Перелік питань на іспит Політична журналістика як професійна діяльність. Ресурс політичного репортера. Споживач політичної інформації
 Скачать 149.67 Kb.
|
|
37. Біографічний метод у портреті політика : вибір фактів та інформаційних джерел. Без біографічного матеріалу не обходиться жоден портретист. Найбільш доцільно при складанні політичного портрета використовувати метод аналітичної інтерпретації біографічних даних, контактів, зв'язків, а також інших форм політичної активності лідера. Можна визначити кілька найбільш поширених підходів до організації біографічного матеріалу: • Повне відтворення біографії з елементами характеристики та узагальнення (недосконалість цього підходу в тому, що, як правило, не окреслюється життєдіяльність героя та його характер; біографічний факт стереотипізується та стандартизується; здебільшого основні біографічні дані вже відомі широкому загалу; цей підхід найбільш ефективно застосовувати до маловідомих персонажів). • Інтерпретаційне відтворення (автор, спираючись на знання фактів, узагальнює, характеризує, створює версію характеру, відтворює психологічний контур Особистості в образній системі; складність цього підходу полягає в тому, що читач може не знати тих біографічних фактів, що лягли в основу психологічного аналізу та висновків-узагальнень, і, відповідно, певна частина тексту й контексту буде йому незрозумілою). • Стиснуте відтворення біографічного факту у вигляді хроніки, довідки, досьє в поєднанні з характеристикою-інтерпретацією (сьогодні це оптимальна форма в умовах такого інформаційного засилля; Вікіпедія — найбільш яскравий приклад; однак щоб відбувся портрет, хроніка має супроводжуватися яскравим нарисом чи портретною замальовкою, тільки за таких умов буде досягнуто баланс інформативності, змістовності, психологізму, емоційності та естетизму). 38. Композиційно-змістові елементи портрета політика. - політична біографія (коли обирався вперше, яка партія, куди переходив) - бізнес інтереси ( простежити дії і чому так) - політичний ресурс (наявність ідеології) - політичний електорат (Електорат — сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи. Прихильники політичної партії, які голосують за висунутих нею кандидатів на виборах. В організаційно неоформлених партіях відсутнє членство. За таких вважаються виборці, що голосують за партію на виборах, тобто її електорат.) - джерела зовнішнього чи внутрішнього тиску - власне особистість ( характер. Інтереси, хобі, якісь моменти) - намагання зробити прогноз. На перший план висувається дитинство і формування політика як людини, його характер, а потім за допомогою слів і певних фактів біографії простежити формування цієї людини як політика. Тип композиції: -континуальна(суцільна) -окремо – епіграф 1 шлях – хроніка біографії 2 шлях – асоціат. Композиція гіпотезного х-ру -особиста біографія; -світоглядні позиції -розуміння філос. особл. влади -х-ка близького оточення -замальовки побуту і відпочинку 39. Обов язкові елементи політичного портрета. Найбільш типовими (певною мірою, обов’язковими для деяких форматів ЗМІ) елементами портретного колажу є: • біографічна довідка/хроніка; • портретний нарис/зарисовка (методи: опису, узагальнення, інтерпретації, образного осмислення); • блок мемуарних свідчень; • блок автобіографічного матеріалу; • блок цитат (із супровідного документального матеріалу: історичні матеріали, виписки з архівів, соціальні, професійні анкети, атестати і т. п.); • блок із матеріалів преси. (деякі – лише для історико-політичного портрету) Особливість портрета політика - це ускладнення цієї форми завданням політичного прогнозу. Французькі журналістикознавці дають такі характеристики портрета: " 1. Добре виписаний портрет має залишати у читача враження, ніби він особисто познайомився з людиною, ім'я якої йому давно відомо. 2. Персонаж портрета має бути присутнім з перших рядків тексту і не зникати з жодного абзацу. Розповідь має містити багато цитат, сценок з життя, влучних зауважень. 3. Жанр передбачає, щоб автор зустрічався з персонажем особисто, а попередньо назбирав на нього гарне досьє... 4. Виписати портрет - це відшукати ті риси, які максимально точно окреслюють персонажа..." У міжнародному політичному портреті має бути довідка, в ліді вказано, чому про цього політика пишуть. Вітчизняного: 1. принцип анкетності (навести основні біографічні дані), 2. політична біографія. 3. Трохи «стьобу». Зарубіжного: довідка (що це за людина, чим вона займається, які має досягнення (чому є привід зробити її політичний портрет) 2. чому про неї варто писати, 3. політична біографія 4. коротка характеристика/коментарі 40. Структура політичного портрета у тижневиках "Фокус", "Кореспондент". Широко використовується метод колажування, який відтворюється як на рівні композиції (набору й організації змістових елементів), так і на графічному рівні (врізи, «стакани», розбивка на підрозділи, використання ілюстративного матеріалу заради збереження семантичної єдності й пластичності колажованого матеріалу). 41. Політико-психологічний аналіз у політичному портреті. Вивчаючи психологічний портрет лідерів і впроваджуючи результати аналізу в практику політичного життя на різних рівнях, можна домогтися багатьох позитивних рішень, дій політиків. Керівник проекту "Психологія політичного лідерства" О. Єгорова виокремлює прийоми, які застосовуються при створенні психологічного портрета політика: реєстрація певних лексичних одиниць у промовах; визначення його потреби у владі, досягненні поставленої ним мети; докладне вивчення біографії; аналіз поведінки політика у стресових ситуаціях; встановлення ознак невротичної поведінки тощо. Політико-психологічний аналіз особи лідера дає змогу уявити його тип. Так, американський політик ідентифікує себе зі своїм народом, його соціальними осередками. Наші ж політики мислять загальними категоріями, їх тип ще не склався. Вони оточують себе лояльними радниками, друзями, не вдаються до послуг експертів. 42.Способи розкриття характеру в портреті політика. 43. Політичні портрети-книги Д. Чобіта, Ю. Рогози. Дати характеристику методів творення політичних образів. Для втілення суб'єктивної позиції використовується, як своєрідний прийом, белетризація. Його реалізував Р. Лоза (псевдонім Рогози) в політичному портреті Ю. Тимошенко "Невыполненный заказ" (одразу ж слід зазначити, що подібні портрети є продуктами масового вжитку, розрахованими на широке і невибагливе коло читачів). Белетристичні сюжети (сюжети в белетристиці є остовом, на відміну від композиції у публіцистичних текстах), як відомо, будуються на інтризі, яка в наведеному портреті має такий вигляд: він як знаменитий, відомий автор отримує замовлення від олігарха X на антипортрет Ю. Тимошенко (звісно, заради гонорару). Але під час знайомства з героїнею автор настільки захоплюється рисами політика і жінки, що не зважає на власний зиск і від замовлення відмовляється. Спочатку автор стоїть на позиції недовіри, сумніву і скептицизму (тобто уособлює в собі ставлення народу до сьогоднішніх політиків), але крок за кроком він переконується в чеснотах Ю. Тимошенко. І, відповідно, якщо такий скептик, як автор (а таким він створив своє авторське "я" в тексті) пересвідчився (на очах у читача), що саме Ю. Тимошенко здатна змінити державний розвій на краще, то й читач змушений у цьому переконатися. У портреті авторське "я" було не тільки правомірним персонажем, але й трохи міфологізованим й метафоричним, що мало прислужуватися задумові. На мовленнєвому рівні це реалізувалося так: "Джеймс Бонд", "модный писака", "коммерческий и циничный", "крутой парнишка", "мастер слова", а героїня – "красивая й хрупко-юная", "глаза цвета спелого каштана", "сильная женщина", "украинская принцесса". Романтична авантюрність персонажів – типова для сучасних детективів. Використана вона була нетипово у політичному портреті, але на низькому естетичному рівні (примітивні художні прийоми і заштампована мова). Крім портретів зі схвальними суб'єктивними авторськими позиціями, на інформаційному ринку представлені політичні портрети-книги різко викривального, засуджуючого характеру. Такі, наприклад, як "Нарцис" і "Свистун" Д. Чобіта. Композицію двох цих портретів автор побудував на антагонізмі. Він спростовує факти, відомі загалу, фактами, які були приховані, але які автор знайшов і показав, щоб встановити правду. У "Нарцисі" Д. Чобіт наводить неоднозначні факти з біографії політика: співпраця батька В. Медведчука з німцями під час війни; кримінальна справа, порушена проти В. Медведчука в студентські роки; невдалий захист В. Стуса; політичні й бізнесові інтриги навколо лідера СДПУ (о); недбала дисертація. Викриваючи приховані від загалу факти, автор запевняє читача, що такий політик і така людина не має жодного права бути ані в політиці, ані на верхівці влади. Позиція автора є відверто осудливою щодо свого героя (антигероя), різкою та упередженою. Він використовує на мовленнєвому рівні двозначності, експресивну лексику, риторичні запитання, звертання, евфемізми. Аналіз підмінює емо-ціями і послуговується методом так званого вибіркового свідчення. Тобто робить висновки на підставі одиничних суджень (уривків з офіційних джерел, сумнівних свідчень і т. д.). Ця позиція прямо пов'язана з авторським образом (тобто "я") ошуканого громадянина, який вимагає справедливості, і заради цієї справедливості викриває свого героя. Відповідно, емоційність і експресивність умотивовані стилістично і націлені впливати не на розум і логічне мислення читача, а на його емоції. Інший портрет Д. Чобіта "Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави?" (портрет Л. Кучми) ані позицією, ані методами творення не відрізняється від "Нарциса". Така ж антагоністична композиційна побудова, експресивна манера викладу, агресивність насаджуваної читачеві точки зору. 44. Типи композицій, властиві політичним портретам. Портрет використовує різні жанрові форми: статтю, інтерв'ю, розслідування, репортаж, нарис, зарисовку, есе, фейлетон, памфлет. Нарис - це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини. 45. Політичний портрет-інтерв ю: загальна характеристика жанру. Особливо популярним стає портрет-інтерв'ю. Чимало різноманітних видань послуговуються таким способом аналізу особистості, через її ж власні думки, висловлювання про себе, про світ, про оточуючих. Ларрі Кінг Дещо осібно серед різних типів політичних портретів лідерів стоїть історичний портрет . Це визначається його призначенням , не завжди актуальним , якщо виходити з потреб аналізу сучасних політичних ситуацій і подій . У цьому його діагностичні можливості обмежуються можливостями порівняльного аналізу політичних портретів з метою визначення відносин спадкоємності різних поколінь політиків , пошуку деяких характерних рис лідерства в різних політичних системах та організаціях . Водночас історичний портрет лідера вельми цікавий, якщо ми маємо справу з ретроспективним політичним дослідженням. Даний тип портрета може включати в себе елементи описаних вище типів портретної діагностики . Однак першорядне значення в ньому буде приділятися хронологічній послідовності тих чи інших подій у політичному , службової або діловій кар'єрі лідера , його контактів з іншими людьми , які вплинули на ключові моменти його життєвого шляху. Такий же хронологічний підхід характерний і для можливої політико- ідеологічної складової історичного портрета , коли ми можемо простежити весь цикл еволюції світогляду і ідеологічних уподобань лідера не тільки на підставі публічних , іноді кон'юнктурних висловлювань , але залучаючи до аналізу додаткові джерела : спогади сучасників , щоденники, листи і т.д. Важлива характеристика історичного портрета полягає в тому , що в ньому обов'язково присутній аксиологический ряд: оціночні судження (як відтворювані думки сучасників , так і судження упорядника ) про історичні масштаби особистості , тієї ролі , яку даний лідер зіграв у політичному процесі. Звідси велику питому вагу мають історичні відомості фонового значення , загальна характеристика історичної епохи , в яку жив той чи інший політичний діяч. + 46. Історико-політичний портрет у сучасних ЗМІ : автори й персонажі. Загальна характеристика жанру. Завдання портретиста – актуалізувати історичну фігуру у сучасності; відректися від усіх існуючих кліше, нав’язаних персонажу, знайти до нього ключ і скласти свій погляд. Об'єкт зображення — історично значуща особа. Існує аналітичний історичний портрет та нарисовий історичний портрет. Отже, під час біографічного, психологічного, емоційного вивчення героя враховуються також: автобіографічна інформація (записні книжки, щоденники, листи; цитати з преси); творча спадщина (якщо вона є); професійна діяльність (виражена у будь-яких матеріально духовних формах); мемуарні свідоцтва; історична інформація (що допомагає відтворити хроніку історичних подій та колорит і настрій епохи); матеріали преси (аби відтворити те, як герой оцінювався сучасниками й наступними поколіннями). Ключевський – рос. Історик, ств. Портрети царів «Киевский телеграф», «День, «Дзеркало тижня», «Личности» 47. Історико-політичний портрет: принцип актуалізації, персоніфікації. Бестужева-Лада Портрет має бути пластичним – має викликати візуалізацію. Задача – відсторонитись від усіх кліше, нав «язаних персонажу і показати його в особливому світлі, аналізуючи самостійно. Бердяев – передісторія ленинского комунизма . Нельзя описівать, нужно анализировать . актуализировать к современности! Отразить ЗАРУБЕЖН. лідера в геополит. пространстве. 48. Історичні портрети В. Ключевського : характери на історико-політичному тлі. КЛЮЧЕВСЬКИЙ, Василь Йосипович (1841-1911), російський історик. Народився 16 (28) січня 1841 в селі Воскресенському (під Пензою) в сім`ї бідного парафіяльного священика. Першим його вчителем був батько, який трагічно загинув в серпні 1850. Докторська дисертація Боярська дума Давньої Русі (вперше опублікована на сторінках журналу «Російська думка» в 1880-1881) склала відомий етап у творчості Ключевського. Тематика подальших наукових праць Ключевського ясно вказувала це новий напрямок - Російський рубль ХVI-ХVIII ст. в його ставленні до нинішнього (1884), Походження кріпосного права в Росії (1885), Подушна подати і скасування холопства в Росії (1886), Євгеній Онєгін і його предки (1887), Склад представництва на земських соборах стародавньої Русі (1890) та ін . Найбільш відомий науковий працю Ключевського, який отримав всесвітнє визнання, - Курс російської історії в 5-ти частинах. Вчений працював над ним більше трьох десятиліть, але зважився опублікувати його лише на початку 1900-х років. В "Курсі російської історії" і в окремих статтях В. О. Ключевський створив цілу галерею образів багатоликих образів монархів Росії. Шляхом розкриття особистості він створював малопривабливе полотно, на якому образи російських монархів запам'ятовувалися більшою мірою не тільки як звичайні, а й історично малопривабливі люди, будь то Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Івана III чи Іван Грозний. Ключевський не приймав Івана IV, завуальовано негативно ставився до Катерини II, і лише Петра I виправдовував, виправдовував за особисту мужність і самопожертву. Таке ставлення В. О. Ключевського до самодержців Росії, що залишили помітний слід в історії держави. Одного разу згадав Ключевський Володимира Мономаха як "найрозумнішого і доброго з Ярославичів". З Ярославичів, але не більше того. В.О. Ключевський робить висновок, що позитивне значення царя Івана в історії нашої держави зовсім не таке велике, як можна було б думати, судячи з його задумів і починань. Характеризуючи Івана Грозного, Ключевський виділив негативне значення титулу "цар", що виник при Івані Грозному, як титул, що відокремлює государя від його підданих. Царський титул закріпив перетворення князів-васалів в підданих. Столиця держави, Москва, відтепер прикрасилася новим титулом - вона стала "царством градом", а російська земля - Російським царством. Але для народів Росії за царювання Івана Грозного починався один з найтрагічніших періодів його історії. " Століття нашої історії , розпочатий царем- теслею , закінчувався імператрицею - письменницею " - такий один з афоризмів Ключевського , що відкриває наступну лекцію , лекцію про Катерину II і її зовнішній політиці. У "Курсі російської історії" Ключевський дає оцінку царювання Катерини II . " Значення відомої історичної епохи чи історичного ділка усього краще оцінюється тим , наскільки збільшилися чи зменшилися в цю епоху під впливом історичного діяча народні засоби . Засоби , якими володіє народ , бувають матеріальні або моральні Отже я [ слід ] розв'язати питання , наскільки збільшилися чи зменшилися матеріальні та моральні засоби Руської держави за царювання Катерини ? " Ключевський приходить до висновку , що матеріальні засоби надзвичайно посилилися. , А кошти моральні , навпаки , стали слабшими . Для Ключевського " самовладдя саме по собі огидно ; як політичний принцип його ніколи не визнає громадянська совість. Але можна миритися з особою , в якому ця протиприродна сила з'єднується з самопожертвою , коли самовластец , не шкодуючи себе , самовіддано йде напролом в ім'я загального блага , ризикуючи розбитися об нездоланні перешкоди і навіть про власну справу. Так миряться з бурхливою весняною грозою , яка , ламаючи вікові дерева , освіжає повітря і своїм зливою допомагає сходам нового посіву " . І з цієї точки зору єдиним російським самодержцем , на думку BC Ключевського , був Петро Великий. Історик був переконаний , що " самодержавство - не влада , а завдання , тобто не право , а відповідальність". Завдання самодержавного правління бачилася Ключевскому в досягненні народного блага , Цар же і повинен нести відповідальність за всі невдачі . "Правління , що супроводжується Нарвою без Полтав , є нонсенс. Невдале самодержавство перестає бути законним " , - зауважує науковець. Ключевський був переконаний у безперспективності монархічної форми правління . " Царі з часом переведуться : це мамонти , які могли жити лише в допотопний час " , Таким чином , Ключевський різко негативно оцінював роль самодержавства в історії Росії. |