цив. цив і сім (копия). Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система

• Название: Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система
• Дата: 24.01.2022
• Размер: 393.14 Kb.
• Имя файла: цив і сім (копия).docx
• Тип: Кодекс; #340965
• страница: 32 из 46

Сторони договору

Зберігач - фізичні або юридичні особи. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на основі підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.

Поклажодавець - фізичні або юридичні особи.


При укладенні договору купівлі-продажу і у продавця, і у покупця можуть виникнути зобов'язання щодо зберігання товару. І на сьогодні такі випадки передбачені Цивільним кодексом України (далі – ЦК), зокрема: 

– ст. 667, відповідно до якої зобов'язання щодо зберігання товару виникає у продавця, якщо право власності на товар переходить до покупця раніше, ніж відбувається фактична передача такого товару; 

– ст. 690, відповідно до якої зберігати товар зобов'язаний покупець, якщо він відмовився від прийняття товару, переданого продавцем.

На перший погляд – цілком прості та зрозумілі норми, але лише, напевно, для тих, хто з цими питаннями не стикався. Насправді задуматись є над чим.

Перш за все, особливістю зобов'язань щодо зберігання товарів у наведених вище випадках є те, що виникають вони не із договору, а із закону, оскільки договір – це домовленість сторін про певні цивільні права та обов'язки, а що стосується зберігання при купівлі-продажу, то воно не є предметом домовленості сторін за договором, тому й не може виникати з нього.¹ До того ж, у ст. 954 ЦК прямо вказується, що поряд із зберіганням за договором існує зберігання в силу закону. Отже, випадки, передбачені ст. 667 та 690 ЦК, є зберіганням в силу закону.

(¹ Навіщо це потрібно знати, стане зрозуміло далі, коли розглядатимуться питання оподаткування.)

При цьому кодексом визначено, що до такого зберігання застосовуються відповідні норми про договір зберігання. Але, знову ж таки, це не означає, що у діях сторін договору купівлі-продажу є ознаки домовленості стосовно зберігання: тут мається на увазі те, що особа, у якої виникає обов'язок щодо зберігання, повинна, наприклад, вжити усіх необхідних заходів для схоронності товару.
74. Відповідальність сторін за невиконання умов договору зберігання.

аким чином, за загальними правилами, за незбереження речі зберігач має нести цивільну відповідальність за наявності: 1) порушення обов'язку повернути поклажодавцеві непошкодженою річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати (нестачі) речі чи її пошкодження; 3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками таких дій (бездіяльності); 4) вини зберігача у негативних наслідках, яка проявилася у будь-якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача стосовно невиконання чи неналежного виконання своїх зберігальних обов'язків.

ЦК України (наприклад, ст. 614), як і ЦК УРСР, передбачає винятки із загального правила про необхідність наявності всіх чотирьох елементів (умов, підстав) для застосування до порушника заходів цивільної відповідальності. Сказане повною мірою стосується і договору зберігання. Так,, ч. 2 ст. 950 встановлює відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Іншими словами, законодавець установлює підвищену відповідальність професійного зберігача, яка полягає у тому, що він має відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані через втрату (нестачу) або пошкодження речі навіть у тому разі, коли у ньому не буде його вини. І лише дія непереборної сили може звільнити зберігача від відповідальності. Введення такого правила не є абсолютною новелою, адже і в ст. 418 ЦК УРСР було передбачено, що організація, яка здійснює схов на професійних засадах, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна, спричинених непереборною силою. Розбіжності у врегулюванні цих відносин полягають лише у визначенні суб'єктного складу зберігачів та у тому, що новий ЦК покладає на професійного зберігача обов'язок доводити наявність непереборної сили.

Може виникнути питання про доцільність покладення на професійних зберігачів безвинної відповідальності. Багаторічна практика застосування цього правила не виявила причин для його скасування. Наявність такого правила спонукає професійних зберігачів до створення умов для якнайефективнішого забезпечення схоронності майна шляхом постійного вдосконалення організаційно-технічних засобів зберігання. Зберігачі, які вирішили професійно займатися зберігальною діяльністю, знають про її підвищений ризик, а відтак, свідомо беруть на себе підвищену відповідальність за незбереження майна.

Законодавець дещо звужує відповідальність непрофесійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі по закінченні строку зберігання, покладаючи на нього таку відповідальність лише за наявності його умислу або грубої необережності, тобто проста необережність тут не береться до уваги.

У ст. 951 ЦК України визначається розмір відповідальності зберігача за незбереження майна. Так, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо ж унаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що річ не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і зажадати від зберігача відшкодування ЇЇ вартості. Викладені положення ст. 951 ЦК України майже цілком відтворюють положення ст. 419 ЦК УРСР, крім одного, а саме того, яке передбачало відповідальність охоронця в межах суми оцінки, визначеної при здачі майна на схов, якщо не доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна, або майна, якого бракує, перевищує що суму.

Незважаючи на зазначені розбіжності, обидві статті - ЦК України і ЦК УРСР - фактично встановлюють обмежену (неповну) відповідальність зберігача за незбереження майна, оскільки передбачають відшкодування лише певної частини безпосередніх збитків поклажодавцеві й не передбачають відшкодування йому втрат, завданих у зв'язку з незбереженням речі та неодержаними доходами (упущеною вигодою). Для ЦК УРСР такий підхід був цілком логічним, адже у ст. 206 прямо записано, що в окремих видах зобов'язань законодавство може встановлювати обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Однак що стосується підходу в новому ЦК України, то тут ситуація складніша, оскільки в загальних положеннях зобов'язального права подібна норма відсутня. Більше того, у ст. 951 ЦК України немає застереження про можливу зміну розміру відповідальності зберігача договором або законом. Оскільки договір зберігання є договором про послуги, то можна допустити можливість застосування положення ч. 1 ст. 906 ЦК України про обов'язок виконавця відшкодувати замовнику збитки, завдані порушенням договору, за наявності вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Однак це лише припущення, яке не може бути обов'язковим для застосування у судовій практиці. Крім того, норми про відповідальність зберігача дають певні підстави вважати, що складачі ЦК та законодавці мали намір обмежити розмір відповідальності зберігача фактичними втратами, пошкодженням речі. 
75. Зберігання на товарному складі.

Зберігання на товарному складі

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути товар цілісним. На підтвердження прийняття товару товарний склад видає один із складських документів: складську квитанцію, просте складське свідоцтво або подвійне складське свідоцтво (складається з двох частин — складське свідоцтво та заставне свідоцтво (варіант)). Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може передаватися в заставу протягом строку зберігання товару на складі на підставі застави цього свідоцтва. Власник заставного свідоцтва має право застави на товар на суму кредиту і відсотків за ним. У цьому випадку на заставному свідоцтві роблять відповідну відмітку. Товар може бути виданий зі складу лише в обмін на обидва свідоцтва разом.}

76. Спеціальні види зберігання.

До спеціальних видів зберігання відносяться: зберігання у ломбарді, у банку, в камерах зберігання транспортних організацій, в гардеробах організацій, в готелях і зберігання речей, що є предметом спору (секвестр).
Договір зберігання речей у ломбарді. Ломбард - це спеціалізована організація (професійний зберігач), що укладає з громадянами договори зберігання рухомих речей. Такий договір може носити як самостійний характер, так і брати участь в комплексних правовідносинах споживчого кредитування і застави речей (ст. 398 ЦК РФ). Зберігання в ломбарді має ряд особливостей:
а) договір зберігання в ломбарді речей, що належать громадянину, є публічним договором;
б) об'єктом зберігання в ломбарді є рухомі речі, призначені для особистого споживання;
в) річ, що здається на зберігання в ломбард, підлягає оцінці;


г) ломбард зобов'язаний страхувати прийняті на зберігання речі у повній сумі їх оцінки ;
д) незатребувана річ зберігається у ломбарді два місяці після закінчення терміну зберігання, а потім може бути продана у встановленому ст. 358 ГК РФ порядку.
Договір зберігання цінностей у банку:
а) об'єктами зберігання виступають цінні папери, дорогоцінні метали і камені, інші дорогоцінні речі та інші цінності, в тому числі документи;
б) хранителем є банк або інша кредитна установа, що має ліцензію на відповідний вид банківської діяльності.
Зберігання в банку може здійснюватися і за допомогою надання індивідуального банківського сейфа. За договором зберігання цінностей в індивідуальному банківському сейфі клієнту надається право самому поміщати цінності в сейф і вилучати їх із сейфа. Відносини, пов'язані з наданням клієнтові індивідуального банківського сейфа, в значній мірі підпадають під ознаки відносин возмездного користування поклажедателем майном (індивідуальним банківським сейфом) хранителя. Однак відповідальність банку, як професійного зберігача, настає за загальними правилами договору зберігання. Банк звільняється від відповідальності за незбереження вмісту сейфа, якщо доведе, що за умовами зберігання доступ кого-небудь до сейфа без відома клієнта був неможливий або став можливим внаслідок непереборної сили.
Договір зберігання в камерах зберігання транспортних організацій:
а) договір зберігання речей у камерах зберігання транспортних організацій визнається публічним договором;
б) камери зберігання зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших громадян незалежно від наявності у них проїзних документів;
в) збитки поклажодавця внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речей, зданих в камеру зберігання (у межах суми їх оцінки), підлягають відшкодуванню зберігачем протягом двадцяти чотирьох годин з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування;
г) терміни зберігання в камерах зберігання транспортних організацій визначаються відповідними транспортними статутами та кодексами;
д) після закінчення тридцяти днів після закінчення терміну зберігання передані на зберігання речі можуть бути продані в загальному для договору зберігання порядку.
Договір зберігання в гардеробах організацій:
а) цей договір передбачається безоплатним;
б) правила про зберігання поширюються на всі випадки, коли верхній одяг, головні убори та інші подібні речі залишаються (без передачі їх представнику транспортної або іншої організації) у спеціально відведених для таких цілей місцях.
Договір зберігання в готелі (мотелі, будинку відпочинку, пансіонаті, санаторії та інших подібних організаціях):
а) відносини зберігання з поклажодавцями виникають у зв'язку з самим фактом проживання в готелі і не вимагають додаткового оформлення;
б) об'єктом зберігання є речі, що належать проживаючого в готелі і там знаходяться, за винятком грошей, валютних цінностей, цінних паперів та інших дорогоцінних речей;
в) готель не має права в односторонньому порядку, повідомивши про це проживають, звільнити себе від відповідальності за збереження речей.
Договір зберігання речей, що є предметом спору (секвестр).
За договором про секвестр двоє або кілька осіб, між якими виник спір про право на річ (як рухому, так і нерухому), передають цю річ на зберігання третій особі до вирішення спору (договірний секвестр). Річ рівним чином може бути передана на зберігання за рішенням суду (судовий секвестр). Крім того:
- за загальним правилом, договір про секвестр - відшкодувальний договір;
- хранитель - особа, обрана сторонами або призначена судом.

77. Поняття та ознаки цивільно-правового зобов’язання з страхування.

Договір страхування - це письмовий договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.