цив. цив і сім (копия). Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система
 Скачать 393.14 Kb.
|
|
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ 1. Поняття зобов’язального права України та його система. Зобов'язальне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини між боржником та кредитором на засадах юридичної рівності та взаємної відповідальності один перед одним. Зобов'язальне право є підгалуззю цивільного права, норми якої об'єднані в окрему книгу Цивільного кодексу України (Книга 5 ст. 509-1215 ЦКУ), яка регулює загальні засади встановлення, виконання та припинення зобов'язань, правові наслідки їх порушення, а також окремі види зобов'язань (договорів). Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦКУ і мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У зобов'язальному праві сторони є контрагентами. Як сукупність цивільно-правових норм, що регулюють майновий оборот, зобов'язальне право становить певну систему цивільно-правових інститутів, яка відображатиме як загальні категорії, службовці цивільно-правовому оформленню всякого товарообміну, так і його різні , конкретні цивільно-правові форми. Відповідно цьому воно підрозділяється на загальну і особливу частини. Загальна частина зобов'язального права складається із загальних для всіх зобов'язань положень, що охоплюють поняття і види зобов'язань, підстави їх виникнення, способи виконання та припинення. В силу особливої важливості договору як головного, найбільш поширеного підстави виникнення зобов'язальних відносин сюди ж включаються і загальні положення про договір (його поняття і види, порядок укладання, зміни та розірвання тощо). Особлива частина зобов'язального права складається з інститутів, що охоплюють норми про окремі однотипних різновидах (групах) зобов'язань. До них відносяться: - зобов'язання з передачі майна у власність (а також відповідно в господарське відання або в оперативне управління), що виникають з договорів купівлі-продажу у всіх її різновидах (роздрібна купівля-продаж, купівля -продаж нерухомості, поставка, контрактація, постачання енергоресурсами через приєднану мережу), міни, дарування і ренти; - зобов'язання з передачі майна у користування, що виникають з договорів оренди (майнового найму), лізингу (фінансової оренди) та позички (безоплатного користування майном), а також з договору найму житлових приміщень у всіх його різновидах; - зобов'язання щодо виконання робіт, що виникають з договорів підряду та будівельного підряду, а також підряду на виконання проектних та вишукувальних робіт; - зобов'язання з використання виключних прав і ноу-хау (об'єктів інтелектуальної та промислової власності), що виникають з договорів на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт, а також зобов'язання, що виникають на основі ліцензійних договорів про використання винаходів та інших об'єктів промислової власності, договорів про передачу ноу-хау, авторських договорів та договорів комерційної концесії (франчайзингу); - зобов'язання з надання послуг, що виникають з договорів возмездного надання консультаційних, інформаційних, навчальних та інших спеціальних послуг, договорів перевезення та транспортної експедиції, зберігання, надання юридичних послуг (договорів доручення, комісії та агентського) і довірчого управління майном, а також договорів з надання різних фінансових послуг (договорів страхування, позики (1) і кредиту, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторингу), договорів з надання банківських послуг з прийняття вкладу, відкриття та ведення банківських рахунків та здійснення безготівкових розрахунків); --- --- (1) Цей один з найдавніших цивільно-правових договорів пов'язаний з передачею позикодавцем грошей або речей у власність позичальника, що раніше служило традиційним підставою для його включення в першу з перерахованих груп зобов'язань. Однак у сучасному обороті він зазвичай розглядається насамперед як правова форма надання фінансових послуг, тим більше що саме на його основі з'явився і розвинувся кредитний договір (докладніше про це див § 1 гл. 60 т. IV цього підручника). - Зобов'язання з багатосторонніх угод, що виникають на основі договорів простого товариства (спільної діяльності) та установчого договору про створення юридичної особи; - зобов'язання з односторонніх дій, що виникають у внаслідок вчинення дій в чужому інтересі без доручення, публічної обіцянки нагороди і публічного конкурсу 2. Поняття та види зобов’язань. Зобов'язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, уповноваженою особою (носієм права, що випливає із зобов'язання) в зобов'язанні є кредитор. Зобов'язальні відносини мають такі ознаки: об'єктом зобов'язання є дія (передати річ, виконати роботу, надати послугу); зміст суб'єктивного права, що випливає із зобов'язання зазвичай визначається договором. Наприклад, права орендаря складського приміщення визначаються договором оренди. За межі договору права орендаря не повинні виходити; зобов'язальні відносини завжди обмежені певним строком, за своєю природою вони кінцеві. Тому і права, що випливають із зобов'язання, мають кінцеві строки; права, що випливають із зобов'язання, захищаються законом відносно. Тобто у разі невиконання зобов'язання кредитор має право звернути свої претензії тільки до однієї конкретної особи – боржника. Види зобов'язань: за розподілом прав і обов'язків розрізняють односторонні і двосторонні (взаємні) зобов'язання. В односторонньому зобов'язанні одна сторона є носієм прав, а інша – носієм обов'язків. У двосторонньому зобов'язанні права та обов'язки покладені на обох сторін; за підставами виникнення розрізняють договірні і позадоговірні зобов'язання (зобов'язання з заподіяння шкоди й інших юридичних фактів); 3) за спрямованістю розрізняють регулятивні й охоронні зобов'язання. Регулятивні зобов'язання ”обслуговують” цивільний обіг, тобто правомірний перехід прав і обов'язків від одних осіб до інших. Охоронні зобов'язання націлені на відновлення порушених прав. Підстави виникнення і припинення зобов'язань – це юридичні факти, у силу яких виникають і припиняються зобов'язання. Ч.2 ст. 509 ЦК зазначає, що зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК (Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків). Такими підставами можуть бути як дії, так і події: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; безпосередньо з актів цивільного законодавства; безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів влади місцевого самоврядування; рішення суду; +7) настання або ненастання події. Події, як правило, породжують зобов'язання в сукупності з діями. Наприклад, загибель майна в результаті наводка тягне зобов'язання виплатити страхову суму тільки тоді, коли майно було попередньо застраховане. 3. Елементи зобов'язань Елементами зобов'язання як і будь-якого цивільного правовідношення є суб'єкти, об'єкт, зміст. Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник (дебітор). Кредитор - це особа, яка управомочена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утриматися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. З ст. 510 ЦК). Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть виступати фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб'єкти публічного права). Залежно від кількості суб'єктів на тій або іншій (або на кожній) стороні зобов'язань розрізняють зобов'язання прості і складні (з множинністю осіб). Простими є зобов'язання, в яких є один боржник і один кредитор. Складними (зобов'язаннями з множинністю осіб) є зобов'язання, де на одній чи декількох сторонах виступають декілька осіб. Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів, - це активна множина, якщо кілька боржників, - пасивна множина, якщо декілька тих і інших - змішана множина осіб. Залежно від характеру розподілу прав або обов'язків між декількома кредиторами або боржниками, розрізняють зобов'язання часткові, солідарні і субсидіарні. У часткових зобов'язаннях кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання певної частини зобов'язання. У солідарних зобов'язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. У субсидіарних зобов'язаннях є основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом, між сторонами встановлюються часткові зобов'язання. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, коли це передбачене договором або встановлено законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК). Наприклад, солідарні зобов'язання виникають у випадках завдання шкоди, коли неможливо встановити, чиїми діями і в якому конкретно розмірі заподіяні збитки кількома особами. ЦК досить детально регулює порядок виконання солідарного обов'язку і реалізації солідарної вимоги. Так, ст. 543 ЦК передбачає, що за солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Встановлення такого правила має на меті максимально повне задоволення вимог кредитора і захист його інтересів. Зокрема, кредитор, який не отримав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати неотриманого від інших співборжників. Цю ж мету переслідує і збереження пов'язаності зобов'язанням усіх солідарних боржників доти, доки зобов'язання не буде виконане повністю. Якщо хтось з них виконає частину зобов'язання, що припадає на його частку, але інші солідарні боржники не погасять свою частину боргу, то і той, що виконав, вважається зобов'язаним, доки не відбудеться погашення в повному обсязі. Виконання зобов'язання одним з солідарних боржників припиняє його в повному обсязі і погашає обов'язок цих боржників щодо загального кредитора. Однак слід зазначити, що йдеться лише про припинення обов'язку щодо загального кредитора (кредиторів). Сам по собі обов'язок зберігається, але змінюється його уповноважений суб'єкт: право вимоги переходить до боржника, що виконав зобов'язання. Він дістає право регресу, тобто зворотної вимоги до інших боржників. Ця вимога може бути адресована до кожного із солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлене законом або договором. При цьому здійснюється своєрідний розподіл боргу, що залишився, в похідному (ступінчатому) порядку: несплачене одним зі солідарних боржників боржнику, що виконав солідарне зобов'язання, переходить у рівній частці до того, хто не сплатив, і на решту співборжників (ч. 2 ст. 544 ЦК). Тобто, в цьому випадку начебто виникає нове солідарне зобов'язання, у якому беруть участь як солідарні боржники ті, хто не виконав обов'язок за першим зобов'язанням, і як кредитор - той боржник за першим зобов'язанням, що виконав його в повному обсязі. Відбувається перехід права вимоги до нового кредитора і перерозподіл обов'язків між колишніми співборжниками. Об'єктом зобов'язання є певна поведінка боржника. Частіше за все, вона виражається в діях. Це може бути передача речі і відповідна ЇЇ оплата за договором купівлі-продажу, надання послуг за договором підряду, повернення боргу в договорі позики тощо. Однак не виключена ситуація, коли об'єктом зобов'язання може бути і бездіяльність. Наприклад, з власником земельної ділянки укладено договір про те, що він не буде перешкоджати випасанню худоби на його ділянці. Від об'єкта зобов'язання слід відрізняти предмет зобов'язання. Якщо об'єкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі або майно, нематеріальні блага, щодо яких існує інтерес учасників цього правовідношення. Право вимоги кредитора і відповідний цій вимозі обов'язок боржника становлять зміст зобов'язального правовідношення. Спірним є питання: чи може існувати зобов'язання з немайновим змістом? Зокрема, певне поширення отримала точка зору, згідно з якою зобов'язання завжди є майновими цивільними правовідносинами1. На нашу думку, зобов'язання можуть бути як майнового, так і немайнового характеру2. Класичним прикладом зобов'язального немайнового правовідношення можуть бути зобов'язання, що виникають з безоплатного договору доручення, договору про спільну діяльність тощо. Немайновий зміст можуть мати зобов'язання, що виникають при реалізації немайнових прав у галузі інтелектуальної власності. Запровадження у ЦК книги 2 "Особисті немайнові права фізичних осіб" робить ще більш актуальним визнання існування зобов'язань з немайновим змістом. В іншому випадку залишається припустити, що стосовно прав, передбачених у книзі 2 ЦК, можуть виникати тільки охоронні, але не регулятивні цивільні правовідносини. 4. Підстави виникнення зобов'язань Підставами виникнення зобов’язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов’язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов’язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи декількох. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов’язання, а й є підставою їх зміни чи припинення. Керуючись нормами чинного законодавства, можна навести такі підстави виникнення зобов’язань: 1) правочини (зокрема договори)які передбачені законом, так і не передбачені, але такі, що не суперечать йому; 2) створення літературних, художніх творів. Винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; 4) адміністративні акти (наприклад, видача ордеру держадміністрацією). 5) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення); 6) події. З якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків; 7) судове рішення. 5. Суб’єкти зобов’язань. Зміна зобов'язань. Заміна осіб в зобов'язанні. В зобов'язанні є дві конкретно визначені сторони (ст. 510 ЦК), однак на кожній зі сторін може бути по декілька осіб. Таке зобов'язання має назву зобов'язання з множинністю осіб. Причому якщо декілька осіб є на стороні кредитора (напр., якщо фізична особа завдала шкоди майну, яке є у спільній власності), таку множинність називають активною. Якщо ж декілька осіб на стороні боржника (напр., якщо шкоду завдано фізичній особі сумісними діями автора та засобу масової інформації, який поширив неправдиву інформацію), то така множинність має назву пасивної. У випадку ж якщо і на стороні боржника і на стороні кредитора є кілька осіб, то таку множинність називають змішаною. Зобов'язання з множинністю суб'єктів поділяють в свою чергу на: • дольові зобов'язання, тобто такі, в яких кожен із кредиторів має право вимагати виконання зобов'язання, а кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання в рівній частці з іншими особами, якщо інше не встановлено договором чи актами цивільного законодавства (ст. 540 ЦК); • солідарні зобов'язання, тобто такі, в яких право вимоги чи право виконання неподільні. Виділяють солідарні активні, пасивні та змішані зобов'язання. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарна активна множинність) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарна пасивна множинність) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. У разі змішаних солідарних зобов'язань наявні разом активні та пасивні солідарні зобов'язання. Солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (ст.541 ЦК); • субсидіарні (додаткові) зобов'язання, тобто такі, які характеризуються наявністю основного та субсидіарного (додаткового) боржника. Якщо кредитор звернув свою вимогу до основного боржника, а той відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (ст.619 ЦК). Субсидіарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи законом, і мають місце лише за пасивної чи змішаної множинності. Особливість зобов'язань за участі третіх осіб полягає в тому, що треті особи не є стороною зобов'язання, а це означає, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (ст.511 ЦК). Однак у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. А це означає, що третю особу, яка не є стороною у зобов'язанні, може бути визнано учасником зобов'язання з певними правами та обов'язками. До такого виду зобов'язань належать: • зобов'язання, які виконуються на користь третьої особи, тобто коли зобов'язання виконується боржником не перед кредитором, а перед третьою особою, наприклад, позикодавець просить передати належну йому суму грошей іншій особі, щодо якої він сам є боржником. При цьому третя особа не наділяється правом вимоги виконання зобов'язання, однак, виконання цього зобов'язання перед третьою особою призводить до його припинення; 5• зобов'язання, які виконуються третьою особою, тобто коли виконання зобов'язання перед кредитором здійснюється третьою особою. Таке виконання можливо у випадках, коли з зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. При цьому кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ЦК). І з моменту проведення такого виконання перед кредитором зобов'язання вважається припиненим. Наприклад, за договором поставки більшу частину асортименту поставляє боржник, а інше поставляє інша фірма, яка виконує це зобов'язання перед кредитором на прохання боржника. Також потрібно зауважити, що згода боржника на виконання зобов'язання перед кредитором третій особі потрібна не завжди. Наприклад, у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника (ч.3 ст. 528 ЦК). Заміна осіб у зобов’язані – це випадки , за якими в зобов’язальні правовідносини вступає нова особа на стороні боржника або кредитора, при цьому зобов’язання ані змінюється ані припиняється. Правочин щодо заміни сторони у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. |