Заселення Південної України. Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами

• Название: Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами
• Анкор: Заселення Південної України
• Дата: 10.09.2022
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Bagaley_Zaselennya.docx
• Тип: Положення; #669964
• страница: 7 из 8

53).

У 19 столітті розміри роздач зменшились, хоч все ж були дуже великими: у 1803 р. велено військо­вій старшині роздавати по 1000 дес., а другим по 500 д. ⁵⁴). В той час населення краю вже було дуже велике: в Катериносл. губ. 666.163 ч., то б-то, 444 ч. на милю; в Херсонській - 370.430 ч. - по 264 ч. на милю⁶⁵). На великий жаль, ми не маємо докладних відомостей про те, скілько було в тих числах панських людей.

У Скальковського знаходимо таку тілько цікаву відомость: в 10 повітах Новоросійської губ. (виключаючи два Кримських) було у 1800 р. 179.883 д. чоловіків та 156.013 д. жінок кріпаків ⁵⁶); на прикінці першого 25-річчя число їх дуже збільшилось. Сюди треба додати ще де-яку кількість манастирських людей. У 1794 р. в Катериносл. єпархії було 4215д. чоловіків та 4215 д. жінок ⁵⁷). Перше місце займав Самарський манастирь, початок якого виходить аж із часів запорожських. За ним числилось 1512 душ кріпаків та сила всяких угоддів.

Таке було українське та великоросійське засе­лення Новоросійською краю у 18 стол. та у перших 25-ти роках 19 ст.

П ятий РОЗДІЛ.

ЧУЖОЗЕМНЕ ЗАСЕ­ЛЕННЯ У XVIII І ПЕР­ШІЙ ЧЕТВЕРТИ XIX СТ.

Сербська кольонізація в царювання Лизавети Петровим, її розвиток, діячі й загальна оцінка. Виклик чужоземних переселенців в царювання Катерини II. Маніфест імп. Олександра І. Слов'янська кольонізація в царювання Катерини II, Павла і, Олександра І. Німецька кольонізація у ті-ж царювання - менонітів і инших німецьких переселенців. Доля шведської кольонії. Появлення де-яких представників Романських на­родів. Переселення греків, армян, молдаван, переселення євреїв і утворення землеробських єврейських нольоній. Цигане. Загальні спосте­реження.

ЗАСЕЛЕННЯ Новоросії мало одну особливість: в ньому надзвичайне значіння випало на долю чужоземних поселенців. Люди, що стояли на чолі діла (Потьомкин, Зубов, Рішельє) домагалися не­гайного заселення пустого краю і за-для того не цура­лись ніяких можливих засобів; тому вони не змогли не звернути уваги на чужоземців та не закликати їх усякими льготами. В Росії в той час зайвого населен­ня не було і тому покладати падію обійтись своїми людьми не приходилось, бо коли треба було покладати надію тільки на нормальне переселення руського насе­леная, кольонізація йшла б повагом. З другого боку, малась думка, що чужі принесуть з собою вищу куль­туру, що було-б дуже корисно для краю. От через що правительство й ішло, назустріч вихідцям з чужих країв. Загальні умови життя і політичні того часу, як в Росії, так і в Європі, не тілько не перешкоджали, а навіть сприяли переселенню в південну Росію. Почалось те переселення з приводу самого ж правительства, яке викликало вихідців, та турбувалося про їх устрій на нових місцях. Але устрій той залежав не тілько від наказів правительства, а ще від того, як ті люди жили по своїх старих місцях. Тому-то чужоземці й на нових місцях залишалися вільними, як і на старих. Ця воля затвержувалась і призивпими грамотами. Діло не міня­лось від того, що де-які, під впливом нових умов жит­тя, де-кілько змінили свої старі звичаї, а де-які (слов’яне) й зовсім порусіли, згубивши свої особливости.

76

Заклпкувати чужоземців (слов'ян) почали ще за Петра Т. За Лизавети переселення прийняло дуже великі розміри; на чолі його стояли полковник Хорват, Шевич та Прерадович. Вони заснували области - НовуСербію(в Херс. губ.), та Слов'яносербію (в Катерин, губ.). Там, одначе, жили не тілько серби, чорногорці та кроати, а й молдавани, болгари, старообрядці-росіяне, українці, поляки, що входили в склад гусарських та пікінерських полків, та були під головуванням зазначених вище старшин¹).

Осередком слов'янського поселення були Новомиргород та кріпость Єлизавети в Новій Сербії, Бахмут та Білівська кріп, у Слов'яносербії. То були військовогосподарські оселі, з яких складалися полки, роти, села та шанці; число сербів було невелике: у 1770 р. їх лічилось біля 1000 чол.. себ то менш Ѵ25 усього на­селення цих обох провінцій. Які-ж льготи були дані Хорвату та усім з ним слов'янам? Про те читаємо в грамоті, давній Хорвату у 1752 р.

Новим поселенцям відводились на віковічне воло­діння, з правом передавати наслідникам, землі, та давалось жалування грішми; давалось право без­митно торгувати, заводити усяку промисловість. Хорвату було дозволено поставити кріпость св. Єлизавети за для охорони меж; але-ж будували для сербів ту кріпость українські козаки та військо²), які несли там також і службу по охороні.

Уже з цих відомостей бачимо, які великі льготи були дані слов'янам. Коли-ж від офіційних відомостей звернемося до посвідчень окремих людей, то знайдемо де-що ще більш цікаве. Ось що оповідає нам Семен Ст. Пишчевич, сам сербський виходець. Прийшов він у Росію з бажанням побачити світу та пошукати свого щастя³). Окрім того, хотілося йому й одержати вищого чину. Других приводили сюди инші вигоди. Хорват знарочна приїхав пертий, щоб тепліше примо­ститись. Инші пе зупинялись і перед неправдами всякими; таким був, наприклад, чорногорський воєвода Василь Петрович. Як говорить Пишчевич, це був один із тих пройдисвітів, які часто прибували в Росію шукати щастя та багацтва.

Він видавав себе за князя чорногорського і в докладі, що подав до Сенату, заявив, що коли йому будуть дані гроші на переїзд, так він приведе з собою з Чорноі гори кільки тисяч переселенців. Доклад був Сенатом прийнятий і затвержений. Князь поїхав до

себе в Чорногорію, але успіху там не знайшов: біль­шість корили його за його обіцянки. Він почав запро­шувати своїх родичів та де-яких попів - вдовців, дозво­ливши їм поголити бороди, призначивши їм старшин­ські чини та наділяючи їх грішми; але, не дивлючись на всі такі засоби, чорногорців виїхало дуже мало, а під їх обличчям поїхали люди від ріжних народів, серед яких були чисті розбішаки. Привезти їх до Росії було дуже важко, бо в дорозі вопи тільки й робили, що п'янствували та бунтувались. Люди, що були прислані Пишчевичу з Трисста, «были всѣ вор наголо й пьяницы прегорькіе, наволочь то такая была, что’хуже сыскать нигдѣ не можно, между ними были оружейные настоя­щіе разбойники"

Питаемо, чи могли-ж оті люди стати добрими поселенцями? Думати, що такі особи бували не часто - не приходиться, бо про сербські бунти в Росії мається чимало відомостей. У полк. Пишчевича, наприклад, набірались частіш такі, що повтікали зі своїх полків: „все это строптиво, развращено, пьяно и всякій день происходили между ними и обывателями драки и ссоры; и такое то сборище людей было, которое по нѣсколько раз из одного государства в другое переходило, а напослѣдок ко мнѣ в полк попало" ⁴), говорить Пишчевич". Про непорядки в гусарських полках оповідає Пишчевич ⁶). Згожуємось, що серед тих людей були й чесні. Але їм було дуже важко привикати та пристосовуватися до нових умов життя. В один час їм треба було бути і вояками - якими може більшість з них до сього часу ніколи не бувала, - і, в той же час - землеробами: вони повинні були орати відведені їм землі, заводити госпо­дарства, будувати хату. Оскілько добре справляли вони свою військову службу - ми не знаємо; наша думка тілько, що вряд чи змогли вони рівнятись в тім з козаками, які добре знали степ та норови проживавших там татар. Не кажемо вже про те, що ця служба з поло­вини 18 століття стала далеко легшою, чим була в першій половині, а особливо в 17 стол. Ще трудніш сербам було завести собі слободи, господарства, збудувати хати. На перших порах їх становище тому було дуже гірке. От що росказує про те Пишчевич.

„Виїхали ми у чистий, глухий степ і там-то діз­нались горя, там то дізнались, яке життя в степу. Не знали, за що братись, з чого починати. Особливо гірко було таким, як я, що ніколи не мали свого хазяйства. Ми зробили собі хворостяний сарай, але у ночі дощем

78

його розмило і ми з дітьми вимокли так, неначе у воді купались. А між тим буря збільшувалась... Наш сарай завалився зовсім і ми залишились під дощем, серед степу, не знаючи, куди сховатися, де прихилити свої голови. Куріні служників наших теж були знесені бурею... Поки нам довелося збудувати якийсь захист від тії негоди, ми промокли, обмерзли ледве не до смерти. Наша одіж, ліжка - все залишилось у сараї, і ми повинні були до ранку просидіти без одежі, плачучи, та клянучи своє життя. Коли зійшло сонце та минула буря, ми розвели вогонь, щоб просохнути. Моя оселя, одіж, ха­зяйство згинули за ніч. На щастя наше знайшовся добрий чоловік з сл. Новоі Айдари, який приїхав до нас (другі, по дикости своїй, боялись), продав нам свою хату, обіцяючись перевезти ії на своїх конях. Хату перевезли, покрили очеретом. Служники наші містились у землянці. Всі ми, поселенці, в той перший рік нашого життя в степу натерпілись багато горя та негод. В степу не було ніяких осель; не можна було й за гроші ні дістати нічого, ні купити. Користувалися ми диким часником, цибулею, та ріжними травами, поки не за­вели своїх огородів; жили на сухарях та воді. Особливо важко довелось тим, які посідали по Лугані: по тій річці не було лісів, а один голий степ: приходилось за деревом їздить дуже далеко. Навідувавсь я і до дру­гих сусідів подивитись, як живуть, як обстроюються, але скрізь бачив торг та сльози".

„У всѣхъ насъ поселѳнцовъ, - пише Пишчевич, - вообще на той пустынѣ была тогда въ 1 е лѣто жызнь точно такая, какъ у тѣхъ инзулановъ (островитян) кои по несчастыямъ разбытіемъ короблей занесены морскими волнами на пустые острова и пытались зеліемъ, кореныемъ, ловлею рибы, птицъ и звѣрей, такъ то и мы тогда, что вышли на пустую степь и землю такую, гдѣ отъ созда' ыя свѣта никакихъ жилищъ не было, а достать нигдѣ ни за какія деньги ничего не мчкно, а кто чего имѣть хотѣлъ, тотъ долженъ былъ за .іесколько дней посылатъ далеко и изыскивать и покупать дорогою ценою. Огородовъ и зелены какой на пищу первой годъ ни у ково не было и покудова тѣмъ завелысъ, должны были дикимъ чеснокомъ, лукомъ (родъ травы такой на поляхъ есть) и другою травою, способною къ вареныю, пособлять себя, а простой народъ только однѣмы сухарямы и такою дикою травою и водою да овощъ, когда кто чего на поляхъ ягоды илы что другое найдетъ, питались, а болѣе ничего не имѣлы; я многихъ видѣлъ сперва въ

79

жалостномъ состояніи, а особливо тѣ, кои по Дуганы рѣки сѳлылысь, тѣ претерпѣли нужду болѣе, нѳжель другіе, ибо по той рекѳ лесу ничево нѣтъ, а чистая и голоя степъ, для чего въ постройкѳ домовъ видѣлы нужду велику и за лѳсомъ ѣздить далеко принуждены были. Напитковъ у всѣхъ вообще и болшаго и малаго никакихъ не было окромѳ води, а ѳстли у каво простая горелка случица, ето ужъ трактаментъ великъ почи­тался (дѣлалы опосля квасъ изъ сухарей да изъ дикихъ яблокъ и терновыхъ ягодъ кислую воду). Ѣздилъ я иногда наведоватца и къ другимъ соседамъ своимъ и смотрѣлъ, каково оны строятца и чѣмъ заводятъ себя, но вездѣ находилъ плачъ и рыданіе; у каво еще денгы водилысъ, тотъ хотя съ нуждою потребное доставалъ и далеко посилалъ и дорого платилъ, однако еще тѣмъ могъ пособитъ себя. А кто запасныхъ денегъ не имѣлъ, а толко полагался на одно окладное жалованые (а раціѳвъ и порціѳвъ ужо не было), тотъ въ превеликой бѳдносты состоялъ, ибо то жаловавыѳ на мундиръ и на другую къ службо исправность какъ расчислить, то и не оставалось ничево на другую свою къ посе­ленію надобность, а особливо у каво семья и въ домѣ много душъ было, тотъ съ тѣмъ жалованыемъ никогда на конецъ не могъ выходытъ и тако естли одинъ дру­гому не пособитъ И у ково что есть хоть мало что запаснаго не дастъ въ заемъ илы по свойству не подаруѳтъ, то тотъ не имущій доходилъ до крайности ⁶).

Пишчевич щиро оповідає про себе, що тілько горе та негоди навчили його хазяйнувати ⁷). І таких, як він, було не мало.

Оглядаючись на історію сербського заселення, ми повинні зазначити, що воно не справдило тих надій, які на його покладались. Катерина II своїм Наказом 1763 р. посвідчує об тім ⁸). Справі не мало шкодив сам Хорват, який був важким, неспокійним чоловіком⁹). Він завжди сварився з другими поселенцями, з духо­венством. За 10 років (1752 - 1762) було витрачено 700.000 карб, (на теперішні гроші - до' війни - більш 2.500.000 карб.) ¹⁰).

З Хорватом було чимало молдаванів, болгарів, які дуже швидко приймали обличчя тубільців (україн­ців). Гюльденштедт - академик - говорить, що молдавани, волохи, що сідали по Новій Сербії, були дуже схожі в свойому житті, одежі з українцями ^и).

З опису Єлисаветградського повіту, який був зложений тим-же Гюльденштедтом, видко, що склад

80

населення його в 1773 - 1774 р.р. був дуже не одна­ковий: греки, серби, болгари, молдавани, волохи, укра­їнці гетьманці та запорожці, росіяне - старообрядці та православні, вихідці з Польщі, біглі з Росії, та инші. Велика частина сел по Новій Сербії були засновані ще раніш українцями, як-то: Табурище, Крилі в, Нестерівка, манастирь Уховка; шанець Новомиргородський, Петроострівський, Архангелогородський. Більша частина їх була військовими слободами. 1.421.000 десятин було поділено на 70 округ, з яких 52 округи було призна­чено для військових слобод, 2 для міст, 16 - за для чу­жоземних поселенців, російських вихідців із Польщі, та старих поселенців краю. Округа поділялась на 25 жеребів, жереб - на 24 участки, а в участку було 26 - ЗО дес. землі. Греки та роскольники завели тор­гівлю, промисловість, рукомесла ¹²). Таким чином, Нова Сербія була заселена сербами тілько почасти; вони швидко згубили своє національне обличчя серед других народів.

З Катерини II починається нова доба в історії чужоземного заселення Новоросійського краю. Вона видала 2 маніфести в 1762 і 1763 р.р. Перший з них ¹³) не мав значіння, другий же давав певні обіцянки ріжних льгот та прпвилеїв.

„Мы, вѣдая пространство земель нашей имперіи", - так починається той маніфест, - „между прочим, усматриваем наивыгоднѣйших к населенію и обитанію рода человѣческаго полезнѣйших мѣст, до сего еще праздно остающихся, не малое число, из которых многія в нѣдрах скрывают неисчерпаемое багатство разных мѳталлов; а как лѣсов, рѣк, озер и к коміцій подлѳжащих морей довольно, то и к размноженію многих ману­фактур, фабрик и прочих заводов способность великая".

Так цариця Катерина запрошувала чужоземців головніш за-для розвитку торгівлі та промисловости. Найважніші льготи для них були: грошова допомога на подоріж до місця; увільнення від усіх податків та повинностів на де-кілько років; на пів-року давались дурно помешкання; видавались позички грішми; дозво­лялось мати свій суд, держатись своєї віри; кожен чужоземець мав право везти з собою весь свій скарб, на 300 карб, товарів; всі звільнялись від військової й громадської служби; а хто хотів стати салдатом, той одержував, окрім жалування, ще ЗО карб.; хто заводив таку фабрику, якої що не було до того в Росії, той міг 10 років продавати свої товари без усякого мита,

81

давалось також право завести по містах ярмарки та торги, на яких не треба було платити мито. Всіма льготами користувались і діти чужоземців, що зали­шалися після смерти батьків своїх. Хто ж хотів, той мав право повернутись назад, оддавши казні Ѵ5 - Ѵю свого майна. Землі під поселення призначались у То­больській, Астраханській, Оренбурзькій та Білгородській губ. ¹⁴).

Цей маніфест мав велике значіння: хоч в ньому й не говориться про Новор. край, але на його підставі чужоземці сідали й тут до самого Олександра І. В той же день, як вийшов цей маніфест, була уставлена й опікунська канцелярія за-для чужоземців ¹⁵), якій було надано особливий наказ ¹⁶).

За царя Павла (1800 р.) було видано новий наказ по цій канцелярії, бо ревизіею Контеніуса було знай­дено чимало непорядків в справі заселення окраїн чу­жоземцями. Контеніус зложив і історичний огляд німець­кого заселення по Новор. краю. При Олександрі 1 умови змінились. У наказі 1802 р. Новоросійському генералгубернаторові були зроблені де-які полегшення чужо­земцям ¹⁷). Але найбільш докладно були виложені по­гляди правительства у маніфесті 20 лютого 1804 р. ¹⁸). По маніфестові 1763 р., - говориться там, - приймали чужоземців усіх, без розбору, тому й вийшло багато бідних, неудалих хазяїв. Царицею Катериною чужо­земці визивались за-для заселення пустих земель. Але тепер уже час подумати Й про те, щоб хватило землі й для своїх людей, бо пустих степів залишилось не­багато; тому, приймаючи чужих, треба не забувати того, щоб вони знали, як треба добре оброблювати землю; як розводити виноград та шовк; як розводити добру скотину; щоб вони знали сільські рукомесла (чо­ботарство, ткацтво, ковальство та инші).

Тому не слід запрошувати поселян підговорами та комисарами; хто хотів їхати, повинен був дати посвідчення від свого магістрату (ратуші) про своє добре ім'я. Переселяти слід одразу по 20 - ЗО сімей. Переселенці повинні були показати грішми, чи това­рами, своє хазяйство не менш як на 300 гульденів, бо було відомо, що бідним було дуже важко на нових місцях. Можна було привозити, окрім хазяйства, ще й товари. Давались те ж льготи - звільнення на 10 років від податків та повинностів. Після 10 років поселяне повинні були платити перші 10 років 10 - 15 к. за десятину, а далі стілько, скілько платили казенні.

82

Від постоїв, військової та громадської служби чужо­земці звільнялись на віки. Залишалась їм своя віра; землі давалося до 60 десятин на сім’ю; видавалися гроші на харчі до самого місця; до першого врожаю - позичка грішми; на хазяйство - скотину хату та инше - 300 к. рб. позички, а иноді й більш т< гз; всякому було дано право торгувати, промишляти, ..ійматися руко•меслами; записуватись по цехам та ио гільдіям; хто хотів повернутись до дому - повинен був тілько повер­нути гроші та податки за 3 роки ¹⁹).

На підставах цих маніфестів і провадилось засе­лення Новоросійського краю чужоземцями при Кате­рині II, Павлові та Олександрові.

Як ми бачили, найраніш почалось заселення сербське (слов'янське); трохи згодом - болгарське, після маніфестів 1762 р. та 1763 р. У 1763 р одна частина їх сіла біля Ольвіополю на р. Синюсі, другі - в Тирасполі, Нових Дубосарах, Григоріополі та Одесі. У 1821 р. їх уже було 5863 чол. в Херсонській губ., 2712 д. - в Таврицькій