|
|
Основи медичних знань
Забій
Забій (контузія) є наслідком безпосередньої дії тупого знаряддя на різні ділянки тіла, яка викликає ушкодження тканин й органів без по рушення цілості шкірних покривів.
Забої виникають від удару або здавлювання твердим предметом. Ступінь ушкодження залежить від сили удару, щільності й ваги трав муючого предмета. Різні тканини людини відзначаються неоднаковою резистентністю до травми.
Підшкірна клітковина та її судини ушкоджуються легко. Апоневрози, фасції та нерви міцніші й резистентніші.
Патологоанатомічні зміни при забої зумовлені особливістю ткани ни, травмуючого фактора, віком і станом організму. Під впливом забою і здавлювання легко розриваються дрібні кровоносні й лімфатичні су дини клітковини з крововиливом у тканини. Значне скупчення крові у м'яких тканинах утворює гематому.
Клінічні ознаки. Внаслідок забою виникають біль, припухлість, синці й порушення функції. Біль зумовлений травмою, здавлюванням і набряком чутливих нервових закінчень. Припухлість розвивається внаслідок просочування м'яких тканин кров'ю, лімфою і запальним ексудатом. Припухлість і синці виявляються більшою мірою в ткани нах, багатих на пухку клітковину. Синець має вигляд синьої плями, яка змінює свій колір із всмоктуванням елементів крові та стає послідов но синьо-багровою, синьою, зеленою, жовтою, зникаючи зовсім через 6-8 днів. Порушення функції залежить від болю та розмірів гемато ми і набряку. Загальний стан при забоях змінюється мало, тільки при розсмоктуванні значних гематом можливе підвищення температури до
314
37-38 °С. Залежно від будови різних тканин відмічаються деякі харак терні ознаки. Так, шкіра при забої внаслідок накопичення лімфи може відшаровуватись від апоневрозу, при забої м'язів волокна їх розчавлю ються з подальшим утворенням м'язових контрактур й осифікуючого міозиту (скостеніння рубця). Забій нерва іноді супроводиться парестезіями, парезами і паралічами.
Перша медична допомога при забоях надається відразу після трав ми. Призначають холод, накладають стискуючу пов'язку, надають під вищене положення забитій кінцівці. При великих гематомах роблять пункцію і відсмоктують кров. Забої суглобів нерідко супроводжуються ушкодженням синовіальної оболонки з відривом частин хряща і трав муванням суглобових кінців, або на місці гематоми утворюється водян ка суглоба. При випадінні фібрину в ексудаті суглоба можуть утворю ватися внутрішньо-суглобові спайки й анкілоз (нерухомість у суглобі).
Клінічно при забої суглоба, крім болю і припухлості, спостеріга ється різке обмеження функції згинання і розгинання. При наявності гематоми або водянки в суглобі проявляється характерний симптом «балансування надколінка» - надколінок неначе плаває в рідині.
Перша медична допомога - забезпечити нерухомість у суглобі шляхом накладання стискаючої пов'язки. Поверх пов'язки покласти холодний предмет (пухир із льодом) протягом першої доби.
Розтягнення і розриви
Розтягнення - це ушкодження м'яких тканин, викли кане тягнучою силою без видимого порушення цілості тканини.
Часто спостерігається розтягнення зв'язок суглобів. При надмір ному розтягненні тканини виникає частковий або повний її розрив (руптура).
Клінічно при розтягнені відмічається біль, припухлість, кровови лив, порушення функції і розрив тканин. Патологоанатомічні зміни гі ж самі, що й при забої.
При розриві фасцій, апоневрозів і м'язів створюються умови для розвитку гриж (м'язових, вентральних, стегнових, поперекових та ін.).
При сильному перерозтягненні може статися відрив сухожилля м'язів від місця прикріплення, іноді сухожилля відривається разом із шматочком кістки (наприклад відрив сухожилля надколінка із частин кою надколінної чашечки).
Розрив м'язів виникає від сильного скорочення або розтягнення. Прикладом може бути розрив м'язів верхньої кінцівки при піднятті надмірної ваги. Розтягнення і розриви інколи є наслідком швидких
315
рухів у суглобах, що виходять за межі їх фізіологічної можливості. Найчастіше ушкоджуються зв'язки блоковидних суглобів (колінного, променево-зап'ястного, гомілково-стопного).
При розтягненні й розриві зв'язок у суглобі клінічно спостерігаєть ся біль, припухлість, крововилив у м'які тканини і порушення функції. При розриві внутрішніх зв'язок суглобів настає біль, іноді відбувається клацання і хрускіт у суглобі, він залишається в зігнутому положенні, розгинання неможливе.
Перша медична допомога - забезпечення стану спокою, стиску юча пов'язка. Для зменшення болю потерпілому слід прийняти 0,25-0,5 г анальгіну й амідопіріну, а до ділянки ушкодження прикласти хо лод - лід або холодну воду, холодний компрес, провести транспортну іммобілізацію й відправити до лікувального закладу.
2.4.2. Вивихи та їхні симптоми
Вивихом називається повне або часткове роз'єднання сугло бових поверхонь двох або більше сполучених кісток, при якому розри вається суглобова сумка і зв'язковий апарат. Якаю суглобові поверхні кісток не стикаються, то вивих називається повним, якщо ж стикають ся - неповним, або підвивихом.
Травматичні вивихи найчастіше виникають унаслідок механічної травми, яка супроводиться розривом суглобової сумки й виходом су глобової головки кістки з порожнини суглоба в навколишні тканини. Найчастіше бувають вивихи кульшового, плечового та ліктьового су глобів і великого пальця кисті.
Вроджені вивихи є результатом недостатнього або неправильного розвитку суглобових поверхонь внутрішньочеревного розвитку плода й бувають у кульшових суглобах.
Патологічні вивихи можуть виникати при туберкульозному або сифі літичному ураженні суглобів, при розвитку пухлин або остеомієліту.
Звичні вивихи спостерігаються у хворих із розтягом зв'язок, це такі, які повторюються декілька разів, і капсули суглоба. У результаті розхитаності капсули суглоба у хворих після незначної травми або не виправних рухів легко виникають вивихи.
Основні симптоми вивихів такі: сильний раптовий біль у ділянці суглоба, нерухомість, деформація суглоба й вимушене положення кін цівки. При пальпації визначається суглобова западина, вивихнута го ловка кістки промацується в незвичайному положенні поза суглобом. Пасивні рухи в ділянці суглоба обмежені, з різким болем та пружні. Діагноз вивих}' підтверджується рентгенівським дослідженням.
316
Перша медична допомога - ввести знеболювальні речовини й за фіксувати або іммобілізувати ушкоджену кінцівку. При вивиху в плечо вому суглобі фіксацію здійснюють за допомогою транспортної шини, косинки або пов'язки Дезо (при цьому рука згинається в ліктьовому суглобі під прямим кутом). При вивиху в ліктьовому суглобі кінцівку іммобілізують у такому положенні, в якому вона перебувала в момент вивиху, використовуючи для цього транспортну шину або підручні засоби. При вивихах суглобів нижньої кінцівки треба провести тран спортну іммобілізацію за допомогою транспортних шин або підручних засобів у такому положенні, в якому перебуває уражена кінцівка. До ушкодженої ділянки суглоба прикласти холод. Потерпілих транспорту ють у травматологічне відділення.
2.4.3. Синдром тривалого здавлювання (травматичний токсикоз)
При стискуванні (компреси) різних органів і тканин клініч ні прояви зазвичай відповідають морфологічним змінам. Чим більше зруйнованих клітин і тканин, які виникають під впливом механічного здавлювання, тим більш вираженими бувають порушення життєвих функцій організму.
Патологія, що пов'язана зі стискуванням мозку, серця, легень, ви вчалася ще у минулі століття. Що ж до захворювання, яке є наслідком здавлювання м'яких тканин, то його патогенез, симптоми й методи лікування вивчені лише зовсім недавно. Називається ця хвороба син дромом стиснення кінцівок, або синдромом тривалого здавлювання. Випадки тривалого здавлювання кінцівок спостерігаються при обвалах у шахтах, при землетрусах, бомбардуваннях, залізничних або трамвай них катастрофах тощо.
Клініка. Характерною особливістю цього захворювання є та об ставина, що, поки кінцівки або інші тканини перебувають під дією здавлювання, потерпілий почуває себе відносно задовільно. Після того, як потерпілого звільняють від здавлювання, його загальний стан різко погіршується. Виникають болі, блідість шкіри і слизових оболонок, нудота, блювання, спрага. Хворий стає апатичним, млявим, звільнені від здавлювання кінцівки набрякають і збільшуються в об'ємі, їх шкіра робиться щільною, натягнутою і блискучою, потім на ній утворюють ся білі та синякуваті плями. Пульс на судинах цих кінцівок відсутній, температура тіла знижується. Дуже швидко при цьому розвивається
317
азотемія, олігурія, анурія та уремія із смертельним наслідком у 60 % випадків.
Патогенез синдрому тривалого здавлювання м'яких тканин пов'я заний із травмою та інтоксикацією продуктами роздушених тканин. Внаслідок наростаючого набряку цих тканин спостерігається виражена плазмовтрата. Об'єм циркулюючої плазми зменшується на 22-56 %. Із роздушених тканин у великій кількості вивільняються калій і фосфор. Виникає серцево-судинна й гостра ниркова недостатність. У ранньому періоді розвитку хвороби настає рефлекторний спазм судин та ішемія нирок, а пізніше відбуваються грубі дистрофічні зміни нирок, закупор ка канальців міоглобіном, який випав в осад у зв'язку з роздавлюван ням м'язів.
Перша медична допомога. Суть допомоги й лікування полягає в якнайшвидшому звільненні потерпілого від стиснення і здійсненні лікувальних заходів, спрямованих на зменшення інтоксикації, плазмо-втрати, нормалізацію функції нирок та печінки.
На місці події, відразу після звільнення кінцівки, необхідно оціни ти її життєздатність. Якщо активні рухи в кінцівці збереглися, то джгут накладати недоцільно. У цьому випадку рекомендується туге бинтуван ня від місця здавлювання до периферії. Бажано обкласти кінцівку мі шечками з льодом, снігом або холодною водою. Якщо утруднені навіть пасивні рухи в суглобах, тобто спостерігається заклякання кінцівки, то накладають джгут проксимально від місця здавлювання і доставляють потерпілого до лікарні.
2.4.4. Переломи кісток. Види й ознаки переломів
Переломом називається часткове або повне порушення цілос ті кістки. Залежно від походження переломи поділяють на вроджені й набуті.
Вроджені переломи виникають у внутрішньочеревному періоді розвитку і є результатом неповноцінності кісткового скелета плоду. Виділяють акушерські переломи, що є наслідком родової травми.
Набуті переломи бувають травматичні (механічні) й патологічні.
Патологічні найчастіше виникають внаслідок розвитку в кістці метастазу злоякісної пухлини, ураження туберкульозом або остеоміє літом, іноді вони з'являються після незначної травми.
Травматичні (механічні) переломи виникають під впливом ме ханічних факторів під час падіння, від ударів, здавлювання, згинання кісток та інших травм.
318
Переломи називають відкритими, якщо порушена цілість шкіри, і закритими, якщо вона збережена. Відкриті переломи дуже небезпеч ні, оскільки існує загроза попадання інфекції. Близько 80 % усіх пере ломів становлять переломи кінцівок. Із переломів довгих трубчастих кісток виділяють діафізорні, епіфізорні й метафізорні.
Залежно від механізму розрізняють переломи при здавлюванні або стисканні кістки по осі (наприклад, компресійні переломи хребта), переломи при згинанні, скручуванні (гвинтоподібні), відривні, вбиті, тріщини, які виникають при ушкодженнях плоских кісток (черепа, ло патки). Залежно від ступеня еластичності кісткової тканини переломи бувають повні й неповні. Розрізняють також поперечні, поздовжні, косі й гвинтоподібні або спіральні види переломів.
Вогнепальні переломи характеризуються значним руйнуванням кістки і тканин, що її оточують. Розриви м'язів нерідко супроводять ся ушкодженням великих судин і нервів. Ці переломи здебільшого бу вають багатоосколковими, часто спричиняють значні дефекти кістки. Найпоширеніші вогнепальні переломи кісток кінцівок.
Основні симптоми переломів: деформація, патологічна рухомість і крептація (кістковий хруст), біль, порушення функцій ушкодженої кінцівки. При відкритих переломах - порушення цілості шкірних по кривів або слизових оболонок та наявність уламків у рані.
Найбільш небезпечні при переломах травматичний шок, гостра крововтрата, ушкодження життєвих органів (серця, легень, нирок, печінки, мозку) і жирова емболія.
Травматичний шок найчастіше виникає при закритих і відкри тих, переважно роздроблених і багатоосколкових переломах, а також при неправильно проведеній транспортній іммобілізації. Під час пере ломів (закритих і відкритих) наявна гостра крововтрата внаслідок пошкодження кровоносних судин. Наприклад, при закритому переломі стегнової кістки потерпілий втрачає до 1,5-2,0 л крові, гомілки - до 1, плечової кістки -1,5, кісток таза -1,5 літри. Велика зовнішня і внутріш ня крововтрата можуть спричинити гостре недокрів'я. Пошкодження переламаними кістками життєво важливих органів може викликати важкі смертельні наслідки.
Жирова емболія - нечасте, але дуже небезпечне ускладнення пе реломів довгих трубчастих кісток, яке виникає внаслідок проникнення жиру з кістково-мозкового каналу в ушкоджені вени.
До ускладнень переломів належать остеомієліт (при попаданні мікроорганізмів на ділянку перелому виникає нагноєння кістки й кіст кового мозку; найчастіше він зустрічається при відкритих переломах); несправжній суглоб (стійка патологічна рухомість на місці незростаючого
319
перелому внаслідок неправильного вправлення кісткових улам ків або неутворення кісткового мозоля); неправильне зростання пере ломів порушує функцію переламаної кінцівки (зростання перелому під кутом) і є результатом дефектів лікування.
Перша медична допомога при переломах
Перша медична допомога при переломах полягає у зменшенні болю й створенні спокою ушкодженої кінцівки. При відкритих перело мах потрібно спинити кровотечу й попередити вторинне інфікування рани. З метою зменшення болю внутрішньом'язово ввести ненаркотичні анальгетики. Якщо наявна рана, то на неї накласти асептичну пов'язку. Кісткові уламки, які виступають, не можна запихати в рану. При відкритих переломах з артеріальною кровотечею накласти крово спинний джгут. Дуже важливим моментом при закритих і відкритих переломах є створення нерухомості кісткових уламків шляхом іммобі лізації. Іммобілізацію застосовують при переломах кісток, ушкоджен нях суглобів, нервів, великих ушкодженнях м'яких тканин, пораненні великих судин та опіках великої площини.
Особливості переломів кісток у дітей
Кістки дитячого організму набагато гнучкіші порівняно з кістка ми дорослих. Це зумовлено меншим вмістом у них мінеральних солей, передусім солей кальцію, великою податливістю м'яких тканин. Чим молодша дитина, тим тонші й гнучкіші її кістки. Надкісниця в дітей товстіша й соковитіша, набагато швидше відділяється від кісток, що також збільшує їхню гнучкість та еластичність. Крім цього, довгі труб часті кістки в дітей з обох кінців мають епіфізарні хрящі, які певною мірою відіграють роль буферів, послаблюючи силу удару. Тому пере ломи кісток у дітей не такі часті, як у дорослих. З усіх пошкоджень у дітей переломи кісток становлять 19,1 %. Переважають неповні та піднадкісничні переломи, а з повних - патологічні (при рахіті, остео мієліті, туберкульозі тощо). У десятилітніх дітей деколи кістки роз'єд нуються по епіфізорному хрящу.
Переломи кісток у дітей мають певні особливості. Наприклад, над лом і перелом у вигляді «зеленої лози» пояснюють гнучкістю кісток у дітей. Вони виникають найчастіше в ділянці діафіза й супроводяться пошкодженням випуклого боку кістки (з увігнутого боку вона збері гає нормальну структуру). Піднадкісничні переломи характеризують ся тим, що переламана кістка залишається покритою непошкодженою
320
міцною надкісницею. Найчастіше піднадкісничні переломи бувають на гомілці й передпліччі. Епіфізеолізи
це відриви епіфіза від діафіза по лінії росткового епіфізорного хряща. Вони виникають тільки до за кінчення процесу окостеніння. Особливістю переломів у дітей є також підвищення температури тіла в перші дні після травми до 38 °С, що пояснюється всмоктуванням вилитої крові у тканини.
Першу медичну допомогу при переломах надають дітям за таки ми правилами, як і дорослим. Однак дітям до трьох років для зупинки кровотечі при відкритих переломах джгут не накладають, а викорис товують здавлювальну пов'язку. Дітям старшого віку накладають ди тячий гумовий джгут, проте на термін удвічі менший, ніж дорослим, а також пов'язки, шини. Лікують переломи так, як і дорослим, однак ді тям до семи років при переломах накладають леикопластирну витяжку. Широко використовують гіпсові пов'язки. Основним методом лікуван ня переломів у дітей є консервативний. Особливу увагу слід звертати на догляд за хворими, ретельно дотримуватися правил асептики при перев'язках.
Переломи кісток таза
Усі ушкодження таза та його органів поділяють на відкриті й за криті, вогнепальні й невогнепальні. Бувають поранення м'яких тканин, кісток таза, тазових органів, які можуть сполучатися з ушкодженням кісток таза. При пораненні м'яких тканин виникає біль, припухлість з ушкодженням кісток, часі о можливі множинні осколкові переломи, поранення великих судин і нервових стовбурів. Переломи кісток таза можуть супроводитися ушкодженням сечового міхура, уретри й прямої кишки.
Закриті переломи кісток таза бувають при прямому ударі або па дінні, множинні є наслідком здавлювання таза.
Основні симптоми перелому кісток таза: при розриві лобкового зрощення - ноги зігнуті в колінах і зведені, потерпілий не може їх роз вести; при переломі обох лобкових або сідничних кісток, а також при вертикальних переломах характерне «положення жаби» - ноги зігнуті в колінних суглобах і знаходяться в положенні розведення; при пере ломі горизонтальної гілки лобкової кістки характерне положення «при липлої п'ятки» (потерпілий самостійно не може підняти ногу, не згина ючи її в коліні); при надавлюванні на кістки таза потерпілий відчуває біль на місці перелому, особливо при здавлюванні таза у передньо-за дньому й боковому напрямках; виділення крові із сечівника, затримка
321
Мол. 77. Транспортна іммобілізація на носилках при переломах таза.
сечовипускання і болісна припухлість у ділянці промежини при роз риві сечівника (найчастіше таке ускладнення трапляється у чоловіків). Перша медична допомога полягає в накладанні на рану первинної асептичної пов'язки, а при забоях і кровотечах - здавлювальної пов'яз ки й холоду; потерпілим дають знеболювальні засоби; проводять іммо білізацію таза драбинчастими шинами, які підкладають під таз і ноги потерпілого. Таз фіксують широкою полоскою тканини, складеним простирадлом, рушником або бинтом. Нижні кінцівки трохи згинають у колінних суглобах і злегка розводять. Під коліна підкладають твер дий валик або згорнутий одяг. Потерпших транспортують на твердих носилках або на дерев'яному щиті (мал. 77).
2.5. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ВПЛИВІ НА ОРГАНІЗМ ВИСОКИХ ТА НИЗЬКИХ ТЕМПЕРАТУР, ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ
2.5.1. Поняття про опіки, ступені опіків. Опікова хвороба
Опіками називаються ушкодження тканин, що виникають унаслідок дії термічних, фізичних і хімічних агентів. Розрізняють тер мічні, хімічні й радіаційні опіки.
Термічні опіки бувають у результаті дії на поверхню тіла людини високої температури. Загибель тканин настає внаслідок зсідання білків від безпосереднього впливу термічного фактора на тканини. Важкість стану потерпілого від опіку залежить від поєднання дій різних факто рів: діючого агента (гарячої пари або рідини, полум'я, предмета, нагрі того до високої температури); тривалості дії агента на тканини; глиби ни й площини ушкодження тканин; віку і стану потерпілого тощо.
Залежно від глибини ушкодження опіки поділяють на чотири сту пені. Опіки І ступеня характеризуються почервонінням, набряком і на явністю пекучого болю у результаті безпосередньої дії температурного фактора на нервові закінчення і здавлювання їх набряклими тканина ми. Усі явища через 3-7 днів зникають, деколи залишаючи пігментні ділянки шкіри.
При опіках II ступеня ушкоджуються поверхневі шари шкіри, ви никає почервоніння шкірних покривів, різної величини пухирці з дещо мутнуватою рідиною, деяке збудження, прискорення пульсу, підви щення температури тіла, особливо при нагноєнні пухирців. При опіках більше 15 % поверхні тіла може виникнути опіковий шок. Такі опіки загоюються через 8—14 днів без утворення рубців, якщо нема нагною вання.
При опіках III ступеня ушкоджуються як поверхневі, так і глибокі шари шкіри. Для Ш-А ступеня характерне ушкодження поверхневих шарів шкіри. Ранева поверхня покривається світло-коричневим або сі рим струпом. Період загоювання триває до 3-4 тижнів без рубців або з утворенням ніжних рубців. При опіках Ш-Б ступеня наявне повне змертвіння на всю глибину, утворюється твердий темно-коричневий струп, що відпадає через 3-5 тижнів, залишаючи великі й деформовані рубці.
323
Опіки IV ступеня - це ушкодження всієї шкіри, підлеглих тканин аж до кісток. При цьому утворюється коричневий або чорний струп, через який просвічуються тромбовані венозні судини.
Важкість опіків залежить від глибини і площини ушкодженої по верхні.
Для швидкого підрахунку площі користуються правилом «дев'я ток», тобто по 9 % поверхні тіла становлять голова і шия; поверхня одної кінцівки; груди й живіт; задня поверхня тулуба (спина); одна нижня кінцівка (стегна), гомілка стегна; промежина - 1 %. Разом це 100%.
Для вимірювання невеликої площі опіку використовують прави ло «долоні»: площа долоні людини в середньому становить 1,0-1,2 % площі його тіла.
До важких опіків належать опіки II, III, IV ступенів площиною ушкодження більше 20 % поверхні тіла, ускладнені шоком, промене вою хворобою та опіками дихальних шляхів.
Опіки середньої важкості - це опіки II—Ш ступенів з площиною ураження 10-20 % загальної площі тіла; опіки І ступеня з ушкодженням 50 % поверхні тіла, але при загальному задовільному стані потерпілого.
До легких опіків належать обмежені опіки III —IV ступенів; опіки II ступеня з площиною ушкодження менше 10 % поверхні тіла; опіки І ступеня з площиною ушкодження менше 40 % поверхні тіла.
Хімічні опіки виникають у результаті впливу на тканини різних хімічних речовин, що мають припікальну дію (міцні кислоти, луги, фосфор, солі важких металів). Особливо часто хімічні опіки слизових оболонок бувають у дітей. Кислоти й солі важких металів викликають зсідання білків і збезводнювання тканин, унаслідок чого настає коагуляційний некроз з утворенням щільного струпа. При опіках сірчаною кислотою утворюється темний струп, соляною кислотою - білий, азот ною - жовтий.
Луги розчиняють й омилюють жири, у результаті чого глибоко ура жуються тканини й утворюється білий м'який струп.
Радіаційні (променеві) опіки спричинює іонізуюче опромінюван ня (альфа- і бета-частинки, рентгенівське проміння, нейтрони). При цьому уражуються шкіра й слизові оболонки. Залежно від дози й три валості опромінення можуть виникнути опіки з гострим, підгострим і хронічним перебігом. Променева реакція у вигляді почервоніння й на бряку проявляється на першу або другу добу після опромінення і збе рігається протягом 2-3 днів. Процес зворотний, на місці почервоніння залишається легка пігментація.
324
Променеве випадання волосся (алопеція) виникає на волосистій частині голови і триває 1-^4 тижні після опромінення. Волосся відрос тає за 6-10 тижнів.
Гострий променевий дерматит І ступеня виникає на 15-20 день після опромінення. Прихований період триває в середньому два тиж ні. У потерпілого з'являється почервоніння, набряк, випадає волосся. Через один-два тижні почервоніння зникає, залишається пігментація шкіри, починає відростати волосся.
При гострому променевому дерматиті II ступеня виникають по червоніння, пухирі, що триває протягом 2-5 днів після опромінення. Прихований період - 1-2 тижні. Клінічні симптоми ушкодження у цей час не проявляються, потерпілий почуває себе порівняно добре. Через 1—2 тижні починається розпал клінічної картини ураження шкіри - ви никає набряк, виражене почервоніння, збільшуються лімфатичні вуз ли. Потерпілі скаржаться на біль в ушкодженій ділянці тіла. Набряк наростає, мілкі пухирці зливаються, утворюючи багатокамерні пухирі. Якщо вони інфікуються, то з'являються виразки. Захворювання триває один-півтора місяця, повне видужання не спостерігається.
Променеві опіки Ш ступеня характеризуються змертвінням шкіри й утворенням виразок. Прихований період триває 4-6 днів. Швидко на ростає гостре запалення (почервоніння шкіри, набряк, різкий біль), під вищується температура тіла, збільшуються лімфатичні вузли. Пухирі тріскають, утворюючи виразки, що при інфікуванні перетворюються в гнійні рани, внаслідок чого може виникнути сепсис. Виразки загою ються дуже повільно, нерідко залишаються трофічні виразки, що мо жуть перейти у злоякісні пухлини.
Опіки дихальних шляхів виникають унаслідок дії полум'я, розпе ченого повітря, токсичних продуктів горіння (95 % усіх випадків), пе регрітої пари, а також при опіках грудей, шиї, обличчя. Вдихання гаря чого диму і токсичних продуктів горіння спричинюють опіки слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, їх набряк, що призводить до зву ження бронхів (бронхоспазму) та недостатності дихання. З'являються періодичний кашель, сухість у роті, білясті плями на слизовій порож нині рота, біль у горлі під час ковтання, хриплий голос або афонія, за дишка, синюшність обличчя, серцево-судинні розлади.
Опіки у дітей з усіх побутових травм становлять 27,7 % і посіда ють перше місце. Причиною опіків найчастіше є бездоглядність, необе режність з боку дорослих і дітей. Термічні опіки становлять 42 %, їх найчастіше отримують діти до 3 років (51,6 % усіх опіків за віковими групами). У цьому віці смертність від опіків найбільша, що пов'язане
325
з анатомо-фізіологічними особливостями дитячого організму. Близько 2/3 опіків діти одержують від гарячих рідин (води, молока, супів). Ніжна й тонка шкіра дітей ушкоджується глибше. Загальна реакція дитячого організму на опікову травму звичайно проявляється опіковим шоком і підвищеною чутливістю до інфекції. Симптоми ступенів опіків такі ж, як у дорослих. Площу опіків визначають залежно від віку дітей.
|
|
|
Скачать 2.57 Mb.