Основи медичних знань
 Скачать 2.57 Mb.
|
|
Показання для проведення реанімації та підготовка потерпілого до її проведення Реанімація — відновлення життєво важливих функцій організму (передусім дихання і кровообігу). Викладач наголошує, що реаніма цію проводять тоді, коли відсутнє дихання і припинилася серцева ді яльність чи ці функції пригнічені настільки, що дихання і кровообіг не забезпечують потреб організму. Можливість реанімації ґрунтується на тому, що: по-перше, смерть ніколи не наступає відразу - їй завжди передує перехідна стадія, так званий термінальний стан; по-друге, змі ни, які відбуваються в організмі при вмиранні, не зразу набувають незворотного характеру й при достатньому опорі організму та вчасному наданні допомоги можуть бути повністю ліквідовані. Дії при реанімації спрямовані передусім на ліквідацію причин вми рання і відновлення функцій дихання та кровообігу. Оживити можна тільки життєздатний організм. Майже будь-яка критична ситуація, яка закінчується раптовою смертю, є показанням до негайної реанімації, і чим раніше вона розпочата, тим імовірніший успіх. Період (5-6 хв), який відділяє стан клінічної смерті від біологічної, не залишає часу на роз мови, роздуми й вичікування: при термінальному стані мінімальна, але вчасно надана допомога буває ефективнішою від найскладніших лікар ських заходів, які надаються через тривалий час після клінічної смерті. Реанімацію починають і проводять у тому разі, коли відсутнє ди хання і припинилась серцева діяльність або обидві ці функції пригнічені 292 настільки, що не забезпечують потреб організму передусім у по стачанні киснем, тобто при термінальному стані. При тяжкій травмі, ураженні електричним струмом, утопленні, за душенні, отруєннях, низці захворювань може виникнути втрата свідо мості, тобто стан, коли потерпілий лежить без рухів, не відповідає на запитання, не реагує на навколишнє середовище. Людина, яка надає допомогу, повинна вміти відрізняти втрату сві домості від смерті. При виявленні мінімальних ознак життя потрібно негайно приступити до надання першої допомоги. Ознаки життя:
Наявність ознак клінічної смерті потребує негайного проведен ня реанімаційних заходів. Слід пам'ятати, що відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло ще не означає, що потерпі лий мертвий. Подібний комплекс симптомів може спостерігатись і при клінічній смерті, коли потерпілому також необхідно надати допомогу в повному обсязі. Одним із першочергових завдань при оживленні потерпілого та підтриманні життєдіяльності травмованого організму є швидке віднов лення рівня кисню, необхідного для роботи всіх органів. Досягається це негайною штучною вентиляцією легень і паралель но масажем серця. Розрізняють такі методи штучної вентиляції леге нів: «рот у рот», «рот у ніс», за допомогою гумової 8-подібної трубки, способом Калістова та дітям до трьох-п'яти років методом «із рота в рот і ніс» (мал. 73, 74). Період підготовки до реанімації: - хворий (потерпілий) знаходиться в положенні лежачи на спині, на твердій основі (землі, підлозі, столі, на щиті тощо) (мал. 74); 293  Мол. 73. Схема проведен ня штучного дихання: а — методом «рот в рот»; б - «рот в ніс».
Після цих підготовчих дій можна приступити до штучної вентиля ції легень і масажу серця. Штучна вентиляція легенів «рот у рот» Найефективнішою вважається штучна вентиляція легенів за мето дом «рот у рот» або «рот у ніс». При цьому в легені хворого (потерпі лого) вдувають до 1,5 л повітря, що за об'ємом дорівнює одному гли бокому вдиху здорової людини. Легені розширюються, рефлекторно 294   Мал. 74. Потрійний прийом, який використовується при реанімації: а - максимальне розгинання голови назад; б — висунення нижньої щелепи вперед; в - відкривання рота; г — схематичне зображення здобутого результату. подразнюючи дихальний центр головного мозку. Це, у свою чергу, сприяє відновленню самостійних дихальних рухів та створює в орга нізмі умови для газообміну (мал. 73а). Техніка проведення. Людина, яка надає допомогу, стає з лівої сторони біля голови потерпілого на коліна чи стоїть (якщо хворий ле жить на ліжку зі щитом, столі, тапчані), ліву руку підсовує під шию, праву кладе на чоло й максимально закидає голову назад, першим і другим пальцями закриває крила носа (ніздрі), робить глибокий вдих. Щільно, герметично охоплює відкритим ротом губи потерпілого, які попередньо за можливістю накривають куском бинта, марлі, але не хустинкою). Роблять різкий сильний вдих; середня тривалість видиху - 1 секунда. Частота вдувань повітря - 14-16 за хвилину. При кожному вдихуванні необхідно стежити за дихальними рухами передньої стінки грудної клітки. Після вдування повітря негайно звільнити рот хворого. Контролювати пасивний видих за спаданням передньої грудної клітки і звуком повітря, яке виходить. Періодично натискати на надчеревну ділянку для видалення повітря зі шлунка. Відсутність дихальних ру хів передньої грудної стінки, роздування надчеревної ділянки свідчить про попадання повітря в шлунок унаслідок недостатнього закидання голови. 295 Штучна вентиляція легенів «рот у ніс» Цей метод використовується при травматичному ушкодженні ниж ньої щелепи або у тому випадку, коли щелепи сильно стиснуті й не можливо їх розтулити (мал. 736). Техніка проведення. Зафіксувати правою рукою голову в закину тому положенні. Пальцями лівої руки затиснути рот. Зробити глибокий вдих. Щільно, герметично охопити відкритим ротом ніс потерпілого (хворого). Зробити досить різкий, сильний видих. Негайно звільнити ніс і рот хворого. Пильно слідкувати за рухом передньої грудної стінки. Штучна вентиляція легенів за допомогою гумової 8-подібної трубки Гумова 8-подібна трубка утримує корінь язика від западання, чим попереджує закупорку дихальних шляхів, її вводять у ротову порож нину вигнутим кінцем доверху поковзом по нижньому краю верхньої щелепи. На рівні кореня язика її повертають на 180°. Рот потерпілого щільно закриває манжетка трубки, ніс придавлюють пальцями. Через вільний простір трубки здійснюють дихання. Частота вдувань повітря через неї 14-16 за хвилину (мал. 75).  Мал. 75. Техніка штучної вентиляції легень за допомогою 8-подібної трубки і закритого масажу серця. 296 Штучна вентиляція легенів способом Калістова Цей метод використовується тоді, коли потерпілий і людина, яка надає допомогу, - в протигазах. Техніка проведення. Потерпілого кладуть на живіт, голову повер тають набік; через лопатки, а потім через пахвові западини проводять лямки, утворюючи петлю на кінцях ключиці. Той, хто надає допомогу, повинен стояти, розставивши ноги, біля голови потерпілого й підніма ти за лямку тулуб хворого від землі на висоту до 15 см (вдих), а потім повільно опускати на землю (видих). Такі рухи треба проводити 14-16 разів за хвилину. Штучна вентиляція легенів дітям  Мал. 76. Штучна вентиляція легенів дітям і новонародженим методом «із рота в рот і ніс». Дітям до трьох-п'яти років штуч на вентиляція здійснюється методом «із рота в рот і ніс» (мал. 76). При цьому голову дитини відкидають на зад. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих. Щільно, герметично охоплює відкритим ротом губи та ніс дитини і проводить видих. Середня тривалість видиху повинна становити-ти 1 секунду. Частота вдувань повітря - 28-30 за хв дітям до року, з кожним роком частота вдувань повітря змен шується за хвилину на два рази. Зовнішній (непрямий) масаж серця дорослим і дітям Важливою складовою частиною оживлення потерпілого є непря мий масаж серця. У випадку зупинки серця, що визначається за відсут ністю пульсу на сонній артерії та розширення зіниць, непрямий масаж необхідно проводити негайно. Іноді при раптовій зупинці серця (вна слідок удару блискавки, задушення тощо) одразу після кількох стис кань грудної клітки в ритмі 60-70 за хвилину, внаслідок механічного подразнення серця, відновлюється його робота, хоча й у мінімально му обсязі. У головному мозку та судинах серця починає циркулювати кров, і організм за допомогою своїх компенсаторних механізмів здат ний сам справитися з травмою. 297  Мол. 77. Техніка непрямого масажу серця: а-місце натиску основи долоні на груднину; б - компресія серця між грудниною і хребтом; в - закінчення компресії. Суть штучного непрямого масажу серця полягає в насильному стисканні серця для стимуляції проходження крові по судинному рус лу (мал. 77). Техніка проведення непрямого масажу серця. Треба визначити промацуванням місце натискання (воно повинно бути на два пальці вище від кінця груднини). Той, хто надає допомогу, кладе одну руку долонею вниз, а другу - навхрест поверх неї. Стисканню піддатливо го в напрямі вперед-назад нижнього відділу грудної клітки сприяють знижений тонус м'язів у потерпілого, а також нахил корпусу рятівни ка. Сила тиску на груднину повинна бути такою, щоб еластична части на нижнього відділу грудної клітки змістилась у напрямі до хребта на 4-6 сантиметрів. При цьому тиск передається на серце, переповнене кров'ю, від чого воно стискається між грудниною і хребтом. Кров про штовхується з порожнини серця в кров'яне русло. Натискання здійснюють   Мал. 78. Проведення штучної вентиляції і непрямого масажу серця: а - одним реаніматором; б - двома реаніматорами. 298 протягом 0,5 с, після чого руки розслабляють, але не забирають із груднини. Після припинення натискання серце знову розтягується та наповнюється кров'ю. Повторювати натискання потрібно кожної секунди. Не треба його робити на верхню частину груднини, на закінчення нижніх ребер, щоб не пошкодити їх, та внутрішні органи. Дорослим потерпілим натис кування здійснюють корпусом, не згинаючи рук у ліктьових суглобах (мал. 78). Непрямий масаж серця дітям до 12 років потрібно проводити од нією рукою і робити при цьому 65-90 натискувань за хвилину. Ново народженим і дітям до року для зовнішнього масажу серця достатньо сили двох пальців. Число натискувань - 100-120 за хвилину (мал. 79). Якщо першу допомогу надає одна людина, то найдоцільніше після двох глибоких вдувань повітря в рот чи в ніс потерпілого робити 15 на тискувань на ділянку серця і т. д. Пауза при цьому, звичайно, повинна бути мінімальною. Якщо є менш досвідчений помічник, то він прово дить штучну вентиляцію легенів, а інший масажує серце. Після одного глибокого вдування п'ять разів натискають на грудну клітку. Якщо це робити дуже важко, можна після кожних двох глибоких вдувань про вести 15 стискань. У момент вдування серце масажувати не можна, тому що повітря не буде надходити в легені. Рятівники міняються ро лями через 5-10 хвилин. Для визначення пульсу на сонній артерії через кожні 2 хв на 2-3 с припиняють масаж серця. Поява пульсу в момент перерви свідчить про відновлення діяльності серця. Після цього, штуч ну вентиляцію потрібно продовжувати до появи самостійного дихання.  Мал. 79. Методика проведення непрямого масажу серця у пацієнтів різного віку: а - дорослого; б - дитини; в - новонародженого. 299 При відсутності пульсу необхідно негайно відновити масаж серця. Про поліпшення стану потерпілого свідчать звуження зіниць, зменшення синявості шкіри та слизових оболонок, підвищення артеріального тис ку до 60-90 мм рт. ст. Після відновлення діяльності серця у потерпілого з'являється регулярний пульс. Іноді пульс тривалий час не промацується, незважаючи на інші ознаки оживлення (самостійне дихання, звуження зіниць, спроби руха ти руками й ногами і т. ін.). Це свідчить про фібриляцію серця. У тако му випадку необхідно продовжувати штучну вентиляцію легень і ма саж серця до приїзду медичного персоналу. Викладач наголошує, що навіть короткочасне припинення цих заходів може призвести до смерті потерпілого. Якщо через 30^40 хв від початку масажу серця та штуч ного дихання діяльність цих систем не відновлюється, зіниці залиша ються широкими, без реакції на світло, можна вважати, що в організмі відбулися незворотні зміни і загибель мозку, тоді реанімацію можна припинити. При появі абсолютних ознак смерті реанімація може бути закінче на й раніше. При деяких захворюваннях і травматичних ушкодженнях (злоякісні пухлини з метастазами, тяжка травма черепа з пошкоджен ням головного мозку) реанімація не має сенсу і не проводиться. В ін ших випадках раптової смерті завжди залишається надія на оживлення хворого і для цього повинні бути застосовані всі можливі способи. Викладач звертає увагу студентів, що транспортувати хворого з зу пинкою дихання і серцевих скорочень можна лише після відновлення серцевої діяльності й дихання або в спеціальній машині швидкої допо моги, в якій є можливість продовжувати реанімаційні заходи, у тому числі й зняття фібриляції шлуночків (коли окремі волокна м'язів серця скорочуються хаотично, некоординовано) спеціальним приладом - де фібрилятором. Розряд електричного струму 3000-7000 В може зняти фібриляцію серця через нерозкриту грудну клітку. 300 2.3. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ПОРАНЕННЯХ 2.3.1. Рани та їхня характеристика Раною називають відкрите ушкодження тканини з порушен ням цілості шкіри або слизових оболонок. Місцеві симптоми ран: кро вотеча і розходження її країв (зіяння), біль і порушення функції. Усі рани поділяють на випадкові й операційні (асептичні). У рані розрізняють краї, стінки й раневий канал. Рани бувають сліпі й на скрізні. При сліпих є один отвір (вхідний), при наскрізних - два (вхід ний і вихідний). У випадковій рані містяться так званий рановий вміст - згустки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні тіла (клапті одягу, предмети, що ранять, тощо), різні мікроорганізми. Тканини, які оточують рану, травмуються різною мірою залежно від характеру пора нення. Навколо рани виділяють зони удару, струсу і місцевого тканин ного ступору. Рани бувають проникаючі й непроникаючі. Проникаючі - це такі, які проникають у порожнину тіла (суглоб, порожнину черепа, грудної клітки, черевну порожнину тощо). Рани за характером ушкодження тканин поділяють на колоті, різа ні, рубані, забиті, рвані, розтрощені, укушені, отруєні, вогнестрільні й змішані. Різані рани виникають при пошкодженні тканин гострими предме тами - бритвою, ножем, склом тощо. Вони характеризуються рівними краями, широким зіянням і значною кровотечею. Різані рани часто бу вають поверхневими. При їх нанесенні не виникає значної травматиза ції тканин, вони загоюються звичайно без ускладнень. Колоті рани заподіюють багнетом, вилами, шилом, голкою та ін шими подібними предметами. Особливістю таких ран є вузький рано вий канал і значна глибина, внаслідок чого можливі ушкодження по рожнин, розміщених за ходом раневого каналу судин, нервів та інших органів. Оскільки рана не зіяє, то рановий канал замкнутий, і мікроби можуть проникати глибоко в тканини. Тому колоті поранення часто ускладнюються тяжким нагноєнням і правцем. Рвані й забиті рани є характерними для транспортного та про мислового травматизму, іноді трапляються під час роботи в сільському господарстві. Вони супроводяться значним забоєм і розривами тканин, особливо шкіри. 301 Розтрощені рани заподіюють важкими предметами. Вони бу вають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Ха рактеризуються значним розтрощенням тканин, іноді супроводяться відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою, інтоксикацією. Рвані, забиті й розтрощені рани дуже погано загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладнюються інфекцією, зокрема анаеробною і правцем. Рубані рани заподіюють сокирою, шаблею та іншими важкими й гострими предметами. Вони характеризуються значним ударом тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів. Укушені рани супроводяться великими й глибокими ушкодження ми, значним забрудненням, унаслідок чого дуже часто ускладнюються гострою і гнильною інфекцією. Отруєні рани виникають унаслідок проникнення різних отруйних речовин - бойових і радіоактивних отруг, при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом із симптомами загаль ного отруєння організму. При укусах змій (гадюк, гюрзи, піщаної ефи) виникають такі симптоми: сильний і тривалий біль, набряк, підшкірні крововиливи, з'являються пухирці, наповнені кров'янистою рідиною. Одночасно виникають загальні симптоми: запаморочення, слабкість, нудота, пітливість, задишка, прискорення серцебиття, різке зниження артеріального тиску, непритомність, колапс - якщо отрута потрапила у кров. Через кілька годин або діб може настати смерть. Укуси бджіл, зокрема при підвищеній чутливості хворого до бджолиної отрути, також становлять певну небезпеку. Ознаки. Пекучий біль, набряк тканин у ділянці укусу, що швидко збільшується, слабкість, головний біль, нудота, блювання. При багато разових укусах, особливо у дітей, і за підвищеної чутливості до бджо линої отрути можливі непритомність, порушення дихання і серцевої діяльності. Перша допомога. Необхідно швидко видалити жало, якщо воно залишиться в місці укусу, а потім до рани прикласти вату, змочену на шатирним або винним спиртом, горілкою, розчином перекису водню, марганцево-кислого калію. Після цього прикладають холодний комп рес, потерпілому дають випити склянку гарячого чаю. 302 |