосуванням припарок до них доторкаються щокою, щоб визначити температуру. Потім припарки накладають безпосередньо на шкіру і вкривають компресною клейон кою, товстою хусткою або куском ковдри. Щоб сповільнити остигання припарки, зверху кладуть грілку. 259  Тривалість дії припарки близько двох годин; якщо вона остигла, її тре ба замінити іншою. Після такої про цедури слід уникати охолодження хворого. Мал. 55. Накладання зогріваль ного компресу: А - фланель; Б - клейонка; В - змочене й віджате полотно. Для зогрівального компресу скла дають у кілька шарів марлю, змочу ють у теплій воді й віджимають. Потім вкривають клейонкою або во щаним папером, а поверх - шаром вати. Кожен шар має бути ширшим від попереднього на 3-5 см в усіх на прямах. Приготований таким спосо бом компрес акуратно прикладають до шкіри і прикріплюють бинтами (мал. 55). Щоб компрес не зсунувся, хворий повинен лежати спокійно. Зогрівальний компрес затримує на місці прикладання тепло. Між шкірою і накладеною на неї вологою тканиною утворюється шар водя ної пари, зігрітої до температури тіла. Зогрівальний компрес викликає рівномірне тривале розширення кровоносних судин і приплив крові не тільки до шкіри й до підшкірної клітковини, а й до глибше розміщених тканин та органів. При правильному його накладенні випаровування во логи відбувається дуже повільно, і через 8-12 годин він ще буває воло гим та теплим. Це сприяє лікуванню запалення, швидкому обмеженню нагноєння, крім того, внаслідок розслаблення гладких м'язів компреси полегшують біль. Потрібно періодично перевіряти температуру й во логість компресу, просовуючи палець під його внутрішній шар. Тривала дія зогрівального компресу може викликати розпушення, мацерування шкіри, а при наявності посиленого розмноження бакте рій - різні гноячкові її захворювання. Щоб запобігти цьому, при зміні компресу шкіру потрібно протерти теплою водою, спиртом або одеко лоном і просушити м'якою тканиною. Для нового компресу слід брати інший матеріал. Застосування замість води 40 % розчину спирту (горшки) посилює зігрівальний вплив компресу й перешкоджає розмноженню бактерій. Загальне застосування тепла. Лікувальні ванни Усім відомо, що після купання в гарячій воді відразу, а в холод ній - через деякий час шкіра стає гарячою і червоною. При цьому під 260 впливом тепла або холоду подразнюються шкірні чутливі нерви й реф лекторно виникає розширення шкірних судин. Лікувальні ванни мають температурну механічну та хімічну дію; вплив на тепловий обмін є найбільш істотним, при цьому змінюється потовиділення і дихання, кровонаповнення внутрішніх органів і т. д. Такий перерозподіл крові й подразнення чутливих нервів сприятливо позначаються на роботі всіх органів та систем і на самопочутті хворого. На здорову людину вода температурою 34-35 °С не діє, така вода індиферентна, її не відчувають ні як тепло, ні як холодно. При зануренні ж у ванну з іншою температурою організм передає воді або відбирає в неї деяку кількість тепла. При цьому для збереження теплової рівноваги в організмі виникають численні рефлекторні реакції. Вони часто сприя ють процесам видужання. Так, наприклад, при зануренні в холодну ванну відразу ж відбувається звуження шкірних кровоносних судин й посилен ня процесів обміну речовин. Це приводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції. При зануренні в гарячу ванну настають зво ротні явища: шкірні кровоносні судини розширюються, потовиділення збільшується, інтенсивність окисних процесів зменшується. Отже, теп ловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується. Усі ці процеси проходять тим сильніше, чим температура води нижча або вища від температури тіла, чим більша поверхня тіла зану рена у воду. Слід враховувати і час застосування ванни. Тривалі ванни надто високої або низької температури призводять до низки неприєм них ускладнень, а іноді до загрозливих для життя хворого ускладнень. При повторному прийманні ванн їх вплив слабшає, тому що організм пристосовується, мовби звикає до них. При проведенні гарячої ванни у воду температурою 35-36 °С дода ють гарячу воду до необхідного рівня. Після ванни хворого витирають насухо, тепло закутують. Під час ванни й після неї потрібно стежити за станам хворого, головним чином за пульсом. Механічний вплив ванни полягає у стисненні шкірних кровонос них судин, у здавлюванні грудної клітки, внаслідок чого зменшується число дихальних рухів грудної клітки, а також здавлюється й черевна порожнина. Хімічно ванни діють при додаванні до води лікарських ре човин: мінеральних солей, хвої тощо. При застосуванні ванн велику роль відіграють різні зовнішні впли ви на організм. Температура повітря в приміщенні, де приймається ванна, близько 22 °С, що сприяє розширенню периферичних судин і зі гріванню організму. Лікувальний ефект зменшують шум у приміщенні, розмови, незручна кушетка для відпочинку тощо. 261 Розрізняють загальні ванни - коли у воду занурюється все тіло, і локальні - часткові ванни. Часткові ванни, у свою чергу, бувають половинні або поясні - коли вода вкриває тіло до пояса; сидячі або тазові - коли у воду опускаються таз, нижня частина живота й верхня частина стегон; ручні - при яких у воду занурюються кисть і передпліччя; ножні - стопа й голінка і т. д. Найчастіше застосовуються загальні ванни. Залежно від температури води розрізняють такі види ванн: про холодні (температура води нижче 34 °С), холодні (нижче ЗО °С), теплі (вище 34 °С) й гарячі (вище 40 °С). Тривалість ванн різна: короткочасні (від 1 до 5 хвилин), звичайні (від 15 до 30 хвилин) і тривалі. Ванни бувають прості - з прісної річкової або водопровідної води, лікарські - з додаванням різних солей, газів тощо. Індиферентні ванни (температура 34-35 °С) гігієнічно діють на шкіру. Гарячі ванни стомлюють хворих, викликають загальну слабкість, задишку, серцебиття, запаморочення і тому повинні бути коротко часними. Якщо ці явища під час ванни стають тяжкими для хворого, тоді потрібно її припинити, а голову й лице хворого змочити холод ною водою. Після гарячих ванн хворий повинен відпочити не менше 30 хвилин. Якщо треба підтримати потовиділення, хворого закутують у ковдру, при потребі припинити його - призначають прохолодний  душ або обливання. Гарячі ванни не можна приймати при багатьох серцево-судинних захворюваннях, підвищенні артеріального тиску, схильності до кровотечі, загальному виснаженні. Мал. 56. Сидяча ванна. Холодні ванни застосовують для загар товування організму. Вони також повинні бути короткочасними. Після них хворий від чуває стан свіжості, бадьорості. Локальні ванни викликають рефлекторні реакції в усьому організмі. Найважливішими з ло кальних ванн є сидячі й ножні (мал. 56). Для приймання сидячої ванни хворого садовлять так, щоб його таз був опущений у воду, рівень якої досягає пупка. Нижня частина стегон і голінки ніг, зігнутих у колінах, при цьому водою не вкриті. Для ножних ванн застосовують широке й глибоке відро, бак і т. п. Є й спеціальні посудини для ножних ванн. Лікарські ванни бувають вуглекислі, сірчані та йодисті. У природ них умовах лікарськими ваннами широко користуються на курортах. 262 РОЗДІЛ ДРУГИЙ ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ ТА НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ 2.1. ТРАВМИ, ЇХ УСКЛАДНЕННЯ. КРОВОТЕЧІ У ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ 2.1.1.Поняття про ушкодження (травму). Класифікація та ознаки Ушкодження (травма) виникає від дії на організм зовніш нього фактора (механічного, фізичного, хімічного, біологічного, пси хічного) і викликає в організмі, а також в окремих органах і тканинах його анатомічні й фізіологічні порушення, які супроводжуються за гальною та місцевими реакціями організму. Розрізняють закриті й відкриті ушкодження. Відкриті характе ризуються порушенням цілості покривів тіла - шкіри і слизових обо лонок; при закритих покриви тіла залишаються цілими. Механічні ушкодження виникають внаслідок прикладення меха нічної сили і супроводжуються видимими анатомічними руйнуван нями та молекулярними змінами (струсом). Ушкодження залежно від місця прикладання сили поділяються на прямі й непрямі. Прямі ушкодження характеризуються руйнуваннями тканин на місці прикладання сили (удар тупим предметом, розріз тканин гострим предметом тощо). При непрямій травмі руйнування тканин виникають на іншій, від даленій від удару ділянці тіла; наприклад при падінні з висоти та при земленні на п'ятки може виникнути перелом таза, тіл хребців, основи черепа. Низка лікувальних заходів і фізіологічних актів також супроводжу ються травмою. До них належать родова травма та оперативні втручан ня, пов'язані з більш або менш вираженою операційною травмою. Фізичні ушкодження настають унаслідок впливу на тканини ви соких або низьких температур (опіки і відмороження), електричного струму та променевої енергії; хімічні - від дії на тканини кислот, лу гів, отруйних речовин; біологічні — від впливу бактеріальних і пара зитарних токсинів; психічні — внаслідок рефлекторного подразнення нервової системи (переляк, жах тощо). За видами ушкодження поділяються на шкірні, підшкірні й по рожнинні. Найтяжчими є порожнинні ушкодження. Важкість травми залежить від характеру пошкодження життєво важливих органів і па тогенності та вірулентності інфекції, яка проникла в рану. Наприклад, 264 проникаючі поранення живота з ушкодженням шлунково-кишкового тракту завжди ускладнюються місцевим або загальним перитонітом (запаленням очеревини). Дифузне запалення очеревини нерідко закін чується смертю, тоді як підшкірно ушкоджені тканини та розтягнення зв'язок під впливом консервативних заходів швидко відновлюються. Травми бувають комбіновані (наприклад переломи кісток черепа та поранення мозку) і множинні (множинний перелом кісток). Оцінюючи тяжкість ушкодження, необхідно враховувати: його ме ханізм, анатомо-фізіологічні особливості, анатомічну будову, патоло гічний, фізіологічний стан органів і тканин, а також навколишню об становку, за якої травма була заподіяна. Механізм ушкодження. Дія механічної сили проявляється уда ром, стисненням, розтягненням, тертям, скручуванням по осі та проти-ударом. Ефект дії залежить від напрямку й кута травмуючої сили, від швидкості й тривалості впливу травмуючого фактора. Сила дії остан нього залежить від ступеня захисту організму. Опіки не виникають при наявності відповідного спецодягу, металеві скалки під час роботи на виробництві не уражують очей, якщо вони захищені окулярами й т. ін. Органи і тканини відіграють різну роль у життєдіяльності орга нізму, тому після травми регенерація їх відбувається неоднаково. Слід відзначити, що в життєво важливих органах (мозок, печінка, залози внутрішньої секреції, нирки тощо) регенерація майже зовсім відсутня. Ушкодження шкіри, підшкірної клітковини, сухожилля, фасцій, кісток, звичайно, не є дуже небезпечними і при вчасному лікуванні від бувається їх повна регенерація та загоєння. Має значення і фізіологічний стан органів та тканин у момент трав ми. Так, поранення наповненого їжею шлунка та інших порожнистих органів живота внаслідок проникнення масивної дози інфекції в черев ну порожнину часто супроводжується перитонітом. При порожньому шлунку інфікування буває обмежене. Вікові особливості теж мають значення в розвитку патологічно го процесу, пов'язаного із травмою. Так, наприклад, піднадкісничний перелом кістки, відрив епіфіза буває в дітей, а перелом шийки стегна трапляється переважно в людей старечого та літнього віку. В дітей тка нини еластичніші, й переломи в них бувають рідше; у людей старечого віку кістки крихкі й ламаються частіше. Патологічний стан організму і тканин у момент травми значною мірою впливає на характер ушкодження і перебіг процесу загоєння. При патологічно зміненій кістці (метастаз, пухлини, туберкульоз кістки, остеомієліт та ін.) незначна її травма спричиняє перелом. 265 Патологічно змінена селезінка (наприклад її збільшення при за хворюванні на малярію) легко розривається при забої, перенапруженні черевного преса тощо. Під впливом травми загострюються затихлі хро нічні запальні процеси (туберкульоз, сифіліс тощо). Навколо сторонніх тіл і в рубцях інфекція може зберігати життєздатність. Після видалення сторонніх тіл інколи розвивається правець. Навколишні умови й обста вини, за яких відбуваються ушкодження, також впливають на характер, перебіг і наслідки травм. Найтяжчі ушкодження, іноді несумісні із життям, бувають при сти хійних лихах, землетрусі, бурі, урагані, пожежі, обвалі, аварії поїздів, дорожньо-транспортних пригодах тощо. 2.1.2. Травматизм, його види та профілактика Однотипні ушкодження, які повторюються серед окремих груп населення, визначені поняттям «травматизм». Залежно від умов та характеру ушкодження розрізняють такі види травматизму: промисловий, сільськогосподарський, побутовий, до рожній, транспортний, спортивний, військовий, дитячий. Промисловий (виробничий) травматизм пов'язаний із характе ром виробництва, знаряддями праці й організацією методів її охорони. Ушкодження можуть бути заподіяні інструментами, машинами, оброб люваним матеріалом (металом, породою, яка обвалилася, вугіллям, ка мінням і т. ін.), транспортом тощо. Кожна галузь промисловості характеризується порівняно однотип ним видом травм. У гірничій промисловості внаслідок обвалів часто ушкоджуються кістки скелета, хребет, відбувається здавлення м'яких тканин. На металургійних заводах можливі опіки розплавленим і роз жареним металом, на залізообробних - трапляються травми очей дріб ними скалками металу. Виділяють професійні травми, що є наслідком сукупності певних умов і чинників, пов'язаних із трудовим процесом (бурсити, міозити, тендовагініти та ін.). Сільськогосподарський травматизм виникає внаслідок падіння, забоїв, поранення свійськими тваринами й ушкодження сільськогоспо дарським реманентом (вила, граблі тощо) та сільськогосподарськими машинами (трактори, комбайни та ін.). Особливістю такого травматизму є ускладнення ран. Угноєна земля містить анаеробну інфекцію, і внаслі док забруднення ран землею може виникнути правець. Профілактичне введення протиправцевої сироватки й активна протиправцева імуніза ція населення різко знизили кількість цих ускладнень. 266 Побутові травми за характером поранення бувають різноманіт ними. Це забої при падінні з висоти під час прибирання квартири, опі ки, які можуть виникати під час приготування їжі, прасування білизни й розведення вогню, а також інші ушкодження. Дорожні травми пов'язані, головним чином із дорожнім транс портом. Це травми під час автомобільних, тролейбусних, трамвайних аварій, при необережному переході вулиць пішоходом, при порушенні правил руху водієм тощо. Спортивний травматизм найчастіше є наслідком недостатньої підготовки спортсменів або недоброякісності спортивного інвента рю. Правильна організація спортивної справи запобігає спортивним травмам. На підставі обліку вивчення ушкоджень, характерних причин, об ставин виникнення травм розробляються запобіжні заходи проти трав матизму. Промисловий і сільськогосподарський травматизм у нашій краї ні різко зменшився у зв'язку із суворим дотриманням правил охорони праці й проведенням заходів їх профілактики (правила організації тех ніки безпеки, правила індивідуального та колективного захисту, спе цодяг, відповідна сигналізація, чіткість роботи механізмів, відсутність захаращеності й скупченості, а також висока кваліфікація робітників, регламентована відпустка, санітарно-освітня робота й т. п.). Зниження вуличного травматизму досягається шляхом регулю вання дорожнього руху, очищення вулиць від снігу й льоду, посипання тротуарів піском тощо. Побутовий травматизм із року в рік зменшується, що пов'язано з поліпшенням побутових умов, підвищенням культурного рівня на селення. Дитячий травматизм - одна з прогресуючих соціальних проб лем, яка не тільки загрожує здоров'ю і життю дітей, а й спричиняє пе реживання батьків і рідних. Зростання дитячого травматизму поясню ється швидким індустріальним розвитком країни, науково-технічною революцією, пов'язаною з наростаючою концентрацією машинної тех ніки в побуті й на вулицях, перенаселенням міст. Найчастіше травми дітей виникають удома й на вулиці; менше травм пов'язано з міським транспортом, із випадками у школі, під час занять спортом, ще рідше спостерігаються отруєння та утоплення. Найбільш небезпечні три види травм: побутові, від зіткнення з транс портом і утоплення. 267 Найчастіше травми бувають у дітей молодшого шкільного віку (від семи до одинадцяти років), коли вони відвідують школу, тобто само стійно йдуть до школи та проводять час відпочинку. Травми у хлопчи ків з'являються частіше, ніж у дівчат (3:1). Це пояснюється тим, що хлопці рухливіші, сміливіші, відчайдушніші. Кількість травм зростає у травні й червні, коли діти найбільше часу проводять на вулиці. Дитячий травматизм можна поділити на п'ять великих груп. Особливої уваги заслуговують три групи травм — побуто ва, транспортна та втеплення, які становлять 65,6 % дитячого ушкоджень і 97 % смертних наслідків від загальної кількості травм. Транспортний травматизм і утоплення становлять 5,5 % травматизму й дають 53 % смертних випадків. Саме ці групи потребують особливої уваги при плануванні профілактичних заходів, але не можна послабля ти увагу й до інших груп. Висока питома вага втрати працездатності припадає на травми очей, вибухи, опіки, ушкодження від транспорту й побутові травми в цілому. З побуту зникають небезпечні кислоти й луги, якими часто отрую ються діти. Зате з'явилося багато небезпечних препаратів побутової хі мії, засобів для боротьби зі шкідниками в місті й у сільській місцевості. Вдома нагромаджується велика кількість різноманітних, гарно упакова них ліків, які здатні спокусити не тільки малюка, а й підлітків. Із міських вулиць зникає трамвай, на зміну йому приходить потік приватних ма шин, що створює небезпеку на дорогах. Зменшилася кількість травм від вибухів мін, гранат і снарядів, але повністю цей вид ушкоджень не зник: діти майструють із допомогою старших товаришів самопали, вибухо ві пристрої та іншу вогнепальну техніку. Зростають випадки електротравм. які виникають при ремонті вдома різноманітної потужної побу тової електроапаратури. Стабільно загрозливим залишається показник нещасних випадків на воді, що спричиняє від 8 до 40 % смертностей. Близько 40 % смертних випадків припадає на перше чотириліття дитини. Останні роки, за відсотками смертних випадків, розподіляють ся однаково. Найчастіше діти гинуть від пошкодження черепа (30 %). травм внутрішніх органів (16 %), численних пошкоджень (16 %), опі ків, електротравм, отруєння (14 %) й утоплення (25 %). Профілактику дитячого травматизму слід проводити за до помогою таких заходів: адміністративних - упорядкування вулиць, міст, наявність достатньої кількості дитячих садків, регулювання до рожнього руху, обладнання дитячих та спортивних майданчиків, наяв ність у школах груп продовженого дня; агітаційно-виховних - аналіз причин дитячого травматизму, вироблення навиків і навчання правил 268 поведінки дітей на вулиці, систематичне роз'яснення небезпеки вулич них і побутових травм, використання наочних посібників, які є в школі. Треба частіше обговорювати в дитячому колективі кожен випадок заги белі дитини від травми будь-якого характеру. Діти вразливі, і там, де не спрацьовує плакат, листівка, мультфільм, сильний виховний вплив може зробити звичайна розповідь про обставини загибелі ровесника. У школах кожен нещасний випадок доцільно обговорити зі школярами у класах, із батьками - на зборах. |