Заселення Південної України. Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами

• Название: Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами
• Анкор: Заселення Південної України
• Дата: 10.09.2022
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Bagaley_Zaselennya.docx
• Тип: Положення; #669964
• страница: 3 из 8

Мал. 4-й. Запорожськвй зімовіїин.

з Лугу!" Тоді вже її упускають. А як увійшов у сіни* то ратище клади на тяжі Ч, а в хату не носи". 23)

*) Те ж саме, що й кабиці.

*У

Запорожські оселі (села, зімовники та ин.) були роскидані, як ми бачимо, на величезному просторі зе­мель двох сучасних південних губерній - Катеринослав­ської та Херсонської. Кількість цих осель усе збільшу­валася, а поруч з тим збільшувалася й кількість меш­канців. На жаль, привести точні статистичні данні про кількість сел та кількість мешканців у них не можна. В XVI ст. було у Січі, по .Іясоті, 3000 чол., а самі запорожці налічували 6000 чоловік; у XVII ст Сірко вже зібрав па Запорожжі 20,000 чоловік; у 1717 р., по Манштейну, було від 12 до 15 тисяч запорожських козаків; у 1755 р. кошовий отаман називав число 27,000 (з жінками по зімовниках); у 1762 р присягало Кате­рині 11-й 20,281 запорожських козаків. 24) До того, як зруйнували Січ, зі слів Мпк. .1. Коржа видко, що було 17 сел, котрі, по білыпостп, випикли із зімовників. Ось ці села: Старий Кодак, славний в історії Запорожжя з давніх часів; Лоцманівка-Кам'янка, яка одержала своє назви­сько від запорожця Лоцмана, котрий сидів там зімовником, рибальчив і був гарним лоцманом; Половиця, зерно, з якого виросло місто Катеринослав; Дієвка -од казака Дія; Нові Кодаки - місто, де збудована була кріпость чудовою запорожською архитектурою, а саме -усе місто обведено було глибоким ровом і гострими палями, на сажень од рова; над ровом насипаний був земляний вал з чотирьма роскатами по 4-х рогах, де поставлені були гармати; біля них стояли кошики, насипані землею; с. Сухачовка, названа так по йменню козака Сухача, котрий мав тамечки зімовннк; Тиранське; Карнаухівка - од зімовника запорожця Карнауха, який він там ско­тарство; Тритузне - од зімовника запорожця Тритузного; Кам'ямське - од козака Кам’янського, який був його осадчим; Романково - од козака Романа, який мав там зімовник і вів скотарство; це були оселі по південно-західньому боці Дніпра, а по північно-східньому були такі: Самарь, яка після атакування Січи і нового її заселення народом з Гетьманщини назвалася Ново­селицею, а потім перейменована в місто Новомосковськ; там був зі старих часів знаменитий Самарський манастирь, куди завжди приходила сила запорожців на прощу; Старожила Кам'янка проти Нових Кодаків; ІІетриковка - од козака Петрика, який мав там зімовник; Мопілів - од козака Могили; по річці Орелі Гупалівка - од козака Гупала, який сидів там зімовником; Нереиіепино - пограниччя між Запорожжям і Гетьманщиною, од козака Перещепи. А на всіх останніх місцях на

зо

всіх запорожських землях були тільки зімовники, ху­тори та козацькі куріні - шалаші, на зразок ногайськихтатарських, бо усі пастухи-табунщики, скотарі та ча­бани, жили по шалашах, називаючи їх кошами (звід­сіля й кошари для овець). Церкви були, окрім Січи, в 6 селах. У дійсности на Запорожжі було більш 17 сел. Але тут цікаво, що усі вони перетворились із зімовників, котрі були головною формою запорожської кольонізації. Первіснішою ж, ще простішою кочовою формою заселення країни являлися ті коші, про які оповідає Л. Корж і які росповсюджені були по найбільш диких степових місцях. Цікава казівка Мик. Л. Коржа на те, що коші були схожі на татарські коші (це слово татарське), де жили їх чабани. Гюльденштедт тілько в Подніпрян­щині називає ЗО сел жонатих козаків (12 на правому та 18 на лівому березі). 26) А. А. Скальківський, на підставі документів січового архиву, нараховує їх у 4-х паланках 64 і каже, що в них було 3415 хат, або 12,250 душ жонатих козаків і поспільства чоловіків та жінок. 27) 3 офіційних відомостей, котрі склав Текелій під час зруйнування Запорожської Січи, в ній було (крім Січи в вузькому розумінні цього слова) 45 сел і 1601 зімовників; усіх мешканців було 59,637 душ чоловіків і жінок, - переважна частина їх склада­лася з поспільства, це б то з жонатих селян (а саме - 35,891 душ); одначе, більша частина козаків жила не в Січі, а по селах та зімовниках, де розводила скотину, сіяла хліб та провадила иншу мирну працю; частина козаків, як відомо, мала родину. 28) Треба думати, що числа цієї офіційної відомости значно менші дійсних, бо инакше нам буде зовсім незрзуміло, як це раніш (про що подав відомости А. А. Скальківський) було більше сел, ніж у 1775 р. (до якого належать офі­ційні відомости). Та й як міг Текелій точно підраху­вати, наприклад, кількість запорожських зімовників, котрі поскидані були на величезному просторі й по рів­них місцях? Тому не дивно, що його числа рівняться від чисел кн. Митецького, котрий налі у є коло 4000 зі­мовників. 29) Є звістки, що запорожці иноді заснову­вали свої зімовники за кордоном своєї країни; такі, на­приклад, були хутори, збудовані ними на турецькій землі, в Очаківській фортеці; ЗО) такі села не могли, звичайно, увійти в офіційну відомість. Коли ми ще нагадаємо собі те, що запорожці неприхильно ставилися до усяких офіційних запитань, що ця неприхильність повинна була ще збільшитися під час зруйнування Січи,

S1

то може ми зовсім переконаємося в тому, що в дійсности на Запорожжі було не 59,637 душ населення, а далеко більш; найпевнішим числом буде те, про яке каже А. А. Скальківський - 100,000 чоловіків та жінок козаків та поспільства. У всякому разі для нас найці­кавіший той факт, що більшість населення Запорожської Січи у тім році, як її зруйновано, складалася з жонатих козаків та поспільства, котрі майже виключно провадили мирну культурну працю. Правда, серед них були й такі люди (скотарі, табунщики, чабани), котрі жили яапів-кочовим життям - ховались від негоди у так званих кошах з кабицею для вогню або котигах, це б то курінях на 2-х або 4 х полісних гарбах, котрі ціл­ком нагадували ногайські. 31) Але взагалі про насе­лення Запорожжя треба сказати, що воно за останні роки історичного істнування Січи рішуче стало присто­совуватись на мирнпй стан і було прихильне до куль­турної праці.

Цікаво, що з запорожського населення - Половиці - виріс і Катеринослав. Мик. Л. Корж так оповідає лам про Половицю,яку називає першим Катеринославом. „Коли мої прадіди, - каже він, - прийшли на сю україну, в Нові Кодаки, тут на цьому місці було не більш ше­сти хат, де жили козаки зімоваиками, а саме - Крошко, Токарь, Лазарь Глоба*. Крошко жив на тому місті, де потім була гімназія, Токарь проти семинарії, а Глоба унизу над Дніпром під скелею, де у нього був млин - половина його була збудована на скелях, а друга на байдаках, де вироблялися сукна. З Глобою жив ще один жонатий козак Каплун і сам Мик. Л. Корж; усі три сімьї жили в одному будинкові під одним дахом, але у ньому було дві хаті. Там, на цих самих печищах, була збудована потім караулка за для сторожів та вартових салдат, що стерегли казенний сад і жили біля самого берега над Дніпром; там же був збудований палац світлійшого князя Потьомкина і казенний сад. (Див. мал. 5. Палац кн. Потьомкина). Глоба був нежонатий і пере­йшов сюди в Половицю на житло, привівши з собою 15 чоловік кравців. Він укупі з Коржем займався са дівництвом і вони садили укупі дерева. Іми спочатку був розведений і той сад, котрий потім зробився казен­ним і де був збудований Потьомкинів палац. Обидва вони були охочі до садівництва й кохалися у садовині. „І ось Глоба заняч собі ще й другу часточку землі для саду, недалечко від нас, біля озера по Дніпру (де тепер фабрики); засадивши тут сад, він заняа ще одну таку ж

32

частку і там розвів сад. У саду й помер, проживши сто років*. Над могилою його був поставлений хрест, який зберігся до того часу, коли оповідання Мик. Л. Коржа запи­



Мал А* 5. Палац кп. Потьомкина и Катеринославі у початку XIX ст.

сував на прикінці 20-і років XIX ст. арх. Гавриїї. Половиця істнувала і після зруйнування Січи, одначе мешканці її переселилися в Сухачовку та Мандриківку,

зз

дѳ жив зімовником козак Мандрика. Палац Потьомкина в Катеринославі збудований був на тім місці, де був посіяний ячмінь М. Л. Коржем, і його він ще не встиг зібрати, як появилися майстрі й дочали розміряти землю під фундамент, „а ми з Глобою, - каже М. Л. Корж, - залишивши наше приміщення та розведений нами сад, звідтіля виїхали на свої місця". Цеглу за-для Потьомкиного палацу привозили човнами з Київа по Дніпру; прислані царицею для собора золоті панікадила, лямпади та занавіси повішені були в палацу, де одначе Потьомкин не проживав. 32).

Далі, в послідньому розділі ми зробимо нарис запорожської культури, а зараз тілько зауважимо, що перші початки матеріальної культури в Новоросійському краю дале Запорожжя. Таким робом, Запорожжя, з одного боку являючись захистом російського народу від мусульман­ського, чимало працювало за-для того, аби одстоювапіи і свою й російську культуру, а з другого боку прийняло участь і в утворенню діяльности, яка вела до утворення культури. Надзвичайно правдиво й яскраво зазначив ролю Запорожжя в історії заселення Новоросійського краю д. Надхін; ми дозволимо собі привести тут його мальов­ниче порівняння. „В степях Новороссійскаго края¹⁴, - каже він: - „есть цѣлыя кучугуры сыпучих песков;-на них долго не могло укрѣпиться ни одно растеніе: вся­кую былинку, куст, деревцо из рыхлой почвы вырывал вѣтер; но вот начал здѣсь расти шелюг (род красной ивы) и о. цѣпкими своими корнями укрѣпился на этом грунтѣ и укрѣпил его до того, что вслѣд за ним на­чали расти и другія деревца и кустарники. Запорожье было для Южной Россіи таким шелюгом: оно первое тут успѣло укорениться на непрочной почвѣ, первое укрѣпило ее под собою для жизнѳнных посѣвов и, та­ким образом, первое дало возможность для постояннаго на ней заселенія и гражданскаго развитіи*⁴. 33).

14

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ В ЗАСЕЛЕННІ КРАЇНИ

Будування линій та нріпостей, - Будування міст: Херсона, Катерино­слава, Минолаїва, Одеси.

ЩЕ ЗА ЧАСІВ самостійного істнування Запорожжя у Новоросійських степах, по сусідству з козаками, осіли серби, а до них скоро приєдналися й инші чужоземні поселенці. Російський уряд будує тут кілько нових міст, д • яких звідусіль прибуває багато людей. Одночасно з тим виникає сила нових сел та хуто­рів, осажених або самим народом або поміщиками. Ко­ротко кажучи, заселення краю посувалось, поширювалось безупинно. Потьомкин та инші то:вчасні діячі бажають як-би надолужити ті часи, коли єдиними поселенцями краю були запорожці, коли так мало прибувало инших людей до тих місць. Але віддаючи належну честь новим поселенцям, ми не можемо забути про значіння та про послуги ватаг запорожців, котрі на протязі бііь’п, ніж 2Ѵз століттів, вели уперту боротьбу з татарами і степ і, як ми бачили, заселили його, хоч і не густо. В нп до­помогли тому, що заселення краю так швидко ..осуну­лось у другій половині ХѴ1П ст., особливо ж після завоювання Криму.

Приєднання Криму до Росії мало надзвичайне й рішуче значіння в справі заселення Чорноморських степів. Коли не стало тії найважнішої перепони, засе­лення вже залежало тілько від ріжних історичних та природних обставин, які треба назвати дуже тому сприяючими. В ті часи стало можливим заселяти та оброблювати не тілько понадрічні долини, а навіть і степові місця, які були покриті глибоким чорноземом; боротьбу вже потрібно було вести не з татарами, а тілько з степовою природою, з тим, що перешкоджувало розвиватися хліборобству та иншому господарству. Тілько коли було приєднано до Росії так бажані береги Чор­ного та Азовського моря, тілько коли було відкрито доступ до морів, Новоросійський край з його величез­

36

ними природними багацтвами одержав своє велике зна­чіння. Коли ж були побудовані приморські міста, - бе­реги, до того порожні та дикі, ожили; зав'язується й росте вивозна та привозна (чужоземна) торгівля; разом з тим - збільшується населення, промисловість. Попит на хліб та инші речі сільського господарства, особливо в Одесі, притягав до землі нових людей, які селились та заводили господарства й т. ин.; коли виросло багато но ;их сел та хуторів, - поширювалось населення міст і навпаки.

Отже історія заселення степів з другої половини XVIII ст. уявляє з себе цікаву та найвиразнішу сто­рінку в історії нашого південного краю. Наша мета - розібратися в усіх етноґрафичних та природних обста­винах степового життя та дати загальний нарис заселення.

Коли будемо розглядати історію заселення Новоросії, довідуємось, що воно провадилося, головним робом, вихідцями з Великоросії й України, з одного боку, та чужоземними поселенцями - з другого.

Великоросіяне направлялися сюди російським уря­дом на будування нових міст, кріпостей. Ще за Єлисавети Пегровни були засновані Ново-Сербське та СтароСербське військові поселення з кріпостями Єлисаветградом, Бахмутом та Костянтиноградом (про них буде сказано кілько слів далі). В перших роках царювання Катерини II була збудована так звана Дніпровська линія ’) (1770 р., після війни з турками); в ті ж часи були завойовані Азов та Таганрог. Ця линія повинна була відділяти усю Новоросійську губернію, вкупі з запорожськими землями, від татар. Від Дніпра вона тяглася до Озовського моря, проходючи по р.р. Берді та Кінських Водах і розрізаючи увесь Кримський степ; остання кріпость (св. Петра) була поблизу самого моря, де тепер Бердянськ; усіх кріпостей було 8. Будуючи ці кріпости, уряд мав надію (що почасти й справдилося) захистити той край, який лежав за старою Українською лінією, що тяглася від Дніпра до Сів. Донця в межах сучасних Полтавської та Харьківської губ.; край цей був відомий як дуже багатий, але зовсім мало заселений. Кріпости були побудовані тілько в цілях войовничих, а не про­мислових чи торговельних, тому й не приходилось ждати значного їх поширення; але ж під їх захистом повинні були завестись і мирні села. Охороняти линії повинні були 3 козачих полки.

Землі, які обмежувались новою линіею, були затвержені за Росією Кучук-Койнарджийською умовою

36

(1774 р.): до Росії відійшли Керч, Єникаль та Кінбурн з усім краєм між Бугом та Дніпром, то б то південносхідня частина Новоросійських степів, а також Озов та Таганрог. Таганрог (раніш Троїцька кріпость) був збу­дований ще за Петра І, але весь час пустів; був поно­влений у 1769 р. 2) Таким робом, Росія твердою но­гою ступила на Озовськім побережжю. Одному з тих міст - Таганрогові - належала велика бухучина.

У 1783 році до Росії був приєднаний Крим, а в слідуючому 1784 р. було постановлено будувати нову линію кріпостей, для охорони від Польща та Туреччини степів, завойованих Росією. Ті кріпости були на місці, де р. Тясьмин вливається в Дніпро, у Ольвійополі (де Синюха вливається в Буг), на місці сьогочасного Ми­колаївн (де Інгул вливається в Буг), Кінбурн, Херсон, Дніпрянська кріпость (на Збурьївськім лимані) і, окрім того, ціла низка міст у Криму - Перекоп, Севастополь та ин. Через ці кріпости старі линії - Українська, Дні­прянська та кріпость цв. Єлисавети й Таганрог - утра­тили своє окраїнне значіння й стали внутрішніми посе­леннями, що дуже сприяло їх дальшому поширенню (напр., Єлисаветграда). 3) Всі вони й не мали особли­вого військового значіння і не уявляли з себе справж­ніх кріпостей, котрі б змогли боронитись проти регу­лярного війська; з другого боку, їм не приходилось уже й боротися з тими ватагами татар, котрі заходили сюди раніш, до приєднання Криму. Отже де які з намічених кріпостей зовсім не були й збудовані, а инші тілько на де-який час стали державною межою, яка швидко теж зробилася внутрішньою, а її місце зайняла так звана Дністрянська линія, яка лежала ще далі на захід.

Друга Турецька війна дала Росії Очаківський край, де тепер західня частина Херсонської губ., поміж Бу­гом та Дністром; як було заведено - треба було й цей край огородити новою линією кріпостей; західна сторона тії лиаії повинна була лежати по Дністрові, починаючи від його вітки - р. Ягорлика - то б то по сьогочасній межі Херсонської губ., а південна - по-над морем до м. Очакова. В тім краю, до приєднання його до Росії, було чотирі чималих міста (Очаків, Аджидер тепер Овидійополь, Хаджибей - Одеса та Дубосари), 150 сел, заселених татарами та молдаванами, і ханські слободи, заселені біглими українцями та великоросіянами - роскольниками; але під час завойованая край зпустів. Мейер показував кількість населення в 120,000 душ, але число це дуже прибільшено; 4) як то видно з ма-

37

теріялів, котрі були у Катеринославського намістника, до 1790 р. лічилось 19,547 душ чоловіків. 5)

Перші заходи, які було вжито урядом для засе­лення завойованої землі, були такі. Катерина II дору­чила губернаторові Каховському: а) найперш усього об’їхати, оглядіти край, поділити його на повіти, при­значити місця, де слід побудувати міста, та про де все дослати їй докладний плян; 6) одвести землі як під казенні слободи, також і для окремих поміщиків, але не більш тії кількости, яка була встановлена для Катеринославської губ., обов’язавши заселити ті землі; в) пильнувати за тим, аби казенні слободи не міша­лися з поміщицькими; г) ужити заходів для поселення арнаутів; д) дати всякі привілеї що до одержання землі молдавським боярам. 6)

Щоб довести в життя ті заходи, в 1792 році, після смерти Потьомкина, була складена так звана експедіція будування південних кріпостей, на чолі з Ка­теринославським губернатором Каховським. 7) Нові кріпости ухвалено було ставити:'1) на Дністрові проти Бендер (тепер Тірасполь), 2) на Дністровськім лимані (тепер Овидійополь), 3) біля Хаджибейського замка (тепер Одеса), на руїнах Очакова, напрямком на Ли­ман. Великого значіння, окрім Очакова, ті міста не мали. В тім новім краю була найважнішою південна сторона, що лежала по Чорному морю. Тут-ось на місці турецького Хаджибея було закладено місто, котре стало першим між усіма містами Новоросійського краю - Одеса. Коли ж була побудована Дністрянська лінія, стало можливим звернути увагу й на культурні завдання.

Будуючи нові міста, уряд мусив потурбуватись і що до збірання війська на випадок війни. Для цього він користувавсь усіми тими людьми, що за­бивались туди: українцями, великоросіянами та чужо­земцями; всі вони уявляли з себе в краю разом і вій­ськове й господарське, хліборобське населення. Такими були козачі полки, що жили по кріпостях Дніпрянської лінії, онуки запорожців - чорноморське козаче військо; серби, з яких гуртувались гусарські полки, та й инші чужоземні поселенці.

Коли будемо розглядати усі заходи що до охорони краю, довідуємось, що з початку другої половини XVIII ст. всі вони були ще більш-менш значними, але ж потім потроху зменшувались, ставали усе менш необхідними. Особливо те треба сказати про ту пору, коли був при­єднаний Крим; тоді пе стало необхідности вести по­

3R

стійну, безупинну війну з татарами, не приходилось ждати їх постійних нападів, що загрожували хлі­боробському мирному населенню. Правду сказати, ще й після 1783 р. були часи, коли Новоросійський край переживав військовий стан: то було за другу Турецьку війну, котра потребувала від ньго напруження всіх сил. Коли ж було закінчено війну, за царів Павла 1 та Олександра І, найбільш турбувались мирними культур­ними завданнями під захистом російського війська та кораблів. Але початки тієї мирної праці були ще раніш, разом з чисто військовою справою. Потім перша все більш та більш ширилась та й стала головною. Не звертаючись до перших її кроків, ще за часів Єлисавети Петровни та з початку царювання Катерини II-ої, ми зупинимось тілько на де-яких значніших подіях при Потьомкині, котрий був управителем Новоросійського краю з 1774 р. та й до самої його смерти в 1791 р. При ньому ж, по його думці, були збудовані усі кріпостні лінії, окрім останньої - Дністрянської. Він клопотався, як далі побачимо, про чужоземне та народне заселення краю; головною ж його заслугою то є збуду­вання нових міст, з поміж яких найвиднішими стали - Херсон, Катеринослав, Миколаїв. То були не тілько кріпости, а справжні міста, як ми розуміємо під тим словом і в наші часи, яких не було за запорожську добу. Отже ми й звертаємось до цієї діяльности уряду (будування нових міст), котру треба зазначити, як другу форму його колоонізаційної діяльности і котра є заслугою Потьомкина та його співробітників.

Перше місто, засноване по думці Потьомкина, був Херсон; наказ цариці про його збудування був виданий у 1778 р.; треба було мати нову пристань та верфь за-для будування кораблів ближче до моря, позаяк старі - Таганрожська, наприклад, - були неспідручні через своє мілководдя. Ще в 1775 р. був наказ про заснування пристані та верфи на Дніпровськім лимані біля урочищ Глибокої Пристані та Олександровського шанця, але на протязі 3-х років місця не змогли вибрати. У 1778 р. цариця знову наказує найшвидче вибрати місце для пристані та верфи на Дніпрі й назвати його Херсоном. Потьомкин зупинивсь на Олександрійському шанці. Провадження робот доручено було нащадкові відомого неґра, хрещеника Петра І, - Ганібалові. В роспорядження йому було дано 12 рот майстрів. Під місто відведено чимала площа землі. У кріпостъ його було надіслано 220 гармат. Найголов­

39

ніше керування в цій справі доручено було Потьомкину. 8) Цариця надсилає йому без-упинно нові й нові листи про будування міста. „Спасибі, голубчику, велике спасибі за дотепні роспорядження про Херсон; коменданство ж сміливо обіцяю Соколову: верфи ж, хоч на три кораблі, на мою думку, буде доволі"... „Спасибі, дуже спасибі*, - пише Катерина в другому листі: - „за турботу про Херсон; а лізу зараз накажу Кашкіну дати тобі, голубчику, на будування“... „Ба­течку, що до Херсона", - читаемо в третьому листі: - „мені однаково, де б він не стояв, аби не припиня­лись роботи". 9)

Самойлов. що описав життя Потьомкина, про будування Херсону оповідає нам такі подробиці. Спо­чатку був виражений для пришукання місця'під Хер­сон контр адми рал Шубін, але ІІотьомкин повідомив царицю, що знайдене місце є зовсім не захищене від Очакова. Цариця згодилася з тим і наказала заложити місто на Дніпрі за 35 вер. від моря. Місто будувалося під доглядом самого Потьомкина, котрий хотів його зробити таким же багатим та славним, як старий Хер­сонес Таврицький; він збірався заснувати тут усе те, що й Петро І в Петербурзі, не зважаючи на його болотяний ґрунт (склади за для товарів, морське управ­ління та ин.). Будування йшло дуже легко: майже в самім місті був камінь; дерево, залізо та инші потрібні речі привозилися по Дніпру. Землі, що лежали навкруги, роздавались для передмістних будувань, під садки і т. ин. Через 2 роки в Херсон уже припливали кораблі з товарами під російським прапором. З усіх країн сюди сходились промислові люди. Чужоземці завели тут свої торгові контори: французькі торгові товариства (ба­рона Антуана й ин.), а також фірми: польська (Заблоцькою), костянтинопольська (Фродінґа), австрійська (Фабрі), російська (купця Маслянікова). 10) Дуже велике значіння в поширенню торгових зносин Херсона з Фран­цією мав барон Антуан; мається цікаве листування його з графом Сеґюром; в однім листі він, між иншим, писав: „наша думка - купувати російські природні багацтва і тям збільшити їх здобування, а це останнє - притягне до краю нове населення, в чім і лежить дійсне багацтво держави". 11) Російський хліб у зерні він відсилав до Корсіки, до ріжних міст Прованса, до Піци, Генуї та Барсельони. 12) Той же барон Антуан склав цікаве історичне оповідання про торгові та морські відносини пристаней Чорного та Середземного морів.

40

На підставі його К. Юрченко написав історично-стати­стичну книжку про торгівлю Херсона. 13). Як видно відтіль, Антуан їздив до Петербургу й^лопотався там про усякі вільготи для закладеного ним у Херсоні фран­цузького т-ва і взагалі для чужоземних купців; де-які його прохання були уважені (заснування банку, віль­ний вивіз хліба та ліса і т. ин.). Від’їхавши до Польщі, Антуан запросив там польські товари відправляти не через Гданськ та Кролевець, а по Дніпру до Аккермана та по Бугу - до Очакова. Потім йому ще допоміг і французький уряд. Перший його корабель прибув з Херсону в 1784 р. з коноплею, пшеницею, чаєм, лля­ним та конопляним насінням; він прислав у Херсон солильщиків. бочаря, свічного майстра та плотовщика. Чимало марсельських і херсонських купців почали конкурувати з Антуаяом у торгівлі з південною Росією та Польщею. Через Чорне море за один рік прибуло 20 кораблів з Херсону в Марсель і 15 з Марселя в Херсон. Торгівля велася з Смирною, Діворно, Месси­ною, Марселем та Олександрією. Дуже добрим співро­бітником Потьомкинові був відомий Фаліїв. Простий кременчуцький купець, але сміливий, енергійний, він не зміг задовольнитись своєю старою невеликою діяль­ністю і захотів знайти ширшої. Він випрохав у Потьом­кина дозвіл на свій кошт вичистити Дніпровське річище біля порогів, щоб прокласти зручний річний шлях з вну­трішніх частин держави до Херсону. Цього він не встиг зробити, але ж, як каже Самойлів, уже в 1783 р. пройшли до самого Херсону з Брянську байдаки з залізом та ча­вуном; також проходили з провіянтом; за те Фаліїв одер­жав золоту медаль і грамоту на дворянство. 14)

А. А. Скальковський оповідає, що в Херсоні було дуже багато військових, які одержували невелике жа­лування від уряду. Будування кораблів притягло сюди силу вільних робітників, і місто ширилось і росло. Провіант прибував з Польської та Слободської України. Цариця, побувавши в Херсоні у 1787 р., була зовсім задоволена, - як то видно з її листа до генерала Gponкіна, - і казармами, і кріпостю, і кам'яними будівлями, і церквою, і адмиралтейством, і кораблями, і великою кількістю ріжного чужоземного населення. 15) Імператор Посиф II, оглядівши Херсон, теж був ним дуже задо­волений, хоч і заявив, що великої тортовлі тут ні­коли не буде. 16)

Особи, котрі ставились вороже до Потьомкина, недобре казали й про Херсон.

сього славного осени, хоч на що закінчити і вони провабо у 1784 р.

Питаємо, як же треба зрозуміти ці протилежні відомости? Як дивитись на збудування Херсону й на наслідки праці та енергії Потьомкина. 17) На щастя, до нас дійшли накази Потьомкина, в яких знаходимо цікаві відомости за 1781 - 85 рр. 18) Ті накази дають можливість відповісти на де-які поважні питання. Кате­рина II турбувалась за Херсон через те, що бажала мати тут адмиралтейство, позаяк Оаов і Таганрог були для того неспідручні. Окрім того, у Херсоні повинна була бути гарна кріпость та торгова пристань. Заміри Потьомкина були такі. Нове місто повинне було виро­сти як з-під землі. В свойому наказі Ганібалові він, між иншим, писав, що .вся користь вія міста є в тім, щоб воно найшвидче, до половину було закінчене" 19) Звісно, так швидко всі роботи було неможливо, дились і далі весь час також спішно:

Потьомкин ждав туди царицю, як то видно з його наказу Гансові: „Чтобы успѣшнѣе шло производство строеній в Херсонѣ, то я за нужное считаю, но обре­меняя вас другими дѣлами, оставить при одном строе­ніи, которое и рекомендую вам стараться всѣми мѣрами умножить и совершенно в том успѣть, ибо ея имп. вѳл. в будущей лѣтѣ самолично в Херсонѣ быть изволит*. 20) Також пѳклувався Потьомкин і про негайне будування кораблів. „Между тѣм подтверждаю вам", - писав він голові над пристанню Муромцеву: - „и еще употребить возможное стараніе, чтоб корабельныя работы шли с крайней поспѣшностью, в чѳм и присылать ко мнѣ еже­недѣльно подробные рапорты. Забота моя о производ­ствѣ сего дѣла тѣм для меня важнѣе, что непремѣн­ная ея имп. вел. есть воля о крайнѣйшѳм в том по­спѣшеніи". 21) Всі думки Потьомкина були тілько об тім, щоб Херсон був до вподоби цариці. Браку в гро­шах не було - Потьомкину була дана‘Велика сила і він роспоряжавсь ними, як хетів. На великий жаль, ми не маємо відомостей, в скілько обійшовся Херсон урядові; але,

можна думати, що будування Херсону потребувало не малих коштів. Ми зазначимо де які, випадкові, ви­трати. Що-року залишались певні гроші на кріпостні ро­боти: у 1782 р., наприклад, на осінь було призначено 155.000 карб.; але, незалежно, багато десятків тисяч карбованців призначалось на виплату боргу адмиралтейських витрат (більш, ніж 60.000 карб.); у 1781 р. знаходимо відомости, що витрачено було більш, ніж

роздивляючись Потьомкинсьві ордери,

42

420.000 карб.; великі гроші тратились на купівлю та доставку лісу корабельного (у 1783 р, - 50.000 карб.), на теслів (на третину 1785 р. - 60.000 карб.) і т. ин. У 1784 р. но царському наказові було призначено видати Херсонському адмиралтейству надзвичайно ве­ликі гроші - більш, ніж 1.533.000 карб., окрім тих, що давалися раніш та призначались щорічно. „Что принадлежит до мѣст ассигнованія", - пише Потьомкин Вяземському: - то не представляется мнѣ ни малаго затрудненія в полученіи оных из окрестных к Хер­сону губерній; оттуда я могу прямо назначить подле­жащія суммы, кому онныя бу'дут слѣдовать’. На всякі надзвичайні витрати він одержував і надзвичайні кош­ти: наприклад, на переселення церковників - 20.000 карб. Потьомкин требував і одержував легко необхідні гроші з Петербурзької й Московської скарбниць та ріжних казенних палат (Орловської, Курської, Харьківської). Можна сказати, що вся Росія повинна була брати участь в тій справі світлійшого князя. Окрім грошей, йому були дани війська, робітники, майстрі, фаховці всякі. Бувши генер-губернатором величезного краю, він і сам міг набірати потрібних людей; але в тому допомогав йому ще й уряд; отже йому не приходилося скаржитись на які-небудь перепони своїм намірам. Для розчистки дніпровського річища біля порогів було відряжено 3 піхотних полки; для робот у Херсоні відряжались салдати та некрути; для корабель них - наймались у Петербурзі, Олонці та по ин. місцях; теслі (більш, ніж 1000 чоловік), - присилались казенні охтенські; для адмиралтейства присилались некрути з Казані, з Москви - німці-ковялі", і т. ин. Відряжа­лись по роспорядженню Потьомкина й учені люди: лі­карі (з Озовської та Новоросійської губ.), садовничі, малярі і т. и. „Пріѣхавшаго из Петербурга живописца Федора Данилова употребить слѣдуѳт для писанія вновь построенной залы в Херсонѣ, о чѳм дайте ему знать, препоручи ему ту работу и опредѣляя в помощь живописцѳв, из Петербурга в Херсон привѳзенных", - так писав Потьомкин Гансові.

Мало того; окрім грошей і людей, Потьомкин одер­жував необхідне йому й натурою: відібрану від запо­рожців зб£ою (з кріпости св. Елисавети), порох, селітру (з Київського цейгаузу), гармати з ріжними припасами (з кріпости св. Елисавети).

Вістимо, що в такій величезній справі доглядати за витратами грошей було дуже не легко, тому, не

43

зважаючи на велике жалування, яке одержували люди, що відали роботами, - бували випадки злочинних вит­рат. В тім був замічений полкор.чик Ганс, як то бачимо в наказах Потьомкина. До того треба сказати, що че­рез спішність робот не все робилось, як слід було: кораблі будувались з сирого лісу і тому скоро нівечи­лись і пропадали. Отже Херсон стояв великих грошей. Треба зазначити, що Потьомкин був справжнім-голо* вою всієї справи; турбувавсь він не тілько про щось більш-менш значне, але й про самі невеликі подробиці; легко догадатись, що причиною того було його славо­любство. Він не дозволяв нічого, що змогло б затьма­рити славу цариці та мого самого. Цікавий його наказ старшому лікареві Самойлову: „В „Моск. Вѣд." сего года, под № 74, в артикулѣ „Из Херсона", нашел я об’явленіе вашего сочиненія; описаніе подробное Хѳрсонских болѣзней. Подобныя обявлѳнія обнародываемыя дѣлают весьма хуже впечатлѣніе о странѣ той, особливо ж по далекому ея состоянію". Мова йде про річ дуже неприємну Нотьомкинові - про пошість, що лютувала в Херсоні, завдяки його болотяному ґрунту; отже світ­ліший князь боявсь, щоб відомости в книжці Самойлова про Херсон, збудований, як і Петербург, на болоті, не звернули на себе увагу цариці і тям не пошкодили його діяльности.

Все ж Потьомкин досяг мети, якої бажав на про­тязі 9 років: цариця була дуже задоволена з Херсона. Правду казати, було зроблено чимало за ті 8 - 9 ро­ків. 22) Ізмайлів, побувавши в Херсоні на початку XIX ст., оповідає про його, як про велике торгове місто, та зазначає, які товари вивозилися та привозилися туди. Другий чужоземний подорожній додає до того, що Хер­сон більш нагадував місто, ніж Миколаїв: „дома здѣсь гораздо выше и улицы тѣснѣе; впрочем, также худо выстроен; жителей в нем гораздо болѣе, нежели в Ни­колаевѣ. Здѣсь производится важная торговля строевым лѣсом. Па набережной, которая простирается цѣлую милю, видны большіе анбары сего лѣса. Здѣсь строят военные корабли; я сам видѣл один о 110 пушках, приготовленный к спуску". 23)

Але не всі надії, що покладались на Херсон, справдились. Коли було завойовано Очаків та збудовано Миколаїв, значіння Херсону, яко кріпости та адмирал­тейства, підупало, а між тим на його були витрачені надзвичайні гроші. В Миколаївськім інженернім архиві морського відомства зберегається плян херсонської крі-

44

пости та адмиралтейства з 1808 по 1828 р. По відо­мостях д. Чиркова бачимо, в яких величезних розмірах вони були збудовані. І що-ж? - „Из всѣх тѣх строєній, бивших в обширной и образцовой херсонском адмирал­тействѣ, дорого стоющнх государству, почти не оста­лось ни одного. Бывшія адмиралтейскія строенія, обшир­ная деревянная набережная, бревенчатый палисад на валу вокруг всего адмиралтейства, и даже каменныя стѣны - были проданы на снос с публичнаго торга*. 24) Мимоволі приходять на думку сдова австрійського імператора Иосифа II, що місце для Херсону було обране не підходяще, що слід було б поставити його верстов на ЗО ближче до моря, що на тім місці ніколи не виросте велика торгівля. Сеґюр та Палає теж згожувались з цим. І справді: Херсон не тілько не став другим Амстердамом, а й торгівля його росла дуже потроху, і він не міг порівнятися в тому з Таганрогом та Очаковим; у 1794 р. до Таганрогу було привезено чужоземних товарів на 156.058 карб., а вивезено на 439.011 карб., до Очакову було привезено на 244.340 карб., вивезено на 209.321 карб , з Херсону ж вивезено на 148.433 карб., тим часом Миколаїв, який був збудований на 11 років пізніше, вивозив у той час товарів на 106.532 карб., то б то, тілько трошки менш, ніж Хер­сон. 25) Не кажучи про те, що не справдилась надія росчистити Дніпровські пороги, що чума мало не згубила було зовсім справи заселення міста з самого початку, у всякім разі вона дуже иерешкоджувала йому; переселенці та майстрі з середніх губерній Росії стра­шенно боліли від чужого, незвичного клімату, болотяного повітря, відсутности добрих осель.

Отже, оглядаючи все раніш сказане, ми повинні зазначити, що місце, на якому Потьомкин задумав по­ставити Херсон, було зовсім не підходяще і не мало великої будучини. -Потьомкинові пощастило за зовсім короткий час збудувати Херсон, але для того потре­бувалось витратити чимало грошей та сил од держави та населення, і ті витрати не оправдились потім; поми­лилась і Катерина II, коли писала, що Херсон має все більш та більш рости й розвиватися; ріс він тілько за допомогою князя Таврії, котрий користувавсь повним довір ям цариці н бажав перед нею і навіть перед самою Європою здобути слави своій невсипущій діяль­носте

Звернемось тепер до другого міста, - яке повинно було дати славу Катерині II, - Катеринослава. Історія бу­

45

дування його дуже цікава, але ми не станемо довго зупинятись на ній. 26) Згадаємо тілько, що Катерино­слав не один раз переходив з одного місця на друге. Перший Катеринослав стояв на лівім березі Дніпра, біля того місця, де р. Кільчень уливається в Самару. Збу­дований він був по пляну сзовського губернатора Черткова (в 1777 р.), але в 1736 р. Потьомкин видав наказа перенести Катеринослав па друге, вище місце, через те, що на старім по весні його заливало водою. Отже по наказові Катеринослав перший, званий инакше Новомосковськ, в якому лічилось у 1781 р. 2194 душі (з них 270 душ купців), став росходитись у ріжні сторони.

„У м. Новомосковську, окрім городничого та роти салдат та де-якої кількости канцеляристів, нікого не залишилось; усі розійшлись по ріжних місцях", - зна­ходимо такі відомости в однім папері. Новомосковськ було перенесено далі вгору по Самарі, на своє сього­часне місце, де було с. Новоселиця, а губерніяльне місто Катеринослав, по думці Потьомкина, повинне було заснуватись на правому березі Дніпра, на місці запорожського села Половині,де він стоїть і досі. 27) Але раніш, ніж були збудовані необхідні будинки в новому місті, Його старе населення та старшина, на де який час, осіли в передмісті Нові Кайдаки, яко навіть в казенних листах та паперах звалось Катеринославом. 28).

Перший наказ про заснування Катеринославу на правому березі Дніпра, біля Кайданова, вийшов' у 1784 р., 29) але роботи почалися пізніш. Нове місто планувалось надзвичайних розмірів: воно повинно було лежати між 2 передмістями, Старими та Новими Кай­данами, та простягтись на 300 кв. верст: одного ви­гону за-для скотини призначалось 80,000 десятин; ву­лиці намічались по ЗО сажнів ушир (зараз увесь Кате­ринослав займає біля 5000 десятин, а таких вулиць мається тілько дві).

Ось як писав Потьомкин цариці про свої вели­чезні заміри, що до Катеринослава: „Всемилостивѣй-, шая Государыня, гдѣ же индѣ, как не в странѣ, посвя­щенной славѣ Вашей, быть городу из великолѣпных зданій? А поэтому я предпринял проэкты составить, достойныя высокаго сего города названію. Во-первых, представляется, в подражаніе св. Павла, что в Римѣ (думка була - св. Петра), тут храм великолѣпный, по­священной Преображенію Господню, в знак, что страна сія нз степей безплодных преображена попеченіями ва-

46

шими в обильный вертоград, и обиталище звѣрей в благопріятное обиталище людям, из всѣх стран текущим. Судилище, на подобіе древних базилик, в память полезных ваших узаконеній. Лавки полукружіем, на подобіе пропилей, или предудверей аѳивских, с биржею и театром посрединѣ. Палаты государскія, гдѣ жить и г. губернатору, во вкусѣ греческих и римских зданій, имѣя посрединѣ великолѣпную и пространную сѣнь. Архіепископія при соборной Преображенія церкви с дикастеріей и духовной схолой. Как сія губернія есть военная, то в призрѣніе заслуженный престарѣлый воинам - дом инвалидный со всѣми возможными выгодами и с должный великолѣпіе*!. Дом губернаторской, вицегубернаторской, дом дворянской и аптека, фабрика су­конная и шелковая. Университѳт, купно с академіей музыкальной или консерваторіей. Для всѣх сих строеній довольно всяких припасов приготовлено, на что употре­бится 200,000 руб., оставшіеся от экстраординарных сумм“. 30)

У новому місті було наказано найперше поставити університет з академією мистецтв, 31) призначено було головою консерваторії (вищої музичної школи) відомого кузику Сарті; залишився цікава умова його з Потьомкиним". „Быть мнѣ", - пише Сарті, - „дирек­тором музыки при учреждаемом в г. Екатеринославѣ университетѣ; обучать там сочиненію оной и самому сочинять музыкальныя пьесы, в каких будет надобность, и за сіе получать мнѣ жалованья годового по 3500 р. в год, кромѣ квартиры с отопленіем, и 1500 р. прогонов“. 32) На службу ж в Катеринославський універ­ситет було закликано також за професорів Ліванова, Прокоповича, за навчителів малярства Неретіна та Бу­харова, за історика - офіцера французької служби деГюіена; 33) всі вони й одержували жалування по роспису (усього було призначено з 1785 року більше 20,000 карбованц.). На університет було призначено 300,000 карб. 34) Малась надія, що в той університет з академією мистецтв та музики, з лікарською школою та духовною схолою. .по сосѣдству Польши, Греціи, земель Волошской, Молдавской и народов Иллирических, множество притечет юношества обучаться".

Не одні тілько школи малось завести в новому місті: по думці Потьомкина, там повинна була зароди­тись і промисловість. Великі гроші були призначені (340,000 карб.) на казенну фабрику з 2 відділами - суконним та шовково-панчошним. 35) В своїх докла­

47

дах цариці Потьомкин говорить про велику користь від тієї фабрики за-для Росії, яка буде виробляти більш сукон, аніж инші держави: „а посредством дворян учеников, - писав він: - „это ремесло разойдется во всей Россіи, шелкбудет хорошаго качества и дешев; колоніи ремесленников, фабриканты в свое время на судах Дніпром доставятся в свое мѣсто" 36)

У 1787 р. цариця була в Катеринославі й заклала там величезну соборну церкву, яка по свойому розміру повинна була бути більшою, ніж церква св. Петра у Римі: на 1 аршин у довжину. 37)

Що ж вийшло з усіх тих величезних замірів? Коротко кажучи, дуже мало. З усього, що намічалось Иотьомкиаим, доведено було до краю тілько де-що: палац князів та пн. Панчошна фабрика була швидко закрита, а суконна сяк-так протягла до 1836 р.: со­борна церква, що була заложена Катериною II, не була добудована: була тілько положена основа, яка обійшлася казні в 71,102 карб.... Отже справдилось, що казав Сеі'юр, що в тому соборі ніколи не бувати службі. По­части правдиво сказав і Иосиф II, що цариця поклала перший камінь нового міста, а він другий і останній. Ніколи не було й університету з академією; професори його дурно одержували гроші, виключаючи може одного Сарті. котрий виконав свій обов’язок згідно з умовою: зло­жив кантату за-для привітання цариці. Матеріали, що були заготовлені для будівель, були, почасти, продані з торгів, почасти ж, пішли на инші призначення. „Та­ким образом* - говорить арх. Гавріил, - все разлилось в разныя стороны; в самое краткое время всего лишился Екатеринослав: златом сіять надѣявшійся, он превра­тился в сосуд глиняный или в ту самую Половицю, на мѣстѣ которой основался". 38)

У 80-х роках XVIII ст. у Катеринославі було 2201 душ чоловіків, в тім числі 277 купців, 874 мі­щан та цехових та 1050, так званих, разночинців; 39) у 1800 ж році було тілько 2634 душ чоловіків і жінок разом; у 1804 р. - 6389 душ, у 1825 р. - 8412 душ, - усе числа дуже невеликі. 40) Становище катерино­славських купців в перших роках було зовсім важке: то видко з прохання, яке думка була подати гр. Зубову. Особи, що стояли на чолі справи і яким бажалось до­вести Катеринослав до кращої долі, обнадіювали посе­ленців усякими вольностями та вільготами. Але коли люди приходили туди, нічого з тих обіцянок не зна­ходили, особливо то треба сказати за чйси Павла Петр<«-

48