цив. цив і сім (копия). Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система
 Скачать 393.14 Kb.
|
|
Підстави заміни кредитора у зобов'язанні: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. 2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. 3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна боржника у зобов'язанні (називається делегація або переведення боргу) Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом 6. Множинність осіб у зобов’язанні. Зобов’язання на користь третьої особи. Вказівка на те, що в зобов'язанні беруть участь, як правило, дві сторони, не означає, що учасниками зобов'язання у всіх випадках є неодмінно дві особи. Існують зобов'язання з множинністю осіб (три і більше учасників). Множинність може бути на стороні кредитора (активна множинність) і на стороні боржника (пасивна множинність). Буває й змішана множинність (у зобов'язанні кілька кредиторів (множинність на стороні кредитора) і кілька боржників (множинність на стороні боржника). При множинності осіб зобов'язання може бути пайовим або солідарним. У частковому зобов'язанні кожен кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в певній частці, а кожен боржник зобов'язаний виконувати зобов'язання в певній частці. Частки передбачаються рівними, якщо інше не випливає із закону, інших правових актів або умов зобов'язання. Зобов'язання з множинністю осіб за загальним правилом є пайовими. Суть солідарного зобов'язання полягає в тому, що до тих пір, поки зобов'язання повністю не виконано, будь-який з солідарних боржників вважається зобов'язаним його виконати; будь з солідарних кредиторів має право вимагати виконання. Солідарні зобов'язання виникають, якщо це - передбачено договором; - встановлено законом (при неподільності предмета зобов'язання, при спільному заподіянні шкоди і т.д.). Якщо мається на увазі солідарне зобов'язання з пасивною множинністю, то в законі йдеться про солідарну обов'язки або відповідальності (ст. 322-325). Коли мова йде про солідарне зобов'язанні з активною множинністю - про солідарне вимозі. Кредитор має право вимагати виконання солідарного обов'язку як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Виконання зобов'язання одним з боржників у повному обсязі припиняє зобов'язання перед кредитором. Одночасно виникає зобов'язання між цим боржником і його співборжників. Боржник, що виконав зобов'язання, стає кредитором. Таке зобов'язання, як уже говорилося , іменується регресних. В силу регресного зобов'язання одна особа, яка виконала обов'язок за інше, має право вимагати від цієї особи відшкодування понесених витрат. В даному випадку істота регресної зобов'язання полягає в наступному: боржник, який виконав зобов'язання, має право вимагати виконаного від решти боржників (содолжников) в рівних частках за вирахуванням частки, що падає на нього самого. Інше може випливати з відносин між співборжників. Несплачене одним із солідарних боржників боржникові, який виконав солідарний обов'язок, падає в рівній частці на інших спів боржників, у тому числі на того, який виконав основне зобов'язання . Інше може випливати з відносин між співборжників. При солідарності вимоги боржник може виконати зобов'язання будь-якого з сокредиторов. Якщо це не відбувається, то кожний з солідарних кредиторів має право пред'явити до боржника вимогу в повному обсязі. Виконання зобов'язання одному з кредиторів тягне припинення зобов'язання. Одночасно виникає зобов'язання між кредитором, який отримав виконання, та іншими кредиторами. Кредитор, який одержав виконання, стає боржником. Він повинен відшкодувати належне іншим кредиторам в рівних частках, якщо інше не випливає з відносин між ними. При пасивної множинності осіб існують також субсидіарні зобов'язання. Такі зобов'язання можуть виникнути лише у зв'язку з притягненням боржника до відповідальності та існуванням крім основного боржника, яка притягається до відповідальності, додаткового (субсидіарного) боржника. Істота субсидіарного зобов'язання в тому, що перш ніж пред'являти вимогу субсидиарному боржнику кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. І тільки якщо основний боржник не виконує зобов'язання, вимога може бути пред'явлена до субсидиарному боржнику. Так, учасники повного товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства. 7. Предмет, способи, місце і строки (термін) виконання зобов’язань. Предметом виконання зобов’язання є вчинення певної дії або утримання від певних дій. Предметом виконання зобов’язання є те майно, робота, послуга, яку відповідно до зобов’язання боржник повинен передати, виконати чи надати кредитору. Спосіб виконання зобов’язання - це порядок вчинення боржником дій на виконання зобов’язання. Спосіб виконання зобов’язання визначають сторони при виникненні зобов’язання. За загальним правилом кредитор має право не приймати виконання зобов’язання частинами. Строки виконання зобов’язання можуть бути визначені законом (термін сплати за комунальні послуги), подією, яка неминуче настане (початок навігації), договором або моментом пред’явлення вимоги, у цьому випадку боржник повинен виконати свій обов’язок у семиденний строк, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. У такому випадку, коли зобов’язання не передбачає строк його виконання і не містить умов, які дозволяють визначити цей строк, воно має бути виконане у розумний строк після виникнення зобов’язання, тобто протягом такого часу, який необхідний для виконання дій, передбачених зобов’язанням. Дострокове виконання зобов’язання вважається належним виконанням, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із сутності зобов’язання чи звичаїв ділового обігу. Місце виконання зобов’язання - це місце, де боржник повинен вчинити певні дії, а кредитор - прийняти виконання. Якщо місце виконання зобов’язання не визначене договором, законом, звичаями ділового обігу і не випливає із сутності зобов’язання, виконання проводиться за зобов’язаннями: - про передачу нерухомого майна - за місцем знаходження майна; - про передання товару, що виникає на підставі договору перевезення - за місцем здавання товару перевізників; - про передання товару, що виникає на підставі інших право чинів - за місцем виготовлення або зберігання товару. - грошовими - за місцем проживання кредитора; - за іншим - за місцем проживання боржника. 8. Правила виконання альтернативних, часткових, солідарних зобов’язань. Стаття 539. Виконання альтернативного зобов'язання 1. Альтернативним є зобов´язання, в якому боржник зобов´язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов´язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов´язання або звичаїв ділового обороту. Цивільний кодекс України подібно до ст. 172 ЦК 1963 р. закріплює поняття альтернативного зобов´язання як такого, де боржник зобов´язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Зазвичайно предмет зобов´язання є цілком визначеною конкретною дією. Але ж мають місце й такі випадки, коли боржник зобов´язаний виконати для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором, наприклад, передати якусь річ або сплатити певну грошову суму. Право вибору за загальним правилом належить боржникові, що виконує зобов´язання, якщо інше не випливає із договору, акта цивільного законодавства, із суті зобов´язання або звичаїв комерційного обігу. Так, за зобов´язаннями із завдання моральної шкоди боржник (особа, яка завдала моральної шкоди) зобов´язана відшкодувати її грішми, іншим майном або в інший спосіб (ст. 23 ЦК). Але ж при продажу товару неналежної якості наслідки обирає покупець-кредитор, який має право вимагати або заміни товару, або відмовитись від договору та повернення сплаченої за товар грошової суми, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару, або безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк, або пропорційного зменшення ціни (ст. 678 ЦК). Здійснивши право вибору правомочна сторона кінцево визначає предмет зобов´язання. Альтернативні зобов´язання слід відрізняти від факультативних зобов´язань. Вони мають місце тоді, коли боржник зобов´язаний здійснити на користь кредитора певну дію, а при неможливості — вправі замінити її виконання іншою, заздалегідь визначеною (у договорі). Наприклад, боржник зобов´язується передати кредитору певну річ, а при неможливості цього — відшкодувати її вартість грошима (або надати аналогічне майно). Можливість заміни виконання є правом боржника, а не кредитора. Відмінність альтернативних та факультативних зобов´язань полягає також в наслідках такої, що настала випадково, неможливості виконання основних дій, що становлять їх предмет. В альтернативному зобов´язанні неможливість виконання одної з дій зберігає зобов´язання відносно можливостей, що залишились. В факультативному ж зобов´язанні випадкова неможливість виконання основної дії припиняє зобов´язання в цілому (оскільки кредитор не вправі вимагати заміни), а аналогічна можливість надання заміни взагалі не впливає на виконання основного боргу. 9. Підстави припинення зобов’язань. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у Главі 50 ЦКУ, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови їх настання. Спеціальні умови припинення зобов'язань містяться у главах ЦК, присвячених регулюванню окремих видів зобов'язань. Так ст. 559 ЦКУ встановлює спеціальні випадки припинення поруки. Частина 3 ст. 1126 ЦКУ передбачає підстави припинення договору комерційної концесії, а стаття 1149 ЦКУ - підстави припинення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди тощо. Частина 2 коментованої статті встановлює, що зобов'язання може припинятися також на вимогу однієї із його сторін, але виключно у випадках, встановлених договором або законом. Законодавчі норми, які надають право стороні зобов'язання в односторонньому порядку вимагати його припинення, містяться в Цивільному кодексі, а також в інших актах цивільного законодавства. В якості прикладу можна навести ст. 773 ЦК, яка надає наймодавцеві право вимагати розірвання договору найму та відшкодування збитків в разі, якщо наймач користується річчю не за призначенням або з порушенням умов договору найму. Крім того, сторони вправі визначити додаткові умови одностороннього припинення зобов'язання в договорі. Порядок одностороннього припинення господарського зобов'язання визначається у статті 188 Господарського кодексу України. 10. Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань. Виконання зобов 'язання — це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов 'язання, що існує між ними. Залежно від предмету виконання, зобов'язання можуть бути конкретно визначеними, альтернативними або факультативними. Конкретно визначені зобов'язання стосуються певного блага, "предмету", який має бути наданим боржником кредитору. Під альтернативними зобов'язаннями маються на увазі такі зобов'язання, за якими боржник повинен здійснити одну з двох або декількох дій. Наприклад, у договорі купівлі-продажу може бути передбачено, що продавець передасть покупцеві одну з двох рівноцінних речей, які є у нього для продажу; за зобов'язаннями із завдання моральної шкоди боржник (особа, яка завдала моральної шкоди) зобов'язана відшкодувати її грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Альтернативне зобов'язання слід відрізняти від факультативного, за яким боржник зобов'язується до здійснення певної дії вчинити замість цієї дії іншу, також вказану у зобов'язанні, дію. Засоби забезпечення зобов'язань можуть бути класифіковані за різними ознаками. 1. Так, залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні. Спеціальні засоби встановлюються в момент виникнення зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання. Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, котрих зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання. Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений тільки після невиконання зобов'язань. 2. Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпечення зобов'язань. Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, притримання. +Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що виступають в договорі, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія. Неустойка_як_спосіб_забезпечення_виконання_зобов’язання._Форми_та_види_неустойки.'>11. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Форми та види неустойки. Згідно зі ст. 549 ЦК неустойка — це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка є популярним засобом забезпечення зобов'язань, особливо в договірних відносинах за участю юридичних осіб. Привабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним засобом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником його обов'язків. Це забезпечується такими особливостями неустойки: можливість стягнення неустойки власне за факт порушення зобов'язання, без надання доказів про завдання збитків та їхній розмір; можливість для сторін на свій розсуд сформулювати підстави, розмір та умови сплати неустойки (крім випадків існування так званої "нормативної" неустойки — ст. 551 ЦК); можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, в зручній для нього грошовій формі. Хоча ст. 549 ЦК передбачає можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна, однак механізм реалізації такого права поки що не визначений, шо на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки. Як зазначалося, неустойка за своєю юридичною природою є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а також однією з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, вміщені у главі 51 ЦК. Зокрема, згідно зі ст. 611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а ст. 550 ЦК встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК). Щодо питання про неустойку як спеціальної форми відповідальності, слід зазначити, що тут, як проте і в інших випадках застосування спеціальних форм відповідальності, часто немає необхідності в наявності повного складу цивільного правопорушення. Наприклад, для стягнення виключної неустойки не потрібна наявність збитків у кредитора, а, отже, відпадає і питання про причинний зв'язок між збитками і протиправними діями. Тому для відповідальності тут досить протиправності і вини боржника. Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і, за загальним правилом, підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст. 624 ЦК). Вона стимулює боржника до належного виконання, а також компенсує (повністю або частково) збитки, які можуть бути заподіяні невиконанням зобов'язання. Тому сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання в натурі (ст. 552 ЦК). Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов'язання і вина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак, якщо збитки є, то залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку: залікову — не виключає право вимагати відшкодування збитків, але тільки в тій частині, яка не покрита неустойкою; виключну — закон або договір можуть передбачити стягнення тільки неустойки, але не збитків (використовується, як правило, у випадках прострочення зобов'язання); штрафну (кумулятивну) — стягнення збитків у повній сумі крім неустойки; альтернативну — за вибором кредитора стягується або неустойка, або збитки (ст. 624 ЦК). Залежно від підстав встановлення неустойка поділяється на договірну та нормативну. Найчастіше використовується договірна неустойка (та, що встановлюється договором сторін). Сфера застосування нормативної неустойки залежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки. Прикладом диспозитивної норми тут може бути правило ст. 625 ЦК, згід?ю з яким боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Разом з тим, сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства (крім випадків, передбачених законом). Крім того, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що в цьому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Разом з тим, ст. 616 ЦК зобов'язує суд зменшити неустойку, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора. |