Заселення Південної України. Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами

• Название: Положення степів і Дніпро з його порогами, плавнями та островами. Буг і Дністер. Флора, Фауна. Невигоди степового життя зімова холоднеча, літня спека і засухи сарана сусідство з татарами
• Анкор: Заселення Південної України
• Дата: 10.09.2022
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Bagaley_Zaselennya.docx
• Тип: Положення; #669964
• страница: 4 из 8

вича; щоб росла торгівля, було відкрито в Катерино­славі 4 ярмарки, але купців па їх не було⁴¹).



Мал. 6-й. Миколаїв в XVIII ст.

Все це вийшло через те, що, приймавшись за таку справу, як будування нового міста, не спитались про ті умови, які були там: чи сприяли вони тому, щоб росло та ширилось те місто, чи ні. Була думка одним

49

замахам пера утворити те, для чого потрібно було ба­гато ріжних инших умов, окрім грошей та бажання.

Що до історії Миколаївн, то довідуємось, що у 1784 р. було наказано поставити кріпость, де Інгул уливається в Буг, але лі вона поставлена не була. У 1787 р. турки з Очакова, як кажуть, зруйнували дачу чужоземця Фабрі, котра була на Бузі. Фабрі звернувся до уряду, щоб йому повернути його збитки. Для того було послапо офіцера, який доніс, що біля дачі Фабрової є місце дуже добре, щоб поставити верф. У 1788 р., по наказу Потьомкина, в невеличкім хуторі Вітовці були поставлені казарми та шпиталь, а на Інгулі - верф. Будування було доручено Фаліїву, а на підмогу йому були архитектори Варезет, Бестужів, Ста­рів, Де-Волан та ин. Днем заснування Миколаїва треба вважати 27 серпня 1789 р., яким числом був помічений наказ Потьомкина Фаліїву такого змісту: „Фаброву дачу имяновать Спаское, а Вѣтовку - Богоявленское, новозаводимую верф на Ингулѣ - город Николаев“ ⁴²). Царський наказ про назву нового міста вийшов тілько у 1790 р.⁴³). У 1790 ж році вийшов царський наказ і про те, щоб поставити в Миколаїв! адмірал­тейство та верф. .Глибина р. Інгула там, де вона вливається в Буг* - каже автор „Исторіи Черномор­скаго флота" Аркас: - .дуже сприяла збудуванню там верфи за для будівлі суден великого рангу... Херсон­ська верф хоч була така ж зручна, як і Миколаївська, але неглибокі гирла перешкоджали виводити з Херсону в море великі кораблі, і тому потроху почали переводити з Херсону до Миколаївн спочатку головного отамана, правління Чорноморського флоту та кадетський корпус, потім де-які майстерні і, нарешті, у 1824 р. знищили в Херсоні адміралтейство і перевели до Миколаїва’ ⁴¹). Знайшовши нове зручне місце, Потьомкин вирішає збудувати тут місто, пристань та адміралтейство. Збе­рігся надзвичайно цікавий проект Потьомкина про бу­дівлі у Миколаїв!. Вирішено було адміралтейство пе­ревести з Херсону до Миколаїва, бо в ньому й вода і повітря чистіші, а в Херсоні залишити тілько одні Гамазеї та будування байдаків, котрі можуть про­ходити без камелів; спочатку думка була зробити доки та дощану пристань на р. Бузі, але, завдяки до­рожнечі, зреклися цієї думки й вирішили залишити адміралтейство та верф на Інгулі, а на Бузі мати тілько док; усі необхідні за-для адміралтейства гамазеї, майстерні та набережну гадали збудувати з лісу, кот­

50

рий був заготовлений у селі Мошнах (на Київщині); число казарм побільшити; на Бузі та лимані повбивати палі, щоб судна могли тягтися й у негоду; за-для того, щоб привабити чужинців селитися в Миколаїв!, викло­потати на 20 років порто-франко (вільну пристань); ярославських мурівщиків (кам'янерів) - кріпаків, куп­лених у Мещерської, зробити казенними та заохочувати селитися в Миколаїв!; будувати судна, аби довести число їх до норми, яку призначено; зформувати за-для гребного флоту приморський гренадерський корпус, котрому мати постійні мешкання у Миколаїв!; під час спокою він повинен був працювати на пристані або ж сплавляти ліс по Лиману; за-для того, аби ніколи не бракувало робітників, навчати жонатих некрутів тес­лярству та иншим ремеслам, необхідним в адмиралтействі, і поселити з них 3000 (а також 1000 мурів­щиків) на казенних наділах та на землі, яку треба викупити у де-яких приватних осіб (у ріжних власни­ків біля Миколаїва у Безбородька поблизу Херсона, у ген. Соймонова - на гирлі Інгульця, біля Глибокої при­стані, де збудовано завод для переливання зіпсованих гармат та ядер, на Бузі, біля Руської коси, напроти Миколаїва та Богоявленська, по той бік Буга, на Інгулі, на дачі поміщика Ларія); на бужських порогах завести водяні машини, для адмиралтейства ковальні гарматного заводу; збудувати проти Богоявленська купааьню в тому місці, де криниця; завести на зручному місці канатний завод „без затѣй“; за-для сплаву ліса з Херсону в Миколаїв збудувати плошкаути; для байдаків та плотів, під час хвилі, поробити пристані на Глибокій та нижче Станиславова; виміряти дно Буга та Інгула до Бере­зані; зробити біля Миколаївської верфи ковальню й токарню; з'орати яко мога більше землі біля Миколаїва, для чого зробити ще 20 плугів, а в Богоявленську відкрити хліборобську школу з аптечним садком, під орудою проф. Ліванова, в учні приймати до школи синів простих москалів або жонатих поповичів; на ко­панках поселяти жонатих військових людей, нездатних служити, у Богоявленську - всіх людей духовного стану, котрі лишилися по-за штатом; звичайне ж населення, а також безпашпортні вихідці з Польщі та бурлаки,повинні лаштуватися у Воскресенську та Нокровську; служачим адміралтейства давати землі під хутори навколо міста; насажувати лісу біля адміралтейських сел; видавати жалування адміралтейським робітникам, за-для молоді, що бажає служити на морській службі;

збудувати в місті школу навігації, на 360 чоловіка дво­рян і на стілвко ж полупанків, звідки будуть виходити штурмани, шкіпери; відкрити невеличку школу будування кораблів і постачити їй найновіші англійські тафранцузькі книжки; за-для абшитованих'штаб та обер-офіцерів засну­вати манастирь Спасько-Миколаївської Лаври та дати туди дзвона вагою 1000 пудів, перелитого з дзвону Межигорського манастиря; прибуток від крамниць, побудо­ваних біля баржі, від льохів, трахтиру та кав’ярні вжити на церкву св. Григорія та на її причт, а посуд дати туди манастирський; збудувати будинок за-для калік-вояк і такий шпиталь, у якому могли б лікува­тись і херсонські хворі люди, позаяк тутешнє місце й вода далеко здоровіші, ніж у Херсоні: в Богоявленську та Миколаїві усі водомети обробити мармуром та влаш­тувати торгову турецьку баню; у Миколаїві нічого не будувати з дощок, а коли й є мазанки, то їх повап­нити; ріжним особам, котрі зробили послуги під час будування міста та краю, дати нагороду та пенсію (обер-інтендантові Афанасьеву, проф Ліванову за знай­дення срібляної руди, кам’яного вугілля, мармуру та фарб, архитекторові Вонрезоні). З відповідних пові­домлень Фаліїва ми взнаємо, що в Богоявленську садо­вили ріжні дерева (дуби та инш.) й виноград, котрий знайшли в Очакові: а щ)б довести місто до доброго ладу, Фаліїв клопотався й про заведення поліції ^4В)..

Не можна не помітити, що, будуючи Миколаїв, Потьомкин працював якось инакше, ніж під час буду­вання Херсона та Катеринославу. Тут менш бажання зробити ефект, більше практичних проектів, котрі можна виконати. Є навіть бажання влаштувати де-що „без затѣй”. Потьомкин, очевисто, зневірився в Херсоні; принаймні, він, як ми бачили, переконався, що у місцевости, котру він вибрав, зле повітря. Проте і під час будування Миколаїва загинуло чимало народу, і це дуже засмутило ясновельможного. „А теперь только скажу, - пише він в одному листі, - о числѣ умерших, которых не могло и в чуму больше пропасть. Что прибыли доставать людей, если их морят, как нарочно. Вам бы надлежало доносить мнѣ правду. А я не знаю, как вам не совѣстно скрывать от меня истину. Я опредѣляя людей в работу, да еще не за платою, а из сего сдѣлали каторгу. И по несчастью, как вездѣ мое имя, то они могут думать, что "я тиран, а вмѣсто того мучат другіе, а вы потакаете ^4С). З цього документа видко, що праця була дуже тяжкою, коли

52

сам Потьомкин зве її каторгою й тиранством; не обхо­дилась справа і без крадіжки казенних грошей. „Ікра отстать, пише Потьомкин. от мошенников подрядчиков, кои истощили суммы и все недостатками подчивали. Через них разворовано много" *’). Далеко ве все, що думав та накреслював собі Потьомкин відносно Мико­лаїва, здійснилося: багато після його смерти пішло марно; його наступник Зубов зовсім не бажав продовжу­вати замірів свого попередника, а хтів своєю чергою лишити спомин про свою діяльність у новому місті Вознесеньску. Але не дивлячись на ці несприяючі обста­вини, Миколаїв не зачах так, як Катеринослав, а почав переважно розвиватися над Херсоном. Про його зріст свідчать такі факти.

У 1788 році ^4Ь) (здасться трохи раніше) Мико­лаївську верф провідав німецький лікарь Дрімпельман, котрий лишив цікаві описи. .Я дуже був здивова­ний", каже він, - коли візник, котрого я підрядив з Єлпсавету, раптом спинився, і хоч я не бачив нічого, крім очеретяних хаток та вартових, сказав мені, що це і є Миколаїв... Запитавши вартового, я переконався, що слова візникові були правдиві і що я дійсно у самому Миколаїв! “ Описавши те, як він побував у Богоявленську, Дрімпельман каже: Досі жодна людина не могла жити на цьому місці, де за кілька місяців виникло місто, котре ще в перші роки свого існу­вання обіцяло щасливе процвітання і де тепер се­ляться люди всіх країн. Навколо усе було пусткою. Тут можна було стрінути тільки гадюк. Хоч во­ни були й неотруйні, однак, вони були неприємні й страшні людям тим, що пролазили в помешкання, кепсько збудовані з очерету та дошок. В нашу очере­тяну хату, в котрій нам довелося ночувати першу ніч по приїзді у Миколаїв, наповзло багацько цієї гадини. Хоч ми, щоб було безпечніше, влаштували ліжка на чотирьох високих колах, але ж це ні трошки не помогло: гадюки повзли в гору і, зачуявши людей, з гидким шипінням переповзали через нас на другий бік ліжка і виповзали. Будування нового міста йшло надзвичайно швидко: у тому році, що я туг жив, було збудовано більш за 150 будинків. Ліс та наший будів­ничий матеріял постачався у великій мірі на кошти казни по Бузі і продавався дуже дешево, як урядов­цям, так і иншим особам, котрі бажали тут поселитися. Лише кожен, хто будував, повинен був пильно додер­жуватися того пляну, по якому місто повинно було

□з

поволі виникати. Кількість мешканців, котрі зібралися з ріжних частин держави, доходила у 1789 році, коли я від'їхав з Миколаїва, до 2^і ■_* тисяч ^4Ч).

З инших (офіційних) данних видко, що у 1792 ро­ці j Миколаїві мешканців було менш за 2500: тому треба думати, що або Дрімпельман значно побіль­шив число населення, або, що певніше, виставив помилкову хронольогію; в дійсности, він був у Мико­лаїві з початку дев’яностих років ХУ⁴І1І століття. У 1791 ропі у Миколаїві було 26 дворів, 147 д. мешкан­ців чоловіків та жінок (105 чол. і 42 жін) і 1200 дес. землі під садибами⁴⁹). Катерин, губ. Каховський у свойому листі до відомого Попова аодас такі данні про Миколаїв у 1792 році: «строеній кончено и начато много; вода в колодцах хороша, а в фонтанах отмѣнно хороша. Деревьѳв насажено много. По хуторам разво­дятся отроды для поваренных растеній и распахиваются земли под посѣв хлѣба... Признаюсь, В. П., что я пришел в изумленіе, увидя столь много строеній на том мѣстѣ, гдѣ два года тому назад видѣл я только два шалаша, из камыша сдѣланныхъ

У 1792 році в ньому вже дійсно були одна церква, 4 громадських будинка, 100 казарм, 13 гамазеїв, 158 кам'яних та дощаних будинків, 209 мазанок, 61 зем­лянка, 149 крамничок, 23 льоха і 1566 д. чоловіків та жінок. ^г’°) Крім того, тут тимчасово мешкало 1734 ро­бітників. Величезна ріжниця зі станом міста у 1791 році, котра яскраво свідчить про те, що гадки Потьом­кина де в чому практично здійснилися. Измайлов, котрий мандрував по цих місцях на прикінці ХѴ’ПІ століття, описує. Миколаїв так: „Миколаїв стоїть у долині, навкруги якої горбочки там, де Інгул вли­вається в Буг за де-кілька верст від Чорного моря. Адміралтейство, фортеція, судна, які стоять на якорях, найбільш прикрашують місто. Соборна церква во ім’я святого Григорія є будівля гарної архитектури“ ⁶¹). „Миколаїв, - каже один чужоземний мандрівець, котрий відвідав його у 1808 році, - стоїть на лівому березі Буга... В цьому місті стоять склади та Гамазеї чорно­морського флоту. Коли ми проїздили, то ще в гавані не було жодного корабля лінейного відбудовано; як тілько вони обробляються, негайно ж їх відряжають до Севастополю. Мешканців у місті біля дев'яти тисяч (число це, напевне, дуже збільшене); майже всі або слу­жачі флоту або євреї; ці останні мають надзвичайно гидкий вигляд. Положення Миколаїва не дуже гарне -

54

вулиці широкі, а будинки низькі й збудовані, по більшости, з дощок або з глини" ⁶²). У „Землеописаніи" Зябловського (нагр. у 1810 р.) про Миколаїв гово­риться, між иншим, так: „в ньому по зручній глибині затоки і безпечній за для суден пристані стоїть чорно­морська гребна флотілія, а також просуває головноко­мандуючий над чорноморським та азовським флотами, та засновано штурманську школу, та школу корабель­ної архитектура. Має митову заставу і 3 церкви (руську, католицьку та грецьку/ У 1817 році у Ми­колаїв! було 6 церков і сьома синагога, 4 громадських будинка, 99 казенних, 1368 приватних будинків (1.010 кам'яних і 358 дощаних), 3,285 д. чоловіків та жінок ⁵⁴) Збільшилась кількість мешканців, як ми бачимо з цих чисел, за 25 років дуже мало; очевисто, після форсованого зросту, який був викликаний штуч­ними засобами, надійшов спокій. Але ж Миколаїв мав все ж таки свою будучину, як зручне місце для бу­дування суден і торговельна пристань. Uo кількости зроблених на його верфі кораблів він був менший за Херсон, але відносно відпускної торгівлі хлібом на са­мому прикінці XVIII століття стояв трошки вище Херсону ⁶⁶).

Вже після князя було закладене місто, яке стало найважнішим серед усіх, - і нових, і старих міст Ново­російського краю: то Одеса, заснована на місці ту­рецької кріпости Хаджибея; указ про заснування Одеси (як раніш звали - Хаджибея) - кріпости і міста - вийшов у 1794 р. ^г’⁶); роботи були доручені де-Рібасові. Під місто було відведено 30.000 десятин землі; на збуду­вання пристані, казарм та инше - було визначено 2.000.000 кб. Велике значіння за-для початкової історії Одеси було поселення греків. Крім того, тут стали селитись російські та чужоземні купці; в Пересипі - передмісті Одеси - чорноморські (бувші запорожські) козаки. У 1791 р. в Одесі було 2349 душ населення. Найбільш було міщан (новоросійських, чужомістних, та бувших казенних та панських мужиків); купців ріжних гільдій - 84 душі, євреїв - 150 д., греків - 129, коза­ків - 98. Не дивлючись на важкі обставини, що скла­лись для Одеси за часів царя Павла І, населення росло. За Олександра ж І мешканці Одеси одержали багато важних льгот (льгота 25 років, звільнення від постоїв, затверження землі та инші). У 1802 р. в Одесі вже було 9000 душ; в тім числі постійних купців - 2285 д., міщан - 5743 д.; 39 фабрік, заводів та млинів, 171 крам-

55

ниця, 43 льоха, 1092 будинків і 257 землянок; мійских прибутків було 40.675 карб. 38к.; товарів привезено - на 719.982к., вивезено на 1.534.114карб. Все це булозовсім



непримітним, порівнюючи з тим поширенням та ростом Одеси, що почались при де-Рішельс, який став началь­ником міста з 1803 року. Рішельє сам був головою і душею діла. Вільним часом він обхожував сам місто і
пристань, доглядав за роботами, сам давав усякі накази і примушував, таким чином, і других пеклуватись про діло. Він знав у Одесі всіх купців, якої-б народности



Мал. 8-й. Таганрог в початку XIX ст.

вони не були, бачився з ними, приходив до їхніх гамазеїв, розмовляв з ними, довідувавсь про торгівлю, по­треби та инше ⁵"). Смолянинів, історик Одеси, так оповідає про Рішельє: „На протязі 12 років управляв

57

він Одесою. Він не тілько повернув їй усі льгота, іцо були даровані Катериною, але ж добився ще й нових, важніших. Він збудував пристань, карантин, таможню, шпиталь; докінчив начатії иеркви, поставив школу, допомбгав ставити приватні дома, яких було, коли він од'їздив, 2000; збільшив населення до 25.000 д.; поши­рив торгівлю; засадив Одесу садками, перший розвів овацію)" ^5Н). Ори ньому Одеса стала осередком торгівлі Новоросійського краю та приморських міст Європи. У 1814 р. торгівля поширилась до 20.000.000 карб. Найбільш вивозилась пшениця; найшли собі вихід і природні багацтва краю. Поширення торгівлі підняло культурність Одеси: вона стала невеликим, але живим, торговим, добре упорядкованим європейським містом. Про те дуже цікаве свідоцтво самого Рішельс: „Коли я при­був, - говорить він - до Одеси у 1803 році, то тілько через 6 тижнів я зміг дістати собі самих простих стільців; але ж у 1813 р. було вивезено до Костянтинополю на 60.000 карб, доброї мебелі, яка була та­кож гарно зроблена, як і петербурзька, чи московська*⁵⁹). Чим була Одеса в 10 роках XIX ст., можна дізна­тися з книжки Пейсонеля, котрий дас відомости про населення її, суспільні й приватні будівлі, управ­ління, поліцію, а особливо про торгівлю - вони ствержують гадку про високу культуру цього міста ⁶⁰).

Окрім Херсону, Миколаїва та Одеси, можна вка­зати ще наде-які більш-менш значні міста Новор. краю: Маріуполь, Ростов, Таганрог, Дубосари. У Маріуполі, заснованому в 1780 р., на початку 80-их років було вже 1506 д., 144 купця ⁶¹); в Ростові (кріпость Дими­трія Ростовського) вті-ж часи-704 д., в Нахічевані - 1040 д. російських купців, міщан та инш. і 4121 арм‘ян; де-кілько фабрик, заводів, багато кам'яних лавок ⁶³). Таганрог (колишня Троїцька кріпость) був заснований ще Петром І, але довго пустів: поновлений був у 1769 р.; на початку 80-их років там була пристань, таможня, біржа, кріпость, 222 ч. купців, міщан, розпочинців та моряків ⁶³). Пристань у Таганрозі була не дуже добра - на сотню торгових кораблів тут загибало 5 - 4, то-б то у 9 раз більш ніж у Середземному морі. ⁶⁴) Велась чужоземна торгівля. Коли заснувалась Одеса, Таганрог згубив своє значіння