Главная страница
Навигация по странице:

  • 3. Галузі страхування

  • 4. Перестрахування і співстрахування

  • Співстрахування

  • 5. Доходи та витрати страховика

  • Підручник Фінанси. Основи теорії фінансів


    Скачать 3.33 Mb.
    НазваниеОснови теорії фінансів
    АнкорПідручник Фінанси.doc
    Дата09.05.2018
    Размер3.33 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаПідручник Фінанси.doc
    ТипДокументы
    #19045
    страница11 из 15
    1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

    2. Страховий ринок

    Страховий ринок — це особливе соціально-економічне середовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктура й конкуренція.

    Організаційну структуру страхового ринку представлено на рис. 12.1.



    Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, і страхувальники — споживачі цих послуг. Прямими посередниками у проведенні страхування є страхові агенти і страхові брокери, непрямими — оцінювачі ризику (актуарії та сюрвейєри) і оцінювачі збитку (аварійні комісари та диспашери).

    Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послугах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

    Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства (громадян) і суб'єктів господарювання.

    Галузеву структуру страхового ринку представлено на рис. 12.2.



    На сьогодні в Україні налічується 353 страхові компанії, 12 з яких мають ліцензії на операції зі страхування життя. Страховий ринок України характеризується значною концентрацією — на 50 найбільших компаній припадає близько 80 % статутного капіталу і 88 % зібраних страхових премій. У табл. 12.1 представлено динаміку розвитку страхового ринку України за 1999—2003 рр.



    Сьогодні, наприклад, на страховому ринку Харківської області працюють 24 харківські страхові компанії і 22 філії страхових компаній інших регіонів. Загальна сума страхових платежів, отриманих ними за 2003 р., становила 1222,2 млн грн; порівняно з 2002 р. загальні страхові надходження зросли на 537,7 млн грн (на 78,5%). Страхові виплати та страхові відшкодування порівняно з 2002 р. збільшились на 28,6 млн грн (183,1 %) і становили 44,2 млн грн.

    Сума страхових надходжень за обов'язковими видами страхування за 2003 р. становила 7,4 млн грн — лише 0,6 % від загальної суми надходжень.

    Сума страхових надходжень з добровільних видів страхування за 2003 р. порівняно з 2002 р. зросла на 538,3 млн грн (на 79,6%) і становила 1214,8 млн грн. Найбільша частка страхових надходжень у добровільному страхуванні припадає на страхування фінансових ризиків, а саме — 926,5 млн грн (76,3%).

    Таким чином, спостерігається активне розширення страхового ринку Харківського регіону.

    Страхові компанії становлять основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

    На особливу увагу заслуговує розгляд питань щодо створення, функціонування, реорганізації та ліквідації страхової компанії в Україні.

    Основними підходами, що допоможуть вивчити процес створення страхової компанії, є розгляд таких взаємопов'язаних етапів:

    • реєстрація страховика як юридичної особи;

    • надання цій юридичній особі статусу страховика.

    Вивчаючи питання функціонування страхової компанії, необхідно визначити, якими видами діяльності може займатися страховик, у чому полягає їх сутність. Треба також визначити сутність стратегії страхової компанії, значення бізнес-плану для ефективної реалізації стратегії страховика.

    Страхові компанії при формуванні своїх організаційних структур використовують такі принципи:

    1. лінійного підпорядкування — вищі керівники мають право давати розпорядження нижчим співробітникам з усіх питань, що виникають;

    2. функціонального підпорядкування — право давати розпорядження, пов'язане з виконанням конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує;

    3. лінійно-штабного підпорядкування — виконання консультаційних функцій у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії.

    Задля реалізації економічних і соціальних інтересів держави та дієвості механізму соціального гарантування виникає необхідність державного регулювання страхової діяльності.

    Усі правові відносини, пов'язані з проведенням страхування, можна поділити на дві групи:

    • правовідносини, які виникають у зв'язку з організацією страхової справи, що регулюють діяльність страховиків, їх взаємозв'язок з бюджетом, банками, органами державного управління;

    • правовідносини, що регулюють процес формування та використання страхового фонду при особистому, майновому страхуванні та страхуванні відповідальності.

    Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямами й питаннями взаємовідносин страховиків з клієнтами, суспільними та державними інститутами України.

    Система правового регулювання страхової діяльності включає норми, що визначені:

    1. Конституцією України;

    2. міжнародними угодами зі страхування, що були підписані та ратифіковані Україною;

    3. Цивільним кодексом України;

    4. законами та постановами Верховної Ради України, зокрема Законом "Про страхування";

    5. указами та розпорядженнями Президента України;

    6. декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України;

    7. нормативними актами (інструкціями, методиками, положеннями, наказами), що прийняті міністерствами, відомствами та центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;

    8. нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

    9. нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішеннями Президента або Кабінету Міністрів України.

    Поетапне входження України до міжнародного страхового ринку, передбачає вступ до міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана зі страхуванням; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; визначення вимог до порядку створення та діяльності страхових організацій; розвиток інфраструктури страхового ринку; розроблення системи поступової адаптації національного законодавства до вимог європейських директив із питань страхування.

    3. Галузі страхування

    Особисте страхування — це страхування майнових інтересів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю і додатковими пенсіями страхувальника чи застрахованої особи.

    У межах особистого страхування здійснюються страхування життя та пенсій, страхування від нещасних випадків та медичне страхування.

    Принциповими особливостями страхування життя і пенсій та відмінністю цієї галузі особистого страхування від інших видів ризикового страхування є:

    • ощадний характер договору страхування, тобто передбачається повне повернення засобів страхувальнику з нарахованими процентами щодо закінчення терміну дії договору;

    • термін дії договору — довгостроковий;

    • страхові премії сплачуються разово чи періодично з таким розрахунком, щоб загальна сума цих внесків дорівнювала страховій сумі.

    Страховими випадками страхування життя є смерть, доживання та додаткові випадки, пов'язані зі шкодою для здоров'я в період договору.

    До видів страхування життя і пенсій відносять змішане страхування життя, страхування дітей, шлюбне страхування та страхування додаткових пенсій. Світова практика страхування життя передбачає страхування капіталу і страхування рент.

    Страховими випадками при страхуванні від нещасних випадків є смерть (загибель) застрахованої особи та одержання травми чи порушення здоров'я.

    Обов'язкова форма цього виду страхування охоплює державних службовців, пасажирів та працівників транспорту і людей, що виконують небезпечні роботи.

    Перелік послуг за типом "стандарт" при медичному страхуванні передбачає медобслуговування, щоденне обслуговування та медичний контроль, медичну евакуацію, репатріацію тіла, виплати компенсацій спадкоємцям та надання додаткових послуг.

    Об'єктами майнового страхування є будівлі, споруди, передатні пристрої, силові, робочі машини, транспортні засоби, устаткування, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, матеріали тощо.

    Підприємство має право провести вибіркове страхування (за повною вартістю частини майна). Окремо від власного майна страхують основні фонди, передані в оренду.

    Не приймають на страхування готівкові гроші, цінні папери, рукописи, креслення, бухгалтерські та інші документи, дорогоцінні метали, технічні носії інформації; майно, що є в застрахованому приміщенні, яке не належить страхувальнику; майно в аварійному стані або таке, що знаходиться в зоні стихійного лиха.

    При здійсненні майнового страхування не підлягають відшкодуванню збитки, що виникають у результаті процесів, яких не можна уникнути; якщо не вжито відповідних заходів для порятунку майна; у разі крадіжки майна (якщо цей факт не підтверджений відповідними правоохоронними органами).

    У майновому страхуванні виділяють також страхування технічних ризиків, що передбачає страхування машин, електронних пристроїв, монтажних ризиків та всіх ризиків будівельних підприємств.

    Страхування відповідальності — це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними і юридичними особами, що можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій чи бездіяльності страхувальника.

    Необхідність упровадження такого страхування зумовлена інтересами з боку суспільства, інтересами страхової компанії, інтересами страхувальника, інтересами потерпілих (третіх осіб).

    Особливості страхування відповідальності такі:

    • третьою стороною є будь-які не визначені наперед особи;

    • попередньо не встановлюються страхові суми.

    У цій галузі страхування розрізняють відповідальність власників транспортних засобів; професійну відповідальність; адміністративну відповідальність.

    Страховими випадками при страхуванні відповідальності є неуважність, недбалість, некваліфіковане виконання обов'язків; навмисні дії, що встановлюється тільки судом.

    4. Перестрахування і співстрахування

    Перестрахування є системою економічних відносин, у процесі яких страхувальник (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, беручи на страхування ризики, певну частку відповідальності за них (з урахуванням своїх фінансових можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страхувальникам (перестраховикам) у частині, що перевищує допустимий розмір власного утримання. Цедент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування.

    Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно два або кілька страховиків за угодою про співстрахування приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності. Кожен з цих страховиків відповідає за свою частину страхових зобов'язань безпосередньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальниками один зі страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі своєї частки.

    Наочно процедури перестрахування і співстрахування представлено на рис. 12.3 і 12.4.





    Однією з форм перестрахування є факультативне перестрахування — індивідуальна угода, яка стосується тільки одного ризику. Цей договір дає сторонам, що підписали його, повну незалежність: цеденту — у розв'язанні питання, яку частину ризику залишити собі (власне утримання) і на яких умовах передавати іншу частину ризику; перестраховику (цесіонарію) — у розв'язанні питання про взяття ризику в повному обсязі.

    На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини мають обов'язковий, тобто облігаторний, характер. Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частини всі ризики одного вигляду.

    Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому ризику визначається заздалегідь і зумовлена часткою участі цедента в цих ризиках, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного перестрахування розрізняють квотні, ексцедентні й квотно-ексцедентні договори.

    Непропорційне перестрахування використовується за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних коштів за збитки, заподіяні третім особам, а також в усіх видах страхування, коли немає верхньої межі відповідальності перестрахувальника. Різновидами договорів є ексцедент збитку та ексцедент збитковості, тобто покриття поширюється на абсолютний та відносний рівень збитків як недоотримання доходів.

    5. Доходи та витрати страховика

    Доходи страховика — кошти, що створюють необхідний страховий фонд.

    Доходи поділяють:

    • на доходи від страхової діяльності — усі премії зі страхування і перестрахування;

    • доходи від розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і страхових резервів.

    Доходами від розміщення коштів (доходи від інвестиційної діяльності) є проценти за депозитами коштів, розміщених на розрахункових рахунках у банку; проценти від облігацій і акцій; участь у прибутку перестрахувальника; доходи від реалізації корпоративних прав; проценти за довгостроковими інвестиціями.

    Доходи від інвестиційної діяльності включають власні кошти у вигляді статутного фонду і резервних фондів; вільні резерви спеціального призначення; нерозподілений прибуток.

    За економічним змістом витрати страховика складаються із таких груп:

    • витрати зі страхових операцій (собівартість страхової послуги);

    • витрати на перестрахування.

    Виплати залежать від розміру збитку і страхових сум, а також наданих пільг. У складі витрат на ведення справи розрізняють:

    • аквізиційні витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, актуарними розрахунками;

    • комісійні винагороди посередникам, оплата послуг фахівця, ведення страхової документації;

    • витрати на рекламу;

    • інквізаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням наявного обороту страхових премій, оплатою праці, банківських послуг;

    • ліквідаційні витрати з урегулювання збитків: збирання інформації, виплати, поштово-телеграфні витрати, відрахування в резерв збитків;

    • витрати на утримання страхової компанії — основна і додаткова заробітна плата з нарахуваннями, оренда, оплата комунальних послуг, послуг зв'язку, канцелярські витрати, обслуговування автотранспорту, амортизація, витрати на відрядження (витрати на ведення справи не повинні перевищувати 30%).

    Відповідно до закону основним фінансовим результатом діяльності страхової компанії є балансовий прибуток, що включає прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування); прибуток від розміщення вільних коштів; прибуток від інших операцій.

    Ставки оподаткування страховиків представлено в табл. 12.2.



    Фінансова надійність страховика — це його здатність виконати страхові зобов'язання, які взяті за договорами страхування та перестрахування, у разі впливу несприятливих чинників.

    Фінансова надійність забезпечується кількома чинниками:

    • розміром власних коштів;

    • правильно розрахованими тарифними ставками;

    • збалансованим страховим портфелем;

    • величиною страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком зобов'язань;

    • розміщенням страхових резервів;

    • перестрахуванням.

    Законодавством України передбачено формування резерву незароблених премій, що включає частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, та резерву збитків — зарезервованих несплачених сум страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

    Згідно із Законом України "Про страхування" страхові резерви мають складатися з активів таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); нерухоме майно; цінні папери, що передбачають одержання доходу; цінні папери, що емітуються державою; права вимог до перестраховиків; довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя).

    Зобов'язання страховика складаються із двох груп:

    • зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;

    • внутрішні зобов'язання — це зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

    Фактичний запас платоспроможності визначають як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною.

    Роль страхування може розглядатися за такими напрямами:

    • страхування додає впевненості в розвитку бізнесу й економіки в цілому;

    • страхування дає можливість раціоналізувати структуру ресурсів і активізувати через інвестиції в найбільш ефективні сфери господарювання коштів, спрямованих на організацію економічної безпеки;

    • страхування забезпечує раціональне формування використання коштів, призначених для здійснення державних соціальних програм (охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, фінансового утворення);

    • у страхуванні створюються значні резерви коштів, що стають джерелами зростання і покриття збитку у разі великих стихійних лих і аварій;

    • створюють робочі місця, формується інфраструктура фінансового ринку.

    Отже, страхування є однією з найбільш перспективних сфер фінансової системи, оскільки виконує активну перерозподільчу функцію в економіці.
    1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


    написать администратору сайта