Перелік питань на іспит Політична журналістика як професійна діяльність. Ресурс політичного репортера. Споживач політичної інформації
 Скачать 149.67 Kb.
|
|
14. Поняття "капіталізм" і "комунізм": від першоджерела (марксистська доктрина) до сучасних журналістських інтерпретацій. Капіталізм – раціоналізоване ефективне виробництво товарів, що супроводжується гонитвою за прибутком; засновано на приватній власності та індивідуальному підприємництві. Мета: максимізація доходів і користь. Здійснюється завдяки ринку і системи. Комунізм – це суспільно-економ. Формація, що грунт. На усуспільнецтві засобів вироб. 2) науково-філософ. Вчення про майбутнє безкласове суспільства, в якому відсутня експлуатація людини людиною, братерство членів комуни. Фрідріх Енгельс ( «Принципи комунізму» , 1847 р.) : Комунізм є вчення про умови звільнення пролетаріату. Структура цього ладу передбачає, насамперед , управління промисловістю і всіма галузями виробництва взагалі буде вилучено з рук окремих , конкуруючих один з одним індивідуумів. Замість цього всі галузі виробництва будуть перебувати у віданні всього суспільства , тобто будуть вестися в громадських інтересах , по громадському планом і за участю всіх членів суспільства. Таким чином , цей новий суспільний лад знищить конкуренцію і поставить на її місце асоціацію . <...> Приватна власність невіддільна від індивідуального ведення промисловості і від конкуренції . Отже , приватна власність повинна бути також ліквідована , а її місце заступить загальне користування всіма знаряддями виробництва і розподіл продуктів за спільною згодою , або так звана спільність майна . » Карл Маркс ( 1844 ) : « Комунізм є позитивне вираження скасування приватної власності; на перших порах він виступає як загальна приватна власність. » [ 5 ] «Комунізм як позитивне скасування приватної власності - цього самовідчуження людини - <...> є дійсний дозвіл суперечності між людиною і природою , людиною і людиною , справжнє розв'язання спору між існуванням і сутністю , між опредмечиванием і самоствердженням , між свободою і необхідністю , між індивідом і родом. Він - рішення загадки історії , і він знає , що він є це рішення. » 15. Найбільш значущі політичні події останнього десятиліття. Коротка характеристика. 1. Обрання президентом України Леоніда Кучми - 14 листопада 1999 р. 2. Призначення прем'єр-міністром України Віктора Ющенка - 22 грудня 1999 р. 3. Розкол парламенту, при якому більшість (255 депутатів) переходять в Український дім, обрання головою Верховної Ради України Івана Плюща - 21 січня-1 лютого 2000 р. 4. Викрадення і вбивство журналіста сайту "Українська правда" Георгія Гонгадзе - 16 вересня 2000 р. 5. Оприлюднення лідером Соціалістичної партії України Олександром Морозом т.зв. "плівок Мельниченка" - 28 листопада 2000 р. 6. Зупинка експлуатації Чорнобильської АЕС - 15 грудня 2000 р. 7. Акція "Україна без Кучми" - 15 грудня 2000-9 березня 2001 рр. 8. Судове переслідування і арешт екс-віце-прем'єра Юлії Тимошенко - 15 січня-28 березня 2001 р. 9. Відставка уряду Віктора Ющенка - 26 квітня 2001 р. 10. Призначення прем'єр-міністром України Анатолія Кінаха - 29 травня 2001 р. 11. Візит Папи Римського Івана Павла ІІ (Кароля Войтили) в Україну - 23-27 червня 2001 р. 12. Над Чорним морем збито пасажирський літак ТУ-154 авіакомпанії "Сибір", загинули 78 осіб - 4 жовтня 2001 р. 13. Вибори до Верховної Ради - 31 березня 2002 р. 14. Обрання головою Верховної Ради України Володимира Литвина - 28 травня 2002 р. 15. "Скнилівська трагедія", на авіашоу у Львові загинули 78 осіб, більше сотні глядачів були поранені - 27 липня 2002 р. 16. Призначення прем'єр-міністром України Віктора Януковича - 21 листопада 2002 р. 17. Початок конфлікту між Росією та Україною за острів Тузла - 29 вересня 2003 р. 18. Отруєння кандидата в президенти України Віктора Ющенка - 6 вересня 2004 р. 19."Яєчний постріл" у кандидата в президенти Віктора Януковича, зроблений в Івано-Франківську студентом Дмитром Романюком - 24 вересня 2004 р. 20. Вибори президента України - перший тур 31 жовтня, другий тур - 21 листопада 2004 р. 21. Сєвєродонецький з'їзд депутатів всіх рівнів від Партії регіонів - 28 листопада 2004 р. 22. Верховний Суд України оголошує повторні вибори президента України - 3 грудня 2004 р. 23. Майдан, Помаранчева революція - 21 листопада-26 грудня 2004 р. 24. Ухвалення змін до Конституції ("Конституційна реформа") - 8 грудня 2004 р. (зміни до Основного Закону вступили в дію з 1 січня 2006 р.) 25. Обрання президентом України Віктора Ющенка - 26 грудня 2004 р. 26. Призначення прем'єр-міністром України Юлії Тимошенко - 4 лютого 2005 р. 27. Самогубство двома пострілами в голову екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка - 4 березня 2005 р. 28. Початок політичної кризи, спровокованої "антикорупційними" викриттями екс-глави секретаріату президента Олександра Зінченка, відставка уряду Юлії Тимошенко - 8 вересня 2005 р. 29. Призначення прем'єр-міністром України Юрія Єханурова - 22 вересня 2005 р. 30. Реприватизація "Криворіжсталі" під прицілом телекамер - 24 жовтня 2005 р. 31. Газовий конфлікт з Росією - грудень 2005- січень 2006 рр. 32. Вибори до Верховної Ради України - 26 березня 2006 р. 33. Обрання головою Верховної Ради України Олександра Мороза - 6 липня 2006 р. 34. Підписання "Універсалу національної єдності" представниками влади та опозиції - 3 серпня, призначення прем'єр-міністром України Віктора Януковича - 4 серпня 2006 р. 35. Вирок американського суду екс-прем'єр-міністрові України Павлові Лазаренку: 9 років позбавлення волі - 25 серпня 2006 р. 36. Верховна Рада України ухвалила закон, яким визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу - 28 листопада 2006 р. 37. Розпуск парламенту президентом України Віктором Ющенком- 2 квітня 2007 р. 38. Україна та Польща виграли тендер на проведення чемпіонату з футболу "Євро-2012" - 18 квітня 2007 р. 39. Дострокові вибори до Верховної Ради - 30 вересня 2007 р. 40. Найбільша техногенна катастрофа: вибухи у підземних виробках шахти ім. Засядька забрали життя 106 гірників, 66-х госпіталізували - 17 листопада-3 листопада 2007 р. 41. Обрання головою Верховної Ради України Арсенія Яценюка - 4 грудня 2007 р. 42. Призначення прем'єр-міністром України Юлії Тимошенко - 18 грудня 2007 р. 43. Вступ України до Світової Організації Торгівлі - 16 травня 2008 р. (заявку було подано 30 листопада 1993 р.) 44. Обрання головою Верховної Ради України Володимира Литвина - 9 грудня 2008 р. 45. Газовий конфлікт з Росією - грудень 2008-19 січня 2009 рр. 46. Указ президента України Віктора Ющенка про нагородження званням Героя України провідника ОУН Степана Бандери - 22 січня 2010 р. 47. Обрання президентом України Віктора Януковича - 7 лютого 2010 р. 48. Призначення прем'єр-міністром Миколи Азарова - 11 березня 2010 р. 49. Угода між Україною та Росією про продовження перебування Чорноморського флоту в Україні до 2042 р. ("Харківські угоди") - 21 квітня 2010 р. 50. Скасування "Конституційної реформи" Конституційним судом України як прийнятої з порушенням процедури - 1 жовтня 2010 р. 51. Арешт лідера опозиції, екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко - 5 серпня 2011 р. 2012–скандальний закон про основи державної мовної політики, про налеп 2013 – блокування Київради, справа Павличенків, Майдан 16. Політико-інформаційна роль т.зв. "справи Г.Гонгадзе". Важливим чинником є те, що на Інтернет не поширюється політична цензура. Під час розслідування справи щодо зникнення журналіста Г.Гонгадзе Інтернет виявив свою нову роль — своєрідного «каталізатора» висвітлення незалежних думок, неупередженої оцінки дій державних органів у цьому процесі. Характерно, що кількість відвідувань Інтернет-видання «Українська правда» (керівником проекту був Г.Гонгадзе) протягом кількох місяців сягнула 1 млн. У 2000 р. весь світ сколихнула новина про загадкове зникнення відомого своїми сміливими публікаціями українського журналіста, редактора газети “Українська правда” Георгія Гонгадзе. Вбивство журналіста Гонгадзе вітчизняна і міжнародна громадськість розцінили як теракт проти свободи слова і демократії. Слідчі органи, прокуратура України проводили слідство настільки мляво і непрозоро, що Уповноважений змушена була за власною ініціативою відкрити провадження та вести свій незалежний моніторинг. Уповноважений кілька разів зустрічалася з дружиною журналіста, відвідала його матір, підтримала її морально, допомогла розв’язати побутові проблеми (зокрема, щодо встановлення телефону в кімнаті гуртожитку м.Львова, де був прописаний Г.Гонгадзе), брала участь у засіданнях тимчасової депутатської комісії з розслідування обставин зникнення журналіста. 9 лютого 2001 р. Уповноважений з прав людини уперше у практиці українського судочинства виступила і як учасник судового процесу на засіданні Печерського районного суду м.Києва, на якому захищала право Лесі Гонгадзе, матері зниклого журналіста, вважатися потерпілою стороною. Суд прийняв рішення на користь матері Георгія. За рішенням суду, вона отримала доступ до матеріалів слідства, можливості подавати докази, заявляти клопотання, брати участь у судовому розгляді тощо. Насправді це виявилося вельми примарно. Після проведення генетичних експертиз “таращанського тіла” російськими та американськими фахівцями Генеральна прокуратура вимагала його поховання. Проте у Л.Гонгадзе були суттєві сумніви щодо результатів експертиз, і вона зажадала проведення незалежної експертизи за кордоном з залученням міжнародних експертів. Генеральна прокуратура була проти. Уповноважений з прав людини, аби захистити право матері безвісти зниклого журналіста на достовірну інформацію, зустрілася разом з нею з Генеральним прокурором України М.Потебеньком, його заступником М.Баганцем та слідчим з особливих справ Василенком. Проте знадобився ще рік, щоб було дано згоду Генеральним прокурором (вже В.Піскуном) на таку експертизу. Як це не прикро констатувати, але і в цій справі виразно простежується бездіяльність владних структур. Незадовго до трагедії Г.Гонгадзе відчував біду, бачив, як навколо нього збираються хмари і просив захисту у Генерального прокурора України: “ Я, журналіст Георгій Гонгадзе, висловлюю свій категоричний протест проти знахабнілої поведінки правоохоронних структур, які розпочали кампанію цькування проти мене та моїх колег по роботі. Протягом двох тижнів працівники міліції активно проводять збір інформації в людей, що знають мене, не пояснюючи при цьому мети цього збору. За місцем моєї прописки у Львові провели дізнання в моїх сусідів, а також у моєї матері на предмет моєї діяльності та способу мого життя. Протягом двох днів трьох працівників моєї редакції було затримано представниками міліції, які під різними приводами провели перевірку їхніх документів із записом відповідних даних. Невідомі мені особи супроводжують мене на автомобілі “Жигулі” (державний номер 07309 КВ), чекають біля дому та редакції... Я звертаюсь до Вас з вимогою зупинити свавілля і захистити мене від морального терору, а також виявити і покарати причетних до його організації осіб”. Загадкове зникнення Г.Гонгадзе, за образним висловом журналістів, стало своєрідним смолоскипом, озброївшись яким, свідома частина українського суспільства вирушила шукати “світло у кінці тунелю”. 17. Поняття "революція", "соціальна революція", "демократична революція". Концепція "помаранчевої революції": передумови, перебіг, наслідки. Демократична революція – революція, здійснювана широкими шарами народу. Революція – швидка зміна встановленого порядку (соц., економ. чи політ.) сусп. здебільшого насильницьким способом. Технологічна (соціальна) революція — скасування або ж заміна до цього часу дійсних та загальновизнаних законів чи загальноприйнятої практики на нові методи та відкриття Таким чином, перед українським суспільством у 2004 році постав шерег історичних завдань, без розв'язання яких поступальний розвиток був неможливий: 1) усунення від влади олігархічних кланів; 2) визначення основного вектора зовнішньої політики країни; 3) політична структуризація суспільства; 4) побудова соціальної внутрішньої політики та ліквідація економічного панування олігархічних мафіозних груп; 5) ліквідація політичного панування олігархів шляхом перетворення державних інститутів на незалежні гілки влади (судову, законодавчу, виконавчу); 6) забезпечення громадянських свобод українському народові. Головними труднощами на шляху виконання цих стратегічних завдань були: 1) незавершеність формування української політичної нації (слабка політична активність та низька громадянська і національна свідомість українців, несформованість середнього класу та національної буржуазії); 2) усталення інформаційної блокади в силу панування в інформаційному просторі України ЗМІ, контрольованих олігархами; 3) наявність ідеологічних та мовних суперечностей між Сходом і Заходом України, що посилювалися через втручання Росії у внутрішні справи України; 4) наявність потужного адміністративного ресурсу в руках діючої влади; 5) націленість влади на тотальну фальсифікацію виборів. Передумови революції Незважаючи на адміністративний тиск та націленість влади на фальсифікацію результатів виборів у 2004 році склались об'єктивні історичні передумови для здійснення національної демократичної революції українського народу. По-перше, вперше за 13 років незалежності всі основні політичні сили об'єднались у потужну коаліцію "Сила народу", до якої після першого туру виборів приєдналися Соціалістична партія О. Мороза і Партія промисловців та підприємців А. Кінаха. Опозиція сформувала потужну команду фахівців з державного управління, економічної політики, політичних технологій. Активісти виборчої кампанії В. Ющенка спромоглися створити потужні структури в більшості регіонів України. По-друге, опозиційні сили вперше очолив харизматичний лідер Віктор Ющенко, який не просто декларував свою виборчу програму, але зміг завоювати підтримку більшості населення України своїми конкретними справами - як "автор" національної валюти, успішний прем'єр-міністр та лідер найбільшого блоку політичних партій "Наша Україна", що дав надію українцям на підвищення рівня їхнього життя. Трудовий життєвий шлях В. Ющенка, його козацька вдача, відданість своїм принципам і прив'язаність до власної родини в очах пересічного українця були близькими до ідеалу державного мужа і дбайливого сім'янина. По-третє, українських виборців консолідував навколо фігури В. Ющенка гранично невдалий вибір кандидата від тодішньої української влади, яким стала особа з кримінальним минулим - В. Янукович. Цинічна українська верхівка недооцінила свій народ, який не міг за жодних обставин погодитися з тим, аби в країні остаточно утвердився нічим не прикритий бандитський режим. Тому український виборець, який проголосував за В. Ющенка, готовий був усіма доступними методами відстоювати свій вибір. По-четверте, команда В. Ющенка, за визнанням іноземних фахівців, провела одну з найбільш успішних у світовій історії виборчих кампаній, у якій було майже ідеально поєднано ефективний менеджмент, системний характер роботи виборчих штабів та надзвичайно вдало підібрану символіку - помаранчевий колір (теплі і яскраві кольори Сонця), точні гасла ("Ющенко - так!", "Вірю. Знаю. Можемо", "Разом переможемо"), що гуртували народ. Однак 24 листопада Центральна виборча комісія, проігнорувавши скарги на порушення виборчого законодавства з боку представників В. Ющенка — народних депутатів Р. Зварича, Ю. Ключковського та М. Катеринчука — визнала переможцем виборів В. Януковича з результатом 49,46% голосів виборців (за В. Ющенка — 46,61%). 29 листопада Верховний Суд України прийняв до розгляду скаргу довіреної особи кандидата на пост Президента України В. Ющенка на постанову ЦВК, якою Президентом України визнано діючого Прем'єр-міністра В. Януковича. . 8 грудня 2004 р. у стінах Верховної Ради у присутності Президента України Л. Кучми народні депутати у «пакетному режимі» 402-ма голосами внесли зміни до Закону «Про вибори Президента» і ухвалили проведення політичної реформи та реформування системи місцевого самоврядування. Після цього Верховна Рада 399-ма голосами відправила у відставку Центрвиборчком і сформувала нову комісію. Проголосовані зміни до Закону «Про вибори Президента України» при переголосуванні 26 грудня 2004 р. відкривали можливості для гідного завершення президентських виборів. Надвечір В. Ющенко та його соратники з коаліції «Сила народу», виступаючи на Майдані, подякували всім, хто впродовж 17 днів виборював своє право на вільний вибір, і привітали з перемогою «Помаранчевої революції», здобутком якої стало формування нової української політичної нації, безкровне досягнення демократичних перетворень у суспільстві. 20 січня 2005 р. Верховний Суд України розглянув скаргу В. Януковича на постанову Центрвиборчкому про офіційні результати переголосування другого туру президентських виборів і визнав її безпідставною. Інавгурація Президента України В. Ющенка відбулася 23 січня 2005 р., на День Соборності України, за участю 8 президентів іноземних держав та повноважних делегацій із 64 країн світу. Вона складалася з кількох частин: присяги у Верховній Раді, військових урочистостей біля Маріїнського палацу, промови В. Ющенка на майдані Незалежності. Помаранчева революція може й зробила Україну трохи більш українською - вона, однак, не зробила її суттєво модернішою. В Україні не стало менше корупції, не з'явилися масові профспілки, жоден український університет не став автономним, українські наші партії нагадують радше клани тощо. після Помаранчевої революції і «біло-голубої» контрреволюції мав чи міг би прийти великий політичний компроміс. Але такий компроміс сам по собі вимагає ще одної революції - на той раз не політичної, а інтелектуальної. Іншими словами: зміни способу думання, чим є Україна і яке її місце в сучасному та дуже мінливому світі. А це вже завдання не так політичної, як інтелектуальної еліти. Коротко кажучи, нас із вами. |